Національний банк України
Львівський банківський інститут
Кафедра
банківських
дисциплін
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ: “Грошові реформи”
Виконала:
студентка 304-БС групи
Бутрин Роксана
Науковий керівник:
Галько О. Р.
ЛЬВІВ – 2000
Зміст
Вступ_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 3 с.
1. Грошові реформи. Необхідність і мета їх проведення_ _ _ _ _ _ _ _ 4
2. Класифікація грошових реформ. Методи стабілізації
національної валюти_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 5
3. Моделі грошових реформ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 11
4. Структурна перебудова системи грошових відносин
у країнах, що входили до колишнього Радянського Союзу_ _ _ _ _ _ _ 14
5. Грошова реформа в Україні її етапи, значення та підсумки_ _ _ _ _ _18
Висновок_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ 25
Література _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
27
ВСТУП
Грошово-валютні відносини є надзвичайно складною і важливою сферою господарського життя будь-якої сучасної держави. Органічною частиною системи грошових відносин окремих держав є національна валютна система.
Національна грошова система невіддільна від реального стану економіки країни. Вся багатогранність економічних, соціальних і політичних проблем суспільного розвитку безумовно позначається й на сфері грошового обороту. Грошова система має бути адекватною соціально-економічним умовам розвитку суспільства. Вдосконалення грошової системи, зміна її кількісних і якісних характеристик відбувається в ході проведення грошових реформ, які є одним з найважливіших інструментів грошової політики.
Грошові реформи до яких вдаються окремі держави при винекненні екстремальних ситуацій – глибокого структурного розбалансування всієї системи функціонування та механізму грошового обігу, завжди пов’язане з ризиком. Тут, як засвідчує світова практика, можливі прорахунки та невдачі. Саме це вимагає проведення в кожному випадку, коли йдеться про грошові реформи, глибоких аналітичних розрахунків усебічного підготування. Та світова практика засвідчує, що у багатьох країнах світу завдяки проведенню глибоких грошових реформ вдавалося у стислі строки досягти істотної стабілізації грошового обігу, відтак і загальної санації (оздоровлення) економічного розвитку.
Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялись за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо.
Навряд чи доцільно шукати готові відповіді у досвіді інших країн. Шлях пізнання кожен повинен пройти сам. Лише самокритичний аналіз та глибоке самоусвідомлення того, що відбулось, дозволить обрати механізм перетворень, які будуть адекватними історичному виникненню кожної країни.
1.
ГРОШОВІ РЕФОРМИ. НЕОБХІДНІСТЬ І МЕТА ЇХ ПРОВЕДЕННЯ
Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обігу особливе місце займають грошові реформи.
Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави вдаватися до таких радикальних заходів, як грошові реформи.
Грошова реформа
– проведення деномінації грошей, вилучення з обігу знецінених паперових грошей, випуск нових грошових одиниць, зміна їх золотого вмісту з метою зміцнення грошової системи. Вони являють собою повну або часткову перебудову грошової системи, яку проводить даржава з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу, відповідно до нових соціально-економічних умов.
Найважливішою метою грошової реформи
є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу та суттєвого підвищення її купівельної спроможності й конвертованості. Оскільки “твердість” національної валюти має два тісно пов’язані між собою, але не тотожні аспекти: зовнішній – стабільність обміну національної валюти, і внутрішній – стабільність цін, тобто відсутність інфляції, то, вибираючи модель проведення грошової реформи, украй важливо чітко визначитись щодо напрямку “вектора твердості” національної валюти у просторі цих двох вимірів.
Грошові реформи необхідні у випадках:
- зміни державних устроїв;
- глибоких економічних криз фінансової системи;
- економічних потрясінь, коли гроші перестають виконувати свої функції;
- поглиблення дифіциту бюджету та інфляційних процесів;
- падіння ролі грошей, розрахунків, кредиту.
Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обігу. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золото-валютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.
2.
КЛАСИФІКАЦІЯ ГРОШОВИХ РЕФОРМ. МЕТОДИ СТАБІЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ.
Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і специфічною за змістом. Реформи значно різняться за цілями, глибиною реформування грошових систем, методами стабілізації валют тощо.
Грошові реформи класифікують по-різному:
| Види грошових реформ залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи |
Грошові реформи Грошові реформи
у вузькому у широкому
розумінні розумінні
Грошові реформи у вузькому розумінні: грошові реформи формального типу, грошові реформи з деномінацією грошового обігу, грошові реформи конфіскаційного типу. Вони предбачають лише введення в обіг нової грошової одиниці (ці види грошових реформ розглянуто нижче).
Грошові реформи у широкому розумінні предбачають, окрім впровадження в обіг нової грошової одиниці, ще й структурну перебудову діючої системи грошово-валютних і кредитних відносин. Такі реформи були характерними при здійсненні в окремих країнах переходу від біметалізму до монометалізму і далі до паперово-грошового обігу. Проведення структурної грошової реформи у широкому розумінні цього поняття передбачає також перехід від грошей адміністративно-командної економіки до грошей ринкової економіки.
Грошові реформи у широкому розумінні в зв’язку з масштабністю і різноплановістю стуктурних змін та інституційних перетворень є тривалими у часовому вимірі. Вони проводяться, як правило, кілька років.
За цією ж ознакою (залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи) реформи можна класифікувати так:
1.
Становлення нової грошової системи.
