ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Поняття про неповне речення
1.1. Класифікація неповних речень
Розділ ІІ. Типи неповних речень у творах Юрія Мушкетика
2.1. Контекстуальні та ситуативні неповні речення в романі "Яса"
2.2. Специфіка еліптичних неповних речень в творах Юрія Мушкетика
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність теми дослідження
. Мова – найбільше багатство і нації, і кожної людини зокрема. Без мови немає народу. Мислення і мова виділили людину з тваринного світу. Мова забезпечує поступальний розвиток і людини, і народу, і людства в цілому.
«Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національної організації… Мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова – житиме й народ яко національність…»(Іван Огієнко) [16;4].
Щоб якнайефективніше користуватися мовою, її треба знати і відчувати, розуміти її структуру і, внутрішні закономірності та закони.
Людина засвоює мову змалку від батьків, оточення, читаючи різноманітну літературу, пізнаючи навколишній світ. Протягом життя людини оволодіває виражальними засобами рідної мови. Це відбувається в основному стихійно.
Але щоб відчувати мову, потрібно усвідомити структуру мови як системи, збагнути її закони, внутрішню логіку. Це досягається вивченням закономірностей її фонетичного ладу, будови слова, словотвору, групування лексики, взаємовідношень між словами та їхніми значеннями, поділу слів на частини мови, побудови словосполучень і, на що слід звернути особливу увагу, різного виду речень, з яких формуються тексти.
Оскільки вагомим способом пізнання людиною дійсності є спілкування з оточуючими людьми, речення є дуже важливим елементом пізнання навколишнього світу, адже несе в собі не лише інформацію про певні факти, але й допомагає людині висловити свій емоційний стан.
Ще в дитячому віці людина вчиться висловлювати свої думки. Спочатку як окремі слова, далі – словосполучення і, врешті-решт, – речення.
Неповні речення є важливою складовою не лише усного мовлення, але й літературної мови нашого народу. Яскраві приклади використання неповних речень в художніх творах можна знайти у творах українського письменника Юрія Михайловича Мушкетика – визнаного майстра сучасної української прози. За три десятиліття літературної праці ним опубліковано більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, написано кілька п'єс.
Саме на прикладах його творів якнайкраще відстежується роль простих речень в українській мові не лише літературній, але й розмовній.
Питання про конструкції, в яких не вжиті необхідні члени речення (головні чи другорядні), упродовж тривалого часу (із середини ХІХ ст.) є предметом особливого інтересу вітчизняних мовознавців.
Об’єктом дослідження
курсової роботи є неповне речення як синтаксична одиниця.
Предметом дослідження
курсової роботи є неповні речення в творах Ю.Мушкетика.
Метою
курсової роботи
є дослідження особливостей неповних речень в Ю.М.Мушкетика.
Мета роботи зумовлює виконання таких завдань
:
– дослідити поняття неповного речення;
– охарактеризувати основні типи неповних речень;
– дослідити специфіку неповних речень на прикладах з творів Ю.Мушкетика.
Розділ І. Поняття про неповне речення
Найменшою одиницею спілкування є речення.
Речення
– це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію. "Це основна граматично оформлена, інтонаційно оформлена комунікативна мовна одиниця, в якій формується й виражається думка, що відображає частинку реальної дійсності і показує різні відношення повідомлюваного змісту до буття" [17;237].
Наприклад, сполучення слів Стояла висока весняна вода
[14;360] є реченням, бо несе думку, уявлення про певний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньому об'єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. І тому, що воно в усній мові вимовляється з певною інтонацією, а на письмі починається великою буквою й закінчується крапкою (крім того, у середині може мати різні розділові знаки).
Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю.
Речення, які називають неповними, широко вживаються у сучасній українській мові, особливо в розмовному та художньому стилях.
Неповні речення
- це речення, в яких одна з ланок їхньої будови не вимовляється, однак фіксується свідомістю.
За визначенням О.Д. Пономаріва "неповним називають речення, в яких пропущено, тобто не представлено словом, один із структурно необхідних синтаксичних членів.
