РОЛЬ ЖАНРУ КАЗКИ В ТВОРЧОСТІНІМЕЦЬКИХ РОМАНТИКІВ
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. КАЗКА ЯК ПРОВІДНИЙ ЖАНР ТВОРЧОСТІ НІМЕЦЬКИХ РОМАНТИКІВ
РОЗДІЛ ІІ. ЕРНЕСТ ТЕОДОР АМАДЕЙ ГОФМАН ТА ЙОГО КАЗКА «КРИХІТКА ЦАХЕС, НА ПРІЗВИСЬКО ЦИНОБЕР»
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЯ
ВСТУП
Казка – один з основних жанрів у творчості письменників та поетів, у культурі усіх народів. Казка зародилася як жанр усної народної творчості, але згодом трансформувалася і стала невід’ємною частиною творчості авторської. В різних країнах, у різні часи покоління митців зверталися до чарівного світу казки, що є необхідним для гармонійного розвитку особистості, не тільки дитини, але й дорослого, бо без надії і мрії неможливо прожити життя.
Романтизм – напрямок мистецтва, що виник у Західній Європі наприкінці XVIII ст. як відповідь широких мас населення на події Великої Французької буржуазної революції, яка ознаменувала корінний перелом у соціальному житті народів.
Романтизм об’єднав найрізноманітніші напрямки мистецтва, але у своїй роботі я зупинюся на літературі.
Романтизм як певний тип культури в різних країнах мав свої національні особливості. У Німеччині, роздрібненій більш як на 360 великих і малих суверенних держав – королівств, рицарських володінь, уся інтелектуальна енергія виплеснулася в галузь теорії, що знайшло відображення в філософсько-естетичних шуканнях, художній літературі, але невід’ємною частиною розвитку німецького романтизму стала казка, яка і зараз не втрачає своєї актуальності.
Об’єкт дослідження: творчість німецьких романтиків, як надбання світової літератури та їх вплив на формування свідомості особистості.
Предмет: казки німецьких романтиків, зокрема, казка Е.Т.А. Гофмана «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер», як перлина німецької романтичної літератури.
Мета: визначити місце і роль жанру казки у творчості таких німецьких романтиків як Новаліс, Тік, Брентано, Арнім, брати Грімм та Гофман
Завдання:
· Дослідити етапи розвитку німецького романтизму;
· Окреслити місце і роль жанру казки у німецькому романтизмі;
· Охарактеризувати німецьку романтичну літературу на прикладі казки Гофмана «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер».
Методи дослідження:
· Описовий;
· Компаративного аналізу;
· Компонентного аналізу;
· Аналіз наукової, методичної та художньої літератури.
Робота складається з двох розділів (перший – загальна характеристика жанру казки та її роль у творчості німецьких романтиків, другий – аналіз казки Е.Т.А Гофмана «Крихітка Цахес, на прізвисько Циннобер»), вступу та висновків.
романтизм німецький казка грімм гофман
РОЗДІЛ І. КАЗКА ЯК ПРОВІДНИЙ ЖАНР ТВОРЧОСТІ НІМЕЦЬКИХ
РОМАНТИКІВ
Романтизм став найвизначнішою літературною подією кінця XVIII – початку XIX ст. У німецький літературі, як і в літературах інших країн Західної Європи, романтизм був породженням складних політичних процесів зламу старого феодального суспільства та розвитку нових, буржуазних відносин. Але з огляду на історичні обставини, розвиток німецького романтизму ускладнюється трагедією роздробленості країни, її феодальною відсталістю та слабкістю демократичного руху.
З романтизмом пов'язане збагачення літературних жанрів, руйнування колишніх уявлень про межі і правила творчості. Основними жанрами романтичної літератури стали драма, новела, романтична поема, балада, роман у віршах, де розмивається грань між епосом і лірикою, а також казка лірико-філософського або фантастичного змісту. Втеча від дійсності у світ фантазій і вигадок не виключала інтересів романтиків до навколишнього світу. Але дійсність, побачена крізь призму романтичної іронії, жила у творіннях німецького романтизму.
У німецьких романтиків казка була одним із улюблених жанрів, вони створили особливу її форму, фантастичну, пов’язану з таємницями поетики, з несподіваністю непояснювального та несказаного. Такими є казки Людвіга Тіка, збірка Клеменса Брентана та Людвіга Арніма та новели і романи Ернста Теодора Амадея Гофмана. Всесвітньої слави зажили народні казки, записані й опубліковані братами Грімм — Якобом та Вільгельмом, а роман-казка «Генріх фон Офтердінген» поета Новаліса (Фрідріха фон Харденберга), що пройнятий релігійно-патріархальною тематикою і меланхолійним настроєм ніби переживає крах старих, феодальних устоїв, намагаючись зупинити час та навіки зберегти старі замки, патріархальні звичаї.
Для німецьких романтиків, казка – породження чистої фантазії, гра духу, що претендує на глибинне розуміння сутності буття та на своє образне розуміння різних подій життя. Вона сприймалася як найбільш вільна форма для самовираження творчого суб’єкта та як своєрідний міф, що закріпляю у художній літературі деякі початкові основи світосприйняття.
Взагалі, казки, твори народної літератури, майже повністю прозаїчні, часто об’єктивно епічного змісту, частково з метою дидактичною, існують у всіх народів. У казках міфологічні елементи змішані з історичними легендами про давно минувші події, дійсність свободо переплітається з вимислом. Вони містять багатий матеріал для вивчення народної психології та побуту.
Казка досить популярний жанр усної народної творчості, жанр епічний, прозаїчний, сюжетний. Предметом розповіді у ній є незвичні, чарівні, не рідко таємничі та страшні події; дія ж має пригодницький характер. Це в значній мірі передбачає структуру сюжету. Він відрізняється багатою епічністю, закінченістю, драматичною напруженістю, чіткістю та динамічним розвитком дії. Позитивний герой, долаючи перешкоди, завжди досягає своєї мети. Для казки властивий щасливий кінець. У творах цього жанру все зосереджено навколо героя та його долі. Казка відрізняється особливою формою, обов’язковістю деяких моментів, а також постійністю компонентів. У ній майже завжди відсутні картини природи та побуту. Для неї характерні композиційні особливості: зачин та кінцівка, повторення епізодів, чудесні персонажі, які допомагають герою досягнути мети. У казці описуються вигадані події та герої, які представляються трохи реалістично, але зі значними відступами. Вигадка у казці може нагадувати дійсність, але може мати і фантастичний характер.