Реформи такого змісту передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й функціональну структурну перебудову всієї системи грошово-валютних і кредитних відносин. Вони були типовими під час переходу від біметалізму до монометалізму і далі до золотодевізного стандарту та обігу паперових грошей за умови створення нових держав, як це мало місце в період розпаду колоніальних імперій чи виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР.
2.
Часткова зміна грошової системи
, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії та характер забезпечення. Наприклад, грошова реформа в СРСР у 1922 – 1924 роках – це перехід від бюджетної до кредитної системи емісії, коли замінили в обігу казначейські білети “совзнаки” на банкноти “червінці”. Такий підхід прийнятий за зміни влади.
3.
Проведення спеціальних стабілізаційних заходів
з метою гальмування інфляції чи подолання її наслідків.
Нерідко грошова реформа має всі три ознаки, як наприклад, грошова реформа в Україні 2 –16 вересня 1996 року. Нова незалежна держава потребувала власної національної грошової системи, а глибока інфляція – проведення ефективних заходів загальної санації економіки і фінансів.
| Види грошових реформ залежно від часового лагу здійснення обмінних операцій |
Одномоментні грошові Грошові реформи
реформи (строк прове- паралельного типу.
дення обміну старих Протягом певного часу
грошей на нові не в обігу знаходяться дві
перевищує 7–10 днів грошові одиниці
Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу
стабілізації національної валюти
. У процесі грошових реформ можуть застосовуватись такі методи стабілізації валют: дефляція, деномінація,
нуліфікація, девальвація, ревальвація
.
Нерідко грошовій реформі передує дефляція
– процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом і наслідками дефляція є складовою частиною антиінфляційної програми.
Дефляційна політика проводиться державою за допомогою фінансових та грошово-кредитних заходів; серед фінансових чільне місце займають підвищення податків, скорочення бюджетних витрат, «заморожування» цін та заробітної плати, пожвавлення продажу державних цінних паперів. Монетарні заходи включають скорочення грошової емісії і кредитних вкладень, шляхом кредитної рестрикції (підвищення процентної ставки, обмеження кредитування банками), підвищення центральним банком дисконтного процента та норм обов’язкових резервів комерційних банків.
За своїм змістом і наслідками дефляція – протилежність інфляції. Інфляція – це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, є процесом зниження оівня цін. Дефляція може спричинити негативні наслідки – скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів економічного зростання, збільшення безробіття та інше. У результаті вся економіка може опинитися в стані глибокої депресії.
Деномінація
– обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів, платіжних забов’язань тощо. Унаслідок деномінації відбувається укрупнення масштабу цін (стандарту вартості), що веде до швидкого зменшення грошової маси в обігу; спрощуються і здешевлюються всі розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу тощо.
У колишньому СРСР деномінації проводилися тричі: дві в 1922-1923 рр. і одна в 1961 р. В Україні деномінацію було проведено 1996 р. у співвідношенні 100.000 крб. за 1 гривню.
Необхідність деномінації пояснюється тим, що внаслідок інфляції занадто збільшується масштаб номіналів грошових знаків. А тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії. Доцільність деномінації, тобто “викреслювання зайвих нулів”, очевидна, оскільки відпадає потреба в оперуванні надто великими числами як у готівкових, так і безготівкових розрахунках, що потребує меншої кількості розрядів для проведення операцій і дає можливість економніше вводити інформацію. Крім того, обмінні курси національної валюти щодо більшості світових валют матимуть такі самі порядки величин.
Певне значення має і психологічний фактор. Адже національна валюта, обмінний курс якої щодо основних світових валют виражається числами, далекими від одиниці, інтуїтивно сприймається як слабка, хоча насправді це не завжди так. Із цієї причини країни, національні валюти яких “накопичили” багато нулів, звичайно проводять деномінацію. Пригадаємо хоча б заміну старих франків на нові у Франції у післявоєнні роки. У 1958 –1960 рр. у Франції було проведено деномінацію франка у співвідношенні 100:1. З 1960 р. старий франк було взагалі вилучено з обігу. Відповідно до цього було перераховано ціни, заробітну плату та змінено співвідношення франка до долара (з 493,7 франка до 4,937 франка за долар).
Проте такі дії не є обов’язковими, і деякі країни зі стабільними валютами деномінацій не проводять (наприклад, Японія, Італія).
Нуліфікація
– оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними.
У безнадійних випадках держава вдається до нуліфікації, тобто до анулювання наявних грошових знаків, щоб розпочати все з «чистого аркуша». Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін на нові гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або для створення власної національної грошової системи.
Нуліфікація в такій екстемальній формі трапляється рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними й вилучені з обігу без викупу повністю знецінені асигнації колишнього королівського уряду. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу обміном на нові знаки в надзвичайно низькій суто символічній пропорції. Наприклад, у СРСР (1922 – 1923 рр.) 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн. крб. старими; у Німеччині у 1924 р. 1 нова рейхсмарка – на 1 трлн. старих марок; у Греції – 50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках фактично відбувалася нуліфікація знецінених грошей, хоч за формою ця операція мала вигляд деномінації.
Девальвація
– знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями. Проявляється вона у підвищенні валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти.
За золотого стандарту, коли державою законодавчо фіксувався золотий вміст валют і існував прямий чи опосередкований їх обмін на золото, девальвація проявлялась у зменшенні їх золотого вмісту та зростанні ціни на золото. Після відміни золотих паритетів девальвація зводилась тільки до зниження офіційного валютного курсу. Девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має одночасно негативні наслідки: значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на всі товари.
Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу. Наприклад, у зв’язку з інфляційним знеціненням радянського карбованця останній був кілька разів девальвований протягом 1990 –1991 рр., унаслідок чого ринковий курс його до американського долара на кінець 1991 року досяг майже 100 крб. за долар. Аналогічна ситуація відбувалася з українським купоно-карбованцем протягом 1992 –1995 рр.
За сучасних ринкових умов девальвація може проводитись цілеспрямовано як метод валютної політики держави з метою впливу на розвиток зовнішньоекономічних відносин: підвищення конкурентоспроможності продукції, урегулювання платіжного балансу тощо. Більше того, за режиму плаваючих курсів валют девальвація може відбуватись стихійно і вигляді тривалого зниження ринкового курсу валют.
Ревальвація
– підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації – тривале активне сальдо платіжного балансу держави, що означає наявність дефіцитів у її партнерів. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищує інтервентні можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропорція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.
Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери змушені давати більше власної валюти за ревальвовану, проте це погіршує конкурентоспроможність експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, бо для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам у національній валюті, після її ревальвації отримують значний зиск, і ринкова ціна її в іноземній валюті зростатиме в міру ревальвації. Для населення, з одного боку, ревальвація приваблива тим, що вона спонукає зниження цін на імпортні товари і гальмує інфляцію, проте з іншого – вона призводить до зменшення експорту, що створює реальну загрозу безробіття. Тому оцінювати ревальвацію необхідно, виходячи з макроекономічної ситуації.
За золотого стандарту ревальвації піддавались відносно сталі валюти збільшенням офіційного золотого вмісту грошової одиниці. Відповідно підвищувався їхній курс щодо знецінених валют. Так, 1973 р. німецьку марку було двічі ревальвовано – у березні її золотий вміст і офіційний курс було підвищено на 3%, а в червні – ще на 5,5%. Проте обмін марки на золото не відновлювався. У такий спосіб проводили ревальвацію швейцарського франка, японської єни. Необхідність ревальвації відносно сталих валют визначалась тим, що їх офіційний валютний курс і золотий вміст виявився заниженим порівняно з паритетом купівельної спроможності. Така ситуація була не вигідною для експортерів і боржників та, навпаки, забезпечувала навиправдані доходи імпортерам і кредиторам. Щоб усунути такі “перекоси” у зовнішньоекономічних відносинах, держава підвищувала офіційний валютний курс.
Тепер, коли золотий вміст валют скасовано, ревальвація проявляється в підвищення курсу національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют. Зараз курси валют вирівнюються за паритетом купівельної спроможності, а тому зникла потреба у ревальвації і девальвації як елементах грошової реформи. За умов плаваючих (ринкових) валютних курсів ревальвація проявляється у тривалому (поступовому) підвищенні курсу національної валюти щодо інших валют чи міжнародних розрахункових одиниць.
Отже, і ревальвація, і девальвація – явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу має бути такою, щоб і інтересам експортерів не заважати, і стабільність національної валюти утримати. Тобто валютний курс має бути певним компромісом між інтересами експортерів і стабільністю грошей. Для України нині прийнятим варіантом вирішення проблеми є втановлення досить вузького валютного коридору і проведення в його межах відповідної курсової (кон’юнктурної) політики.
3
. МОДЕЛІ ГРОШОВИХ РЕФОРМ
За способом проведення грошові реформи поділяються на три типи:
1.Грошові реформи
формального типу
, що зводяться лише до технічного аспекту – впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої. Обмін старих купюр на нові здійснюється у співвідношенні 1:1. Приводом до такої зміни може бути:
а) необхідність поліпшення фізичних властивостей (міцності, захисту від підробки і под.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу (у розумінні як можливостей випуску банкнот вищої якості, так і нових вимог до їхньої якості у зв’язку із застосуванням різних технічних пристроїв – банкоматів, електронних машин тощо);
б) посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти. Це відбувається у тому разі, коли в обігу перебуває велика кількість підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і вилучення яких стає першочерговою справою;
в) необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їхнього оформлення, що може зумовлюватись політичними причинами, наприклад зміною державної символіки.
Усі ці аспекти здійснення грошової реформи мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Якщо реформа обмежується розв’язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати не реформою, а обміном грошей.
2.Грошові реформи конфіскаційного типу
, або “шокові” реформи. такі реформи передбачають здійснення комплексу явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру:
- встановлення ліміту на обмін банкнот;
- замороження частки депозитів понад встановлений рівень;
- тимчасове припинення валютно-обмінних операцій.
Мета цих і подібних заходів – конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу державою.
Коли реформи мають конфіскаційних характер, встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються вимогою декларування доходів. У цьому разі обмін звичайно проводиться за регресивною школою. До певної межі (суми) старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі – зі знижувальним коефіцієнтом. Як правило, установлюють кілька послідовних порогів обміну і кілька значень коефіцієнтів, хоч конфіскаційні реформи можути базуватися і на обміні старих грошей на нові з використанням знижувального коєфіцієнта для сум будь-якого розміру, а не лише для тих, що перевищують певний поріг, як у першому випадку.
Аналогічна процедура може використовуватись і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну форму примусового заморожування на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені межі.
З економічного погляду такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовій формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному разі коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних та соціальних наслідків: підрив довіри до держави, можливий несправедливий перерозподіл трудових доходів населення тощо.
