МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТІТУТ
ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ
У ТВОРАХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ
Дипломна робота
Студентки Vкурсу
Спеціальності “Українська
Мова і література”
Сернової Олени Валеріївни
Науковий керівник -
Старший викладач
О.А.Мороз
Маріуполь – 2004
ЗМІСТ
Вступ.......................................................................................................................3
Розділ 1. Місце лексичних сінонімів у лексикології сучасної Української літературної мови.
1.1. Поняття про лексичні синоніми..........................................11
1.2. Систематизація синонімів....................................................12
1.3. Класифікація синонімів.......................................................19
1.3.1. Класифікація Станіслова Семчінського............................20
1.3.2 Традиційний розподіл синонімів за значенням і функціями.................................................................................21
1.3.3. Класифікація О.Д.Пономаріва...........................................23
1.4. Використання синонімів у різних стилях мови...............40
1.5. Лексикографічна обробка синонімів................................54
Розділ 2. Дієслівні синоніми у творах Ольги Кобилянської
2.1. Семантичні синоніми..........................................................63
2.2. Стилістичні синоніми.........................................................68
2.3. Семантико-стилістичні синоніми......................................72
2.4. Контекстуальні синоніми...................................................76
2.5. Стилістична роль дієслівних синонімів у творах Кобилянської.......................................................................78
Висновки ..........................................................................................................79
Список використаної літератури.........................................................82
Додатки..............................................................................................................88
ВСТУП
Останні десятиріччя характеризуються активізацією у галузі дослідження сучасної, історичної лексикології розширенням її проблематики і фактичної бази, уточненням принципів і методів роботи.
Особливо пожвавлюється вивчення лексичного складу художніх творів,
а саме, лінгвісти немало уваги приділяють вивченню лексичних синонімів, їх складу, функціям у творах українських письменників.
Мову художніх творі у різних аспектах вивчали Білодід З.К., Жовтобрюх М.А., Булаховській Л.А., Цимбалюк Т.В., Сологуб Н.М., Загнітко А.П., Леонова М.В., Берест Тетяна, Важеніна Олена, Лукаш Галина та ін.
Уміле й доречне використання синоніміки - один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста оратора. Уживання синонімів робить мовлення виразнішим і значеннєво багатшим, вони сприяють чіткішому окресленню висловлюваної думки.
Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови, є невичерпним джерелом стилістики.
Великий внесок у вивчення синонімії як лексичного явища в літературі зробили Булаховській Л.А., Бурячок А.А., Ващенко В.С., Паламарчук Л.С., Деркач П.М., Колесник Г.М., Лагутіна А.В., Нечитайло О.І., Полюга Л.М., Скрипник Л.Г., Тараненко О.О. та інші.
Синонімічні засоби української мови, як уже було зазначено, сприяють точному і водночас яскравому, образному відтворенню думки.
Добра обізнаність мовців із синонімічним матеріалом допомагає їм ясно і чітко висловлюватися, створювати різні комунікативні ефекти, забезпечує стильову відповідність. І, навпаки незнання синонімів або невміння користуватися ними стає причиною неточного слововживання, бідності словника, обезбарвлення мовлення.
Спостереження показують, що не лише діти, а й дорослі у своїй більшості, на жаль, мінімально використовують синонімічні можливості мови. Як правило, вони послуговуються одним, найбільш загальним за значенням і найбільш уживаним синонімом з досить широкого синонімічного ряду. Тому вчитель повинен приділяти велику увагу роботі з синонімами, від якої залежить поповнення лексичного запасу учнів. Він має не тільки закріпити у свідомості дітей певну кількість синонімів, а й навчити правильно користуватися ними в усній і письменній мові. І тут йому стануть у пригоді художні твори, оскільки в них широко використовуються загальномовні синонімічні одиниці й активно реалізуються приховані можливості лексем.
Предметом нашої уваги є синоніми, і їх теоретичним дослідженням займалося чимало мовознавців. Наприклад, Лагутіна А.В. і Кочерган М.П. звернули увагу на лексичну сполучуванність і синонімію; міжрівневою синонімією і теорією граматичного значення займалися Русанівський В.М., Колесников О.А., Їжакевич Г.П., Ткаченко О.О., Новикова О.О., синоніми в лексикографії досліджували Нечитайло О.І., Паламарчук Л.С., Ващенко В.С., Тараненко О.О., Прадід Ю.Ф., Кочерган М.П.; свій внесок у дослідження термінологічної синонімії зробили Худолєєва С.П., Боресюк Іван, Непийвода Наталія, Корепанова А.П., Циткіна Ф.А., Чучка Пв.Пв., Онуфрієнко Г.С., Панько Т.І; питання словотворчої синонімії вивчали Родніна Л.О., Іщенко Н.Г., Фридорак В.Б.; зокрема, про дієслівну синонімію писали Миронюк Н.П., Ярова Алла, Бублейник Л.В., Голубовська І.О., Білевич Т.Л., Соколова С.О.; методологічним дослідженням вивчення синонімії займалися Гуйванюк Н.В., Миронова Г.М., Груба Таміла, Левицький В.В., Коломієць М.П. тощо.
Найбільш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми – це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного:
1) відтінками в лексичному значенні;
2) своїм емоційним забарвленням;
3) належністю до певного стилю;
4) своєю вживаністю;
5) здатністю вступати в сполучення з іншими словами.
Муравицька М.П., аналізуючи лексичний склад мови як систему синонімічних рядів, зазначає, що “від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розв’язання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання пов’язане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, насамперед наукових, а також публіцистичних” [43,31].
Муравицька М.П. розглядає семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак. Такий підхід зумовлює з позицій діалектики категорій форми і змісту – розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-симантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння виходить з відносної формальної самостійності і семантичної цілісності слова в лексичній системі мови.
Нечитайло О.І. дослідив особливості синонімії за частинами мови у словнику тлумачного типу і привертає увагу до того факту, що розподіл слів за частинами мови нерівномірний, тому “при витлумаченні значення слів не завжди вдається однаковою мірою використовувати синонімічні засоби” [46,84]. Далі він зазначає, що досить часто синоніми залучаються для розкриття значення дієслів (переважно багатозначних). Проте дуже рідко тлумачаться синонімами числівники та займенники (тільки діалектні форми літературними). При тлумаченні значень прикметників та дієслів значно частіше використовуються 2-3 синоніми (інколи 4-5). Щодо іменників, то вони, як правило, тлумачаться однослівним відповідником. В основному це слова на позначення абстрактних понять, властивостей, а також пояснення іменників, що належать до лексики розмовної, рідковживаної, діалектної та застарілої .
Працюючи над словниками різних типів О.І.Нечитайло, О.О.Тараненко, Л.С.Паламарчук, В.С.Ващенко роблять висновки, що найбільше і частіше синонімізуються в українській мові іменники, прикметники та дієслова.
Таким чином ці науковці зробили свій внесок у дослідження явища синонімії з морфологічної точки зору.
У лексикології існують різні класифікації синонімів, від узагальнених до більш детальних. Наприклад, існує дуже зручна для школярів класифікація синонімів Станіслава Семчинського, який поділяє їх на абсолютні та відносні.
Деякі мовознавці, серед яких М.Я.Плющ, В.Г.Петік, М.Т.Чемерисов, Є,І.Чернов, О.П.Блик, виділяють синоніми абсолютні та синоніми лексичні. Лексичні синоніми, у свою чергу, поділяються на семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні. Також ці мовознавці виокремлюють синоніми контекстуальні.
Майже тотожнє розмежування подають М.А.Жовтобрюх та Б.Г.Кулик. За їхнєю класифікацією синоніми можна поділити на такі групи:
1) синоніми, що відрізняються між собою емоційним забарвленням;
2) синоніми які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда; такі синоніми називаються симантичними або ідеографічними;
3) Стилістичні – такі, використування яких неоднакове у різних стилях літературної мови.
Ці дослівники також зауважують, що крім словникових синонімів українська літературна мова, знає ще й синоніми контекстуальні.
Невеликі розбіжності з попередніми класифікаціями ми бачимо у класифікації синонімів поданій у підручнику з сучасної української літературної мови за редакцією О.Т.Волоха, де йдеться про такий розподіл синонімів:
1) За значенням і функціями розрізняють синонімі ідеографічні і стилістичні.
2) Крім постійних, усталених у лексичній системі синонімів, існують також так звані контекстуальні, тобто слова, які лише в одному якомусь контексті тимчасово виступають як синоніми.
3) До окремих слів синонімами можуть виступати цілі словосполучення – фразеологічні одиниці [63].
Цікавий погляд на це питання у Грищенка А.П., який пише: “Із складної значеннєвої природи синонімії, існування багатьох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні лінгвістичні критерії визначення і класифікації синонімів” [45,86].
На основі протиставлення за повним і неповним збігом лексичних значень мовознавці виділяють два основних типи синонімів:
1) синоніми – тобто слова з тотожніми, ідентичними значеннями;
2) квазісиноніми – тобто слова з близькими, але не тотожніми лексичними значеннями.
Далі класифікація ґрунтується на внутрішній диференціації квазісинонімів, у складі яких виділяються синонімі семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні.
О.Д.Панамарів розглядає синоніміку в більш широкому розумінні. Крім лексичних синонімів він розрізняє синоніми морфологічні, синтаксичні, словотвірні, фразеологічні, фонетичні, а також привертає увагу до перифраз та евфемізмів.
Його класифікація відбиває погляди на явище синонімії як мовознавців-лексикологістів, так і мовознавців – стилістів.
Отже, ми вже визначилися з тим, що для лексикології синонімія – це повний або частковий збіг значень двох або кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Для стилістики важлива не більша або менша близькість двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.
Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична, а й синтаксична, морфологічна, словотвірна, фразеологічна. І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов’язана з мовою.
Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних – широкий простір для синоніміки, в інших – цей простір набагато вужчий. Офіційно – діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення.
Загалом синонімія як стилістичний засіб нехарактерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше, ніж в офіційно – діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовуються як засіб контекстуального уточнення. Тут ми можемо говорити про термінологічну синонімію.
У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацією на уснорозмовну форму мовлення, синоніми використовуються досить широко, причому не лише загальномовні, а й контекстуальні.
В художньому стилі синоніми використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Їх функція тут, в першу чергу, естетично- зображальна. Таким чином, у художній мові найпоширеніші емоційно-експресивні синоніми. Їх вплив на суттєве сприйняття посилюється за рахунок авторських семантичних неологізмів, тропеїчних вживань, звукопису та інших літературних прийомів.
На нашу думку, важливо й цікаво вивчати синоніміку окремого художнього твору або окремого письменника, а також аналізувати окремі синонімічні ряди.
Наукова новизна цієї роботи полягає у тому, що зібрані матеріали аналізуються глибше із ширшим залучанням кількісного аспекту.
Теоретичне значення полягає у розробці актуальних проблем української лексикології, встановлені закономірностей і особливостей дієслівних синонімів на матеріалі творів Ольги Кобилянської.
Результати дослідження доповнюють і уточнюють уже існуючи знання у цій галузі.
Практичне значення вбачається у тому, що матеріали можуть бути використані на уроках української мови у школі, для укладання словничка синонімів, вживаних у творах Ольги Кобилянської.
Джерелом для дослідження послугували такі твори Ольги Кобилянської: повість “Земля”, оповідання “В неділю рано зілля копала...”, “Жебрачка”, “У св. Івана”, “Аристократка”, “Час”, “Банк русти кальний”, “Мужик”, “Битва”, “Рожі”, “Покора”, “Думи старика”, “Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки”, “Юда”; новели “Природа”, “Некультурна”; нариси “ Impromptuphantasie”, “На полях”, “Під голим небом”, нарис із сільського життя “За готар”, воєнний нарис “Сниться...”; фантазія “Поети”; фрагмент “Valsemelancolique” і поезія в прозі “Там звізди пробивались”.
Творчість Ольги Кобилянської ще за її життя стала предметом досліджень і дискусій критиків та літературознавців, була живим ферментом літературного процесу. Новаторський характер прози письменниці тонко відчули Іван Франко, О.Маковей, Леся Українка, Г.Хоткевич, М.Коцюбинський та інші критики, які підтримували її на творчому шляху, сприяли розвитку таланту Ольги Кобилянської.
Художня проза письменниці сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. ЇЇ новели, повісті неодноразово перекладалися російською, польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами. У своїй кращій частині літературна спадщина О.Кобилянської вливається у скарбницю загальнолюдської культури як неперехідна художня цінність, сприяючи духовному зближенню ї взаємо збагаченню народів.
РОЗДІЛ 1
МІСЦЕ ЛЕКСИЧНИХ СИНОНІМІВ У ЛЕКСИКОЛОГІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.
Використання синонімічних багатств умовній практиці має величезне значення. Синонімами користуються в усіх ділянках мовного життя, усного чи письменного, а особливо стилістично здиференційованого й загостреного.
Мовець весь час стає перед завданням добору потрібних йому слів з численних синонімічних запасів, а в зв’язку з цим і пере необхідністю творчого осмислення їх вжитку. Складність спілкування змушує нас приділяти пильну увагу найбільш витонченим засобам комунікації.
Синоніми – це творчо осмисленні складники мовної цілості. Вони виникли як результат до бору досконалих форм вираження думок і почуттів. Через те й користування ними не автоматизується. Синоніми задовольняють прагнення людини до влучності й краси мовлення. Саме в синонімах приховані найбільш “інтимні” особливості лексичної системи, її комунікативні та виразові можливості. Мудре й виразне слово знайшло свою опору синонімічній формі. Недооцінка чи занедбання синонімічних багатств мови ведуть до неї знебарвлення.
Лексична синонімія (від гр. Cunonumia, sunonumos-однойменність, однойменний) – специфічне явище, прямо протилежне омонімії. Якщо для омонімів характерними є різні значення виражені тотожніми формами, то синонімія означає семантичну тотожність чи близькість двох або кількох різних за звуковим складом слив. Вивчення основних питань в синонімії без посередньо пов’язане з науковим осмисленням семантичних категорій – лексичного значення слова, полісемії – та стилістичних явищ умови.
На й більш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми – це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного: 1) відтінками в лексичному значенні; 2) своїм емоційним забарвленням; 3) належністю до певного стилю; 4) своєю вживаністю; 5) здатністю вступати в сполучення з іншими словами.
Виходячи с того, що в мові основна частина лексики складається з багато значних слів, синонімами слід вважати не слова в загалі з їх повним об’ємом смислової структури, а слова лише в тих окремих значеннях, які є для них спільними. Наприклад, слово друг в українській мові не однозначне, і тому в доборі з ним слів потрібно враховувати якесь одне його значення: 1) Ти мені друг і товариш! 2) Співай, поете будь завжди хорошим другом правди. У першому реченні слова друг і товариш – синоніми, вони виражають одне поняття, називаючи особу зв’язану з автором (з іншою особою) близькими стосунками, відданістю, дружбою, довір’ям; у другому ж – слово друг ужито в іншому значенні, не синонімічному і значенням “товариш” синонімами до нього можуть бути слова поборник, захисник.
Оскільки лексичне значення слів може бути встановленим лише в певних контекстах, для правильного розуміння явищ синонімії важливо враховувати не тільки предметне значення слів – синонімів, а й особливості їх уживання та граматичні умови сполучуваності їх з іншими лексичними одиницями.
За спільністю лексичного значення і загальними граматичними ознаками слова-синоніми об’єднуються в синонімічні ряди, причому члени синонімічного ряду належать до однієї частини мови. Наприклад: шлях дорога, путь, гостинець. Усі ці слова – іменники.
У синонімічному ряді виділяється стрижневе слово, або домінанта (від лат. Dominans-панівний). У цьому слові найчіткіше і найясніше виражається основне загальне значення, властиве всьому ряду, і воно є найуживанішим серед усіх слів. Стрижневим словом виступає в основному синонім без виразного стилістичного замовлення, тобто нейтральний синонім.
Якщо увесь синонімічний ряд складається з емоційно експресивних слів, то домінантою в ньому є слово найменш емоційно забарвлене, наприклад: ходити, блукати, бродити, вештатися, блудити, тинятися, сновигати, швендяти. Тут дієслово ходити – стрижневе, воно виражає основні значення: процес дії, який властивий всьому синонімічному ряду.
У синонімічному ряді синонімі розташуються за принципом градації, з урахуванням семантичної і стилістичної близькості синонімів ряду до стрижневого слова, а також сфери вживання слів.
Синонімічні ряди можуть поповнюватися новими словами і втрачати застарілі. Так, у 19 ст. Поряд і словом працювати, трудитися вживався синонім робити. У наш час ці синонімічні зв’язки майже втрачені. Слово звичайний раніше належало до синонімічного ряду чемний, вихований, ввічливий. На сьогодні це значення вже застаріло і основними значеннями цього слова є звичний , простий, повсякденний.
Одне і те саме слово може входити в кілька синонімічних рядів. Це зв’язано з багатозначністю слів української мови, наприклад: тихо (йде)-повільно, помалу, спокійно; тихо (говорить) – неголосно, нечутно, глухо.
Чим багатша і розвиненіша лексична синоніміка тим багатша, розвиненіша й досконаліша сама мова бо лексичні синоніми є одним із найважливіших засобів, що забезпечують вираження думки в усіх її найтонших відтінках. М.П.Муравицька зазначає, що “однією важливих проблем синхронного аналізу лексичного складу мови є дослідження його як системи синонімічних рядів. Від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розв’язання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання пов’язане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, на сам перед, наукових, а також публіцистичних” [43,31]. Вивчення лексичного складу як системи синонімічних рядів передбачає аналіз їх структури, який вимагає попереднього визначення елементів синонімічного раду або з’ясування того, що являють собою синонімічні одиниці. Він потребує також формулювання правил віднесення одиниці до того чи іншого синонімічного ряду, встановлення кількості і порядку їх розташування стосовно домінантної одиниці ряду.
Семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак зумовлює-з позицій діалектики форми і змісту – розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-семантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння не тільки не заперечує відносної формальної самостійності і семантичної цілісності слова лексичній системі мови (як не заперечує їх розгляд слова як єдності його різних семантичних варіантів), а, навпаки, виходить з цієї самостійності і цілісності. Аналіз синонімічного ряду як послідовності значень слів, а не самих слів враховує семіотичні закономірності суспільного функціонування і розвідку історично сформовано полісемічного слова, а саме: використання мовцями значень слів у процесі спілкування. По замовна ситуація і мовленнєвий контекст сприяють, по-перше, реалізації того чи іншого значення слова і на цій основі синонімізації значень слів; по-друге, - виникненню у межах нових значень, здатних до синонімізації. Полісемія у процесах синхронної реалізації і в результаті діахронічного розвідку збагачує синонімічні можливості мовної системи. Кожний синонімічний ряд є рядом значень різних слів: полісемічне слово входить у різні синонімічні ряди саме завдяки своїй багатозначності, наявності у нього лексико-семантичних варіантів. Семантичні відмінності між цими варіантами пов’язані відмінностями у синтаксичних умовах їх мовленнєвої реалізації. Синтаксичні відмінності служать засобом відносного розчленування, відокремлення різних лексичних значень.
Полісемія і синонімія є різними проявами співвідношення дискретного (перервного) і континуального (неперервного) в лексичній системи мови.
Лексичні значення виникають у результаті розчленування носіями мови семантичного континуума за допомогою одиниць мови як дискретних формальних сутностей. При цьому межі, що пролягають між різними значеннями, нечіткі, розмиті, відносні. Цей забезпечує блізкість відмінних значень, їх єдність в одному слові – в одній дискретній одиниці – і можливість синонімізації (зближення) значень, що належать до різних слів – до різних дискретних одиниць. Полісемічне слово підкреслює гру відмінностей у значеннях саме на фоні семантичної – асоціативної – спільності значень, підсиленої втіленістю в одному звуковому комплексі – в одній дискретній одиниці. Синонімічне зближення значень різних слів полягає в комунікативній актуалізації спільних частин значень, що належать до різних дискретних одиниць. Ряд синонімічних значень слів на фоні відмінностей між значеннями, підсилених формальними відмінностями дискретних одиниць демонструє різного ступеня семантичну спільність значень. Синонімія підкреслює відсутність чітких меж між виділеними із семантичного континуума значеннями, навіть як що вони втілені у різні дискретні форми – різні слова. Слова, значення яких синонімізуються, не тільки мають відмінні звукові комплекси, а характеризуються насамперед відмінностями в історично сформованих семантичних структурах. Синонімічні значення зберігають в собі ці відмінності. Саме тому ряд синонімічних значень, як і полісемічне слово, являє собою єдність семантичного спільного з семантично відмінним. При цьому полісемічне слово виділяє семантично відмінне у семантично спільному; ряд синонімічних значень, навпаки, підкреслює семантичне спільне у семантично відмінному.
Отже, аналіз синтаксичних властивостей тексту в поєднанні з лінгвістичним експериментом і з результатами психолінгвістичного дослідження, які зробила М.П.Муравицька [43], дає можливість вивчити спільне і відмінне у різного ступеня синонімічних замінах: 1) до одного значення полісемічного слова, вжитого у різних контекстах у одній синтаксичній конструкції, а також у різних конструкціях, проте таких що є варіантами однієї інваріантної конструкції; 2) до різних значень одного слова у межах синтаксичної групи лексико-семантичних варіантів, що вживаються у конструкціях які є варіантами таких різних інваріантних конструкцій, які близькі за структурними, формальними ознаками; 3) до різних значень одного слова які належать до різних синтаксичних груп. Синтаксис служить надійною основою лексико семантичних класифікацій. Відносно сталі синтаксичні відмінності втілюють у собі, закріплюють більш рухливі, менш чітко окреслені семантичні відмінності. При цьому синтаксичні конструкції і їх групи перебувають не в однозначному відношені з лексико-семантичними варіантами і їх групами диференційованими стосовно спільного й відмінного у синонімічних рядах, встановлених психолінгвістичним методом. Тому для різних значень кожного слова потрібен конкретний аналіз, який пояснював би закономірності співвідношення синтаксичних і семантичних властивостей у структурі слова. Зам М.П.Муравицькою, психолінгвістичні методи при аналізі синонімічних властивостей значень поліси нічного слова, по-перше, уточнюють на основі колективної інтуїції носіїв мови формальні (синтаксичні) класифікації, по-друге розкривають відносність цих класифікацій, яка виявляється й у відсутності чітких значеннєвих меж лексико-семантичними варіантами багатозначного слова, що належать до однієї синтаксичної групи, а також до різних синтаксичних груп, і в наявності перехідних і складних значень.