Казка, не дивлячись на значну роль фантастики, має життєві основи: у ній у особливій формі відображається дійсність та розкриваються народні сподівання. Казки мають три жанрові різновиди: казки про тварин, чарівні казки та казки соціально-побутові. Кожна має свої сюжети, персонажі, поетику, стиль.
Німецький романтизм відзначався підкреслено філософським характером, основою якого були різні ідеалістичні думки. Його естетика складалася в «Ієнському гуртку», що сформувався наприкінці XVIII ст. у маленькому місті Ієні, поблизу Веймара. Тут проходив складний процес переоцінки цінностей та формування нових естетичних ідей. Головними теоретиками ієнських романтиків стали брати Август-Вільгельм і Фрідріх Шлегелі.
Яскравим представником німецьких романтиків ієнського гуртка, що працював з жанром казки був Новаліс (справжнє ім’я – Фрідріх фон Гарденберг).
Реальному світу він протиставляє більш цінний та яскравий світ духовний. Дійсність поступається місцем поезії. «Сказка,– писав Новаліс, – есть как бы канон поэзии. Все поэтическое должно быть сказочным. Сказка подобна сновидению, она бессвязна. Некий ансамбль чудесных вещей и событий… Ничего не может быть противнее духу сказки, чем нравственный фатум, закономерная связь. В сказке царит полная природная анархия… Мир сказки есть мир, целиком противоположный миру действительности, и именно по этому так же точно напоминает его, как хаос – совершенное творение… Истинная сказка должна быть одновременно пророческим и идеальным изображением. Истинный сказочный поэт есть провидец будущего»[9, с. 142].
На відміну від інших представників романтичної школи, Новаліс вводить казку у більш масштабний жанр – жанр роману. Суспільно-політичний та побутовий план роману «Генріх фон Офтердінген» («HeinrichvonOfterdingen»1802 р.) вдало переплітається зі казково-містичним. У романі є вставні розповіді та казки, що ніби відволікають читача від подій, що розгортаються, та прямих сюжетних ліній. Розірваність, що стала наслідком внутрішніх протиріч, навмисне вписувалася у творі, тому що все поетичне повинне бути близьке до казкового.
Одним з найяскравіших представників ієнського гуртка був Людвіг Тік, визнаний майстер розповіді – казки.
У романтичний період творчості з під пера Людвіга Тіка виходять три томи його «Народних казок, виданих Петером Лебрехтом» («Volksmärchen. Hrsg. vonPeterLebrecht»), куди Тік включає прозаїчні та драматичні казки, сюжети яких частково були зібрані німецького фольклору, частково належать авторові. Слід за «Казками» йде роман «Мандрівки Франца Штернбальда. Повість із німецької старовини» («FranzSternbaldsWanderungen, einealtdeutscheGeschichte»).
Таланту Тіка відповідали малі форми, які обрані ним у «Народних казках Петера Лебрехта», куди були додані повісті за прикладом народних книг: «Дивовижна історія кохання чарівної Магелони та графа Петра Прованського» («WundersameLiebesgeschichtederschonenMageloneunddesGrafenPeterausderProvence», 1796), жартівлива комедія-казка «Кіт у чоботях» («DergestiefelteKater», 1797,1811).
У фантастичній комедії Тіка «Кіт у чоботях» (по сюжету Перро) зі співчуттям показаний обділений братами, подібний до російського Іванушки, бідняк Готлиб, майно якого, окрім доброго серця, полягає у відданому йому після розподілу майна коту Гинце.
Широку популярність Тіку принесла новела-казка «Білокурий Екберт», у якій автор найбільш послідовно виражає романтичне світосприйняття. Якщо Новаліс розповідає про дива як про щось звичайне, то у Тіка звичайне приховує у собі безліч загадок та таємниць. Сюжет «Білокурого Екберта» близький до казкового. Тік запозичує з народної творчості мотив долі, яку неможливо обдурити. У новелі дуже яскраво виражене авторське відношення до всього незвичайного, що приносить з собою зміни у світі.
Найбільш характерні для романтичної творчості Тіка розповіді-казки, які спираються на німецькі фольклорні перекази та відводячи в умовний світ зачарованого лісу. Їх художня сила у очевидному та уявному протиставленні простого життя чарівному лісному уявленню (Тік навіть ввів особливе слово – «Waldeinsamkeit») світу користі та егоїзму. Він не користується усіма багатствами народної казки і протиставляє буржуазному світу лише романтичну мрію лісної самотності.
Другий етап розвитку романтизму у Німеччині був часом значних творчих звершень. Чітко просліджується цікавість до релігії, старовині та, звичайно, фольклору. Це пояснює появу декількох збірок казок різних авторів.
У творчості та фольклористичній діяльності К. Брентано та А. Арніма, серед яких склалася нова, так звана гейдельберзька школа романтиків, виділялася національна тема. Живе почуття любові до німецького народу та його мистецтва, бажання у джерелах народного слова знайти оздоровлюючу силу знайшло своє відображення у книзі «Чарівний ріг хлопчика» («DesKnabenWunderhorn»), яка стала початковою сторінкою фольклорної діяльності німецьких романтиків.
Г. Гейне у «Романтичній школі» писав: «У меня не хватает слов, чтобы воздать этой книге должную хвалу в ней заключены самые чарующие цветы немецкого духа, и кто хотел бы ознакомиться с немецким народом с его привлекательной стороны, должен прочитать эти народные песни»[19, с. 180].
«Чарівний ріг хлопчика» – це збірка пісень, записаних упорядниками під час поїздок на Рейн та інших подорожей Німеччиною початку 1800 років, а також пісень, що були знайдені у стародавніх книгах, часописах та окремих аркушах.
Видавши книгу, Брентано та Арнім показали багатство та своєрідність німецької народнопоетичної традиції, розкрили нову основу німецької культури. Автори проявили тенденційність у збірці пісень та їх варіантів, наприклад, широко використавши духовні пісні. Однак внутрішня правда пісень отримала верх над ідейними забобонами укладачів. Вони щиро намагалися донести до читача «народний дух», тому намагалися якомога менше виправляти оригінал, що могло б порушити поетичну цілісність. Тому народний характер пісень зберігся, та в них «бьется сердце немецкого народа. Здесь раскрывается вся его сумрачная веселость, весь его душевный разум. Здесь грохочет немецкий гнев, здесь насвистывает немецкая насмешка, здесь одаряет поцелуями немецкая любовь…» [26, с.206].
