Курсова робота з зарубіжної літератури
на тему:
«Зміни образу головної героїні упродовж роману Теодора Драйзера «Сестра Керрі»
Вступ
Теодор Драйзер (1871–1945) – один з видатних письменників США рубежу XIX–XX століть. Саме в цей час в Америці відбуваються зміни, які зачіпають не тільки соціальні сторони існування американців, але й трансформують особистість.
З давніх давен жінка була другорядною особою в житті суспільства. Всюди суспільно значущою діяльністю була саме та, якій присвячували себе чоловіки. Почесна праця, шляхетна зайнятість війною і політикою – все було в руках чоловіків. Жінкам була відведена роль домогосподарки і нічого більше. Але в своєму творі «Сестра Керрі» Драйзер створив образ так званої «третьої жінки» – жінки вільної розпоряджатися своєю долею [10, 336–349]. До того часу життя жінок йшло по маршруту, який задало суспільство: вийти заміж, мати дітей, виконувати другорядні обов’язки. В романі «Сестра Керрі» письменник зобразив жінок (Лолу і Керрі), які зважилися відхилитися від цієї протоптаної суспільством стежки.
На думку багатьох дослідників [4,6,7], розвиток американської літератури в дев’ятнадцятому столітті не відрізнявся бурхливістю, а скоріше його можна вважати уповільненим, неквапним. Він не встигав за розвитком країни. Однак творчість Драйзера зробила свій внесок в цей процес. Драйзер вніс в американську літературу подих життя, своє бачення і оцінку того, що відбувалося в американському суспільстві. Саме цю рису відмітив Сінклер Л’юіс, сказавши про Драйзера, що він «буквально ворвался в спертую и затхлую атмосферу Америки, как порыв неукротимого ветра, и впервые со времен Марка Твена и Уолта Уитмена внес в наш пуританский обиход струю свежего воздуха» [9, 700–701].
З-поміж праць про Драйзера останніх двох десятиліть слід відмітити книгу Л. Хассмана і двотомне біографічне дослідження Р.Лінгемана, що містить численні факти з життя і діяльності письменника, маловідомі широкій читацькій аудиторії. В цьому відношенні біографічна книга Лінгемана є дуже цінним джерелом для сучасного дослідника. Безперечним набутком цієї праці є використання автором архівних матеріалів, щоденникових записів, рукописних джерел, статей і листів письменника, що раніше не видавалися, які зберігаються в архівах бібліотеки Пенсильванського університету і деяких інших бібліотек США.
Відомий критик і літератор Я. Засурський писав, що в творах Теодора Драйзера отримали розвиток численні найкращі традиції американської літератури дев’ятнадцятого століття-традиції романтиків Фенімора Купера, Натаніеля Готорна, Германа Мелвілла, борців за визволення негрів Девіда Торо і Гарріет Бічер-Стоу. Гостре неприйняття світу бізнесу споріднює Драйзера з Купером, з яким його також поєднує розважливий неквапливий спосіб розповідання.
Річард Лінгеман вважає, що до Драйзера, коли в Америці панувала вікторіанська література, суспільство вірило в моральний сенс всього сущого: «Герой в произведениях того периода был всегда нравственным существом. Драйзеровский герой был игрушкой сил, которые ему неподвластны. За что на Драйзера и налепили ярлык детерминиста» [2]. Драйзер різко виступає проти пуританства і святенництва, проти зажерливості, практицизму та себелюбства
Актуальність теми дослідження даної курсової роботи визначається необхідністю розгляду жіночих образів в романі Драйзера у вигляді цілісної системи, у якій можливе виділення різних моделей особистості, з огляду на їхні дії та внутрішні переконання.
Предметом дослідження є роман Теодора Драйзера «Сестра Керрі», який є першим відомим романом в бібліографії письменника.
