КУРСОВА РОБОТА
На тему:
"ЗВЕДЕННЯ ТА ГРУПУВАННЯ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ"
Харків 2011
Вступ
Статистичне спостереження дає змогу одержати велику кількість первинних статистичних даних про окремі одиниці сукупності у вигляді відповідей на поставлені у формулярах запитання. Іноді в цих даних важко розібратися і зробити якісь висновки. З метою одержання характеристик усієї сукупності первинні дані необхідно упорядкувати, систематизувати. Важливим етапом (третій етап статистичного дослідження) є систематизація та групування інформації після проведення контролю даних, які одержані внаслідок статистичного спостереження.
Цей етап не менш важливий, ніж етап статистичного спостереження, оскільки при невірній розробці даних, одержаних за результатами спостереження, можна втратити їх реальну сутність. На цьому етапі усі первинні дані повинні бути оброблені таким чином, щоб ми одержали інформацію точну, об`єктивну, обґрунтовану, засновану на масових статистичних даних. Статистичне зведення полягає в тому, щоб первинні матеріали, які ми одержуємо з статистичних карток, журналів обліку тощо, наводилися у певному порядку, системі і утворювали статистичні сукупності, які можуть характеризуватися узагальнюючими показниками. На цьому етапі індивідуальні ознаки окремих правових явищ дають характеристику досліджуваної сукупності в цілому. Інакше кажучи, власне на цьому етапі і починається наукова обробка і аналіз статистичної інформації, тобто на базі отриманих характеристик індивідуального переходимо до характеристики сталого і масового, від характеристики окремих явищ (злочинів, цивільних і адміністративних правопорушень) до характеристики цілісного представлення злочинності, криміногенності, як соціального явища.
1. Поняття статистичного зведення та його види
Упорядкування, контроль, систематизація та наукова обробка статистичних даних має назву статистичного зведення
. Його завдання – підрахувати, узагальнити дані статистичного спостереження з метою вивчення характерних рис та істотних відмінностей різних явищ і їх проявів. Якщо при статистичному спостереженні збираються дані про ознаки кожної одиниці сукупності, то результатом зведення є дані, які відображають характерні риси сукупності в цілому.
Зведення залежно від завдань статистичного дослідження може бути простим і складним.
Просте зведення
– це арифметичний підрахунок підсумків даних статистичного спостереження, внаслідок якого одержують загальний обсяг усієї сукупності (наприклад, загальну кількість осіб, які вчинили злочини; кількість зареєстрованих злочинів). Просте зведення надає лише інформацію про загальний обсяг явища.
Складне зведення
передбачає певну систему операцій наукової обробки статистичних даних:
1) розробка системи показників для характеристики окремих груп і усієї сукупності (включає вибір групувальних ознак і встановлення межі і інтервалів групування);
2) групування даних;
3) підрахунок групових та загальних підсумків;
4) оформлення наслідків зведення за допомогою статистичних таблиць або графіків.
Розробка системи показників для характеристики окремих груп і усієї сукупності вважається першим етапом, а саме групування даних – другим етапом зведення. Ці два етапи тісно зв`язані між собою, оскільки в основі зведення завжди лежить групування даних. Правильний відбір групувальних ознак – це найбільш важливий момент, тому що один і той же первинний матеріал залежно від вибраних групувальних ознак може дати діаметрально протилежні висновки при різних прийомах групування.
Наукова організація проведення зведення має велике значення для статистичного дослідження. Зведення обов`язково проводять за заздалегідь розробленим планом, який включає: вибір групувальних ознак; визначення порядку і прийомів формування груп; перелік показників, які необхідно обрахувати для характеристики окремих груп і об`єкту в цілому; а також послідовність і строки виконання робіт.
За організацією проведення зведення може бути централізоване, децентралізоване і змішане.
При централізованому
зведенні усі первинні дані спостереження зосереджуються в одній, центральній установі (наприклад, в Державному комітеті статистики України), де вони проходять розробку, обробляються та систематизуються. Цей вид зведення найчастіше застосовується при обробці великих масивів даних, одержаних в процесі спеціально організованих статистичних спостережень (наприклад, при проведенні перепису населення). При цьому максимально використовуються можливості автоматизованої обробки даних, застосування якої виключає можливість підсумовування окремих одиниць сукупності і їх ознак декілька разів, а також дає можливість спочатку одержати дані у масштабі усієї країни, а потім по окремих територіях (областях, містах, районах).
При децентралізованому
зведенні кожна одиниця спостереження за єдиною програмою обробляє зібрані первинні дані і надає до вищої організації тільки зведені дані. Наприклад, обласна прокуратура одержує звіти кожної районної прокуратури, зводить їх в масштабі області і надсилає до відділу статистики Генеральної прокуратури України лише зведені дані. Це зведення є більш економічним і оперативним, ніж централізоване, оскільки потребує мінімальних витрат для його здійснення в найкоротші проміжки часу. Децентралізоване зведення – головна організаційна форма зведення в нашій країні.
При змішаному
зведенні кожна одиниця спостереження за єдиною програмою обробляє зібрані первинні дані лише частково і надає до вищої організації первинні і зведені дані. Первинні дані у повному обсязі зводяться у цій вищій організації. За таким принципом побудовано зведення в органах внутрішніх справ України та органах юстиції. До обласного управління надходять як первинні документи, так і зведені дані в масштабі районного органу. Первинні дані і зведені перевіряються і зводяться після цього в масштабі області. До Міністерства надходять лише зведені дані. Така система значно підвищує точність і вірогідність одержаних даних.
За способом виконання статистичне зведення може бути ручним
, яке виконується без застосування спеціальної техніки, або механізованим
, при якому застосовується електронно-обчислювальна техніка. Зведення ручним способом здійснюється при невеликому обсязі роботи, переважно при проведенні приватних вибіркових досліджень окремими вченими або науковими установами. Механізованим способом зведення здійснюється із застосуванням сучасної електронно-обчислювальної техніки (ЕОМ). При обробці даних статистичного масового спостереження незалежно від способу зведення спочатку проводиться, за заздалегідь розробленою програмою, логічний контроль усіх первинних документів. Якщо документ містить помилкові дані, то він зведенню не підлягає.
2. Основні вимоги, завдання та види групувань
Групування – найважливіша, найголовніша ланка третього етапу статистичного дослідження. Воно дає змогу виявити найбільш характерні властивості і особливості проявів різних суспільних явищ.
