Контрольна робота
з дисципліни
„Товарознавство непродовольчих товарів”
„
|
|
2008
|
Фактори будови тканин, їх вплив на властивості
Будова тканин визначається будовою і товщиною пряжі (ниток), з якого вони вироблені, видом переплетення, щільністю, показниками заповнення волокнистим матеріалом, лінійними розмірами. Будівля і зовнішній вигляд тканини змінюються в процесі обробки.
По волокнистому складі тканини бувають однорідними і неоднорідними.
Однорідними
називають тканини, отримані з одного волокна (бавовни, льону, вовни). Звичайно, називаючи однорідну тканину, додають слово «чисте» і найменування волокна, наприклад чистошерстяна тканина.
Неоднорідні – це
тканини, виготовлені з декількох різних по походженню волокон – вовни і віскози, вовни і лавсану, льону і бавовни і т.п.
Текстильні волокна змішують для поліпшення якості і властивостей тканин, а також для зниження їхньої вартості.
Тканини з пухкої і пухнатої пряжі апаратного прядіння мають м'якість, хороші теплозахисні властивості і застільну поверхню.
Для виготовлення білизни використовують бавовняні і лляні тканини, що відрізняються високою гігроскопічністю. Зимовий верхній одяг шиють в основному з вовняних тканин, що мають гарні теплозахисні властивості. Підкладкові тканини повинні мати високу міцність до стирання і, отже, гладку поверхню.
Застосування лавсану або інших синтетичних волокон у суміші з вовною підвищує міцність тканини на розрив і стійкість до стирання.
Вид ниток і пряжі впливає на зовнішній вигляд тканини і її міцність. Тонка пряжа і нитки додають тканині тонкість і м'якість, товста – збільшує товщину, вагу і теплозахисні властивості.
У залежності від призначення і області застосування всі тканини підрозділяються на побутові (використовувані для одягу і побутових вжитків), технічні (призначені для технічних цілей) і спеціального призначення.
По щільності ниток тканини можуть бути розділені на рідкі, коли проміжок між нитками більше діаметра самих ниток, середні, коли проміжки між нитками рівні або майже дорівнюють діаметрові ниток, і щільні, коли проміжки між нитками менше діаметра ниток.
Бавовняні тканини
в залежності від структури пряжі, що характеризується способом прядіння і кручення, класифікуються на гребінні (основа і утік гребінного прядіння); кардні (основа і утік кардного прядіння); комбіновані (кардно–гребінні, кардно–апаратні).
У залежності від способу обробки і фарбування бавовняні тканини розділяються на вибілені, гладкофарбовані, набивні, строкатоткані, меланжеві, начесані.
По торгівельній класифікації бавовняні тканини поділяються на групи: ситцеву, бязеву, білизняну, сатинову, платтєву, одежну, підкладкову, строкатоткану, тикову, меблево–декоративную, ворсову, хусткову, рушникову, сурову, бавовняних тканин зі штучним шовком, ковдрову, технічних тканин, тарних і пакувальних тканин, марлі і марлевих виробів.
Вовняні тканини
в залежності від волокнистого складу і структури пряжі, що характеризується способом прядіння і кручення, класифікуються на сукняні (апаратні), камвольні (гребінні), комбіновані, крепові.
По торгівельній класифікації вовняні тканини поділяються на наступні групи: гребенні, тонкосукняні, грубосукняні.
У групу гребінних тканин входять платтяні, напівшерстяні, платтяні зі штучним шовком, платтяні чистошерстяні, костюмні вовняні, коверкот костюмний, брючні напівшерстяні, костюмні зі штучним шовком, костюмні чистошерстяні, брючні чистошерстяні, пальтові чистошерстяні, спеціальні.
У групу тонкосуконних тканин входять шевйоти напівшерстяні, сукна напівшерстяні, сукна чистошерстяні, костюмні напіввовняні, костюмні чистошерстяні, пальтові жіночі напіввовняні і чистошерстяні, драпи напівшерстяні і драпи чистововняні, тканини спеціального призначення.
