МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ
КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
К У Р С О В А Р О Б О Т А
З предмету:
Історія української літератури
На тему:
«Герої козацької доби в народних думах та історичних піснях»
Роботу виконала:
студентка 2-го курсу
групи УМЛ 06-1
Пархоменко В. А.
МЕТОДИЧНИЙ КЕРІВНИК
Гончаренко О. М.
м. Кривий Ріг
2008 р.
Зміст
Стор.
| Вступ |
| Розділ 1. Становлення та формування українського козацтва як окремої соціальної групи |
| Розділ 2. Герої козацької доби в піснях українського народу |
| 2.1. Народні герої в козацьких думах |
| 2.2. Герої-козаки в історичних піснях |
| Розділ 3. Героїчний епос Дніпропетровщини |
| Розділ 4. Український пісенний героїзм і сьогодення |
| Висновки |
| Список використаної літератури |
| Додатки |
Вступ
Український фольклор, багатство якого неосяжне, це складова невiдємна частина великої культури нашого народу. З нього промовистих сторінок, пісень, дум, казок, легенд, переказів, прислів’їв та приказок – відкривається не лише найповніша енциклопедія народного побуту, звичаїв, обрядів, свят, а й цілий світ настроїв, роздумів, сподіванок та мрій українців за тисячоліття, їхні вдача, характер, психологія, фiлософiя та етнопедагогiка народу, його менталітет.
В усі часи саме пісня стояла на сторожі тих заповітних джерел, що нині живлять наше національне відродження.
В українській народній пісні, як ні в одному з будь-яких інших жанрів відбилася історична пам'ять народу про його побут, звичаї, почуття, переживання настрої, про все те, що він любить i ненавидить, про все те, до чого прагне людина у своєму житті.
Пісенний фольклор в цілому і героїчний епос українського народу, зокрема, протягом кількох століть відігравав важливу роль у процесах етнічної самоідентифікації, а згодом у формуванні української нації. Ці процеси мали спільні ознаки з розвитком європейської фольклористики та рухом “побудителей” у слов’янських народів східної Європи. Справжнє захоплення національним фольклором у ХІХ ст., особливо героїчним епосом, пояснюється високим пафосом боротьби за волю й незалежність, що була закладена в його основі.
Наша курсова робота присвячена вивченню українського фольклору, а саме історичних пісень, дум та балад, виявленню символічних рядів, і семіотичному аналізу відповідних пісенних текстів.
Ціллю
нашої курсової роботи є встановлення визначення поняття «козацька пісня», «»козацька балада» та «козацька дума» її становлення та історичний розвиток під впливом різних зовнішніх факторів та подій, таких як напади моно голо-татар та загарбницькі їх походи на Україну, зробити аналіз козацьких пісень Дніпропетровщини та сусідніх областей, виділити значення ліричної козацької пісні в сучасній українській державі та в нашому повсякденному житті.
Об'єктом дослідження
є історичні особи, відображені в народній свідомості. Особливістю створених таким чином фольклорних осіб є їх максимальна героїзація, наділ кращими людськими якостями стосовно умов війни.
Мета і задачі дослідження.
Метою дослідження є історико-культурна реконструкція постатей народних ватажків доби козаччини в семіотичному просторі (семіосфері) української пісенної епіки.
Для досягнення мети поставлені такі завдання:
1. Систематизувати та узагальнити теоретичні положення попередніх наукових розробок, визначити сучасний стан дослідженості проблеми.
2. Систематизувати та проаналізувати історичні думи та пісні, визначити в них типові коди народної свідомості, які вплинули на формування семіосфери в конкретний історичний період.
3. На підставі текстологічного, порівняльно-історичного та семіотичного аналізу визначити типові риси постатей народних ватажків.
4. Зробити аналіз впливу козацьких пісень та їх головних героїв на сучасне українське суспільство.
5. Зробити загальні висновки підбивши підсумок всього вище викладеного матеріалу.
Розділ 1. Витоки та формування українського козацтва
В історичній науці увагу дослідників більше привертало питання українського державного будівництва. Це створило певну прогалину в загальноісторичній концепції. Одним з таких питань є проблема ідентифікації власне тих елементів, які і були носіями українського державного будівництва. І дійсно, питання хто такі українці, звідки вони з’явилися на історичній арені і як розвивались залишаються сьогодні не з’ясованими і малодослідженими, що не дозволяє задовольнити особливу зацікавленість якнайрізноманітніших верств населення щодо цієї проблематики.
Етносоціальний розвиток українців – це досить складний і довготривалий процес. Тому для більш повного розуміння цього процесу важливим є дослідження питання виникнення українського козацтва саме як етносоціального елементу і визначення ролі Середнього Подніпров’я, як ядра етнотворення в козацьку добу історії України, тобто з кінця ХV ст. Проблема українського козацтва, як етносоціального явища, чи не найважливіше питання з етнополітичної історії України. Протягом кількох століть дослідники звертали в основному увагу на козацтво, як на військово-політичну силу, залишаючи поза увагою його етнотворче значення, яке важко переоцінити, внаслідок виключної ролі в етносоціальних процесах саме українського козацтва. Геополітичне становище, яке склалось на середній Наддніпрянщині на XVI ст., неминуче вело до асиміляції українського етносу і зникнення саме тих характерних рис, що складали підвалини етнічного образу українців. Внаслідок цього відбувся майже повний відрив від етнічних коренів української еліти, тобто панівних станів суспільства, які вже в XVI ст. не могли здійснити консолідацію етнотворчих сил, щоб продовжити процес формування етносу та етнонаціональної держави українців.
