Апаратура й інструментарій для наркозу

Наркозний апарат — прилад, при­значений для подавання хворому кон­центрованих летких чи газових анес-тетичних засобів разом із киснем або повітрям. Сучасним апаратом можна точно дозувати газові суміші і ство­рювати оптимальні умови для підтри­мання газообміну в легенях, тобто надходження в легені кисню та елімі­нації видихуваного вуглекислого газу.

Сучасний наркозний апарат складається з 4 вузлів: балона із ре­дуктором, газового дозиметра, випар­ника анестетиків та дихальної системи.

Резервуарами газів є балони (ба­лони з киснем пофарбовані в голубий колір, із азоту закисом — у сірий, з циклопропаном — --в оранжевий). З балонів кисень та азоту закис надхо­дять у редуктор, де тиск газу знижуєть­ся до 304— 405,4 кПа (3— 4 атм) і за­безпечується його постійне подання. З балонів гази через редуктор та шланги надходять до газових дозиметрів, які забезпечують подачу газів у дихаль­ну систему. Апарати оснащені рота-метричними дозиметрами (ротаметра­ми), які контролюють кількість літрів газу, що подається за 1 хв.

Ефір, фторотан, трихлоретилен та інші рідкі засоби для наркозу надхо­дять у легені хворого за інгаляційного наркозу у вигляді пари, для чого по­передньо їх випаровують у спеціаль­ному приладі — випарнику. В цьому пристрої пара рідких анестетичних за­собів досягає потрібної концентрації за допомогою часткового чи повного руху газу-носія, який іде обхідними каналами. Таким чином, на виході з випарника формуються паро-газові суміші певної концентрації.

З випарника наркотична суміш над­ходить у дихальну систему наркозно­го апарата, яка буває двох типів —реверсивного та нереверсивного. У системі реверсивного типу відбуваєть­ся часткове або повне повернення га-зонаркотичної суміші, яку видихує хворий у систему, в системі ж нере­версивного типу видихувана суміш виходить в атмосферу. Нереверсивний контур може застосовуватись за відкритою або напіввідкритою систе­мою. Якщо повітря для дихальної суміші надходить у апарат з атмосфе­ри, а видихуваний газ повністю виді­ляється в атмосферу, то така система називається відкритою. Якщо газ для формування дихальної суміші надхо­дить з балонів, а видихуване повітря виділяється в атмосферу, то це на-піввідкрита система.

Наркоз відкритим способом мож­на давати за допомогою простої ли­цевої маски. Найчастіше для цього використовують маски Есмарха чи Шиммельбуша — Ванкувера. Вони складаються з металевого каркасу, вкритого кількома шарами марлі, на яку капають рідку наркотичну речо­вину (ефір, фторотан, хлороформ та ін.). Хворий вдихає пару анестетич-ного засобу з атмосферним повітрям і видихує їх у атмосферу.

Перевага методу — простота, не­великий «мертвий простір», малий опір диханню. Однак при цьому ме­тоді неможливо точно дозувати кон­центрацію пари анестетика, спосте­рігаються надмірне забруднення ним повітря операційної, велика втрата вологи та тепла. У разі застосуваннятакого наркозу неможливо забезпечити штучну і допоміжну вентиляцію легенів. Його важко застосовувати під час опе­рацій на голові, шиї, у положенні хво­рого на животі. Все це обмежує вико­ристання цього методу наркозу.

Більш безпечним є наркоз відкри­тим способом за допомогою простого наркозного апарата. Основ­ними частинами його є випарник з термокомпенсатором та дихальна при­ставка з міхом, за допомогою якого можна проводити штучну вентиляцію легенів. Після вдихання повітря про­ходить через випарник, насичується парою анестетика і через маску (або ендотрахеальну трубку) надходить у легені хворого. Видих відбувається в атмосферу через видихальний клапан. Наркоз відкритим способом зручний для застосування у військово-польо­вих умовах.

Наркоз напіввідкритим способом має певні переваги перед наркозом відкритим способом, бо при цьому можна подавати хворому суміш з ви­сокою концентрацією кисню та вико­ристовувати газоподібні анестетичні засоби. Для проведення наркозу по напіввідкритому контуру у більшості суча

сних наркозних апаратів є спе­ціальні нереверсивні клапани, які ре­гулюють потік газової суміші. Газова суміш надходить з наркозних апаратіву органи дихання хворого, а види­хається повітря в атмосферу.

