РЕФЕРАТ
на тему:
Творчість труверів
ПЛАН
Вступ
1. Передумови виникнення творчості труверів
2. Поезія французьких труверів
3. Представлення про любов у творчості труверів
4. Основні етапи розвитку поезії труверів
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
У середньовічній Європі військові форми мистецтва були представлені бардами, скальдами, труверами, менестрелями, мінезингерами.
У Х-ХІ ст. виникає і починає літературно оформлюватись царська поезія трубадурів та труверів. Назва цих слів лінгвістично .ох0дить від провансальського дієслова trobar (фр. trouver), яке означало «знаходити», «вишукувати», «створювати».
Проте поміж трубадурами і труверами існувала відмінність. Власне трубадури - ліричні співці, поети, котрі створювали свої поеми провансальською мовою, відображали у завжди порівняно невеликих творах свої особисті почуття чи погляд на певну особу, ту чи іншу подію і поширювали їх серед вищих станів феодального суспільства. Тобто, їх можна розглядати як ліричних співців французького півдня.
Трувери -- епічні співці північної Франції. Ними був створений середньовічний лицарський героїчний епос Chanson de gest - пісенні розповіді про подвиги, діяння чи родовід героя. Він складається з трьох циклів. Перший цикл - усі поеми, в котрих звеличуються подвиги Карла Великого і його паладинів (соратників), так званий карловінгський чи французький цикл. Другий - поеми, які продовжують легенди Арморіки (Бретані), легенди про короля Артура (романи Круглого столу). Третій цикл - поеми, де відтворені подвиги героїв античності, проте на середньовічному ґрунті і з середньовічним забарвленням - так званий античний цикл. У ХІІ-ХШ ст. лицарська поезія трубадурів і труверів досягла свого найвищого розквіту.
У той самий час і в Німеччині на власному німецькому ґрунті розвивалися ліричні співці-мінезингери. Варто підкреслити, що трубадурами, труверами, мінезингерами були не городяни або селяни, а лицарі, воїни-професіонали, які виявили талант до поезії та музики. Вони не тільки творили лицарську поезію та епос, але змагалися на лицарських турнірах, забезпечували захист своєї землі від завойовників, брали участь у хрестових походах, зі зброєю та військовою піснею відстоювали лицарську честь. Вони поставали також духовними і патріотичними вихователями, наставниками лицарської молоді: саме з їхніх героїчних пісень вона вбирала в себе славетні і звитяжні традиції європейського лицарства, саме в них знаходила гарні взірці для наслідування.
1. Передумови виникнення творчості труверів
Трувери - це поети, які жили на півночі Франції із середини 12-го століття до кінця 13-го. У більш вузькому змісті це слово означає наслідувачів техніки і стилю трубадурів.
Також, труверами можна назвати тих, хто удосконалював придворну поезію. Переважно стверджують, що трубадурська лірика одержала поширення на півночі Франції завдяки заступництву трубадурам Елеонори Аквітанської та її дочок, Марії Шампанської й Але де Блуа. Але навряд чи це заступництво було б успішним, якби вже не існували відповідні соціальні умови. Устрій суспільства був схожим на півночі і на півдні Франції: феодалізм, наявність багатих дворів, і культурні умови: вплив Ренесансу 12-го століття.
Трувери і трубадури підтримували близькі відносини одні з одним, як при феодальних дворах Шампані та Блуа, так і, трохи пізніше, у хрестових походах. Результатом цих відносин для труверів було придбання глибокого знання про "куртуазну любов" і трубадурській техніці.
Перше, що привертає увагу при вивчення труверів, це те, що здебільшого перші французькі наслідувачі трубадурів були великими феодалами; трувери ж більш низького стану знаходилися в постійній залежності від одного визначеного двору.