Метою курсової роботи є дослідження різноманітних моделей особистості жінок, створених письменником в романі «Сестра Керрі»
Дана мета буде розв’язуватися за допомогою окремих завдань дослідження:
– розглянути особливості реалізму Драйзера
– дослідити жіночі образи, що ввібрали в себе загальні якості американського національного характеру з його прагненням успіху та заможності
– проаналізувати особистісні характеристики кожної конкретної героїні
– простежити зміну образу головної героїні упродовж роману
1. Особливості
реалізму Драйзера
Книги видатного американця і в наш час читаються з непослабленою зацікавленістю, допомагаючи читачам зрозуміти Америку, світ, людину. Якщо спробувати одним словом виразити моє уявлення про Драйзера – митця, то, мабуть, можна погодитись із порівнянням яке приводить Ю. Ковальов в своєму нарисі про творчість Драйзера [11]. Важко підібрати щось більш підходяще, ніж назву одного з його романів – «Титан».
Але не такими були порівняння в американській літературній критиці за життя письменника. Кожний новий роман Драйзера викликав занадто потужний суспільний резонанс в Америці тому, що він був дуже значним явищем, щоб можна було обійти його увагою. Через це Драйзер ніколи не міг поскаржитися на недостатній інтерес зі сторони критиків. Але цей інтерес частіш за все був недружелюбним.
Це було викликано тим, що письменник не дотримувався загальноприйнятих «норм» літературної творчості, типових і зрозумілих для Америки. Він писав на заборонені і закриті для суспільної думки теми з такою реалістичною відвертістю, що сповнювали жахом порядних критиків. Драйзер руйнував образ порядного буржуазного суспільства, він відкривав правдивий зміст моральних цінностей, що були прийняті. Від його суджень і оцінок почесна публіка приходила в стан шоку. Драйзер не щадив нікого і нічого. Він стверджував, що в цьому передусім винна соціальна система. Більш того, таке розуміння суспільного устрою логічно привело його в ряди Комуністичної партії США.
Основною ідеєю творів Драйзра було втілення «Американської мрії». М. Гофман [3] пише, що американська мрія перестала бути абстракцією, і перетворилась на життєву ціль. Для персонажів драйзерових романів життєвою ціллю було досягти успіху не зважаючи ні на що.
Письменник Теодор Драйзер був суперечливою фігурою свого часу не тільки тому, що видав «аморальний» роман «Сестра Керрі», різку і драматичну «Американську трагедію», але й тому, що його особисте життя включало в себе безліч любовних зв’язків, членство в комуністичній партії, він був прибічником радикалізму, завдяки чому привернув до себе увагу ФБР.
28 грудня 1945 року один з присвячених Драйзеру некрологів починався зі слів: «Драйзер был великим писателем, не умевшим писать». І ця думка, повторена в багатьох варіантах, стала клеймом для Драйзера. Його і за життя багато критиків вважали журналістом, а не письменником. Річард Лінгеман писав, що створені Драйзером портрети і його аналіз американського суспільства такий же злободенний зараз, як і 70 років назад. Це історія про те, як славнозвісна американська мрія може обернутися нічним жахом. [16]
Думка про Драйзера як про слабкого письменника утрималася на пів століття. Читачі взагалі забули про тих, хто цінив його, про критика Генрі Менкіна, який боровся за Драйзера з цензурою, про Роберта Пенн Уоррена, який в 1971 році написав книгу «Дань Теодору Драйзеру».
Критик журнала «The Nation» Річард Лінгеман в ефірі радіопередачі, присвяченій 60-тиліттю з дня смерті письменника сказав, що ствердження – «Драйзер – слабкий стиліст» – кліше: «У Драйзера, действительно, есть странные фразы, не музыкальные, даже, формально, не очень грамотные. Но такие ему и нужны для создания того эффекта, который он задумал. Это не плохой стиль, это его стиль… …Надо сказать, что Теодор Драйзер, действительно, был не очень грамотным человеком. Он даже нанимал редакторов для исправления его грамматики. Но не стиля. Если их поправки меняли смысл или интонацию фразы, он восстанавливал свой вариант» [2].
Драйзер прожив довге життя, котре було повністю присвячене літературній творчості. Спочатку романи Драйзера піддавалися нещадній критиці, виходячи здебільшого з моральних міркувань. Драйзеру не могли вибачити вторгнення в заборонені області, жорстокого викриття фальші, лицемірства, святенництва моральних устоїв буржуазного суспільства. Бібліографія робіт Драйзера починаються з його роману «Сестра Керрі» (1900). Цим твором Драйзер викликав велике невдоволення тогочасної пуританської Америки. Беззастережно та без звичного в той час пуританства Драйзер дав реалістичний образ дівчини, що виступає проти загальноприйнятих моральних поглядів.