Грубосуконні тканини розділяються на шевйоти і трико, сукна пальтові, драпи, пальтові ворсові, тканини спеціального призначення, ковдри.
Шовкові тканини
по торговельній класифікації підрозділяються на наступні групи: з натурального шовку, з натурального шовку з бавовняною пряжею, зі штучного шовку, зі штапельного штучного волокна, зі штучного шовку з натуральним, зі штучного шовку з бавовняною пряжею, ворсові тканини, штучні вироби.
У групу тканин з натурального шовку входять наступні підгрупи: крепова, полотняна, сатинова, фасонна, технічні тканини.
Група тканин з натурального шовку з бавовняної пряжі поділяється на гладдєву і фасонну.
Група тканин зі штучного шовку з натуральним складається з наступних груп: крепової, гладдєвої, фасонної.
Група тканин зі штучного шовку з бавовняною пряжею поділяється на гладдєву і фасонну підгрупи. У зв'язку з швидким зростанням виробництва хімічних волокон (штучних і синтетичних) дана група повинна бути доповнена підгрупами тканин з нових волокон як у чистому виді, так і у суміші з натуральними волокнами. Це капрон, лавсан, хлорин, амід і ін.
Лляні тканини
в залежності від складу пряжі розділяються на лляні, очесочні, комбіновані.
У залежності від основного характеру обробки і фарбування лляні тканини розділяються на .сурові кислотні, напівбілі, білі, гладкофарбовані, строкатоткані.
По торговельній класифікації лляні тканини поділяються на наступні групи: тканини для столової білизни, рушникові тканини, полотна гладкі і рушникові підрублені, полотнини білі шириною 80–102 см і тканини костюмно–платтяні, полотнини простиралові білі, полотнини напівбілі лляні, полотнини сурові, тик і полотнини терасні, бортівка сурова лляна і напівлляна, вітрильна, двониток, равентух, тканина пакувальна, тканина мішечна і мішки.
Тканина утворюється шляхом переплетення двох систем ниток – основи і утоку, розташованих перпендикулярно один до одного.
Зовнішній вигляд і властивості тканин, що залежать від багатьох факторів, включаючи художнє оформлення і способи обробки тканин, насамперед визначаються волокнистим складом, структурою ниток і способами їх переплетення.
Класифікація переплетень основана на способах переплетення ниток, у результаті чого на поверхні тканини виникає характерний для кожного виду переплетення повторюваний малюнок – рапорт переплетення. Число ниток, що беруть участь в утворенні рапорту, називають розміром рапорту.
Ткацькі переплетення поділяють чотири основних класи (рис. 1).
Рисунок 1. Класифікація ткацьких переплетень
До числа головних переплетень відносяться: полотняне, саржеве і сатинове. Характерною рисою полотняного переплетення (рис.2) є те, що нитки основи і утоку почергово переплітаються один з одним. У результаті цього лицьова і виворітна сторони тканини мають однаковий зовнішній вигляд. Полотняне переплетення називають іноді гарнітурним, а в тканинах вовняного асортименту – суконним. Полотняне переплетення є одними з найпоширеніших видів переплетення.
Саржеве
переплетення (рис. 3) характеризується наявністю на поверхні тканини смуг, розташованих по діагоналі. На лицьовій стороні тканини смуги звичайно спрямовані знизу нагору праворуч. Якщо на лицьовій стороні тканини переважають перекриття основних ниток, то саржа називається основною, а якщо утокових – утоковою.
Сатинове
або атласне переплетення (мал. 4) характеризується тим, що основа переплітається з утоком за допомогою одиночних основних або утокових перекриття, причому ці перекриття зміщені на постійне число ниток, назване зрушенням, і рівномірно розміщені по всій площі. Завдяки такому розподілові одиночних перекриттів тканина має гладку блискучу поверхню. Коли лицьова поверхня тканини утворена з утокових перекриттів, переплетення називається сатиновим. Якщо лицьова поверхня тканини утвориться з основних перекриттів, переплетення називають атласним.
За способом утворення дрібновізерункові переплетення можуть бути розділені на похідні і комбіновані.