Групування
за своєю сутністю полягає у розподілі сукупності на групи за істотними для них ознаками. Метод статистичних групувань передбачає таку обробку первинного статистичного матеріалу, за допомогою якої усі істотні риси і особливості суспільних явищ одержують найбільш яскраво вираженепозначення. Залежно від того, які ознаки були покладені в основу групування, якими принципами керувалися дослідники при розподілі сукупності на групи, можна одержати різні, іноді протилежні результати.
Для того, щоб забезпечити проведення науково обґрунтованого групування, необхідно додержуватися єдиних правил, вимог та принципів, розроблених статистичною наукою.
Перша вимога
наукового використання методу статистичних групувань полягає у всебічному глибокому аналізі сутності та природи досліджуваного явища, виявлення його типових рис і відмінностей. Це визначає, що спочатку слід провести попередній якісний аналіз явища, який дасть змогу виявити типові риси й відмінності, властиві тій чи іншій одиниці сукупності. Другою вимогою
науково обґрунтованого групування є чітке визначення тих істотних ознак явища, які необхідні для аналізу і за якими буде здійснюватися групування. Третя вимога
– об`єктивне, обґрунтоване визначення інтервалів
групування і його меж. Утворені групи повинні об`єднувати тільки подібні одиниці сукупності, а окремі групи істотно відрізнялися одна від одної.
Ідея групування у вітчизняній статистиці з`явилися ще у ХVІІІ ст., коли російський вчений О.М. Радищев (1749–1802) вперше запропонував при дослідженні судової статистики провести групування крим
інальних справ за видами злочинів.
Ще більшого значення методу групування надавав відомий вітчизняний статистик Д.П. Журавський (1810–1856), який визначав статистику, як науку «категорійного обчислення», і вважав, щ
о головне в
статис
тиці – це метод групування,
підсумовува
ння різноманітних явищ за їх категоріями
. На його думку, усі явища соціального життя мають бути поділені на однорідні та одновидні
частини
, і обов`язково підсумовані за кож
ним видом,
категорією
окр
емо і в сукупності.
В своїх наукових працях він підкреслював
, що
статистика повинна обчислювати ці показники по усіх досліджуваних фактах.
Дій
сно, в системі статисти
чних методів пізнання суспільних явищ ме
тод групу
вання посідає
особливо важливе місце.
Це
пояснює
ться тим, що на відміну від інших
методів метод групування
виконує три важливих ф
ункції: по-перше,
поділяє сукупність на однорідні групи
, по-друге, визначає межі
та мож
ливість за
стосування інших
статистичних методів (відносних
і середніх ве
ли
чин, кореляційного
аналізу
і т.д.)
, оскільки при використанні цих
засобів
дослідник мусить вперш за все впевнит
ися в тому,
що однорідн
ою чи
не
однор
ід
ною є су
ку
пність, по-третє, дозволяє провести класифікацію і типологію суспільних явищ. Таким чином, статистичне
гру
пув
ання – обов`язко
вий
етап обробки статисти
чних даних
, тому що бе
з його
проведення
не
можна
обчи
слювати
уз
агальнюючі показ
ники.
Статистичне
групуван
ня дозволяє вирішувати
такі три наукові зав
дання:
1) вияв
ляти соціально-економічні
типи явищ;
2) вивчати
структ
уру та структурні зрушення;
3)виявляти
та досліджувати
взаємозв`язок і залежност
і між
окремими
озн
акам
и суспіль
них явищ.
Відпов
ідно до цих завдань
групув
ання поділяють на типологічні,
структурні (варіацій
ні) та аналітичні.
Типологічне групування
дає змогу в
иділити н
айха
рактерніші
групи,
типи явищ
, з яких складається не
однорідна сукупність,
визначити істотні відм
інності між
окрем
им
и одиницями статистичної
сукупності, а тако
ж спільні ознаки. Типологічни
ми
називаються групування,
які дозволяють в
иділити типові ознаки явищ
а або проце
сів розвитку. За їх допомогою вивчаються
роз
поділ підприємст
в за ф
ормами в
ла
сності, розподіл населення за суспільними групами, групув
ання злочинів за главами Особливої частини кримінального кодексу, розподіл цивільних поз
овів за видами, розподіл усіх
п
окарань з
а їх в
идами та ін. При проведенні статистичного дослідження спочатку необхідно провести типологічне групування
,
тому щ
о побудувати структурне групув
ання можна
лише для якісно однорідної
статистичної сукупності.
Структурне
гру
пуванн
я характеризує розподіл я
кісно однорідної сукупності на групи за розміром варіюючої (яка змінюється за розміром) ознаки. Потреба в проведенні стру
ктурного групу
вання обумовлена тим,
що виділе
ння якісно
однотипно
ї сукупн
ос
ті ще не означає,
що в
ні
й усі
одиниці
о
днакові
. Навпаки,
кожна
одиниця
статистичної су
ку
пності обов`язко
во в
ідрізняє
ться від
іншо
ї за
розміро
м ознаки,
тобто варіюються числові
значення різних оди
ни
ць сукупності
.
За
допом
огою стру
ктурних груп
ув
ань можна
вивчати
віков
ий скл
ад насе
ле
ння; вікови
й склад
злочинців або осіб
, які вчинили
конкретний
вид
злочину;
віковий
склад відповідачів
та позивачів;
склад сімей за кількістю ос
іб, за кількістю діт
ей, за розміро
м доходу
то
що. Якщо
побудувати стру
кту
рне групування за два і біль
ше періодів,
то можна
встановити наявні
сть чи відсутність стру
ктурних
зруш
ень в цьому
явищі протягом ц
ього проміжку часу.
Групування, що став
ить собі за мету виявлення і вивчення взаємозв`язку
мі
ж окремими явищ
ам
и та ознаками, які їх характеризую
ть, наз
иває
ться аналітичним
.
При наявності такого взаємозв`язку обов`язково розглядаються і аналізуються щонай
менше дві ознаки, але реально їх мож
е бути і значно більш
е. При проведенні аналітичного групування обов`язково роз
різняють факторну
ознаку,
яка відображає
причину явища (наприклад,
нетвере
зий
стан особи),
і результативну озн
аку, яка відображ
ає наслідок (наприклад, вчинення
злочину). За допомогою аналітичного групування мож
на з`ясув
ати наявність чи відсутність взає
мозв`язку
між
вчиненням різних видів злочинів залеж
но від перебування особи в нетве
резому стані. При наявності взаємозв`язку середні групові систематично збільшуються (прямий зв`язок), наприклад, вчинення більшості видів злочинів через перебування в нетверезому стані, або зменшуються (зворотний зв`язок), наприклад, залежність вчинення насильницьких злочинів від р
івня освіти особи.