Проблема виникнення козацтва посідає чи не найголовніше місце в історії України кінця XV – початку XVI ст. Суперечки та дискусії з цього приводу, які тривають протягом декількох століть, не вщухають і внаслідок цього в історіографії даної проблеми нагромадилась величезна кількість гіпотез і теорій щодо виникнення козацтва. Перші згадки про українське козацтво в офіційних державних документах, а також описах сучасників того періоду стосуються безпосередньо земель і населення Середнього Подніпров’я, а саме території навколо Черкас та Канева. Дійсно, на цих землях склались всі передумови появи козацтва, як унікального суспільно-політичного явища в історії українського народу і саме територія Середнього Подніпров’я стала колискою українського козацтва і його консолідуючим ядром внаслідок земельного питання, тісно пов’язаного з економічними факторами, які тут склалися, внаслідок відсутності кріпацтва в середній Наддніпрянщині, а також близькість до Степу, що надавало порубіжний статус цій території і, як наслідок, захист її місцевим населенням від татарських, а згодом і турецьких набігів, а також традицій місцевого населення і його етносоціальних та етнографічних особливостей. Отже, що ж являло собою це феноменальне явище, якому судилося стати в часи загального етносоціального занепаду українців, новою і могутньою етнотворчою силою, тобто яка етнотворча роль українського козацтва і чому саме територія Середнього Подніпорв’я стає тим регіоном, який зміг не тільки зберегти етносоціальний розвиток, а й витворити сили, що згодом утворять українську державу. Козацтво на історичній арені, як відомо, з’являється в кніці XV ст., але як суспільний стан, козацтво сформувалось лише на рубежі XVI–XVII ст. Тому досить важливим є питання дослідження саме етносоціальної природи козацтва, тобто джерел його формування, як етнотворчої сили.
Отже, поява українського козацтва в кінці XV ст. була зумовлена колонізацією південних регіонів України і необхідністю захисту від татарських набігів на землі Середнього Подніпров’я. На початковому етапі зародження козацтва важливим джерелом стало фортечне боярство, яке перебувало на службі у магнатських маєтках, тобто ті люди, ремеслом яких була військова справа. Але поступово уходи сьтають на перетині державних економічних інтересів.
Так фактично починається перший етап формування козацтва, як етносоціального елементу. Справа в тому, що коли уходники повертались з промислів у міста і містечка Середнього Подніпров’я з великими запасами риби, хутра, меду, різної худоби, місцева адміністрація починає збирати з уходників певну частину добутої здобичі. Таким чином, влада мала від уходництва подвійну вигоду – захист кордонів від татар і матеріальний прибуток. Поступово місцева адміністрація сама починає організовувати походи порти татар, очолюючи козацькі загони. Це були перші організатори козацтва, яких вже сучасна їм польська література називала першими гетьманами. Серед них були Предслав Лянцкоронський, Остафій Дашкевич, Бернард Претвич та інші. До боротьби з татарським лихом вони залучали і місцеве населення Середнього Подніпров’я, яке витісняє фортечних бояр і уходників на другий план, тому що порубіжна специфіка середньої Наддніпрянщини змушувала місцеве населення володіти зброєю і це надало йому змогу займатись козакуванням.
Таким чином, головним джерелом формування козацтва на першому етапі стали вихідці з укріплених міст і містечок Середнього Подніпров’я, до складу яких входили не лише міщани, а й торговці, селяни, а особливо категорія безземельних селян, тобто халупники, комірники, городники, які не були прив’язані безпосередньо до землі. Поряд з ними козакували бояри, слуги та ремісники, яких очолювали представники місцевої адміністрації, але основну масу все ж складало міщанство порубіжних міст. Щодо етнічного складу джерел першого етапу формування козацтва, то основу складав саме український елемент мегшканців міст Середнього Подніпров’я, яке, як відомо, ще з часів Давньоруської держави становило ядро українського народу.
Другий етап формування козацтва, як етносоціального елементу починається з середини XVI ст. і повязаний він із загальноєвропейським розвитком. Як відомо, в першій половині XVI ст. в більшості країн Західної Європи відбувся могутній суспільно-політичний рух відомий як Реформація. Цей рух, в свою чергу, став наслідком не менш важливого перетворення у зовнішньополітичному житті світу, пов’язаного з періодом Великих географічних відкриттів, які кардинальним чином змінили соціально-економічні та політичні відносини в Європі і світі.
На останньому етапі основним джерелом формування козацького стану, як етносоціального елементу були українські селяни і дещо менше міщани, що досить сильно було пов’язано із великим етнсоціальним процесом масового покозачення населення, який зумовлювався також наростанням визвольної боротьби українського народу з кінця XVI – і протягом першої третини XVII ст.
З огляду на вищесказане можна відзначити, що українське козацтво виникло у 80-90-х роках XV ст. на території Середнього Подніпров’я. Поява козацтва, як основного етносоціального елементу в період пізнього середньовіччя України, стала одним з головних стрижнів етносоціального розвитку українського народу на протязі всієї його історії. Також можна відзначити, що вкотре територія Середнього Подніпров’я стала центром, ядром консолідації всіх етнотворчих сил українського народу, зародивши і поставивши не лише на внутрішню, а й на зовнішню арену українське козацтво, що увібрало у себе найкращі риси етнотворення попередніх століть.
Козацтво, як етносоціальний елемент, формувалось на протязі декількох десятиліть з чотирьох етапів. Під час наступу на українські землі польської експансії, козацтво увібрало у себе найпрогресивніші сили українського народу, що згодом дозволило створити українську етнічну державу. Крім того, як основний етносоціальний елемент українського суспільства на Середньому Подніпров’ї, козацтво взяло на себе функцію захисту всього українського населення Речі Посполитої, його прав, традицій, культури та віросповідання.
Отже, підбиваючи підсумок вищесказаного, козацтво відіграло величезну роль в етнотворенні і у формуванні української нації. Ядром же етносоціальних процесів в цей час залишається Середнє Подніпров’я, де виникає, формується і розвивається українське козацтво, етносоціальна природа якого дозволила йому захищати свою землю від нападів ворогів і сприяла етнічному розвитку українського народу, який не тільки не припинився в умовах литовської, а згодом і польської експансій, а навпаки, продовжувався все більшими темпами, саме на території середньої Наддніпрянщини, завдяки етнотворчій діяльності українського козацтва.
