Стимулювання продажу товарів і послуг

Розгорнувши майже будь-яку газету в Україні, можна побачити такі рекламні звернення:

«З 15 по 31 січня на металопластикові вікна знижка 15%»;

«Понад 300 видів покриттів для будь-якого інтер'єру. Постій­ний продаж залишків зі знижкою до 60%»;

«На виплат телевізори, аудіо-, відеоапаратура, холодильники, пральні машин, газові та електроплити, комп'ютери, масляні обі­грівачі та ін...»;

«Завдяки випускникам-бізнесменам та замовникам-працедавцям інститут поновлює спонсорську програму: за перший місяць навчання 18 у. о. + знижки до 50% до 23 січня»;

«Кредити. Оформлення протягом 24 годин фізичним особам під мінімальні відсотки на 3 — 6 — 12 місяців готівкою та безготів­кове (усі види застав)»;

«Позички для приватних та юридичних осіб під заставу побу­тової та офісної техніки»;

«Безкоштовне підключення. Мобільний телефон від фірми за одну гривню, безкоштовне підключення до мережі Голден Теле­ком, 2 години безкоштовного ефіру включно до 25 січня»;

«Кредит фізичним особам під заставу, перекредитування, ви­куп заставлених квартир, операції з нерухомістю»;

«Розігрування призових номерів депозитних сертифікатів»;

«Побутова та вмонтована техніка — Арістон, Індезіт, Делонгі, Вірпул, Еліка, Ардо, Норд. Знижки до 20% + знижки постійним покупцям + подарунки. Купівля по телефону. Безкоштовна до­ставка в квартиру. Гарантія 1 або 3 роки на ваш вибір. Знижки чинні до 22 січня. Телефонуйте — і техніка у вас вдома».

«Побутова хімія, засоби гігієни, парфуми, косметика. Урозд­ріб за оптовими цінами. Понад 3000 найменувань для всієї роди­ни. Пред'явнику купона знижка 5%».

Усе це приклади реклами стимулювання продажу товарів тапослуг.

Якщо на початку XX ст. виробники та торговці витрачали гроші на просування товару до споживача за допомогою реклами, то у другій половині XX ст. значного поширення набули заходи зі стимулювання продажу товарів. Є дані, що річний обсяг витрат на стимулювання продажу становить 125 млрд доларів. За рік ви­трати на стимулювання зростають на 12% проти збільшення ви­трат на рекламу лише на 7,6%.

Таке швидке зростання є результатом кількох факторів. По-перше, стимулювання продажу є ефективним інструментом збіль­шення обсягів продажу товарів; по-друге, у зв'язку зі зростанням конкуренції з'являються все нові товари однакового призначення і майже однакових характеристик, тому стимулювання продажу кожної конкретної марки дає змогу покупцям якось орієнтувати­ся в цьому морі товарів; по-третє, ефективність рекламних захо­дів знизилась у зв'язку зі зростанням вартості послуг, надзвичай­них навантажень на засоби інформації та правових обмежень і, по-четверте, роздрібні торговці вимагають від виробників усе нових і нових підходів до стимулювання продажу товарів.

Стимулювати — значить посилити дію. Стимулювання про­дажу має вдихнути життя в товар, щоб успішно його продати (без продажу покупцеві та наступного використання товар є мерт­вим). Утім, деякі маркетологи під терміном «стимулювання» ро­зуміють товаропросування. Навіть теорія маркетингу, визначив­ши його складові через «4 р», об'єднала в одному «р» (promotion) стимулювання і рекламу. У зв'язку з цим деякі спеціалісти вва­жають виправданим застосування тотожного англомовного тер­міна «salespromotion», що саме й означає стимулювання, просу­вання продажу.

Стимулювання продажу має епізодичний характер та стано­вить кінцеву складову рекламування. У деяких країнах навіть ви­трати на стимулювання входять до складу рекламного бюджету.