Таким чином, аналітичне групування дає змогу вивчити наявність взаємозв`язку між явищами. Переваги цього методу в тому, що він не потребує дотримання яких-небудь особливих умов для його використання, окрім одного – якісної однорідності досліджуваної сукупності. Тому для того, щоб з`ясувати причини та умови зростання або зменшення злочинності в тому чи іншому регіоні, необхідно застосувати низку аналітичних групувань.
Якщо первинне групування не задовольняє потреби дослідника, то застосовується вторинне групування.
Вторинне групування
– це утворення нових груп на базі існуючих, які були побудовані раніше. Існує два способи їх побудови:
1) укрупнення інтервалів у варіаційних групуваннях;
2) часткового перегрупування, який застосовується в першу чергу при типологічних і аналітичних групуваннях.
Необхідність в застосуванні вторинного групування виникає у випадках необхідності утворення більш крупних груп, в яких чіткіше виявляються реальні тенденції, по-друге, при необхідності порівняння двох і більше групувань, які побудовані в різних регіонах із різними інтервалами. Але, завжди краще, якщо ми маємо первинні дані, побудувати нове групування на їх базі.
Вторинне групування може вирішувати і більш складні завдання. Наприклад, нідерландський кримінолог Берг, не маючи офіційних статистичних даних Радянського Союзу, на базі великої кількості відкритих публікацій (окремих даних і таблиць), в яких наводилися деякі абсолютні і відносні величини, розрахував і побудував єдиний статистичний ряд про судимість в Радянському Союзі за 1920–1982 рр. Не можна визнати, що його вторинне групування було абсолютно вірним, але він отримав дуже близькі дані, про що і свідчить їх порівняльний аналіз після відкриття цих статистичних даних.
3. Основні питання методології статистичних групувань
Основні питання методологі
ї статистичних групувань охоплюють такі питання:
1) вибір групувальної
ознаки;
2) вибір кількості гру
п та інтервалів;
3) вибір кількості ознак, за якими проводиться групування.
Усі ці питання вирішуються залежно від сутності та тенденцій
розвитку досліджуваних явищ
.
Найголовніше питання теорії групувань – це вибір групувальних ознак, за якими відмежовуються окремі групи. Суспільні явища відрізняються значною кількістю різноманітних рис. При проведенні групування обов`язково виникає питання про вибір такої ознаки, яка буде адекватна меті дослідження і характеру первинної інф
ормації. При проведенні групування обов`язково слід вибрати істотну ознаку, яка найбільш повно і точно зможе схарактеризувати досліджуване явище, дасть змогу вивчити його типові риси і властивості. При цьому необхідно також враховувати зміни в суспільному житті, і при вивченні явищ точно додержуватися принципу місця і часу їх виникнення і існування.
Групувальні ознаки за формою вираження можна поділити на атрибутивні (якісні) та кількісні, а за характером коливання ознаки – на альтернативні та ознаки, які мають числові різновиди.
Атрибутивна
ознака
характеризує властивості, якість даного явища і не має кількісного виразу. Кількість груп при проведенні
групування за атрибутивною (якісною) ознакою визначається числом
різновидів цієї
ознаки. Наприклад, групування населення за статтю матиме дві групи (чоловіки і жінки); за рівнем освіти – 7 груп (повна вища, базова вища,
професійно-технічна, повна загальна середня,
базова загальна середня, початкова загальна та без освіти). У випадках, коли різновидів атрибутивної ознаки значна кількість, то статистичні органи складають спеціальні класиф
ікатори, переліки груп (наприклад, групування осіб, які вчинили
злочин, за родом занять, фахом).
Якщо ознака альтернативна
,
то можливо утворення лише двох груп: в одній оди
ниці сукупності мають цю ознаку, а в іншій – не мають (наприклад, особа або судима, або ні). При наявності альтернативної ознаки може існувати лише два варіанти значень (1 ознака існує, 0 – відсутність ознаки).
Кількісна
ознака має
числове вираж
ення, вона завжди
є у кожно
ї одиниці сукупності, але в різних розмірах, (наприклад, групування працівників за стажем роботи, за розміром заробітно
ї плати;
осіб, які вчинили злочин, за кількістю попередніх судимостей
і т. п.)
. При проведенні групування за кількісн
ою ознакою питання про
кількість груп і розмір інтервалів має вирішуватися одразу при проведенні групування.
Питання про вибір кількості груп та величину інтервалів є дуже
складним, вирішення його пов`язане з конкретним завданням дос
лідж
ення. Як
загальний принцип виступає вимога, щоб кількість груп була не надто великою і не надто малою
, і щоб до кож
ної групи потрапила достатня кількість одиниць су
купності.
Якщо це
й принцип н
е додержується, то при побу
дов
і значної
кількості груп може
бути такий випадок, що однорідні одиниці
сукупності опиняться у різних групах. І навпаки, при побудові незна
чної кількості груп до однієї
й тієї
ж
групи будуть заноситися різні одиниц
і,
що може
приве
сти до пом
илкових висновків усього проведеного статистичного дослідж
ення. Наприклад, віковий інтервал осіб, які засуджені, включає в себе осіб у віці 30 – 50 років, складає найбільшу питому вагу серед усіх осіб, хоча злочинна активність після 30 років (якщо розглядати по окремому року) знижується. Але за зведеними статистичними даними різних звітів це важко встановити, тому що цей інтервал охоплював двадцять вікових груп, а інші інтервали значно менше. («Статистична картка на підсудного (обвинуваченого)» включає такі вікові групи: 14 – 16; 16 – 18; 18 – 25; 25 – 30; 30 – 50; 50 –
65; старше 65. Відповідно інтервал 14 – 16 – два роки; 16 – 18 – також два роки; 18 – 25 – сім років; 25 – 30 – п`ять років; 50 – 65 – чотирнадцять років). Це ще раз підкреслює необхідність наукового обґрунтування, як встановлення вікових інтервалів, так і наукової інтерпретації одержаних даних внаслідок такого розподілу вікових груп.