Такі варіанти реформи застосовуються, коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в Росії) або якщо держава визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.
Однією з найрадикальніших грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, поведена в Західній Німеччині у червні 1948 р. тоді криза охопила всі ланки виробництва, але найсильніше вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. У перший день реформи (20 червня) всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини, дістали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші – німецькі марки. У серпні за цим же курсом було здійснено обмін іще 20-ти марок. За таким самим принципом було переоцінено і депозитні рахунки: 70% їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що була в населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне – стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відродження й розвитку.
3.Реформи паралельного
, або, як їх іще називають, консервативного типу,
є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витискає старі гроші поступово. У результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці – стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошовоо обігу.
Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і «тіньових» операцій. Водночас система паралельного обігу має й помітні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дає змогу уникнути заходів конфіскаціного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапозон маневру грошово-кредитної політики.
У даному разі вдаються до іншого вирішення проблеми – встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися старих знаків і перейти на розрахунки в нових. При цьому можуть встановлюватися фіксований, або ринковий курс щодо обох типів грошових знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він такий самий (або коли емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідношення є фіксованим; якщо різний – то співвідношення визначатиметься фактично купівельною спроможністю обох типів грошових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим самим принципом, що й старі. Це й пояснює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і під час уведення нового франка 1960 р. було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. 1994 р. в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих у фіксованому співвідношенні.
Інша річ, коли нові грошові знаки емітуються за новим принципом, а старі – надходять в обіг за старим. Прикладом такого підходу може бути грошова реформа в колишньому СРСР 1922-1924 рр. Як відомо, червінці емітувались у вигляді дисконту векселів, тобто були, по суті, кредитними грішми (банкнотами). Водночас, совзнаки продовжували випускати в обіг як типові казкачейські знаки з метою покриття бюджетного дефіциту. За таких умов співвідношення між ними не могло бути постійним, оскільки одна з валют (у даному випадку «совзнак») продовжувала знецінюватись, а уряд не бажав застосовувати єдині принципи фінансування для всіх суб’єктів господарювання.
В Україні з моменту запровадження гривні емісію карбованців було припинено. Протягом певного терміну мало місце паралельне використання в готівковому обігу карбованців та гривні за фіксованим співвідношенням. При цьому інкасовані банками купоно-карбованці вилучались з обігу і замінювалися гривнею. Що стосується безготівкових залишків карбованців на банківських рахунках, то їх конвертація у гривні була здійснена одномоментно в такому самому співвідношенні. Отже, у цьому аспекті грошова реформа в Україні врахувала позитивний досвід інших країн.
4.
СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА СИСТЕМИ ГРОШОВИХ ВІДНОСИН У КРАЇНАХ, ЩО ВХОДИЛИ ДО КОЛИШНЬОГО СРСР
Для оздоровлення грошового обігу в колишньому СРСР деякі економісти пропонували замінити знецінені грошові знаки на нові. Проте такі пропозицій цілком слушно не були прийняті. Адже економічна криза продовжувала поглиблюватись, рівень бюджетного дифіциту зростав, швидко посилювався спад виробництва і продуктивності суспільної праці.
Заміна в таких умовах старих грошей на нові з метою зменшення їхньої маси не дала б значний ефект, а разом з тим призвела б до ряду серйозних негативних наслідків. Більше того інфляція могла б ще більше посилитись, бо поглиблювалась економічна криза та зростала недовіра до центральних (союзних) структур державної влади, послаблювався їх організуючий вплив на економіку, фінанси і грошовий обіг внаслідок розвитку в союзних республіках руху за суверинітет та економічну самостійність, за вихід із Союзу.
Про недоцільність будь-яких реформуючих заходів у грошовій системі в умовах економічного спаду свідчить безрезультатність заміни в обігу купюр номіналом 50 і 100 крб., яка була проведена на початку 1991 року за рішенням союзного уряду.
Після розпаду СРСР проведення грошових реформ та створення власних грошових систем в колишніх йо
Кожна з країн, що входили до колишнього СРСР, враховуючи особливості своєї економічної політики, ставить перед собою неоднозначні цілі щодо змісту і напрямків структурної перебудови національних грошових систем. Разом із тим грошові реформи зазначених країн мають і спільні риси
. Їх проведення передбачає поетапне вирішення таких завдань:
а) створення національної банкноти і розгалуженої структури депозитних та інших форм грошей;
б) запровадження ефективного механізму емісії, організації й регулювання готівкового та безготівкового обігу, а також їхньої взаємодії;
в) докорінна перебудова засад зовнішніх валютних відносин, забезпечення поетапної конвертованості власної грошової одиниці;
г) проведення глибокої реформи банківської системи, її перебудова на принципах дворівневої діяльності;
д) утвердження відповідної ринкової інфраструктури – грошового, валютного та фінансового ринків;
е) вирішення завдань правового і кадрового забезпечення.
Все це в органічному поєднанні зумовлює комплексність і радикалізм грошових реформ, здійснення яких є не лише однією з визначальних умов загальної ринкової трансформації постсоціалістичної економіки, а й фундаментом економічного і політичного суверинітету тієї чи іншої країни, її входження у світовий економічний простір.