Синонімічні ряди (встановлені у психолінгвістичному експерименті) до різних синтаксично диференційованих значень розкривають закономірності семантичної структури полісемічного слова, що служать теоретичною основою подальших лексикографічних розробок.
Тепер звузимо коло питань до галузі дієслівної синонімії. “Лексико семантичні співвідношення дієслівних синонімів на міжмовному рівні обумовлені специфікою лексичних значень цієї частини мови”, - пише П.В.Бублейник [4,35]. В.В.Виноградов відзначав “широту семантичного обсягу” дієслів: “Семантична структура дієслів більш об’ємна і гнучка, ніж усіх інших граматичних категорій. Це властивість дієслів залежить від особливостей граматичної будови дієслів. У дієсловах засоби об’єднання і диференціації значень різноманітніші, ніж в іменах “. Цю особливість дієслівної семантики В.В.Виноградов слушно пов’язував також із характером морфемної структури дієслова, з “з багатозначністю його синтаксичних можливостей, його конструктивною організуючою силою” [4,36].
Особливості дієслівної семантики характеризують не лише семантичну структуру лексеми, а й окремі значення слова, відбиваючись на процесах синонімізації. Однією з помітних досить яскраво виражених диференційних рис у галузі дієслівної синоніміки східно слов”янських мов є розбіжності за ознакою абстрактності (конкретності значень корелятивних одиниць).
Визнається, що дієслова мають абстрактну семантику, передаючи ідею процесу, і відображають ознаки властивості динамічного характеру, абстраговані від реального об`акта й оформлені як дискретні одиниці мовної семантики.
“Разом з тим абстрактність і конкретність семантики співвідносних слів, - часто пов`язується з характеристиками поняттєвої основи значень, її широти а бо в вузькості, з наявністю різних типів семантичних ознак – абстрактних широких або, навпаки, конкретизуючи, які звужують семантичний обсяг” [4,40]. Дослідники дієслів відзначають у цій частині мови різні ступені вираження семантичної властивості – абстрактності значення.
Таким чином, у семантиці дієслів специфічно відображається діалектика абстрактного, загального і конкретного, індивідуального, окремого.
Багатозначність у розумінні семантичного варіювання, при якому лексико-семантичні варіанти лексеми виступають як варіанти, а лексема-інваріант, тісно пов`язаний з сінонімією-лексичним варіюванням (лексико-семантичний варіант сприймається як інваріант, а лексеми, що його вирожають, - як варіанти).
У семантичній структурі полісемантичних слів представлені не основні значення, що перетинаються і не перетенаються. Ділянка не основних (вторинних) значень багатозначного слова, що перетинаються, е в той же час особливим видом синонімії – вториної. Розглядаючи явища багатозначності та синонімії як взаємозв`зані і взаємозумовлені, універсальні для мови форми варіантних відношень, можно дійти висновків не тільки щодо закономірносткей організацієй парадигм багатозначних слів і синонімічних угруповань, а й щодо особливостей структурування всієї лексико-семантичної системи природної мови в цілому.
“Результати дослідження дозволяють припустити, що семантика лексичного рівня має щонайменьше п`ять типів підрівневої системної градації, причому у кожного з них визначається свій ступінь у загальнення”, - робить висновки І.О.Голубовська [7,63]. Далі, за її визначенням, ідуть такі ступіні узагальнення:
1) семантика окремої лексичної одиниці;
2) загальна семантика значеннєвого ряду, що об`єднує кілька лексичних одиниць;
3) об`єднана семантика двох або кількох значеннєвих рядів, яка характеризується зниттям їх загальних семантик;
4) об`єднана семантика групи значеннєвих рядів, що базується на об`єднаних семантиках двох або кількох значенннєвих рядів;
5) семантика поля що утворюється об`єднаною семантикою груп, які його складають.
При формалізованому підході до вивчення лексичної семантики багатозначного дієслова стає можливим виявлення і визначення так званого загального значення слова, яке характеризує семантику всьго лексико – синонімічного поля багатозначного дієслова. “Крім того, - вважає І.Голубовська, - матеріалізоване представленя синонімічних зв`язків у полі через відстань між словами свідчать про те, що вони отожнюються: при цьому найвищий ступін синонімічної спорідненості характеризує слова, які в полі розташовані поряд. Послаблення синонімічних зв`язків відбувається із зростанням відстані між словамі структурованого семантічного простору” [7,64].
Українська мова, як загалом і всі слов`янські мови, відзначається ряснотою синонімів. Ось як зветься в українській мові лінія зіткнення небо з землею: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, гругозір, гругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
Мовці користуються синонімами для того, щоб найточніше і найчіткіше виразити свою думку, уникнути словесних чи морфемних словотворень, бути цілком зрозумілими для співрозмовників.
У лексикології існують різні класифікації синонімів, від узагальнених до більш детальних. Станіслав Семчінський серед синонімів виокремлює абсолютні та відносні синоніми [58]. Останні відрізняються один від одного певними відтінками значеня або же своїм експресивно – емоційними відтінками значення або ж своїм експресивно-емоційним забарвленням, наприклад: сильний – міцний – могутній – потужний або говорити – ректи – балакати – патякати і т.ін.
Інколи синоніми відрізняються додатковим забарвленням, яке виражає належність лексичного елемента до словникового складу мови певної епохи, наприклад: артилерист – пушкар – гармаш. Але треба одразу привернути увагу до того факту, що дея кі мовознавці відмовляються визнавати синонімами слова, які належать до різних історичних епох: і роблять вони це небезпідставно. Бо, й справді, слова, наприклад, тракт і автострада мають щось спільне (це спільне – сема “шлях ополучення”, наявна в обох семантемах), однак вони не належать до одного й того самого синхронного зрізу.
Абсолютні синоніми – це такі слова, які мають однакове значення і не відрізняються навіть відтінками смислу, наприклад: процент і відсоток, майдан і площа, мовознавство і лінгвістика, гасло і лозунг. Проте кількість абсолютних синонімів у мові не дуже велика. Крім того, з часом деякі абсолютні синоніми перестають бути такими, вони диференцюються або стилістично, або семантично, або тільки своєю сполучуваністю. Безперечно, слова голова і глава були в минулому абсолютними синонімами, але нині глава є стилістично маркованим словам (на приклад, глава держави) порівняно з нейтральним голова (наприклад голова уряду чи зборів). У минулі часи слова гість і купець теж були абсолютними синонімами, але в процесі розвидку мови вони вони диференціювалися. Сучасна українська мова чітко розрізнює за сполучіваністю синоніми засмальцьований і замурзаний (наприклад, одяг і ніс) при ширшій сполучуваності їх синоніма брудкий; порівняйте так само сполучуваність синонімів старий і літній зі словами чоловік і собака, - можно сказати старий чоловік і літній чоловік, але не можна сказати літній собака, лише старий собака.
Дехто з мовознавців взагалі поставився дуже скептично до явища синонімії. Російський мовознавець Г.Винокур писав: “Так звана синонімічність засобів мови, якщо мати справу не з лінгвістичною абстракцією, а з живою реальною мовою, з тією мовою, яка фактично існує в історіїЄ є просто напросто фікцією. Снонім є синонімом, але до того часу, поки він знаходиться в словнику. Але в контексті живого мовлення не можна знайти жодного становища, в якому було б все одно, як сказати: кінь чи лошадь, малюк чи дитя і т.д. “ [57,68].
Отже, лексиколог – онамасіолог буде визнавати подібні слова синонімами, тоді як лексиколог - семасіолог намагатиметься підкреслити індівідуальне в значенні кожного окремого слова [53,4].
Класифікація Станіслава Семчінського, що поділяє синоніми на абсолютні і відносні, дуже зручна для шкільної програми, але у зв`язку з її узагальнюючим характером постає цілий ряд запитань що до природи відносних синонімів.
Де які мовознавці, серед яких М.Я.Плющ, В.Г.Петік, М.Т.Чемерисов, Є.І.Чернов, О.П.Блик, виділяють синоніми абсолютні (про них вже було сказано вище) та синоніми лексичні, тобто такі, які належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні, наприклад: розглядати і аналізувати. Переше слово загальніше за значенням; друге – відзначається насамперед належністю до наукової термінології (не просто розглядати щось, а з якоюсь науковою метою). Серед лексичних синонімів (за класифікацією М.Плюща та ін.) виділяються:
1) стилістичні, наприклад говорити і балакати (друге слово доречне в розмовному стілі);
2) семантичні, наприклад вивчати і штудіювати (у значенні другого слова є відтінок “ретельно вивчати”);
3) семантико – стилістичні, наприклад архітектор і зодчий (друге слово має відтінок урочистості).
Крім лексичних синонімів ці мовознавці виділяють синоніми контекстуальні, тобто такі, які лише в певному контексті мають близьке значення. Такі синоніми властиві художнім текстам.
Майже тотожнє розмежування синонімів подають М.Жовтобрюх та Б.Кулик [13,81]. Синоніми за їх основними ознаками можна поділити на такі групи:
1) синоніми, що відрізняються між собою емоційним забарвленям; широко використовуються в мові художньої літератури;
2) синоніми, які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда; такі синоніми назхиваються семантичними: або ідеографічними;
3) стилістичні – такі використання яких неоднакове у різних стилях літературної мови. Такі синоніми з одними словами сполучаються, а з іншими – ні, в одному жанрі мови – поширені, а в інших – зовсім не вживаються.
Крім словникових синонімів українська літературна мова знає ще й синоніми контекстуальні, або текстуальні, про які вже раніше було розказано.
Такої ж точки зору, незважаючи на невеликі розбіжності, дотримується й колектив учених під керівництвом О.Т.Волоха. В їх сумісній праці [63] подається такий розподіл синонімів:
1) За значенням і функціями розрізняють синоніми ідеографічні і стилістичні.
2) Ідеографічні синоніми виступають як засіб уточнення, виділення, деталізації тієї чи іншої ознаки поняття.
3) Стилістичні синоніми розрізняються за сферою вживання, емоційним забарвленням, образністю тощо.
4) Крім постійних, усталених у лексичній системі синонімів, існують також так звані контекстуальні, тобто слова, які лише в одному якомусь контексті, лише тимчасово виступають як синоніми.
5) До окремих слів синонімами можуть виступати цілі словосполучення – фразеологічні одиниці, наприклад: обманювати – замилювати очі.
Цікавий погляд на це питання у Грищенка А.П., який пише: “Із складної значеннєвої природи синонімії, існування багатох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні лінгвістичні критерії визначення і класифікації синонімів” [45,86].
Повним синонімам властивий абсолютний збіг лексичних значень, у зв`язку з чим вони класифікуються також у абсолютні, семантично тотожні: родина – сім`я. Не повні синоніми характеризуються певними відмінностями, які виявляються у так званих відтінках лексичних значень.
На основі протиставлення за повним і не повним збігом лексичних значень мовознавці віділяють два основних типи синонімів:
1) синоніми – тобто слова з тотожніми, ідентичними значеннями;
2) квазісиноніми – тобто слова з близькими, але не тотожніми лексичними значеннями.
Далі ласифікація rрунтується на внутрішній діференціації квазісинонімів, у складі яких виділяються синоніми семантичні, стилістичні, семантико – стилістичні.
О.Д.Пономарів розглядає синоніміку в більш широкому розумінні. Крім лексичних синонімів він розрізняє синоніми морфологічні, синтаксичні, словотвірні, фразеологічні, фонетичні, а також привертає увагу до перифраз та евфемізмів. Його класифікація відбиває погляди на явище синонімії як мовознавців – лексикологів, так і мовознавців – стилістів [56].
Отже, морфологічні синоніми – це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє – гуля, співає – співа, літає – літа, питає – пита, стрибає – стриба, лунає – луна. Перші компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, другі теж літературні, але з обмеженим діапазоном уживання (поезія, розмовна мова). Або ще: ходить, носить, робить, бачить, любить і ходе, носе, робе, баче, любе, де в першому ряду стоять літературні варіанти, а в другому – діалектні. Форми прикметників на зразок синьому – синім, білому – білім, великому – великім [56,52].
Синттаксичні синоніми – різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки: для створення (нейтральний варіант з відтінком книжності), щоб створити (нейтральний варіант), з метою створення (книжно – офіційний варіант); замість того, щоб написати (зробити, вивчити) – замість написати (зробити, вивчити).
Наприклад: Замість того, щоб критикувати інших, візьми та й зроби сам. – замість критикувати інших, візьми та й зроби сам. Порівняно з нейтральним першим реченням друге має розмовне забарвлення. Одним із виявів синтаксичної синонімії є паралельне вживання сполучникових та безсполучникових речень: Я їду працювати в Одесу, бо дуже люблю це місто. – Я їду працювати в Одесу – дуже люблю це місто.
Словотвірна синонімія – наявність префіксально – суфіксальних утворень, наділених різними симантико – стилістичними відтінками: писав, написав, понаписував, попописав; темніти – темнішати, біліти – білішати; їсти, їстки, їстоньки; спати, спатки, спатуні, спатунічки.
“В українській мові, як і в російській, - зазначає також В.Г.Петік, -найчастіше виникають синоніми шляхом творення нових слів від здавна існуючих за допомогою різних словотворчих засобів. Так, наприклад, за допомогою префіксації: віяти – повівати, подихати, подувати; відрада, розрада, утіха; за допомогою суфіксації: нишком, тишком; славний, славетний; плескання, хлюпання, плескотіння; за допомогою суфіксально – префіксального твореня: безсумнівний, незаперечний; безталання, бездолля” [64,130].
Л.О.Родніна провела дослідження, яке стосувалось семантичних відповідників словотворчих синонімів. Вона погоджується з І.Коваликом, пояснюючи наявність у слов`янських мовах словотворчих синонімів і тривале співіснування таких утворень наявністю в їх семантиці поряд із спільним основним значеням додаткових самостійних значень чи то їх відтінків або можливістю вживання в різних контекстах (у вужчому або ширшому розумінні) [57,66-67].
Проте є певні лексичні групи, що становлять виняток з цього загального правила. Прикладом можуть бути назви осіб за зовнішньою або внутрішньою характерною ознакою. Переважна більшість іменників цієї групи має яскраво виражений ємоційно – оціночний характер. Більшість таких суфіксальних утворень – це іменники з непродуктивними або малопродуктивними суфіксами, це суфікси – ень (велетень, красень), - ань (головань, червань), - ун (балакун, чистун), - ій (крадій, плаксій) тощо. Сполучуваність перелічених суфіксів з твірними основами досить вільна. Якщо вибрати з кількох основних словників української мови назви осіб з ознаками краси, молодості, старості, сили та подібного, то вони становитимуть ряди утворень з більшістю перелічених вище суфіксів.
Одним з етапів дослідження Родніної Л.О. було зіставленя однокореневих утворень, оформлених, з одного боку, суфіксами, властивими лише даній групі назв, з другого – суфіксами – ник, - ець, що використовуються в інших лексико – семантичних групах іменників. Їх зіставлення показало, що утворення з суфіксами – ник, - ець дають характеристику особи порівняно нейтральну, значною мірою позбавлену емоційного забарвлення.
У такій ролі виступає, наприклад, назва гордівник (жін. Гордівниця). Навпаки інші утворення тієї ж основи з суфіксами – ій, - як, - ун мають виразний розмовний характер, відбивають несхвальне ставлення до цієї людини – гордія, гордуна.
Вільна сполучуваність твірної основи з досить численними і різноманітними суфіксами є спеціфічною для групи назв осіб за характерною ознакою. В основному вони властиві розмовному стилю мовлення, де багато важать індивідуальне слововживання, де прагнення до більшої виразності висловлюваної характеристики (здебільшого негативної) викликає відоме чи підсвідоме бажання вживати таку назву у формі хоч і дещо незвичній, але дуже виразний.
“Отже, у групі суфіксальних назв осіб за характерною ознакою, - робить висновки Л.Родніна, - можливості варіювання утворень від одного кореня досить великі. Ці можливості широко використовуються в літературній мові, у мові українських письменників, у розмовному мовленні. Збагачуючи виразні можливості мови, рівноправні лексичні одиниці з близькою семантикою являють собою важливий стилістичний засіб” [57,71].
Слідуючи класифікацією О.Пономаріва, розглянемо питання стосовно фразеологічної синонімії.
Фразеологічні синоніми – варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Так, на поняття “бути байдужим до чогось “ – тримаєм нейтралітет, моя хата скраю, про мене – хай вовк траву їсть; наше діло півняче: проспівали, а там хоч не розвідняйся. Про розумово неповноцінну людину кажуть: не сповна розуму, губляться ключі від розуму, вискакують клепки, не варить баняк, у голові літають джмелі, замість мозку росте капуста, нема лою під чуприною.
Досліджуючи проблему фразеологічної синонімії, А.В.Лагутіна зауважує, що “основне коло теоретичних проблем, що постають із взаємовідношення словосполучень і окремих слів, які перебувають в синонімічних стосунках, пов`язується з встановленням можливостей перебування словосполучення, насамперед фразеологізму, й окремого слова в синонімічних зв`язках” [34,34].
Слід відмітити, що особливо поширеними є синоніми – дієслова і співвідносні з ними фразеологізми. ТакЄ ще в українській літературній мові XVIII ст. Дослідники зафіксували типові для того часу бінарні співвідносні ряди: радити, дати пораду і т.ін.. Звичайно, в сучасній українській мові лексична номенклатура поновилася, але принцип того синонімізування залишився.
Аналізуючи дослідженя Лагутіної, ономасіологічно природу можливості синонімізування слова і словосполучення можна пояснити так: можливість уявляти, сприймати реалії позамовної дійсності різного ступеня складності призводить до того, що цілий ряд екстралінгвістичних явищ може подрібнюватися на менш складні або ж, навпаки, входити складовою частиною складніші, комплексні кявленя. Це є причиною того, що те саме явище дійсності може стати основою як однієї так і кількох семантем, як що під семантемою розуміти окреме слово - носія певної семантики. Звідси випливає можливість семантико – стилістичних стосунків між словами і словосполученнями, як фразеологічними (дурити і морочити голову, вкривь і вкось і плохо), так і фразеологічно не зв`язаними (півкуля і половина кулі). Однолексемними стосунками можуть бути пов`язані також слова із різнотипними словосполученнями (ледарювати, байдикувати, бити байдики, сидіти склавши руки, нічого не робити) [34,35-36].
Отже, у разі визнання семантинної наповненності слова, пов`язаної з урахуванням можливості уявляти, сприймати явища дійсності різного ступеня складності як окрему одиницю мовлення (завдяки чому те саме явище може лягти в основу як однієї семантеми, так і кількох семантем), стає можливими твердження про правомірність синонімічних стосунків між словом і словосполученням.
Визнаючи можливість синонімічних стосунків між словом і словосполучення, учені неоднаково розв`язують питання про різні жипи словосполучень у специфічних для кожної групи деталях. Варто звернути увагу на те, що однією з умов синонімічних взаємостосунків слова і словосполучення має бути іхня симантико-морфологічна відповідніст. Саме тут уже спостерігається відмінність між характером синонімічних стосунків і фразеологізмів, оскільки фразеологізм не характеризується належністю до частини мови, а лише співвідноситься з нею. Через це морфологічна класифікація фразеологічних одиниць, за якою дехто вичленовує одиниці субстантивні, ад`єктивні, дієслівні та адвербальні повинна сприйматися з певним застереженням. Синонімічність слова і фразеологізму передбачає спільну номежність до морфологічного класу в межах однієї частини мови і на глибшу морфологічну градацію, як на перший погляд, ніби не поширюється. Тому деколли умови контексту вимагають хоча б логічного вирівнювання в роді.
Досить своєрідно реагують фразеологізми на стосунки із словами, що мають кілька парадигматичних форм, наприклад, одина і множина, а бо доконалий і не доконалий вид. Так, фразеологізми, що семантично синонімізуються є дієсловом, не завжди співвідносяться з обома його видами. Наприклад, фразеологізми накинути оком, метнути очима, впитися очима, які передають однократні дії, співвидносяться з формою доконаного виду подивитися, в той час як сполуки не спускати очей, не відривати очей перебувають у синонімічних стосунках з однокореневим словом недоконаного виду дивитися. Спостереження показують, що звичайно така видова прив`язаність фразеологізму буває тоді, коли між самими видовими корелятами є не тільки видо-часова але й семантична відмінності.
Фразеологічна одиниця в складі синонімічної пари або синонімічного ряду має аналогічні синоніміки семантичні, стильові й стиліатичні ознаки,тобто може повністю або частково: в дозволених межах, збігатися з відповідними ознаками іншого синоніма. Наведемо приклади: фразеологізм у складі стилістного нейтрального синонімічного ряду може мати розмовне забарвлення. Так, у синонімічному ряді ледве, ледве-ледве, насилу, насилу-насилу зустрічаємо і розмовній компонент фразеологізму з гріхом пополам. Проте, звичайно, це не обов`язкова стилістична закономірність , хоча складна семантична природа фразеологізму, до якої поряд з образною ідеєю проявище позамовної дійсності входить також інгерентна, постійна експресивність,накладає відбиток на характер синонімічних стосунків із словом, розв`язуючи їх в експресивному ключи, рідше однотипному (потякати, теревені правити або точити, розводити), частіше ж у нейтральному щодо слова й експресивному щодо фразеологізму (пограбувати,облупити як липку, оббілувати,як білку).
Семантична специфіка в цьому році полягає в тому, що фразеологізм може відбивати зміст семантеми, який лежить в основі визначення синонімічних стосунків із словом, повністю, цілком, в абсолютно однаковому з словом синонімом обсязі, а може, накладаючись на зміст семантеми, вносіти додатковий реальний зміст або ж неоднаково із словом накладатися на зміст семантеми, не виходячи в той же час за межі регламентованого синонімічними стосунками змісту. Так, застаріла семантика виїжджати і фразеологізму виїжджати в світ перебуває у межах однієї семантеми із значенням “їздити, виходити з дому, відвідуючи знайомих або громадські місця”. Проте частіше фразеологізм має певні нюанси значення в межах тієї самої семантеми, що й слова синонімічного ряду.
Контекстуально – стилістичні можливості фразеологізмів – синонімів слова у художньо-белитристичному стилі нге розрізняються за формами і різноманітністю від функцій в тексті слів – синонімів у плані добору або парного чи групового нанизування. Однак у стилі науковому, в межах спеціальної термінології, співвідношення між словами і синонімічними до них сполученнями зовсім інше. Так, за спостереженннями В.М.Нікітевича, існує надзвичайно обмежена кількість синонімів типу антонів вогонь і гангрена.