Розділ 2. Герої козацької доби в піснях українського народу
Історичні пісні та козацькі пісні, як вид народного фольклору виникли в період боротьби з татарським ярмом (13-14ст.), як відгук на події суспільної і військової історії. У історичній пісні обов’язково йдеться про яку-небудь реальну подію, що дійсно мала місце в історії.
Перш ніж приступити до характеристики національних героїв в козацьких піснях потрібно визначитися з історичним підґрунтям створення такого виду пісень та опису в них героїв українського народу.
Історичним підґрунтям можна вважати будь-яку важливу історично значиму подію. Такими подіями можна назвати напади татаро-монгольского іга, завойовницькі війни Польщі, Хмильччина та інші, що не залишились поза увагою народу і були висвітлені в історичних піснях.
2.1. Героїзм в народних думах
3 незапам'ятної давнини до наших днів супроводжує дума та пісня життя народу. Їй, як найщирішому другові, довіряє трудівник свої найпотаємніші почуття, горе і радощі, мрії і сподівання. Не кажучи вже про виняткову емоційну наснаженість пісні, жоден вид народної творчості не може порівнятися з їхньою широтою охоплення життєвих явиш, У них знайшли правдиве відображення важливі історичні події і родинний побут, жорстока класова боротьба і повсякденні турботи, будні і свята, праця і розваги.
В пісні вилилася вся минула доля, весь справжній характер України; пісня і дума становлять там народу святиню, краще добро українського життя, в них горить любов до батьківщини, виблискує слава минулих подвигів; в них дихає і чисте, ніжне почуття жіночої любові, особливо любові материнської; в них же виявляється і та тривожна оглядка на життя, яка змушує козака, вільного від битви, «шукати свою долю». Все коло життєвих насущних інтересів охоплюється в пісні, зливається з нею, і без неї саме життя стає неможливим.
У дожовтневих піснях і думах оживає вся багатовікова історія українського народу, сповнена героїчної боротьби проти іноземних загарбників, національного та феодально-капіталістичного гноблення. Через століття донесли вони до нас подих життя своєї епохи, ті почуття, що хвилювали колись їх творців.
Спустошливі напади на українські землі турецько-татарських орд, вигнання в полон населення, продаж у рабство — такі типові для XV—XVII ст. події відтворюють дуже давні за походженням пісні та думи про Коваленка, «Коли турки воювали» та ін. Трагічна доля їх героїв: Коваленка осліплюють, заковують у кайдани трьох сестер-полонянок женуть у далекий чужий край:
Єдину взяли попри коні,
Попри коні на ремені;
другу взяли попри возі,
Попри возі на мотузі;
Третю взяли в чорні мажі…
У чудових піснях і думах оспівав народ відважних оборонців матері-вітчизни, їх повне тривог і небезпек життя, мужність і стійкість у боротьбі з ворогом. Ці твори засвідчили ту виняткову роль, що її відіграло в історії України козацтво, центром якого була Запорізька Січ.
Про боротьбу з турецько-татарськими нападниками, тяжку турецьку неволю та втечу з неї, смерть козака на полі бою розповідається в багатьох думах – епічно-ліричних пісенних творах, що мають своєрідну будову і виконуються народними співцями-кобзарями у супроводі бандури або ліри.
Реалістичне відтворення подій, правдивість характерів персонажів, простота вислову поєднується у них з незвичайною поетичністю і піднесеністю. Недарма і Т. Шевченко у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» писав про думи, що всі вони «так возвышенно просты й прекрасны». Самобутність, художню оригінальність дум, їх високі ідейні якості не раз відзначали вітчизняні і зарубіжні дослідники.
Героями дум виступають люди мужні, сміливі, благородні, сильні духом, з серцем, сповненим палкої любові до рідного краю. Таким є козак Голота, що «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота», має миролюбивий характер («ні города, ні села не займає»), але готовий щомиті дати відсіч ворогові; відчайдушно хоробрий Івась Канівченко, стійкий Самійло Кішка, Федір безродний.
Багато кращих синів народу наклали головою, захищаючи незалежність своєї країни. Не випадково так часто в думах і піснях говориться про смерть козака. Трагічно-жахлива картина постає з думи «Федір бсзродний, бездольний». Жорстока, кривава січа, яка щойно відбулася... Поле, всіяне козацькими тілами:
Да й не єдиного тіла козацького молодецького
Живого не встановлено.
Тільки поміждо тим трупом
Федор бездольний,
Посічений да порубаний,
Да й на рани смертельнії не змагає...
Урочисто ховають героя товариші. Висока могила як вічна пам'ять про козацьку славу виростає над ним.
Високогуманними творами народної музи назвав І. Франко думи про Самійла Кішку, про втечу трьох братів з Азова, про Марусю Богуславку. П'ятдесят чотири роки пробув Самійло Кішка у турецькій неволі, але не скорився ворогові. Закований у кайдани, він не здається на підмову потурченого Ляха Бутурлака, який пропонує ціною зради заслужити прихильність паші: «Будеш у нашого пана молодого за рідного брата пробувати». Розумом і хитрощами перемагає Самійло ворота. Захопивши галеру, козаки повертаються у рідний край.
Дума прославляє стійкість Самійла Кішки, наполегливість у досягненні мети, вірність вітчизні, своєму народові:
Хоч буду до смерті біду та неволю приймати,
А- буду в землі козацькій голову християнську покладати..
Ваша віра погана,
Земля проклята.
