Зміст
Вступ ……………………………………………………….1-2
1.
Історія та поширення ячменю……………………...…..3-6
2.
Біологічні особливості………………………………….7-11
3.
Технологія вирощування……………………………….12
3
.1.
Попередники……………………………………..…12-13
3.2.
Обробіток грунту……………………………….....13-15
3.3.
Система удобрення……………………………..…16-20
3.3.1.
Застосування мікроелементів……………....18
3.3.2.
Застосування регуляторів росту…………....29-20
3.4.
Сівба …………………………………………….....21-25
3.5.
Догляд за посівами…………………………..……26-34
3.5.1.
Боротьба з бур'янами…………………….…24-25
3.5.2.
Система захисту від хвороб…………….….26-29
3.5.3.
Система боротьби із шкідниками………….30-32
3.6.
Збирання врожаю…………………………………33-34
Висновки…………………………………………………..…..35
Список використаної літератури…………………………….36-37
Додатки ……………………………………………………….38-41
Вступ
Ячмінь — найбільш скоростигла яра зернова культура. Вегетаційній період якої складає 60-110 днів. Ярий ячмінь внаслідок недостатнього розвитку кореневої системи, короткого вегетаційного періоду, підвищених вимог до структури ґрунту, є найбільш вимогливий серед зернових до попередника. У комплексі агротехнічних заходів, які забезпечують оптимальні умови для розвитку ячменю при інтенсивній технології вирощування, висівати його слід на родючих, чистих від бур'янів ґрунтах.
Також ярий ячмінь є важливою технічною, продовольчою і кормовою культурою. Зерно ячменю є концентрованим кормом для багатьох видів сільськогосподарських тварин, а особливо цінним продуктом є для відгодівлі свиней. Зерно ячменю містить у середньому 12,2% білка, 77,2% вуглеводів, 2,4% жиру, до 3% зольних елементів і містить в 1 кг приблизно 1,2 кормових одиниць і 100 г перетравного протеїну. Білок цінний за амінокислотним складом, особливо за вмістом лізину та триптофану.
Цінується у тваринництві як грубий корм солома ячменю, особливо сортів із гладенькими остюками. Ячмінь може вирощуватись також на зелений корм разом в суміші із зернобобовими культурами і на сіно.
Ячмінь є важливою продовольчою культурою. Із зерна скловидного дворядного ячменю виробляють ячмінну та перлову крупу, у складі якої міститься 9 – 11% білка, 82 – 85% крохмалю. Борошно ячменю , використовують як домішку до пшеничного або житнього борошна при випіканні хліба. Зерно використовують для виробництва пива. Найбільш цінними в пивоварінні є сорти дворядного ячменю з добре виповненим і вирівняним зерном, яке має понижену плівчастість, підвищений уміст крохмалю і понижений – білка. Із зерна ячменю виготовляють сурогат кави і екстракти солоду, які використовуються у фармацевтичній і кондитерській промисловостях.
Ячмінь посівний- цінна продовольча, кормова і технічна культура. Із зерна скловидного і крупнозерного дворядного ячменю виготовляють перлову і ячмінну крупи. Ячмінне борошно добавляють (10-15%) при випіканні житнього і пшеничного хліба. Через низьку якість клейковини хліб з чистого ячмінного борошна малооб'ємний, слабопористий, швидко черствіє. Із зерна ячменю виготовляють сурогат кави, екстракти солоду.
Найбільше ячмінь використовують на зернофуражні цілі. В 1 кг зерна міститься 1,2 кормові одиниці і 100 г перетравного протеїну. Зерно ячменю - високопоживний дієтичний корм з високим вмістом енергії для більшості тварин. Широко використовується для відгодівлі свиней. Сало при цьому отримують щільне, зернистої будови, приємне на смак. До складу комбікормів включають 30-50% подрібненого ячменю, при беконній відгодівлі свиней - 60-70% ячменю у складі комбікорму. Зерно ячменю містить багато білку (9-12%), вуглеводів (70-75%). Вміст пентазонів 7-11%, сахарози -1,7—2%, клітковини -3,8-5,5%, жиру -1,6-2,0%, золи - 2-3%. Є також ферменти, вітаміни (групи В, D, Е, каротин). Протеїн ячменю помірної розчинності і задовільного амінокислотного складу (в 1 кг зерна міститься 5,5 г лізину, 1,7 г триптофану, 2 г метіоніну, 1,9 г цистину). Кормові властивості ячменю значно кращі, ніж пшениці. Якщо для нормальної годівлі тварин у білку ячменю не вистачає 20% лізину, то в білку пшениці - 43%. [25, 26]
1. Історія та поширення
Ячмінь належить до числа найдавніших рослин земної кулі. Розкопки показують, що він поряд з пшеницею був відомий ще в кам'яному віці. Початком окультурення ячменю вважається X і навіть XV тисячоліття до нашої ери. Найдавніші знахідки ячменю виявлено на території Туреччини, Іраку, Ірану. З доісторичних часів його вирощували в Греції, Італії, Китаї. В Європу ячмінь поширився з Малої Азії у IV—III тисячоліттях до н.е. У той же період, а можливо і раніше, ячмінь почали вирощувати на території сучасної України. У країнах Америки ячмінь молода культура, яку завезли переселенці з Європи у XVI-XVIII століттях.