На відміну від трактування характеру синонімічних стосунків між словом і фразеологізованими словосполученнями твердження про поєднуваність односемантичних слів і незв`язаних фразеологічно словосполучень нерідко викликає сумніви або й заперечення. Аргументи в основному зводяться до тих, які узагальнюються в “Проекти словника синонімів української мови” В.С.Ващенка. Він вважає, що основною ознакою словосполучення, що реєструється в словнику, має бути стійка семантична єдність, аналогічна долексичної, а також неподільність складових компонентів. У такому словосполученні слова не можуть виступати членами речення, а все словосполучення має не тільки семантично але й граматично співвідноситись з однією частиною мови. За таких умов навіть досить поширені та узвичаєні словосполучення типу завершити сівбу, зроботи оголошення, припустити помилки, виявити свою радість опиняються за межами синонімічного ряду і не фіксуються як синоніми до слів засіяти, оголосити помилитись, зрадити, тобто до своєрідних синтаксичних моделей, які можуть утворюватись навколо багатьох слів.
Щоправда, найчастіше лексикографи вводять до синонімічного ряду ті словосполучення, які або тяжіють до складної форми слова, або наближаються до фразеологізму. Але теоретічно вільні сполуки також включають до складу лексичних синонімічних рядів. Так, класифікуючи лексичну синоніміку, І.Г.Чередниченко відносить до окремого розряду синоніми – слова і словосполучення різної структури, коли синонімічно об`єднуються словосполучення і окреме слово (накивати п`ятами, втекти; лазаря співати, прибіднюватися) або назва з одного слова і описова назва з кількох слів (Київ, столиця України; Шевченко, засновник нової української літератури).
Що стосується дослідження особливостей взаємовідношення фразеологізмів і слів – синонімів у плані входження лексичних синонімів до самої структури фразеологізму, його словесних складників, справа виявляється непростою. Дуже розвиненою є сітка фразеологізмів – синонімів, які незалежно від свого складу мають однакове в межах синонімічності семантичне наповнення, пор. : заливати очі, заливати за галстук; закручувати голову заморочувати паморки. Досить вільно відбувається у фразеологізмах варіюванння несинонімічних слів при збереженні тієї самої загальної семантики: бита голова, битий жак (бувала людина); одним духом, живим духом, живим манером (швидко); кривий кінь вивезе, кривий кінь перевезе (якось воно буде). Дуже легко синонімічно варіюються деякі елементи фразеологізму: під прикриттям ночі, під покривом ночі; лити (проливати) кров. Проте вивчення випадків мовлення, перш за все усного свідчить що фразеологізм запевних обставин не терпить синонімічних замін, руйнується відцього. Причому фатального для семантичної цілісності може виявитися саме синонімічна заміна, а не інша лексична заміна певного компонента фразеологізму [34,39].
Дослідники звичайно застерегають, що синонімічним замінам не піддаються у фразеологізмах певних типів ядерні слова, які несуть на собі найбільше семантичне навантаження. Так, М.А.Жовтобрюх вважає, що у фразеологічних сполученнях центральне слово фразеологічно зумовлене і не може бути замінене іншим, в той час як слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну (порушити питання і порушити справу) [13,62]. На думку А.В.Лагутіної, насамперед підаються синонімічному варіюванню повнозначні слова. “Але необхідно застерегти, - зауважує дослідниця, - що ядром фразеологізму не обов`язково є його повнозначний словесний складник. Семантичний центр фразеологізму може бути виражений і не тим повнозначним словом, яке виступає на перший план при поверховому аналізі. Семантичний центр – ті елементи фразеологізму, які надають йому певної специфіки, відтінку, спрямування. Саме вони ніби маркірують словосполучення і за всіх обставин мають залишатися незмінними “. [34,40-41]. Таким синонімічно незамітним є слово запускати синонімічній парі фразеологізмів запускати лапу і запускати руку. У пошуках причин такої своєрідної поведінки слова всередені фразеологізму варто відштовхуватись від розумінння компонентної, підсобної ролі слова в даній ситуації, коли воно може бути мовним знаком певної реалії лише у зв`язку з іншими словами. Мабуть, саме тому мовець легко проходить повз паронімічне заступання окремого, вагомого компонента фразеологізму, але мова як система не хоче погоджуватись навить з синонімічним заміщеннням тих складників єдності, на змістовій специфіці, своєрідності або навіть окремій особлівості яких грунтується певний фразеологізм. Щоправда, іноді аналогічні явища можна спостерігати й у нефразеологізованих сполуках. Зовнішньо скожим на синонімічну недоторканість слова у фразеологізмі робити (справляти) вплив є становище слова вплив у словосполученні мати вплив із значенням “бути впливовим” або у сполуці “мати авторитет, тобто “бути авторитетним “. Проте у цьому разі спостерігається своя специфіка слововживання. Вільні словосполучення саме тим відрізняються від фразеологізованіх, що звичайно не мають не замітних маркірованих елементів і легко варіюються в межах компонентною синонімічності. Таким чином, немоливість дальшої синонімічної заміни без руйнування семантичної цілістності певних ядерних елементів є важливим крітерієм встановлення синонімічних стосунків між фразеологізмом і словом, у той час як можливість дальшого синонімічного подріблення і варіговання незв`язаного фразеологічно словосполучення свідчить про його своєрідну, хоча теоретично й обгрунтовану синонімічність із певним словом. Таке вільне сполучення розчленовується на ряд слів, з яких кожне може творити синонімічні ряди. Звичайно, між цими діаметрально протиставлюваними випадками існує ціла низка перехідних типів сполучень з недосить щільною фразеологізацією. Саме таких випадків стосується міркування Ю.Д.Апрєсяна про рівнозначність фразеологізмів типу створюється враження, складається враження або брати ліворуч, поворачувати ліворуч.
“Таким чином, лексична синоніміка щільно змикається з синонімікою синтаксичною, починаючи з синоніміки вільних і зв`язаніх словосполучень”, - робить висновки А.Лагутіна [34,41]. Проте синоніміку синтаксичну від лексичної відрізняє в першу чергу те, що вона не лише грунтується на семантичній основі семантемної співвіднесеності безвідносно до синтаксису, а має враховувати синтансичні особливості сполучуванності в межах потрібної номінації. Саме тому в переважній більшості типових випадків словосполучення – синонімі мають визначатися типовістю сполучуваності, яка певним чином реагує на добір компонентів.
Із визнання наявності фразеологізмів з синонімічними лексичними варіаціями, які не суперечать структурі і семантеці фразеологізму, випливає третє коло питань, пов`язаних з проблемою “слово –фразеологізм “, а саме, з`ясування взаємовідношень між фразеологізаваними словосполученнями, які перебувають у синонімічних стосунках між собою або з нефразеологізованими словосполученнями, і класифікація системних типів синонімізування в цих випадках.
В один синонімічний ряд фразеологізми поєднує сигніфікативний аспект їх значень – однаковий зміст поняття. Ця загальна частина номінативного ядра фразеологічного значення, як правило, у мові вже позначена первинною назвою (словом чи словосполученням). Навколо цієї первинної назви як знака загального змісту поняття і формується синонімічний ряд фразеологічних одиниць, як знаків вторинного утворення, необхідною складовою частиною семантики яких є ще й наявність додаткової донотації і конотациї [23,36]. Ось чому домінантного синонимічного ряду фразеологічних одиниць виступає стилістичне но нейтральне слово або слово сполученння, яке виражає найзагальнійше значення і виступає як головне, стрежневе (у словнику синонімів воно звичайно виступає як реєстрове). Оскільки фразеологізми, пройшовши складний і тривалий шлях становлення від вільних словосполучень до стійкіх образно метафоричних зворотів, виділилися в самостійні мовні одиниці з таким цілісним значенням, яке ускладнене додатковими семантичними, стилістичними й емоційно – експресивними відтінками, серед групи близьких чи тотожніх зазначеннням фразеологічних одиниць, як правило важко виділити зворот, який би в найзагальнійших рисах виражав поняття, спильне для всіх членів синонімічного ряду і виступав би опорним, заголовним виразом ряду – йогодомінантою. У ролі домінанти цинонімічного ряду фразеологічних одиниць найчастіше використовується слово, зрідка – вільне словосполучення і лише в окремих випадках фразеологізм.
Фразеологізми – синоніми виражають своє номінативне значенння “не безпосередньо, а через те семантично основне слово, яке є базою відповідного синонімічного ряду”.
Реєстрова домінанта може замінити будь-який член ряду фразеологічних синонімів, хоча зворотна заміна не завжди можлива. Це пояснюється наявністю у фразеологізмів, крім загального значення, ще й додаткових семантичних, емоційно-експресивних і стильових відтінків значення. Таким чином, “Синонімічні ряди звичайно утворюють систему відтінків того самого поняття [23], наприклад працювати – (багато й старанно) докладати зусиль, не покладати рук, гріти чуба, “довго” мозолити руки; набивати мозолі; (виснажливо, до знемочи) обливатися (умиватися) [кривавим] потом, гнути спину (горба, хребта), ламати спину, рвати жили (виконувати не приємну одноманітну роботу) тягти (терти) лямку (ярмо).
У сучасній український літературній мові вживаються фразеологічні одиниці, співвідносності майже з усіма частинами мови, однак їх кількісний розподіл різний. Найбільше фразеологізмів, співвідносних з дієсловами і прислівниками, менше – з іменниками і прикметниками і зовсім мало – з числівниками, займенниками.
Серед фразеологічних синонімів української мови виділяються стійкі звороти таких структурно – граматичних типів (за класифікацією Коломієць М.П. [23,28]):
1. Фразеологізми, співвідносності з словосполученнями різного типу: Вилаяти – моркву вскребти кому, (приголомшити лайкою) мокрим рядном накрити.
2. Фразеологізми, співвідносні з сполученням слів: Цілий – цілий і непошкоджений; цілий – цілісінький.
3. Фразеологізми, співвідносні з одним повнозначним словом (службове + повнозначне слово): На згадку – на згад, на пам`ять , на спогад.
4. Фразеологізми, співвідносні з реченням: Немає грошей – у кишенях вітер свистить, фінанси спивають романси.
5. Фразеологізми, організовані за моделлю підрядної частини складнопідрядного речення: Байдуже – хоч трава не рости.
Співвідносність фразеологічних одиниць з тією чи іншою частиною мови визначається за її семантикою і за синтаксичними функціями в реченні.
Розрізнювальними ознаками фразеологічних синонімів є 1) образність; 2) внутрішня форма; 3) семантичні відмінки; 4) емоційно – експресивне забарвлення; 5) функціонально стильова приналежність; 6) історико – стилістичні відмінності; 7) різна сполучуванність [23,29].
Фразеологічні синоніми, збагачуючи мову, допомагають конкретизувати поняття про предмети і явища об`єктивної дійсності, закріпити пізнані людиною нові відтінки понять за відповідними мовними знаками. Вони концентрують у собі багатство семантичних відмінків, експресивно – стилістичних забарвлень, емоційних звучань і колоритної образності.
Продовжуючи розглядати класифікацію синонімів О.Пономаріва, слід зауважити, що “на rрунті української мові можна говорити й про синоніми фонетичного плану, які є одними із важливих засобів створення милозвучності нашої мови” [37,53]. Фонетичні синоніми, точніше, дублети – різні форми того самого слова, що з`являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних (приставних) приголосних або голосних: імення – ймення, іти – йти, учитель – вчитель, узяти – взяти, імла – мла: іржа – ржа.
Спільність значення синонімів пояснюється тим, що вони називають одне поняття. Сутність синонімів визначається наявністю в них різних відтінків значення. В залежності від того: якими ознаками синоніми відрізняються один від одного, вони поділяються на ідеографічні й стилістичні.
Ідеографічні (значеннєві) синоніми відрізняються відтінками значення (дивувати, вражати, приголомшувати, потрясати). Ці синоніми забезпечують можливість передавати відтінки того самого поняття, оскільки на його позначення існує кілька слів: дивувати – “викликати подив незвичайністю”, вражати – “ викликати подив або захоплення надмірним виявом чогось”, проголошувати – “справляти надзвичайно сильне враження” – “глибоко зворушувати, хвилювати до глибини душі”. Візьмімо ще один синонімічний ряд: відданий, видатний, знаменитий (славнозвісний), де відомий (напр..: учений) підкреслює те, що він не рядовий, а досить популярний; видатний має порівняльний характер, знаменитий (славнозвісний) те саме, що перші два разом узяті, але набагато вищою мірою. Палати й горіти означають “давати жар”, але перше слово називає дію інтенсивно.
Стилістичні синоніми характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів ознаки й симптоми перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості (це не просто ознака, а сукупність ознак, характерний вияв якогось явища). У синонімічному ряду осягати, розуміти метикувати перше слово книжне, друге нейтральне, третє розмовне.
Синоніміка однієї мови не завжди відповідає синоніміці іншої мови. Порівняймо, ці розряди лексики в українській та російській мовах. Оскільки мови споріднені, вони мають багато спільного і в синоніміці але цілковитої тотожності немає. Неуважність до синонімічних особливостей першотвору й оригіналу може спричинити різні неточності, помилки. Для прикладу візьмемо речення з роману О.Гончара “Прапороносці” в оригіналі і в перекладі російською мовою: “Назустріч Чернишові скакав охляп на баскому коні якийсь піхотинець без пілотки, з рідкою сірою борідкою” – “Навстречу Чернышу скакал без оглядки на разгоряченном коне какой-то пехотинец без пилотки, с редкой серенькой бородкой”. (Українське охляп означає “їхати без сідла”, баский – не “разгоряченний, а лихой, резвый”). Є кілька українських перекладів вірна Н.Лермонтова “Выхожу один я на дорогу”, рядок з якого майже в усіх варіантах звучить так: “Спит земля в сияньи голубом” - “Спить земля у сяйві голубім” М.Рильський дещо порушив лексичну точність: “Спить земля в промінні голубім”, але краще зберіг ритмомелодику. Отже слід розмежовувати синоніми мови і синоніми мовлення. Усі слова крім останнього прикладу є синонімами мови, загально мовними, бо їхні синонімічні зв`язки не залежать від жодного контексту. Наприклад: стародавній, старовинний, старожитній, прадавній, одвічній, предковічний. Слова, що вступають У синонімічні стосунки лише в певному контексті називаються контекстуальними синонімами. Вони часто вживані в художній літературі, рідше – у публіцистиці, де використовуються для створення яскравих образів: передають світобачення автора, його індивідуальну манеру. До наведеного ряду слів з опорним давній поза контекстом не можна віднести лексему сивий, але вжите в такому лексичному оточенні: “Кожен кілометр шляху – історія: сива, ще до нашої ери і новіша, часів панування тут Великих Моголів” (В.Минко) воно стає їхнім контекстуальним синонімом. Так само, як і слово проміння набуває синонімічних зв`язків із слово сяйво в наведеному перекладі М.Рильського.
З-поміж синонімічної лексики виділяються слова цілком тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно – експресивного забарвлення. В основному це нейтральна лексика: пейзаж, краєвид, ландшафт; кавалерія, кіннота; процент, відсоток; борошно, мука; майдан, площа; аплодисменти, оплески. Це абсолютні синоніми (лексичні дублети). Вони з`являються в мові а) внаслідок взаємодії літературної мови та діалектів (стрічка – бинда, чорногуз – бусол – лелека); б) внаслідок словотворчих процесів (офіційний – офіціальний, учбовий – навчальний, років – річниця); в) як результат співіснування запозичених і питомих слів (індустрія – промисловість, експлуатація – визиск, бібліотека – книгозбірня, біографія – життєпис, красоля – настурція, голкіпер – воротар, горизонт – обрій, аероплан – літак, паралельний – рівнобіжний, дескриптивний – описовий). Абсолютні синоніми або розподіляються між стилями, отже, перестають бути абсолютними (з синонімічної пари півники – ірис перше вживається в усному мовленні, в художній літературі та публіцистиці, друге в науковій літературі), або один із них відходить у пасивний запас. Наприклад, аплодисменти, учбовий, офіціальний у сучасній літературній мові вийшли з широкого вжитку, поступившись місцем словам оплески, навчальний, офіційний.
Лексична синонімія тісно пов`язана з багатозначністю. Однозначні слова синонімізуються в повному обсязі (райдуга – веселка, блакитний – голубий, парус – вітрило), багатозначні вступають у синонімічні зв`язки в одному, кількох, але не в усіх значеннях (тихий (голос, спів) – неголосний, приглушений; тихий (натовп, місто, вулиця) – не гомінкий, не галасливий; тихий (гомін, хода) – беззвучний, безгучний; тихий (юнак, пасажир) – мовчазний, сумерний; тихий (сон, життя) – безтурботний, спокійний; тихий (плин, течія, їзда) – повільний, неквапний, неквапливий), тобто багатозначне слово може перебувати в складі кількох синонімічних рядів. Отже, синоніми, взаємо замінні в одному значенні, втрачають цю властивість при співвіднесенні з іншими значеннями.
“Українська синоніміка, як і синоніміка будь-якої мови, створювалися впродовж історичного розвитку мови, - пише О.Понаморів: - насамперед виникнення синонімів пов`язане з ходом пізнання людиного навколишнього світу, з дедалі глибшим осягненням ознак, властивостей, рис предметів і явищ. У процесі пізнання виникає потреба не тільки назвати якесь явище, а й висловити свою думку про нього, виявити ставлення до нього” [57,55]. Так виникають синоніми ідеографічні й стилістичні. Синоніміка збагачується також словами іншомовного походження (атеїст – безбожник, унікальний – рідкісний, екземпляр – примірник, біном – двочлен, дисперсія – розсіяння). Синонімічні ряди зростають і в наслідок розвитку багатозначності: пильний (уважний), пильний (терміновий, невідкладний), пильний (старанний), пильний (наполегливий).
Вміле й доречне використання синоніміки – один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста оратора. На основі синонімії будуються такі стилістичні явища, як перифраза (від гр.perihrasis) – описовий зворот мови, в поезії – стилістичний прийом, одна з фігур, троп, з допомогою якого предмети, явища або власні імена називаються не прямо, а через їхні характерні ознаки, наприклад: чорне золото (кам`яне вугілля) чарівниця українського кону (Марія Заньковецька), хитрюща згубниця курей (лисиця), - та евфемізм (від гр.euphemismos – той, що добре звучить) – слово або вислів, що пом`якшує або завуальовує зміст сказаного: ви помиляєтеся, ваші слова не зовсім відповідають істині (замість ви брешете!); заснути навіки замість померти.
“Отже, завдання евфемізмів, - зауважує В.Петік, - завуалювати пряме вираження де яких думок або емоцій. У цьому відношенні синоніми – евфемізми виконують немовбито протилежну експресивним синонімам, вживаються вони переважно в усному мовленні та художній літературі” [64,133].
Треба зауважити, що будь-яка класифікація синонімів, тобто поділ синонімів на групи, є умовною. Часом стилістичне розрізнення їх зв`язується з соціальними сприйняттям та оцінкою дійсності. Але слід визнати, що саме ґрунтовне дослідження в цієї галузі провів О.Д.Пономарів.
Отже, ми вже визначилися з тим, що для лексичної синонімія – це повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Чому? Візьмемо таке поняття як стиль. Слово, першоджерелом якого є лат.stilus “загострена паличка для писання”, з плином часу завдяки метонімічному перенесенню набуло в багатьох мовах стількох значень, що вживається для називання численних понять із найрізноманітніших сфер людської діяльності. Про широчінь семантики слова стиль свідчіть велика кількість прикметникових і не прикметникових означень до нього добрий, поганий, стриманий, сухий, барвистий, протокольний, емоційний, урочистий, поетичний, старомодний, сучасний, претензійний, високий, низький, реалістичний, романтичний, натуралістичний, класичний, ораторський, епістолярний, адміністративний, розповідний, описовий (список далеко не вичерпний); а ще – стиль Флобера, Стендаля, Шевченка, Лесі Українки; стиль “Лісової пісні” й “Камінного господаря”. Крім того, кажуть про стиль у живописі, в музиці, в архітектурі, в спорті, в одязі, в поведінці і т.ін.
Чи зберігається в усіх цих випадках уживання слова якесь постійне ядро його значення? Безперечно, так, бо хоч би про що й шлося, стиль означає специфічний спосіб діяння. Специфічний, тобто відмінний від інших, притаманний комусь (чомусь) одному. Отже, стиль – це передусім відмінність, добір – щось можна зробити так або інакше. Стиль виникає там, де якась діяльність, спрямована на досягнення певної мети, може здійснюватися різними шляхами, і суб`єкт діяльності може вибрати один із цих шляхів.
Стиль починається там, де є вибір. Стосовно до мови вибір – це синонімія. Коли б у мовах не було синонімів, то не було б ні стилістичних значень, ні стилю. “Багатство синонімів – одна з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами тобто вміння поставити саме то слово і саме на тому місці – невід`ємна прикмета доброго стилю, доконечна риса справжнього майстра” (М.Рильський).
Синоніми є одним із найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови. Стилістику цікавлять реальні можливості вибору, що їх дає мовцеві мова для вираження думки. Для стилістики важлива не більша або менша близькість словникових значень двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.
Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична (любий, милий), а й синтаксична (радіти з чого, радіти від чого), морфологічна (на блакитному небі, на блакитнім небі), слово твірна (походив, попоходив), фразеологічна (бере, бере вовк, та й вовка візьмуть; і на жалку кропиву мороз буває). І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов`язана з мовою.
Лексичні синоніми бувають ідеографічні та стилістичні. Ідеографічні синоніми дають можливість вибрати найточніше найпідхожіше слово з синонімічного ряду, щоб якомога кращє передати ту чи іншу думку. Особливо важлива така риса в діловому, науковому й публіцистичному стилях. Стилістичні синоніми сприяють відтворенню найтонших емоційно – експресивно – оцінних відтінків висловлювання. Поділ синонімів на ідеографічні та стилістичні де що умовний, бо, як правило, стилістичні відмінності супроводжуються і деякими значеннєвими варіаціями.
Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних – широкий простір для синоніміки, в інших цей простір набагато вужчий. Офіційно – діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Наприклад: “Процедура приватизації державних підприємств включає такі основні елементи: визначення підприємств або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сертифікати, а також часток (акцій, паїв), що продаються членам трудових колективів за номінальною вартістю” (Конценція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду). Тут синоніми використані для пояснення й деталізації.
Загалом синонімія як стилістичний засіб не характерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше ніж в офіційно – діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовуються як засіб контекстуального уточнення.