Сучасне стимулювання продажу товарів можна визначити як сукупність прийомів, котрі застосовуються протягом усього жит­тєвого циклу товару до трьох учасників ринку (споживача, опто­вого та роздрібного торговця і власного торгового (збутового) персоналу з метою максимального (нехай і короткочасного) збіль­шення кількості нових покупців.

Ці три напрямки є кільцями одного ланцюжка «виробник — споживач». Їхня

Ефективність впливає на ефектність усього процесу продажу так само, як і товар.

До переваг стимулювання продажу товарів спеціалісти відносять:

• більш швидкий вплив на попит, як порівняти з рекламою;

• забезпечення постійного пошуку нових ідей з урахуванням еволюції ринку та змін у менталітеті покупців;

• ефективніше забезпечення гармонічного просування товару на ринок проти інших форм комунікативної діяльності.

Щоб стати гарантом успіху виробника в його просуванні на ринку, заходи стимулювання продажу мають відповідати специ­фіці товару і засобів комунікації (передовсім реклами).

У кількісному відношенні стимулювання продажу товарів спря­моване на споживача. Споживачеві присвячується три чверті акцій зі стимулювання. Воно має на меті забезпечити продаж товарів, створити потік покупців саме в тому місці, де відбувається продаж цих товарів. У цьому полягає відмінність стимулювання продажу від прийомів прямого маркетингу, які звертаються безпосередньо до певних потенційних покупців поза місцем продажу для того, щоб спонукати їх до замовлення товарів. Цей метод відрізняється і від рекламних звернень, які мають знеособлений масовий харак­тер. Реклама має на меті змінити поведінку покупця в довгостро­ковій перспективі, оскільки вона передбачає проходження ним як мінімум трьох обов'язкових психологічних стадій:

Припускають, що покупець, запам'ятавши рекламне звернен­ня, захоче розшукати товар та поглянути на нього. Стимулюван­ня діє інакше: воно має на меті негайну зміну поведінки покупця, бо товар одразу постає в ореолі вирішальної переваги. Це пере­творює потенційного клієнта на фактичного покупця. Стимулю­вання відрізняється також від дипломатичних і тривалих перего­ворів особистого продажу. Крім того, стимулювання уможлив­лює дуже оперативне та без значних витрат на проведення акції реагування як покупців, так і продавців на ринкову ситуацію.

Реклама — це тільки заклик, пропозиція купити товар, а сти­мулювання продажу сприймається як приємна несподіванка, сю­рприз, подарунок або розвага. Покупець частіше «клює» на цей захід, бо сприймає його поза актом купівлі-продажу, ізольовано від нього (і тільки згодом він починає розуміти мету цього «сюр­призу» та хто був його ініціатором).

Дослідження зарубіжних спеціалістів доводять, що споживач віддає перевагу таким формам стимулювання, як безкоштовні зразки, додаткова кількість товару без оплати, продаж за зниженими цінами, знижки з ціни за повторної купівлі тощо. Взагалі, заходи зі стимулювання продажу тоді завойовують споживача, коли вони дають негайний виграш, економію чи вигоду.

До недоліків можна віднести те, що покупці звикають до сти­мулювання і чекають, коли потрібні їм товари широкого вжитку стануть його об'єктами. Ось чому рекомендують використовува­ти сезонність стимулювання продажу, зв'язувати його зі зміною пори року, річницями певних подій та святковими днями. Тільки ігри можуть бути використані з однаковим успіхом протягом усього року (хоч і тут можуть бути сезонні коливання).

Перші акції зі стимулювання продажу були дуже жорсткими та однозначними: значне зниження цін, безоплатна передача до­даткової кількості товару тощо. У наші дні заходи зі стимулю­вання набули більш м'якого характеру (ігри, конкурси, лотереї, виставки). Завдяки поєднанню жорстких та м'яких методів сти­мулювання встановлюється зв'язок між товаром та споживачем, що спонукає останнього до купівлі товару. Це коштує ініціаторо­ві акції дешевше, ніж реклама.