Україна
одна з перших нових держав стала на шлях створення власної грошової системи, першим кроком до якої було введення в обіг 10 січня 1992 р. купонів багаторазового використання. Становлення національної грошової системи одночасно із здійсненням комплексу заходів щодо стабілізації економіки сприяли утвердженню незалежності України як держави, зихисту її внутрішнього ринку, проведенню реальної антиінфляційної політики.
Найбільш інтенсивно процес утворення національних систем валютно-грошових відносин розвивався в країнах Балтії.
У травні 1992 р. запровадила власну грошову одиницю – естонську крону
і вийшла з рублевого простору Естонія
. Для стабілізації власної грошової одиниці Естонія мала можливість використати золотий запас, що був вивезений перед війною і тепер повернений їй країнами Заходу, цільові кредити МВФ та інших міжнародних фінансових установ. Нині крона – єдиний платіжний засіб на території Естонії. Вона є конвертованою валютою. НБЕ щоденно публікує її курс відносно інших валют. Крона прив’язана до німецької марки. Законом допускаються можливі відхилення курсу крони від марки в межах 5 %. Жорсткі монетарні заходи, що проводяться в країні, забезпечують достатньо високу і відповідно стабільну купівельну спроможність естонської крони.
7 травня 1992 р. в Латвії
запроваджено латвійські рубліси, які спочатку використовувалися лише в готівковому обігу як паралельна з російським рублем грошова одиниця. Вільний обмін у пропорції 1:1 рубля на рубліс забезпечував “безконфліктне” співіснування зазначених грошових одиниць. З 20 липня рубліс було впроваджено в безготівковий обіг, а з 17 серпня розпочато визначення власного курсу рубліса щодо рубля та валют інших країн, які входили до колишнього СРСР. Рубліс став єдиним офіційним засобом платежу на території Латвії. Обіг інших валют, у т.ч. й долара, було заборонено. З 25 січня припинено купівлю безготівкових рублів, що надходили з країн СНД. Стабільність рубліса, що забезпечувалась жорсткими монетарними заходами (у 2-му півріччі 1992 р. курс долара не перевищував 165 – 175, наприкінці лютого 1993 р. – 140 – 145 , а в березні – 90 – 100 латвійських рублісів), дозволила провести в березні 1993 р. другий етап грошової реформи. В обіг запроваджено національну валюту – латвійські лати
. Характерно, що протягом 6 місяців лати і рубліси використовувались за курсом 1:200 як паралельні грошові одиниці.
В Литві
обіг російського рубля припинено в жовтні 1992 р. В обіг запроваджено тимчасову грошову одиницю – литовські талони, які використовувалися як готівковий засіб платежу. З 25 червня 1993 р. в грошовий обіг Литви біло впроваджено повноцінну литовську національну валюту - літ
. Нова грошова одиниця обмінювалась на стару у співвідношенні 1:100. Слід звернути увагу на неконфіскаційний характер литовської грошової реформи. Обмінні операції здійснювались протягом місяця до 1 серпня 1993 р. Показовим є те, що про обмін грошових знаків населення було сповіщено за 10 днів до початку реформи.
Національну грошову одиницю – киргизький сом
– впроваджено 6 квітня 1993 р. і в Киргизії
. Обмін російських рублів на нову кюпюру здійснювався лише протягом п’яти днів. Запровадження жорсткої системи емісійної політики, а також позитивний платіжний баланс країни дозволили забезпечити відносну стабільність киргизького сома.
Процес утвореня національної грошової системи відбувається і в Білорусі
. З метою покриття гострого дефіциту готівки на початку травня 1992 р. за прикладом України було впроваджено в обіг за курсом 1:10 паралельно з російським рублем розрахунковий білет – білоруський рубель. До початку 1993 р. Білорусь не форсувала процес витіснення з грошового обігу російської валюти. В січні 1993 р. НББ почав встановлювати єдиний курс білоруської грошової одиниці до твердих валют. Наприкінці лютого НББ прийняв рішення про новий порядок організації розрахунків з Росією, що передбачав обмеження строків перебування російських рублів на рахунках білоруських підприємств 20 днями, після чого вони мали бути продані за комерційним курсом на внутрішньому валютному ринку чи НББ.
Але згодом процес утвердження національної грошової одиниці загальмувався. З загостренням економічної ситуації постало питання про повне повернення Білорусі до рублевої зони і використання на її території як засобу платежу російської грошової одиниці. Така позиція, певна річ, не відображає глибинних процесів, пов’язаних із становленням і всебічним розвитком національної економіки цієї країни, її державного суверенітету. Тому вона має розглядатися як така, що має вимушений, тимчасовий характер.
Наприкінці 1993 р. (листопад-грудень) власні грошові одиниці було запроваджено в обіг Молдовою
, Азербайджаном
, Арменією
, Казахстаном
та Узбекистаном
. Таджикістану Росія надала державний кредит новими готівковими грошима і, таким чином до кінця 1993 р. грошові білети колишнього СРСР практично на всіх територіях держав колишніх республік країни втратили законну силу.
У липні 1993 р. завершився процес упровадження в обіг власної грошової одиниці в Російській Федерації
. Доти в Росії в грошовому обігу знаходились купюри колишнього СРСР. Вилучення з обігу старого рубля почалося поетапно введенням з лютого 1993 р. нової купюри зразка 1993 р., яка оберталась як рівнозначна грошова одиниця з купюрою зразка 1961 – 92 рр. На 20 липня а обігу Росії та країн рублевої зони знаходилось 8,6 трлн. рублів, у т.ч. білетів ЦБ РФ зразка 1993 р. – 5,7 трлн., старих купюр – 2,9 трлн. рублів. 26 липня 1993 р. ЦБ РФ заявив про повне вилучення з обігу грошових одиниць старого зразка. Завершення цього процесу, який тривав у межах місяця і викликав неоднозначні оцінки фехівців, означало закінчення другого етапу грошової реформи Росії.