У «Чарівному розі хлопчика» є пісні про любов до Батьківщини, наповнені патріотизмом та ненавистю до солдатської служби – «Швейцарець» («DerSchweizer» («ZuStrassburgaufderSchanz»)), духовні пісні, які іноді виступають як авторизовані («Лик Ісайн» Лютера), а іноді мають характер, що показує соціальний протест у звичній для середньовічної людині релігійній формі, наприклад, «Заклинання вогню» («DasFeuerbesprehen» («Zigeunersieben, vonReitengebracht»)). У книзі зустрічаються антицерковні пісні, у яких виражається ненависть до монастирів та насильству над свободою людини, що у них відбувається – «Норовлива наречена» («DiewiderspenstigeBraut» («Ichess´ nichtgerneGerste»)). Зустрічаються тут також пісні XVI ст., що пронизані іронією та радісним ренесансним настроєм – «Паломник та побожна дама» («DerPilgerunddiefrommeDame» («Esreist´ einPilgersmannnachMorgenlandhinaus»)). Укладачі включили у книгу також деякі антифеодальні пісні, наприклад, «Пан фон Фалькенштейн» («HerrvonFalkenstein» («Esreit´ derHerrvonFalkenstein»)). Соціальний протест виражається іноді і у незвичних формах. Так, у «Кохання не розбирає» («LiebeohneStand» («EsrittRitterwohl»)) дещо у грубій формі оспівується кохання королівської доньки – білоручки. Але найбільше у «Чарівному розі хлопчика» пісень про любов. Тут є і страшні і милостиві, про випробування на вірність та про вічну розлуку – «Ленора» («EsstehndieSternamHimmel»), «Випробування кохання» («Liebesprobe» «EssaheineLinde»)).
Взагалі, у піснях «Чарівного рога хлопчика» не має відчуття покори долі або сентиментальності. Вони розривають німецький характер не таким, яким його створювало багатовікове феодальне поневолення, а таким, яким воно є насправді, з усією німецькою вдачею, розкриває характери молоді, і взагалі народу, показує головні ідеї та принципи.
Видатне місце у розвитку німецької літератури та філологічної науки займають брати Якоб та Вільгельм Грімм. Їх активна видавницька діяльність супроводжувалася не менш активною науковою, а гуманістичні та демократичні прагненнях вчених та письменників були втілені у їх фольклорно-літературній діяльності.
У 1812 р. вийшло перше видання «Дитячих та домашніх казок» («Kinder- undHausmärchen»), у 1815 р. – другий том, у 1819 р. – повторне видання (у двох томах), а у 1822 р. – третій том, що був заключним і містив у собі науковий коментар [9, с. 184].
Кожне видавництво братів Грімм супроводжувалося передмовою та післямовою, які мали видатне наукове значення.
У передмові до першого видання «Казок» підкреслювалося, що світ казок створюють люди праці, честі та справедливості – головним чином ремісники, рибаки, пастухи, люди природи, котрим далеке все, що знаходиться за межами цього життя. У казках «уся жива природа, сонце, місяць і зорі доступні» [9, с. 173]. За словами братів, незвичайну забарвленість казкам надає наївна близькість та спілкування між дорослими та малими.
Видання збірок казок стало можливим лише завдяки кропіткій праці вчених над матеріалом. Спочатку, брати Грімм намагалися зберегти казкові сюжети у їх первісних формах та варіаціях, намагалися зберегти старовинні ідеї, у яки відображені примітивні форми мови, народні забобони. Але навіть у цих ситуаціях крізь фантастику казок проявлялись соціальні тенденції, де прокладала собі шлях життєва правда, сатира на багачів та попів, що впліталась у розповіді про нелегку долю бідняків та мрії народу про щастя. Тому брати Грімм перейшли до активної «стилістичної обробки» казок, записаних у пізніх варіантах, зберігаючи композицію, особливості мови героїв.
Збір, дослідження та літературна обробка німецьких літературних казок були проведені на серйозній науковій основі. Підводячи підсумки діяльності у цій галузі, В. Грімм у спеціальних коментарях до раніше виданих казок («Anmerkungen-Band», 1856 р.) говорив про те, що деякі результати стали можливими завдяки залученню не тільки основних казкових сюжетів, але й різних варіантів , що були записані у різних районах Німеччини.
З часом брати Грімм стали організаторами збору та запису казок по всій країні. Їх справа почала носити загальнонаціональний характер. Вони отримують казки у записах різних вчених, письменників та друзів. Багато казок були записані зі слів селян і сюжети, що зацікавили братів, після деякої літературної обробки, були викладені у казково-новелістичному характері. Такими є казкові новели, написані за народними шванками – «Вдала торгівля»; за сюжетами з народних книг та карнавальних вистав XV – XVIст. – «Три ледарі». Брати широко використовували фольклорні матеріали та дослідження сучасних письменників (Гете, Жан – Поля) та спеціалістів – вчених (Гердер).
Брати також мали досить багато матеріалу з європейського фольклору, спираючись на які, вони виступали які знавці порівняльної історії жанру казки у різних народів.
Значення більшості казок братів Грімм виявлялося у їх народності, у то, що вони передавали думки і почуття, живу силу народу.
До основного складу збірок увійшло двісті номерів казок. Їх умовно можна розділити на три цикли: чарівні казки, казки про тварин та побутові, які часто були близькі до реалістичної побутової новели.
Фантастика казок часто носить чітко виражений соціальний та етнографічний характер. Одні казки – це страшні розповіді про жорстокі події старовини, про відьом та інші образи, що живи у віруваннях народу, а інші – казки, що переплітаються з християнськими легендами.
Героями казок найчастіше виступають люди сильні та незалежні, розумні та кмітливі, добрі та порядні, які повинні стати представниками усього роду. Це – хоробрий кравчина, кмітлива донька селянина, солдат, роботяща служниця, пастух. Але, використовуючи епічні порівняння, казка часто називає їх королівськими іменами.
Оповідач гриммівських казок, на відміну від фольклорних казок багатьох інших збірок, рідко звертаються до самого слухача. У цьому і виражається стилістична обробка зібраного матеріалу.