Майже цими словами відповідає турецькому султанові і славнозвісний герой історичної пісні Байда, коли йому доводиться вибирати між царюванням, здобутим зрадою, і смертю. У давніх думах та піснях поняття віри зливається з поняттям батьківщини, народу, що пояснюється умовами часу і особливостями світогляду тодішньої людини. Підтоптати під ноги християнську, віру і прийняти мусульманство (турецьку віру) було рівнозначним зраді свого народу. Та зрештою і слова «татарин», «турок» в українському фольклорі вживаються у значенні загарбник, поневолювач, що пов'язано з турецько-татарськими розбійницькими нападами.
Привабливий образ ніжної і мужньої Марусі Богуславки змальований у однойменній думі. Маруся вволяє з темниці сімсот козаків, що уже «тридцять літ у неволі пробувають», але сама залишається на чужині. Туга за рідним «веселим краєм» з його «ясними зорями» і «тихими водами», гіркий жаль за змарнованим життям, розпач чуються в її прощальних словах. Вона просить передати батькові, щоб статків-маєтків не збував для викупу її з неволі: .
«...Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!»
До найулюбленіших народних дум належить «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі». Це емоційно наснажений твір, що хвилює своєю щирістю і людяністю. Розповідаючи про страждання найменшого брата, безжалісно покинутого старшими на вірну загибель, дума засуджує жорстокість, егоїзм, підлість, жадобу до наживи. Смерть старших братів від руки турків-яничар сприймається як заслужена розплата за безсердечність і зраду. Зустрічаються варіанти, за якими гине тільки менший брат, а обидва старші прибувають додому. Середульший в усьому зізнається батькам, і вони проганяють старшого, якому після цього ні в чому не щастить. У думі, записаній від кобзаря. М. Кравченка, найстаршого громадою засуджують до смерті.
Пафосом боротьби проти соціального і національного гноблення відзначаються думи та історичні пісні про визвольну війну 1648—1654 рр. їх герої — народні ватажки Хмельницький, Перебийніс, Богун, козаки, селяни, весь народ, що піднявся на захист своєї свободи і незалежності. Певністю у своїх силах, бадьорістю, оптимізмом віє від цих творів.
Загальнонародне піднесення відбилося у прекрасній пісні «Розлилися круті бережечки», що виникла на початку війни. Поетичні образи цього твору мають глибокий патріотичний зміст. Заклик їхати у Варшаву по червону китайку — це заклик до боротьби проти шляхетського гніту. Червона китайка означає символ козацької слави, тобто слави оборонця рідної землі. Образ же червоної калини що похилилася, асоціюється з образом зажуреної України:
А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо;
А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо!
Особливо велику увагу приділяє народна творчість Богданові Хмельницькому, який очолив визвольну війну. Він виступає як мудрий полководець, захисник голоти, «козацький батько». Хмельницький дбає, щоб «козакам козацькі порядки давати», чинить справедливий суд над польсько-шляхетським запроданцем Барабашем (дума «Хмельницький та Барабаш»). На заклик свого ватажка повстанці
На лядські табори наїжджали,
Лядські табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали.
Народ - гуманіст і великий справедливець — добре знає, які страждання несе з собою війна. Тому не забуває він згадати і про горе вдів та осиротілих дітей нерозважних панів, які хотіли загарбати Україну і поплатилися за це життям:
Над Полонним не чорна хмара вставала,—
Не одна пані ляшка удовою зосталась... («Корсунська перемога»)
Гей, там поле, а на полі цвіти,
Не по однім ляшку заплакали діти. («Чи не той то хміль»)
Високохудожніми творами героїчного епосу є пісні про Байду, Морозенка, Перебийноса, Сірка, Супруна, Палія та ін. В образах цих героїв найбільш повно втілилися народні уявлення про мужність, хоробрість, самовідданість, вірність вітчизні.
Справжнім богатирем виступає у думі «Ой з-за гори високої» Нечай. Не вагаючись, кидається він у бій проти сорокатисячного війська (сорок тисяч — епічне число що означає багато). Історична правдивість подій поєднується тут з типовим для народного епосу художнім засобом перебільшення:
Ой не встигнув козак Нечай на коника спасти,
Взяв ляхами, як снопами, во два ряди класти...
Повернувся козак Нечай на лівеє плече,—
А вже з ляшків, вражих синів, кров ріками тече.
Повернувся козак Нечай на правую руку,—
Не вискочить Нечаїв кінь із лядського трупу.
Народ пишається подвигами свого героя, милується його відвагою і сумує, коли він гине.
Гинуть у нерівному бою і Морозенко і Супрун. Скільки живого, щирого почуття вкладено в ці твори. Смерть Морозенка оплакує рідна мати, козацьке військо, вся Україна:
Прощай, прощай, та Морозенку, ти найславний козаче,
Ой за тобою, та Морозенку, та вся Україна плаче!
В думах та піснях виявляються дружні почуття українського народу до братнього російського. Особливо яскраво ідея нерозривного союзу українського народу з російським втілена у творах про Палія і Мазепу. В них викривається підступність, лицемірство, безчесність Мазепи, якого народ називає проклятим, зрадливим. Як справжній народний герой возвеличується Палій.
В думах народ висловив гордість за своїх історичних героїв, возвеличив їх до рангу великих, вони виступають справжніми народними героями-визволителями свої Батьківщини.
