РЕФЕРАТ
на тему:
“Історія перекладів Біблії”
Переклади Біблії українською мовою мають свою велику, складну, часом дуже драматичну історію. У ній, мов у краплині води, віддзеркалена доля української нації, її чудової мови.
На початку нині збігаючого другого тисячоліття від Різдва Христового, а саме: в середині XII століття, - Українська Середньовічна Держава, Київська Русь втратила державну самостійність внаслідок вторгнення полчищ монгольської Золотої Орди. Відтоді упродовж 750 років тривали дуже важкі змагання українського народу за відновлення державности і тим самим віднайдення свого природного, законного місця в родині цивілізованих християнських народів. І в усі часи з нами було Святе Письмо - Божий світильник, наша надія, наш незмінний підручник Божої любови.
Біблія потрапила на українські землі ще до Київської Русі. Відомо, що слов’янський просвітитель Кирило бачив у Криму в одного русина книгу, перекладену руською мовою.
А в часи Київської Русі Біблія потрапила до нас як кирило-мефодіївський переклад. Незабаром ми матимемо нагоду ознайомитись із факсимільним виданням нашої Першокниги, прочитавши точну копію Пересопницького євангелія. Саме його вважають українці своєю Першокнигою: у 1561 році у місті Пересопниця (у літописах воно згадується з XII ст., а знаходилось поблизу міста Рівне) архімандрит місцевого монастиря Григорій переклав Євангеліє з мови церковнослов’янської на тодішню письмову староукраїнську мову, і українці, отже, здобули можливість читати і спілкуватися з біблійною книгою своєю рідною мовою. Ознайомте з нашою Першокнигою і своїх молодших братів та сестричок, прочитавши їм оповідання про неї О.Єфімова у збірнику “Дванадцять місяців. 1992” (К., 1991).
До XV століття включно українські християни користувалися рукописними примірниками (і тому дуже рідкісними) частин Біблії, переважно Нового Завіту, - давньослов'янською мовою, більш-менш зрозумілою для значної частини грамотних людей різних слов'янських народів Центральної, Південної та Східної Європи.
До XV століття українські християни користувалися рукописними примірниками частин Біблії, переважно Нового Завіту, - давньослов'янською мовою, більш-менш зрозумілою для значної частини грамотних людей різних слов'янських народів Центральної, Південної та Східної Європи.
У XVI столітті були зроблені спроби перекласти Святе Письмо з мови оригіналу на українську народну мову. Прикладом може бути знаменита рукописна Пересопницька Євангелія з Волині 1556-1561 років: дорогоцінна пам'ятка історії української мови, каліграфії, книжкової мініатюри, у якій в самостійній Україні присягають на вірність народові президенти України.
Український першодрукар Швайпольт Фіоль серед перших книг видав і Псалтир — у 1491 р. Багатою на українські елементи є копія від 1543 р. Псалтиря Ф.Скорини, поширеного не лише на білоруських землях, а й в Україні. Не можна не згадати і знаменитого заблудівського Псалтиря з Часословцем, які видав у Заблудові 1569 р. російський емігрант І.Федорович при сприянні Г.Хоткевича*. А вже починаючи з XVII ст., Псалтир видається регулярно і аж до XIX ст. він залишається однією з найпотрібніших книг для школи та церкви. Сама назва Псалтир походить від слова псалма (або пісня) — Псалтир і складається із 150 (а в грецькій та слов’янській Біблії — із 151) пісень, або псалмів. Псалми співалися з музичним супроводом, і на це є вказівки в самому Псалтирі. Автором Псалтиря вважають біблійного царя Давида. До певних місць у Псалтирі є позначки, що це псалом Давидів. Переспіви псалмів знаходимо у М.Максимовича, С.Руданського, І.Франка, П.Куліша, Лесі Українки, П.Гулака-Артемовського, Т.Шевченка, Ліни Костенко. А перший віршований переспів 42 псалмів українською мовою зберігся ще від 1642 р. І знайдено його в книзі Житомирського міського суду, де він записаний латинськими літерами. А трохи згодом — 1680 р. — видав свою “Римотворну Псалтирю” Симеон Полоцький, праця якого стала дуже популярною і посіла особливе місце в історії української духовності. За наказом царів Івана та Петра “Римотворну Псалтирю” було покладено на ноти. А на церковнім співанні українців — і це визнано в світі — відбились народні українські пісні. “...Прислухайтесь до Лаврського співу, — писав І.Огієнко, — і ви там розпізнаєте мотиви і наших народних пісень, і наших старих козачих дум. От чому співи в наших церквах ще за давні віки завше тягли до себе чужинців”*. Той же С.