Деякі казки біли записані братами Грімм на діалектах, що дало змогу показати різні грані народу. Вчені намагалися зберегти народні вирази, приказки, гру слів, яскраві порівняння, словотворення, типові для казкового стилю повторення, звуконаслідування, пряму мову та описові імена.
РОЗДІЛ ІІ. ЕРНЕСТ ТЕОДОР АМАДЕЙ ГОФМАН ТА ЙОГО КАЗКА
«КРИХІТКА ЦАХЕС, НА ПРІЗВИСЬКО ЦИННОБЕР»
Однією з найяскравіших постатей німецького романтизму став Ернест Теодор Амадей Гофман – гуморист та сатирик, майстер казки та фантастичної новели.
Загальноєвропейська популярність прийшла до Гофмана в перші десятиліття XIXст. Його захоплено читали, про нього багато говорили і сперечались. Його образи згодом полонили творчу свідомість видатних письменників світу – Бальзака і Діккенса, Гоголя і Достоєвського. За Гофманом посмертно утвердилася слава видатного представники німецького романтизму.
Гофман володів палким серцем та величезним даром. Він ненавидів несправедливість і, на противагу дійсності, створював новий фантастичній світ, тому що не сприймав «сучасного йому бездуховного власницького світу з його всепоглинаючим утилітаризмом, з його байдужістю до загальних та духовних інтересів» [28, с. 5].
В уявленні Гофмана, зовнішній світ тяжіє над світом внутрішнім, духовним, перетворюючи життя у трагікомедію, у якій таємничі сила грають з людиною.
Гофман, як більшість представників німецького романтизму, поділяв поширену і німецькій «романтичній філософії» думку про всеосяжний характер мистецтва. Як і численні його сучасники, Гофман прийняв романтичну картину безперервно змінюваного світу, відкинув метафізичні уявлення про усталеність буття, зрозумів вічний саморозвиток всесвіту, його постійний зв'язок і взаємодію з людською свідомістю. Він усім своїм єством сприйняв ідею єдності людини з природою – не лише в загальнофілософському, а й у буденному розумінні.
Він не приймав тогочасного німецького буття. Але неприйняття сучасної дійсності не означало байдужість до неї. У світі, ворожому красі, його позиція не була пасивно-спостерігальною. Необмежена зацікавленість у всьому, про що доводиться писати надавала його творчості неповторний характер: суперечність між мрією і дійсністю, така властива романтичному світосприйняттю примушувала Гофмана тікати від життя, але, водночас, тяжіти до нього.
Гофман поділяв людей на філістерів та ентузіастів. Сам він належав до ентузіастів – гуманних людей, для яких дуже важливо діяти, особливо заради нації та держави. Він так і не здобув душевної рівноваги в своїх буйно-фантастичних витаннях і, звернувшись до обридлого світу тупості й філістерства, дав чудові зразки його гнівно-сатиричного осуду.
Оцінюючи творчість Гофмана з погляду історичної перспективи, ми по праву говоримо про нього як про одну з визначних постатей німецького романтизму. Гофман розкрив усі його багаті можливості, ознаменував позитивний наслідок його шукань і, більше того, в чомусь його подолав, хоч і не вивільнився з-під його впливу до кінця.
Гофман належав до покоління гейдельберзьких романтиків, представленого іменами Арніма, Брентано, братів Грімм. Їм був притаманний глибокий інтерес до народної творчості і широке її використання в своїй літературній практиці. В цей період, у зв’язку з анти наполеонівськими війнами зростає увага і до історичної долі нації, до проблем особистості в її ставленні до народу. Переосмислюються естетичні принципи раннього німецького романтизму; в романтичний світ поступово входить жива дійсність. Художнє бачення життя набуває відповідно нової якості.
На відміну від ієнських романтиків, у творчість Гофмана увійшла жива німецька дійсність – ординарна, приземлена, підвладна митцеві.
Провідним жанром романтичної літератури для Гофмана була казка. Але якщо у Новаліса казка перетворювалася у алегорію або сон, у якому зникало усе реальне, то у казках Гофмана похідним моментом, з якого з’являлися фантастичні елементи, була дійсність.
Саме тому Генріх Гейне у «Романтичній школі» протиставляє Гофмана Новалісу, котрий «со своими идеальными образами постоянно витает в голубом тумане, тогда как Гофман со своими причудливыми карикатурами всегда и неизменно держится земной реальности» [9, с. 215].
Сполучення реального з фантастичним, дійсного з вигаданим – головна вимога поетики Гофмана. «Я думаю,– писав Гофман,– что основание небесной лестницы, по которой фантазия хочет взобраться в высшие сферы, должно быть укреплено на почве жизни так, чтобы каждый мог взойти по ней вслед за автором. Тогда, как бы высоко он не находился в фантастическом волшебном царстве, он все же будет видеть, что это царство связано с его жизнью и является, собственно, ее чудесной частью. Это для него прекрасный цветочный сад, разбитый у самых городских ворот, в котором он может с наслаждением гулять, если только решить покинуть мрачные стены города»[9, с.216].
Навіть при найпобожнішому знайомстві з творами Гофмана читач матиме про нього недвозначне уявлення як про нестримного фантаста. Цілий калейдоскоп фантастичних образів – химерних, наділених різним ступенем надприродності – миготить перед очима, мов парадоксальний, непідвладний здоровому глуздові, ледь стримуваний в межах «казкової логіки» карнавал: добрі і злі духи, феї-благодійниці і чарівники-лиходії, дивовижні звірі, живі і одухотворені речі, незбагненні «змови» таємничих сил – усе, на що, здавалося б, тільки здатна людська фантазія, – у Гофмана починає жити у «реальному» світі. Гофман-фантаст, як і Гофман-сатирик, дивиться на свій казковий світ зі сторони, часом тільки наближаючись до нього, але не належачи йому до кінця. Він надає своїй вигадці то похмурого, навіть зловісного коло
Уже в «Золотому горщику» прозвучала найхарактерніша гофманівська тема – тема знеособленої людської індивідуальності. «Гофман, – писав Н.Я. Берковський, – перебуває у постійному пошуку образу, здатного передати це життя, що позбавлене життя, ці особи, у яких украдено особистість». Так з’являються у Гофмана образи людей-ляльок, автоматів, механізмів, що живуть і діють за законами, за якими людина жити не змогла б.