Вимога про те, щоб до кож
ної
групи потрапи
ла достатньо в
елика кількість оди
ниць сукупності, випливає з теоретичного полож
ення математики, згідно з яким для
одерж
ання типових
показників не
обхі
дно брати значну кількість одиниць сукупності. Але
в окремих випадках інтере
с становлять і малочисельні
групи, якщо вони х
арактеризують нове явище, яке тільки
народжу
ється і ще не має
масового характеру. При вирішенні питання про чисельність одиниць групи необ
хідно також
враховувати сутність і тенденції
розвитку дослідж
уваного явища. Оріє
нтовно, з точки зору математики, кількість груп можна
обчислити за формулою
американського вченого Стерджесса:
N = 1 +
3,322 lg N,
де n – кількість груп;
N – кількість одиниць сукупності, або її загальний
обсяг.
Застосовуючи цю ф
ормулу, обсяг сукупності і кількість груп можна
встановити таким чином: якщо обсяг сукупності до 2
4 оди
ниць, то груп – 5; якщо обсяг сукупності від 25 до 44, то треба утворити груп 6;
якщо обсяг сукупності від 45 до 89 одиниць, то груп 7; якщо обсяг сукупності від 90 до 17
9, то груп 8; якщо обс
яг сукупності від 180 до 3
59, то груп 9; якщо обсяг сукупності від 360 до 719, то груп 10; якщо обсяг сукупності від 720 до 1439 одиниць,
то груп 11. Ви
сновок – чим більш
е одиниць су
ку
пності,
тим більше
можна
і тре
ба утворювати груп. Що стосується кожно
го окрем
ого випадку, то завдання у
тв
оре
ння кількості груп
вирішується по-
різному з урахування
м конкре
тних
завдань і ум
ов існування суку
пності і її проявів. Н
аве
дена вище формула
може
вваж
атися лише оріє
нтиром для утворення груп сукупності. Реально їх створювати треба з урахуванням соціально-економічної сутності досліджуваних явищ.
Пр
и розгляді питан
ня про ви
бір розміру інтерв
алів слід тако
ж керуватися знанням сутності досліджу
ваного яви
ща. З
точки зору теорії
статистики інтервали
м
ож
уть бут
и рівні та не
рівні. В статистиці інтервалом називають різницю мі
ж максимальним і мінімальним знач
еннями ознаки в кожній
групі.
Якщо знач
ення групувально
ї ознаки з
мінюються рівномірно,
то виділяються рівні інтервали груп за ф
ормулою:
i = ,
де: Хмакс
, Хмін
–
най
більш
е і най
менше значення ознаки всіє
ї суку
пності;
n – кількість груп.
Наприклад, необх
ідно згрупувати студентів за віком, утворив
ши 8 груп з рівним
и інтервалами,
якщо
відомо,
що вік (к
ількість років, що повністю ви
повнилися) знаходиться в межах
від 16 до 32 років. Розмір інтервал
у буде 2 роки [(32–16):8].
Звідси слід утворити такі групи: 16–18, 18–20, 20–22, 22–24, 24–26,
26–28, 28–30, 30–32.
Обов`язково
треба вирішити питання про позначення нижньо
ї та верхньої м
ежі кож
ного інтервалу (або від, або до, або від … до…). (Статистична картка на підсудного (обвинуваченого) має такі інтервали від … до…).
На практ
иці, при вивче
нні правови
х явищ
рівні інтервали застосовуються дуже
рідко, тому що частіше за все о
днакова кіль
кість о
знаки ма
є різне якісне значення, наприклад, гру
пу
вання
за строкам
и позбавлення волі. В правов
ій ста
тистиці в основному
застосовують прогресивно збільшувані інтервали і частіше за все межі інтервалів відокремлюються таки
м чином,
щоб було по
вністю зрозуміло, до якого інтервалу відносити те чи інше явище. Наприклад, законодавець розробив такі групи для вивчення віку осіб
, які вчинили злочин: 14–
15 років,
16–1
7 років,
18–24 роки,
2
5–
28 років,
29–
39 років,
40–
49 років,
50–59 років,
60 років і більше. В цьому випадку зрозуміло що у останню групу входять особи, яким виповнилось 60 років (тобто верхня межа включається у цю групу).
(Якщо, навпаки, необхідно вказати, що верхні межі інтервалів не входять у цю групу, тоді в останній групі треба записати старше 60 років).
Залежно від кількості ознак,
за якими провадиться групування,
воно може бути простим і скла
дним.
Просте
групування проводиться за одніє
ю ознакою, наприклад,
групування засудж
ених за видам
и злочинів.
Складне
групування – за кількома ознаками,
воно може
бути комбінацій
ним і багатомірним.
Комбінаційним
є таке
групування
, якщо воно побудоване за двома і більше поє
днаними ознаками, коли к
ожна група, яка побудована за одніє
ю ознакою, поділяє
ться ще на підгрупи за іншими ознаками (наприклад,
групування осіб, які
вчинили злочин, за видами злочинів і статтю або віком у поєднані). Ці групувань дають змогу вирішити багато завдань у галузі виділення типів і структурних зрушень, а також вивченні взаємозв‘язків між явищами.
Багатомірним
єгрупування, яке побудоване за кількома ознаками одночасно. Наприклад, групування сімей за рівнем споживання продовольчих і непродовольчих товарів одночасно.
Таке групування можна проводити за великим набором ознак. Цей вид групувань спирається на метод розпізнавання образів – кластерний аналіз (від англ. cluster – скупчення, група елементів, які характеризуються якоюсь загальною якістю). В цьому випадку досліджується сукупність не послідовно за окремими ознаками (як при комбінаційному групуванні), а одночасно за великою кількістю ознак.
4. Гр
упу
вання (класиф
ік
ації) в правові
й стати
стиц
і
Кл
асифікація
– це
систематизований розподіл явищ і об`єктів на певні групи, класи і розряди залежно від їх однорідності чи різнорідності. Як правило, у основі класифікації лежить якісна ознака. Але у статистиці можуть застосовуватися в кількісні ознаки. Як правило, усі класифікації
встановлюється на певний
проміж
ок часу (наприклад, поняття фор
м власнос
ті). У філософії класифікація (від лат. classis – розряд, клас та facio – роблю, розкладаю) – це логічна операція, яка зводиться до розбивки множини (класу) об`єктів на підгрупи за визначеними ознаками.
Виходячи з цього визначення можна зробити висновок, що класифікація, як правило, передує типології – віднесенню об`єктів до визначених типів, які відображають їх найбільш суттєві ознаки. Проблеми типологізації виникають у всіх науках, які мають справу з різнорідною за складом множиною об`єктів (як правило, дискретною) і вирішують завдання упорядкованого опису й пояснення цих множин. А первинний матеріал для здійснення типології дає статистична наука завдяки методу групування і класифікації. Статистичні класифікації допомагають вирішенню проблем типологізації.