Для наукового стилю, як відомо, характерні точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному поняттю відповідав один термін. Але всупереч загальній тенденції виникає чимало паралельних назв того самого поняття.
Однією з центральних проблем сучасної мови для спеціальних цілей є проблема термінології, і це зрозуміло, оскільки термінологія є семантичним ядром наукового і будь-якого спеціального пакету. “Отже, розвиток українського наукового стилю мовлення нерозривно пов`язан з розвитком у термінології”, - вважає Ф.Циткіна [52,69].
Більшість дослідників термінологічної лексики додержується традиційної класифікації термінологічних синонімів, запозиченої з із загальновживаної мови, згідно з якою виділяються такі види синонімів: абсолютні, відносні, ідеографічні, стилістичні, різноплановість яких цілком природна і закономірна, тому що терміни та варіанти термінів виражають певні поняття, які перебувають у постійному розвитку, русі.
У своєму дослідженні про питання термінологічної синонімії С.Худолєєва пише: “... під синонімічними термінами ми розуміємо такі терміни, потенційні значення яких виявляють тотожний (єдиний) чи близький (відносно близький) предметно логічний зміст. Під потенційним значенням терміна ми розуміємо значення, замовлення двоїстою природою термінологічної одиниці. З одного боку, термін може мати одне значення (однозначність), з другого – термін може мати кілька значень (багатозначність). Саме це протиставлення термінів за значенням – однозначність/багатозначність, яке ми кваліфікуємо як ступінь багатозначності терміна і є однією з основних диференційних ознак термінологічних синонімів [71,60-61].
Семантика багатозначних термінів відрізняється від семантики однозначних термінів, і зв`язки, що виникають між термінами які виявляють тенденцію до багатозначності, відрізняються від зв`язків, існуючих між однозначними термінами. Основу цих зв`язків становлять не структурні особливості терміна, а функціональні, внаслідок чого виникає ситуація, за якої постає необхідність контексту. Ступінь багатозначності, таким чином, зумовлює появу одні неї з диференційних ознак – особливості функціонування.
Оскільки однозначність не викликає якихось суттєвих змін у змістовій структурі терміна, то при синонімічних відношеннях, де переважає ця ознака, можлива вільна взаємозаміна та варіювання синонімічних термінів без будь-яких контекстуальних обмежень. Взаємозаміна синонімічних термінів відрізняється від взаємозаміни слів загально вживаної мови, де, на думку деяких лінгвістів (Агаєва, Софронова), це можливо лише при наявності більш або менш повних синонімів.
Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного походження, а за позичений термін, як і будь-яка не термінологічна іншомовна лексема, зазнає різнобічного впливу в мові поширення, вступає в контакти з іншими словами на лексичному, семантичному, словотвірному рівнях. Унаслідок таких контактів з`являється однозначне слово – шляхом морфологічного чи семантичного калькування. Маємо синонімічні пари, один компонент яких питомий, а другий – запозичений: бібліофіл – книголюб, біографія – життєпис, пентагон – п`ятикутник, гігант – велетень, монах – чернець. Особливо багато таких утворень серед астрономічних назв. Оріон - Косарі (Полиця, Чепіги), Плеяди – Волосожар, Велика Ведмедиця – Великий Віз, Молочний Шлях - Чумацький Шлях (Чумацька дорога).
У термінології так само є парні назви: біном – двочлен, асиміляція – уподібнення, дисперсія – розсіяння, осциляція – коливання, молюски – м`якуни, квалітативний – якісний, квантитативний – кількісний. Крім походження, вони ні чім не відрізняються і певний час співіснують як дублери (слова, що не мають відмінностей ні в значенні, ні в стилістичному забарвлені). А згодом або набувають ознак ідеографічних чи стилістичних синонімів і залишаються в мові, або один з них, не набувши таких ознак, переходить до розряду пасивної лексики, а то й зовсім зникає з мови. З – поміж переліченних термінологічних пар компоненти іншомовного походження вживаються як правило в суто науковому стилі, а питомі українські – в науково навчальному, науково – популярному та інших різновидах з пари слів мовознавство й лінгвістика перше вживається тепер як назва науки про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури, а друге застосовується як назва окремого мовознавства. Кажемо: порівняльне (історичне, сучасне, українське, слов`янське, загальне) мовознавство, але структурно – математична лінгвістика. Коли такого розподілу значень або відтінків не відбувається, один із дублетів виходить з ужитку: в сучасній українській мові слово поверх витіснило запозичення з французької етаж.
Дублети у термінологічній лексиці наукової мови створюються не тільки від різних основ, а й через додавання з власно мовних і запозичених формальних елементів до одного кореня, наприклад: одно варіантна система, моноваріантна система, уніваріантна система; векторне і векторіальне поле; секторна і секторіальна швидкість та ін. [20,42].
У діловому та науковому стилях в основному використовується усталене коло слів і словосполучень, нейтральних емоційно і по можливості безекспресивних, які й створюють типовий для цих стилів холодний, сухий колорит (у синонімічних рядах вживані тут лексеми переважна виступають у ролі домінант).
У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацію на уснорозмовну форму мовлення синоніми використовуються досить широко, причому не лише загально мовні, а й контекстуальні. Пригадаємо, що загально мовні синоніми – це слова, синонімічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом, наприклад: швидко, прудко, хутко, жваво і под. Контекстуальними синонімами звуться слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті. Специфікою публіцистичного стилю є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища. Коли синонімічний ряд має в своєму складі іншомовне слово, воно набуває негативного забарвлення [56,60]. З синонімічного ряду подорожувати, їздити, мандрувати, вояжувати останнє слово в публіцистиці використовують як засіб негативної оцінки: “Всеукраїнський референдум, крім усього іншого, засвідчив і те, що малопрохані захисники так званого російсько мовного населення, які вояжували східними та південними теренами України, не досягли бажаних для них наслідків – ім. Не вдалося порушити єдності людей нашої землі в прагненні до волі” (газ). У художньому стилі такого розмежування немає, тут синоніми, незалежно від походження, можуть уживатися як нейтральні або з відтінком іронії, але без негативного забарвлення “Молодший син Софії, Вольдемар, і зараз вояжував десь у Сполучених Штатах” (О.Гончар) [56,60].
Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для урізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Кожен компонент синонімічного ряду, маючи більші чи менші семантико – стилістичні відмінності, дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища чи поняття: “Григір Тютюнник принципово близький до натури зображення, принципово їй вірний, маючи вроджене чуття на подробиці, на деталі, на колоритні характерності, і в живописанні його не зраджує чуття міри, письменник, як то кажуть, не передає куті меду, та й самої куті в нього не багато чи мало, а рівно стільки, скільки треба” (Е.Гуцало) [56,60].
Значний стилістичний ефект досягається розчепленням загального поняття на синоніми – складники. Це сприяє більшій переконливості викладу: “справжній бум зацікавлення національною історією та культурою спостерігається сьогодні на Полтавщині. Інтерес викликають різноманітні розвідки науковців і спеціалістів сивої давнини, забуті та напівзабуті звичаї, деталі побуту, навіть традиційні українські зачіски, скажімо, славнозвісний запорізький “оселедець” (журн.) [56,61].
Як свідчать наведені приклади при наявності різних емоційно експресивних відтінків у публіцистичних текстах переважають оцінні моменти використання синонімії. А в художньо – белетристичному стилі на першому плані функція естетично – зображальна. Таким чином емоційно експресивні синоніми, відзначаючись яскравими супровідними відтінками значень, вживаються обмежено – не в усіх стилях і формах мови; вони найпоширеніші у художній мові.
Розвиток синоніміки являє собою яскраво виражений процес вдосконалення засобів загальнонародної мови. Збагачення синоніміки їде в основному через зближення, сходження значень слів, за рахунок за позичення слів з інших мов, добору їх з діалектів, професійних говірок та ін.
Збагачуються синонімічні ряди і за рахунок фразеологічних одиниць, які виконують у художніх текстах роль виразного мовного еквівалента до слова.
До складу синонімів у художній і, почасти, публіцистичні мові входять також архаїзми.
Ряд стилістичних синонімів – все звичайно, значно вільніший ланцюжок слів, бо він включає до себе, крім власне синонімів, ще й контекстуальні синонімі, авторські семантичні неологізми, тропеїчні вживання.
Так само, як і синоніми ідеографічні, стилістичні синоніми можуть вводитись у текст у вигляді ряду і як по одинокий, довільно вибраний член такого ряду.
Завдання ряду таких синонімів у тексті – показати багатство явища, інтенсивність прояву дії, різноманітність ознак. Ось синонімічний ряд до слова “зоря”:
У час світань погожих - світанкова
І вечорова – вечором. В жнива
Вона зоветься зірниця, житянка,
У темну ніч – стожарниця вона,
Над росами – то росянка, ясиня,
Провісниця, віщунка – у біді,
В людським коханні – вірниця...
(А.Малишко) [20,43].
Добре виконує такий ряд і функцію нагнітання: “Знову дзвеніли, бриніли, сурмили комарі, допікали, дошкулювали, діймали, жерли, гризли...” (Ю.Яновський) [20,43].
Як правило, у поетичних текстах емоційно – експресивний вплив синонімічного ряду посилюється використуванням синтаксичного паралелізму, який увиразнює одиниці ряду, а також за рахунок звукопису, тропів та ін.
У поетичному контексті синонімічному стають слова, які поза цим контекстом належать до дуже віддалених семантичних сфер, сприяє цьому зближенню також інтонаційно – сполучниковий зв`язок їх. Таким засобом з`в’язку може послужити повторюване при кожному члені ряду означення:
Не менш поширений і протилежний за спрямуванням прийом: “розщеплення на синонімічний ряд одного поняття, як що у нього є різні назви.
Індивідуальна інтерпретація синонімів – один з виразних прийомів як художнього, так і публіцистичного стилів. Наприклад: “старе те, що давно було новим. А старовинне те, що будучи в свій час новим, визначало якусь головну частину синтезу своєї доби... В старовинному нема архаїчності. Архаїка є в старому. І є велика різниця між старовинним і архаїзмом” (О.Довженко)
[20,44-45].
Користуючись традиційними засобами, письменники з синонімічного ряду вибирають не однослівні синоніми, а цілі словосполучення (дієслівного типу); це уповільнює розповідь, робить її урочистою не спішною.
Цікавою у цьому плані є думка Л.А.Булаховського про роль синонімів у художньому тексті: “Вміння розповідати так, щоб мова містила різноманітність схожих елементів думки, потрібних для спеціального посилення враження, і таких, які необхідно виникають як опорні моменти думки, що розгортається, передбачає високу мовну культуру...” [20,45].
Серед таких бездоганних оповідачів виділяється високою гармонійністю мови – оповіді.
З фольклору у мову художніх творів переноситься традиція парного вживання близько значних синонімів, наприклад: “Ой, ти, дівчина, Горда та пишна, Чом ти до мене Звечора не вийшла?” (народна пісня): “Котра не прийде – дорікає та ганить, і словами і оком “(Марко Вовчок) [20,45].
Для створення моменту експресії у художньому тексті служать ампліфікацій ні ряди, в яких кожна одиниця ряду має самостійне значення, а всі разом вони функціонують у взаємодії, емоційно посилюючи висловлену думку: “І в них [в дорослих] теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мозків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втуплявся аж у п`яти і на в`язах стирчала макітра...”(М.Стельмах) [20,45-46].
Також створенню емоційно – експресивного ефекту сприяє градація семантично односпрямованих одиниць, які різняться ступенем вияву ознаки.
Для уникнення повторів слова на короткому відрізку тексту використовується у художній прозі значна кількість найрізноманітніших лексичних одиниць (можливості такого слововжитку у публіцистиці значно обмеженіші).
Якщо говорити про фольклорну синоніміку, то особливої своєрідності вона набирає в думах та історичних піснях, бо там вона склалась без помітного літературного впливу.
У синоніміці дум на першому місці стоять дієслівні ряди, менш поширені синоніми іменникові та прикметникові і найменше прислівникові. М.Т.Рильський, досліджуючи синоніміку дум, відзначає в ній явище, яке має назву тавтології синонімічної і коренеслівної (тобто лексичної і морфологічної). Такі тавтологічні одиниці в думах ще найчастіше пари слів: рече – промовляє, лаяла – проклинала, грає – виграває та ін. Наприклад: “Козак, бідний нетяга... Слухає – прислухається, Чи не радиться хто на славне Запоріжжя гуляти”; “То ж не вовки - сіроманці квилять та проквиляють”; “Куди вітер віє, туди й повіває” [20,47].
Наведені приклади свідчать, що дієслівні пари в думах оформляються кількома способами (і сполучниково, і безсполучниково), та й самі поєднувані дієслова – синоніми добираються теж неоднаково (це безсуфіксні і суфіксально-префіксальні форми того самого слова; два або три близькозначних слова різних коренів тощо). Слова книжної мови тут зустрічаються рідко (рече – промовляє), переважна більшість – це лексика розмовної мови.
Менш поширена, але все ж наявна в думах іменникова синоніміка (козак – нетяга, козак – сірома, козаки – пани – молодці, турки – яничари, стрілки – яничари, татари – бусурмани, ляхи – турки; шлях – дорога, стежки – доріжки; горе – біда, слава – пам`ять та ін.).
У ролі синонімів до слів загальнонародної мови виступають також евфемізми і перифрастичні мово сполучення.
Евфемізми, як було вже сказано раніше, - це досить різноманітна за своїм складом група слів і словосполучень, які вживаються у мові для пом`якшення враження від сказаного.
Існування евфемізмів пояснюється тим, що кожне слово чи словосполучення діє на нас з якоюсь силою і викликає певну, іноді небажану чи неприємну, реакцію. В таких випадках, коли враження від слова небажане, не приємне або неприйнятне, слово намагаються не вживати, а замінюють іншим. З часом слово – евфемізм стає загальноприйнятним.
У сучасній українській мові особливо поширені евфемізми, які виникли з почуття сорому. Найчастіше почуття логічних актив, захворювань, окремих видів одягу, назви понять, близько пов`язаних з попередніми, а також лайливі висловлювання.
Частина евфемізмів виникає з почуття страху, не задоволення. Часто люди, не бажаючи прямо говорити про різні неприємності – хворобу, смерть, злочин, покарання, - пом`якшують враження від сказаного евфемізмами з замість “вмерти” вживають “упокоїтися”, “спочити”, “скінчити життя”.
Іноді евфемізми є результатом співчуття, жалощів, іронічної поблажливості. Особливо багато таких евфемізмів на позначення п`яних – “під мухою”, “хильнув” и т.п., - а також недалеких людей – “у нього не всі дома”, “він зірок з неба не знімає” и т.д.
Як відомо, загальномовні евфемізми визначаються відношеннями двох понять і нормою, яка регулює ці відношення. Серед загальних мовних евфемізмів є значна частина таких, у яких заміна відбулась через неприйшетність назви. У цих понять, як правило, існує не одна, а ряд назв (нова назва дуже швидко пов`язується з предметом, який вважається непристойним; тоді пошуки назви продовжуються). Цікаво, що ця тенденція до заміни поширюється не лише на загально вживані слова, а навіть на терміни. Так, при впорядкуванні термінологічних систем певних галузей були пропозиції замінити окремі терміни як непристойні (кишка Даутценберга, баба копра, паразитна шестирня, тріпач та ін.).
Переважне місце вживання евфемізмів – розмовна і художня мова.
У ділових, офіційних текстах евфемізуючі то синоніми доречні лише тоді, коли загальновживане слово аж надто експресивне або викликає небажані побутові асоціації.
У публіцистичних текстах евфемізми вживаються для відтворення тих повсякденних побутових ситуацій, які потребують евфемізуючих замін; для зображення етикету певного середовища; проте найчастіше це начебто пошуки пом`якшуючих обставин при описі певної ситуації. Досить поширені в газетних текстах політичні евфемізми.
Авторські евфемізми відрізняються від загально мовних тим, що поява їх зумовлюється художніми, естетичними завданнями, з одного боку, і значно більшими семантичними, емоційними і асоціативними можливостями, - з другого.
Перифраза – описове позначення уже визначеного - також виступає як засіб синонімічної заміни. При цьому, за словами Л.В.Щерби. у понятті виділяється якась одна його ознака, а всі інші певною мірою затушовуються [20,50].
Перифрази дають змогу в емоційно – експресивній формі виявити ставлення автора до зображуваного. Це ставлення може бути найрізноманітнішим – від високого пафосу до легкого гумору.
Місце переважного вживання перифраз – поетичні і публіцистичні тексти. Так, зокрема у газеті
Особливо часто в газеті вживаються метафоричні та метонімічні перифрази – як звичні постійні назви предметів (сталеві нитки – рейки, м`яке золото – хутро, місто над Бугом – Брест та ін.).
Таким чином, можна стверджувати, що на основі синонімії будуються такі стилістичні фігури, як ампліфікація, градація, плеоназм, тавтологія, посилю вальний повтор тощо.
З ускладненням та синонімізацією мовних засобів виникла проблема належного осмислення їхнього вжитку, а також вивчення функцій та закономірностей розвитку синонімів та їх взаємин з усією лексичною системою. Допомогти усвідомити, осмислити та впорядкувати синонімі зоване мовлення і покликаний словник синонімів. Він полегшить використання синонімічних багатств в усій їх повноті, зробить ці багатства більш приступними для широкого мовця, тим самим піднесе загальну культуру мови.
Мовна практика, зокрема письменника, немислима без вдалого добору слова з синонімічних запасів. Майстерність письменника часто опирається саме на вміле використання синонімічних багатств, на нюансові синонімічні одиниці. У синонімах знаходить свій вияв художня якість мови. А так звані “муки слова” часто саме й є “муками шукань” влучного синоніма. Ціла система вироблених форм становить, як відомо, основу не тільки семантично уточненого, але й стилістично здиференційованого мовлення. Адже саме стилістика як наука постала з вчення про синоніми. Слова, що служать носіями відтінків значень або певного стилістичного забарвлення, стають “на своє місце” не механічно, вони пов`язані численними і глибокими асоціативними зв`язками, що спираються на лексичну систему в усій її цілості, на весь мовний досвід людини. Словник синонімів розкриє перед мовцем глибокі мовностилістичні зв`язки між словами, унаочнить те, що перевірене й стверджене мовною практикою всього народу та виявлене й упорядковане лінгвістичною наукою. Цей словник – своєрідний резервуар стилістично викрісталізованого лексичного матеріалу, який у свою чергу буде живити наше мовлення, уточнювати, увиразнювати й прикрашати його.
В українській мові мі знаходимо своєрідні поклади синонімічної лексики, яка відзначається глибиною змісту, красою та виразністю. Особливо велике багатство синонімів визріло в надрах живої народної мови, у творах фольклору та під пером визначних майстрів художнього слова.
Українська лексикографія вже має певні традиції і здобутки у створені синонімічних словників. Так, ще в 1596р.було опубліковано “Лексик” Лаврентія Зизанія, а в 1627р. “Лексикон славеноросский” Памва Беринди, у перекладній частині яких широко наводилися синонімічні ряди. Проте справжні синонімічні словники почали з`являтися тільки з 60-х років двадцятого ст..: “Короткий словник синонімів української мови” П.М.Деркача, “Матеріали до синонімічного словника української мови” Н.Багмета, “Синонімічний словник – мінімум української мови” В.С.Ващенко, “Практичний словник синонімів в української мови” С.Караванського, “Вибране з української синоніміки” О.Завгороднього.
Як зазначає один із членів редколегії О.О.Тараненко, в ґрунтовній теоретичній розвідці “Синоніми української мови” поданій у кінці другого тому словника синонімів, усі названі словники відіграли безперечну позитивну роль у збиранні та лексикографічній систематизації синонімічних багатств української мови. Однак давно вже назріла потреба в докладному описі української синоніміки з достатньо повним набором синонімічних рядів, поясненням семантичних, граматичних, стилістичних та сполучу вальних відмінностей між членами ряду, ілюструванням уживання синонімів. І ось такий словник, нарешті з`явився. Він підготований колективом лексикографів Інституту української мови НАН України (укладачі А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Галаващук та ін.). Це поки що найгрунтовніше описане зібрання української лексичної синонімії (у словнику міститься 9200 синонімічних рядів).
Існують різні типи синонімічних словників – від суто реєстраційних, тобто синонімічних покажчиків (без тлумачень, стилістичних та граматичних характеристик, ілюстрацій тощо), до докладніших словників пояснювального типу. Словники – покажчики розраховані на людей, для яких ця мова є рідною і які достатньою мірою володіють її літературними нормами, а також, професійно працюють зі словом (перекладачів, редакторів, журналістів, викладачів тощо.). Мета таких словників – дати в кожному синонімічному ряді певний набір синонімів, з якого користувач, залежно від мети своєї праці, може вибрати найпотрібніший для точного і яскравого вираження думки. Докладні словники пояснювального типу дають тлумачення заголовного слова (домінанти) синонімічного ряду, вказують на семантичні й стилістичні відмінності кожного члена синонімічного ряду, вказують на їх сполучу вальні особливості, наводять різноманітні ілюстрації з художньої літератури та інших джерел. Для синонімічного словника надзвичайно важливим є розуміння поняття синонімії, від чого залежить об`сяг рядів. У науці існують дві протилежні думки: 1) синоніми це слова, які повністю збігаються за значенням; 2) слів, у яких повністю збігається значення немає, тому синонімами потрібно вважати слова, близькі за значенням.
Автори “Словника синонімів української мови” у двох томах приймають визначення синонімів як слів, що мають тотожні чи майже тотожні значення. Таке розуміння синонімії (воно нині є найпоширенішим) спричиняє, як би ми цього не хотіли, суб`єктивізм у встановленні синонімічних рядів (поняття близькості значень важко регламентувати). Тому надзвичайно важливим є розв`язанння проблеми межі між синонімами і не синонімами. Автори словника в цьому питанні виходять з прагматичного підходу до синонімів, зараховуючи до них слова, які служать для 1) уточнення, виділення різноманітних відтінків; 2) стилістичного добору слів; 3) підсилення семантичної або емоційно-експресивної характеристики (є засобом ампліфікації); 4) функції заміни (уникнення повторень). Враховується також нейтралізація в певних контекстах. Такий прагматичний підхід до окреслення меж синонімії має як позитивний, так і негативний бік, про що йтиметься далі.