Один з найвизначніших творів Гофмана – його шедевр: «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер» («KleinZachesgenanntZinnober», 1818 р.). Величезні можливості сатиричного таланту Гофмана проявили себе завдяки виходу із кола вузько-побутової або естетичної теми, звертається до самого життя до проблем, котрі хвилювали усіх людей.
У передмові до казки Гофман говорить, що «целый арсенал нелепостей и чертовщины не может создать духа сказки, который заключается только в глубоком ее основании, в главной мысли, вызванной каким-нибудь философским явлением жизни» [9, с. 221].
«Філософське уявлення життя», яке Гофман намагається сатирично осмислити у казці, закладено у несправедливому розподіленні матеріальних та духовних благу суспільстві, коли ті, хто мають і багатство і керівництво, привласнюють собі праці тих, хто не має ні того ні іншого.
Тут і постає одвічний гофманівський мотив протиставлення двох світів – романтичного і буденного, ілюзорного й реального; тут і критика людських стосунків у реальному, буденному світі – стосунків, заснованих на брехні та лицемірстві, двоєдушності та злі; тут і боротьба добрих та лихих начал у людському суспільстві як прояв таємничих діянь надземних сил; тут і заперечення раціонально-механічного ставлення до людини.
«Крихітка Цахес» - одним з творів Гофмана, де у найвищій стопіні виявляється гротеск. Сам портрет героя, що дав назву казці, втілює цю ідею.
Ціхес – карлик і потвора: «Das, was man auf den ersten Blick sehr gut für ein seltsam verknorpeltes Stückchen Holz hätte ansehen können, war nämlich ein kaum zwei Spannen hoher, mißgestalteter Junge, der von dem Korbe, wo er querüber gelegen, heruntergekrochen, sich jetzt knurrend im Grase wälzte. Der Kopf stak dem Dinge tief zwischen den Schultern, die Stelle des Rückens vertrat ein kürbisähnlicher Auswuchs, und gleich unter der Brust hingen die haselgertdünnen Beinchen herab, so daß der Junge aussah wie ein gespalteter Rettich. Vom Gesicht konnte ein stumpfes Auge nicht viel entdecken, schärfer hinblickend, wurde man aber wohl die lange spitze Nase, die aus schwarzen struppigen Haaren hervorstarrte, und ein paar kleine, schwarz funkelnde Äuglein gewahr, die, zumal bei den übrigens ganz alten, eingefurchten Zügen des Gesichts, ein klein Alräunchen kundzutun schienen» [29, с.1].
Доля жорстоко насміялася над бідною селянкою, порадувавши її дитиною-страхіттям, яке вона народила після ряду невдач, що спіткали її сім’ю, після того, як її чоловік знайшов у землі золоту монету. Доля сина повинна біла б бути трагічною: він не зміг би стати ні красенем, ні багатієм, ні селянином. Злидні та страждання мали б спіткали Цахеса, якщо на світу не було місця дивам. Добра фея Розабельверде вирішила допомогти нещасній потворі: вона провела рукою по його голівці, і у нього з’явилося три золоті волосинки. Сталося диво. Цахес залишився потворою, але люди, що його оточували, сприймали його за красеня, котрому приписували королівське походження, та знаходили у нього було дуже багато хороших рис та талантів: «Alssieeintraten, standderProfessorMoschTerpinalleininderMitte, dieInstrumentenochinderHand, womiterirgendeinphysikalischesExperimentgemacht, starresStaunenimGesicht. Die ganze Gesellschaft hatte sich um den kleinen Zinnober gesammelt, der, den Stock untergestemmt, auf den Fußspitzen dastand und mit stolzem Blick den Beifall einnahm, der ihm von allen Seiten zuströmte. Man wandte sich wieder zum Professor, der ein anderes sehr artiges Kunststückchen machte. Kaum war er fertig, als wiederum alle, den Kleinen umringend, riefen: «Herrlich – vortrefflich, lieber Herr Zinnober!». EndlichsprangauchMoschTerpinzudemKleinenhinundriefzehnmalstärkeralsdie übrigen: «Herrlich – vortrefflich, lieberHerrZinnober!» [29, с. 23].
Він швидко і легко піднімається у званнях на службі, стає першим міністром князя, жорстоким деспотом такого ж малого та потворного, яким є він насправді: «DerFürstwarentzücktundbilligtedenVorschlagdesOrdensrates, denOrdendesgrüngeflecktenTigersnunmehroinverschiedeneKlassenzuteilen, nachderAnzahlderKnöpfe, womitergegebenwurde. Z.B. Orden des grüngefleckten Tigers mit zwei Knöpfen – mit drei Knöpfen etc. Der Minister Zinnober erhielt als ganz besondere Auszeichnung, die sonst kein anderer verlangen könne, den Orden mit zwanzig brillantierten Knöpfen, denn gerade zwanzig Knöpfe erforderte die wunderliche Form seines Körpers» [29, с. 44].
Цахес має здібність присвоювати собі чужі славу, таланти, працю. Поет створює вірші, композитор – музику, а вчений робить наукові відкриття, але ніхто цього не помічає; всі впевнені, що це робить Цахес. А він приймає нагороди, ніби саме він на них заслуговує: «Ichspiele», fuhrSbioccafort, «dasschwierigsteKonzertvonViotti. Es ist mein Stolz, meine Freude. Sie haben es von mir gehört, es hat Sie nie unbegeistert gelassen. Gestern war ich, wohl mag ich es sagen, ganz vorzüglich bei guter Laune – anima mein' ich, heitren Geistes – spirito alato mein' ich. Kein Violinspieler auf der ganzen weiten Erde, Viotti selbst hätte mir nicht nachgespielt. Als ich geendet, bricht der Beifall mit aller Wut los – furore mein' ich, wie ich erwartet. Geige unter dem Arm trete ich vor, mich höflichst zu bedanken. – Aber! was muß ich sehen, was muß ich hören! – Alles, ohne mich nur im mindesten zu beachten, drängt sich nach einer Ecke des Saals und schreit: «Bravo – bravissimo, göttlicher Zinnober! – welch ein Spiel – welche Haltung, welcher Ausdruck, welche Fertigkeit!» – Ich renne hin, dränge mich durch! – da steht ein drei Spannen hoher verwachsener Kerl und schnarrt mit widriger Stimme: «Bitte, bitte recht sehr, habe gespielt, wie es in meinen Kräften stand, bin freilich nunmehr der stärkste Violinist in Europa und den übrigen bekannten Weltteilen»[29, с. 25].