Від звичайних групувань класифікація відрізняється більш значним і розгорнутим якісним розподілом сукупності об’єктів. Перелік показників, які розглядаються у якості статистичного стандарту, і який, як правило, затверджується центральним статистичним органом, складає лише передумову для науково обґрунтованої статистичної класифікації.
Застосування класифікації
в правовій
стати
стиці дає
змогу вивчати правові
явища в різних галузях правов
ої статистики. Більш поглиблено зупинимося на найбіль
ш розроблених системах класифікації у прав
овій
статистиці.
У кримінально-правовій
статистиці
існують три об'єкти: злочин;
особа,
яка його
вчинила,
та покарання.
Ознаки
злочинів, які реєструються кримінально-правовою статистикою, розподіляються на кримінально-правові та кримінологічні.
Кримінально-правові
ознаки
– ц
е такі,
які кваліф
ікують діяння як суспільно небе
зпечне відповідно до чинного кримінального кодексу.
Крим
інологічні ознаки
характеризують діяння з точки зору його причинної обумовленості і соціальних проявів, тобто мають відношення лише до його причин, умов, мотивів і засобів попередження, і не мають ніякого відношення до його кваліфікації.
Відповідно до цього класифікація за кримінально-
правовими ознаками
здійснюють відповідно до: глав Особливої частини КК Украї
ни; статей кримінального кодексу У
країни; форм
ви
ни (умисно або необереж
ність); тяжкості
і інших ознак, передбачених кримінальним кодексо
За кримінологічними ознаками
класифікації здійснюють відповідно до: мотивів вчинення (корисливі,
насильницькі або корисливо-
насильницькі);
галузей господарств
а; окремих територій; місця вчинення злочину (побутова, вулична тощо); часу вчинення (день тижня і год
ина вчинення);
рецидиву (повторність систематичність вчинення злочину);
характеристики діяльності правоохоронних органів.
Особи,
які вчинили злоч
ин, у правовій статистиці класиф
ікуються за соціально-демографічними
, кримінально-правовими
і кримінологічними ознаками.
Соціально-демографічні
ознаки класифікації включають: стать,
вік, рід занять, рівень освіти, нац
іональність, громадянство, родинний
стан, наявність судимості тощо.
Кримінально-правові
ознаки включають: вид злочину, статтю кримінального кодексу, форму вини, тяжкість, вид і розмір покарання тощо.
Кримінологічні
ознаки – це перш за все морально-психологічні характеристики особи, яка вчинила злочин і особливості ситуації його вчинення.
Покарання в
ідпов
ідно до ст. 52 КК
Украї
ни (2001 р.) класиф
ікуються на основні
та додатко
ві
.
Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
При чому штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.
В цивільно-
правов
ій
статисти
ці
усі правопорушення класифікуються на позовні спра
ви; справи, щ
о в
иникають з адміністративно-
правових відносин, і окре
ме провадж
ення.
Позовні справи
– це такі, які виникають із цивільних прав
овідносин (захист чести, гідності та ділової
репутації;
захист права власності;
захист прав, що виник
ають внаслідок зобов`язань; захист авторського права і суміж
них прав
; захист житлових прав);
сімей
них, трудових, кооперативних, економічних правовідносин.
Окреме провадження
– це в
изнання громадянина обмежено дієздатним чи недіє
здатним, визнання громадянина безвісно відсутнім або оголоше
ння його померлим, встановлення неправильного запис
у в актах громадянського стану,
встановлення ф
актів, що мають юридичне значення, відновлення прав на втрачені цінні папери, оскарж
ення нотаріальних ді
й або відмова в їх вчиненні.
Особи в цивільно-правовій
стати
стиці класиф
ікуються на в
ідповідач
ів, позивачів та тре
тіх осіб; на фізичних
і юри
дичних осіб та ін. В ци
вільному
праві існують й більш де
тальніші класиф
ікатори. Звітність, яка існує в органах юстиції
, дає змогу
вивчити у
сі об`є
кти цивільно-правово
ї статистики в повному обсязі.
Адм
іністр
ативно-
правов
а статистика
тако
ж використовує свої
класиф
ікатори. Адміністративні правопорушення
класифікуються
відповідно до глав Особлив
ої частини КпАП (глави 5–15); аналогічно класиф
ікуються
і особи,
які їх вчинили. У статті 2
4 КпАП передбачені такі види адміністративних стягнень: попередж
ення; штраф;
о
платне вилучення предме
та,
яки
й став з
наряддям вчинення або безпосереднім об`єктом адміністративного
пр
ав
опорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; поз
бавлення спеціального прав
а,
наданого да
ному громадянинові (права керування транспор
тними
засобами,
права полювання
); виправ
ні роботи; адміністративний
ареш
т.
Аналогічні класифікації застосовуються й іншими
галузями
правової
статистики з метою поглибленого вивчення
свого об`є
кту відповідно до галузей
права, які охоплюють досліджуване явище.
5.
Статистичні ряди розподілу
Наслідки з
ведення і групування статистичних
даних можна
представити у вигляді статистичних рядів розподілу.
Статистичний
ряд
розподілу
–
це упорядковане розміщення
одиниць дослідж
уваної сукупності на групи за групувальною
ознакою. Вони
характеризують склад (структуру) досліджуваного
яви
ща, дають
змогу
встановити
однорідність сукупності
, а також
закон
ом
ірності її р
озвитку
.
Ряди роз
поділу
можуть бути атрибутивн
ими і варіаційними.
Атрибу
тив
ні
ряди розподілу – це такі,
які побудовані з
а якісною
оз
накою; варіаційні
– за кількісною ознакою.
Кож
ний ряд розп
оділу складається із дв
ох е
леме
нтів: перший – це пере
лік груп, другий – ї
х чисельність у ряду розподілу. Прикладом атрибутив
ного ряду розподілу може
бути розп
оділ населення або осіб
, які вчинили злоч
ин, за статтю
(чолов
іки та жінки
), за м
ісцем
прожив
анн
я (м
іське та сільське)
, за рівнем
освіти,
характером заняття; розподіл усіх злочинів за статтями КК; розподіл ц
ив
ільних сп
рав за категоріям
и; розподіл позивачів та відповідачів тощо.
