МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
І. ФРАНКА
ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра української літератури
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
Національна основа поетичної творчості П. Грабовського
Виконала:
студентка групи ФЛУ - 21
Бачишина О.Б.
Львів - 2009
Національна основа поетичної творчості П. Грабовського. Образ України. Проблема ностальгії
29 листопада 1902 року в снігах похмурого Сибіру на засланні помер Павло Арсенович Грабовський... Помер на 38-му році свого безмірно тяжкого життя. Видатний поет і незламний борець за свободу, великий мученик і страждалець за народ, непримиренний ворог усякого деспотизму і неволі та неправди, ревний оборонець прав поневоленого народу, непохитний борець за правду і справедливість, полум'яний патріот України - Павло Грабовський був попередником багатьох тисяч українських письменників і культурних діячів, що в нелюдських муках та стражданнях гинуть в російсько-більшовицьких північних концентраційних таборах та засланнях.
Згадуючи своє дитинство, Павло Грабовський писав у автобіографії: «Змолоду я був трохи химерної вдачі, смиренної, хоч і запальної, легко переймався жалем та товариським почуттям. ., а як підріс трохи, мене тягнуло до всього надзвичайного та романтичного, і мені хотілося прийняти муки за Христа». І з 18 років свого життя до смерті своєї передчасної Павло Грабовський був справжнім мучеником за найкращі, найвеличніші християнські ідеали, несучи непохитно тяжкий хрест мук і страждань за Україну, за Свободу, за Правду! Не можна без подиву і захоплення згадувати про цю надзвичайну людину, про цього великого праведника, про цю криштально чесну людину.
Україна була змістом його підневільного життя! Україна була головною, центральною темою його творчості! Україна була найбільшими його святощами! До неї він рвався всією своєю змученою душею, про неї він думав і день і ніч! її болями болів, терпів за неї нелюдські муки і страждання, він її бачив у снах у всій її красі і в усій її лихій долі! Україна була для нього яскравим сонцем у вічній темряві сибірської полярної ночі! Людина надзвичайної енергії і надзвичайної, подиву гідної моральної сили і непереможного духу, скута кайданами московської неволі, як гордий Прометей, до кінця випила гірку чашу неволі, мук і страждання, але не зломилась перед коронованим московським деспотом. До останніх днів свого безталанного життя Грабовський зберіг незвичайну силу свого величного Духа!
«Крик болю і туги за рідною Україною» - такими словами охарактеризував поезію Павла Грабовського Іван Франко. Відірваний на довгі роки від рідної землі, від рідної культури, Грабовський пам'ятав свій край, вболівав за його долю. «Коли я опинився в іркутській тюрмі з перспективою каторги або вічного поселення в Сибіру, - згадував Грабовський, - тяжкий сум за Україною стис моє серце; вона являлась перед мене в якомусь надзвичайно принадному світлі, панувала моїми думками». Так стала окреслюватися патріотична тема, яка потім була реалізована у багатьох поезіях Грабовського.
Образ України окреслюється в багатьох віршах збірки «Пролісок»: «До України», «Україна приснилась мені», «Народові українському», «О, яка ж ти сумна, Україно моя», «До Русі-України», «До галичан». Із цих віршів постає неповторна, чарівна природа рідної землі, змальовуються окремі подробиці українського побуту, які протиставляються суворій сибірській реальності, що оточувала поета. Вимріяні картини далекого краю свідчать про бажання героя бачити рідну землю багатою і щасливою:
Бажав би я, мій рідний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь,
Давно сподіваного раю
Від себе власно сподівавсь.
Щоб велич простого народу
Запанувала на Русі,
Щоб чарівна селянська врода
Росла в коханні та красі.
Як правило, кожен з таких образів підкреслює контраст між бажаним і реальним. Так, після світлої картини літнього вечора в Україні, що наснилася героєві вірша «Сон», постає сувора реальність сибірської ночі: «Тьма наді мною, стужа дійма, а за стіною виє зима». Але «найдорожчою дружиною... під небом дальньої чужини» є для Грабовського далека Україна, яку тепер він може побачити лише у снах та мріях. Серед снігової сибірської хуги він чує шепіт верболозів і шум верб у рідній стороні, плескіт хвиль на ріці, бачить вогнище, яке розпалювали косарі;
Тяжкі поневіряння, загрозливий стан здоров'я, усвідомлення того, що йому вже не стане сили діждатись закінчення заслання, побачити рідну Україну (за написання протесту проти знущання тюремних властей над ув'язненими Грабовського додатково було засуджено ще на 10 років заслання), самотність, холод і голод породжують у нього часом гнітючі відчуття безнадії і суму («Україна приснилась мені»):
Життя стає дедалі гірше
В тяжких кайданах чужини;
Мені не бачити вас більше
Украйни милої лани!
