Щит Енея уривок з Енеїди

Щит Енея (уривок з "Енеїди")

Автор: Вергилий Марон
. Там-бо, на тому щиті, прозираючи роки майбутні, Вирізьбив владар огню італійців майбутні пригоди, Римського роду тріумфи, Асканіїв рід знаменитий І незчисленні усі, послідовно проваджені війни. Вирізьбив він і Вовчицю у Марсовій тихій печері І коло неї близнят-сисунців, двох хлоп'ят нетямущих, Як вони граються сміло, до матері як припадають, Як і вона, повернувши до них свою шию могутню, Пестить по черзі обох і тіло вилизує ніжне. Там — підіймається Рим, там — сабінських жінок викрадають Хиже насильство під час циркової забави; ще далі Вирізьбив бог бойовище нове, що схопилося раптом Поміж куретами, Тацієм давнім та римським народом. Далі обидва царі, військове покінчивши змагання, Перед жертовником, збройні, з вином у руках поставали І, заколовши свиню, мирову виробляють угоду. Тут же, зовсім поблизу, квадриги прудкі розривають Надвоє Метта (не хтів ти додержати слова, альбанцю). Тіло твоє пошматоване Тулл поволік по дібровах, І придорожні терни у кривавій росі червоніли. Далі Порсенна наказував місту прийняти вигнанця І за Тарквінія римлян страшною облогою мучив; Діти Енеєві в бій виступають за волю змагатись. Став роздратований цар, на устах йому люта погроза; Видко, почув, що наважився Кокліт мости зруйнувати, Що утекла від сторожі і в Тіброві скочила води Клелія-діва... Ще далі стояв у фортеці на чатах Манлій і храм боронив, і високий увесь Капітолій; Ромулів їжився двір острішком нової соломи. На позолоченім ґанку сріблистий гусак неспокійно Вгору зривавсь, кричачи, що галли уже біля храму. Галли повзли по кущах, добиралися вже до фортеці. Маючи добру заслону — у темряві чорної ночі. Кучері в них золоті, із золота й одяг, і броня. В'ються плащі повишивані; щирого злота намисто В кожного сяє на шиї молочній. Розмахує кожен Парою списів легких і щитом захищається довгим. Тут витанцьовують Салії, голі луперки за ними: фламіни тут у вовняних шапках, там Марсові видно Скинуті з неба щити; там чисті жінки в колісницях Святощі містом провозять. Ще далі митець незрівнянний Вирізьбив Тартар підземний, Плутонові брами високі І лиходіям призначені кари: тебе, Катіліно, На височеннім уступі і фурій страшних проти тебе. Праведні душі окремо, між них і Катон правосудний. Понад підземними тінями йшов злотокований образ Моря бурхливого; сива гойдалась і пінилась хвиля, А навкруги викидалися срібні із моря дельфіни І розбивали хвостами гребені хвиль. В осередку Судна пишалися мідні. Велика то битва Актійська: Мо

ре укрите усе кораблями. Кипить узбережжя І відбивається золотом в хвилях прозорих Левкати. Видно там, як цезар Август провадить у бій італійців... Високо став на кормі він, а з ним і народ, і сенат весь, І щонайбільші боги, і пенати. На скронях подвійне Сяйво у нього горить і зоря понад тім'ям аж рідна. Далі Агріппа, з наказу богів, при сприятливім вітрі Ставить у стрій кораблі; на чолі гордовитім у нього Славна ознака звитяги, ростральний вінець променіє. Там з іноземною міццю, при зброї і шатах відмінних, — Від узбережжів червоних, від східних земель повернувшись З краю Зорі переможцем, — Антоній веде за собою Бактрів, єгиптян і... гріх щонайбільший — єгипетську жінку. Лавою всі наступають, і піняться води затоки, Веслами збиті, розірвані тьмами носів корабельних. Рвуться у просторінь всі із затоки: здається, циклади Вирнули з синіх безодень, стикаються гори плавучі: Так розгорнувся потужно невиданий бій корабельний. Падає клоччя горюче і сиплються стріли повсюди. Вогке Нептунове поле пролитою кров'ю багріє. Серед двірської громади цариця єгипетським систром Кличе до бою: не бачить гадюк, що її дожидають. Тут чужинецькі потворні боги, тут Анубіс гавкучий Проти Мінерви, й Нептуна, і матері римлян Венери Стрілами приїдуть. Та кинувся Марс у середину січі, В панцир із криці закутий; із неба Еріннії люті І невгамовна Незгода до бою розхристані впали. Лине Беллона услід і кривавим бичем розмахнулась; В небі високому став Аполлон із натягненим луком, Глянув на битву, і вмить повернулися, вражені жахом, Геть утікають араби, сабейці, єгиптяни, інди. Бачить поразку цариця. Велить розв'язати мотуззя, Порозпускати вітрила. Тіка. Митець божественний Вирізьбив горду царицю бліду, перелякану смертю: В море односить її сприятливим подихом Япіг... Далі потрійним тріумфом до Римського замка вступивши, Цезар богам італійським обіцяну почесть складає: Триста в великому місті присвячує храмів обітних. В захваті Рим од забав; скрізь оплески люду лунають; Хори жіночі у храмах; жертовники скрізь пломеніють; Скрізь по жертовниках всіх позабивано в жертву телята. Сам же владика сидить на осяянім Фебовім ґанку, І від підвладних народів приймає дари; прикрашає Пишного храму одвірки, і довгою в'ються стягою Перед потужним язики земні в розмаїтих убраннях. Викував мудрий Ковач розперезаних афрів, нумідів, Дальніх лелегів, карійців і лучників добрих — гелонів, Там і Євфрат переможений ллє свої води тихіше, І краєсвітні Моріни і Рейн із подвоєним гирлом, Даги й далекий Аракс, що не терпить мостів над собою.