Клінічна смерть
– це такий стан організму, який виникає на протязі декількох хвилин від 3 до 5 хвилин після зупинки дихання та кровообігу, коли зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності, але в найбільш чутливих до гіпоксії органах та тканина незворотних змін ще не відбулося. Клінічна смерть – повторна фаза помирання. У цьому стані зовнішніх признаках смерті організму (відсутність серцевих скорочень, самостійного дихання, рефлексів на зовнішні дії) зберігається потенційна можливість відновлення його життєвих функцій за допомогою методики реанімації. При клінічній смерті на ЕКГ реєструється повне зникнення комплексів або фіблярної осциляції, поступово зменшуваної частоти амплітуди, моно або біполярні комплекти з відсутністю диференційовки між початковою та кінцевою частинами.
В клінічній практиці при раптовій смерті в умовах нормальної температури тривалість стану клінічної смерті триває 3-5 хвилин. Тривалість клінічної смерті визначає відрізок часу від зупинки серця до відновлення його діяльності, хоча в цей період проводились реанімаційні міроприємства, які підтримували кровообіг в організмі. Якщо ці міроприємства були початі своєчасно і були своєчасними і ефективними, про що судять відновлення пульсу на сонних артерія. За срок клінічної смерті потрібно рахувати за час між зупинкою кровообігу і початком реанімації.
Згідно теперішнім даним повне відновлення функції організму, в тому числі вищої нервової діяльності, можливо і при більш тривалих сроках клінічної смерті, при у мовах ряду дій, здійснюваних одночасно і також деякий час після основних міроприємств.
Цей вплив (дав) (міроприємства застосовували для підвищення АТ, покращення реологічних показників крові, штучної вентиляції легень, гормональної терапії, детоксикації у вигляді гемосорбції, плазмофереза, промивання організму, обмінюю чого переливання крові і особливо одонорс
Ознаки клінічної смерті:
1. Відсутність свідомості.
2. Відсутність проявів дихання.
3. Відсутність пульсу на магістральних судинах (стегнова та сонна артерія).
4. Порушення серцевої діяльності.
5. Розширення зіниць, відсутність реакції їх на світло.
1. Діагностика клінічної смерті – стану.
2. Забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів.
3. Укласти хворого на тверду горизонтальну поверхню, під шию покласти валик і максимально закинути голову; висунути вперед нижню щелепу, очистити носоглотку й рот за допомогою відсмоктувача або пальцем обмотаним бинтом чи носовою хустинкою.
4. Проведення штучного дихання за методом рот в рот до носа. Один реаніматор на 2-3 вдохи 10-15 серцевих компресій. Якщо два реаніматори то 1 вдох – 5 компресій.
5. Відновити кровообіг: Штучну вентиляцію легень поєднюють із непрямим масажем серця.
Через кожні 2 хвилини проводимої реанімації робимо перерву на декілька секунд для перевірки ефективності реанімації. Якщо на протязі 30-40 хвилин ознаки клінічної смерті зберігаються серцево-легеневу реанімацію припиняємо.
Ознаки ефективності реанімації:
1. Звуження зіниць.
2. Відновлення тонусу повік.
3. Покращення кольору шкіри, потепління її.
4. З‘явлення спонтанних рухів глотки, гортані, трахеї.
5. Синхронно з натисненням на грудну клітку пальпується пульсова зона на магістральних судинах.
Подальші заходи по підтримці життя проводяться на госпітальному етапі.