2. Поезія французьких труверів
Поява куртуазної лірики в землях Північної Франції не можна пояснити лише прямим впливом літератури Провансу. Трубадури були безсумнівно добре відомі при північно-французьких дворах, а з 1137 по 1152 р. французькою королевою (дружиною Людовіка VII) була онученяти першого провансальського поета Гільема Аквітанського. Однак у Північній Франції в лицарської поезії минулого і свої джерела для виникнення - найбагатша фольклорна основа, що відбилася в народній ліриці (так називані «травневі пісні», «пісні швачок», пісні про хрестові походи і т.д.), розвинута традиція героїчного епосу, породженого в дружинному середовищі і слухача, що привчив, до наспівності зв'язаних асонансами віршів, що зміцнювалася й ускладнювалася придворна культура. Тому зв'язок між поезією трубадурів і лірикою труверів (так називалися на Півночі Франції куртуазні поети) не тільки чи, бути може, не стільки генетична, скільки типологічна. Це не виходить, звичайно, що трувери у своїх шуканнях зовсім незалежні від трубадурів. Стрімкий розквіт у середині XII сторіччя поезії труверів може бути пояснений саме тим, що північно-французькі поети змогли плідно використовувати найбагатший досвід, накопичений на той час поетами Півдня.
Поезія труверів не була, однак, повторенням на іншому ґрунті досвіду трубадурів. Відзначимо насамперед більше тяжіння північно-французьких поетів до сильних феодальних центрів, яких не було в Провансі. Крім королівського домену, такими притягальними пунктами, де поет знаходив притулок і винагороду за свою творчість, були культурні центри Блуа - на південно-заході, і Шампані - на південно-сході. Таким же найважливішим культурним центром був двір, що кочує, англійських Плантагенетів. Про нього варто сказати особливо. Генріх II Плантагенет і його діти Генріх Молодший і Ричард Левине Серце по мові і по вихованню належали романській культурі. Усі вони говорили французькою мовою, розбирали по-латинському, розуміли по-провансальськи і по-італійськи. Англійська мова в їх оточенні була не в ходу. Тому двір Плантагенетів із загальноєвропейським авантюристичним розмахом їх територіальних домагань став провідником французької поезії й в Англії, де куртуазна лірика рідною мовою дала лише спізнілі і кволі втечі.
Тяжіння до сильних феодальних центрів відбилося і на соціальному стані північно-французьких поетів. Трувери були дуже часто вихідцями зі збіднілого лицарства, що розгубило свої землі і пам'ять про славне минуле в нескінченних феодальних усобицях, тобто так званих міністеріалів. Тому серед труверів рідко можна зустріти поета-лицаря (хоча Ричард Левине Серце залишив кілька віршів, а одним із самих прославлених труверів був Тібо IV, граф Шампанський).
Трувери вибирали інший шлях; їх виховання протікало не в сідлі і не на бівуаку, а за збагненням «тривіума» і «квадрівіума». У своїй більшості вони були не воїнами, а кліриками, тобто латиністами, книгарями. Саме в такій якості вони супроводжували своїх коронованих заступників у лихих феодальних авантюрах. У походах у їхнього стегна висів не меч, а чорнильниця, рука стискала не спис, а перо. Таким чином, трувери належали до того клану правознавців (так званих «легістів»), спираючи на який французькі королі терпляче і невтомно округляли свій родовий домен.
Латинська освіченість труверів виявилася в тій ролі, яку грала в їх поетиці антична спадщина. Овідій, правда «моралізований», спрощений і не до кінця зрозумілий, був для труверів основним авторитетом. Ученість позначилася в північно-французьких поетів і в більшій, у порівнянні з трубадурами, риторичності їхньої лірики. Труверами була створена своєрідна, заснована на складних алегоріях і персоніфікаціях любовна міфологія, у термінах якої описувалося любовне почуття і взаємини поета і дами. Поезія набувала багатошаровості та багато змістовності. Опис весняного ранку, щебету птахів, шелеста листя ставало символом і позначенням психологічної ситуації, а не тільки і не стільки картиною природи, що пробуджується. Символічний і ситуаційний зміст здобували в лірику труверів квіти і дерева, тварини і птахи, сторони світу і годинник дня. На цьому умовному барвистому тлі, що знайшло яскраву паралель навіть не в книжковій мініатюрі, а в прийомах ілюмінування рукописного листа, з'являлися ще більш умовні фігури Любові і Бажання, Надії та Вболівання, Доброти і Заздрості.