2. Соціальні моделі жінок в романі «Сестрі Керрі»
Роман Теодора Драйзера «Сестра Керрі» вперше був виданий в 1900-му році. В сюжетному відношенні роман є історією професійного становлення молодої американки кінця 19 століття. В основу роману покладено епізоди з життя Драйзерової власної сестри Емми.
В романі шість жінок, долі яких зображені більш-менш повно. Це – головна героїня, Керрі, її сестра Мінні, міссіс Герствуд, її донька Джессіка, міссіс Венс і акторка Лола.
Долі Мінні в романі відведено кілька сторінок. Кухня, миття підлоги, церування одягу і догляд за дітьми – ось заняття Мінні, і можна припустити, що якщо нічого надзвичайного не трапиться в її житті, то все так і залишиться, тільки діти виростуть, і квартира, можливо, стане більша, якщо чоловікові вдасться розбагатіти. Соціальна модель цого образу – жінка, яка не грає ніякої ролі в суспільному житті. «Ее представления о жизни всецело отражали взгляды мужа, а ее косные понятия о развлечениях и о долге свидетельствовали о кругозоре еще более узком, чем в юности.» [1, гл 2]
Долю міссіс Герствуд в дечому можна назвати щасливою. Якщо життя – це боротьба за життя, то вона, безумовно, переможець. Народжені в коханні гарні і здорові діти, а також прибраний до рук набутий за часи спільного життя статок чоловіка, тобто гарантія незалежності і гідного існування. Все це означає, що життєвий план виконано. З її образу видно, що це жінка, яка нічого не хоче робити для покращення її матеріального життя. Вона у всьому покладається на інших людей: «миссис Герствуд хотелось вывозить в свет Джессику, которая была уже в возрасте и хорошела с каждым днем. Мать надеялась выдать ее за богатого человека.» [1, гл 15]. Вдале (в матеріальному плані) заміжжя Джессіки – ще один тактичний успіх, що лише підтверджує правильність загальної стратегії. Міссіс Герствуд думала, що «Приятно сознавать себя тещей богатого молодого человека, состояние финансов которого она лично проверила.» [1, гл 47] В ході розгляду цього образу стає зрозуміло, що соціальне положення місіс Герствуд також обмежане. Вона з усією її владністю лише перерозподіляє створене іншими чоловіками (чоловіком і батьком зятя) на свою користь.
Образ міссіс Герствуд не виділяється нічим особливим. Персонаж прив’язаний до своєї соціальної ролі, і нічого більше. А втім, міссіс Герствуд, все ж таки персонаж другого плану, і зображуючи її так стисло, автор, можливо, просто не хотів відтіняти головну героїню.
Джессіка Герствуд зображена ще більш примітивним створінням, ніж її мати. Міссіс Герствуд з успіхом присвоює набуте іншими майно, і при всій стислості її активності вона хочаб щось робить, а Джессіка, протягом роману поводиться як музейний експонат. З ініціативи її мами Джессіка ходить на перегони просто для знайомства з впливовими молодими людьми. Система цінностей міссіс Герствуд свідомо прийнята і перевірена часом. В Джессіки взагалі немає ніякої системи цінностей, її життєві орієнтири – успішні музейні експонати з її оточення.Їй навіть все одно за кого виходити заміж, головне, щоб в нього було вигідне соціальне положення. У Джессіки цілком відсутня воля. Єдине стратегічне рішення (про одруження) приймається її мамою. До заробляння грошей, і взагалі до якої – небудь продуктивної праці, судячи з роману, Джессіка не здатна. До високого почуття, здатного перевернути життя, мабуть, також. Можливо, роль Джессіки в романі зводиться до контрастування з Керрі. Однолітка, красуня, з середньою освітою, без спеціальності і певних занять. І кожна в кінці роману отримує те, до чого прагнула, при чому виключно дякуючи нагоді та природним здібностям.
