Міжнародний центр, освіти, науки і культури.
Міністерство освіти України в м. Львові
Середня школа №96
Конкурс “Історія нашого міста”
Реферат на тему:
“Львівські легенди”
Друга категорія учасників
Виконав учень 9-го класу
Коркуна Дмитро
Вчитель історії: Копчак С.В.
Львів - 1999
План.
Вступ.
1. Виникнення міста Львова.
2. Князь Лев і легенда про “Намисто багдадського купця”.
3. “Пан золотий, пан Срібний і їхгій слуга Мідний”.
4. “У полоні русалок”.
Висновки.
ВСТУП
Майже немає міста на Землі, яке б не було окутане легендами. Візьмемо, наприклад, стародавній Рим. Ще й до сьогодні, хоча пройшло тисячоліття, достеменно не відомо хто заснував його. Всім відома легенда про Ромула і Рема., про загибель Рема та заснування міста Ремулом. Чи було так в дійсності? Хто зна. Та Рим відіграв величезну роль у всесвітній історії.
Або візьмім наш древній Київ. Якою прекрасною і зворушливою є легенда про його заснування трьома братами Києм, Щеком і Хоривом та їх сестрою Либідь, що її в літописі подав нам Нестор Літописець.Чи можна уявити Київ без цієї легенди? Мені здається, що ні.
Навіть невеликі міста або містечка мають свої легенди, бкз яких вони були б просто сірими. Легенди додають їм значимості, будять спогади про людей, які тут жили, працювали, творили, боролися з ворогами, ба навіть, вели боротьбу з надприродними силами. Хай буде побільше прекрасних легенд!
Не є вийнятком наш древній, вічномолодий Львів. Виникнувши в епоху середньовіччя на семи пагорбах., як багато древніх міст , він неповторний у своєму вигляді і красі, йшов у майбуття обростаючи легендами. В цих легендах виступали служителі церкви, князі, королі, бояри, воїни, прості люди, які жили в цьому прекрасному місті, а їх праця і зусилля були спрямовані на те, щоб місто ставало прекрасним. Чи потрібні нам легенди сьогодні? Ох як потрібні! Нам треба зберегти ці легенди, щоб спілкуватися через них з минулим, з жителями нашого міста попередніх епох., а, головне , щоб берегти наше місто, його древні вулиці. Будинки і всі скарби, які знаходяться тут.
2.Виникнення міста Льова.
Був жорстокий час. Земля наша зазнала нечуваної навали монголо-татарських орд і саме в той час коли вона розпалася на окремі незалежні князівства, які дуже часто ворогували між собою і вели війни. Це послаблювало їх в боротьбі з наїзниками.
Титанічні зусилля по організації оборони краю робив галицько-волинський князь Данило, прозваний Галицьким. Він шукав союзників серед західних країн, звертався за допомогою до римськго папи, але головні надії пакдалав на власні сили, на свій народ. Для оборони краю укріплював старі фортеці, будував нові міста-фортеці, які могли б вистояти в боротьбі з ордою. Не міг він не звернути увагу з цього погляду на місцевість, де розташовано Львів. Тут сама природа створила важко доступні пагорби, укріпивши які, можна було зробити неприступними. Тому саме тут він наказав будувати нове місто.
Перша історична згадка про Львів датується 1256 р., про що написано в Галицько-Волинському літописі. Там сказано, що пожежу, якою був охоплений Белз, було видно зі Львова.
Виникнувши місто розвивалося, зростало, було руйноване загарбниками, та знов вставало із згарищ як Фенікс. Потім надовго потрапляло під панування чужинців. Але зберігало свою первозадану суть, залишаючись в основі своїй русько-українським. Воно обростало легендами і врешті-решт само стало легендою, яка манила кращих синів України в боротьбі за її незалжність. Зачаровано дивилися на Львів і приїзджали до нього, щоб набратися снаги Михайло Драгоманов, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич. А Михайло Грушевський писав тут найкраці свої твори і є гордісттю нашого міста. В наш час сюди приїзджали Василь Симоненко і Левко Лук’яненко, який мріючи про самостійну Українську державу, пов‘язував її винекнення зі Львовом, тому і приїхав сюди, щоб боротися за неї. Василь Симоненко у вірші “Присвята Львову” шукав тут очі Шевченка, чоло Франка, і завзяття Кривоноса. Будь легендою і надалі Львове і буди Україну!