При побудові атрибутивних рядів розподілу утворюють стільки груп, скільки різновидів атрибутивної
ознаки має досліджувана сукупність. Ряд розподілу прийнято зображувати у вигляді таблиць. Д
ля
наочності нав
еде
мо атрибути
вний
ряд розподілу (табл.
1).
Таблиця 1. Розподі
л засуджених за основними видами покарань, які були призначені судами України
| Вид покарання | 2008 р. | 2009 р. | ||
| кількість | % | кількість | % | |
| Позбавле
ння волі |
70308 | 34,9 | 61013 | 31,4 |
| Конфіскація майна | 33907 | 16,8 | 4607 | 2,4 |
| Виправні роботи | 10346 | 5,1 | 4390 | 2,3 |
| Штраф | 6254 | 3,1 | 10510 | 5,4 |
| Позбавлення права обіймати певні посади | 3686 | 1,8 | 2586 | 1,3 |
| Арешт | 374 | 0,2 | 1674 | 0,9 |
| Громадські роботи | 138 | 0,1 | 1794 | 0,9 |
| тримання в дисциплінарному батальйоні | 17 | 0,0 | 137 | 0,1 |
| Інші види покарання | 76597 | 38,0 | 107105 | 55,3 |
| Всього засуджено | 201627 | 100,0 | 194212 | 100,0 |
Атрибутивні ряди розподілу характеризують склад сукупності за істотними ознаками. Якщо їх побудувати за декілька періодів, то можна прослідити зміну структури явища у часі. (див. табл. 1).
У варіаційному ряді, де розподіл здійснюється за кількісною ознакою, окремі значення варіюючої ознаки називаються варіантами, а кількість одиниць спостереження кожної групи – частотами. Частоти показують,
скільки разів повторюються окремі значення варіантів. Залежно від групу
вальної оз
наки варіаційні ряди можуть бути перервними (дискретними) і безперервними (інтервальними).
Варіююча ознака може бути виражена числами по-
різному. Якщо вона приймає лише значення
цілого числа (наприклад, кількість засу
джених по кримінальній справі, кількість дітей в сім`ї, кількість попередніх судимостей), то такий ряд розподілу має назву д
искретного
або перервного
. (табл.
2).
Таблиця 2. Склад роз
глянутих справ за кількістю засуджених
| Кі
лькі сть засуджених по справі, чол. |
Кількість роз
глянутих кримінальних справ |
У% до всього | Кумулятивна (нагромаджена
) кількість розгля нутих справ |
| 1 | 20 | 33,3 | 20 |
| 2 | 14 | 23,3 | 34 (20 +
14) |
| 3 | 12 | 20,0 | 46 (34 +
12) |
| 4 | 10 | 16,7 | 56 (46 +
10) |
| 5 | 4 | 6,7 | 60 (
56 + 4) |
| Всього | 60 | 100,0 |
У першій колонці таблиці 2 наведені варіанти перервного (дискретного) варіаційного ряду, у другій колонці – частоти варіаційного ряду, в третій – частості. Ясно, що не може бути 1,5 або 2,5 засуджених по конкретній кримінальній справі.
Якщо варіююча ознака може змінюватися безперервно, може приймати значення у десятих та с
отих частках цілого, то такий ря
д розподілу має назву безперервного.
Це, наприклад, вік особи, її зріст, величина заробітної плати, розмір житлової площі, яка приходиться на одного мешканця, тощо. В цьому випадку частоти відносяться не до окремого значення ознаки, як у дискретних рядах, а до всього інтервалу.
Прикладом безперервного ряду розподілу може бути вік осіб, які вчинили злочини, так як варіанти можуть приймати різні значення (роки,
місяці,
дні та години). Для вивчення і побудови безперервного варіаційного ряду встановлюють і
нтервали (від … до…). Тому безперервні
варіаційні ряди розподілу називають інтервальними.
Наведемо приклад безперервного
варіаційного ряду розподілу (табл. 3).
Таблиця 3. Розподіл осіб
, які вчинили злочини,
за віком
| Вік,
роки |
Кількість,
% |
| 14 – 18 | 12,0 |
| 18 – 2
5 |
25,5 |
| 25 – 30 | 21,5 |
| 30 – 50 | 34,
0 |
| 50 і старше | 7,0 |
| Всього | 100,0 |
Варіаці
йні і атрибутивні ряди розподілу у статистичних дослідженнях мають самостійне значення при обчисленні узагальнюючих показників (відносних та середніх величин), а також при використанні графічного зображення (побудови полігона, гістограми та кумуляти
) з метою наочно
го уявлення характеру розподілу сукупності.
6. Статистичні таблиці
Наслідки зведення та групування даних статистичного спостереж
ення, як правило, відображають у вигляді с
татистичних таблиць. В таблицях ці дані сприймаються найбільш компактно, виразно і рельє
фно. Вміло складена таблиця дозволяє
значно логічніше проаналізувати статистичні дані. Сучасну правову статистику неможливо представити без табличного відображення даних спостереження, а також результатів зведення та групування їх.
Статис
тична таблиця
– це форма найбільш раціонального викладення числових характеристи
к досліджуваних суспільних явищ і процесів. Статистична таблиця від інших оперативних табличних форм відрізняється тим, що вона ґрунтується не на гіпотезах, а на результатах підрахунку і зведення емпіричних даних; первинної інформації.
За своєю структурою статистична таблиця складається із ряду горизонтальних рядків і вертикальних граф (колонок, стовпчиків). Рядок таблиці – це числові дані, які розташовані по горизонталі, а графи – по вертикалі. Перетинання граф і рядків утворює
клітини таблиці, в яких зосереджена цифрова інформація. Сукупність горизонтальних
рядків і вертикальних граф без наведених числових даних утворює
тільки макет
статистичної
таблиці. Сутність же статистичної
таблиці визначається с
укупністю суджень,
які характеризуються числовими показ
никами в таблиці. Наведемо макет статистичної таблиці.
Статистична таблиця складається із двох елементів: підмета та присудку.
Статистичний підмет
– це такі об`єк
ти (або якась їх частина, група), які описуються, характеризуються в таблиці різними числовими показниками. Як правило, підмет наводиться у лівій частині таблиці і надає найменування рядкам.
Статистичний присуд
ок
дає інформацію про сукупні
сть,
яка досліджується в статистичній таблиці. Присудок формує верхні заголовки таблиці і зміст граф.