Те, що в реченні пропущено необхідний член, можна встановити з наявності членів, синтаксично залежних від пропущеного елемента… Неповне речення — це похідний варіант від повного. Але це не означає, що в тексті повний варіант завжди буде основним. Навпаки, дуже часто саме неповне речення вважається стилістичною нормою…" [17;269].
Термін "неповні речення" належить М.Гречу, який вважав, що неповними є такі конструкції, у яких пропущений будь-який член речення.
Уточнюючи тлумачення неповного речення, Ф.Буслаєв зазначав, що пропущеними можуть бути тільки головні члени речення.
П.Фортунатов трактував речення як вираженя психологічного судження, що за умови вираження обох членів психологічного судження граматичними складами речень речення є неповним.
О.Пєшковський вважав неповним реченнями такі, в яких не вистачає одного або кількох членів. Він виділив кілька типів неповних речень: без підмета, без присудка, без дієслівної (в т.ч. і нульової) зв’язки, з дієслівною зв’язкою, але без предикативного члена тощо.
О.Шахматов розмежовував неповні та односкладні речення. Неповні присудками - "порушеними", з пропущеними складовими частинами підмета чи присудка - "дефектними".
І донині неповні речення трактують по-різному. На думку одних вчених, неповними є такі речення, неповнота яких зумовлюється контекстом чи ситуацією. Інші неповними вважають речення з відсутнім членом, потреба в якому зумовлюється граматичною структурою цього речення тощо.
Різні погляди на неповні речення висловмлювлювали й українські мовознавці. Так, О.Партицький називав їх "догадними реченнями" [22;133], про пропущені члени яких необхідно було здогадуватися.
В.Сімович визначав неповні речення як "промовчані речення" [22;134].
Л.Булаховський неповними реченнями називає такі, які характеризуються відсутністю будь-якого члена, потреба в якому випливає з граматичної структури цього речення.
Також грунтовно дослідив неповні речення в сучасній українській мові П.Дудик.
Неповні речення зумовлені потребами комунікації, бо дають змогу висловлювати думку економно, без зайвих повторень і водночас зрозуміло.
На їх утворення впливають власне мовні та позамовні чинники. Власне мовні чинники грунтуються на формах слів, що своєю роллю вказують на семантику та морфолого-синтаксичні особливості неназиваних членів. Позамовними чинниками є ситуація, умови мовлення, міміка, жести тощо.
Якщо в повних реченнях усі позиції матеріально виражені, то в неповних, що будуються за тією ж моделлю, деякі члени речення формально відсутні, однак утримуються в свідомості, є необхідними складниками і беруть участь в організації неповних речень.
Отже, неповні речення є ущільненими варіантами повних речень. Вони можуть бути двоскладними та односкладними. Наслідком неназваного (неназваних) члена речення є перерваний синтаксичний зв’язок. Наприклад, у конкретній ситуації, зрозумілій для вчителя і учня, цілком природним є використання речень типу: Це твій?
(зошит) Це твоя?
(книга)Це твоє?
(завдання). Викоритання займенників в чоловічому, жіночому та середньому роді зумовлюється потребою його узгодження з неназваним членом у роді, числі, відмінку.
Найчастіше пропускаються головні члени речення, хоча можуть бути й речення з неназваним будь-яким другорядним членом.
Пропущені члени речення можуть встановлюватися:
1. З попередніх і (спорадично) наступних речень, наприклад:
"[Корабель приплив до нього в скрутний час.] Мовби провіщав своєму новому господарю небезпечну плавбу"
[13;361]. В наведеному реченні пропущено підмет "корабель", який встановлюється з попереднього речення.
"Місяць заглянув у вправлені в олово шибки вікна. Освітив шмат білої стіни з маленьким килимком"
[13;197]. У цьому реченні пропущено підмет "місяць", який встановлюється з попереднього речення.
2. З конкретної обстановки мовлення:
"- Ось зараз візьму барбару та виб'ю з тебе ті думки"
[13;236].
В цьому реченні пропущено підмет, виражений особовим займенником "Я".