Стимулювання продажу варто поєднувати з прямим марке­тингом. Поряд з інформацією про товар прямий маркетинг пові­домляє потенційного покупця персонально про можливі переваги та вигоди стимулюючого характеру. Усе це об'єднує рекламу, стимулювання та прямий маркетинг.

Стимулювання продажу може бути пов'язане зі спонсорством, тобто із матеріальною підтримкою виробником (посередником) певної людини, групи людей, мистецького заходу тощо. У відпо­відь ті, кого спонсорують, стають «живою рекламою» торгової марки або підприємства, про що широко сповіщають засоби ма­сової інформації. Усе це збільшує популярність марки та спону­кає до придбання товару (хоча і не такою мірою, як безпосереднє стимулювання).

Споживач, як уже було сказано, — центральна постать у про­цесі стимулювання. Усю маркетингову політику комунікацій спрямовано на нього, увесь спектр заходів стимулювання було розроблено з однією метою — якнайефективніше привернути ува­гу споживачу. Якщо споживач не може або не хоче купити товар, то всі витрати будуть даремними.

Споживачів спеціалісти поділяють на три групи: перша — це ті, хто не користується товарами даної марки; друга — це ті, хто користується іншими товарними марками і третя — ті, хто часто міняє марки. Найбільш перспективними є ті, хто часто міняє мар­ки, тому що представники перших двох груп не завжди реагують на стимулювання продажу Ті, хто часто міняє марки, переважно прагнуть або низьких цін, або високої споживчої цінності товару. Стимулювання продажу на ринках, де товари різних марок схожі між собою, забезпечує тільки короткочасне збільшення продажу. Але воно не здатне радикально змінити розподіл ринку. Проте на ринках, де товарні марки помітно відрізняються одна від одної, стимулювання може бути значно ефективнішим.

Отже, метою стимулювання споживача є збільшення кількості покупців та кількості товару, придбаного одним покупцем

Проміжну позицію між виробником та споживачем займають посередники. Вони виконують регулюючу функцію. Посередни­ками можуть бути і дистриб'ютори, які самі намагатимуться най­більше продати, а тому самі стимулюватимуть споживачів.

За підрахунками деяких спеціалістів, нині в економічно роз­винутих країнах більша частина коштів на стимулювання витра­чається на заохочення оптових та роздрібних торговців (63%), а не споживачів (37%). І це зрозуміло, оскільки заходи стимулюю­чого характеру можуть переконати торговців (оптових та роздрібних) торгувати даною маркою, виділити їй належне місце на по­лицях своїх магазинів та демонстраційних залів, витратити кошти на рекламування її. Задля цього виробники погоджуються на зна­чні поступки, надають торговцям можливість повернути залишки товару тощо.

Торговий посередник також є продавцем, але дещо своєрід­ним. Так само як і виробник, торговий посередник має на меті отримання прибутку за пропонування покупцеві товарів, які йому потрібні. Однак тут інтереси виробника й посередника не збігаю­ться. Виробник прагне продати свій товар будь-кому. Торговий посередник має групу «своїх» покупців (тобто тих, хто користує­ться його послугами) і вибирає товар, виходячи з інтересів саме цих покупців. Якщо товар не відповідає цим інтересам, посеред­ник може відмовитися від нього. Він вільний у виборі тих вироб­ників, пропозиції яких відповідають його цілям, або тих, хто мо­же гарантувати йому певний рівень рентабельності. Відтак вели­кого значення набувають стимулюючі акції виробників.