Статистичні таблиці залежно від структури побудови підмета поділяються на три види: прості, групові та комбінаційні.
Пр
остими
наз
иваються такі статистичні таблиці, в підметі яких немає
групування. До простих таблиць належать таблиці, в підметі яких міститься перелік об`є
ктів, хронологічних дат, періодів, адміністративних та територіальних одиниць без якого-
небудь групування. Наприклад, перелік територій, періодів часу (роки, квартали, місяці) тощо.
Прості таблиці – це лише підсумкові. Вони не дають можливос
ті виявити ні типи досліджуваного явища
, ні його структури, н
і проаналізувати з
в`язки і взаємозалежност
і між окремими ознаками. Як правило, вони носять описовий характер.
Прості таблиці можна поділити на перелікові, хронологічні та територіальні. Хоча цей поділ можна вважати і умовним, тому що інколи ці види можуть поєднуватися.
Прості перелікові таблиці у підметі мають перелік однорідних ознак, які складають один об`єкт вивчення.
Наведемо приклад простої хронологічної таблиці (табл. 4).
Таблиця 4 є простою хронологічною таблицею, тому що в її підметі наведені відрізки час
у (роки),
а в присудку – один показник (кількість зареєстрованих злочинів). Якщо б в присудку було наведено і більше показників, вона б також залишилас
я простою с
татистичною таблицею.
Таблиця 4. Динаміка злочинності в Украї
ні
| Роки | Кількість зареєстрованих злочинів | ||
| Усього | У відсотках порівняно до | ||
| 1986 року | попереднього року | ||
| 1986 | 196902 | 100,0 | – |
| 1987 | 209135 | 106,2 | 106,2 |
| 1989 | 212990 | 108,2 | 101,8 |
| 1990 | 236580 | 120,2 | 111,1 |
| 1991 | 229712 | 116,7 | 97,1 |
| 1992 | 249712 | 126,7 | 108,6 |
| 1993 | 248663 | 120,3 | 99,6 |
| 1994 | 237821 | 120,8 | 95,6 |
| 1995 | 242974 | 123,4 | 102,2 |
| 1996 | 322340 | 163,7 | 132,7 |
| 1997 | 369809 | 187,8 | 114,7 |
| 1998 | 405516 | 205,9 | 109,7 |
| 1999 | 480478 | 244,0 | 118,5 |
| 2000 | 539299 | 273,9 | 112,2 |
| 2001 | 571632 | 290,3 | 105.9 |
| 2002 | 641860 | 325,9 | 112.2 |
| 2003 | 617262 | 313,5 | 96,1 |
| 2004 | 589208 | 299,2 | 95,5 |
| 2005 | 575982 | 292,5 | 97,8 |
| 2006 | 558716 | 283,8 | 97,0 |
| 2007 | 567800 | 288,3 | 101,6 |
| 2008 | 514600 | 261,3 | 90,6 |
| 2009 | 450661 | 228,9 | 87,6 |
Простими територіальними таблицями називають таблиці, в підметі яких дається перелік територій (країн, республік, областей, штатів), кожна з котрих характеризується певними показниками. Таблиця 5 є простою те
риторіальною,
в підметі якою дає
ться перелік території України (областей), кожна з яких характеризується коефіцієнтом злочинності в Украї
ні в різні роки.
Таблиця 5. Коефіціє
нт з
лочинності в Украї
ні (кількість зареєстрованих злочинів на 10 тис. населення)
| Області | 1986 р. | 2000 р. | 2009 р. |
| Автономна Республіка Крим | 102,6 | 139,1 | 107,1 |
| Вінницька | 46,7 | 74,5 | 70,2 |
| Волинська | 44,7 | 69,8 | 63,0 |
| Дніпропетровська | 118,2 | 172,8 | 137,6 |
| Донецька | 84,0 | 106,8 | 93,4 |
| Житомирська | 53,5 | 107,3 | 74,0 |
| Закарпатська | 29,1 | 50,2 | 49,7 |
| Запорізька | 92,6 | 158,4 | 122,9 |
| Івано-Франківська | 34,3 | 58,3 | 52,4 |
| Київська | 56,4 | 83,3 | 69,7 |
| Кіровоградська | 74,8 | 105,7 | 82,1 |
| Луганська | 100,7 | 144,1 | 117,4 |
| Львівська | 57,4 | 79,2 | 66,8 |
| Миколаївська | 91,8 | 135,1 | 97,2 |
| Одеська | 94,1 | 103,5 | 89,3 |
| Полтавська | 69,3 | 101,1 | 87,5 |
| Рівненська | 38,5 | 60,7 | 56,9 |
| Сумська | 52,1 | 105,1 | 89,2 |
| Тернопільська | 34,4 | 52,9 | 45,8 |
| Харківська | 97,0 | 141,5 | 121,6 |
| Херсонська | 85,6 | 114,3 | 90,1 |
| Хмельницька | 36,2 | 68,3 | 58,7 |
| Черкаська | 55,2 | 96,1 | 75,3 |
| Чернівецька | 35,6 | 49,1 | 49,3 |
| Чернігівська | 58,4 | 93,8 | 82,1 |
Груповими
називаються статис
тичні таблиці, підмет яких утворено в результаті групування одиниць об`єкту за однією ознакою. Прикладом найпростіших групових таблиць є ряди розподілу (табл. 1–3). В цих таблицях присудок – це кількість одиниць, що входять до кожно
ї групи.
Групові таблиці дають змогу встановити взаємозв`язок між факторною і результативною ознаками. Присудок групових таблиць також може бути складним, який буде характеризувати підмет з різних боків.
Більш складним видом групових таблиць є такі, в яких присудок поряд з числом одиниць, що входять до кожно
ї групи, містить низку інших показників, які характеризують групи підмета. Але і в цьому випадку таблиця буде груповою, тому що розробка присудка таблиці не змінює виду таблиці.
Значно більше можливостей для встановлення вз
ає
мозв`яз
ків між явищами дає
застосування комбінаційних таблиць.
Комбінаційними
називаються статистичні таблиці,
в підметі яких групи од
иниць за одніє
ю ознакою поділяються на підгрупи за одніє
ю чи кількома іншими ознаками, які взяті в комбінації
. Комбінаційні таблиці мають важливі аналітичні властивості, тому що вони детальніше характеризують досліджувані явища. Аналіз правових явищ стає більш поглибленим, коли застосовуються комбінаційні таблиці, які дають змогу одержати більш вірне і правильне уявлення щодо досліджуваної сукупності, а також прослідкувати взаємозв`язок між ознаками-факторами. Можна побудувати комбінаційні таблиці розподілу населення або осіб, що вчинили злочини, одночасно за статтю і в
іком,
за заняттям і рівнем освіти і т. ін.