2. Князь Лев і легенда про “Намисто багдадського купця”.
В 1264 році король Данило Галицький помер, і на галицькому престолі сів його син Лев, в честь якого Данило і назвав ним місто. Всі історики, маю на увазі українських, сходяться на тому, що Лев був розумний правитель, відзначався стриманістю, справедливістю, дбав про розширення володінь і зміцнення держави. За його правління до Галицької землі землі знов було приєднано Закарпаття та увійшла Люблінська земля.
Князь здобув пошану серед жителів краю за свою справедливість. Про це розповідає одна із львівських легенд 0”Намисто багдадського купця”. Львів ще в давнину став одним з важливих торгових центрів. Тут були купці з країн Заходу і Сходу, привозили одні товари, звідси везли інші. Приїжджали курці із арабських країн.
В легенді розповідається про купця Абдурахмана із Багдада. Цей купець привіз до Львова ладан, миро, найєнський перець, цинамон, гвоздику та інші товари. Попродав їх, але залишилося йому дуже дороге намисто із дорогоцінного каміння, вправленого в золото. Щоб невезти його в Багдад Абдурахман вирішив залишити намисто у знайомого львівського купця. Та велике було його здивування, коли повернувшись через рік, він не міг одержати своє намисто. Крамар заперечував наявність намиста в нього. Так само стверджувала крамарева дружина.
Заклопотаний Абдурахман жалівся на крамара до установ и судів
Вранці наступного дня Абдурахман сів на порозі крамниці і хоч крамар його проганяв, він знов і знов повертався і чекав. Аж з’явився князь Лев на баскому арабському скакуні. Порівнявшись з крамницею, де сидів сірієць, князь звернувся до Абдурахмана з докором, чому той не зайшов до ньго і запропонував зайти найближчим часом. Все це відбувалося в присутності багатьох людей, які чули розмову між князем і багдадським купцем. Почув цю розмову і крамар з своєю дружиною. Перелякані, вони поспішили віддати сірійцю його намисто.
На другий день Абдурахман з‘явився до палацу князя Лева і на колінах дякував йому за допомогу. А тим часом Лев наказав схопити крамаря з дружиною и прибити до дверей крамниці, як пересторогу для всіх, хто намагався шахрувати.
Ще розказували люди, що за князя Лева можна було покласти серед вулиці гаман з грошима і, повернувшись наступного дня, застати його недоторканим.
3. “Пан Золотий, пан Срібний і їхній слуга Мідний”
Легенда, яка відома під назвою “Пан Золотий, пан Срібний і їхній слуга Мідний”, розказує про дзвін із церкви, яка стояла на місці Ставу, що знаходився на Вулиці.
Одна дівчина прийшла до ставка прати білизну і. нахилившись до води, не могла випрямитись, бо хтось тримав її за косу. Коли вона поцікавилась, хто її тримає. То почула у відповідь: “Ми дзвони. Нас троє: Пан Злотий, пан Срібний і їх слуга Мідний. Кого вибираєш ?” Задумавшись, дівчина вибрала слугу, бо й сама була служницею. Мідний дзвін виринув їз води і запропонував дівчині нести його до церкви. Дівчина спочатку завагалась, але обнявши і піднявши дзвона, вона переконалася, що він легкий. Понесла його до церкви, а коли підійшла до дзвіниці він вирвався їй з рук і почепився поруч інших.
Незрівнянний голос мав цей дзвін, але не довго дзвонив. Через кілька років дівчина захворіла і померла. Розказують, що в той день, коли дівчина померла, він протяжно гудів, а потім дзвін сам розгойдався і почав гучно бамкати, аж поки з великого жалю не тріснув і замовк.
