Сам собі пан

Автор: Грінченко Борис
. Селянин Данило вирішив зробити спробу «панського права добути». Йому забажалося довідатися, «чи можна якось так, щоб і мужик в одній хаті з паном сидів». І Данило вирушив до міста залізницею. Купив дуже дорогий квиток у вагон першого класу і попхався розшукувати своє місце. Кондуктор не хотів пускати мужика, обзиваючи того «мурлом». Аж врешті-решт пропустив, подумавши, що Данило несе панові білет. Здивував селянина першокласний вагон, який мав вигляд панської світлиці: «...тут тобі й столики, тут тобі й постелі, тут тобі й топчани...» А тут і пани напали на нього, не второпають, як мужик міг купити місце поруч із ними. Кондуктор, перевіряючи білети, знову гримнув на Данила, а як побачив його квиток, то й не знав, як звернутися до мужика, на «ви» чи на «ти». Поїзд рушив. Пани почали курити. Дуже сподобався Данилові духмяний панський табак. Вирішив і собі люльку набити. Аж тут молодий панок з білявими позакручуваними вусиками сказав, що мужицький тютюн тут не курять, навіть табличка є у вагоні, де про це написано. На це Данило розсудливо й спокійно відповів: «Ні, пане, я письменний: там написано про те, щоб не виходить з вагону, як поїзд їде, а не про тютюн». Товстий пан з роздвоєною бородою зчинив Ґвалт, покликав кондуктора, щоб вивести Данила геть з першокласного вагона. Але мужик вирішив відстояти свої права, маючи на руках білет, продовжував далі пихкати люлькою. Його навіть підтримав пан з огрядною борідкою, який увесь час читав книжку. Коли кондуктор хотів висадити Данила, то осмикнув його той самий пан, заступившись за мужика: «Хіба ви маєте право не давати пасажирам їхати?» Цей пан по-доброму, по—людськи пригостив Данила своїм тютюном, розмовляючи, наче з рівним,

розпитав, у яких справах Данило їде й куди. Та ось поїзд прибув до Ч.Данило владнав усі свої справи: завітав до знайомого чоловіка, скупився. Можна б уже й додому їхати та ще кортіло подивитися, як же ще можна паном бути? І вирішив селянин піти до «тіятру». Натрапив на афішу, де оголошувалось, що «у залі дворянського собранія концерт». Розпитав свого знайомого, до якого приїжджав, де ж це «собраніє», та ввечері попрямував туди. Купив Данило найдорожчий квиток за два карбованці у перший ряд і у самій чумарчині попростував до зали. «Як увійшов, то тут уже — не буду брехати — таки стало мені дуже моторошно,— вразило приміщення мужика.— Хата така здорова, як клуня, та де! ще більша!., та вся блищить!» Сів у перший ряд на сьоме місце й чекає. Аж тут і пани, й лакеї такий лемент підняли, як це мужик потрапив на концерт до дворянського собранія? Викликали полісменів, схватили Данила та потягли до темної. Вранці над-зиратель обіцяв поговорити «по—своєму». До поліції Данила повів під конвоєм солдат. Як довідався мужик від того солдата, що битимуть завтра «ваше благородіє», то дуже злякався. Заплатив конвойному три карбованці, аби відпустив, і тікати темними вулицями. Зупинив візника і помчав до станції, на поїзд. У вагоні трусився Данило, аж поки поїзд не рушив: «Не страшно мені тих поліцейських самих, так страшно тієї ганьби та зневаги». Приїхав додому. Через деякий час розповів усе жінці. А та його — мокрим рядном, щоб даремно грошей не витрачав та не вигадував абищо. І ще розповіла сестрі Хотині, а та — всім іншим на селі, як Данило «панського права добувався». Так і посміювались надДаниловими пригодами. Але сам він вважав, що добувався не панського права, а людського, якого, не жаль, на той час не було.