Однак, долаючи воістину героїчними зусиллями нелюдські умови підневільного життя і відірваність від рідного краю, поет вірить у щасливе прийдешнє України, що «прийде день великої відради».
Коли читаєш щирi рядки, сповненi сердечного запалу, поєднаного з невимовним сумом, зримо вiдчуваєш муки поета-патрiота, вiдiрваного на довгi десятирiччя вiд рiдної землi, її культури, позбавленого можливостi працювати на нацiональнiй нивi.
... Останнiм часом в сучасному сьогоденнi ми часто застосовуємо це горде слово «патрiот», використовуючи його у запальних промовах й гаслах. Та чи розумiємо ми його так само глибоко, вiдверто, iз загостреним почуттям вiдповiдальностi, як розумiв справжнiй патрiотизм Павло Арсенович? Чи кожний iз сучасних «патрiотiв» може сердечно заявити, що служiння справi рiдного народу є його настановчим життєвим кредо? На жаль, мабуть, далеко не кожний.
Ось чому Павло Грабовський, який iз тридцяти восьми рокiв життя двадцять провiв у засланнях за свої патрiотичнi переконання, розкриває сучасним українцям незбагнену для багатьох рiч: якщо у людини є батькiвщина, рiдна земля, - це вже неабияке щастя! Втрата її - велике горе, що дорiвнює смертi. У вiршi «Рiдний край» поет говорить:
Дома все тебе дратує,
Порошинка дошкуля;
Хто що скаже, пожартує, -
Втiк би зараз вiдцiля...
А не вспiвши край свiй кинуть,
Туга зараз забере;
Спогадання роєм линуть,
Забувається все зле.
Читаючи цi рядки, я чомусь пригадала цикл нарисiв-листiв сучасного харкiв'янина - емiгранта iз Канади, якi є нiби iлюстрацiєю до наведеного уривка.
Патрiотичнi переконання Павла Грабовського визначили i пафос його творчостi. У пристрасному заклику «Уперед за край рiдний та волю», яким починається вiрш «Уперед» виражено найзаповiтнiшi бажання поета. Тут органiчно поєдналися його любов до України з прагненням побачити її народ звiльненим вiд важкого ярма, що отруювало життя знедоленої людини:
Щоб Русь порiзнена устала З-пiд вiковiчного ярма I квiтом повним розцвiтала У згодi з ближнiми всiма! («До Русi - України»)
У поезiях збiрки «Пролiсок»(1894) вилилася туга за рiдним краєм, за близькими людьми, за тiєю громадською працею, якiй поет вiддав увесь свiй юнацький запал. Власне, саме з цiєї збiрки патрiотична тема стала провiдною у творчостi Грабовського i реалiзувалася у багатьох творах, джерелами яких були згадки про батькiвщину, розмови з ув'язненими українцями, книжки про Україну, її iсторiю.
Поет подає символiчний образ рiдної України, називаючи її «серце-нене» («До України»), закликає всiх зiбратися «докупи» пiд єдиним гаслом: «Шлях любовi та освiти нас навiки поєдна! «(«До українцiв»).
Все, що стосувалось України, турбувало серце митця; велику увагу вiн придiляв єднанню й самобутностi української нацiї. Щоб зберегти себе як народ, зазначав Грабовський, українцi мають «дорости до загально освiтнього рiвня» («Лист до молодi української»), а це можливо тiльки за збереження й розвитку питомих нацiональних традицiй.
Поетичний образ України постає з рядкiв творiв з ностальгiйним мотивом («Україна приснилась менi», «Сон», «Далеко»). Картини чарiвної українською природи, побуту протиставленi суворiй сибiрськiй реальностi, пiдкреслюють глибоку тугу поета-патрiота за рiдною землею.
Я вважаю, що в наш час патрiотичних гасел доречно частiше звертатися до поезiй Грабовського, якому є що сказати нам.
Література
1. Одарченко П. Українська література. - К., 1995. - С 17 - 23.
2. Грабовський П. Твори в 3 т. - К., 1988. - Т.2
3. Вертій О. «… Не згине наша мати! «: Візія України в творчості Павла Грабовського // Дивослово. 1998. №10. -С.8-9.
4. Гаєвська Н. Вивчення творчості П.А. Грабовського в школі. - К., 1989.