4. “У полоні русалок”.
Ця легенда розповідає про Мартина Біляка із Толоска, який потрапив у полон до русалок. Вона так і називається “У полоні русалок”. Той Мартин був чоловік роботящий і дбайливий. Хотів забезпечити свою худобу сіном на зиму і часто косив траву на березі річки. Одного разу косив до самого вечора, а що втомився, то приліг відпочити на скошеній траві і заснув. Русалки, яких хвилі річки викидали на берег, під звуки чарівної музики пішли в танок, та покалічили свої ніжки об стерню і почали зойкати від болю. Коли роздивилися довкола, то побачили Мартина, який спав на сіні. Вони зрозуміли, що то він спричинився до їх страждань. Вони вирішили покарати Мартина і сонного забрали в підземне царство. А коли відпустили і винесли сонного на берег річки. Мартин проснувся і не міг зорієнтуватися де він. Він бачив незнайомих людей, великі дерева, які повиростали, нові будинки. Пройшло п’ятдесять довгих літ.
Мартин хотів повернутися до русалок, щоб вибачитись за скошену траву і випросити повернення молодих літ, бо почав слабнути і змінювався на очах у людей. Пошкандибав у бік Полтви. Але вага літ була такою великою, а тіло його таким вихудлим і слабким, що упав Мартин серед дороги, вдарився об землю і розсипався на порох..
Висновки.
Немає сумніву в тому, що львівські легенди є повчальними. Кожен, хто ознайомиться з ними, зможе відкрити в легендах глибокий зміст. Деякі з них або майже всі актуальні і сьогодні. Чи не думають і не тільки думають жителі нашої держави про справедливість, про такий порядок, коли всі будуть дотримуватися законів і виконувати їх, коли не буде злочинів і ганебних вчинків.
Надзвичайно цікавою є легенда “Пригода з мишою”, де стоїть питання про довір’я. Один монах-пустельник мав учня. Восени, коли пустельники мали повертатися із околиць Львова, де влітку проводили дні в пості і молитві, до монастиря, учень почав просити монаха-наставника відкрити йому найбільшу істину.
Через декілька днів монах покликав учня, вручив йому закрите відро і попросив доставити його до брата Онуфрія, але не заглядати до середини відра. Коли учень, несучи відро, почув що в ньому щось шкребе, не втерпів и відкрив його, а побачивши мишу, дуже обурився і повернувся назад. Поклавши перед монахом відро, він висловив своє обурення. Та почув у відповідь: “Ага, бачиш! Виявляється , що тобі і дурної миші довірити не можна, а ти хочеш, аби я тобі найбільшу істину сповістив”.
Без довір’я жити не можна. Потрібно довіряти людям найближчого оточення і не тільки. Але довір’я повинно грунтуватися на перевірці, випробуванні.
Легенди допомагають у вихованні почуттів, які пов’язані з такими поняттями, як вдячність, вірність, обов’язок. А нам їх так бракує. З цього поглядуважливими є легенди ”Пан Золотий, пан Срібний і їх ній слуга Мідний” та “У полоні русалок”. Нехай будуть легенди серед нас так само, як пісні.
Література
1. Крип’якевич І. П. Історія України. Львів. Світ. 1990.
2. Крип’якевич І, П. Богдан Хмельницький. Львів. Світ. 1990.
3. Франко І.Я. На Св’ятоюрській горі. Поема. Із книги “Іван Франко. Поезії”. Держвидав. Київ. 1956.
4. Винничук Юрій. Легенди Львова. Газета “Поступ” №242 за 23 грудня 1998 .
5. Тригубова Т.О., Мих Р.М. Львів. Архітектурно-історичний нарис.Київ. “Будівельник”. 1989.
6. Війцік В.С. , Липка Р.М. Зустріч зі Львовом. Львів. “Каменяр”.1987.