Найбільше поширеними похідними переплетеннями є: від полотняного – репс основний й уточний (мал. 5), рогожка або панама (мал. 6); від саржевого – складна саржа (мал. 7), посилена саржа (мал. 8), ламана саржа (мал. 9) і ін.; від сатинового і атласного переплетень – посилений сатин (мал. 10), посилений атлас і ін.
Складні переплетення для свого утворення вимагають кілька основ і декількох утоків. До складних переплетень відносяться: дволицьові, двосторонні, двошарові, піку, багатошарові, ворсові, петельні (махрові), перевивочні (ажурні).
Складні переплетення дозволяють створювати тканини різних структур. Застосовуючи складні переплетення, можна збільшувати товщину тканини, створювати тканини з просвітчастими візерунками (ажурні), покривати поверхню тканини ворсом або петельками (оксамит, плюш, штучне хутро). Ворс виходить шляхом розрізування спеціальної другої основи або другого утоку.
| Рисунок 2.Полотняне переплетіння | Рисунок 3.Саржеве переплетіння |
| Рисунок 4. Сатинове або атласне переплетіння | Рисунок 5. Репсове переплетіння |
Рисунок 6. Рогожка або панама |
Рисунок 7. Складна саржа |
|
|
|
Рисунок 8. Посилена саржа |
Рисунок 9. Ламана саржа |
| Рисунок 10. Посилений сатин | Рисунок 11. Комбіноване переплетення |
Крупновізерункові (жакардові) переплетення створюють на тканині різноманітні ткацькі візерунки (квіти, орнаменти, картини), що утворюються сполученням різних переплетень.
Прості крупновізерункові переплетення звичайно виконуються елементарними похідними і комбінованими переплетеннями (мал.11) і вимагають для свого утворення одну основу і один утік. Складні крупновізерункові переплетення вимагають для утворення візерунка на тканині декількох систем основних і уточних ниток.
Чим менше довжина перекриття, тим більше на одиниці довжини тканин зв'язків між нитками основи й утоку. Чим довше перекриття, тим менше вигинів мають нитки, унаслідок чого поверхня тканин виходить рівною, гладкою і блискучою. тканини полотняного переплетення мають підвищену твердість; тканини атласного переплетення відрізняються гладкою, блискучою поверхнею, крепово–матові, шорсткуваті, вафельні і пікейні – візерунково–рельєфною.
Поряд з особливостями переплетення ниток, на будову тканини великий вплив має товщина основних і утокових ниток. Поєднання основних і утокових ниток різної товщини створюють такі ефекти, як поперечний рубчик у тканинах репсового типу або опуклі поздовжні смужки в зефірах. Від співвідношення товщини ниток основи і утоку залежить величина їхнього вигину в тканині, а отже, і товщина тканини.
Щільність тканини характеризується кількістю основних і утокових ниток, розташованих на 100 ммїї довжини. Визначають її окремо по основі й утоку. При тому самому ж числі ниток тканина, вироблена з пряжі низьких номерів, щільніше тканини з пряжі високих номерів.
Лінійне заповнення тканини волокнистим матеріалом залежить від ступеня скрутки пряжі і її товщини.
Зі збільшенням щільності зростають товщина, вага і твердість тканини, зменшуються її розтяжність, здатність до драпірування і усадки. Зі зменшенням щільності збільшуються повітропроникність і здатність поглинати вологу. У той же час знижуються вітрозахисні властивості тканин унаслідок підвищення пористості.
Лінійні розміри тканини – це її довжина, ширина і товщина. На текстильних підприємствах довжину і ширину тканини вимірюють за допомогою спеціальних мірильних машин. У торговельних підприємствах довжину тканини визначають на триметровому лінійному столі, а ширину – за допомогою нескладних метрових лінійок.
Довжина відрізу тканини зв'язана зі зручністю ткацтва, укладання й упакування його на текстильних підприємствах, транспортування, розкрою на швейних підприємствах, збереження в магазинах, показу покупцям і відмірювання покупки. У процесі виробництва й обробки довжина відрізу тканини міняється. Остаточну довжину одержують при розбраковуванні тканини. В даний час виробляють тканини, довжина відрізу яких коливається від 10 до 150 м.