Образ міссіс Венс більш суперечливий, ніж ті, що розглядались раніше. Вочевидь, ця жінка не дурна, не обмежена, також відмічається наявність деяких моральних якостей. Однак, залишаються неясними мотиви її заміжжя за
Вище описані жіночі долі підкреслюють другорядність жінок в соціальному житті того часу. Без своїх чоловіків вони ніщо. Вплив представниць жіночої статі залишається обмеженим областю домашнього життя.
Лола, подруга Керрі – це вже незалежна від чоловіків жінка. Жінка, що не прагне відверто продатися, навіть на довгостроковій основі. Доля Лоли – своєрідний передвісник визволення жінок від економічної залежності і досягнення можливості творити свою долю (хоча поки що в доволі обмежено) і будувати свої відносини з чоловіками на економічно рівноправних засадах. З самого початку виникнення образу Лоли в романі стає видно на скільки вона впевнена в своїх силах і самостійна: «Да, но я не могу ужиться с родителями, – ответила та. – Они хотят, чтобы я делала то, что им нравится…» [1, гл 39]. З цієї цитати видно, що вона сама здатна керувати своїм життям.
Отже, всі розглянуті персонажі (окрім Лоли) можна узагальнити в один тип жінок – соціально-незначущі. Лола вже стоїть на трохи вищій щаблині суспільної драбини, вона – незалежна, самостійна особа.
Вище описані персонажі є другорядними героями роману, вони зображені настільки, на скільки було необхідно для розкриття головного образу роману – Керрі.
керрі драйзер американський образ
3. Соціально-психологічний аналіз особистості Керрі
Про Керрі в романі дається величезна кількість інформації, до того ж як про дії, так і про внутрішнє, душевне життя. Для розуміння долі Керрі нижче поданий соціально-психологічний аналіз її особистості, тобто дослідження її суспільного, особистого і внутрішнього життя.
В романі дуже чітко простежується перетворення Керрі із стриманої провінціалки на світську левицю. На початку роману Керрі була дуже сором’язлива і невпевнена в собі дівчина. Згадаємо хоча б те, як вона ходила по Чикаго в пошуках роботи: вона кидалася від одних дверей до інших, і дуже довго не наважувалась нікуди зайти. Вона просто пролітала повз всі будівлі. Також Керрі принижувало ще й те, що вона виглядала більш бідно, ніж жінки, які ходили по вулицях. Керрі хотіла багатства. Ходячи в пошуках роботи вона помічала, що їй не вистачало туалету, порівняно з мешканками міста. Просліджуючи за образом Керрі упродовж всього роману, можна стверджувати, що саме те, що вона деякий час прожила у нужді (у своєї сестри), що не могла дозволити собі купити що-небудь, дало в майбутньому поштовх до активних дій самостійно. Проте, складається враження, що життя нічому не вчить Керрі, бо як тільки з’являються гроші і життя налагоджується, вона замість підвищення свого освітнього рівня і професійної кваліфікації, тобто створення доробку на майбутнє, розслабляється і, в основному, мріє про незрозуміле щастя. Вона сама не знає чого хоче, і що може.
Вона намагалася будь яким способом вирватися з низького соціального становища, і коли трапилася нагода (пропозиція Друє переїхати від сестри за його рахунок) вона погодилась. Друе міг дати їй розваги, вбрання. Головним чином, цим вона і керувалася, приймаючи його пропозицію. «Она страстно тянулась ко всяким развлечениям и удовольствиям, и это было одной из основных черт ее характера.» [1, гл 4].
Ще одною рисою, розкриваючою образ Керолайн Мібер була її безініціативність. За роки життя з Друе вона не навчалася, не здобула спеціальності, не займалася суспільною діяльністю, не намагалася працювати хоча б для здобуття досвіду, або для підтримання форми. «Ее занимал лишь очень узкий круг интересов: деньги, собственная внешность, наряды и удовольствия» [1, гл 6]
Її порівняно успішний досвід виступу в аматорському спектаклі не може розглядатися як початок професійної акторської діяльності тому що, в цілому, ні про що не каже. Але цей епізод дає змогу зрозуміти, чому вона стала актрисою: «Впервые она смутно ощутила независимость, которую приносит успех» [1, гл 19].