"
Умів скрутити все — підкову, повіддя норовистого коня, потаємний, погрозливий рокіт юрби"
[12; 247]. В даному реченні також пропущено підмет, виражений займенником "він".
3. Зі структури та змісту самого неповного речення:
"
— Гей, Ониську, — гукнув до корчмаря. — Горілки послу його величності! Аглицької! Вогнистої!"
[12;519]. Або: "— Розсідлуйте, хлопці, коней та лаштуйте переобідок"
[12;498]. Такі речення називають еліптичними (грец. elleipsis - нестача, пропуск).
Отже, функціонування неповних речень зумовлюється контекстом і ситуацією, а також структурою і змістом самого неповного речення. Саме ці показники взято за основу класифікації неповних речень.
1.1. Класифікація неповних речень
"Неповними
називаються прості речення, в яких пропущено один чи кілька необхідних для граматичної структури речення членів, що легко відновлюються з контексту чи ситуації" [21;529]. Наприклад: "Він дивився на воду і не знав, чого сидить тут. І не знав уже гаразд, для чого живе на світі
"
[13;271].
Пропущеними можна вважати тільки ті члени речення, відсутність яких призводить до семантичної або структурної неповноти речення.
За структурними і семантичними ознаками серед неповних речень виділяють такі різновиди: контекстуальні, ситуативні та еліптичні. В свою чергу, дослідники української мови (М.Я.Плющ, О.Д.Пономарів, І.Р.Вихованець та ін.) [21;529] поділяють неповні речення на такі дві групи:
а) речення структурно і семантично неповні (контекстуальні та ситуативні);
б) речення структурно неповні, але семантично повні (еліптичні).
Основну групу неповних конструкцій становлять речення структурно й семантично неповні, їх поділяють на контекстуальні й ситуативні.
Контекстуальними
називаються неповні речення, опущений член яких допомагає встановити суміжний текст: "То дзвенітиме і свистітиме тиша, яка на ту мить поміняла свою барву. Зараз вона теж інша. Зелена, важка, в росі і надвечірній імлі…
"
[13;564].
Ситуативними
називаються неповні речення, відсутній член яких допомагає встановити ситуація:
"— Чуєш, питаю?
— Та чую
"
[13;253].
структурно неповними, але семантично повними називають еліптичні
речення. В цих реченнях пропущений присудок, який не встановлюється з контексту чи ситуації. Уявлення про цей присудок одержуємо з власного змісту й будови цих речень, а точніше, з семантики і форми залежних обов’язкових другорядних членів — додатка чи обставини: "— Горілку не забудь, отамане, горілку! — нервово голоколінники"
[13;217].
Отже, еліптичні речення структурно неповні. Семантично ж вони повні, бо "за відсутності лексичного вираження присудка семантичне навантаження припадає на семантично і структурно обов’язкові другорядні члени речення — обставини й додатки, які залежать від "нульового присудка" [21;530].
Неповними можуть бути як двоскладні, так і односкладні речення. Тому "не слід змішувати односкладні повні речення, в яких ніколи не буває підмета (безособові, узагальнено-особові, неозначено-особові, означено-особові, інфінітивні), з неповнимидвоскладними реченнями, в яких підмет пропущений; чи односкладні повні речення, в яких ніколи не буває присудка (номінативні), з двоскладними реченнями, в яких цей присудок пропущений" [21;531].
"Пропущений підмет чи присудок у двоскладних реченнях встановлюється з контексту, ситуації чи наявних другорядних членів речення, а в односкладних реченнях наявність одного головного члена речення є їх найістотнішою структурною ознакою" [21;531].
В багатьох випадках у неповних реченнях на місці пропущеного члена речення ставиться тире:
— тире ставиться в неповному реченні на місці пропущеного присудка: "Перед образами — непогасна лампада"
[13;162];
— якщо пропущено інший член речення, то тире може ставитися або не ставитися в залежності від паузи: "— Цю ікону - до мого куреня,
— наказав підпаламареві, вказавши на козака, що бився з турком. По тому вернувся до січової канцелярії"
[13;381]; "А вода по каменю, а вода по білому...