Дефекти, виявлені в тканинах (плями, діри), при розбраковуванні вирізують, у результаті чого в одному відрізі виходить два або три відрізи. Довжина відрізу і ширина тканини регламентуються ГОСТами. Відрізи , довжина яких менше зазначеної в ГОСТах, переводяться в мірний відріз, вартість якого нижче на 30 –
60%. Ширина тканини залежить від ширини ткацького верстата, призначення тканини і режиму обробки. Не всяка ширина є раціональною. Ширина тканини в значній мірі впливає на розкрій у швейній промисловості і на купівельний попит. При виготовленні одягу однакових фасонів із тканин, що мають різну ширину, затрудняється робота закрійних цехів швейних фабрик і ательє, тому що необхідна зайву розкладка лекал. Товщина тканини залежить від її будови, товщини пряжі або ниток, переплетення і характеру обробки. Для виробництва тканин застосовують нитки товщиною 1000 – 1,7 текси
(№ 1 – 600).
Фактурою тканини називається структура поверхні тканин –
лицьової сторони і вивороту. Фактура і колористичне оформлення визначають зовнішній вигляд тканини. Фактура, так само як і волокнистий склад, додає тканинам визначені властивості і визначає їхнє призначення.
Лицьова сторона тканин має гладку, рельєфну або ворсову поверхню. Тканини з гладкою поверхнею використовують переважно для підкладки і білизни (саржу, атлас, сатин, полотнину й ін.), іноді для платтів (ситець, поплін, шотландку, майю й ін.). Виворітна сторона більшості тканин не обробляється і колористично не оформлюється.
У залежності від структури лицьової сторони і вивороту тканини підрозділяють на рівносторонні і різнобічні.
До рівностороннього відносяться тканини з однаковими лицьовою стороною і виворотом –
полотнина, сукно, шотландка й ін.; різнобічними –
тканини, що мають різні по будові й оформленню лицьову сторону і виворіт.
Споживчі властивості тканин.
Тканини володіють найрізноманітнішими властивостями. У залежності від природи властивості тканини підрозділяють на фізичні (механічні), хімічні і фізико–хімічні.
Для споживачів важливе значення мають ті властивості, що впливають на термін служби тканин, їхній зовнішній вигляд і гігієнічність. Ці властивості називаються споживчими.
Експлуатаційні властивості.
До основних властивостей тканин, від яких залежить термін їхньої служби, відносяться міцність тканини на розрив, видовження, стійкість до стирання і багаторазових вигинів, стійкість до світла і світлопогоди, біологічна стійкість, термостійкість, стійкість до кислот і лугів. Знос текстильних виробів –
результат спільної дії різних факторів: механічних, фізико–механічних, хімічних і біологічних. До механічних факторів відносяться: стирання, вигин, роздирання й ін.; до фізико–механічних і хімічних –
дія світла, світлопогоди, поту, прання, хімчистки і т.п.; до біологічних –
дія різних мікроорганізмів, що руйнують вироби.
Маса (вага)
тканин має велике значення для контролю за правильністю їхнього виготовлення. Основними ваговими характеристиками тканин є маса (вага) 1 м2
в г
і об'ємна маса (вага) у г/см3
.
Маса (вага) 1 м2
тканин коливається в межах від 14 до 1110 г і характеризує питому витрату сировини на їхнє виробництво. Вага 1 м2
тканини визначається розділом ваги зразка тканини на його площу.
У товарознавчій практиці маса (вага) 1 м2
тканини використовується для обчислення об'ємної маси (ваги) і пористості, коли необхідно визначити правильність виготовлення, цільове призначення тканин і їхні гігієнічні властивості. Зниження маси (ваги) 1 м2
тканини в порівнянні з нормою вказує на те, що вона виготовлена з заниженою щільністю або з ниток більш високих номерів. Велике гігієн
тканин, призначених для пошиття дитячого верхнього одягу.