Поезія ставала не тільк
Трувери на всілякі лади розробляли мотив любовного трикутника, але персонажі тут були зовсім не ті, що в провансальської альбі. Поет і його Дама залишалися. Але замість суворого чоловіка з'являвся символічний, умовний Ворог, що заважає щастю закоханих. Утім, поява цього Ворога у відомій мірі навіть нелогічна: любов трувера завжди нерозділена, чиста і сервільна. Саме тут, тобто в лірику труверів, повною мірою одержує розробку куртуазний кодекс служіння Дамі, аналогічний феодальному «васеляжу».
Особливе місце в ліриці труверів займають пісні про Хрестові походи. У них висувається на перший план не християнська ідея відвоювання труни господньої, а настільки зрозумілий усім мотив змушеної розлуки зі своєю милою. Так, Конон де Бетюн (ок. 1150 - до 1224), трувер з Артуа, викликував:
На жаль! Любов, навіщо ти мені веліла Востаннє переступити поріг Прекраснішої, що вміла Так багато років тримати мене в ногах! Але ось настав розлуки наший час... Що говорю? Іде тільки тіло, Його призвав до себе на службу бог, А серце їй належить цілком.
(Переклад Е. Васильєвої)
Інше, чим у Провансу, було співвідношення лірики труверів і поезії міського стану. З одного боку, куртуазна поезія випробувала безсумнівний вплив останньої - хоча б завдяки тому, що багато труверів пройшли через період школярського бродяжництва, а отже, були добре знайомі з лірикою вагантів, зв'язаної багато в чому саме з міськими культурними традиціями. Але, з іншого боку, саме в силу того, що міська література в Північній Франції була дуже самобутня і різноманітна, куртуазна лірика відчутна протистояла їй, але протистояла не зовні, а внутрішньо. Невиразністю цієї реально існувала опозиції випливає, бути може, пояснити і ту дивну легкість, з який поет-городянин Жан де Мін (Клопинель) підхопив і продовжив обірвані на півслові алегоричні хитросплетення «Романа про Розу» трувера Гильома де Лорриса. З цього ж складного взаємодії-протистояння народився поетичний синтез чудових французьких поетів XIV ст. Гільома де Машо і Есташа Дешана.
Труверів знали, читали і поважали у всій Європі. Їх спадщину знав Данте, не пройшов повз лірику труверів і Петрарка. Їхнє значення залишалося б - і в національних рамках, і в рамках загальноєвропейських - лише спонукальним, не звернися вони до жанру роману. Саме тут повною мірою розкрилася їх поетична майстерність, глибина розуміння ними їхніх сучасників морально-етичних проблем, що хвилювали.
3. Представлення про любов у творчості труверів
Трувери і трубадури розділяють те саме поняття про куртуазну любов - служіння дамі, що володіє феодальною владою, але це не заважає труверам істотно відрізнятися від своїх учителів.
Головні риси любові в труверів полягають у наступному: елемент лицарського характеру, культура і жіноче виховання. Усе це було лише намічене в трубадурів, а повний розвиток одержало в поезії труверів.
· Елемент лицарського характеру з'єднує в собі деякі риси епічного героя, такі як хоробрість і зневага до смерті і страждань, і поняття "чемності": великодушність, захист шляхетних ідеалів (la largesse), відраза до жадібності. Тому не дивно, що з'являється раніше невідоме сполучення хоробрості і чемності; трувер сподівається одержати прихильність своєї дами за допомогою сили власної руки. Андреас Капелланус у своїй книзі De arte honeste amandi (Про мистецтво чемної любові), написаної при дворі Марії Шампанської, затверджує це поняття в такий спосіб: "вище усього, хоробрість чоловіків породжує любов у жінок і тримає їх у бажанні любити".
· Елемент культури розвився завдяки культурному відродженню 12 століття. Відкриті були древня класична література, і з її ж були узяті ідеї Овідія про любов, і багато сюжетів, розвиті в куртуазній літературі (Еней, Троянська війна, і т.д.). Психологічні спостереження дають ретельний аналіз пристрастей, детальний опис ознак любові і т.д.