2.2. Герої-козаки в історичних піснях
Історичні пісні можуть бути визначені як жанр малої епіки. Формуючись спочатку спонтанно в лоні інших жанрів пісенної творчості, історична пісня (як і дума) досягає кульмінації у XVII-XVIII ст. - в епоху козаччини в Україні. Вона відрізняється хронікальністю, тяжіє до уважного стеження за історичними подіями, за долями конкретних героїв. Такою є відома на всіх теренах України, зафіксована у багатьох варіантах пісня про Байду. Прототипом героя був Дмитро Вишневецький, черкаський староста з роду Гедиминовичів, засновник Запорозької Січі. У 1563 р. він здійснив похід у Крим, того ж року був покликаний бо
Інша знаменита пісня періоду Гетьманщини - “Ой на горі та й женці жнуть”. Повна бадьорості й гумору, виконувана в ритмі козацького маршу, вона випромінює силу, якою й справді було сповнене козацтво протягом декількох віків. Можливо, саме тому пісенна пам'ятка другої половини XVII віку є популярною і сьогодні. Той факт, що у пісні поряд опинилися гетьмани Петро Сагайдачний та Петро Дорошенко може видатися історичною недоречністю. Однак це варто оцінювати як цілком припустимий в усній народній поезії, оскільки пісня не відтворює дослівно дійсний похід, а виводить перед нами козаків з їх славними гетьманами так, як вони йшли один по одному в поході історичних подій у споминах українського народу. До тих самих часів козаччини хронологічно належить також славнозвісна пісня “Засвистали козаченьки”, створена на основі історичних подій - перемоги Хмельницького над польським військом під Корсунем і коронним гетьманом М. Потоцьким у травні 1648 р. Вважається, що пісня ґрунтується на побутовій ліричній “Засвіт встали козаченьки в похід полуночі”, авторство якої приписують легендарній піснетворці Марусі Чурай. Нове життя пісня здобула у класичних творах М.Лисенка - опері “Чорноморці” та героїчній опері “Тарас Бульба”.
Вікопомні перемоги військ Б.Хмельницького під Жовтими Водами знайшли відображення у пісні “Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється”; перемоги М. Перебийноса та Б. Хмельницького під Пилявцями (1648) - у пісні “Гей, не дивуйте, добрії люди”. Ця пісня виступає значенням емблеми в національно-визвольних рухах в Україні.
Історична дійсність визвольних війн розкривається у цілій галереї пісенних портретів героїв. Найбільш популярною в усній народній творчості є постать Данила Нечая, якого М.Грушевський називає “найбільшою фігурою між козаччиною після гетьмана”. На думку ученого, пісня цікава ще й тим, що “у різних своїх варіантах притягає для теми XVII в. мотиви нашого старого героїчного епосу, гіперболізм богатирського розмаху Нечая; роля його коня, промови до нього звернені - усе це оздоблене в стилю старої богатирської епіки, очевидно ще живої на Україні в тим часі”. Загибель Нечая у більшості народних пісень мотивується тим, що він “загуляв у куми Хмельницької”, що могло бути епічним домислом. В ряді варіантів пісні є натяк на те, що Нечай “споткнувся на хміль”, на непокорі Хмельницькому. Польща вважала Д. Нечая найбільш небезпечним козацьким отаманом після М. Кривоноса. При розгромі війська в с. Красному 1651 р., що на Вінниччині, Нечаєві влаштовано справжню катівню:
Та покотилася Нечаєнкова голова додолу.
Ой устаньмо ж та милії браття, устаньмо, погадаймо,
Ой десь тую Нечаєнкову голову сховаймо.
Ой поховаймо, а милії браття, в церкві у Варвари, -
Зажив, зажив та Нечаєнко козацької слави
Не менш популярною на всій території України була пісня про Морозенка, прототипом якого вважають сподвижника Б.Хмельницького Станіслава Мрозовицького, що загинув у 1649 р. при облозі Збаража.
Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче,
За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче
На XVII ст. припало культивування етикету поезії, вдосконалення силабічного вірша у книжній творчості, яка, базуючись на народній основі, не уникнула впливів латино-польської книжності. У братських школах, у Київській академії, створеній у 1632 р., де вчилися діти козацької старшини, духівництва, значне місце відводилося піїтиці, риториці, складанню віршів, музиці. Віршами складалися погребові промови Хмельницькому, Іванові Підкові, народним українським героям XVII ст., які свідчать, з якою пожадливістю в стінах школи ловилося все, що могло цікавити українського патріота в діяльності захисників його Батьківщини й народності.
У численних переказах, піснях, у думі “Вдова Івана Сірка і Сірченки” закарбувався образ знаменитого запорізького кошового отамана Івана Сірка.
Козацькі пісні співалися по всій Україні і найбільше в центральних районах Ліво- і Правобережжя, де розгорталися воєнні дії. Про це свідчить їх лексика, розспівний мелос, типовий для цього регіону. Він виходить за межі традиційної обрядової пісні, наближений до міської лірики, нерідко у маршових темпах. Очевидно сама епоха, козацьке середовище, у якому було немало освічених людей, помітно розширили лексичні та інтонаційно-музичні обрії фольклору. Виконання цих пісень формувало гуртовий спів, який впливав на розвиток інтонаційного діапазону пісень, на їх діалогічність, збагачення драматургійної форми. Так, заспівно-приспівний характер пісень “Ой на горі та женці жнуть” або “Засвистали козаченьки” засвідчують появу нової контрастної драматургії в мелодії. Ряд історичних пісень (про Морозенка, про Саву Чалого, про Нечая, про Хмельницького) любили співати кобзарі, лірники, накладаючи свій карб на музичне відтворення цих сюжетів, трактуючи їх у стилі дум. Поширившись по всій Україні, історичні пісні адаптували риси пісенного стилю тих територіально-мистецьких середовищ, де їх найбільше любили й виконували. Це засвідчують численні варіанти тих же пісень, позначені барвами локальних стилів Подніпров'я, Причорномор'я, Волині, Карпат тощо.
Українська героїчна пісня знайомить нас з багатьма безсмертними постатями захисникiв народу України, яка зазнавала постiйних нападiв ворогів.
Зажурилась Україна,
Бо нiчим прожити,
Витоптала орда кiньми
Маленькiї дiти,
Котрi молодiї -
У полон забрато;
Як заняли, то й погнали
До пана, до хана.
Та на захист стають козаки, якi обороняють рiдну землю i волю свого народу; серед них - на почесному мiсцi Богдан Хмельницький, котрому присвячено особливо велику кількість пісень. Він оспівується народом як досвідчений полководець, мудрий воєначальник, який не боїться того, що "іде ляхiв сорок тисяч хорошої вроди". Адже за ним "велика потуга" - народ, що довiряє йому:
А я ляхiв не боюся i гадки не маю,
За собою великую потугу я знаю,
Iще й орду за собою веду:
А все, вражi ляхи, на вашу бiду.