Виробляють тканини легкі, середньої ваги і важкі. З легких тканин шиють білизну, сорочки і плаття; із тканин середньої ваги –
костюми і літні пальто; з важких –
зимові і демісезонні пальто.
Об'ємна маса (вага)
є непрямим показником теплозахисних властивостей тканин, крім того, вона має також гігієнічне значення. Чим вище пористість тканини, тим менше її об'ємна вага, тим вище теплозахисні властивості.
Міцністю тканини на розрив
називається її опірність руйнуванню під впливом навантаження. Це –
один з основних показників, що визначають термін служби виробу.
Міцність тканини на розрив і видовження залежить від виду волокна, з якого вона виготовлена, якості пряжі, щільності, переплетення і характеру обробки.
Розривне навантаження тканини визначають шляхом розриву смужки її шириною 50 мм
і довжиною 100 мм
для вовняних і 200 мм
для всіх інших тканин. Особливістю визначення механічних властивостей текстильних виробів є необхідність виконання двомірних випробувань: тканин –
по основі й утоку, нетканих матеріалів – по довжині і ширині. Міцність тканин на розрив коливається від 10 до160 кгс.
Видовження (розтяг)
тканини при розриві визначають на динамометрі одночасно з міцністю і виражають у міліметрах або у відсотках. У першому випадку воно називається абсолютним, у другому відносним. Повне видовження тканин складається з трьох видів деформації –
пружного, еластичного і пластичного видовження, що впливають не тільки на термін служби тканин у виробах, але і на формування естетичних властивостей одягу.
Пружне видовження
–
це видовження, при якому тканина миттєво повертається в первісний стан після зняття навантаження.
Еластичне видовження
характеризується поступовим поверненням тканини в колишнє положення. Наприклад, у виробів, підвішених на плічках, за ніч зникають деформації, що утворилися при їхній експлуатації.
Пластичне видовження (залишкове)
не зникає після усунення навантаження і залишається на виробах, що зшиті із тканин з великим пластичним видовженням, у виді мішкуватих здуттів біля ліктів і колін.
Стійкість до стирання
–
одне з найважливіших властивостей тканин. У процесі експлуатації властивості виробів, що зшиті із тканин і нетканих матеріалів, поступово погіршуються, і зрештою вироби зношуються.
Стирання тканини починається з руйнування виступаючих на її поверхні вигинів ниток основи або утоку. Стійкість тканин до стирання залежить від вихідної сировини, структури пряжі, характеру переплетення й обробки, наявності на поверхні ворсу або застила, умов експлуатації і т.д. Стирання відбувається поступово, тканина у визначених місцях, що найбільш піддаються тертю, стає тонше, а потім руйнується. Тканини, утворені саржевими й атласним переплетенням, що мають гладку поверхню, більш стійкі до стирання, тому їх використовують на підкладку, що увесь час стикається з поверхнею інших виробів з тканини. З підвищенням відносної вологості повітря стирання тканин підсилюється. Апрети, що наносяться на тканину в процесі обробки, підвищують їхню стійкість до стирання.
Ступінь стирання визначається в лабораторії спеціальними приладами або шляхом дослідної носки виробу.
Стійкість до багаторазових вигинів
залежить від природи волокна, структури ниток і структури тканин. Найбільш високу стійкістьдо дій багаторазових руйнівних вигинів, мають тканини з капрону, найменшу –
з ацетатного шовку.
Стійкість до світла і світлопогоди
–
це опірність тканин до руйнування під впливом сонячного світла й атмосферних явищ. Погіршення властивостей тканин під дією світла і світлопогоди обумовлено окисними процесами, що активізуються світлом, теплом і вологою. Найбільшу руйнівну дію мають ультрафіолетові промені прямого сонячного світла або світла кварцової лампи.
Найменш світлостійкі тканини з натурального шовку, найбільш світлостійкі –
вовняні тканини. Із синтетичних найбільшою світлостійкістю володіють тканини з нітрону, а найменшою –
з капрону.