· Третій з вищезгаданих елементів труверської лірики - це увага до жіночого виховання: усе більш вишукане утворення літературних персонажів спонукує аристократів випливати цим ідеалам.
Ці три ідеали утворять, по поняттях труверів, куртуазну любов. Але, крім того, куртуазність перетворюється в деяку одержимість, що годується власними стражданнями.
Дама, по природі своєї, повинна бути зарозумілої і холодної, жорстокий і відчуженої стосовно свого трувера: для нього, тільки смерть може закінчити борошна. Однак дама (верх жорстокості!), замість того, щоб дозволити вмерти закоханому в неї трувера, прагне віддалити його від себе, тільки збільшуючи його страждання.
Є ще одна риса куртуазності, що здобуває величезну важливість: "закоханий" сам вибирає собі даму, що звичайно займає набагато більш високе положення в суспільстві, чим сам трувер. Тим самим, трувер сам прирікає себе на страждання, і цілком усвідомлено, але, з іншого боку, це повинно надихнути трувера на удосконалювання себе, щоб добратися до цієї дами. Відстань між дамою і трувером - відстань і в моральному змісті: любов - це найкоротша дорога до Бога, тому що вважалося, що жінка - це посередник між людьми і Богом, одним словом, "ангел".
З іншого боку, один раз зізнавшись у любові дамі, поет вступає в інший світ, з якого не можна вийти: що зроблено, те зроблено, і навіть жорстокість дами не означає повороту назад. Закоханий повинний знаходитися, у будь-якому випадку, поруч з дамою. Тому не треба дивуватися таким вираженням, як "любов без каяття" і "любов до кінця", часті в поезії трубадурів.
4. Основні етапи розвитку поезії труверів
Поезію труверів прийнято розділяти на три періоди:
· РОЗКВІТ
- починається з першими наслідувачами провансальської поезії. У цей період виділяються великі трувери, що здебільшого брали участь у хрестових походах (кінець 12 століття): Conon de Bethune, Huon d'Oisy, Ричард Левине Серце, і т.д. Період завершується до початку 13 століття
· ЗАНЕПАД
- з першого років 13 століття монотонність у ліричній поезії півночі Франції повсюдна, і ледь можна знайти хоч один свіжий голос
· ВІДРОДЖЕННЯ
- у другій чверті 13 століття відбувається повне відновлення. Два найважливіших представники цього періоду: Thibaut de Champagne і Colin Muset. Їхнє мистецтво різне. Перший з'єднує технічну досконалість трубадуров із труверською глибиною почуттів. Колін Мюзе вводить у поезію багато сцен повсякденного життя, що дало зовсім новий напрямок поезії: оспівування не великої дами, а звичайну земну любов. З цього починається вже остаточний занепад труверської поезії
Висновок
З кінця XIII ст. й у ХІУ-ХУ ст. розпочинається занепад і поступове зникнення ліричної та епічної поезії трубадурів, мінезингерів труверів. Лицарська поезія була реальним віддзеркаленням тодішнього життя в усіх його проявах, оскільки лицарство було саме тим життєдайним джерелом, котре напувало могутнє і чарівне дерево серед, новітньої лицарської поезії та епосу. Коли ж європейське лицарство зазнало занепаду, зів'янув і вінок лицарської військової поезії. Проте нею були закладені непохитні підвалини для подальшого поступу європейської культури і суспільства, адже саме європейське лицарство було тим стрижнем, навколо якого формувалася європейська цивілізація.
Труверів знали, читали і поважали у всій Європі. Їх спадщину знав Данте, не пройшов повз лірику труверів і Петрарка. Їхнє значення залишалося б - і в національних рамках, і в рамках загальноєвропейських - лише спонукальним, не звернися вони до жанру роману. Саме тут повною мірою розкрилася їх поетична майстерність, глибина розуміння ними їхніх сучасників морально-етичних проблем, що хвилювали.
Список використаної літератури
1. Література середньовіччя. – М., 2000.
2. Літературна енциклопедія. – М., 1994.