[13;310];
— тире не ставиться в еліптичних реченнях, якщо немає спеціальної паузи: "— Якого ж ти роду-племені? Як звати? Мене — Кирилом."
[13;193].
РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦИФІКА НЕПОВНИХ РЕЧЕНЬ
У ТВОРАХ ЮРІЯ МУШКЕТИКА
2.1. Контекстуальні та ситуативні неповні речення
в романі "Яса
Неповні речення класифікують на контекстуальні, ситуативні та еліптичні. Розглянемо кожен з вищенаведених типів на прикладах з роману Ю.Мушкетика "Яса".
Контекстуальні неповні речення.
Це такі структури, в яких пропущений член (члени) визначається з контексту, переважно з попереднього речення. Найчастіше це речення з неназваним підметом. У таких реченнях пропущене слово може бути відновлене завдяки контекстові. Власне, й причиною його пропуску є те, що в контексті це слово раніше вже вживалося і немає потреби його ще раз повторювати:
"То дзвенітиме і свистітиме тиша, яка на ту мить поміняла свою барву. Зараз вона теж інша. Зелена, важка, в росі і надвечірній імлі…
"
[13;564]. Виділене речення не містить підмета. Він стає зрозумілим з двох попередніх речень уривка - "тиша". Це речення підкреслює особливості тиші, допомагає читачеві краще її уявити.
"Він дивився на воду і не знав, чого сидить тут. І не знав уже гаразд, для чого живе на світі
"
[13;271]. В наведеному реченні також відсутній підмет "він", який також стає зрозумілим з контексту. Йдеться про стан душі персонажа роману. Глибоко розкрито зміст його розгубленості.
"Посеред усього цього кривавого розору, неначе острівець посеред спіненої ріки, стоїть Запорозька Січ, але не просто стоїть, довкола неї чи не в першу чергу закручуються грізні смерчі, вона переймається звитягою і боріннями тих, хто обіцяє народу волю і Україні злуку. А на ній, у її серці, — він, божою волею кошовий Війська Запорозького. Колись невгамовний, рвійний, нестримний, а нині оступлений важкими думами, сумнівами, з темною осмутою в душі
"
[13;657]. У цьому реченні підмет також відсутній, проте з попереднього тексту стає зрозуміло, що мова тут ведеться про "кошового отамана Війська Запорозького". Такий опис одного з головних героїв роману допомагає читачам краще уявити його характер та стан душі.
Часто в неповних двоскладних реченнях пропущений присудок:
"А вода по каменю, а вода по білому
... Вона набігала валами, спадала потоками, розбиваючись на тисячі струмин, а внизу клекотіла жовто-біла піна, й ревисько стояло, неначе десь у глибинах крутилися сотні жорнових каменів "
[13;318]. Цим реченням описується невпинність та бурхливість течії. Читач ніби заглиблюється в неповторну красу рідної природи.
У неповних реченнях можуть опускатися не лише головні, а й другорядні члени речення:
"Завтра султан накаже викинути геть усі три місяці. Або перенесе опочивальню в інше місце. Так, накаже перенести в західне крило палацу
"
[13;241]. В наведеному виділеному реченні пропущено підмет ("він" або "султан") та додаток (перенести що? - опочивальню).
Неповні контекстуальні речення вживають у всіх стилях, але особливо характерні вони в діалогічному мовленні. "При чергуванні запитань і відповідей репліки "чіпляються" одна за одну, утворюючи єдине діалогічне ціле, в якому немає потреби повторювати вже сказане. Часто в репліці опускаються всі члени речення, крім головного, який є ремою"[17;271].
Пропуск членів у неповних реченнях — надзвичайно важливий чинник економії в мові, він дозволяє стисло й динамічно викласти інформацію.
Серед неповн
- прості речення з пропущеним головним або другорядним членом;
- складні речення з пропущеною головною або підрядною частиною;
- неповні речення, які є частиною складного речення з пропущеним членом, що називається в другій частині складного речення.
Ситуативні неповні речення.