Як синоніми у словнику наводяться:
1) окремі слова (як однокореневі, так і різнокореневі): величний, величавий, грандіозний, монументальний, царствений книжн., рідко; поліщуки (жителі або уродженці Полісся), полісянки, литвини заст.;
2) сполучення службових і повнозначних слів: дешево, за безцін, за безцінок, за безцінь; алегоричний, з підтекстом; багатозначно, з натяком; бажано, незайве, варт би;
3) лексикалізовані словосполучення, що позначають одне поняття, а також словосполучення дублетного або перифрастичного характеру: арбітр, третейський суддя; кансош, летюча миша; божевільня, психіатрична лікарня; бути, являти собою, становити собою; дихати, хапати повітря; важити, мати значення; Біблія, Святе Письмо; будь-коли, коли прийдеться, коли б то (там) не було;
4) фразеологізми: дратувати, грати на нервах; будь ласка; ласкаво просимо.
Рецензуючи цей словник у журналі “Мовознавство”, М.Кочерган пише: “Укладачі, як можна судити з наведенного в словнику матеріалу, виходили з двох завдань, дуже важливих, але важко поєднуваних між собою: 1) навести якомога повніший синонімічний ряд, який би давав найбільші можливості вибору потрібного слова і 2) давати лише ті слова, які справді можуть бути мовними синонімами. Це призвело до того, що в синонімічні ряди включено немало слів, які не відповідають задекларованому розумінню синонімів як тотожних або майже тотожних слів (стовбичити, топтатися; закуска, підобід; волосся, оселедець; пити, смакувати; ознака подув, дихання, повів; спосіб, фасон, хватка; стомитися, натягатися; гарний, намальований тощо). Як бачимо, в синонімічні ряди ввійшли слова, які не є власне синонімами, але окоціонально можуть взаємо заміщуватися в певних контекстах (див.ще: дружина, баба, пані; застарілий, доісторичний) [29,64].
Теоретики і практики лексикографії наголошують на тому, що до синонімічних рядів не можна включати слова, пов`язані відношенням “рід-вид”. У рецензованому М.Кочерганом словнику відхилення від цієї вимоги досить часті. Так, наприклад, до слова гроші наводяться такі видові поняття, як монети, копійки, дрібняки, срібняки, мідні, мідь, мідяки, асигнації, банкноти; до слова дорога – стежка, автострада, гостинець, путівець; до слова держак – граблице, граблина, граблисько, древко, пужак, чепіга, ефес. Таке розширення, як вказує у згаданій статті до словника О.О.Татаренко, “диктується практичним призначенням словника, який покликаний містити якомога більше потрібного матеріалу для вибору, а також зумовлюється наявністю різноманітних проміжних, перехідних семантичних відношень між словами” [29,67].
На думку переважної більшості сучасних теоретиків синонімії, синонімічними потрібно визнати лише ті слова, які є невід`ємною частиною сучасної літературної мови, живого загальнонаціонального розмовного мовлення. Через це для де яких синонімічних словників, як, наприклад, академічного “Словаря синонимов русского языка” за редакцією А.П.Євгеньєвої, основними критеріями виділення й відбору синонімів є їх належність до мови а)сучасної, б) загально національної, в) літературної. Тому автори цього словника не вважають синонімами слова, які належать до різних історичних епох, слова, які належать різним говіркам, а також різні жаргонізми і вузькоспеціальні терміни, що вживаються тільки в певні науковій, технічній та професійній сфері. Але словник заряд. А.А.Бурячок широко заучає ці лексичні ресурси (див.. заява, подання, прошення; багач, дука, дукар; січень, стишень, просинець; пити, кумекати, кубрячити; білок рів`я, лейкемія, лейкоз; багатомужжя, поліандрія тощо).
Очевидно, можна підтримати цей підхід до добору синонімів, бо такі слова не рідко трапляються в художній літературі, а словник має не навчальний, а довідковий характер. Та й обмежувальні ремарки до цих слів підкажуть користувачеві їх можливе правильне використання. Але й у цьому випадку, на думку де яких дослідників, потрібно дотримуватися певних обмежень. Наприклад, М.Кочерга вважає, що не варто подавати всі діалектизми, а лише ті, що досить часто трапляються в сучасній художній літературі. Особливо слід було б уникати фонетичних і словотвірних діалектизмів (захворіти, захоріти, захорувати; один, їден). В цьому плані моміжна не послідовність: як що наведено їден, то чому немає при однаковий відповідного їднаковий, а при одинак – їдена то що. Це ж стосується архаїзмів. Навряд чи є доцільним введення до словника слів стишень і просинець як синонімів до січень. Ніхто їх тепер не вживає, якщо піти таким шляхом, - зазначає М.Кочерган, - то можна було б увести всі синонімічні сучасним словам давньоукраїнські відповідники (в історичних словниках вони перекладаються сучасними відповідниками, оскільки теперішні носії української мови їх не розуміють )” [29,65].
З проблемою межі синонімічного ряду пов`язане питання про те, які з близьких за значенням слів подавати в одному синонімічному гнізді, а які з них розподіляти між різними гніздами. Для двохтомного словника А.Бурячка характерна тенденція дробити гнізда за відтінками значень. Так, зокрема, слова на означення борошна розподілені між двома синонімічними гніздами з домінантами борошно і дерть, а слова, що передають різні відтінки значення “іти”, - між трьома синонімічними гніздами з домінантами іти, дріботіти, брести. В останньому випадку йдеться про поділ синонімічних рядів там, де частина слів є оцінними, експресивно забарвленими. Такий поділ синонімічних рядів є дуже бажаним, але не завжди можливим.
Як уже зазначалося, словник характеризується надзвичайною повнотою синонімічних рядів. Такого вичерпного наведення синонімічних багатств в української мови з грунтовною їх інтерпретацією не зафіксовано в жодному дотепер виданому синонімічному словнику. Так, до слова охоплювати наведено 67 синонімів до слова сказати – 64, до слова побігти – 66, до слова бити (завдавати ударів, побоїв кому – небудь) – 82, до слова зрозумілий – 37.
Вартою уваги особливістю словника є розмежування в ньому значень полісемічного слова і диференціація синонімів відповідно до таких значень. Якщо слово може виступати домінантною в кількох значеннях, відповідні синоніми розміщуються в різних словникових статтях; якщо в якихось значеннях слово не може бути домінантою, у словниковій статті дається послання на ту домінанту, щодо якої слово в даному значенні виступає периферійним членом. Наприклад: 5 – 13 грати див. 1.блискати, 2.вирувати, 1,2.гарцювати, 1.гратися; 1.переливатися, 1.пінитися; картина див. 1.видовище, кінофільм, 1.малюнок.
Як периферійні члени синонімічного ряду наводяться слова з переносним значенням, які відрізняються від їх прямого номінативного значення (летіти, пролітати, прибігти; грива при волосся і т.ін.). Проти такої синонімізації дехто висловлює заперечення, дехто висловлює заперечення, однак такі заперечення не можна вважати повністю обґрунтованими, оскільки в цьому випадку маємо справу не з оказіональним, а з закріпленим у мові переносним уживаням слів. Українську мову характеризує багата система похідних слів. Ця особливість великою мірою визначає складний і своєрідний характер лексичної синонімії в українській мові. Вона зумовлює численність однокореневих синонімів з тонкими смисловими і стилістичними відмінностями. Автори словника вичерпно наводять такі ряди, даючи їм тонку семантизацію. Особливо показовими у цьому плані є статті, присвячені дієсловам і прислівникам. Див.: Задумати, надумати, подумати, надуматися, здумати, замислити, умислити, вимислити, намислити; Гаснути, згасати (ізгасати), загасати, погасати, угасати (вгасати), догасати, гаситися, загашуватися, затухати, утухати (втухати), пригашати, притухати, пригасати, притухати (поступово); вгору (угору), нагору, вверх (уверх), горі діал..
Але подача в словнику початкової форми дієслів викликає зауваження, бо заголовні дієслова подаються то у формі доконаного то у формі не доконаного виду. Це було б виправданим у тих випадках, коли дієслова доконаного і недоконаного виду розрізняються певними значеннями, а тут ідеться про видові форми з абсолютно ідентичною лексичною семантикою.
“Незважаючи на відзначені тут окремі недогляди, не буде перебільшенням коли скажемо, що вихід у світ двотомного академічного “Словника синонімів української мови” є визначною подією не тільки в українській лінгвістиці, але й у культурному житті українського народу загалом. Українська культура збагатилася унікальною працею – першим ґрунтовним академічним словником, у якому зібрано і на високому професійному рівні описано синонімічні ресурси української мови. За рівнем опрацювання – це один із кращих синонімічних словників у слов`янському світі. Він стане в пригоді не тільки філологам, а й письменника, працівникам видавництв і всім шанувальникам української мови “ [29,67]. Цей словник наочно демонструє, що українська мова в супереч довговічним несприятливим умовам виробила надзвичайну розвинену синоніміку, здатну задовольняти найрізноманітніші потреби мовного загалу в тому, щоб найменувати, передати те чи інше поняття з усіма його найтотожніми відтінками і виразити всю гаму пов`язаних з ним емоційно – експресивних та оцінних нюансів.
РОЗДІЛ 2
ДІЄСЛІВНІ СИНОНІМИ У ТВОРАХ
ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ
Твори Ольги Кобилянської багаті на синоніми. Письменниця використовує більше трьох сот дієслівних синонімічних рядів, що, безумовно, сприяє точному і водночас яскравому відтворенню думки.
Розглянемо приклади дієслівної синоніміки творів видатного майстра слова О.Кобилянської.
Семантичні синоніми виступають як засіб уточнення, виділення, деталізації тієї чи іншої ознаки поняття, наприклад, синонімічний ряд на означення поняття “здіймати шум” у творах О.Кобилянської представлений такими синонімами: шуміти, (про листя) шелестіти; підсил. ревти; (про воду, хвилі) булькотіти, (майже шепотіти) шемрати; (про неясний шум) гудіти.
Найзагальнішим щодо значення та частоти вживання є синонім шуміти, який зустрічається як у недоконаному, так і у доконаному виді, а також у безособовій формі доконаного виду в минулому часі: “... Звичайно прислухаюся як, шумить
ліс. Він шумить
, як море лише далеко слабше. Ти не знаєш, як море шумить...
Я й сама того не чула, та знаю, як воно шумить...
а, чуй?”
[19, 441]. “Задержуючися на густім гіллі її смерек тут і там, кликали далеко чутними голосами що вони з Рунга, а вона, ловлячи їх звуки, забирала їх в себе, а опісля шуміла
щось далеко чутним шумом...”
[19, 490]. “З того повстав стривожений шепіт, зітхання, в решті – піднявся шум, немов від вихру, наповнив далеко – високо воздух, як шум моря, що аж ставало лячно, збився під хмари, а наостанку зашуміла
буря”
[19, 475]. “- І погода ще може обернутися; сегодня не цілком вишумілося
“
[19, 448].
Якщо треба описати шум листя, або такий, який нагадує неясний шепіт або гул, письменниця використовує синоніми шелестіти, шемрати, гудіти: “І гудить,
і шелестить
ненастанно. Се ж ліс велетень, се листя так шелестить… дубина та золота!”
[19, 572], “Шуміла
ріка, гудів
млин, шуміли
сосни, а все враз; хоч вніч, хоч вдень – вони держалися враз”
[19, 278], “ - Куди, куди, куди? – шемрали
хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег, і плескались підхлібно в чутних звуках о велике каміння, котре десь-не-десь визирало неповорушно з води”
[19, 486].
Семантично близьким до попередніх є синонім булькотіти: “А як прийдеш туди – тихо, або тільки булькоче
потік там в долині, або налякана вивірка спинається по сосновім пні скоро, як блискавка, або самі гори немов зворушені, якби це не їх діло було шуміти
, снити і колихатися”
[19, 599].
Для підсилення ознаки поняття письменниця використовує синонім ревти: “Грім якоїсь потужної сили заревів
понад їх голосами й понісся вдаль, полишаючи жах і зойк між жінками й дітьми...”
[19, 613].
З наведених прикладів ми бачимо, що є синоніми даного синонімічного ряду широко використовуються для передачі пейзажу, стану природи, погодних умов тощо.
Таким же різнобарвним у семантичному плані є синонімічний ряд на позначення поняття “текти”, який передається синонімами: текти, протікати, пливти, спливати, литися, журчати, вибризкувати, (сильно) пінитися, (швидко) метатися, нестися.
“З глухими окликами, що мали додавати відваги, сповняли наємники сю працю, під час коли з їх чола ллявся
струями піт, а з поранених рук текла
кров”
[19, 480], - як ми бачимо, у цьому реченні використовуються одразу два синоніми з одного ряду для уникнення повторення синонім з цього ряду зустрічаємо і в такому реченні: “Грубі сльози спливали
по її лиці”
[19, 521].
Немає нічого дивного в тому, що подані синоніми викликають у нашій уяві образ ріки або якогось потока. Письменниця щедро використовує згаданий вище синонімічний ряд для опису цього явища природи: “Зараз, наперед нього, попід саму гору, плила
ріка; підбувши сьогодні через бурю, і неслася
великими пінистими хвилями, що сумно влискувалися в місячному світлі”
[19, 449], “Несміливо протікав
між камінням у долині колишній розпусний потік”
[19, 488], “За той, зелений клаптик, через котрий журчить
потік, де росте та розлога верба, що з неї ми кожного року перед велико днем рвали шутку та й несли святити до церкви”
[19, 598], “... До цього джерела, що майже з шумом вибризкує
зі скал, де мили ми морди в піні води і пили... ах, що це за розкіш була!”
[19, 599], “... розіграв шийся потік в долині метався
брудно нескладними хвилями по камінню вперед, голосно пінячись і пориваючи все з собою: цвіти, сухе гилля, тут і там зірвані кускі землі, - мчався
в зовсім негамованій, безумній, досі ніколи не виданій розпуці”
[19, 475].
Цікавими семантичними відтінками відрізняється слово будувати, синонімами до якого є такі слова: складати, ставлятися, закроювати, устроювати, скомпоновувати, моделювати. Ці слова зустрічаються у таких реченнях: “ – Вже будують
і в другу сторону звідси залізну дорогу; чую – ліси продано далі на нових десять років!”
[19, 485], те ж саме дієслово у безособовій формі: “Недалеко підніжжя ограблених гір будувались
наборзі з грубих бальків мости”
[19, 480], у множені та однині: “Робимо ми коло сіна далеко в горах, косимо громадимо, складаємо,
дехто копиці, дехто стоги; тут складала
я сама стоги, що Гаврісан рот роззявлював”
[19, 498], у значенні “будуватися запевним порядком”, пере.: “Рота ставляється,
як перше, в ряди,затримує чоловіка з собою та й де дальше”
[19, 602], у значенні “будувати з якоюсь метою на майбутнє”, перен.: “Закроював
виховання ваше набудучину, лагодив уми ваші на будучність; ви ж “кандидати на людей”… говорив я іноді, усміхаючись, “на моделі для колишніх правнуків своїх. Типи народу свого!”
[19, 588], також щодо абстрактного поняття у переносному значенні: “І
який був він, а все – таки навіть і він устроїв
собі свій власний світ, де був у себе сам – один паном, рядив і мав усе під своєю опікою, і де все виходило, як хотів, де був самовладцем, і був ним із цілою своєю ідіотичною повагою”
[19, 567], у значенні “складати з якихось компонентів: “Я хотіла, ще спитатися, на якім мотиві скомпонувала
його, але ніяк не могла відважитися”
[19, 545], у значенні “проектувати, перен.: “Нові скарби, нові вартості, нові форми... жінок і мужчин, із яких можна моделювати
себе, як із взірців”
[19, 519].
Семантичні відмінності славо піддаватися такі: якщо чинити деякій опір, а потім уступити, то ми використовуємо синоніми “здаватися” чи “піддаватися”, а якщо підчинитися гіркій долі, силі і т.ін. не опираючись тоді вживаємо синонім “коритися”, наприклад: “А він (бог би йому не простив!) – піддався
гадюці”
[19, 471], із запереченням: “Вони не здаються
, вони супротивляться, вони розпорошуються, вони глузують собі з мене... я не можу!!”
[19, 452], “Тому й корюся
долі до сьогоднішньої днини й належу до тих тисячок, що родяться на те, щоб без нагороди гинути!”
[19, 549].
Чималий синонімічний ряд представляє нам письменниця на позначення поняття “розповсюджуватися”, вжитий у переносному значенні. Домінантою цього ряда виступає слово ширитися, яке ми можемо зустріти, наприклад, у нарисі “На полях”: “Крізь понуру масу мряк, в яку уткалася гризуча туга, що укладалася щораз тяжче на все й ширилася
тяжкими хвилями так далеко, як око сягало, спонукуючи, що всі барви блідли, - пробивався один голос. Незамічений, він співав в одно: Світла! Світла!..”
[565].
Першим синонімом у цьому ряді виступає слово розходитися, як наприклад у таких реченнях: “Самий запах, що розходився
з глибини лісу, нагадував упоюючу розкіш, саму прегарну повну зрілість, та поривав і тих з собою, що стояли досі в непорушно скритім дожиданні, зберігаючи бажання жити повною мірою, як соромливу тайну”
[479], “Лісами розходилася
луна їх сумовитих пісень”
[483], “Здавалось, що шум прибував десь з далекої площини, ловився в галуззі, розходився
важким зітханням по лісі і боровся з густим гіллям знов о вихід на простір”
[474], “Небавом потім зникла з очей і лише спів її розходився
по лісі”
[468]. Як ми бачимо з наведених прикладів, то слово розходитися може бути як синонімом лише до слова ширитися (у перших двох реченнях), так і до двох слів одночасно, а саме - ширитися, лунати (у третьому і четвертому реченнях), тобто семантично пов`язуватися не лише із просторовими. але й звуковими характеристиками.
Такий самий просторово – звуковий семантичний відтінок притаманний слову розглядатися: “Різнозвучний гамір бушував серед німих мурів монастиря, розлягався
далеко – широко в воздусі...”
[455].
Із значенням “поширитися і потім повільно зщезнути” зустрічаємо у Кобилянської синонім цього ж ряду розіслатися, наприклад: “Удар той розлягся по цілім лісі, і всі дерева здержали віддих, беззвучна тишина, повна ожидання, розіслалася
, і почулося звільна й виразне слово : ”Зрубати!””
[474]. Однак, це слово також може бути вживаним і з відтінком постійності: “Несказанний сум розіслався
горами, якийсь передсмертний настрій...”
[476].
Із більш віддаленою семантикою із значеннями “ширитися, а потім знайти певене місце, простір” вживае письменниця синонім розкинутися: “Густий старий ліс розкинувся
тут, а Рунг і Магура, поборені красою своею взаємно, схилилися і потонули в його темну глибінь”
[491].
Схоже значення, з відтінком деякої повільності, ми зустрічаємо синонім розпливатися, як наприклад: “Далеко й широко розплилася
в тій тишині тужлива думка і зіллялася у прегарну гармонію з красою ясної ночі.”
[450].
Одже, ці семантичні синоніми складаються у такий ряд: ширитися – розходитися, розлягатися; докон. розіслатися, розпливтися; розкинутися.
Дуже часто у Кобилянської вживаються синоніми такого ряду: охоплювати – обхоплювати; обнімати, огортати; опановувати; докон. заволодіти, запанувати, – багато з них вживається в образній мові на позначення душевного стану людини і допомагають виражати різноманітні почуття, які охоплюють героїв або зненацька, або лагідно і непомітно, або повністю туманючи розум тощо, наприклад: “Її нагло охопило
досі зовсім чуже їй чувство... і сльози показалися в очах”
[443], “Тінистий холод обхопив
її тіло, вона здригнулася тривожно”
[441], “Я була би її таки зараз за шию обняла
, що була така добра...”
[537], “Огорнула
би цілий світ, заявляючи далеко – широко, що музика грає!”
[523],“Дрижачий голос старця і слова його пісні, що повторюються, опанували
їх немов демонічною силою...”
[455], “Чувство скаженої ненависті заволоділо
ним”
[451]
, “Дике зворушення запанувало
над нею”
[445].
Семантичні дієслівні синоніми становлять у словнику Ольги Кобилянської найменшу групу, яка складається з близька п`яти десяти синонімічних рядів. Ось їх домінанти: боротися, будувати, вертатися, вертітися, виднітися, вискубувати, віяти, гнути, давати, доторкатися, коритися, лити, любити, морщитися, оглядатися, одержувати, піддаватися, помічати, спадати, становити, навчати, нищити, опановувати, обертати, обмірковувати, обороняти, оглядатися, одержувати, переконуватися, перешкоджати, підводитися, піддаватися, піднімати, помічати, пробудитися, розбивати, розвиватися, роз`єднуватися, роз`єднуватися, розкрадати, світитися, сіпати, сіяти, спадати, спати, спочити, становити, суперечити, сягати, текти, тріщати, укривати, утихомирювати, утихомирюватися, хилитися, ширити[ся], шуміти.
Самі синонімічні ряди можна подивитися у словничку дієслівних синонімів О.Кобилянської, який подано у кінці цієї частини.
Стилістичні синоніми які розрізняються за сферою вживання, емоційним забарвленням, абразійного тощо, трапляються у творах письменниці значно частіше, ніж семантичні. Наприклад у Ольги Кобилянської до слова домагатися
, ми зустрічаємо два синоніми – вимагати
і допоминатися, спочатку перше слово належить до книжної лексики, а друге – до розмовної; “
Але чому казала
? –
домагалася
, і великі сльози котилися з її очей ... – Чому казала, коли не спроневірився!! “
[20,555],” – Я – артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають
трохи більше, як закони такої тісно-програмової людини, як ти! “
[20,524],“Не знаю, чи сього вимагають
закони вищої штуки, чи воно що інше, але я не можу так “
[20,533], “Він сам має слабі ноги, а гори вимагають
молодших сил”
[20,599], “Ніжна і запашна, і несказана непорочна, сперлася вона на темно-червону рожу, притомилася і несвідомо допоминалася
, аби її взяли в обійми”
[20,489].
У творі під назвою “Valsemelancolique” а саме у тому уривку де героїні виказують своє ставлення до життя, письменниця, щоб уникнути повторень на малому відрізку тексту, використовує одразу ж весь стилістичний ряд до слова згоджуватися:
“І я справді годилася
з нею. Чому не жилось би двом – трьом незамужнім жінкам, коли згоджувались
би своїми натурами, відповідали собі посполу в вимогах інтелігенції краще, як поодиноко? – це була також одна з таких новітніх думок, на які я з своїм “не артистичним міщанським розумом” не могла здобутися! “
[20,525], “Ні, я не погодилася. Придумала щось інше”
[20,526], “На се не могла знов я пристати
. Знала надто добре, що значив у неї кожний образок...”