У світовому рослинництві ячмінь посідає важливе місце. Посівна площа його у 1993-1995 pp. становила 71,6 млн. га, або 10,4% від посівних площ, зайнятих зерновими культурами. Валовий збір у ці роки сягав 158 млн. т, а середня світова врожайність у 1995 році була невисокою - 21,4 ц/га. Дані за 1997 рік подані у табл. 3.1. У 2004 році було зібрано 153 млн. т зерна.
Найвищі врожаї зерна збирають у Бельгії (68,1 ц/га), Данії (54 ц/га), Франції (59,9 ц/га), Німеччині (58,9 ц/га), Англії (57,6 ц/га), тоді як в Казахстані одержують тільки 8,2 ц/га, Росії- 16,6 ц/га.
Найбільше вирощують ячменю в Україні (42% від площі зернових), Білорусі (48,5%), Німеччині (33%), Росії (29%), Казахстані (29%), Туреччині (25%), Канаді (22%). За посівними площами ячменю перевагу має Росія - 16 млн.га. Багато сіють у Казахстані - 6 млн.га, Україні - 5 млн.га, Іспанії - 3,6 млн.га, Туреччині - 3,4 млн.га (дані за 1994 р.)
Частка країн у світовому виробництві зерна ячменю наступна: Росія - 15%, Україна - 8,2%, Канада - 7,9%, Німеччина - 7%, США - 5,2%, Франція - 5,1% (дані за 1993-1995 pp.). У 1997 р. в Росії зібрали 21 млн.т, у Франції - 10 млн.т, Канаді і Німеччині -13 млн. т, Іспанії - 9 млн.т, Англії - 8 млн.т, Україні - 7,4 млн.т. (табл. 1).
За даними ФАО, 42-48% щорічних валових зборів ячменю використовується на промислову переробку (в т. ч. на комбікорм), 6-8% - на виробництво пива, 15% - на харчові і 16% безпосередньо на кормові цілі.
Таблиця 1. - Посівні площі, урожайність, виробництво зерна ячменю у світі та окремих країнах, 1997р.
Якщо у світовому виробництві зерна ячмінь посідає четверте місце після пшениці, рису та кукурудзи, то в Україні ця культура є другою зерновою культурою після пшениці. В окремі роки посівна площа становить понад 5,0 млн. га. Його вирощують в усіх грун-тово-кліматичних зонах, особливо в Степу та Лісостепу.
Серед ярих хлібів першої групи ярий ячмінь забезпечує найвищі і стабільні врожаї. В 1995 році урожайність ячменю в Україні становила 21,8 ц/га, хоч в окремих господарствах його врожайність досягає 50-60 ц/га і вище. Рекордний врожай в Україні зібрано в 1994 році - 14,5 млн.т, а найвища врожайність зафіксована в 1990 році - 33,6 ц/га (табл. 2).
Особливого значення набули ярі сорти Стакер, Адапт, Галактик, Зоряний, Південний, Оболонь, Гетьман, Чудовий, Вакула, Чарівний, Казковий, Водограй, Геліос та озимі сорти Метелиця, Зимовий, Трудівник, Достойний. [11, 12, 15, 19]
Таблиця 2. - Площа посіву, врожайність і виробництво зерна ячменю ярого та озимого в Україн
і
2. Біологічні особливості
Рід ячменю - Hordeum
L
.
- об'єднує близько 30 видів, серед яких лише один культурний вид - ячмінь посівний (Н. sativumJessen.) (2n-14), усі інші - багаторічні та однорічні форми дикорослого ячменю з набором хромосом 2n-14, 28, 48.
