Слово про закон і благодать

Автор: Народна творчість
. Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, «про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах...» Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі. Князь Володимир народився «славним од славних, благородним од благородних» і, «дійшовши літ і снаги», став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, «глянуло на нього всемилостиве око благого Бога» і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій. Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і «слово євангельське землю осіяло». Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих. У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: «Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!» Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик «премужнього Василія [Володимира]? Адже завдя

ки йому люди пізнали Господа і збулися «облуди ідольської». Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним. Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він «однакової слави і честі достойний». Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його «золотом, і сріблом, і камінням дорогим...» Храм цей став «дивом і славою на всі навколишні країни». Немає рівного йому «по всій півночі земній од сходу до заходу». Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби «благословлення... було і городу сьому».