Ще дві iсторичнi постаті - Дорошенко та Сагайдачний - герої пiснi "Ой на горі та женці жнуть" (Див. додатки), що змальовує картину козацьких походів початку XVII століття. Коли читаєш цю пісню, переймаєшся гордістю за історичне минуле Батьківщини, за її синiв-героїв, один з яких:
Веде своє вiйсько,
Веде запорiзьке
Хорошенько!
Постать одного iз керiвникiв Коліївщини - Залізняка - оспівана народом у творі "Максим козак Залiзняк". Ця пісня, одна з багатьох, присвячених цьому героєвi, є продовженням народнопоетичної традиції героїчного епосу. У ній образ Залізняка уособлює могутні сили народу, його вільнолюбний характер. Заради визволення свого народу з ярма Максим іде на кривавий двобій i перемагає:
Та вдарили з семи гармат
У середу вранці
Накидали за годину
Панів повні шанці…
Знайомлячись із творами українського героїчного епосу, ми переконуємося, що вдячний народ завжди натхненно возвеличував своїх героїв. Про це свідчать i легенди ("Як Сірко переміг татар"), i балади ("Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси"), i думи, i пiснi, i навіть казки ("Яйце-райце", "Іван - мужичий син"). Безперечно, всі вони є не лише джерелом iнформацiї про iсторичнi події, а одним із найважливіших джерел історичної та національної самосвiдомостi народу.
Розділ 3. Героїчний епос Дніпропетровщини
На теперішній час відомо про існування восьми Запорозьких Січей, п’ять з яких, і до того ж головних, стояли на території сучасного Нікопольського району Дніпропетровської області, що свідчить про важливу історичну та культурну спадщину нашої області.
Доба козацтва, так би мовити це одна з найбільш яскравих сторінок історії України взагалі і історії нашого краю зокрема. Українські козаки, які боролися з численними ворогами за православну віру, за українську народність, за свободу совісті, за людські права, козаки, які не знали у себе розколу та єресі й відзначалися високою релігійністю і були водночас далекі від крайньої нетерпимості, козаки, які створили безліч високохудожніх дум та високоморальних і правдивих історичних пісень, що складають вкупі з наспівом цілі балади, цілі поеми почуттів, козаки, які створили багату історичну літературу, свято оберігали всі дороги заповіти своїх пращурів, виступали носіями високої громадянськості і вражали сучасників і вражають нині нащадків своєю дивовижною далекоглядністю.
Тому при характеристиці народних дум та історичних пісень Дніпропетровщини ми будемо опиратися саме на історичне становище та історичне минуле нашої славнозвісної області та сусідніх областей.
Для Дніпропетровської області характерними є ті ж пісні що співаються по всій території нашої незалежної України. Зустрічаються, за висловом Колесси, пісні, які хоч і не мають безпосереднього зв’язку з історичними подіями, а проте і виявляють виразні ознаки козацької доби, змальовують козацький побут, козацьких героїв, їх відносин до родини, до милої, до Батьківщини. Значна кількість цих пісень маршово-похідні («Гей, гук, мати, гук», «Віє вітер, віє буйний») або ж позначені епічною широтою («Ой на горі жито», «Ой у полі могила»). Деякі сюжети козацьких пісень мігрували в інші жанри – у споріднені рекрутерські, жовнірські. Зафіксовані вони і серед гаївок: «Їхав козак через міст» виконувалась у веснянковім хороводі з характерною для козаків приспівкою “Гей, гей! У-ха-ха!”.
Найвідомішими козаками, які оспівані в піснях Придніпров’я є Б. Хмельницький та кошовий отаман Запорізької Січі І. Сірко.
В піснях про гетьмана українського козацтва Б. Хмельницького оспівують люди найславетніші його подвиги, оборону території України від нападів турецько-татарських загарбників, та найчастіше в піснях нашого регіону оспівано найвідомішу та най значущішу подію національно-визвольної війни битву під містом Дніпропетровської області Жовтими Водами.
Наставником Б. Хмельницького по праву вважають кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка.
Про кошового отамана Запорізької Січі І. Сірка складено багато пісень, легенд, козацьких історичних дум, його подвигами захоплювалися вітчизняні і зарубіжні поети, письменники, історики.
«Ой, як крикне старий орел, що під хмари в’ється,
Гей, загуло Запорожжя та й до Сірка тнеться.
Ой не вітер в полі грає, не орел літає,
Ото ж Сірко з товариством на Січі гуляє.
Старий Сірко перед стягом раду оглядає,
Козаченьків привітає, стиха промовляє:
«Гей, молодці-запорожці, татарва лякає!
Не дрімайте, товариші, бо в руки зхапає,
Збирайтеся докупоньки та сідлайте коні,
Тії коні воронії, що ждуть на припоні!»
Загуділо Запорожжя, як те Чорне море, —
Понеслися козаченьки облавою в поле...»
У численних переказах, піснях, у думі “Вдова Івана Сірка і Сірченки” закарбувався образ знаменитого запорізького кошового отамана Івана Сірка. Про його незвичайну хоробрість писав німецький історик Еразм Франциск, Мадлен у книзі “Дзеркало Оттоманської імперії”. Саме він надихнув І.Рєпіна на знамениту картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану”.