За даними, які наведені у статистичних звітах органів внутрішніх справ, наведемо такі дані про виявлених осіб, які вчинили злочини в Україні протягом 2009 року (див. табл. 6).
зведення статистичний групування факторний
Таблиця 6. Відомості про виявлених осіб, які вчинили злочини
Виявлено осіб, які вчинили злочини |
за віком на час вчинення злочину (в роках) | ||||||||||
| 14–15 | 16–17 | 18–24 | 25–28 | 29–39 | 40–49 | 50–59 | 60 і більше |
||||
| Всього осіб | 270307 | 8899
|
17712
|
74687
|
39615
|
69312
|
38513
|
15264
|
6305
|
||
| з них вчинили злочини | тяжкі та особливо тяжкі | 134939 | 6746
|
11874
|
40728
|
19093
|
30825
|
16358
|
6378
|
2937
|
|
| неповнолітні | 26611 | ||||||||||
| жінки | 33725 | 678 | 1039 | 5717 | 4208 | 9601 | 6939 | 3482 | 2061 | ||
| особи, з яких судимість не знята та не погашена | 20254 | 176 | 620 | 5652 | 3990 | 6741 | 2461 | 522 | 92 | ||
| загальнокримінальної спрямованості | 247583 | 8856
|
17592
|
72598
|
37530
|
63502
|
31622
|
10989
|
4894
|
||
| у т. числі | тяжкі та особливо тяжкі | 124874 | 6724
|
11788
|
39674
|
18158
|
28339
|
13347
|
4463
|
2381
|
|
| економічної спрямованості | 22724 | 43 | 120 | 2089 | 2085 | 5810 | 6891 | 4275 | 1411 | ||
| у т. числі | тяжкі та особливо тяжкі | 10065 | 22 | 86 | 1054 | 935 | 2486 | 3011 | 1915 | 556 | |
За наведеними даними можна встановити основні кримінально-правові, кримінологічні та соціально-демографічні характеристики усіх осіб, які вчинили злочини упродовж 2009 року в Україні.
Для того, щоб статистичні таблиці були зрозумілими при їх побудові необхідно додержуватися таких основних правил:
1. Таблиця по можливості має бути невеликою за розміром,
щоб її можна бу
ло легше аналізувати. Тому іноді замість одні
єї громіздкої таблиці доцільно побудувати дві – три невеликі таблиці.
2. Усі заголовки таблиці слід формулювати змістовно, стисло та ясно
, щоб ус
і їх роз
уміли однаково.
3.
Якщо кількість показників підмета і присудка є значною,
то ї
х треба нумерувати. Графи, в яких наведено перелік об`єктів або їх груп (підмет таблиці), позначаються літерами абетки, а графи, в яких наведені показники присудка, – арабськими цифрами.
4. У таблиці кількісні дані в межах одного стовпчика повинні бути округлені з однаковою точністю: до 0,1; до 0,01; до 0,001.
5. У таблиці необхідно точно додержуватися таких умовних позначень: якщо явище відсутнє
, то проставляє
ться знак «– «(
тире);
якщо відсутні дані про розмір явища, то записує
ться «немає відомостей» або проставляються
«…» (три крапки);
за наявності в таблиці клітин, які не підлягають заповненню, в них проставляє
ться знак «Х» (косий хрест) або «0». Число 0,0 проставляє
ться в таблиці у разі,
коли величина показника не перевищує
0,05.
6. Таблиця повинна бути замкнена, тобто мати необхі
дні підсумки (у цілому, по групах та підгрупах
).
7. Форма статистичної таблиці має бути узгоджена з раніше побудованими таблицями для забезпечення можливості порівняння даних.
Окрім того, усі непорозуміння, які можуть виникнути при читанні таблиць повинні бути роз`яснені у примітках до неї. Якщо такі примітки відсутні, то таблиця може ввести в обману особу, яка її читає і вивчає. Якщо відбулися зміни у кримінальному законодавстві, то цю обставину обов`язково слід відзначити у примітці до таблиці. Наприклад, коли наводяться дані про злочинність у різних країнах світу, необхідно у примітці до таблиці пояснити їх. Якщо, наприклад, у США в федеральному масштабі обліковуються лише вісім видів злочинів, а в Україні – усі злочини, які визначені в у кримінальному кодексі, то цю обставину слід пояснити. Після 1 вересня 2001 року обов`язково підкреслити у примітці до таблиці за яким Кримінальним кодексом (1960 або 2001 р.) наведено перелік статей.
Список літератури
1. Лунеев В.В. Юридическая статистика: Учебник. – М.: Юристъ, 2009. – 400 с.
2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок ведення спеціальної митної статистики» від 12 грудня 2002 р. №1865. // Урядовий кур`єр 19.12. 2002. – с. 20.
3. Правова статистика: Навч. посібник /О.Г. Кальман, І.О. Христич. – Х.: «Право», 2008. – 204 с.
4. Правова статистика. Курс лекцій./ О.М. Джужа, Ю.В. Александров, В.В. Василевич та інші. Під заг. ред. О.М. Джужи. – К.: [НАВСУ: Правові джерела], 2007. – 336 с.
5. Савюк Л.К. Правовая статистика: Учебник. – М.: Юристъ, 2009. – 588 с.
6. Словарь криминологических и статистических терминов. // Кальман А.Г., Христич И.А. – Х.: ИИПП АПрН Украины, изд-во «Гимназия», 2008. – 96 с.
7. Статистика: Підручник / За ред, А.В. Головача, А.М. Єріної, О.В. Козирєва. – К.: Вища шк., 2008. – 623 с.
8. Статистика: Підручник/ С.С. Герасименко, А.В. Головач, А.М. Єріна та ін.; За наук. ред. д-ра екон. наук С.С. Герасименка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2007. – 467 с.
9. Статистичний облік і звітність у правоохоронних органах України // Кальман О.Г., Христич І.О. Науково-практичний посібник. – Х.: ІВПЗ АПрН України, вид-во «Гимназия», 2008. – 140 с.
10. Трофімова Г.Г. Правова статистика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2006. – 75 с.
11.Чернадчук В.Д. Правовая статистика: конспект лекций. – К.: МАУП, 2009. – 72 с.