Стійкість текстильних виробі до світла і світлопогоди залежить не тільки від складу волокна і структури тканини, але в дуже великому ступені і від характеру заключної обробки, температури і відносної вологості повітря. Суворі бавовняні тканини руйнуються менше, ніж відварені, а відварені – менше, ніж вибілені. Мерсеризовані бавовняні тканини більш стійкі до дії світла і світлопогоди. Кубові жовті і жовтогарячі барвники погіршують світлостійкість шовкових і поліамідних волокон, а кислотні хромові підвищують.
Біологічна стійкість
–
опірність тканин руйнівній дії мікроорганізмів. В умовах підвищеної вологості тканини руйнуються швидше, тому тканини, з яких виготовляють плащі, намети, тенти, маркізи, брезенти, піддають протигнильній обробці. Вовняні тканини володіють молестійкістю, і багато хто з них піддають молезахисній обробці при заключній обробці.
Термостійкість
–
стійкість до підвищеної температури –
дуже важлива характеристика тканин. Вироби з тканин піддаються термічній дії при пранні і прасуванні. Ступінь зниження механічної міцності тканин при прасуванні залежить від температури нагрівання праски, тривалості його дії на тканину і її вологості.
Стійкість до кислот і лугів залежить від стійкості до них волокна, з якого тканина вироблена. Деякі тканини для пошиття спеціального одягу піддаються антикислотній обробці.
До гігієнічних властивостей тканин
відносяться гігроскопічність, проникність, теплозахист, вітрозахист, світлопроникність.
Гігроскопічність
тканин має важливе гігієнічне значення. Усі тканини, крім синтетичних, володіють високою гігроскопічністю, тобто здатністю поглинати з навколишнього середовища вологу й віддавати її. Ця здатність тканин дуже важлива в жарку погоду, коли температура тіла людини підвищується.
Гігроскопічність текстильних виробів залежить від виду волокон, з яких вони вироблені, від структур тканин і характеру кінцевої обробки.
Найбільше високими гігроскопічними властивостями відрізняються тканини з бавовняних, льняних і віскозних волокон. Високою гігроскопічністю володіють вовняні тканини. Вони краще, ніж інші тканини, створюють мікроклімат навколо тіла людини, тому що повільно поглинають і віддають в оточуюче середовище гігроскопічну вологу. Уповільнене поглинання і віддача вологи характерні для тканин, що мають високу щільність і товщину. Нанесення при заключній обробці тканин апретів, що мають гліцерин, патоку, підвищує їх гігроскопічність.
Проникністю
називається здатність тканин пропускати через себе пари води (поту), повітря, воду, сонячні промені і т.п.
Повітропроникність залежить від будови тканини, від її пористості. Зі збільшенням щільності повітропроникність тканини знижується. Високою повітропроникністю повинні володіти усі білизняні, платтєві, сорочкові і взуттєві тканини для того, щоб виводити вуглекислий газ, що виділяється порами людського тіла.
Паропроникність сприяє видаленню з підодягового простору поту. Високим паропоглинанням повинні володіти білизняні тканини, які повинні швидко поглинати піт і виводити його в навколишню атмосферу, запобігаючи тим самим перегрівання організму людини в жарку погоду.
Вода, що поглинається одежними тканинами, витісняє з пор одягу повітря, що є поганим провідником тепла, у результаті чого значно понижуються теплозахисні властивості. Відомо, що вода, випаровуючись, також віднімає велику кількість тепла.
Теплозахист
–
здатність тканин захищати тіло людини від надлишкової втрати тепла при низькій навколишній температурі. Він залежить від волокнистого складу тканин, від їхньої будови і способу обробки.
Чим більше в тканинах малорухомого повітря, тим вище їх теплозахисні властивості. Теплозахист тісно пов'язаний з теплопровідністю і повітропроникністю: чим нижче ці два показники, тим вищий теплозахист тканини.
Вітрозахистом
повинен володіти зимовий одяг, що буває багатошаровим. Верхній шар повинен бути тонким і щільним з малопористої тканини, а нижні шари з дуже пористих матеріалів. Літній одяг, навпаки, повинен захищати тіло людини від перегрівання, тому його шиють з легких відбілених бавовняних і лляних тканин, а також віскозних і шовкових тканин, пофарбованих у світлі тони.