Потворність та нікчемність Цахеса бачить лише одна людина – романтичний поет Бальтазар. Цахес краде не тільки його поетичну славу, а й кохання його нареченої Кандіди, що була осліплена чарами міністра. Бальтазар намагається довести оточуючим, ким Цахес є насправді, але його сприймають як людину, що з’їхала з глузду.
Йому на допомогу приходить доктор Проспер Альпанаус, він же чарівник та таємний розпорядник чудес князівства. Він відкриває таємниці могутності Цахеса. У день вінчання Цахеса з Кандідою, Бальтазар вириває у міністра та спалює три золоті волосини тим самим знімаючи з нього чари: «Da fassen Fabian und Pulcher den Kleinen, daß er sich nicht zu regen und zu bewegen vermag, und Balthasar faßt sicher und behutsam die roten Haare, reißt sie mit einem Ruck vom Haupte herab, springt an den Kamin, wirft sie ins Feuer, sie prasseln auf, es geschieht ein betäubender Schlag, alle erwachen wie aus dem Traum. – Da steht der kleine Zinnober, der sich mühsam aufgerafft von der Erde, und schimpft und schmält und befiehlt, man solle die frechen Ruhestörer, die sich an der geheiligten Person des ersten Ministers im Staate vergriffen, sogleich packen und ins tiefste Gefängnis werfen! Aber einer frägt den andern: «Wo kommt denn mit einemmal der kleine purzelbäumige Kerl her? – was will das kleine Ungetüm?» [29, с. 58].Рятуючись від переслідування обуреного народу, Цахес тоне у срібному горщику.
Викривальна сила казки збільшується від того, що вона майже вільна від романтичної безпредметності. Фантастика – більше не гра уявлення, а художній засіб вираження ідей.
Гофман не має поваги до коронованих осіб. Він хоробро сміється над тим, що з давніх-давен будо святим і охоронялося за допомогою зброї. Образи, що змінювали одне одного керуючих осіб князівства, подані у навмисному гротеск-іронічному плані, для того, щоб читачі, не вагаючись, побачили у цих образах деспотів та тиранів. Крім цього, соціальні широту казці надає те, що за цим святом дурнів, що проводиться князями, міністрами, професорами та лакеями, стоїть народ, на праці якого і тримається вся армія панів та підлабузників.
Казка починається розповіддю про бідну селянську родину, у якої народився Цахес, а закінчується обуренням натовпу, що вдирається до тому тепер уже не міністра Циннобера для розплати: «Indessenwar, derHimmelweiß, aufwelcheWeise, eindumpfesGemurmelimVolkeentstanden, daskleinelächerlicheUngetümdortobenseiwirklichKleinZaches, derdenstolzenNamenZinnoberangenommenundsichdurchallerleischändlichenLugundTrugaufgeschwungen. Immer lauter und lauter erhoben sich die Stimmen. «Hinunter mit der kleinen Bestie – hinunter – klopft dem Klein Zaches die Ministerjacke aus – sperrt ihn in den Käficht – laßt ihn für Geld sehen auf dem Jahrmarkt! – Beklebt ihn mit Goldschaum und beschert ihn den Kindern zum Spielzeug! – Hinauf – hinauf!» – Und damit stürmte das Volk an gegen das Haus» [29, с. 64].
Звичайно, слова «Rebellion – Tumult» звучать тут зовсім не грізно і зовсім не означають, що автор закликає народ до повстання. Це, взагалі, перший і єдиний раз у своєму творі Гофман показує народне повстання, але, ватро зауважити, що описується ця подія зовсім не як ідея до бою.
Позитивна програма Гофмана виражена у романтичній стихії, що її несуть із собою герої: мрійник та поет студент Бальтазар та його покровитель – доктор та чарівник Проспер Альпанаус. Вони стали втіленням вічно живого, повного казкових надій світу природи та поезії, в який вхід відкрито лише духовно розвиненим романтичним натурам.
Не випадково так багато місця у казці займає комічний образ батька Кандіди, філістера від науки, що ставився до природи як до матеріалу, професора Мош Терпина, який «hattedieganzeNaturineinkleinesniedlichesKompendiumzusammengefaßt, sodaß ersiebequemnachGefallenhandhabenunddarausfürjedeFragedieAntwortwieauseinemSchubkastenherausziehenkonnte» [29, с. 11].
Міністр Циннобер призначає батька своєї нареченої генеральним директором усіх природно-наукових справ у князівстві: «ProfessorMoschTerpinistganzaußersich, erblähtsichaufimdummenStolz. Durch seines künftigen Schwiegersohns Vermittlung hat er die Stelle des Generaldirektors sämtlicher natürlicher Angelegenheiten im Staate erhalten, eine Stelle, die ihm viel Geld und eine Menge anderer Emolumente einbringt. Als benannter Generaldirektor zensiert und revidiert er die Sonnen- und Mondfinsternisse sowie die Wetterprophezeiungen in den im Staate erlaubten Kalendern und erforscht insbesondere die Natur in der Residenz und deren Bereich. Dieser Beschäftigung halber bekommt er aus den fürstlichen Waldungen das seltenste Geflügel, die raresten Tiere, die er, um eben ihre Natur zu erforschen, braten läßt und auffrißt. Ebenso schreibt er jetzt (wenigstens gibt er es vor) eine Abhandlung darüber, warum der Wein anders schmeckt als Wasser und auch andere Wirkungen äußert, die er seinem Schwiegersohn zueignen will. Zinnober hat es bewirkt, daß Mosch Terpin der Abhandlung wegen alle Tage im fürstlichen Weinkeller studieren darf. Er hat schon einen halben Oxhoft alten Rheinwein sowie mehrere Dutzend Flaschen Champagner verstudiert und ist jetzt an ein Faß Alikante geraten» [29, с. 49].
