Карпенко-Карый

Карпенко-Карый (Иван Карпович Тобилевич)

(1845 - 1907)

Майже півтора сторіччя минуло від дня народження видатного українського драматурга і театрального діяча Івана Тобілевича, широко відомого також під псевдонімом Карпенко-Карого.Його славне ім’я тісно пов’язане не тільки з українським театральним ренесансом останньої чверті XIX століття, а й з розвитком визвольного руху на Україні, з боротьбою за ідейність та народність літератури. До мистецьких вершин Карпенко-Карий ішов повільною, але твердою, впевненою ходою, долаючи численні перешкоди, що одна за одною поставали на його многотрудному життєвому шляху.

Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграду (нині Кіровоград) в родині збіднілого дворянина. Мати походила з давнього козацького роду. Початкової грамоти І.Тобілевич навчився, як тоді водилося, у дяка, а продовжував освіту в бобринецькій трикласній повітовій школі (1555). Навчання хлопцеві давалося легко, і закінчив він школу в числі найкращих учнів (1559).

На чотирнадцятому році життя доля кинула хлопця в похмурі кімнати повітових канцелярій, де молодий писарчук мусив коротати довгі дні над нудною роботою. Так було в Бобринці, так і в Єлисаветграді, куди І.Тобілевич переїхав разом з повітовими установами влітку 1865 року. Хоч у новому місті Іван Карпович був столоначальником повітового, а потім секретарем міської поліції і мав чин колезького секретаря, чиновницька кар’єра його не приваблювала.

У Єлисаветграді він утворив аматорський гурток, вистави якого мало чим відрізнялися від вистав професійних труп.

1883 - В альманасі М. Старицького «Рада» опубліковане оповідання «Новобранець» за підписом Гнат Карий. Звільнений з посади секретаря поліції. Під псевдонімом Карпенка-Карого стає актором трупи М. Ста­рицького.

1884 - Одружився зі співачкою трупи Старицького Софією Віталіївною Дітковською.

Він був одним із найактивніших діячів місцевого Товариства для поширення серед народу ремесел і грамотності, клопотався про утворення притулку для калік і сиріт, був ініціатором утворення безплатної лікарні для бідного люду, безплатної народної бібліотеки, а наприкінці сімдесятих років близько зійшовся з передовою інтелігенцією (П.Михалевич, М.Федоровський та ін.), з якої згодом склався нелегальний гурток однодумців, готових віддати сили за правду, за свободу рідного народу. Архівні документи свідчать що у будинку І.Тобілевича на Знаменській вулиці не раз відбувалися зібрання гуртка, на яких читали заб

оронену літературу. Ще до розгрому цього гуртка Карпенка-Карого як людину неблагонадійну було звільнено з посади секретаря Єлисаветградскої поліції, а згодом вислано на три роки під нагляд поліції за межі України.

1884 Він оселяється в м. Новочер­каську, живе під наглядом поліції як політичний засланець. Працює в кузні і в палітурній майстерні. Написав п'єсу «Бондарівна».

1885 Написані п'єси «Розумний і дурень» та «Наймичка». Переробляє п'єсу «Хто винен?» на «Безталанну».

1886 Створена комедія «Мартин Боруля». У Херсоні ви­ходить «Збірник драматичних творів» І. Карпен­ка-Карого.

1887 Одержує дозвіл залишити Новочеркаськ. Переїжджає на хутір Надія біля Єлисаветграда. Живе під нагля­дом поліції. Займається господарством. Прагне по­новити свою театральну діяльність. Листується з бра­тами: М. Садовським і П. Саксаганським.

1888 Гласний поліцейський нагляд за драматургом змінюється негласним. Дозволено виїзд із хутора Надія. Відновлення акторської діяльності в україн­ському народному театрі. Виїжджає на гастролі разом з Кропивницьким, Заньковецькою, Саксаганським, Садовським. Разом із Саксаганським зго­дом очолює окрему трупу.

1889 Написав комедію «Сто тисяч». 7892 Написав драму «Батькова казка».

1893 Написав п'єсу-жарт «Паливода XVIII століття».

1895 Написана драма «Лиха іскра поле спалить і сама щезне».

1897 Створив п'єси «Понад Дніпром», «Чумаки». Склав записку до з'їзду театральних діячів у Москві, яку з трибуни з'їзду виголосив П. Саксаганський.

1898 Написано статтю «Наталка Полтавка». Сторінки з споминів».

1899 Створив трагедію «Сава Чалий».

1900 Написав комедію «Хазяїн».

1907 Під час гастролей у Москві відвідує Л. М. Толстого, дарує йому свої твори.

1902 Написав драму «Гандзя». 1903—1904 Написав комедії «Суєта», «Житейське море».

1907 У другій половині січня в м. Умані востаннє висту­пає на сцені. Через тяжку хворобу змушений при­пинити роботу в театрі. 31 серпня їде лікуватись до Берліна.

155 вересня Помер у Берліні Іван Карпенко-Карий.

1907 Його тіло перевезено на Україну і поховано побли­зу хутора Надія на кладовищі с. Карлюжино, по­руч з могилою його батька.

1969 У хуторі Надія відкрито літературно-меморіальний музей І. Карпенка-Карого.

З 1889 року майже до кінця життя Карпенко-Карий був одним із фактичних керівників, режисером і актором у трупі свого брата П.Саксаганського, об’їздив з нею десятки великих і малих міст колишньої російської держави і написав такі шедеври драматургії, як “Сто тисяч”,“Хазяїн”,“Сава Чалий”,“Суєта”.