Світлопроникність (прозорість)
характеризується проникненням ультрафіолетових променів через наскрізні пори тканини і через речовину волокна. Опромінення ультрафіолетовими променями у визначених дозах необхідно для людини.
До естетичних властивостей тканин
відносяться колір, блиск, драпірувальність, твердість і м'якість, зминання, незминання і деякі інші властивості, що формують красу, добірність і елегантність. В даний час, коли промисловість випускає усе більше товарів народного споживання, естетичні вимоги до промислових товарів постійно зростають. Красиві тканини радують око і є вирішальним чинником при їх реалізації в торгових підприємствах.
Колір
тканини дуже впливає на її зовнішній вигляд. Колірний тон обумовлюється довжиною хвилі спектра світла, що відбивається тканиною. Видима частина сонячного спектра нараховує до 150 кольорів. Основні групи спектральних смуг – червона, жовтогаряча, жовта, зелена, блакитна, синя і фіолетова. Кожен з цих кольорів плавно переходить в інший. З перерахованих семи спектральних кольорів головними вважають жовтий, зелений, синій і червоний. Кольори іноді поділяють на теплі (червоні, жовтогарячі, жовті, жовто–зелені) і холодні (синьо–зелені, сині і фіолетові).
Біла тканина відбиває всі падаючі на неї промені, а чорна, навпаки, поглинає їх.
Змішанням кольорів досягається багаточисленна кольорова гама тканин.
Велике значення для створення малюнків на тканинах і ансамблю одягу відіграє гармонійне поєднання кольорів (іноді колір використовують для пониження забрудненості тканин або надання їм маскувальних властивостей).
Хорошим попитом покупців користуються гладкофарбовані однотонні тканини, набивні і строкатоткані і з правильним сполученням кольорів і малюнків. Великий вплив на зорове сприйняття кольорів робить фактура тканин.
Блиск
тканин залежить від блиску волокон, фактури тканин і характеру обробки. Чим довше перекриття ниток основи й утоку, тим більше гладка поверхня тканин і тим інтенсивніше її блиск. Тканини із шорсткої фактури мають матову поверхню. Найвищим блиском характеризуються тканини атласного переплетення. При використанні ниток високої скрутки спостерігається підвищене розсіювання світла, у результаті чого блиск тканини зменшується. Нанесення смол при заключній обробці тканин також приводить до зменшення блиску.
Драпірувальністю
називається здатність тканини в підвішеному стані розташовуватися складками тої або іншої форми під дією власної маси. Драпірувальність залежить від м'якості (або твердості) тканини і її маси. Високою драпірувальністю володіють важкі м'які і тонкі тканини, що використовуються для пошиття жіночих платтів і портьєр, і всі тканини з натурального шовку. Тверді тканини драпіруються погано.
Твердість і м'якість тканини
–
це її здатність зберігати первісну форму. Чим більше тканини пручаються дії згинаючих навантажень, тим вони жорсткіше. Твердість залежить від виду вихідного волокна і переплетення. Тканини з грубої вовни володіють більшою твердістю, а з мериносової –
більшою м'якістю. Твердість тканин збільшується в міру потовщення ниток і підвищення скрутки. Тканини полотняного переплетення при всіх інших рівних умовах володіють найбільшою твердістю.
Зминання
–
здатність тканини створювати при перегинах незникаючі складки і зморшки, що погіршує зовнішній вид виробу. Найбільше зминаються віскозні, бавовняні і лляні тканини. На еластичних і пружних тканинах такі складки розправляються цілком або частково.
Незминання
–
здатність тканин пручатися утворенню зморшок і складок або відновлювати первісну форму після перегину і стискання –
є характеристикою, зворотною зминанню. Вироби з тканин, що не мнуться тривалий час зберігають красу і елегантність.
Незминання залежить від пружності волокон, будови тканини і характеру обробки. Найменше зминаються чистошерстяні тканини, а також тканини, виготовлені з ниток інших волокон креповим переплетенням. Тонкі тканини мнуться більше, ніж товсті. Найбільш високе зминання мають тканини полотняного переплетення.