Проте, як показали дослідження, торговий посередник стри­мано ставиться до різного роду стимулювання, тому що його ці­кавить тільки одне — певні фінансові пільги. Тому виробник то­вару завжди повинен ураховувати особливості торговельної ме­режі, з якою він працює. Необхідно переконати оптовика придба­ти певну кількість товару; переконати великого посередника ка­талогізувати товар (включити його в свій постійний ас

спонукати дрібного посередника вигідно розмістити товар у тор­говельній залі. Стимулювання торгівлі дає змогу запобігти се­зонності продажу, оскільки товар можна придбати в будь-яку по­пу року і цілорічне бачити його на полицях торгових закладів.

Стимулювання торгових посередників проводиться за допо­могою фінансових пільг та пільг у натуральному вимірюванні, фінансові пільги — це прямі знижки з ціни: за внесення товару в каталог торгового посередника; за кількість товару, яку купує по­середник; відшкодування за організацію реклами на місці прода­жу або за будь-яке вигідне пред'явлення товару. Досить своєрід­ною і дуже поширеною формою стимулювання є так званий купонаж. Купони — це або чеки, які дають право оптовику на знижку за наступної купівлі відповідної кількості товару роздрібним тор­говцем, або картка постійного клієнта, яка дає роздрібному тор­говцю право на отримання певної суми винагороди за придбані ним чергові партії товару.

Пільги в натурі — це роздавання зразків, конкурси вітрин та інші заходи стимулювання товарами та цінними подарунками.

Отже, метою стимулювання торгівлі може бути:

• збільшення кількості та асортименту товарів, які надходять у торговельну мережу;

• збільшення заінтересованості посередника в активному про­дажу такої чи такої марки товару;

• поліпшення розпізнавання товару на прилавку або на полиці магазину;

• прискорення продажу найбільш ходових товарів;

• забезпечення регулярного продажу .сезонних товарів;

• пожвавлення попиту на товари, які перебувають на стадії за­непаду тощо.

Іще одним із учасників ланцюга, який зв'язує виробника з по­купцем, є власний персонал виробника. Торговий персонал виро­бника (його ще називають збутовим) може багато що розповісти про товар. Якщо торгові працівники самого виробника не дуже задоволені товаром, то торговельна мережа також не буде в за­хваті і виробництво товару (або дане виробництво взагалі) дуже швидко стане нерентабельним. Якщо торгові працівники вироб­ника добре працюють, то вони завжди зможуть переконати посе­редників або безпосередньо покупців придбати свій товар.

Власний торговий персонал виробника зводить між собою рі­зних представників підприємства та посередників і покупців. Ор­ганізація продажу все більше потребує колективної та кваліфікованої праці, яка неможлива без підтримки з боку інших співробітників: це можуть бути технічні спеціалісти, які постачають поку­пцям технічну інформацію; представники служби сервісу, спеціалісти-аналітики, диспетчери тощо. Власний торговий персонал входить до служби маркетингу підприємства, тому він працює в , тісному взаємозв'язку з іншими підрозділами цієї служби (про­ведення торгових засідань з покупцями, торгових семінарів, пре­зентація товарів підприємства та ін.)

Для того щоб дати власному торговому персоналу необхідну мотивацію до ефективної праці, керівництво підприємства засто­совує різні заходи стимулювання: пропонує фінансові пільги, ор­ганізує конкурси та ігри, влаштовує поїздки співробітників тор­гового відділу за рахунок підприємства для відпочинку чи від­відування розважальних заходів, розробляє заходи стимулювання за конкретні досягнення в роботі тощо.