У повній відповідності до сатиричних задумок казки знаходяться і ті художні засоби, якими так вміло користується Гофман. Весь романтичний комплекс, який визначає характер цього твору як казки, поданий у такому карикатурно-комічному плані, що сприймається читачем не як спосіб бачення світу, а як сума поетичних засобів. Про це говорить сюжетний малюнок казки, побудований за принципом музичного капріччо, аж до самого кінця – щасливого весілля, який автор пародіює звичайний фінал міщанських романів та іронічно завершує безплідну мрійливість свого героя. Бальтазар одружується з Кандідою і отримує добрий спадок від чарівника: «Die Küche ist so eingerichtet, daß die Töpfe niemals überlaufen und keine Schüssel verdirbt, solltest du auch einmal eine ganze Stunde über die Essenszeit ausbleiben. Teppiche, Stuhl- und Sofa-Bezüge sind von der Beschaffenheit, daß es bei der größten Ungeschicklichkeit der Dienstboten unmöglich bleibt, einen Fleck hineinzubringen, ebenso zerbricht kein Porzellan, kein Glas, sollte sich auch die Dienerschaft deshalb die größte Mühe geben und es auf den härtesten Boden werfen. Jedesmal endlich, wenn deine Frau waschen läßt, ist auf dem großen Wiesenplan hinter dem Hause das allerschönste heiterste Wetter, sollte es auch rings umher regnen, donnern und blitzen» [29, с. 53]. Кухня та прання – що може бути більш прозаїчним для романтика, що живе у світу поетичних уявлень.
Хоча події у «Крихітці Цахес» відбуваються у умовній країні, але, показуючи реалії німецького побуту та характерні риси соціальної психології людей, автор підкреслює сучасність подій.
Значну роль у казці відіграє функція магічних предметів, що дає змогу краще відобразити авторську концепцію людини як такої, що здатна змінювати світ. Опис речей, що з них складається середовище, в якому перебуває людина, становить основний масив тексту і має величезне значення для розуміння самого тексту[15, с. 95]. На перший погляд непримітні речі складають у сукупності різнобарвну картину усього, що відбувається довкола Цахеса. Наприклад: «In geringer Entfernung fuhr ein Mann langsam durch den Wald, beinahe chinesisch gekleidet, nur trug er ein weitbauschiges Barett mit schönen Schwungfedern auf dem Haupte. Der Wagen glich einer offenen Muschel von funkelndem Kristall, die beiden hohen Räder schienen von gleicher Masse. Sowie sie sich drehten, erklangen die herrlichen Harmonikatöne, die die Freunde schon aus der Ferne gehört. Zwei schneeweiße Einhörner mit goldenem Geschirr zogen den Wagen, auf dem statt des Fuhrmanns ein Silberfasan saß, die goldnen Leinen im Schnabel haltend. Hintenauf saß ein großer Goldkäfer, der, mit den flimmernden Flügeln flatternd, dem wunderbaren Mann in der Muschel Kühlung zuzuwehen schien. Sowie er bei den Fremden vorüberkam, nickte er ihnen freundlich zu. In dem Augenblick fiel aus dem funkelnden Knopf des langen Rohrs, das der Mann in der Hand trug, ein Strahl auf Balthasar, so daß er einen brennenden Stich tief in der Brust fühlte und mit einem dumpfen Ach! zusammenfuhr» [29, c. 28].
Маленьке царство Керепес, у якому відбувається дія казки, це, звичайно, уся Німеччина з її типово німецьким життєвим укладом, з її соціальною структурою, суспільними інтересами, ієрархією посад. Увесь ляльковий маскарад життя німецького філістера гранично оголюється, театралізується, постає у своїй нищій, огидній строкатості. Реальним існуванням цього світу переконливо мотивується надреальність, парадоксальність – майже фантастичність основних ланок фабули «Крихітки Цахеса».
Велике значення має нова для казкового жанру категорія – театральність, яка посилює комічний ефект. Вона визначає принципи побудови сюжетних ситуацій та характер їх подачі, вибір фону, вираження героями почуттів та намірів. Усі ці аспекти підкреслюють умовність подій.
Князь В.Ф.Одоєвський, знавець і популяризатор німецького романтизму в Росії, справедливо і влучно сказав про Гофмана: «Гофман… вигадав особливого типу чудесне… його чудесне завжди має два боки: один суто фантастичний, другий – дійсний; …природний потяг людини до чудесного задоволений і водночас не зневажено й допитливого духу аналізу: примирити ці два протилежні елементи міг тільки справжній талант» [28, c.11].
«Крихіткою Цахес» Гофман успішно продовжив улюблену тему багатьох своїх попередників – критику німецького філістера. Але ніхто до Гофмана не надавав цій темі тієї соціальної значущості, не піднявся до того нищівного сарказму, яким перейнятий «Крихітка Цахес».
Соціальні аспекти розставлені тут дуже виразно. Світ німецького філістера – як убогого, так і можновладного, – окреслюється у гострих непривабливо-негативних тонах. І сама казкова форма з усіма її неодмінними елементами, аж до традиційної щасливої кінцівки, виявляє свій далеко не казковий зміст, сприймається як умовно-фантастичний антураж, що служить зовсім не фантастичним завданням.
ВИСНОВКИ
Романтизм – одна з найяскравіших та найвизначніших літературних течій XVIII – XIXст. у Західній Європі.
Для Німеччини, як для країни, що була роздроблена на безліч князівств, романтизм став першою сходинкою на шляху до об’єднання, переосмислення політичних процесів. Письменники цього періоду дуже гостро відчували неспроможність народу зрозуміти, осягнути та повірити у те, що відбувалося у країні насправді, тому їх покликанням стала ідея правди у суспільстві.
Казка, як літературний жанр, що з’явився за часів фольклорної творчості, стала одним з найвдаліших інструментів у руках митців.
Для кожного окремого письменника (Новаліс, Тік, Гофман) або «об’єднання» (брати Грім, Брентано та Арнім) пошук та відтворення казок стали якщо не одною з провідних ідей, то хоча б центром творчості. Новаліс вважав казку лише сном, ілюзією і вводив її у більш масштабні творчі проекти для кращого розуміння читачем головної ідеї твору, усі ж інші вищеназвані письменники приділяли казці особливу увагу, тому і роль її у їх творчості надзвичайно вагома.
Брентано та Арнім у «Чарівному розі хлопчика» змогли дуже вдало та вправно перетворити зібрані твори на дійсно народні, додавши до краплинку своєї творчості. Брати ж Грім навпаки намагалися якомога ближче до тексту, до народного духу передати свої фольклористичні записи. На думку дослідників, навіть діалектичні посилання та збереження специфічних фраз та слів стали тією надзвичайно важливою і вагомою скарбницею їх творчості, що допомагає майбутнім покоління розвиватися на основі багатих знань про своїх пращурів, бо пісня і казка – речі, що передають народний дух на серце.