[20,526], “
- ... Як знаєш це лише, то скажи, і я згоджуюсь з тобою, а коли ні, пристань
на мою раду
”
[20,527]. З наведених прикладів ми бачимо, що поніміли до слова згоджуватися
виступають слова погоджуватися
і годитися
, а також слово з розмовної лексики приставати
(на що).
Різноманітним за своїм стилістичним характеристиками синонімічний ряд розказувати
– розповідати; (в етичному тоні) оповідати
; (фольклорне) баяти. О. Кобилянська використовує усі ці синоніми у своїх творах, але найуживанішим для письменниці є слово оповідати,
наприклад: “І не чекаючи на відповідь, він обуреним тоном розповів їй свою пригоду” “
[20,439], “Коли перестав оповідати
й через хвильку ще й закляв “панів” у долині, вона потиху засміялася”
[20,439], “-Так, так, чули між іншими, як баяв
один робітник, котрого звали “Клеврета””
[20,484], “Отепер вже вона – розповідала
, раз о ній, - але як я була молодша!”
[20,493], “-Та дуріли! – відповіла, і тими словами оповіла
одну частину своєї історії
”
[20,496].
До слова пахнути
Ольга Коцюбинська добирає і рідше вживаний синонім пахтіти
, і підсилений у своєму емоційному забарвленні синонім духмяніти, і взяти з розмовної лексики синонім душіти, наприклад: “Не дурно від неї пахло
зіллям”
[20,451], “Навіть повітря був повний того бажання! Він пахтів
спрагою о “ще більше” і здавався віддихом тисячок і тисячок істот, жадних до життя”
[20,479], “Коріння дерев, грубе, немов виринало гадюкою з моху, тверде й пряме, сплетене одне в друге, тягнулося дивоглядними перстенцями в глибінь лісу, котра, сповита в зелену темінь, душила
неприязністю”
[20,474], “Вони пишалися своєю красою і духмяними
на весь степ”
[20,179].
Якщо у словнику синонімів до слова знайти вживається лише один синонім – надибати, то у Кобилянської ми відтворюємо цілий синонімічний ряд: знайти – розм.. надибати, подибати, здибати; (рідше) відшукати, віднайти, здобутися, – вживання елементів якого можна знайти у таких реченнях: “ – ... Але вважай ще, як ти цього не зробиш, ми знайдемо
твою хату”
[603], “Як найшов
саме її і де надибала
вона його”
[567], “Тут подибало
мене нещастя”
[597], “На склоні гори, край дороги, здибала
я стару жінку – мужичку”
[465], “Відтак відшукав
щось і збіг з тим вдолину”
[557], “Старий батько з білим внуком на руках шукав чогось гострим оком там, внизу села. Не міг віднайти
, дарма що в нім душа дрижала”
[290], “Тетяна мовчала, мовби їй щось мову відібрало. Не могла більше на слово здобутися
”
[334]. З наведених прикладів ми бачимо, що письменниця відтворює різноманітність живої мови, використовуючи майже всі її варіанти, навіть рідко вживані.
Багато розмовної та рідко вживаної лексики вживає Кобилянська при доборі синонімів до слова бачити. Наприклад, стрижневе слово бачити письменниця вживає дуже часто у різних варіантах, таких як: побачити, добачити, у заперечній формі: “Одна сонце жарило так сильно, що я прижмурив на хвильку очі і, заслоняючи їх рукою, бачив
лиш, як він болючу ногу волік насилу за собою...”
[472], “Коли сказав їй, що в лісі нічого не видко, сказала, що бачить
у лісі те, чого звичайно не бачить
”
[451], “Дерево на березі, ба й увесь ліс – усе, немов би так мусило бути, аби щось побачити
”
[450]
, “В ній спочивало сповите в золотій матерії і набальзамоване мале, немов дитяче тіло святого; ледве можна його добачити
”
[454].
Також часто трапляються синоніми, узяті з народного мовлення, такі як видіти, увидіти; рідко вживане видати, та слово, яке відноситься до застарілої лексики і вживається дуже рідко, заздріти. Приклади використання цих синонімів можна побачити у таких реченнях: “Та ні, вона лиш жартувала, кажучи, що виділа
його там дуже часто! Чому він її не
видів
?”
[449], “Увиділа
гори, як їх бачила з полудня, небо, що було засіяне світлими зорями...”
[510], “Чи видала
особливші форми і з`явища дерев, що вигинались у вихрі?”
[460],“Пришкутильгавши до воріт, заздріла
у вікні світло”
[510].
Отже, даний синонімічний ряд буде виглядати так: бачити – побачити, добачити; розм.видіти, увидіти, рідк. видати; заст. заздріти.
Широке вживання стилістичних синонімів дозволяє письменниці відтворити різнобарвність живого народного мовлення, підкреслити деяку книжність мови інтелігенціі, зазначити особливості лексики людей певного роду занять. Використання цієї категорії синонімів допомагає точніше, образніше, емоційніше передати стан, почуття, сприйняття людини. Чималу роль вони відіграють при зображенні пейзажів.
Ольга Кобилянська використовую біля сотні стилістичних синонімів. В її творах знайти не лише стилістично нейтральні слова, а також книжки, або навпаки, характерні для мови етичних творів фольклору. Зображаючи життя не лише інтелігенції, для якої вища перечислень лексика, а й простий народ, письменниця широко вживає розмовні варіанти синонімів. Ось деякі домінанти синонімічних рядів, поданих у словничку синонімів Ольги Коцюбинської, які належать до стилістичних синонімів: (силятися, схоплюватися,
говорити,
квапитися,
розказувати,
любуватися, згадувати,
притягнутися,
спиратися,
проникати,
боятися,
тужити, питати,
показуватися,
ховати[ся],
допомагати,
вигадувати,
бачити, побачити,
гордитися,
звикати,
гойдати,
бурчати,
шукати,
стрибати, пахнути,
кидати,
приступати,
дістатися,
лунати,
вмирати,
покидати, розказувати,
оживати,
обіцяти,
спогадати,
роздирати,
ослабляти, слабшати,
чепуритися,
дзвеніти,
хвилювати,
знайти,
довідатися, перетерпіти,
сподобатися,
працювати,
баритися,
туманити,
виконувати, поганити,
панувати,
вирости,
вітати,
розлигатися,
приваблювати, домагатися,
кинути,
запрошувати,
обумовлювати,
наказувати, ворожити,
збутися,
зрікатися,
згоджуватися,
соромитися, господарювати,
цуратися,
лякати,
згубити,
відновитися,
податися, затримувати,
привиджатися,
здаватися,
зрозуміти,
потратити.
Семантико-стилістичні синоніми становлять най численнішу групу серед синонімів, вживаних у творах О.Кобилянської. Об`єднаючи в собі функції ідеографічних і стилістичних синонімів, вони стають дуже зручним засобом передачі думок та індивідуального художнього мовлення письменниці, яка використовує більше сотні синонімічних рядів даної категорії.
Одними з найуживаніших синонімів є синоніми до дієслова насміхатися, яке відрізняється як семантичними відтінками, так і стилістичними. Наприклад, у новелі “Природа” ми зустрічаємо слово насміхатися
: “Чи вона насміхалася
з нього, що вже не показувалася?”
[20,446], а в новелі “Некультурна” його семантично і стели стично нейтральний синонім сміятися
: “ – Не скучно. Роблю роботу, в хаті, понадвірку, курю – і не скучно мені ніколи. Ей, де скучно! – додала так, якби собі сміялась
з чогось”
[20,506], але частіше трапляється синонім глузувати
, який характерний більше для мови художніх творів: “Вони піддаються, вони і супротивляться, вони розпорошуються, вони глузують
собі з мене... я не можу!!”
[20:452], “Посвистував я, Туркине, - оправдується він поважно, - посвистував я, щоправда, і не за одного, але тебе полюбив я так щиро, що скорше поглузуєш
ти з мене, як прийде багатший, ніже я з тебе”
[20,365]. Трапляються й синоніми, узяті із розмовної лексики, наприклад, дієслово кепкувати
або, рідко висиване, кпити
: “Для кепкувала
собі з неї, зневажала її, але зломити – зломити не могла”
[20,456], “Клянучи та відказуючи, бігали парубки по полях, розтеляних поза домом та городом, і старались піймати жеребця, котрий не давався їм зловити, котрий кпив собі з них і немовто жартував з ними”
[20,46]. У письменниці ми ще знаходимо синоніми до дієслова насміхатися – глумитися,
тобто із семантичним відтінком “злобно з когось сміятися”, і підсміюватися,
тобто із вказівкою назначення неповної дії: “Він поховає її гарно, як газді личіть, щоб люди не глумилися
з нього. І так все чогось підсмішкуються”
[20,569]; також іноді зустрічається і книжний варіант – іронізувати:
“...та ні, вона іронізувала,
кажучи, що виділа його там дуже часто”
[20,449].
В оповіданні “Банк русти кальний” ми зустрічаємо слово ліцитуватися, яке є зворотною формою дієслова ліцитувати,
тобто “продавати з торгів”. Синоніми до цього слова – торгувати, продавати
– трапляються часто, але саме це слово, узяте з термінологічної лексики, зустрічається у Ольги Кобилянської лише в цьому творі, наприклад: “Мені припала задача заявити одному вбогому мужикові, вітцеві чотирьох малих дітей, що його господарство має ліцитуватися
”
[20,468], “Різнорідні товари, переважно барвні образи святих, намиста, свічки, пахучі мила та всякі прикраси жіночі продавали
тут у великій кількості”, “Около звичайно тихого дому божого торгували,
ошукували і крали тепер зовсім свобідно і без розбору”
[20,454]. Самий довгий синонімічний ряд утворюється із домінантним словом ходити.
О.Кобилянська вживає до нього синоніми, властиві для мови художніх творів і розмовної лексики, багаті своїми семантичними відтінками, такі як блукати
, бродити;
сновигати;
(шукаючи дороги) блудити, снуватися, тинятися,
вешкатися;
фам. зневаж. волочитися,
рідк. Дибуляти
приклади їх вживання можна відшукати у багатьох творах. Приведемо для зразку деякі речення з цими синонімами: “Високий мох не давав легко ходити”
[20,474], “Від хвилі поклику ходили
всі, мов підвагою якогось тягаря”
[20,560], “Ходила, бродила
тижнями, місяцями, мов голодна та вовчиця, а в решті вернула”
[20,297], “Погляд її блукав
через хвилю вдалині; немов роздумувала і шукала помочі”
[20,455], “Сновигала
по горах без товариства, без зброї”
[20,284], “Зраджені орли й осиротілі яструби пролітали сумовито сюди й назад: лише коли орли від часу до часу покороткім леті спочивали й наїжали люто пера, чорні, ворожо блистячи очі, звертаючи чигаюче в доли, тоді яструби снувалися
в повільних, не чутних кругах над полями”
[20,480], “Жінка в нього померла ще перед двадцятьма роками, недовго по утраті однісінької доньки, яку постигло нещастя, і вона або вмерла, або, може, тиняється
де посвіті”
[20,356], “Вони бачили, як вони роями, мов невтомимі мурашки, вешталися
в фабриці й вокруг неї надворі”
[20,484], “Не дурно волочилася
по лісі. Котрий християнин іде в ліс слухати, як він шумить?”
[20,451], “Його взяли всередину, і він з боязні перед новими ударами дибуляє між солдатами в роті і звертає насліпо в ліс направо”
[20,602].
Дуже довгий синонімічний ряд утворився зі стрижневим словом дивитися, яке вживане у різних формах, наприклад у докон. виді – подивитися, із значенням тривалості – задивитися; у важності – вдивлятися, придивлятися; здивування – видивитися, причому останнє слово належить до розмовного варіанту, наприклад: “Він оглядав її хвильку полохо, а по тому знову став по-своєму дивитись
навперед себе, напівсувно, а напівзадумчиво...”
[438], “Він стояв, оперся о смереку й подивився
далеко навперед себе
.” [449], “Опісля звернуло мимоволі очі на церковні стіни, на яркі дивоглядні малюнки, задивилось
на них і задумалося...”
[455], “ – А з мене ти б также сміявся? – запитала свавільно і немов під впливом якого внутрішнього підшепту, та й вдивилася
в його лице”
[440], “Стояла при вікні і придивлялась
, як він з дикості ставав дуба й не давав вкоськати”
[433], “В ній зойкнуло серце і вона видивилася
на нього”
[471].
Дещо рідше вживаються синоніми глядіти, (кудись), заглядати; розм. спроглядати, (уважно до чогось) приглядатися: “На його устах завмер втомлений усміх, вони стали білі, штивні, а очі, ті очі, що звичайно так добродушно дивилися
, гляділи
тепер на мене напів з переляком, напів з отупінням”
[469], “Дітям страшно в потемку, їм здається, що щось страшне заглядає
з вікон...”
[470], “Вона сиділа нерухомо, споглядала
тупо, сонливо вперед себе, а я дивилася
на неї, засохлу та поморщену”
[467], “Вони влітали й вилітали спішно, моторно, бринячи, одна за другою, хто їм приглядався
уважно, – а в буладді – хто дивився
поквапно”
[460].
Синонімами цього ряду також являються образі вирази, наприклад: губити очі, засягати оком, вп`ястися очима, і їх фамільярні, зневажливі варіанти: витріщитися, витріщити очі, витріщити пульки. Ось приклади їх вживання: “Аби тільки губив очі
і слідив, скільки хотів, – те, про що він думав, не виринало з сеї зеленої глибіні”
[287], “Двері від хати створилися, і вийшов, трохи зігнувшись, молодий гуцул із сокирою, закиненою недбало на плечі, тай сягнув оком
у далечінь”
[293], “Мої очі вп`ялися
в його величезні, грубі, з сухоти аж почервонілі шкіряні черевіки...”
[472], “Та раз у раз витріщалася
на нього своїми величезними очима...”
[451], “З острахом, з якимось наглим переляком, витріщив
я на ню очі
і поклав скоро гроші в її малу руку, обгорілу від сонця”
[453], “ – Ти здуріла? – каже вона та й витріщила
свої пульки
на ню”
[511].
Отже, даний ряд семантико-стилістичних синонімів буде виглядати таким чином: дивитися – подивитися, задивитися; вдивлятися (в що), придивлятися (до чого); розм. видивитися; глядіти; заглядати, розм. споглядати; (уважно до чогось) приглядатися; (образно) розм. губити (очі), засягати (оком), вп`ястися (очима); фам. зневаж. витріщитися, витріщити (очі, пульки).
Різноманітністю семантичних відтінків і образним відтворенням відрізняється синонімічний ряд із домінантою опам`татися. Він представлений таким чином: опам`ятатися – спам`ятатися; (прийти до розуму) схаменутися, перен. прокинутися; (образно) розм. стрепенутися. Наприклад: “Поки міг спам`ятатися
, затріщала й захиталася смерека й, падаючи, мало не захопила його, якби був у свій час не скочив набік”
[450], “Тепер вже все зрозуміла і віддалася нечуваній розпутці. Та тут же знов схаменулася
”
[294], “Коли Мавра пробудилася рано, побачила над собою замість закуреного і лахмануватого шатра зелені віти смереки і опам`яталася
, що вона в лісі”
[293], “Чоловік, що дивився їм услід немов божевільний, спершися на лопату, відразу стрепенувся
”
[603].
Як ми бачимо з наведених прикладів, письменниця широко використовує багатозначність дієслів, вживаючи синоніми як в прямому, так і в переносному значені. Ось неповний список домінант синонімічних рядів, які відносяться до категорії семантико стилістичних;
Бігти, бігати, брати, блукати, більшати, відвідувати, вилазити, вилискувати, важитися, витягати, відкривати, гадати, глянути, гнати., ганити, горіти, відповідати, витися, гнобити, двигатися, дрижати, дивитися, давитися, думати, дбати, діятися, доглядати, завмирати, зупинятися, зважати, захворіти, заслоняти, зустрічати, закривати, жити, жалітися, жевріти, іти, кидатися, кричати, злякатися, ловити, мигати, мовчати, мчатися, марніти, минати, мучити, мріяти, намовляти, насміхатися, намагатися, наважатися, лютувати, наставати, опом`ятатися, одружитися, обманювати, оберігати, одубіти, охоплювати, примушувати, оглядати, просити, перемагати, підкрадатися, поратися, плакати, пожаліти, робити, сказати, слухати, спонукувати, сполучатися, суперечити, сердитися, тягти, тямити, тягтися, товпитися, турбуватися, рости, учепитися, надіятися, таіти, таітися, трясти, трястися, торгувати, убити, терпіти, упасти, ходити, хитатися, хотіти, шанувати, щезати, червоніти, пекти, сміятися.
Безумовно використання синонімічних засобів допомагає письменнику не лише уникати повторів, а й створювати відповідний настрій, точно передавати думку, почуття враження читачеві, але індивідуальну манеру мовлення автора більше підкреслюють контекстуальні синоніми.
Для контекстуальних синонімів характерна певна метафоричність образу. Наприклад у новелі “Рожі” ми натрапляємо на таке речення: “Обтулена свіжими зеленими листками, вона тонула в собі, а проте чула, що живе “
[20,489]. У словнику синонімів української мови ми знаходимо, що синонімом до слова тонути виступає дієслово потопати, хоча у цьому реченні доречно було б вжити синонім ховатися (ховалася). В новелі “Жебрачка” ми зустрічаємо такий приказ: “Я цілком потовув
у тіле виді... Потонув!...”
[20,452]. Тут підкреслюється захоплення героя краєвидом, і до слова потонув у даному контексті можна дібрати синонім захопився, Якщо порівняти між собою дібрані до контекстуальних синоніми (ховатися і захоплюватися), то ми бачимо що між ними немає ніяко. Спільної семантики.
В оповіданні “У св. Івана” образно зображено дії монахів під час служби на велике церковне свято: “Черниці, умучені сповіддю, висмикуються
нишком бічними виходами та ховаються незамітно в свої кімнати близько монастиря, щоби покріпитися“
[20,454]. У словнику до слова висмикувати, подані синоніми вискубувати, вищипувати; (стебло і под.) висмикати; (льон, коноплі) брати, вибирати, а також пропанується порівняти цей синонімічний ряд із словом виривати та його синонімами. Як ми бачимо із контексту, то до слова висмикуються, яке вживане у реченні в значенні “потихеньку уходити, непомітно” жодний з перелічених у словнику синонімів не підійде, а отже, це є контекстуальний синонім.
В оповіданні “Банк русти кальний” письменниця оповідає про гірку долю селянина, батько чотирьох дітей, в якого банк відбирає землю. І саме у значенні “відбирати” герой твору вживає контекстуальний синонім “пожирати”: “ – Як може він мою землю пожирати
, коли я... нехай засохнуть мені губи, коли кажу неправду!.. коли я не брав, не зичив ніколи ані одного феника?”
[20,469].
У такому реченні з новели “Природа”: “А перед ним чинилася
, що боїться!”
[20,451], синонімом до контекстуального “чинитися” виступає слово “удавати”, тобто “робити вигляд”, хоча за словником синонімами до цього слова виступають лексеми коїтися, діятися, робитися, які у даному випадку їми не являються.
“Що їх [молодих] душі, мов ті деревця молоді, зігнені рукою невидимою якось убік, ламаються
вершком радо до землі, неначеб небес над собою не бачили і всякої висоти уникали!”
[20,590], - з контексту видно, що у даному випадку до слова ламаються можна дібрати синоніми схиляються, зминаються, які поза контекстом синонімами ніяк назвати не можна. Це речення взято з твору думи старика”, написаному у жанрі роздуму.
Отже, з наведених прикладів ми робимо висновок, що контекстуальні синоніми використовуються з метою образною передачі думки, вражень, почуттів і використовується у різних стилістичних прийомах (метафорах, порівняннях, зіставленнях тощо). О.Кобилянська широко використовує контекстуальні синоніми в усіх своїх творах, що робить її мову різноманітною, образи – художньо досконалими, а стиль наділяє індивідуальними рисами.
Таким чином, ми бачимо, що Ольга Кобилянська залучає широкий спектр синонімічних засобів. Вона використовує ідеографічні, стилістичні і контекстуальні синоніми; залучає до синонімічних рядів словосполучення і фразеологізми; для утворення нових синонімів їй прислуговуються багаті ресурси морфологічної структури української мови, з цією метою нею використовуються словотворчі морфеми. Письменниця звертається до синонімічних засобів не лише з метою усунення лексичної тавтології, – в своїх творах вона широко використовує синоніми, основна функція яких полягає у посиленні експресії висловлення; її синоніми також функціонують як стилістичний засіб смислового зіставлення, протиставлення, уточнення, підсилення.
Мова творів Ольги Кобилянської дуже багата на синонімічні засоби. Уміле їх використання робить мову точною, виразною за змістом, стилістично відшліфованою і при потребі емоційно насиченою.
В И С Н О В К И
Твори Ольги Кобилянської насичені дієслівною синонімікою. Зокрема виділено 1122 синонімічних одиниць, які було згруповано у 256 синонімічних рядів.
Усі дієслова можна розбити на вісім груп за значеннєвим співвідношенням. Саму велику групу (80 синонімічних рядів) становлять синоніми на позначення диї (домінанти: баритися, боротися, брати, відбиватися, вертітися, вилазити, ворожити, виконувати, витися, вертатися, віяти, винищувати, вискубувати , відкривати, витягати, господарювати, гонити, гнути, ганити, гойдати, давити, домагатися, довідатися, допомагати, давати, держати, жебрачити, закривати, затримуватися, зустріти, запрошувати, заслоняти, збутися, зрікатися, знайти, забороняти, заробляти, курити, кидати, ловити, морщитися, наставати, намагатися, наважитися, оставляти, оборонятися, поратися, пекти, поганити, працювати, покидати, приступати, перемагати, піднімати, рахувати, роздирати, розбивати, розкрадати, робити, роз`єднувати, слідити, сіпати, сягати, спиратися, таїти, таїтися, трясти, тягти, торгувати, товпитися, тріщати, убивати, укривати, ударити, ученитися, ховати, чепуритися, ширити, шукати), з яких найчастіше зустрічаються синоніми до слів боротися, відбиватися, витися, гонити, гойдати, закривати, знайти, намагатися, покидати, піднімати, тягти, укривати.