Класичними інструментами стимулювання власного персона­лу виробника є такі:

• премії, які є винагородою за досягнуті результати і станов­лять, як правило, від одного до трьох місячних окладів. Цю пре­мію не рекомендується подрібнювати, виплачуючи щомісяця не­велику суму. Значно більше стимулює одна, але досить солідна виплата (так з'явилася 13 зарплата);

• премії за досягнення особливих показників (каталогізації то­вару, перевиконання показників у період спаду ділової активнос­ті або в «мертві» для цього товару сезони тощо);

• присудження балів за кожний понаднормовий продаж або додатково розміщене замовлення. Ці бали підсумовуються і працівник може сам вибрати собі «подарунок» за окремим ка­талогом відповідно до кількості зароблених балів. Дуже важли­во неформально підійти до складання цього каталогу, включи­вши до нього справді потрібні речі високої якості: тоді пра­цівники намагатимуться заробити якнайбільше заохочувальних балів;

• захоплюючі туристичні поїздки за рахунок фірми для тих, хто домігся найбільших успіхів у роботі. Це може бути конкурс, в якому призом є туристична поїздка.

Найбільш сучасним заходом стимулювання власного персона­лу виробника є торгові конкурси. Спеціалісти розробили такі принципи їх організації:

• основною метою проведення конкурсу є збільшення обсягів продажу за рахунок виявлення кожним учасником його найліп­ших професійних здібностей;

• усі учасники повинні мати однакові шанси на виграш;

• для проведення конкурсу треба запросити дружину та членів сім'ї керівника підрозділу продажу товарів, щоб надати конкурсу теплого, сказати б, «сімейного» характеру;

• треба встановити значну кількість привабливих для учасни­ків призів;

• можливість виграти має прямо залежати від успіху кожного учасника конкурсу і тільки від нього;

• початок акції має бути широко розрекламований у колективі, а інтерес до неї необхідно підтримувати протягом усієї акції;

• усі працівники підрозділу продажу мають відчувати свою причетність до акції.

Призи, на думку спеціалістів, мають відповідати таким вимогам:

• служити справедливою винагородою за додаткові зусилля, наочно демонструючи, що фірма високо оцінює зусилля торгових працівників;

• мати достатню значущість для працівника (це можуть бути найсучасніші відеокамери, лазерні програвачі, телевізори та інші досить дорогі речі), щоб учасникам конкурсу справді захотілося їх виграти.

Проте особливу увагу треба приділяти не тому, що дарують, а тому, як це робиться, тобто сама процедура вручення має бути досить урочистою та видовищною, що збільшує вартість призів та повагу до переможців.

Не треба забувати і про значущість найелементарніших сти­мулюючих дій: поздоровні листівки до дня народження та на свя­та, невеликі сувеніри, телефонічне поздоровлення керівником фі­рми рядового працівника з нагоди якоїсь урочистої події тощо. Усе це стосується і посередників, і постійних покупців, яких не­обхідно знати в обличчя.

Застосовуючи стимулюючі заходи, підприємство-виробник намагається досягти таких цілей:

• каталогізувати товар. Власний персонал виробника іноді по­чуває себе невпевнено, працюючи з новим товаром. Відтак і тор­говці будуть стримано ставитися до таких товарів: стимулювання тих і тих має спонукати їх до активних дій щодо вивчення особ­ливостей нового товару, принципів використання та переваг про­ти товарів конкурентів;

• збільшити кількість товару, що його закуповує торговельна мережа. Динамізуючи дії власного персоналу, підприємство пе­редовсім спонукає свій торговий персонал пропонувати потенційним покупцям не один товар, який вони хочуть придбати, а цілий асортимент товарів;

• посилити боротьбу з конкурентами. Натрапляючись на потуж­ну рекламну компанію конкурентів, власні торгові співробітники часто опускають руки. У такий момент їх необхідно активізувати, для чого й використовується стимулювання;

• пожвавити обстановку на місці продажу товарів виробника, тобто заохотити працівників магазину чи демонстраційного залу якнайліпше, якнайзручніше для покупця розмістити ваш товар на вітрині чи на прилавку.

Вибір тих чи тих засобів стимулювання залежить від цілей, яких домагається виробник. Спеціалісти поєднують їх у три великі групи:

• цінові пропозиції (продаж за зниженими цінами, пільгові купони, талони, які дають право на знижку, накопичувальні знижки тощо);

• пропозиції в натуральній формі (премії, безоплатна видача зразків товарів тощо);

• активні пропозиції (конкурси покупців, ігри, лотереї тощо).

