Під чужим небом

Автор: Маланюк Євген
.1 Не треба ні паризьких бруків, Ні Праги вулиць прастарих: Все сняться матернії руки, Стара солома рідних стріх. Все сниться гук весни і вітер. Веселий вітер світлих літ. А тут — молюсь, убогий митар, Шукаю твій вогненний слід... Ні, не знайти. Ніхто не знає. Ніхто не чув твоїх планів. Біля всесвітнього Синаю, Як завше: золото й мечі. 2 Десь сіре поле в чорних круках, Що пророкують: кари! кар! А я тут, на чужинних бруках, Чужий — несу чужий тягар. А я на полум'ї розлуки Назавше спалюю роки, І сниться степ твій, сняться луки І на узгір'ях — вітряки. Там — свист херсонського простору! Там вітер з кришталевих хвиль! А тут: в вікні опустиш штору — І п'єш самотній, смертний біль. 3 Несу отут страшний свій іспит, І знаю, що життя мине. І мати, сидючи на призьбі, Вже не вичікують мене. Давно Євгена поминає За упокій старенький піп, За весною весна минає Під запашне зітхання лип. Все далі висиха Синюха Й линя її весела синь, А вітер заголосить глухо І пролітає в далечінь. Сіріє стріха під дощами. Вже й хата стала нетривка, І мати слухають ночами Бронхітне гавкання Бровка. 4 По яки

х ще дорогах шукати причинної долі? Перекотиполем блукати в яких степах? Вітер грає веселий, хвилюючись по роздоллю, Від зруйнованих міст розвіває горілий пах. Заховала перекупка-пам'ять всі сни глибоко, Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі. Ніби морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій Після чарки отрути влітає сонячний джміль. І ось все забуваю, все зникає в сутінні. Зростає лише рівний профіль і зоряний зір Та ще заграв глухих за плечима твоїми тремтіння Всі принади твоєї страшної краси. 5 Кожен день тут приходить пустельний і легкий, А ти — там, за горами й ярами гориш. Не поможуть ні подорожі далекі. Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж. Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же? Научи мене кров'ю твоїх молитов! Не поможе ніхто. І не буде інакше. Із сльозами моїми змішаю питво. Що мені телефони, версалі, експреси? Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар? Сниться синя Синюха і верби над плесом, Вольний вітер Херсонщини, вітер-дудар. Сниться гомін дубів прадідівських та річка, Біла хата та тепла долоня сестри... Тільки б рідного поля зворушлива стрічка! Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!