В багатьох піснях що співаються на території сучасної Дніпропетровської області багато пісень присвячено зруйнуванню Запорізької Січі царицею Катериною. (Див. додатки «Зажурилась Україна»)
Серед козацьких пісень характерно на Дніпропетровщині найчастіше виконуються такі пісні, як „Їхав козак через міст”, „Ой три літа, три неділі”, „Ой у полі жито”; серед рекрутських та вояцьких пісень – „Ой у полі верба”, „Чорна рілля ізорана”, „Чорна хмара наступає”, „Ой летіли гуси з далекого краю”; серед емігрантських – „Чорна хмара на Вкраїні”, „Сумно мені, сумно”, „Канадо, Канадо”; серед стрілецьких та повстанських – „Бо війна, війною”, „Прощай дівчино”, „Ой війна, війна”, „Ой там біля лісу”, та ін. Часто уживаними на Дніпропетровщині є танцювальні пісні і споріднені з ними (коломийки, жартівливі та сатиричні пісні). Без них не обходилося ні одне молодіжне або сімейне дозвілля.
Розділ 4. Український пісенний героїзм і сьогодення
Український героїчний епос - незаперечне свідчення багатої культури і блискучої талановитості нашого народу. Час виникнення жанру дум співпадає з одним із найважливіших історичних етапів формування української нації, запеклою боротьбою проти іноземних загарбників. В основі дум - історичні реалії ХV-XVII ст.: страждання українських полонених в татаро-турецькій неволі; героїзація перемог українських козаків-лицарів, що у кривавих битвах з різноманітними ворогами боронили права і незалежність як всього рідного народу, так і окремої людини. Думи не лише демонструють народне бачення історичних подій, а й втілюють моральні принципи та ідеали, які впродовж століть підтримували ідею національної незалежності та особистої гідності. Думи як специфічний жанр українського фольклору є своєрідним символічним кодом національної історії і культури.
В історичній науці тривалий час побутувала думка, що в процесі наукового дослідження лише писемні пам'ятки можуть братися до уваги. Так, глибоко усвідомлюючи своєрідність зображення історичних подій у фольклорних творах, М. І. Костомаров з об'єктивних позицій ученого, історика і фольклориста застерігав від генералізації фольклору як історичного джерела. За останні десятиліття скепсис змінився глибокою повагою і зацікавленістю до інформації, яка є у фольклорних текстах. Коли центр уваги дослідників зосередився на національній історії і культурі, явища народної свідомості (фольклор, мова) як чуттєва реальність набули нового значення. Комплексне вивчення ритуалу, символів, вірувань, фольклору намітило той шлях, по якому пішла історична антропологія. У світлі структурно-символічного аналізу епічні тексти розглядаються як витвори культури і стають джерелом інформації, яка розкриває специфіку світогляду, побуту, історичне минуле, величність героїв та особливості державного і суспільного устрою наших предків, втілену у символічних образах.
Характеризуючи пісенний історизм і сьогодення потрібно, перш за все говорити про важливість історичних пізнань для сучасної держави. Адже зараз проходить активне становлення української національної свідомості, відповідальності та гордості за свою країну.
Пісні та думи як окремий вид джерела історичних знань на сучасному етапі слід вважати головним. Зараз в наш час політичних та суспільних розбіжностей в поглядах на історію нашої держави фольклор залишається єдиним правдивим та достовірним витоком інформації, адже пісні, в залежності від регіону України можуть різнитися лише одним двома словами, та аж ніяк повним змістом.
Для виховання молодого підростаючого покоління саме народна історія має найбільше та особливе значення, саме вона не заплямована будь-якими зовнішніми поглядами. Зараз на нашу думку фольклор українського народу потрібно ввести окремим предметом в середній школі для ознайомлення дітей з тими подіями та героями яких має український народ, адже з роками у підлітків зникає інтерес до вивчення історії власної країни та власного краю, до зацікавленості народними обрядами, піснями, а це не можна вважати позитивним фактором, бо маючи таку тенденцію серед молоді ми мимоволі приведемо нашу країну до загибелі. Недарма народна мудрість наголошує «Не знаючи свого минулого – не можливо творити своє майбутнє». Не дивлячись на зусилля і Президента, і його підлеглих, і інших політичних партій на підняття та становлення історичної свідомості українців ми не маємо на сьогодні досягнутих позитивних результатів.
На превеликий жаль на сьогоднішній час залишаються для нас невідомими ще багато деталей історичних подій, а можливо, і самих подій що, звичайно, не може бути позитивним в вивченні історії України. Та маючи надію та прагнення до їх пізнання ми зможемо насправді побудувати вільну та незалежну державу Україна. Слід розвивати та примножувати історичну спадщину, що дісталась нам від наших предків. І тільки той зможе достовірно її пізнати, хто дійсно в цьому зацікавлений.
Висновки
Світоглядні уявлення українського народу зумовлені насамперед історичними, психологічними, культурними та соціальними обставинами буття наших предків, що й визначило їхню національну своєрідність. Суть цих уявлень полягає в гармонії людини з довкіллям, у поетизації світу та відсутності норм і канонів, які б сковували вільний розвиток особистості, суперечили б принципам гуманізму. Вчені вказують на демократизм, поетичний характер релігійних уявлень українців, світлі, життєрадісні начала, а нерідко й ситуативність, імпровізаційність, особливо в молитвах як основі вільного світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння та ставлення до навколишньої дійсності і утвердження себе в ній.
«Народна творчість — це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче і мистецтво — і без якого вони б засохли»,— підкреслював видатний поет і вчений М. Т. Рильський у своїй статті «Краса і велич народної творчості». І далі продовжував: «Звичайно, далеко не кожний художній твір будується безпосередньо на народній основі. Але кожний справді художній твір виростає неодмінно на народному ґрунті, на ґрунті народного світогляду»
Література в свою чергу збагачує фольклор. Народними піснями літературного походження стали «Дивлюся на небо» М. Петренка, «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до «Причинної»), «Думи мої, думи мої», «Нащо мені чорні брови», «Як умру, то поховайте» та багато інших поезій Т. Шевченка, «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Руданського, «Як засяду коло чари» Ю. Федьковича, «Наперед» П. Грабовського, «Вічний революціонер» І. Франка, «Коли поїзд у даль загуркоче» В. Сосюри, «Над Дніпром» П. Тичини, «Гей, ще сонце не зійшло» М. Рильського, «Клятва» М. Бажана, «Рідна мати моя» А. Малишка та ін.