Для кожного об'єкта стимулювання потрібні й відповідні засо­би стимулювання. Для власного торгового персоналу — цільові премії, конкурси, ігри, пряме матеріальне стимулювання; для по­середника — талони на продаж зі знижкою, продаж за зниженими цінами, зразки товарів, конкурси, ігри; для споживача — талони на продаж зі знижкою, продаж за зниженими цінами, зразки товарів, певна додаткова безоплатна кількість товару, можливість випро­бувати товар протягом певного часу і повернути його, коли щось не сподобається, дегустація, премії, конкурси, ігри, лотереї.

Стимулюванням, однак, не варто зловживати. Коли підприєм­ство стимулює продаж товарів надто довго або надто часто, спо­живачі починають сприймати такі товари як нікчемні, котрі про­дати нормальним способом неможливо. Особливо це стосується цінового стимулювання. У такому разі ліпше використати інші стимулюючі засоби (лотереї, конкурси, ігри).

Стимулювання продажу товарів поширене в багатьох країнах. 1993 року відбулася уніфікація економічного законодавства країн — членів ЄС, що створило більш сприятливі умови для використання стимулювання продажу товарів у рамках Співтовариства. Стимулю­вання продажу застосовується в багатьох галузях, включаючи вироб­ництво продовольчих товарів, промисловість, фінанси, інформатику тощо. Комп'ютеризовані системи дають змогу контролювати шлях то­вару зі складу до магазину і від магазину до споживача, організовувати разові заходи зі стимулювання продажу на регіональному рівні, не ка­жучи вже про місцевий. Цим закріплюється провідна роль за розпо­дільчою системою, де боротьба з конкурентами примушує застосову­вати індивідуальні та оригінальні методи стимулювання продажу.

У багатьох країнах розроблено законодавчі акти з питань сти­мулювання продажу. Так, у Франції, наприклад, дозволено законом такі прийоми стимулювання:

• зниження цін («перекреслені» ціни, спеціальні пропозиції вару» відшкодування витрат), тобто дозволено всі види цінових знижок незалежно від умов застосування і терміну використання. Коли знижки мають тимчасовий характер, необхідно вказати по­передню ціну (так звані «перекреслені» ціни). За постійного зни­ження — забороняється продаж зі збитком. Попередня ціна вста­новлюється адміністрацією, виробником або експортером, з роз­рахунку ціни продажу протягом останніх 30 діб;

• розпродаж — не потребує попереднього дозволу, якщо мова йде про застарілі або сезонні товари;

• знижка, яка сплачується готівкою, талони з правом на зниж­ку (на талонах зазначаються розміри відшкодування, ім'я та ад­реса виробника або комерсанта, який розповсюджує талони);

• додаткова кількість товару за незмінної ціни — аналогічно продажу з премією;

• купони — це своєрідні запрошення до купівлі, які супрово­дять якісь товари і є дійсними тільки для цих товарів. Купон є свого роду проспектом, на ньому необхідно вказати назву фірми, розміри її статутного капіталу та реєстраційний номер у торгово­му реєстрі комерційних товариств;

• продаж із премією — максимальна вартість премій не може перевищувати 7% ціни (включаючи всі податки та збори) товару, якщо ціна не більше 500 фр. (тобто 35 франків) або 30 фр. + 1% від ціни, якщо ця ціна перевищує 500 фр. У будь-якому разі роз­міри премій не можуть перевищувати 350 фр. Обов'язковим є чі­тке маркування фарбою, що не змивається, товарів, які пропону­ються як подарунки та безоплатні зразки.

Звідси можна зробити висновок, скільки ще потрібно зробити українським законодавцям, щоб Україна і в цьому питанні при­єдналася до цивілізованих країн.