У цих структурах пропущений член (головний або другорядний) не вживається з огляду на ситуацію мовлення, з якої він зрозумілий. Наприклад, у процесі спілкування двох чи більше осіб часто не називають зрозумілі для обох мовців речі. Наприклад:
"— Туди дивися
. — Помовчав і сказав тихо, мовби самому собі: — Святе це місце. — чати. Найсвятіше на всій Україні. Стій
, хлопче! Нехай наллється відвага в твою душу!"
[13;97]. Наведений приклад - використання ситуативних неповних речень в конструкціях з прямою мовою.
Проте найчастіше і найширше використовуються ситуативні неповні речення у діалогічному мовленні, де (особливо в репліках-відповідях) пропущені головні і другорядні члени речення, нерідко одночасно. В такому разі неповне речення являє собою рему. Наприклад:
"— Король казав: ти пив з ним чару дружби, — белькотів посол.
— Миру! Тоді він був ще коронним.
— Ще казав
: ти мудрий, хитрий і тихий.
— Ніколи не був
.
— Ага. Щось ти й тоді вчворив."
[13;738].
"— Так куди ти йдеш, хлопче?
— До Колобродів
, — трохи нітячись, відказав Кайдан"
[13;739].
"— Ти хоч чуєш? — з серцем обізветься кошовий.
Мовчить.
— Чуєш, питаю?
— Та чую
"
[13;253]
Наведені вище приклади неповних ситуативних речень - реми, оскільки в них пропущено не лише один з головних членів, а й інтуїтивно вгадуються другорядні. Наприклад:
— Ще
(король) казав
: ти мудрий, хитрий і тихий.
—
(Я)Ніколи не був
(мудрим, хитрим і тихим).
Останнє речення - рема, оскільки пропущено не лише підмет, який виражається особовим займенником "Я", але й однорідні означення.
"— Так куди ти йдеш, хлопче?
—
(Я йду) До Колобродів
, — трохи нітячись, відказав Кайдан"
У цьому реченні пропущена граматична основа - і підмет, і присудок. Вони стають зрозумілими читачу з контексту попередніх речень.
—
(Ти) Чуєш,
(я) питаю
(тебе)?
— Та чую
(я)".
Наведений приклад діалогу складається з трьох неповних ситуативних речень. В кожному з цих речень пропущено підмет, який можна виразити особовим займенником. В другому реченні також пропущено додаток. Ситуативно пропущені члени речення в поданому діалозі вгадуються, проте такі скорочені, неповні речення сприяють кращому сприйманню тексту, асоціюють діалог з живою розмовою.
У ситуативних реченнях пропущений член стає зрозумілим не з контексту, а з мовленнєвої ситуації. Оскільки всі учасники розмови знають, про що йдеться, те чи інше слово може випускатися.
Ситуативні неповні речення вживаються в основному в усному мовленні. При цьому зрозуміти їхній зміст допомагають також міміка, жести, інтонація.
Отже, в романі "Яса" Юрій Мушкетик застосовує яскраві зразки неповних контекстуальних та ситуативних речень. Перший тип додає більшої яскравості та точності описам природи, зовнішності персонажів, а другий - наближає монологи та діалоги героїв твору до живої розмовної мови.
2.2.
Специфіка еліптичних неповних речень
в творах Ю.Мушкетика
Еліптичні речення
- це структури, в яких неназваний член речення не визначається з контексту та обстановки мовлення, а зумовлюється структурою та семантикою самого речення. Найчастіше пропущеним є присудок двоскладного чи головний член односкладного речення, який встановлюється лише приблизно. "В еліптичних реченнях відсутній член, а це завжди присудок, можна відтворити не з контексту чи ситуації, а з самої конструкції речення… На відміну від контекстуальних, в еліптичних реченнях можна відновити не конкретне пропущене дієслово, а лише тематичну групу, до якої воно належить" [17;271].