Отже, перебіг подій свідчить, що процес формування національних грошових систем і національних валют незалежно від специфічних особистостей кожної країни став реальністю.
5
. ГРОШОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ
Україна як молода суверення держава утворилась 24 серпня 1991 року. У винятково складних умовах становлення національної економіки вона першою почала формувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитних політики.
З 10 січня 1992 року в Україні запроваджено в обіг купони багаторазового використання як доповнення до рублевої готівкової маси (банкноти Держбанку СРСР, казначейські білети, розмінна монета) для хоча б відносного збалансування грошового обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. Необхідність цього акту була викликана тим, що:
- з вересня 1991 року Україна практично не отримувала від ЦБ Російської Федерації нових рубльових надходжень;
- непередодні 1992 року Україна вимушена була вслід за Росією піти на лібералізацію цін – їх майже десятикратне підвищення.
Система впровадження в структуру грошового обігу купоно-карбованця:
· використання системи паралельного обігу рубля та купоно-карбованця;
· поетапне впровадження в обіг купоно-карбованця відповідно до наповнення товарного ринку;
· термін дії купоно-карбованця як тимчасової грошової одиниці – не більше 4-6 місяців;
· впровадження в обіг повноцінної банкноти – гривні.
Проте очікуваного результату ці заходи не дали і намітилось різке знецінення купоно-карбованця. Причинами чого були:
1) глибокий спад виробництва ( у січні 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у тому числі: товарів широкого вжитку – на 28,1%, продуктів харчування на – 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився на 61%.
2) різка нестача рубльової маси;
3) у березні 1992 року практично весь готівковий обіг був переведений на купонне обслуговування, хоча попередньо планувалось його поетапне впровадження в обсягах, адекватних товарній масі;
4) у результаті повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від обігу безготівкового, який продовжував обслуговуватись російським рублем. Утворилась спотворена ситуація, за якої валютний курс купона у процесі його використання в готівковому та безготівковому обігах роздвоївся. А це сприяло здійсненню масових спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, переведенням безготівкових капіталі з України в Росію.
І лише з 12 листопада 1992 р., згідно з Указом президента України “Про реформу грошової системи України”, купоно-карбованець було впроваджено у сферу безготівкового обігу.
Купоно-карбованець отримав статус тимчасової національної валюти і став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Так завершився перший етап грошової реформи
.
Проте позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав і його знеціненя тривало. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства – функцію нагромадження. А без реалізації цієї функції не можна подолати кризу виробництва, зупинити інфляцію, вирішити складні питання, проблеми платіжного балансу.
Від зволікань із впровадженням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.
Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Економічна політика України 1995 – першої половини 1996 р., забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці, зокрема:
· суттєво уповільнилась інфляція;
· було знищене так зване грошове нависання, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них;
· зміцнів та стабілізувався курс національної валюти;
· уповільнились темпи зниження промислового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту;
· зросла активність домогосподарств як суб’єктів економіки;
· зросли доходи та заощадження населення;
· поліпшились результати зовнішньоекономічної діяльності.
Значне зниження темпів інфляцій розпочалося з лютого 1996 р. і набрало стабільного характеру. У червні й липні індекс цін споживчого ринку становив лише 100,1%, а у серпні – 105,7% до попереднього місяця (за 109,4% у січні).
Починаючи з березня 1996 року постійно підвищувався курс українського карбованця до додара США та інших іноземних валют. Практично він був зафіксований на рівні 176 тис. крб. за 1 долар США, що разом зі зниженням інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію в Україні.
Суттєво зменшився спад виробництва в порівнянні з попереднім роком ( з 14,1% за січень-серпень 1995 року до 3,7% за відповідний період 1996 р.). Зменшення обсягів валового внутрішнього продукту за цей період знизилось з 12,4% до 9,5%.
Грошові доходи населення в липні 1996 р. в порівнянні з червнем зросли на 26%.
Незважаючи на ревальвацію українського карбованця протягом першого півріччя 1996 р. експорт товарів та послуг у порівнянні з відповідним періодом 1995 р. зріс на 30,6%, що за повільнішого темпу зростання імпорту (27,3%) забезпечило зниження на 2,3% від’ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу України і стало передумовою дальшого розвитку зовнішнього сектора економіки.
Поліпшення напередодні реформи макроекономічної ситуації в Україні було досягнуто послідовнішим і активнішим застосуванням ринкових механізмів, зокрема: запровадженням неінфляційних джерел покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, дальшою лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності й валютного ринку, дотриманням позитивного рівня облікової ставки Національного банку України та процентних ставок на депозити й кредити комерційних банків.
У цьому плані ситуація в Україні напередодні грошової реформи значно різнилася від ситуації в таких країнах, як Естонія, Молдова, Німеччина (1948 р.), з високою інфляцією і навіть гіперінфляцією, і була близькою до ситуації в Польщі, Чехії, Аргентині.
Головними завданнями грошової реформи були:
- заміна тимчасової грошової одиниці на національну валюту – гривню;
- заміна масштабу цін;
- створення стабільної грошової системи та перетворення грошей на важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку.