Наступна риса характеру Керрі, яку необхідно розглянути, це спостережливість. Загалом, упродовж всього роману можна простежити, що Керрі завжди була актрисою (тільки для самої себе). Вона дуже часто переймала собі манери, які бачила у жінках, що їй подобались, або на яких звертали увагу Друе та інші чоловіки. Як жінка тримає голову, хода іншої жінки, манери вдягатися і використовувати різні штучки жіночого туалету. Керрі навіть не помічала, як багато часу вона витрачає на «кривляння» перед дзеркалом. Власне це і підказало Друе покликати Керрі на роль в аматорському спектаклі.
Протягом всього роману простежується жага Керрі до грошей, і відсутність здатності до вищих почуттів. Навіть після того, як Герствуд пішов в неї були такі думки: «У нее мелькнула тревожная мысль, что он уйдет и оставит ее без гроша; но мысль о том, что она может потерять его навсегда, не тревожила ее ни секунды.» [1, гл 36]. Ні, вона, звичайно, проявляла симпатію, захопленість чоловіками, що її оточували (Друе, Герствуд), але це тільки реакція на улесливі слова. Будь яка інша жінка розтала би відчувши таке захоплення з боку цих чоловіків. Проблемою Керрі було те, що вона не могла відмовити їм. Особисте життя Керрі розтягується майже на весь роман. Власне розвиток дії роману являє собою або зміну суспільного положення її чоловіка (в даному випадку – Герствуда), або зміну власне чоловіка (Друе, Герствуд). Примітна пасивність Керрі (весь час вибирають її, і вона завжди приймає пропозиції, спочатку Друе, потім Герствуда). Лише наприкінці роману вона знаходить сили обирати, і відмову від пропозиції зв’язку з Друе можна вважати величезним прогресом в становленні особистості Керрі. «Нежные слова мужчин перестали кружить ей голову» [1, гл 42].
Також в кінці роману Керрі находить подругу (Лолу). Міссіс Венс подругою назвати не можна, у них немає ніякої спільної справи, і спілкувалися вони саме через, що нічого було робити. Взагалі, судячи з роману, дружні зв’язки в повному сенсі цього слова бувають тільки у чоловіків. Жінки живуть відлюдно, і їх вихід з дому являє собою більше церемонію в дусі «на людей подивитись і себе показати», ніж спілкування за інтересами або пошук моральної підтримки.
Що стосується внутрішнього життя Керрі, то воно являє собою сукупність повільних процесів, і маленькій ступені впливаючих на її діяльність. Керрі побувала два рази одружена за немилими чоловіками і тепер (в кінці роману) живе з подругою і відсилає прихильників куди подалі. Незважаючи на всі події, її світоглядні настанови як на початку так і в кінці роману, це пасивно приймати все, що дає життя, і мріяти про нездійсненне «В своей качалке у окна ты будешь мечтать о таком счастье, какого тебе никогда не изведать!» [1, гл 47]. Тільки в кінці роману, відмовивши двом чоловікам, які зробили все для її щастя, вона починає розуміти, що «дверь, за которой таится полное человеческое счастье, так для нее и не открылась» [1, гл44]
Узагальнюючи розглянутий образ, можна стверджувати, що в кінці роману Керрі досягла дуже високої щаблини у соціальній структурі.
Вона почала грати важливу роль в суспільному житті Нью-Йорка. Вона заробляла багато грошей, і навіть не знала що з ними робити. Її руки прагнули багато знатних чоловіків, але вона з ними навіть не хотіла поговорити. Вона досягла успіху в суспільстві, проте не зазнала справжнього щастя.
Висновки
Спочатку роль жінки в літературних творах зводилась або до об’єкту, котрого захищають, викрадають, продають, купляють, звільняють, вбивають і таке інше (звісно, всі ці дії здійснюються чоловіками), або до суб’єкту, котрий вірно чекає відсутнього коханого або ганебно зраджує його ледь не у всіх на очах (або Пенелопа, або Мессаліна, третього не дано). Соціальний склад героїнь обмежений пануючим прошарком і Попелюшками. Жінка зображується лише в одній з сімейних ролей плюс ролі нареченої і коханки. Ні про яке соціальне становлення і участі в суспільному виробництві мови не йде.