За визначенням дослідника української мови М.Я. Плюща, "еліптичним називають речення, специфікою структури яких є відсутність дієслівного присудка, що не встановлюється з контексту чи ситуації. Такі речення самостійно функціонують у мові, а уявлення про неназваний член випливає із змісту речення. Еліптичні речення, незважаючи на пропуск (еліпсис) головного члена, не потребують ні контексту, ні ситуації для передачі інформації, вона вичерпно виражається всією конструкцією вцілому"[23;348].
Хоча еліптичні речення розглядаються як різновид неповних речень, вони є структурами, відмінними від власне неповних речень (контекстуальних і ситуативних), які і структурно, і семантично неповні. Їх специфіка полягає в тому, що вони семантично повні, а структурно - неповні.Тому дехто з учених трактує їх як самостійні речення окремого типу, особливістю структури яких є відсутність дієслівного присудка, що не встановлюється з контексту. Проте цей присудок бере участь у формуванні будови речень цього типу, оскільки в них наявні члени групи присудка.
Саме внутрішня будова еліптичного речення зумовлює появу цих структур, тим часом як контекст і ситуація не відіграють ніякої ролі в їх відтворенні. Наприклад:
"Сволок тут мережаний
, одвірки різьблені. На покуті, в кутку, божниця — образи на двох довгих полицях, поміж ними кілька дорогих, мальованих на кипарисі та жерсті грецькими та київськими майстрами. Перед образами — непогасна лампада"
[13;162].
Не вжиті в поданих реченнях дієслова "є", "перебуває", "знаходиться" заміщуються обставиною "тут". Це свідсить про структурну неповноту речення (відсутній присудок). Проте за інформативною семантикою наведені вище речення повні.
Можливість встановлення значення відсутнього присудка забезпечується кількома факторами:
а) наявністю членів речення, синтаксично пов’язаних із пропущеним;
б) лексичним та граматичним значенням залежних від пропущеного члена речення слів;
в) однотипністю конструкцій еліптичних речень, обмеженістю їх семантичних груп, мовною традицією.
Еліптичні речення є типовими конструкціями в розмовних стилях мови, на чому наголошують дослідники П.Дудик, А.Загнітко, М.Каранська та ін. [17;136]. Ці речення вирізняються з-поміж інших своєю синтаксичною будовою, можливістю синонімічного заміщення неназваних членів. Важливу роль у них відіграють другорядні члени речення (обставини і додатки), завдяки яким можливий еліпсис члена речення чи його частини.
Розрізняють кілька різновидів неповних еліптичних речень:
1) з еліпсисом присудка (головного члена односкладного речення) зі значенням дієслова руху, переміщення в просторі. За структурою такі речення переважно поєднують препозитивну чи постпозитивну обставину з підметом, постпозитивний додаток з підметом. Наприклад:
"Не пам'ятав, як сталося, — жива душа хотіла жити, — що не чекав смерті чи полону на маківці Сліпої, а покотився вниз. Геть з лисого горба, в бур'ян, куди ще не сягнули очі татар
. Котився по крутому козачому схилу, хоч відав, що там теж нема порятунку"
[13;8].
Деколи в простому і складному реченнях не називається кілька присудків із значенням руху.
2) з еліпсисом присудка (головного члена односкладного речення), що виражає прохання, наказ, побажання, прривітання, подяку, запитання тощо. Такі структури лаконічні, часто використовуються в розмовному мовленні, здебільшого емоційно забарвлені. Наприклад:
" - В холодну його! - загуло товариство"
[13;97].
"А шабля в руці козака-велетня сичала, як гад, стригла на січку зелений ситняг, він падав на воду, обсипав молодика з усіх боків, і той врешті злякався не на жарт, заволав:
— Пробі! На поміч!
Убивають!"
[13;395].
"— Цю ікону - до мого куреня,
— наказав підпаламареві, вказавши на козака, що бився з турком. По тому вернувся до січової канцелярії"
[13;381].
3) з еліпсисом присудка (головного члена односкладного речення) зі значенням буттєвого дієслова. Це нульові форми дієслова "бути" та синонімічних з ним дієслів. Наприклад:
"— Ми українці
, Киліяно... Християни.