Для зниження зминання тканин застосовують різноманітні суміші волокон і спеціальні обробки.
До технологічних (пошивних) властивостей тканин
відносяться тертя і чіпкість, пластичність, усадка, осипання, розсунення, прорубальність.
Тертя і чіпкість
тканини характеризуються опором при переміщенні двох і більш полотен або інших матеріалів. Тертя і чіпкість тканин залежать від виду волокнистого матеріалу, з якого вони вироблені, і від структури тканини. Мале тертя мають шовкові тканини, більше –
вовняні і бавовняні, найбільше –
ворсові тканини, прошивні і голкопробивні неткані матеріали.
Пластичність
–
здатність тканин приймати певну форму в нагрітому і зволоженому виді, складаючись під впливом зовнішніх навантажень (розтягання, стиску, вигину й ін.). Ця властивість тканин має важливе значення для швейного виробництва (для волого–теплової обробки тканин). Пластичність тканин дозволяє створювати одяг, що відповідає фігурі людини, поліпшувати її зовнішній вид за допомогою плісировки, гофрування і інших складок. Високою пластичністю володіють шерстяні тканини, у тому числі вовна з лавсаном, значно меншою –
тканини з натурального шовку.
Усадка – зменшення
площі тканин й одночасне їхнє ущільнення. Зміна розмірів тканин (усадка), особливо довжини, можливо при тривалому збереженні в процесі лежання, під дією світлопогоди і прання. Найбільшу усадку дають тканини з віскозного волокна й інші тканини крепової скрутки. У зв'язку з тим, що в результаті більшої усадки тканини одяг може стати непридатним для експлуатації, установлені межі усадки: по основі –
1,5–
5%, по утоку –
1,5 –
2'%. При виготовлені одягу необхідно це враховувати і відповідно підбирати тканини для верху і підкладки.
Сипкість
тканин залежить від гладкості поверхні і твердості ниток, від переплетення і щільності тканини, начосу ворсу й обробки апретом. Легше обсипаються по краю зрізу гладкі і тверді нитки, пухнаті і м'які нитки закріплюються краще. Сильно обсипаються камвольні тканини, виготовлені з малою щільністю із сильно крученої пряжі напівгрубої вовни, майже не обсипаються сукняні вовняні тканини після валки і бавовняні тканини з начесаним ворсом.
Тканини атласного (сатинового) переплетення відрізняються більш високою сипкістю в порівнянні з тканинами полотняного переплетення, унаслідок меншого зв'язку ниток основи з нитками утоку. При пошитті одягу з тканин, що мають високу сипкість, ширину шва збільшують у 1,5–
2 рази, і, крім цього, обметують шов. Шовкові тканини характеризуються підвищеною сипкістю, тому пошиття з них виробів найбільш складне.
Розсунення – зсув
ниток у тканинах під впливом різних навантажень під час експлуатації виробів. Найчастіше вона буває на швах і біля них при носінні тісного або погано скроєного одягу, зшитого з тканин малої щільності. Розсунення ниток у тканинах значно скорочуює термін служби виробів. Тому при пошитті одягу з нещільних тканин, що володіють значним розсуненням, необхідно враховувати цю негативну властивість.
Прорубуваність
.
Розрізняють сховані і зовнішні прорубування. При схованому прорубуванні голкою ушкоджується тільки частина нитки основи або утоку, а при зовнішньому прорубуванні відбувається повне руйнування (пересікання) нитки голкою. Зовнішнє прорубування може бути виявлене контролем якості при огляді швів виробу, а сховане –
тільки в процесі його носки і прання. Менше прорубуються нещільні тканини з пухкою структурою.
Список використаної літератури:
1. Мирейский В. Л. Текстильные товары (товароведение). Учебник для проф.–техн. училищ. Изд. 2–е перераб. – М.: «Экономика», 1975р.
2. Колесников П. А., Кобылянский Д. А. Организация и техника контроля качества в швейном производстве. – М.: «Легкая индустрия», 1967р.