Характер реформи.
Вибір прозорого варіанта та неконфіскаційноо типу грошової реформи був зумовлений необхідністю:
· забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти, а отже, довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;
· утримання стабільності грошового, споживчого і валютного ринків України, запобігання інфляційному вибуху та порушенню стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;
· запобігання спекулятивним операціям під час обміну карбованців на гривні;
· створення прийнятного соціального клімату, зниження психологічного й соціального напруження в суспільстві у зв’язку з проведенням грошової реформи.
Готівковий обіг грошей на період реформи
| Національний банк України |
| Комерційні банки |
| 1.Виплати
- заробітна плата - стипендії - пенсії - допомога - перекази - інші грошові виплати 2.Обмін
|
карбованець обмін гривня обмін іноземна валюта
Платежі: Платежі:
· вклади в банки · товари
· товари · послуги
· послуги · комунальні платежі
· комунальні платежі · перекази
· перекази · вклади в банки
| Комерційні банки |
| Національний банк України |
Карбованець обмін іноземна валюта
Підготовка до грошової реформи
. 25 серпня 1996 року президент України підписав Указ “Про грошову реформу в Укарїні”, відповідно до якого було проведено низку підготовчих заходів:
1.Створено розгалужену мережу обмінних пунктів комерційних банків (понад 10 тис.). Для обслуговування пенсіонерів було залучено понад 14 тис. підприємств зв’язку. Створено близько 92 тис. комісій з обміну на підприємствах, в установах і організаціях. Цього було достатньо для забезпечення нормальної роботи з обміну карбованців на гривні.
2.Усі установи банків та підприємств зв’язку були забезпечені готівкою необхідних номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну карбованців на гривні, а також нормативними, інструктивними та наочними матеріалами (буклетами та плакатами із зображеннями банкнот і розмінної монети).
3.Проводилась широка роз’яснювальна робота через засоби масової інформації щодо характеру та механізму здійснення грошової реформи.
4.Цілодобово працювали оперативні групи в банках.
Отже, банківська система України на кінець 1 вересня 1996 року була готова до проведення грошової реформи.
Механізм проведення реформи
. Відповідно до Указу Президента України грошова реформа проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців. Одночасно відбулось зменшення у тій самій пропорції всіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100 000 разів сильнішою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаби цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. Проте співвідношення між товарною та грошової масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації. Підсумки свідчать про те, що в цілому реформа проходила організовано, якнайзручніше для населення і без значних соціальних конфліктів.
Деякі складнощі з обміном карбованців на гривні, які мали місце в перші дні реформи за браком на рахунках окремих банків і підприємств зв’язку коштів для викупу гривні, були оперативно вирішені наданням у потрібних випадках авансових підкріплень.
За балансовими даними емісія карбованцевої готівки напередодні грошової реформи, тобто за станом на 2 вересня 1996 р., становила 338,1 трлн.крб., із них 19,1 трлн.крб. залишалося а касах банків, а 319,0 трлн.крб. – поза банками, тобто в обігу.
За період реформи з 2 по 16 вересня 1996 року та протягом 2-х наступних днів банківською системою було вилучено карбованців у резервні фонди Національного банку України (на погашення емісії) на загальну суму 327,9 трлн.крб. (97% емітованої до реформи готівки), в тім числі з обігу – 309,5 трлн.крб. (97%) та з кас банків 18,4 трлн.крб. (96,3%).
Аналіз ситуації на готівковому грошовому ринку в період реформи свідчить про те, що найбільші обсяги вилучення з обігу карбованців мали місце в перші 5 днів реформи, коли щоденно вилучалось з обігу 31 – 38,6 трлн.крб., або 9 – 12% карбованцевої маси, що перебувала в обігу напередодні реформи.
Схема вилучення з обігу і утилізації карбованців:
Підприємства,
установи,
організації, окремі бюджетні
пункти обміну заклади організації
| Комерційні банки |
| Регіональні управління НБУ |
у тому числі операційні відділи |
| Підприємства, що утилізують вилучені з обігу карбованці |
Починаючи з 24 години16 вересня 1996 року функціонування в готівковому обороті карбованців припинилося і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета – копійка.
Під час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень. Випуск гривні здійснювався обміном на карбованці, видаванням коштів на оплату праці, закупку сільськогосподарських продуктів, з вкладів населення, підкріпленням відділень зв’язку, а також іншими видачами.
Банківською системою України вживались заходи щодо виявлення та вилучення з обігу фальшивих грошей. У процесі проведення реформи комерційні банки вилучили фальшивих карбованців на суму 6,5 млрд.крб. Найбільші обсяги фальшивих грошей було виявлено в Одеській, Закарпатській, Львівській, Запарізькій, Чернівецікій областях та Атономній Республіці Крим. Ця робота проводилась в тісному контакті з органами МВС України.
Підсумки грошової реформи.
Проведення грошової реформи було спрямовано на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків,залучення в банківську систему надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти щодо іноземних валют.
Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків. Прогнози щодо наслідків реформи, були розроблені Урядом і Національним банком України, цілком справдилися.
По-перше, вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах: 5,7% - за серпень, 2,0% - за вересень, 1,5% - за жовтень.
Певний ажіотаж на споживчому й валютному ринках, що спостерігався напередодні проведення реформи, швидко був погашений активним роз’ясненням у засобах масової інформації механізмів і характеру проведення реформи, а також здійсненням термінових заходів адміністративного і фінансового характеру та встановленням жорсткого контролю за роботою обмінних пунктів з іноземною валютою.