Киліяна мимовільним напруженням звільнила зв'язані рушником руки, здерла з обличчя прозорий серпанок.
— Я хочу жити! — закричала вона. — Не однімай у мене і в себе сонце.
— Це чуже сонце
, — глухо відповів Лаврін.
— Воно одне
, — гукала вона, знайшовши у власних словах якусь істину. — І любов одна.
— Але батьківщина теж лише одна
, — важко підвів голову Лаврін"
[13;217].
4) з нульовою (еліпсованою) заперечною формою дієслова "бути" чи семантично близького до нього заперечного дієслова. Наприклад:
"Той рвонув на грудях темну полотняну сорочку, роздер до пупа:
— То не я,
не я, чого вирячаєтеся. Я спав. Нехай он Пилип скаже"
[13; 249].
5) речення з еліпсисом присудка, що має значення дієслова мовлення. Вживаються в словах автора при прямій мові, а також і в самій прямій мові. Наприклад:
"— Горілку не забудь, отамане, горілку! — нервово голоколінники"
[13;217].
6) конструкції питального характеру з еліпсисом дієслова-присудка (предикативного члена односкладного речення). Переважно такі конструкції складаються з обставини "де?" і підмета або ж з одного чи кількох займенникових додатків. Наприклад:
"— Якого ж ти роду-племені?
Як звати? Мене — Кирилом. Ждан не встиг відповісти, як зашелестіло під шинком:
— Жмурко йде, Жмурко йде..."
[13;193].
7) з еліпсисом підмета в двоскладному реченні чи додатка в двоскладному і односкладному. Наприклад:
"— Сідай, хлопче. У ногах правди немає.
Козак вочевидь не був голоколінчиком. Ждан оддав йому поглядом дяку, сів на лискучу колоду. Скосив очі на козака. Січовик схожий на ведмедя — такий же великий і кудлатий. Руки волохаті, і стріхами брови, і круглі очі-вирла.
Січовик поплямкав товстими губами й сказав:
— Бачу, зелений і на Січ прибився недавно
.
— Недавно"
[13;120].
8) односкладні речення з еліпсисом предикативного слова "можна", "треба", "необхідно" та ін. здебільшого при явному інфінітиві. Напрриклад:
"Пройшло щось місяців коло двох в тісноті, що ні лягти, ні присісти
"
[13;61].
9) односкладні речення з еліпсисом інфінітива за наявності предикативних слів "пора", "час". Наприклад:
"Воно трохи й страшно було швендяти навіть мислію по божім обійстю
: ще шелехне з-за куща дрюком якийсь архангел, але ж вельми хочеться козакові бодай краєм ока зазирнути в господній дім, — либонь, не дім, а палац, ще й з колонами, як у пана Казановського, — бо той дім, на велике Сироватчине переконання, стоїть посеред раю, куди попаде й сам Мокій"
[13;16].
"Либонь, вони знали, що на могилі була сторожа
, й ця їхня передова залога мчала просто сюди"
[13;17].
За своїм значенням еліптичні речення поділяються на такі групи [17;272]:
1) Наказові й окличні речення. Семантика відсутнього дієслова, як правило, означає побажання, наказ рухатися. наказ дати щось.
2) Речення із значенням руху.
3) Речення із значенням мовлення, говоріння.
4) Речення із значенням перебування, існування, місцезнаходження.
5) Речення із значенням енергійної дії.
Хоча для кожного еліптичного речення можна підібрати відповідне дієслово-присудок, не слід вважати, що еліптичне речення є похідним, скороченим варіантом повного. Воно похідне тільки в історичному плані, у сучасній же мові еліптичні речення є абсолютно самостійними синтаксичними утвореннями, не залежними від своїх аналогів — повних речень. Це відрізняє їх від інших типів неповних речень.
Отже, неповні речення в українській мові поділяються на три типи: контекстуальні, ситуативні та еліптичні. Еліптичні неповні речення слід виділити в окрему групу, оскільки вони структурно відмінні від двох попередніх типів.
ВИСНОВОК
Речення
– це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію.
У реченні ми сприймаємо не слова, не частини мови, а члени речення.