Полоцький розповідав про те, як у Росії, в самому граді царському Москві полюбили наше “сладкое й согласное пъніе”, тому й запозичили там наші співи, запросили до себе українців-співаків, які й навчали росіян цього “сладкого пънія”. А згодом Самовидець у своєму літопису напише, що цар Федір Олексійович велику любов до народу нашого мав, тож і “нашим напъвом по церквах й по монастырахъ отправовати приказалъ”*. Тож українське церковне співання дуже швидко розповсюдилося по всій Росії. Українських співаків часто кличуть до царського та патріаршого хору, до придворних капел, та й просто значні люди московські запрошують до себе на службу українців-музикантів, щоб вони навчали їх музиці та співам. Співаком при дворі в Петрограді був і юний Григорій Сковорода. Пісні ж бо наші — це “тихий рай, це привабливі чари, ті чари, що всім світом признано за ними”*. Всьому світові відомі й українські “старі думи козачі”, як називає їх І.Огієнко, вказуючи, що вони справили й справляють величезне враження на чужинців: “Не дурно ж ними зацікавилась навіть церква і спів старих дум перенесла й до свого співу”. На жаль, ми небагато знаємо сьогодні про тих багатьох освічених українців, які щиро віддавали сусідам свої знання та вміння. На церковнім, науковім, літературнім грунті українці завжди були першими в Москві. Протягом XVII ст., яке позначене розквітом української культури, науки, мистецтва, книгодрукування, освіти, саме українці, як справедливо зауважує І. Огієнко, підготували грунт для реформ Петра І. У XVIII ст. українцями була закладена в Москві слов’яно-греко-латинська академія на зразок Київської. На всіх вищих духовних посадах — митрополитами, архієпископами, єпископами та ігуменами — були по всій Росії теж українці; в працях дослідника М. Петрова наводяться довгі їх списки. А 1747 р. цариця Лизавета запросила для роботи київських професорів Варлаама Лащевського та Гедеона Слонимського, бо лише вони налагодили справу видання нової Біблії, яку цариця — не без допомоги українських вчених — прагнула видати без помилок. Відомо, що в московських церковних книгах була сила-силенна помилок. Тож наші земляки звіряли ці тексти з українськими зразками і правили, — читаємо у Івана Огієнка. Білоруси Ф.Скорина та С.Будний послідовно відстоювали ідею, що Святе Письмо має бути доступним і зрозумілим простому народові. Для широкої пропаганди Біблії Ф.Скорина активно використовував передмови, якими супроводжував кожне своє видання, вважаючи, що цю універсальну книгу повинні знати навіть ті, хто “коханнє имаши” у військовій справі”.
Поважні здобутки в перекладах Біблії українською літературною мовою досягнуті в XIX столітті. Незважаючи на тяжкі заборони, накладені на українську мову окупаційними режимами, в XIX столітті були зроблені сім перекладів Біблії, в її окремих частинах, українською мовою: Маркіяном Шашкевичем, Пилипом Морачевським, Антоном Кобилянським, Пантелеймоном Кулішем, Іваном Пулюєм, Іваном Нечуєм-Левицьким, Олександром Бачинським.
У 2003 році виповнилося 100 років відтоді, як у 1903 році побачив світ перший повний пере
Переклад здійснювався протягом тривалого часу. Розпочав працю у 1868 році Пантелеймон Куліш. Від початку перекладу, до моменту, коли він побачив світ, пройшло 35 років.
Пантелеймон Куліш спочив у Бозі в 1897 році й встиг перекласти Новий Завіт та більшу частину книг Старого Завіту. Історія титанічної праці цього сподвижника не була простою та гладкою. Для того, щоб перекладати Біблію, Пантелеймон Куліш вивчив давньогрецьку та давньоєврейську мови. Варто також згадати, що єдиний примірник вже перекладеного Старого Завіту у листопаді 1885 року згорів при пожежі на хуторі Мотронівка на Чернігівщині, де жив того часу Куліш. Йому, на той час вже літньому чоловікові, довелося розпочинати працю спочатку. Частину книг Старого Завіту переклав Іван Нечуй-Левицький, а Псалтир переклав Іван Пулюй. Згодом переклад Біблії цих авторів перевидавався 6 разів.
Ювілейне видання Біблії Куліша, Нечуя-Левицького та Пулюя.
до святкування Дня Біблії
Та лише невтомному Пантелеймонові Кулішеві, у співпраці з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким, вдалося завершити повний переклад Біблії українською мовою. На це пішло майже півстоліття праці (через вкрай несприятливі умови). Українська Біблія в перекладі Куліша з'явилася друком лише 1903 року, вже по упокоєнні перекладача. У біблеїстиці загальноприйнято вважати Кулішів переклад першим повним перекладом Біблії українською мовою.
Другий повний переклад Біблії українською мовою здійснив у 20-30-х роках XX століття професор Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Це найбільш поширений і вживаний сьогодні переклад Біблії.
Третій повний переклад Біблії українською мовою здійснив під егідою греко-католицького Чину св.Василя Великого перекладач Іван Хоменко в середені XX століття. Під назвою "Святе Письмо" цей переклад був уперше надрукований у Римі 1963 року і відтоді кілька разів перевидавався.
Всі три дотеперішні переклади Біблії українською літературною мовою здійснені з ранніх християнських біблійних текстів давньоєврейською, арамійською та давньогрецькою мовами.
Четвертий повний переклад Біблії було доручено здійснить священикові, біблеїстові-богослову доктору Рафаїлу Турконякові, який уже на той час мав досвід праці над біблійними перекладами.