Другу за кількістю групу становлять дієслова із значенням стану, які утворюють 46 синонімічних рядів з такими домінантами: важитися, вирости, горіти, гнути, городити, дрижати, діятися, жити, жевріти, загорятися, зміцніти, звикати, зважуватися, захворіти, завмирати, квапитися, марніти, мигати, оставатися, одубіти, ослабнути, оживати, панувати, пробудитися, розвиватися, більшати, рости, становити, спати, спочити, сполучатися, слабувати, слабшати, сміятися, світити[ся], сяяти, трястися, траплятися, туманити, текти, умирати, умерти, утихомирюватися, чекати, ширитися, Найбільш упанованими є дієслова горіти, загорятися, світитися, сяяти, мигати, розвиватися, вирости, умирати, ширитися та їх синоніми.
Нами було дібрано 31 синонімічний ряд на позначення стосунків із такими стрижневими словами як: вітати, впливати, гнобити, дбати, допомагати, доглядати, занедбувати, зневажати, мучити, наказувати, навчати, насміхатися, оберігати, одружитися, обманювати, обіцяти, приваблювати, панувати, правити, піддаватися, перешкоджати, просити, примушувати, розлучатися, суперечити, спонукувати, туманити, утихомирювати, цуратися, шанувати. Самим пошеринем є дієслово насміхатися і синоніми до нього, які трапляються майже в кожному творі письменниці.
Двадцять вісім синонімічних рядів становлять дієслова із значенням руху та пресування: бігати, бігти, відвідувати, двигатися, дістатися, з`явитися, зупиняти, зупинятися, завмирати, іти, їхати, минати, мчатися, обертатися, податися, потрапити, підкрадатися, припинятися, проникати, підводитися, стрибати, схоплюватися, спадати, тягтися, упасти, ходити, хитатися, хилитися. Майже всі вони використовуються письменницею дуже часто.
Дієслова, які виражають почуття, складають 24 синонімічних ряда із домінантами дрижати, жалітися, гнобити, злякатися, коритися, лютувати, любити, любуватися, мучитися, мучити, надіятися, опановувати, охоплювати, пожаліти, плакати, перетерпіти, сердитися, соромитися, сумувати, терпіти, турбуватися, хотіти, хвилювати, цуратися. Найуживанішими з цієї групи синонімами являються ряди із стрижневими словами опановувати, охоплювати, турбуватися, хвилювати; вони також становлять найдовші ряди, ніж інші з перелічених синонімів.
Дієслова, співвідносні із сприйняттям, становлять шосту групу і нараховують двадцять синонімічних рядів із домінантами бачити, вразити, виднітися, глянути, дивитися, доторкатися, здаватися, лунати, оглядати, оглядатися, привиджуватися, приваблювати, пахнути, показуватися, помічати, сподобатися, слухати, червоніти, шуміти, щезати. Найдовші ряди складають синоніми до слів глянути, дивитися.
З дієслів із вказівкою на мовленнєві характеристики ми склали шістнадцять синонімічних рядів з домінантами бурчати, відповідати, говорити, заперечувати, кричати, лаяти, мовчати, намовляти, обмовляти, покликати, питати, розказувати, скавуліти, стогнати, скрекотати, сказати. Особливою різноманітністю відрізняються синоніми до слів кричати, розказувати.
Восьму, останню значеннєву групу синонімів становлять дієслова, співвідносні із розумовою діяльністю, і складають дванадцять синонімічних рядів із домінантами вигадувати, безумствувати, гадати, думати, збагнути, згадувати, мріяти, обмірковувати, опам’ятатися, переконуватися, розуміти, тямити.
Отже, твори Ольги Кобилянської репрезентують нам різноманітні приклади вживання дієслівних синонімів. Письменниця використовує більше п’ятидесяти семантичних, біля ста стилістичних, понад ста двадцяти семантико-стилістичних синонімів і велику кількість контекстуальних.
Якщо розрізняти синоніми за значенням, то їх можна поділити на вісім груп (як це було зроблено вище), в котрих дієслова виражають дію, стан, почуття, сприйняття, пересування і рух, стосунки, співвідносяться з мовленням, розумовою діяльністю.
Майстерне використання Ольгою Кобилянською синонімів, зокрема дієслівних, робить мову письменниці образною, художньо витонченою, наділяє твори видатної письменниці власними стилістичними рисами, що робить її стиль надзвичайно індивідуальним.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Білевич Т.П. дієслівна багатозначність у процесі розвитку мови. Мовознавство. – 1999. - №1. – с. 46 –51.
2. Блик О.П. Українська мова. – К.: Четверта хвиля, - 1976. – 4. 1. – с.99 –96.
3. Борисик Іван. Явище синонімії в термінології. Диво слово. – 2000. - №4. – с. 27 – 29.
4. Бублейник Л.В. про один із типів семантичних співвідношень у дієслівній синоніміці. Мовознавство. – 1981. - №5. – с. 35 – 41.
5. Ващенко В.С. словник синонімів Української мови та де які питання теорії синонімії. Мовознавство. – 1968. - №3. – с. 9 – 16.
6. Винник В., Нечитайло О.І. синонімі в лексикографії. Мовознавство. – 1989. - №2. – с. 63 – 70.
7. Голубовська І.О. спроба формалізованого дослідження дієслівної полісемії. Мовознавство. – 1989. - №6. – с. 60 –64.
8. Городянська М.П. семантико – синтаксичне оточення дієслів із значенням запаху. Мовознавство. – 1999. – с. 57 – 63.
9. Груба Таміла. Засвоєння синонімічних форм на між предметні основі. Диво слово. – 1998. - №7. – с. 17 – 20.
10.Гуйванюк Н.В. Синоніміка присвійник конструкцій. Українська мова і література в школі. – 1993. - №1. – с. 45 – 48.
11.Данилко П.Ю. Короткий тлумачний словник української мови. За ред. Д.Г.Гринчишина. Українська мова і література в школі. – 1990. - №8. – с. 12 – 15.
12.Деркач П.М. Короткий словник синонімів української мови. – К.: Просвіта . – 1960. – с. 209.
13.М.А.Жовтобрюх, Б.Г.Кулик. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія. – К.: В.шк.. – 1961. – с. 58 – 78.
14.Загнітко А.П. Позиційна модель речення і валентність дієслів. Мовознавство. – 1994. - №2 - 3. – с. 48 – 56.
15.Іщенко Н.Г. До питання синонімічності спільно кореневих іменників. Мовознавство. – 1983. - №3. – с. 55 – 60.
16.Їжакевич Г.П. Зіставна типологія українських і російських синонімічних рядів. Мовознавство. – 1989. - №4. – с. 25 – 30.
17.Караванський С. Нахил в один бік: Вживання українських синонімів, які своєю будовою подібні до російських. Українська мова та література. – 1998. - №38. – с. 4.
18.Караванський С. Проблеми глибинних досліджень української лексики. Українська мова та література. – 1998. - №13. – с. 6.
19.Кобилянська Ольга. Твори. – К ., 1962 –1963. – 1 – 5 т.
20.Коваль А.П. Практична стилістика сучасної Української мови. – К.: В. Ш. – 1978. – с. 41 –51.
21.Ковальчук Олеся. Письменницька поезія в повісті Кобилянської “Земля”. Українська мова і література в школі. – 1993. - №2. – с. 16 – 19.
22.Колесников О.А. Міжрівнева синонімія і теорія граматичного значення. Мовознавство. – 1985. - №1. – с. 33 – 36.
23.Коломієць М.П. Фразеологічні синоніми української мови. Мовознавство. – 1989. - №6. – с. 35 – 40.
24.Копиленко М. Юрченко О.С. Фразеологічні перифрази української літературної мови. Мовознавство. – 1987. - №2. – с. 32 – 38.
25.Коре панова А.П. Ономастична синонімія. Мовознавство. – 1974. - №6. – с. 27 – 30.
26.Кочан І.М. Синонімія у термінології. Мовознавство. – 1992. - №3. – с. 34 –39.
27.І.М.Кочан, А.С.Токарська. Культура рідної мови, - Львів: Світ. – 1996. – с. 30 –36.
28.Кочерган М.П. Лексична сполучуваність і синонімія. Мовознавство. – 1978. - №6. – с. 53 –64.
29.Кочерган М.П. Рецензія: Словник синонімів у двох томах. Мовознавство.-2000.-№6ю-с.63-67.
30.Кочерган М.П. Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної симантики. Мовознавство.-1990.-№2.-с.82-84.
31.Кравченко – Дзондза О.Є. Художні і структурні особливості мови західноукраїнської прози 20-х років ХХ ст.. Мовознавство.-2000.-№4-5.-с.33-38.
32.Крупа М.П. Словесно-мовленнева структура образу автора у повісті “Царівна” О.Кобилянської. Мовознавство.- 1988.-№6.-с.47-53.
33.Крупа М.П. “Золотої нитки не згубіть”: Лексичний аналіз новели “Думи старика”. Диво слово.-1996.-№4.-с.22-26.
34.Лагутіна А.В. синонімія слова і словосполучення. Мовознавство.-1973.-№3.-с.34-42.
35.Левицький В.В. Експериментальне вивчення лексичної синонімії. Мовознавство.-1975.-№3.-с.42-46.
36.Леонтьєва О. Дієслова на позначення комунікативного акту: спільне і різне в їхніх смислах. Українська мова та література.-2000.-№5.-с.-12
37.Лисиченко Л.А. Типи синонімів за значенням. Українська мова і література в школі.-1973.-№11.-с.17-21.
38.Мартинова Г.І. Дублетно – синонімічні відношення у побутовій лексиці Правоберенскої Черкащини. Мовознавство.-2000.-№4-5.-40-45.
39.Мельничайко В.Я. Використання громатичних синонімів – важливий показник культури мови. Мовознавство.-1968.-№5.-с.-68-72.
40.Миронова Г.М. Спостереження за еволюцією синонімічних лексем усереднені ЛСГ. Мовознавство.-1983.-с.52-62.
41.Миронова Г.М. з одного синонімічного ряду. Українська мова і література в школі.-1987.-№7.-с.73-74.
42.Миронюк Н.П. Дієслівна синоніміка в романі М.Стельмаха “Хліб і сіль”. Мовознавство.-1968.-№1.- с.50-55.
43.Муравицька М.П. Полісемія і синонімія. Мовознавство.-1983.-№1.-с.29-39.
44.Неплийвода Н. Синонімія виражальних засобів наукового стилю. Дивослово.-1997.-№2.-с.18-21.
45.Нечитайло О.І. синоніми як засіб розкриття значення слова. Мовознавство.-1980.- №6.-с.82-86.
46.Нечитайло О.І. Синоніми у перекладних словниках. Мовознавство.-1982.-№1.-с.60-66.
47.Новикова О.О. Функціонування та переклад деяких синонімічних форм дієслів часу. Мовознавство.-1974.-№4.-с.75-80.
48.Онуфрієнго Г.С. Синонімічні домінанти зі спільним коренем іншомовного походження у сфері національної термінології. Мовознавство.-2000.-№2-3.-с.73-77.
49.Павлов В.В, Контекстуальна синонімія як вид семантичної еквівалентності. Мовознавство.-1982.-№4.-с.62-65.
50.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика.-К.: Вежа.-1994.-с.206-220.
51.О.М.Пазяк. Г.Г.Кисіль. Українська мова і культура мовлення.-К.: В.шк.,-1995.-с.82-84.
52.Пітінов В.М. Абсолютне вживання дієслів процесу. Мовознавство.-1982.-№1.-с.50-55.
53.Паламарчук Л.С. Про принципи добору лексичного інвентаря для загально мовного словника. Мовознавство.-1973.-№3.-с.3-12.
54.Панько Т.І. Концептосфера термінологічної розбудови української мови. Мовознавство.-1994.-№1.-с.14-22.
55.Панько Т.І. Системний статус синонімії у суспільствознавчій термінології східно слов`янських мов. Мовознавство.-1986.-№4.-с.-9-14.
56.Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - К.: Либідь,-1992.-с.56-64.
57.Родіна Л.О. Семантичні відтінки словотворчих синонімів. Мовознавство.-1969.-№6.-с.66-71.
58.Семчинський С. Синонімія в літературній мові та індивідуальному мовленні. Українська мова та література.-1998.-№42.-с.4.
59.Семчинський С. Про сучасну лексику української мови. Українська мова та література.-1998.-№25-28.-с.1-2.
60.Соколова С.О. Аспектуально – фазова система українського дієслова у функціональному плані. Мовознавство.- 1994.-№6.-с.29-34.
61.Сута Г. Відносини – взаємини – стосунки – зносини. Політика і час.-1997.-№11.-с.65-66.
62.Сучасна українська літературна мова. За ред. І.К.Білодіда.-К.: Наукова думка,-1973.-с.115-124.
63.Сучасна українська літературна мова. За ред. О.Т.Волоха.-К.: В.шк.,-1976.-с.70-73.
64.Сучасна українська літературна мова. За ред. В.Г.Петіка. – К.: В.шк..,-1975.-с.128-133.
65.Сучасно українська літературна мова. За ред. М.Я.Плюща.-К.: В.шк.,-1994.-с.122-124.
66.Сучасно українська мова. За ред. Пономаріва.-К.: Либідь,-1991.-С.51-56.
67.Тараненко О.О. Деякі аспекти теорії синонімії в плані створення синонімічного словника. Мовознавство.- 1980.-№3.-с.46-51.
68.Ткаченко О.О. З досвіду дослідження синонімії французьких дієслів у соціальному контексті. Мовознавство.- 1989.-№4.-с.54-59.
69.Турчин В.М., Турчин М.М. Семантична кореляція антонімів і синонімів у системі мови. Мовознавство.-2001.-№1.-с.67-71.
70.Фридрак В.Б. Синонімія складник слів. Мовознавство.-1987.-№2.-с.32-38.
71.Худолєєва С.П. До питання про термінологічну синонімію. Мовознавство.-1988.-№3.-с.60-63.
72.Циткіна Ф.А. Термінознавство на Україні й аспекти зі ставних досліджень. Мовознавство.-1993.-№2.-с.67-72.
73.Чучка Пв.Пв. Синонімічні зв`язки в давньоруській географічній номенклатурі. Мовознавство.-1980.-№3.-с.27-30.
74.Ярова Алла. Дієслівна синоніміка у прозових творах Івана Багряного. Диво слово.-2000.-№10.-с.16-21.
Д О Д А Т К И
Баритися [470] – гаятися [599], затримуватися [507]; обл. бавитися [543].
Бачити [449, 451, 459] – побачити [450, 453], добачити [454, 492], видіти [449, 502]; розм.рідк. видати [469, 460]; розм. увидіти [472. 508, 510], рідк., заздрiти [510].
Безумствувати [174] – дуріти [30]; (сильніше), шаленіти [402], бушувати [327]; (діяти безрозсудно) божеволіти [284, 320, 455].
Бігати [273, 289, 555] – пробігати [475]; (метушливо) ганяти [365, 554]; (якщо швидше - образно) літати [554], носитися [449].
Бігти [137, 283] – побігти [475], пробігти [364]; гнати(ся) [521, 611], пігнати [455];, мчатися [138]; (якнайшвидше – образно) летіти [196]; розм. нестися [356].
Більшати [483] – збільшуватися [457], множитися [468]; прибувати [474], сходитися (людей і под.) [454].
Боротися [459, 570] – поборювати [551]; (лише докон.) доборотися [589].
Боятися [444, 451, 499] – лякатися [588, 404, 330]; (відчувати жах) жахатися [418]; (образно) полохатися [223, 346].
Брати [459, 469] – (від кого) приймати [457, 490]; (силою) забирати [490, 491], відбирати [298, 465]; (на деякий час) зичити [469], позичaти [451]; (багато чого-небудь) набратися [520]; взяти [327].
Будувати [480, 485] – класти [448], складати [493, 458]; моделювати [519]; скомпановувати [545]; (образно) закроювати [588]; розм. ставити [561, 602], устроювати [567].
Бурчати [163, 246] – буркати [449]; підсил. буркотіти [331, 278]; розм. ворчати [57, 151]; (докон) воркнути [33], відворкнути [465].
Важитися (перен.) [474] – наважуватися [358], зважуватися [358], сміяти [473].
Вертатися (назад, додому) [470, 498] – вернутися [192, 481], звертатися [491], повертатися [569], вертати [207].
Вертітися [379] – крутитися [433], (коло кого) витися [512], увиватися [521]; (квапливо) звиватися [489].
Вигадувати [272, 314] – видумувати [448, 516].
Виднітися [458, 470] – (в далекі), майоріти [357].
Виконувати [472, 336] – (чию волю) заст. чинити [114, 115]; (докон.) сповнити задачу [569].
Вилазити [17, 415] – вибиратися [419, 576]; (насилу), видряпуватися [268, 366].
Вилискуватися [486, 519] – влискувати(ся) [450], ближати [454, 491]; (рідше) блистіти [39, 57], (докон.), блискотіти [138, 261], докон. зблискотіти [461]; (різними кольорами) мінитися [491, 496].
Винищувати [371, 429] – знищувати [451], нищити [543], понищити [542].
Вирости [78, 478] – (про високий ріст) вигнатися [92], вибуяти [476], розбуятися [479]; виростати [491].
Вискубувати [521] – поскубувати [340], вискубувати(ся) [454].
Витися [470, 475, 481, 557] – (звивистими рухом) звиватися [476], кружитися [476], вививатися [483, 485], скрутитися [491]; кружати [565]; клубочитися [566].
Витягати (звідки) [442, 485] – виймати [371]; розм., витаскувати [356, 291], висувати [484].
Відбиватися [435] – віддаватися [539].
Відвідувати [443] – гостити у кого [449], заходити (до кого) [83].
Відкривати [520, 459] – відчиняти [504]; (щось затулене) відтуляти [448]; (заслонене) відслоняти [462].
Відповідати [467, 479] – (в розмові на чиї слова розм.) обзиватися [470, 471], обізватися [467], відзиватися [527], заворушаться [494], заворушитися [526].
Вітати [553] – (у зв’язку якоюсь радісною подією) поздоровляти [484]; привітати [553].
Віяти (про вітер) [493, 511] – повіяти [459, 508], завіяти [460]; (злегка) подихати [27, 98], подувати [126]; (сильніше) дути [316]; (навально) бушувати [531].
Ворожити [285, 506] – (на картах) гадати [506]; (красою) зачарувати [193, 359], причарувати [271, 362], заворожити [454].
Впливати [456] – діяти(на кого) [282].
Вразити [98, 441] – здивувати [46, 579]; зчудуватися [603].
Гадати [439, 445] – вгадувати [481, 522]; (про вільний хід думок не за логічними категоріями) думати [274, 381], (беручи до уваги різні думки, мотиви – ще) міркувати [454]; розміркувати [357, 505].
Ганити [457, 154, 321] – підсил. (образно) п`ятнувати (ганьбити, плямувати когось) [497].
Гинути [487] – стратити життя [460], загинути [508]; розм. полягти [456, 476].
Глянути [467] – поглянути [440],заглянути (куди) [510],розм. зирнути [434], позирнути [448], подивитися [439]; (швидко) зиркнути [438], споглянути [454, 465, 466]; розм. блиснути [439]; розм. кинути [489, 511], стрілити [504] (очима); витріщити пульки [511].
Гнобити [164] – пригноблювати [551]; (репресіями і под.) душити [344].
Гнутися [487] – згинатися [493], розгинатися [604], (злегка) нагинатися [587]; (додолу) хилитися [298], клонитися [444].
Говорити [445, 449, 469] – виговорити [440, 609], розговоритися [467]; (більш конкретно) казати [469]; (з ким) розмовляти [519]; (про всячину) розм. балакати [479, 492, 499], гомоніти [280, 291], (про дітей і зневаж), белькотіти [520], лепетати [386].
Гойдати [458] – хитати [31, 191], колихати [64, 92], колисати(ся) [449, 557].
Гонити [288] – гнати [114], пігнати [78], підганяти [209], позаганяти [43, 391], гнатися [543], ганятися [117].
Гордитися [350] – (почувати заслужену гордість) пишатися [449, 452].
Горіти [471] – палитися [276]; (сильним вогнем) палати [459], (спалахуючи полум’ям) палахкотіти [480].
Господарювати [73, 124] – хазяювати [68, 137]; обл.. господарити [543], ґаздувати [29, 72, 149].
Давати [485] – (у формі дару) дарувати [444]; приносити [457]; (на деякий час) зичити [173], визичати [516].
Давити [92, 273, 312] – задавлювати [470], тиснути [501], душити [356].
Дбати [447, 599] – турбуватися [246, 391], опікуватися (ким) [593].
Двигати[ся][470, 511] – здвигнутися [468, 614]; рухати[ся] [580], рушати [483], порушати [472], заворуxатися [537], заворушитися [281].
Держати [448, 437, 468] – тримати [518, 569]; задержувати [287, 456], затримувати [600, 192]; здержувати [460]; видержувати [443]; додержувати [241]; видержувати [473]; додержувати [241]; повздержувати [473].
Дивитися [438, 449, 463] – (рідше) глядіти [442, 469]; (уважно) вдивлятися [440, 450, 460], придивлятися [433]; зоглядати [458, 470], видивлятися [471], споглядати [457, 467]; (образно) фаш. витріщитися [451]; витріщити [(очі) [453, 455], вп`ястися (очима) [472], губить (очі) [462], засягає (оком) [460].
Дістатися [454, 461] – добитися [510], прибути (куди) [459].
Діятися [451, 471] – відбуватися [473, 472], ставатися [475, 451, 458], чинитися [612].
Довідатися [465, 506] – дізнатися [516], розвідати[ся] [297]; рідк. вияснити [455].
Доглядати [561, 600] – (про нагляд) дозирати [307, 448], пильнувати [283, 309]; (з винятковою дбайливістю) упадати (коло кого) [73, 119].
Домагатися [555] – вимагати [524, 533, 599]; розш. допоминатися [489].
Допомагати (кому) [469, 483] – помагати [448, 469, 470]; подати помічну руку (уроч.) [470]; розм. (докон.) прислужити[ся] [356, 510].
Доторкатися [442, 454, 489] – дотикатися [167, 481]; (злегка) діткнутися [292], розм. підсил. помацати [448].
Дрижати [271, 434] – (звичайно під впливом психічних спонук) тремтіти [489, 461]; (при фізичній причині) трястися [469]; (про сльозу і под. ) бриніти [41, 435].
Думати [439, 449, 28] – подумати [79, 438, 467], додумати[ся] [458, 465], вдуматися [468], роздумувати [455, 516, 522], задумувати[cя] [455, 587]; міркувати [498].
Жалітися [469, 613] – нарікати [448, 562], бідкатися [585].