У випадку «Сестри Керрі» той факт, що головний герой роману – Жінка, до того ж не багата, не вельможна, не вирізняється жодними особливими достойностями (вродливість і грація тут не рахується), вже є примітним і показує прогрес літератури в справі художнього сприйняття і зображення життя. Діалектичність образу Керрі також є величезним прогресом. Якщо в минулі століття у персонажів жіночої статі душевного життя або не було взагалі (вона була замінена світоглядними настановами, що діяли упродовж всього твору), або це душевне життя було подано поверхово і спрощено. У Драйзера же Керрі – повноцінна людина. Більш того, Керрі у сприйманні життя стоїть вище всіх персонажів роману, включаючи чоловіків, до того ж чоловіків, що володіють створеним ними самими добробутом і суспільним положенням. Більш того, наприкінці роману Керрі остаточно емансіпується, тобто живе на власні гроші і відмовляє поважним чоловікам.
Але разом з тим властивий Керрі фаталізм зберігається протягом всього роману. Вона виграла бій, але не може виграти війну. Та вона й не збирається її вигравати. Сидіти в кріслі-гойдалці і мріяти про нездійсненне щастя виявляється верхівкою її досягнень. Керрі стала господинею сама собі. В цьому проявився прогрес цивілізації, що вже в кінці 19 століття дозволив деякій частині жінок самостійно заробляти собі на життя, отже, будучи економічно незалежними, самостійно визначати свою долю.
Свої спостереження за реальним положенням речей Драйзер не побоявся викласти в своїй літературі. Коли роман «Сестра Керрі» побачив світ в 1900 році, він спричинив скандал, призвівши до повного замовчування книги. В пуританській Америці не могли змиритися з тим, що в романі пропаща жінка виявляється переможницею, і що автор не карає розпусту.
Суперечність, непослідовність і гаряча емоційність Драйзера були головними властивостями його характеру і таланту.
Щодо роману «Сестра Керрі» то те, що проста жінка стала героїнею п’ятисотсторінного роману, що про її життя знайшлося що писати, і що у цієї творчості знайшовся читач (наважуся припустити, що найбільшим попитом після свого виходу роман користувався саме у одноліток Керрі), все це показує розвиток літератури, котрий є похідним до загального прогресу людства.
Список використаної літератури
1. ДрайзерТ. Сестра Керрі. (http://www.erlib.com/Теодор_Драйзер / Сестра_Керри/0/)
2. Время и мир / Вед. Лагунина.И // Сайт Радио Свобода (http://archive.svoboda.org/programs/tw/2006/tw.011206.asp)
3. Гофман М. Американская Идея (http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Sociolog/gofm/01.php)
4. Зверев А. Модернизм в литературе. США. – М.: 1979. – 355 с.
5. Засурский Я.Н. Американская литература XX века. Некоторые аспекты литературного процесса. – М.: 1966. – 440с
6. Затонский Д.В. Искусство романа и XX век. – М.: Художественная литература, 1973. – 534 с.
7. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия. – М.:1998. – 274 с.
8. История литературы США: В 7 тт. Ред. колл.: Я.Н. Засурский, М.М. Коренева, Е.А. Стеценко. М., 1997. – 532 с.
9. Льюис С. Кингсблад, потомок королей. Рассказы. Очерки. – Л.: 1966. – С 700–701
10. Липовецкий Ж. Третья женщина – СПб.: Алетейя, 2003. – С 336–349
11. Ковалев Ю. Теодор Драйзер открывает Америку // Т. Драйзер. Финансист. – Лениниздат, 1987. – с 542
12. Морозкина Е.А. Творчество Теодора Драйзера и литературное развитие США на рубеже XIX–XX веков. – Уфа: Издательство Башкирского университета, 1994. – 160 с.
13. Т. Драйзер. «Трагическая Америка» // Альманах «Лебедь».2006, №458
14. Уоррен Р.П. Вестники бедствий: писатели и американская мечта // Писатели США о литературе. В 2 т. т. 2. – М.: Прогресс, 1982. – 455 с.
15. Энциклопедия мировой литературы. – СПб.: Невская книга, 2000. – 656 с.
16. Lingeman R. Theodore Dreiser. An American Journey. 1908–1945. New York: G.P. Putnams's Sons Publishers, 1990.