Система з реверсією газів (ревер­сивний контур) ділиться на циркуля­ційну та маятникову. В циркуляцій­ній системі газонаркотична суміш зав­дяки клапанам циркулює по замкне­ному колу: після вдиху — в легені, після видиху — в дихальний мішок. Щоб не виникала гіперкап-нія, видихувану хворим газонаркотич-ну суміш пропускають через адсорбер, іі якому міститься хімічний вбирач CO (ХП1-ГОСТ 6755-53).

Перед кожним користуванням си­стемою треба наповнювати адсорбер свіжою речовиною, яку зберігають у герметичне закритому посуді.

Реверсивну систему можна вико­ристовувати за закритим або напівза­критим контуром. У першому разі вся видихувана газова суміш має надхо­дити назад у наркозний апарат і по­вторно вводитися в легені хворого. Газовий потік при цьому не повинен перевищувати кількості поглиненого в легенях кисню та наркотичних ре­човин. За другим варіантом у легені надходить більше газової суміші, ніж поглинається. Надлишок її виділяєть­ся через клапан скидання. Практич­но закритий контур використовувати важко, і звичайно використовують напівзакритий контур з більшою чи меншою реверсією газів. Якщо у напівзакритому контурі вико­ристовується великий газовий потік(понад 6 л/хв), система починає пра­цювати як нереверсивна, концентра­ція видихуваної суміші майже така сама, як концентрація її на виході з випарника.

Для проведення маскового та ен-дотрахеального наркозу, ведення хво­рих у ранній післяопераційний період використовують спеціальні інструмен­ти та пристрої: маски, мішки, по;;

вітроводи, зубні розпірки, ротороз-ширювачі, ендотрахеальні трубки, провідники (мандрени), перехідники (конектори), анестезіологічні щипці, розпилювачі, приймачі шлангів, спо­лучні гумові шланги, дихальні гумові шланги тощо.

Наркозні маски використовують для інгаляції кисню, проведення інга­ляційного наркозу, допоміжної штуч­ної вентиляції легенів. Найчастіше їх накладають на рот та ніс, рідше ви­користовують носову маску. Наркозні маски бувають кількох розмірів. По краю маски є манжета, яка розду­вається і забезпечує герметичність системи «апарат— хворий». Для за­кріплення маски на обличчі застосо­вують лямку-тримач.

У стані глибокого наркозу внаслідок розслаблення м'язів западає корінь язика, через що порушується прохід­ність дихальних шляхів. Для запобіган­ня цьому ускладненню використовують повітроводи. Їх виготовляють із щільної гуми, пластмаси, металу та із комбінацій цих матеріалів.

Перед тривалими та травматичними операціями, що потребують розслаб­лення м'язів або відключення дихання, інтубують трахею, а у разі легеневої патології — іноді й головні бронхи. З цією метою використовують ендотрахе-альні трубки. Їх виготовля­ють із щільної гуми або пластмаси. Пластмасові трубки мають термоплас­тичні якості, що значно зменшує їх негативний вплив на дихальні шляхи.

Існує багато різновидів інтубацій-них трубок. Вони бувають з надувною манжетою, під час роздування якої трахея ізолюється від порожнини ротата стравоходу. Для інтубації через ніс частіше застосовують трубки без надув­них манжеток.

Як правило, інтубацію трахеї прово­дять з допомогою ларингоскопа. Він скла­дається з двох частин: рукоятки, в якій розміщені електричні батарейки, та клин­ка з лампочкою. Клинки бувають трьох розмірів, різної форми (мал. 19).

Найчастіше інтубацію трахеї вико­нують під загальним знеболюванням із застосуванням м'язових релаксантів або без них, рідше — під місцевою анестезією. У цьому разі як місцевий анестетик застосовують дикаїн або лідо-каїн. У окремих випадках для назо-трахеальної інтубації використовують анестезіологічні щипці та провідник, які допомагають спрямовувати інтуба-ційну трубку в голосову щілину.