Скарбниця народної творчості безнастанно поповнюється. Щедро користуючись надбаннями попередніх епох, народ ніколи не перестає складати нові пісні про сучасне йому життя. Зрозуміла річ, чимало створених у минулому зразків забувається і безповоротно втрачається, якщо вони не були своєчасно записані. А записування і збирання фольклору розпочалося фактично лише з початку XIX ст..
Скільки прекрасних дум і пісень було збережено і дійшло до нас завдяки самовідданій праці дожовтневих і радянських фольклористів, композиторів, письменників, багатьох ентузіастів-збирачів, зокрема студентів, учнів. Але немало творів лишається і незаписаними, втраченними. Неосяжне море народної поезії, і кожен, хто збирає її неоціненні скарби, робить велику і корисну справу, великий вклад в розвиток нашої славетної історії.
Список використаної літератури
1. Гнатюк В. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності // К.: Наукова думка, 1966.
2. Героїчний епос українського народу: Хрестоматія: Навч. посіб. Упоряд. та прим. О.М.Таланчук, Ф.С.Кислого.- К.: Либідь, 1993.
3. Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях /Худож. В.Лопата.- К.: Веселка, 1993.
4. Думи: Іст.-героїч. цикл /Упоряд. О.Дея; Ілюстр. худож. В.Лопата.- К.: Дніпро, 1982.- 159 с.:
5. Думи // Історія української музики: В 6 т. - К., 1989.- Т. 1.- С.44-60
6. Історичні пісні / Упор. Березовський І., Родіна М., Хоменко В. Нотний матеріал упор. Гуменюк А. - К., 1961.
7. Колесса Ф. Українська усна словесність. - Львів, 1983р.
8. Народні думи, пісні, балади /Вступ. ст., упоряд. та прим. В.В.Яременка.- К.: Молодь, 1970.
9. Плісецький М. Українські народні думи: Сюжет і образи.- К.: Кобза, 1994.- 363 с.
10. Правдюк О. Крути в літературі і фольклорі: До 75-річчя подвигу Київ. студ. куреня Січових Стрільців // Нар. творчість та етнографія.- 1993.- № 1
11. Українська поезія. Середина ХVII ст./ Упор. В.Крекотень, М.Сулима.-К., 1992.-С. 13.
12. Українські січові стрільці у піснях / Вступ, ст.. Левченко О. – Тернопіль, 1991р.
13. Характеристика дум, їх словесно-музичного стилю, розмаїття тем і сюжетів, творчість визначних виконавців та авторів дум-кобзарів.
14. Шевчук О. Натхненний гімн вічній красі та стилі української пісні і музики // НТЕ. – 1999. - №1.
Додатки
До додатків ми внесли ті козацькі пісні, чкі ми вважаємо найхарактернішими для доби козаччини на території України і які як найповніше вказують на героїв та ватажків тих часів.
«Ой на горі та й женці жнуть»
Ой на горі та й женці жнуть
Ой на горі та й женці жнуть
А по-під горою, яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною, гей, широкою
Козаки йдуть!
Попереду Дорошенко
Попереду Дорошенко
Веде своє військо, Військо Запорозьке
Хорошенько.
Гей, долиною, гей, широкою
Хорошенько!
Посередині хорунжий
Посередині хорунжий
Під ним кінь баский бідовий
Сильно дужий.
Гей, долиною, гей, широкою
Сильно дужий!
А позаду Сагайдачний
А позаду Сагайдачний
Що проміняв жінку на тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною, гей, широкою
Необачний!
Гей, вернися, Сагайдачний
Гей, вернися, Сагайдачний
Віддай тютюн-люльку, візьми свою жінку,
Необачний.
Гей, долиною, гей, широкою
Необачний!
- Мені з жінкою та не возиться
Мені з жінкою та не возиться
А тютюн та люлька козаку в пригоді
Знадобиться.
Гей, долиною, гей, широкою
Знадобиться!
Гей, хто в лісі, озовися
Гей, хто в лісі, озовися
Та й викрешем вогню, та й потягнем люльки -
Не журися.
Гей, долиною, гей, широкою
Не журися!
«Наливаймо, браття, кришталеві чаші
»
Наливаймо, браття, кришталеві чаші,
Щоб кулі минали, щоб шаблі не брали
Голівоньки наші!
Щоби Україна більше не плакала,
Щоби наша слава, козацькая слава
Повік не пропала!
Бо козацька слава кровію полита,
Січена шаблями, рубана мечами
Ще й сльозами вмита.
Наливаймо ж, браття, поки є ще сила,
Поки до схід сонця, поки до походу
Сурма не сурмила!
В Чорне море кров Дніпром тече
В Чорне море кров Дніпром тече
Гей, гук, мати, гук,
Де козаки п’ють,
І веселая
Та доріженька,
Куди вони ідуть.
Та куди ж вони йдуть,
Там бори гудуть,
Поперед себе
Та вражих панів
Облавою пруть.
Зібрались вони
Під рясні дуби
Та чекаючи
Та й отамана
На раду собі.
Отаман іде,
Як голуб, гуде,
А під білою
Та березою
Головку кладе.
“Отамане наш,
Не дбаєш за нас,
Ось і, бач, наше
Та товариство,
Як розгардіяш.
Чи не срам тобі
Покидати нас
І по застумах
Та цього лісу
Блукати без нас?
Глянь, отамане,
Вже світ настає,
Ой, уже ж наше
Та товариство
Коней сідлає!”
“Ой помру ж я, помру,
Не зажив слави,
Бо нема мені
Та долі бути
Батьком над вами”.
З
ажурилась Україна
Зажурилась Україна