У роботі досліджувалася казка Гофмана «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер», де дуже вдало показана сатира на філістерів: князів та міністрів, багатих людей та лакеїв. Для Гофмана дуже важлива у людині була саме душа, та її здатність долати перешкоди, що готує нам життя на кожному кроці. Але просте подолання неприйнятне для митця. Людина повинна думати душею і серцем, а діяти не тільки для себе, але й для народу, що усім у світу стало краще жити. Звичайно, це дуже важко, і не кожному під силу взяти на себе відповідальність за долю народу, але кожен повинен хоча б раз спробувати.
Так у казці, Гофман показує романтичного героя студента Бальтазара. Долаючи з ним перешкоди, допомагаючи йому «знешкодити» ворога, автор ніби симпатизує йому, висміюючи в цій час керівну верхівку суспільства, щоб показати людям всю правду. Але, наприкінці, письменник «дарує» своєму героєві маєток, де ніколи нічого лихого не може трапитися, красуню дружину, яка має чарівне намисто, та ще дуже багато корисних для господарства речей. Але так наш герой вже ніколи не зможе боротися за правду. І взагалі, що може бути страшнішим для романтичного героя, ніж кухня та прання? Цим автор і показує недосконалість світу, у якому ми живемо.
Таким чином, розглянувши та проаналізувавши роботи німецьких романтиків, можна зробити висновок, що казка стала одним з провідних жанрів творчості та митців у цей період, бо дала змогу фантастично та, одночасно, реалістично дуже яскраво та чітко описати сучасний для митців світ.
Кожній дитині батьки читають з дитинства казки. Завдяки ним вона пізнає світ, і казка назавжди залишається у дитячій, людській пам’яті. Тому і дуже важливо з самого малого віку допомогти людині осягнути неповторний світ майбутнього дорослого життя, підготувати та надати допомогу. Такими є казки німецьких романтиків. Таким є життя.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Бент М. Поэтика сказочной новеллы Гофмана как реализация общеромантической эволюции//В мире Э.Т.А. Гофмана. – 1994. - №1. С.75 – 87.
2. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии. – Л.: Худ. литература,1973. – 568 с.
3. Ботникова А.Б. Немецкий романтизм: диалог художественных форм. - М.: Аспект Пресс, 2005. – 315 с.
4. Ванслов В. Эстетика романтизма. – М., 1966. – 403 с.
5. Грешных В.И. Ранний немецкий романтизм:фрагментарный стиль мышления. – Л.: Из-во Ленинградского университета. – 1991. – 144 с.
6. Жирмунский В.М. Немецкий романтизм и современная мистика. – Спб.: Аксиома; Новатор, 1996. – 231с.
7. Иванова Э.И. Беседы о немецком романтизме. - М.: Дрофа, 2005. – 367с.
8. История немецкой литературы в тяти томах. – М.: «Наука», 1966.
9. Карельский А.В. От героя к человеку: Два века западноевропейской литературы. – М., 1990. – 538 с.
10. Литературная теория немецкого романтизма. – Л.: Изд-во писателей в Ленинграде, 1934. – 336 с.
11. Миловидов В.О. О романтизме и поэтике натурализма// Вопросы романтического миропонимания, метода, жанра и стиля. – 1986. – С. 71 – 86.
12. Мислителі німецького романтизму/ Упор. Л. Рудницький та О. Фемовець. – Івано-Франківськ: «Лілея – НВ», 2003. – 588 с.
13. Раздольская В.И. Европейское искусство XIX века: классицизм, романтизм. - СПб.: Азбука-классика, 2005. – 483 с.
14. Савченко С. Мастерство Гофмана-сатирика в повести «Маленький Цахес»//Ученые записки филологического факультета (Киргизский ун-т). – Вып.12. – 1964. – С. 211-229.
15. Свідер І. Сюжетна функція магічних предметів у романі Гофмана «Малюк Цахес, на прізвисько Цинобер» //Слово і час. - 2009. - №5(581). С. 93 – 99.
16. Традиции и новаторство немецкого и английского романтизма конца XVIII – начала XIX в. (Сборник научных трудов). – Владимир: Изд-во ВГПИ, 1986. – 146с.
17. Усі зарубіжні письменники /Упор. О.Д. Міхільов та ін. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 364 с.
18. Федоров Ф.П. Романтический художественный мир: пространство и время. – Рига: Зинатне, 1988. – 456с.
19. Федоров Ф.П. Художественный мир: структура и семантика. – М.: МИК, 2004. – 368с.
20. Чавчанидзе Д.Л. «Романтическая ирония» в творчестве Э.Т.А. Гофмана// Ученые записки МГПИ им. В.И. Ленина. – №280. – 1967. – С. 354.
21. Эстетика немецких романтиков (История эстетики в памятниках и документах). – М.: Искусство, 1987. – 736с.
22. Э.Т.А. Гофман. Жизнь и творчество. – М., 1987. – 472 с.
23. Brentano C. Breife. Bd. II. Hrsg. von Fr. Seebass. Nürberg, 1951. – 291 S.
24. Brinkmann K. Die deutsche Romantik. Hollfeld, s.d. 1962. – 536 S.
25. Klein J. Geschichte der deutschen Lyrik. Wirschaben, 1957. – 472 S.
26. Гейне Г. Романтическая школа. Собрание сочинений в 10 томах. – М., 1958.
27. Гофман Эрнест Теодор Амадей. Волшебные сказки. – Запорожье: Интербук-Хортица, 1993. – 336 с.
28. Ернест Теодор Амадей Гофман. Золотий горнець. Вибрані твори. – К.: «Дніпро», 1976. – 368 с.
29. http://gutenberg.spiegel.de
30. Большой немецко-русский словарь. В 3т. Ок. 180 000 лексических единиц/авт.-сост. Е.И. Лепинг, Н.И. Филичева, М.Я. Цвиллинг и др.; под общ. рук. О.И. Москальской. – 11 изд., стереотип. – М.: Рус. яз. – Медиа, 2008.Т.1.: А – К. – 760 с., Т.2.: L – Z. – 680 с., Т.3.: Ergänzungsband. – 363 с.