По-друге, з перших днів реформи Національний банк України
підтримував стабільний курс гривні до іноземних валют
– 176 гривень за 100 дол. США, що відповідало курсу, який склався у карбованцях напередодні грошової реформи. Фактично в період реформи і в перші 20 днів після її завершення для забезпечення фінансової стабільності було зафіксовано курс української грошової одиниці. Деякі зниження курсу, яке почалося 7 жовтня, було підтвердженням відновлення режиму плаваючого курсу і виведення його на реальне значення з метою підтримки вітчизняного виробника і стимулювання експорту.
По-третє, проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло
поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України
. Це насамперед зменшення обсягів готівки в обігу на тлі певного зростання цін та відчутне збільшення ліквідності комерційних банків. Так, протягом серпня-жовтня 1996 р. темпи зростання цін на споживчому ринку становили 9,4%, а обсяги готівки в обігу за цей період не тільки не зросли, а зменшились на суму близько 150 млн. грн.
За рахунок збільшення строкових депозитів суб’єктів господарювання та населення ліквідність комерційних банків зросла приблизно на таку ж суму і на кінець жовтня досягла 500 – 600 млн.грн. Поліпшилась структура
грошової маси
. Якщо на 1 серпня питома вага готівки в загальному обсязі грошової маси перевищувала 45%, то на 1 листопада цей показник зменшився і становив 43%.
Грошова реформа поліпшила стан фінансово-грошової системи й створила умови для позитивних соціально-економічних змін.
ВИСНОВОК
Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави вдаватися до таких заходів, як грошові реформи. Тобто повної або часткової перебудови грошової системи з метою стабілізації грошового обігу, що є головною функцією грошової реформи.
Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і специфічною за змістом. Тому при виборі виду реформи та методу її здійсння необхідно враховувати нові соціально-економічні умови.
Успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: оздоровлення державних фінансів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, нагромадження золото-валютних та матеріальних резервів та ін. Тобто, недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти щоб забезпечити успіх грошової реформи, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови.
Також, важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації національної валюти.
Грошові реформи здійснюють у випадках: глибоких економічних криз фінансової системи, економічних потрясінь, падіння ролі грошей, розрахунків кредиту, зміни державних устроїв.
Розпад СРСР і утворення на його території суверенних держав, а також перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки зумовили необхідність для всіх країн – колишніх союзних республік, у т.ч. України, виходу з рублевої зони, запровадження власної грошової одиниці та проведення на цій основі глибокої структурної перебудови грошової системи. Звісно йдеться про грошові реформи в широкому значенні, метою якої є не просто пребудова, а й утвердженя зовсім нової системи грошово- кредитних і валютних відносин, адекватним умовам ринкової економіки.
Становлення економік нових незалежних держав має загально-історичні, і унікальні риси. Унікальність явища творіння нової назалежної держави потребує додаткового підтверження деяких істин. Актуальність такого підпверження зумовлене насамперед “другим народженням ринку”, яке відбулось починаючи з 1988 р. у постсоціалістичних країнах.
Недовго залишалась єдиною і система обігу готівкових грошей. Кожна республіка шукала способи захисту свого внутрішнього ринку від проникнення законних платіжних засобів (рубля) із інших республік. Як доповнення до грошових знаків почали випускатись талони, купони, карточки і вводились інші обмеження функціонування грошей.
Україна першою серед країн, що входили до колишнього СРСР, стала на шлях поетапного виходу з рублевої зони та розбудови національної грошової системи.
Грошова реформа в Україні була надзвичайною подією для нашої держави, в результаті якої створено один з невід’ємних атрибутів державності. Таких ширикомасштабний захід, який передбачав би повну зміну в готівковому обороті за короткий строк (два тижні) грошових знаків, зміну масштабу цін і переведення всієї грошової системи, включаючи й безготівкові розрахунки, на нову грошову одиницю – гривню, в історії України проводився вперше.
Нубутий у цій винятково складній справі досвід творчо впродовж 1992 – 1993 рр. використали інші країни. Це забезпечило їм можливість уникнути окремих істотних помилок, що допустилася наша держава.
Винятково показовим є той факт, що всі нові незалежні держави, які виникли на території колишнього СРСР обрали шлях до ринку. Позаду залишилась епоха, в якій відсутність політичних і економічних свобод кидала особистість у лещата зрівняйлівки, природним результатом якої були низька продуктивність праці та прогресуюче відставання у рівні життя від країн з ринковою економікою. Попереду – устрій, в якому жорстка але цивілізована конкуренція буде рушієм розквіту держави.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Антонов Н.Г., Пессель М.А.. Денежное обращение, кредит и банки. – 1995
2. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: підручник. – 1999
3. Гальчинський А.С. Теорія грошей: навчально-методичний посібник. - 1998
4. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. – 1997
5. Гроші та кредит: підручник/За ред. проф. Б.С. Івасіва. – 1999
6. Гроші, банки та кредит у схемах і коментарях/За ред. Б.Л. Луціва. – 1999
7. Гроші та кредит/ за ред. М.І. Савлука. – 1992
8. Деньги, кредит, банки. Под ред. Г.І. Кравцовой. – 1994
9. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: підручник. – 1999
10. Ющенко В., Лисицький. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. – 1998