Повість Івана Нечуя-Левицького Кайдашева сім`я як невичерпне джерело українознавства

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Повість Івана Нечуя-Левицького

“Кайдашева сім'я”

як невичерпне джерело українознавства

Ще І. Франко зазначав, що повість “Кайдашева сім'я” “з огляду на високоартистичне змалювання селянського життя” належить “до найкра­щих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою і прав­дивістю І. Нечуй-Левшіький розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися впродовж століть в українській родині. Новаторство письменника якраз виявилося втому, що він показав руйнування набутої духовності тру­днощами щоденного життя, відтворив такий стан українського селянства, який нівечить справжню суть його “народного духу”.

В етнографічній розвідці “Світогляд українського народу” І. Нечуй-Левицький вказував на великі моральні потенції народу, суть яких відбилась насамперед в усній поезії. Він радив письменникам не обминати колорит­них народних висловів і через їх освоєння показати світові неповторну ду­шу українців. Найрізноманітніші засоби барвистого народного мовлення письменник вдало використав у “Кайдашевій сім'ї”.

Змалюванням саме буденного життя українських селян повість “Кай­дашева сім'я” вирізнялася у літературі – адже тогочасні автори захоплю­валися переважно святковою стороною селянського побуту. Будні Кайдашів минають у невсипущій праці. Косовиця, жнива, плекання городини, “зимо­ва” жіноча робота (прядіння, ткання полотна, шиття і вишивання одягу) – ці та інші щоденні клопоти визначали стосунки між членами сім'ї Кайдашів. Хоча у творі майстерно виписані і святкові звичаї та обряди, глибоковікові традиції і вірування.

Втіленням української релігійності і високої народної моралі є у пові­сті Мелашка. Її любов до рідної матері, чоловіка, намагання догодити свек­русі приємно вражають. Доведена до відчаю, Мелашка їде з односельчана­ми в Київську Лавру на прощу – святкування паски у Києві, за народним повір'ям, мало б принести у сім'ю Боже благословення. Письменник поети­зує свою героїню. Так, лірична душа Мелашки почула у жалібних піснях ченців у чистий четвер (напередодні Великодня) “якесь море сліз, що зли­валось тисячі літ, І злилось докупи, і полилось піснями з грудей. Здасться, в тому морі сліз текли ріки народного горя од самого початку світу...”.

Побожним, чуйним і добрим був Кайдаш, мріяв про смерть по-християнськи: зі сповіддю, причастям, соборуванням. Але тяжке пияцтво призвело до передчасної страшної смерті, яка не відповідала християнським уявленням. Сини і невістка Мотря надто часто

порушували четверту запо­відь Божу: не поважали і не шанували батьків. А народна мораль грунтува­лася в основному на заповідях Божих. У селі зневажали злодіїв, п'яниць, покриток, ледарів, хвальків, безбожників Тут ніколи нікому нічого не забували. Не могли забути й Мотрі того, що вибила свекрусі око, а Карпові – що ганявся за матір'ю з дрючком. Люди добре знали характери тих, кого вважали негідними: вибираючи Карпа десяцьким, хтось підкреслив, що “буде добрий сіпака”, а пропонуючи жартома кандидатуру Мотрі, селяни висміяли цю жінку:

– А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, – прикинув слівце один жартівливий чоловік.

– Не можна, вона повибиває всім бабам очі, – гукнули чоловіки, сміючись.

Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології І. Нечуй-Левицький розумів, що про народ треба писати без будь-яких при­крас. У центрі повісті – повсякденний плин життя селянської сім'ї, в якому на перший план висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю пра­гнення зрозуміти один одного. Жанрова специфіка твору полягає у тому, що цей повсякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найріз­номанітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Гумор письменника сягає корінням у народний грунт і міцну націо­нальну літературну традицію. Природжений гумор Нечуй-Левицький вва­жав невід'ємним елементом національної психіки, що “затаївся в усіх зви­вах розуму і фантазії щирого уіфаїнця і є глибоко своєрідним”. Контрасти створеного народом величного епосу і дріб'язкової хатньої війни надають повісті особливого іронічного забарвлення (“Не чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину”). У повісті письменник гумористичне показав взаємні заздрощі, плітки та ша­лені вибухи злості серед Кайдашів. Проте гумор у повісті має співчутливий характер: автор бачить вплив на психологію Кайдашів їхнього тяжкого ста­новища, бо після довговічної панщини вони потра-пили в нові, незвичні об­ставини. Із серії комічних подій складається сумна картина буття сім'ї, де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили і здоров'я на безглузді супе-речки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не відпо­відає справжній суті “народ-ного духу”. Духовна роз'єднаність – ось те лихо, яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків була оповита високою духовністю і мораллю.

Яскравий колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільні розглядини, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі, насичена прислів'ями і приказками мова повісті – усе це дає підстави вва­жати цей твір справжньою енциклопедією народознавства.