Член речення
– це повнозначне слово або словосполучення, яке становить найкоротшу осмислену відповідь на питання в реченні.
Питання про крнструкції, в яких не вжиті необхідні члени речення (головні чи другорядні), упродовж тривалого часу (із середини ХІХ ст.) є предметом особливого інтересу вітчизняних мовознавців. Це неповні речення, які широко вживаються у сучасній українській мові, особливо в розмовному та художньому стилях.
Отже, неповні речення
- це речення, в яких одна з ланок їхньої будови не вимовляється, однак фіксується свідомістю. Термін "неповні речення" належить М.Гречу, який вважав, що неповними є такі конструкції, у яких пропущений будь-який член речення.
Неповні речення зумовлені потребами комунікації, бо дають змогу висловлювати думку економно, без зайвих повторень і водночас зрозуміло.
На їх утворення впливають власне мовні та позамовні чинники. Власне мовні чинники грунтуються на формах слів, що своєю роллю вказують на семантику та морфолого-синтаксичні особливості неназиваних членів. Позамовними чинниками є ситуація, умови мовлення, міміка, жести тощо.
Неповні речення поділяють на три типи: контекстуальні, ситуативні та еліптичні. Останній тип відрізняється від двох попередніх семантичною повнотою, проте, як і інші, він неповний структурно.
Контекстуальні неповні речення - це такі структури, в яких пропущений член (члени) визначається з контексту, переважно з попереднього речення.
У ситуативних реченнях пропущений член (головний або другорядний) не вживається з огляду на ситуацію мовлення, з якої він зрозумілий.
Еліптичні речення - це структури, в яких неназваний член речення не визначається з контексту та обстановки мовлення, а зумовлюється структурою та семантикою самого речення.
У творах Ю.Мушкетика знаходимо яскраві приклади використання неповних речень, які додають їм особливого колориту, виразності та яскравості в описах картин природи, в характеристиці персонажів та наближають мовлення героїв (монологічне та діалогічне) до живої розмовної мови.
Список використаних джерел
1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1991.
2. Булаховський Л.А. Питання походження української мови / Твори: У 5 т. – К., 1975 – 1981. – Т. 2.
3. Дубина М.І. Українська ліература. – К:Освіта,1997. – 360 с.
4. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наук. думка, 1984.
5. Загнітко А.П. Український синтаксис: Науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс: Навч. посібник. – Ч.1,2. – К., 1996.
6. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987.
7. Культура української мови: Довідник. – К., 1990.
8. Лауреати Шевченківської премії. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 367—370.
9. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник – 2-ге вид. – К.: Либідь, 1996.
10. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. – 2-ге вид. – К.: Либідь, 1996.
11. Мова і культура. – К., 1986.
12. Мушкетик Ю. М. Твори: У 2-х т. — К.: Дніпро, 1979. — Т. 1.
13. Мушкетик Ю.М. Яса. / Твори в 2-х т., т.2 – К., 2002. – 864 с.
14. Непорожній О.С. Українська література. – К:Освіта,1995. – 623 с.
15. Петренко А.О. Юрій Мушкетик. – К.: Освіта, 1978.-280с.
16. Письменники Радянської України: біобібліографічний довідник. — К., 1970. — С. 303—304.
17. Сучасна українська літературна мова: Довідник / Л.Ю.Шевченко, В.В.Різун, Ю.В.Лисенко; за ред. О.Д.Пономаріва. – 2-ге вид., - К.: Либідь, 1996.
18. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1972.
19. Українська мова. Навч. посібник / П.П. Кононенко, Л.О. Кадомцева, Л.І. Мацько. – 2-е вид., стер. – К.: "Либідь", 1991. – 224 с.
20. Функціональний аналіз синтаксичних одиниць словосполучення, просте речення: Навч. посібник / М.В.Мірченко. – К.: ІЗМН, 1997.
21. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч. Посібник. – К.: Літера, 2000.
22. Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови: Підручник. – К.: Академія, 2004. – 406 с.
23. Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. – 640 с.