Причин для початку нового, четвертого перекладу Біблії українською мовою було дві: 1) подальший розвиток світової біблеїстики в другій половині XX століття, зокрема, біблеїстичної текстології та біблеїстичної археології; 2) розвиток української мови, відновлення норм традиційного українського правопису, збагачення лексики, узгодження української біблійної термінології з аналогічними термінологіями інших народів.
Ті дослідники, які вивчають українські переклади Біблії, сходяться на одному: в Україні досі немає повного і адекватного перекладу Біблії українською мовою. Дехто вважає це свідомими маніпуляціями з боку різних конфесій чи суспільних груп, а відомий український культуролог і перекладач Лесь Герасимчук пояснює це загальним ставленням до культури в Україні.
Лесь Герасимчук наголошує, що будь-яка відокремлена від держави конфесія може використовувати різні версії Біблії, але він переконаний, що українській культурі потрібен хоча б один достеменний переклад Біблії, прокоментованої на основі всього комплексу сучасних наук.
Останні переклади Біблії, які з’явилися на українських прилавках, зроблені з англійської та російської мов. Крім того, в Україні відсутня біблійна археологія як окрема наука.
У наших бібліях в усіх перекладах через незнання біблійної археології та історії фальсифіковано всю етнографію, фальсифіковано імена, географічні назви і так далі внаслідок підходу міжетнічних стосунків, якихось там ідеологій і так далі, змінено все тло абсолютно.
Крім того, втрачена поетичність. В нас жоден текст нормально не перекладений поетичний як поезія. Там же є дуже цікаві ліричні речі, ритмізовані. Цього всього в перекладах немає.
Деякі конфесії принципово не визнають окремих книг, вони їх не вважають як такі, що створені за Божим натхненням. Але вони могли б використовуватися. Ми могли б дати повний набір текстів, а кожна конфесія, видаючи це, могла б видавати ті тексти, котрі вони визнають.
Цікаво, що до перекладів Біблії слов’янськими мовами в давній Болгарії та на Балканах були причетні ранні протестанти, богоміли. Про це писав ще академік Сергій Єфремов. Протестанти відіграли також свою роль і в перекладах Біблії українською мовою.
У нас ніколи не згадується, що у нас одним із борців за українську національну мову, наприклад, в 16-17-18 ст. були саме протестанти, а не якісь інші християнські конфесії. Бо у них таке завдання було, ближче вони стояли до народу, вони не були такими лакузами, не прислужувати тим чи іншим загарбникам, котрі були в Україні.
Крім того, треба пам’ятати, що в Україні, крім російської державної мови, котра насаджувалася, в нас теж була польська державна мова в частині України. Багато польських видань виходило в Україні, і саме українці їх робили, наприклад, на теренах так званої західної України.
А в польсько-литовській державі при тому, що реноме української мови було чи не вище, ніж в українській незалежній Україні тепер, там теж видавалися біблії різними мовами. А тим більше – Євангелії видавалися різними мовами.
Про це теж треба пам’ятати, що українці використовувалися не тільки українськими джерелами, а з огляду на рівень освіти в України, ходили і грецькі тексти, і латинські, і німецькі. Дуже багато ходило чеських перекладів і польських. Біблія Вуйцека – це взагалі величезне досягнення, вона справила набагато більший вплив на українську культуру, ніж про це зараз згадують.
Використана література
1. Мандрика М.І.С.Нечуй-Левицький - перекладач Бібії // Слово і час. - 1993.- 5 . - С.85-86.
2. Домашовець В. Псалми Давидові в поетичних творах Т.Шевченка: Псалом 132 // Дивослово. - 1997.- 3. - С. 9-13.
3. Мандрика Микола. Святе Письмо в українському вбранні // Дивослово. - 2000.- 5. - С.2-5.
4. Рожко В.Митрополит Іларіон як перекладач Біблії // Визвольний шлях.- 2000.-10.- С.20-23.
5. Тимошик Микола.Книга серед книг: (Історія перекладу й видання Святого Письма українською мовою)// Берегиня. - 2000.- 4. - С.6-18.
6.Рокіцький Олександр.Перший повний український переклад Біблії // Пам'ять століть. - 2002.- 4. - С.59-67.
7. Головащенко С.Історія слов'янських перекладів Біблії // Колега. - 2001.- 6-7. - С.29-34.
8. Кралюк Петро. Пошук себе: Переклади Біблії XVI століття "простою мовою" // День. - 2002.- 7 груд. - С.5.
9. Баран Ганна. Переклади Святого Письма рідною мовою - невід'ємний елемент світової культури // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2004.- 1. - С.117-127.
10. Німчук Василь. Українська мова - священна мова // Людина і світ. - 1992.- 11-12; 1993.- 1, 2-3, 4-5, 6-7, 8-9, 10-12.
11. Сарбей Віталій. Про авторів першого повного видання святого письма українською мовою // Історія України. - 1998.- 5, 6.
12.Тюрменко І.Іван Огієнко - перекладач Біблії українською мовою // Історія України. - 1999.- 43. - С.6-7.