Жебрачити [454, 452] – жебрувати [470]; просити [557], приймати (милостиню) [458]; розм. ходити на жебри [560].
Жевріти [253] – жаритися [470], паленіти [330].
Жити [476] – заживати [587], розжитися [492], проживати свій вік [468], (про нуденне життя)розм. нидіти [432].
Забороняти [579, 585] – (про заборону) боронити [466].
Завмирати [460, 437, 508, 588] – припинятися [447, 563]; (про розмову і под.) уриватися [308, 411].
Загорятися [480] – (вогнем) запалюватися [459]; (сильним полум`ям) спалахувати [437],(докон.) спаленіти [467], запалати [442].
Закривати [436] – замкнути [38], зачиняти [557]; затумовати [521], заслоняти [470].
Занедбувати [457, 560] – покидати [488], залишати [565], забувати [560].
Заперечувати [438, 291] – (в гострій формі) відкидати [388].
Запрошувати [495] – спрошувати [519], прикликувати [549].
Заробляти [489, 506, 540] – (власною працею) запрацьовувати [505]; (роботою на службі, в наймах) заслужувати [492], (тяжкою працею – лише докон.) доробитися [415, 560].
Заслоняти (кому що) [613] – (світло, сонце) заступати [503].
Затримувати [436] – задержувати [448]; (того, хто спішить) розм. барити [312]; (рідше) гаяти [579].
Захворіти [211] – заслабнути [448], занедужати [580].
Збагнути [460] – зрозуміти [463, 469], зміркувати [440]; розм. відгадати [439, 467].
Збутися (кого, чого) [596] – позбутися [523].
Зважуватися (зробити що) [236, 374, 481] – відважуватися [328], наважуватися [605]; докон. посміти [447].
Звикати [243] – привикати [449]; призвичаюватися [504], розм. прилучатися (до кого, до чого) [608].
Згадувати [522] – пригадувати [472], нагадувати [458]; споминати [451]; (лише докон.) спогадати [441].
Згоджуватися [526] – погоджуватися [528], годитися [525]; розм. приставати (на що) [520, 527].
Здаватися [472] – ввижатися [356], бачитися [441]; показатися [487], видаватися [570]; справляти враження [479].
Здається [461, 470] – бачиться [432, 461].
Злякатися [525, 594] – налякатися [450], перелякатися [323]; (образно) сполошитися [323].
Зміцніти [38, 448] – скріпитися [29, 454].
Знайти [603] – розм. здибати [465, 508], надибати [567], подибати [597]; (рідше) відшукати [557], віднайти [290], здобутися [334].
Зневажати [456] – ображати [285].
Зрікатися (кого, чого) [524] – відмовлятися (від кого, від чого) [527].
Зупиняти [196, 218] – спиняти [174, 209], припиняти [351], тамувати [278, 403].
Зупинятися [588, 378] – спинятися [544, 552]; (на деякий час) затримуватися [392], припинятися [453]; (зовсім переставати діяти) ставати [588].
Зустріти [382, 421] – стрінути [369], стрітитися [291, 543, 548].
З`явитися [475, 529] – повстати [297], опинитися [278, 503].
Іти [467, 470, 492] –1) ступати [565, 461], прямувати [460, 474], рідк. маршувати [595, 603]; 2) (куди) докон. приступити [510, 555], зайти [557], прийти [558], прибути [557]; (звідки) перен. розм. вибиратися [560, 556];
3) розм. шкандибатиb [603], тюпати [581], брести [566]; 4) (туди й назад) проходжуватися [519]; пересуватися [567].
Їхати [71] – (щосили) гнати [13, 599], мчати [271], нестися [312]; (конем) скакати [566]; від`їхати [273], в`їхати [99].
Квапитися [437, 491] – поспішати [558]; (рідше) розм. хапатися [337].
Кидати [485] – метати [491], шпурляти [566].
Кидатися [453, 500] – кинутися [118], (неспокійно) метатися [485], метнутися [527]; (швидко) перетягнутися [492].
Коритися [458, 488] – скоритися [263], підкоритися [197, 534].
Кричати [469, 470, 589] – (на все горло) розм. горлати [454], (сердито на кого) розм. гримати [71, 502], загриміти [595]; (звати) кликати [294]; (з плачем), розм. зойкати [469, 518]; (про багатьох ) лементувати [219], галасати [315]; (з лайкою) накинутися [280]; (образно) дзвенькати [493].
Курити (папіроску) [494, 495] – палити [493]; (люльку) смалити [494, запалювати [492], підкурювати [448].
Лаяти [424, 581] – сварити [246], розм. клясти [424].
Ловити [448, 496] – зловити [461], вхопити [461, 468], схопити [461], спіймати [588], хапати [325].
Лунати [455, 468] – (про звуки) відбиватися [511], віддаватися [517], відзиватися [468]; (широко, далеко) розлягатися [468, 474]; (про різкий крик і под.) розтинатися [474]; (образно) пробиватися [511].
Любити [447, 520] – (про закоханих) кохати (кого) [522]; кохатися [278, 533], любитися (в кому) [358, 466]; докон. закохатися [560], залюбитися [541].
Любуватися (чим) [440, 493, 496] – тішитися [520, 228]; радуватися [587].
Лютувати [433, 524] – (несамовито) шаленіти [566], скаженіти [447], розм.. термосити [277].
Марніти [456] – перен. в`янути [547], зів`янути [489].
Мигати [449, 454] – мигтіти [244], миготіти [441, 527]; перен. дрижати [154, 219].
Минати [508] – оминати [560], обминати [509], обходити [595], (про час і под.) промайнути [548]; (про строк і под.) кінчатися [544], закінчуватися [612].
Мовчати [453, 466, 488] – замовкнути [453], заніміти [453]; справляти немоту [321]; замовкати [461, 561], умовкати (образно) [479].
Морщитися [482, 567] – зморщитися [352, 447] , поморщитися [283].
Мріяти [554] – марити [552].
Мучити [564] – (морально) розм. гризти [567]; замучити [527], покарати [608].
Мучитися [322] – каратися [584].
Мчати[ся] [460, 475] – (мов на крилах) нестися [523], проноситися [468, 485, 487], летіти [460, 489]; поез. линути [468].
Наважити[ся] (що зробити) [179, 381, 502] – розм. завзятися [153, 452].
Навчати [456, 523, 548] – вивчити [495]; привчитися [504]; (на добрий розум) виховати [588].
Надіятися [532] – сподіватися [424, 596], очікувати [231], дожидати [242, 363].
Наказувати [501, 594] – веліти [357, 419]; розм. казати [495].
Намагатися [274, 448, 563] – змагатися [491, 500], старатися [452, 461]; підсил. сулкуватися [288], силуватися [546, 460].
Намовляти [446, 498, 302] – (здебільшого до злого) підмовляти [89, 505].
Насміхатися [447, 461, 351] – сміятися (з кого) [449, 268], глузувати [446, 452, 506, 364]; розм. кепкувати [456, 237]; (злобно) глумитися [354, 239]; (в тонкій формі) книжн. іронізувати [563]; рідк. кпити (з кого, з чого і над ким, над чим) [461]; підсміюватися [569].
Наставати [433] – наступати [361]; (несподівано – в образній мові) упасти [559].
Оберігати [488, 519] – охороняти [289, 571], стерегти [524].
Обертатися [450, 461] – обернутися [450, 460]; відвернутися [451, 521]; повернутися [327, 448], звернутися [486], звертатися (обличчям до когось) [354, 491].
Обіцяти [546] – зарікатися [443], прирікати [458].
Обманювати [575, 178] – (довірливих) розм. дурити [516], здурити (кого) [508]; (на словах) розм. брехати [560], збрехати [516].
Обмірковувати [56, 118] – обдумувати [79]; (разом з іншими) обговорювати [480] ; задумуватися [490].
Обмовляти [137, 179] – розм. оббріхувати [496].
Обороняти[ся] [284, 598] – боронити[ся] [445, 448, 457]; супротивляться [181]; опиратися [577, 600].
Оглядати [438, 454] – поглядати [253, 316]; озирати [471]; (уважно) обдивлятися [395].
Оглядатися [438, 462, 494] – (назад) озиратися [450, 467]; (навкруги) розглядатися [340, 483], роздивлятися [494], рідк. роззиратися [340].
Одержувати [532] – діставати [555, 447], здобувати [328], видобувати [519].
Одружитися [356] – оженитися [540, 547], побратися [316, 466]; (вийти заміж) віддатися [525].
Одубіти [570] – задубіти [606], змерзнути [603], перемерзнути [571].
Оживати [338, 550] – перен. оживляти [456, 475] , відживляти [456].
Опам`ятатися [295, 82] – спам`ятатися [450, 357]; (після зомління тощо) опритомніти [137, 198];(прийти до розуму) схаменутися [294, 324], перен. прокинутися [470], розм. стрепенутися [603].
Опановувати [432] – оволодівати [436, 453], заволодівати [473, 451, 452].
Ослабнути [493] – ослабати [169], розм. підупадати (на cилах) [30]; (від важкої праці) розм. зморитися [494].
Остатися [537] – зостатися [297], лишатися [597].
Оставляти [559] – залишати [560], помішати [593].
Охоплювати [178, 273] – (з усіх боків) обхоплювати [443, 457]; (про почуття, сон і под.) обнімати [537, 445], огортати [523]; заволодіти [434], запанувати (ким) [445].
Панувати [474, 483] – царювати [474].
Пахнути [451, 479] – (рідше) пахтіти [219]; підсил. духмяніти [116, 479]; розм. душіти [474].
Пекти [499] – (про сонце) палити [465], випалювати [488], розпікатися [490], жарити [472, 486].
Переконуватися [525, 612] – (на досвіді) пересвідчуватися [472].
Перемагати [539, 450] – (силою волі труднощі і под.) переборювати [278, 337], (лише докон.) подолати [174, 495].
Перетерпіти [465] – перестраждати [186, 244]; розм. набідитися [73, 98].
Перешкоджати [447, 455, 595] –заважати [613, 615]; перебивати (кому) [613].
Питати [362, 463] – запитувати (кого) [266, 458], питатися [351, 458]; запитуватися [446, 503]; розпитувати [521],докон. спитати [345].
Підводитися [437, 445] – (з міста, з ліжка) вставати [468], підніматися[285]; (насилу) зволікатися [312, 361].
Піддаватися [452, 471] – здаватися [570]; (гіркій долі, силі тощо) скорятися [311], коритися [549].
Підкрадатися [595] – крастися [154], вкрадатися [486].
Піднімати [474, 476] – прям. підіймати [285, 464]; (голову, очі) підводити [546, 443]; (перен. ) підносити [520, 459], знімати [450].
Пітніти (вкриватися потом) [327] – потіти [332]; перен. розм. упрівати [330].
Плакати [163, 377] – (голосно) ридати [587]; (протяжно, приголошуючи) голосити [202], тужити [341]; (різко) вибухнути плачем [294]; (про дитину – ще) пхикати [313].
Поганити [472, 506] – опоганювати [592]; книжн. сквернити [385].
Податися [436] – розм. пуститися [460]; несхв. потягтися [355].
Пожаліти [41] – пожалувати [470]; змилосердитися [290], змилуватися (над ким)[452]; зглянутися (на кого, на що) [601].
Показуватися [446, 467] – з`являтися [470, 482], появлятися [454, 474], (образно) виринати [482, 486], пробиватися [485, 497].
Покидати [456] – (пориваючи зв`язок тощо) кидати [297, 311], лишати [466, 567, 398], залишати [32, 44, 298], покинути [42, 79, 101].
Покликати [560] – кликати [590], кликнути [467], викликувати [313], прикликувати [293]; (голосно підзиваючи) гукнути [44].
Помічати [437, 156] – примічати [297, 450]; (приглядаючись уважно) спостерігати [73, 516]; (док.) покмітити [438], заприкмітити [437, 444].
Поратися [502] – розм. побиватися (коло кого, коло чого) [587].
Потрапити [476] – (куди) попасти [597]; (де) опинитися [433]; (в що) попастися [451].
Правити [485, 601] – кермувати [469, 483, 589].
Працювати [469, 589] – трудитися [577, 589]; розм. робити [597], (на службі) служити [501].
Приваблювати [523] – принаджувати [488].
Привиджуватися [432] – увижатися [191], рідк. убачатися [201], вбачатися [503].
Примушувати [129, 297] – змушувати [98, 365], силувати [341, 512], присилувати [437, 466], неволити [583].
Притулятися [442, 445, 489] – (ближче) тулитися [488], горнутися [532]; розм. тиснутися (до кого, до чого) [491, 495].
Приступати (до кого) [354] – доступати [278], (з деб. докон.) доступитися [454].
Припинятися [453, 519] – спинятися [544, 552]; (про розмову і под.) уриватися [544, 549], зриватися [456];(про рух і под.) завмирати [443, 425].
Пробудитися [450, 511, 597] – збудитися [452, 464], прокинутися [518].
Проникати [153] – пробиратися [27, 283], продиратися [443], вдиратися [476, 480]; докон. закрастися [511].
Просити [445] – (упрошувати) благати [590, 613], молити [452, 613], розм. уговорювати [38]; складати просьбу [594].
Рахувати [602] – числити [30].
Розбивати [211, 603] – (вщент) розтрощувати [549], роздроблювати [459].
Розвиватися [432, 483, 556] – розвинутися [477, 496]; (про дерева, квіти і под.) розпукуватися [355, 525], розцвітати [488].
Роздирати [457, 509, 526] – розривати [549]; підсил. розпанахувати [573].
Роз`єднувати: ділити [490], розділяти [485], розрізнювати [520]; розлучати [490].
Розказувати [219, 341, 456] – розповідати [338, 397, 465]; (в епічному тоні) оповідати [416, 517]; фольг. баяти [465];(з повчальною метою) заповідати [291]; (викриваючи себе) признаватися [424].
Розкрадати [273] – красти [491], вкрасти [297]; (в образній мові) розтягати [454].
Розлучатися [481] – розставатися [481].
Робити [447, 467, 595] – чинити [452, 456, 490], докон. вчиняти [461], (створювати що) творити [454], справляти [521, 520].
Розуміти [424, 519] – усвідомлювати [328, 603].
Рости [587] – (ставати більш високим) зростати [564], більшати [564]; (пишно, буйно)буяти [491], розвиватися (високо в гору) [587]; розм. виганятися [479], зніматися [481].
Світити[ся] [443, 263] – освічати [316], блищати [441, 445].
Сердитися [602] – гніватися [537]; (дуже) лютувати [453]; докон. осердитися [436], розсердитися [138].
Сіпати [455, 116] – смикати [574, 29]; скоротати [510], заскоботати [509, 321].
Скавуліти [569] – скиглити [566]; (рідше) скимліти [491]; докон. заскавуліти [500], заскамліти [608].
Сказати [608, 451, 440] – промовити [522, 442]; заявити [537, 468, 469]; (необдумано) фам. бовкнути [609].
Скрекотати [446] – (дзьобом) скреготати [511].
Слабувати [34] – хворіти [73], докон. розхворітися [595]; недугувати [74]; (раптово) занедужати [580].
Слабшати [73, 291] – ослабати [459].
Слідити (за ким, за чим) [468, 481, 491, 538] – слідкувати [615], стежити [608].
Слухати [446, 468] – чути [481, 283]; чутися [474]; прислухатися [447], надслухувати [294, 446], вслухуватися [452, 459, 461]; докон. зачути [453, 471].
Сміятися [[446, 439, 440] – усміхатися [440, 444, 467, 489], підсил. реготати[ся] [387, 468, 483, 499]; розм. хихикати [446, 469], кихкати [460].
Соромитися [90, 557] – стидатися [199, 542]; докон. засоромитися [536, 577], завстидатися [532].
Спати [521] – (легким сном) дрімати [420, 489]; (бачити сни) снити [521]; докон. уснути [511, 589]; (лише у множ.) позасипляти [571].
Спадати [438, 485, 491] – падати [430, 480, 508], спускатися [476, 488]; сходити [478, 489]; випадати [447, 470].
Спиратися [480, 489] – опиратися [523], док. опертися [511], спертися [604]; рідк. злягати (на що) [507].
Сподобатися [465] – розм. при подобитися [504], злюбитися [496, 498].
Сполучати[ся]: злучатися [481, 491], зв`язуватися [503]; споюватися [503], прилучатися [292], лучатися [517]; (образно) зливатися [451, 455], мішатися [454], зростатися [455], переплетатися [480], зходитися [473].
Спонукувати [175, 456] – принукати [183, 205], сповідувати [602], спонукати [602, 603].
Спочити [507, 559] – відпочити [599].
Становити [39, 270, 467] – складати [39, 80].
Стогнати [317] – простогнати [457]; розм. квилити [59]; перен. вити [470].
Стрибати [51, 270] – скакати [273], перескакувати [606]; розскакуватися [480].
Сумувати [275, 318, 491] – тужити [446, 525], смутитися [351], журитися [504, 310].
Суперечити [452] – перечити [217], заперечувати [195], противитися [181]; перен. опиратися [517, 600].
Схоплюватися [553, 194] – зриватися [500]; зніматися [565]; лише докон. скочити [450], метнутися [471].
Сягати (до певної точки в просторі) [449, 161, 537] – досягати [452, 394], простягатися [362, 473]; (образно) вганятися [281, 473].
Сяяти [438, 522] – док. осяяти [516], засіяти [446]; сіяти [446, 489]; (яскраво блищати) горіти [445].
Таїти [364] – скривати [164], прятати [481].
Таїтися [327] – ховатися [454], заховуватися [481], сховатися [436].
Текти [174, 475] – протікати [448, 488]; литися [283]; пливти [449]; (сильно) пінитися [288], (швидко) бігти [419], мчати[ся] [449]; (струменем) вибризкувати [599], журчати [598].
Терпіти [64, 217] – зносити (горе) [488], зазнавати (біди) [356], докон. стерпіти [489].
Товпитися [454] – розм. тиснутися [454], штовхатися [454], доптатися [454].
Торгувати [454] – продавати [454, 485, 523]; (з торгів) ліцитувати[ся] [468, 469].
Траплятися (безос.) [337, 603] – бувати [198]; ставатися [293]; розм. лучатися [320], випадати [154], причинятися [555, 564].
Тріщати [286] – (рідше) розм. тріскати [357]; затріщати [450]; розм. розщібатися [455].
Трясти [447, 569] – трусити [475]; розм. термосити [178]; (від хвороби) морозити [606].
Трястися [366, 327] – труситися [207]; (від сильного поштовху) здригатися [441, 467, 474]; розм. теліпатися [510].
Туманити [590] – затуманити [471]; витуманити [29]; стуманiти [503]; дурити [516].
Турбуватися [47, 119, 474] – (в передчутті недоброго) непокоїтися [81, 163, 450], тривожитися [339], бентежитися [312], хвилюватися [274, 459]; клопотатися (ким) [66, 91], рідше журитися [456].
Тягти [487, 565, 445] – тягнути [519], волокти [480, 487], волочити [385]; (звідки) витягати [520], висувати [483]; розм.таскати [583].
Тягтися (про вільну ходу) [450] – розм. відтягнутися [598], затягнутися (куди) [254]; волоктися [510].
Тямити [446] – знатися [521], розумітися (на чому) [482].
Убивати [285, 596] – відібрати життя [595]; розм. зробити смерть [595]; вбити [174, 278].
Ударити [475] – вдарити [476]; (в образній мові) розм. фам. тріснути [451], тріпнути [461], бухнути [472]; (мов батогом) за батожити [609]; перешибіти [461].
Укривати [391, 243] – (зверху) покривати [457, 491], накривати [217, 312]; (кутати) закутати [565], загорнутися [583]; (в образній мові) окружати [278], обіймати [464, 278], обтулювати [294].
Умерти [465] – вмерти [540], померти [457, 470], скінчити життя [138, 564].
Умирати [476, 458] – вмирати [464, 598], конати [487], уроч. упокоюватися [312].
Упасти [511, 395] – впасти [450]; повалитися [530, 317], простягнутися [264, 456]; розм. бухнути [445].
Утихомирювати [382, 519] – втихомирювати [555, 280], заспокоювати [463, 589]; перен. угамовувати [98, 276], впорядковувати [452].
Утихомирюватися [451, 357] – втихомирюватися [348]; док. успокоїтися [555, 571]; прен. док. погамуватися [527].
Учепитися [533] – вчепитися [287]; ухопитися [341], хапати (руками) [518]; (в образній мові) розм. впиватися [286, 452], вгризатися [481], (іржою) в`їдатися [614].
Хвилювати [464, 583] – зворушувати [373, 482], бентежити [256, 374].
Хилитися [445, 453, 489] – схилятися [458, 462]; гнутися [454], згинатися [468]; склонятися [473], кривлятися [590].
Хитатися [443, 438, 456] – коливатися [475], колихатися [438, 596], гойдатися [573], рідк. киватися [476].
Ховати [447, 449, 497] – заховувати [357], приховувати [495], хоронити[331, 571]; спрятати[ся] [500, 502].
Ходити [71, 204] – блукати [297], розм. бродити [455], блудити [507], заблудити [451], вештатися [484, 485], тинятися [356], сновигати [616]; фам. волочитися [451, 356], снуватися [480], повoліктися [511], дибуляти [602].
Хотіти [437] – схотіти [439], бажати [433]; підсил. жадати [392], прагнути [591].
Цуратися [562] – сторонитися [211].
Чекати [469] – ждати [468], ожидати [450], вижидати [464], вичікувати [483], дожидати[ся] [449], очікувати [487].
Чепуритися [95, 372] – прибиратися [460, 559]; (образно) розкошуствувати [473].
Червоніти (перен.) [318] – червонітися [533], почервонітися [489].
Шанувати [39, 456, 467, 520] – поважати [38, 152]; уроч. прославляти [459], отити [520].
Ширити [454] – перен. передавати [458].
Ширитися [565] – перен. розходитися [483, 468, 474, 479], розпливатися [450], розсилатися [474, 476] розлягатися [455], розкидатися [491], розпорошуватися [452].
Шуміти [278, 441] – вишуміти[ся] [448, 461]; шелестіти (листя) [599, 357]; (про воду, хвилі, тощо) буркотіти [457], клекотіти [219]; підсил. ревти [613]; (майже шепітом) шемрати [486].
Шукати [450, 451, 455] – розм. шарити [464]; (обшукуючи когось) докон. обмацати [310].
Щезати [338, 510] – зникати [501, 548], губитися [473, 448, 487], пропадати[476]; (про час і под.) минатися [357]; (ставати менш помітним, образно) розпливатися [581], танути [624].