Залежно від кількості розвинених плодоносних колосків на членику стрижня колоса культурний вид ячменю поділяється на три підвиди:
· дворядний ячмінь (Н. s. distichum L.),
у якого на кожному виступі членика із трьох колосків розвивається з утворенням зерна один середній, а два з боків залишаються безплідними, тому колос формується з двох рядів зерен ;
· багаторядний ячмінь (H.s. vulgare L.),
у якого нормально розвиваються всі три колоски на кожному виступі членика й утворюється у колосі 6 рядів зерен ;
· проміжний ячмінь (H.s. intermedium Vav. et. Ort.),
у якого на кожному черговому виступі членика розвивається різна кількість плодоносних колосків - від 1 до 3, а в колосі - невизначена кількість рядів зерен
Рекомендовані в Україні сорти ячменю належать до дворядного або шестирядного підвиду.
Культурний ячмінь - однорічна яра або озима трав'яниста рослина.
Коренева система - мичкувата, проникає у грунт на глибину до 100 см і в ширину - до 90 см.
Стебло - порожниста циліндрична соломина, заввишки 50-135 см, завтовшки 2,5-4 мм, складається з 5-7 міжвузлів, покрите восковим нальотом, схильне до вилягання.
Листки з добре розвиненими білуватими (іноді антоціано-вими) вушками, які своїми кінцями охоплюють стебло. Язичок короткий, облямівковий. Листкові пластинки завдовжки 12-25 см, завширшки 8-25 мм.
Суцвіття - дворядний або багаторядний колос незакінченого типу. На кожному виступі членика розміщується три одноквіткових колоски.
Колоски за будовою різні: у дворядного ячменю середні плодоносні, бічні - безплідні; у багаторядного - всі плодоносні. Плодоносні колоски в обох підвидів мають дві вузенькі колоскові луски та дві широкі квіткові, які у плівчастих сортів j зростаються із зернівкою, у голозерних - охоплюють зернівку без зростання.
За ступенем редукції безплідних колосків дворядний ячмінь поділяють на дві групи: nutantia R. Reg., в якого недорозвинені бічні колоски мають колоскові й квіткові лусочки, та deficientia R. Reg., у бічних колосків якого є лише колоскові лусочки .
Зовнішні квіткові луски плодоносних колосків закінчуються зазубленими або гладенькими остюками, а в деяких форм ячменю - трилопатевими додатками - фурками.
Гладенькі остюки на верхівці можуть бути злегка зазубленими, але пальці рук вільно сповзають по них зверху вниз.
Остюки бувають довгі (перевищують довжину колоса у 1,5 раза), середні (незначно перевищують довжину колоса) і короткі (приблизно однакові за довжиною з колосом або трохи коротші); грубі (широкі, ламаються), ніжні (тонкі, еластичні) або середньогрубі. Дуже рідко трапляються безості форми ячменю.
За кількістю члеників стрижня колоса, які припадають на 4 см довжини, розрізняють ячмінь з дуже щільним колосом - понад 20 члеників на 4 см, щільним - 15-19, середньощільним - 12- 14, нещільним -9-11, дуже нещільним - менше 8 члеників на 4 см стрижня.
Багаторядний ячмінь залежно від щільності колоса поділяється на правильно шестирядний, або шестигранний, та неправильно шестирядний, або чотиригранний.
У ячменю шестигранного (Н. hexastichum L.) колос щільний і всі колоски відхилені від стрижня в боки приблизно під одним гострим кутом, утворюючи в поперечному розрізі правильний шестикутник; у чотиригранного (Н. tetrastichum) - з трьох колосків на виступі кожного членика бічні колоска відхилені в боки від стрижня, середній притиснений до нього і колос у поперечнику набирає форму чотирикутника.
Забарвлення колоса солом'яно-жовте або чорне.
Плід - плівчаста або гола зернівка, завдовжки 7-10, завширшки 2-3 мм. Маса 1000 зернівок - 30-50 г.
Плівчастість зернівок у дворядного ячменю - 9- 11, багаторядного - 10-13%.
У дворядного ячменю всі зернівки симетричні, за формою видовжені, ромбічні або еліптичні, у багаторядного симетричні лише середні зернівки на виступі членика, бічні несиметричні: трохи менші за розміром, в основі злегка увігнуті. У борозенці нижньої частини зернівки знаходиться так звана основна щетинка - продовгувата лусочка, яка в одних сортів ячменю покрита довгими волосками (довго-волосиста), в інших - коротковолосиста повстяно опушена .
Забарвлення зернівок солом'яно-жовте, сіро-зелене або чорне.
Визначення підвидів ячменю за зерном. Як уже зазначалося, у дворядного ячменю всі зерна у колосі є симетричними, у багаторядного симетричні зерна становлять третину від загальної кількості зерен у колосі, тобто близько 33%.
В очищеному зерні це співвідношення порушується і кількість симетричних зернівок збільшується до 44-45%.
При визначенні, до якого підвиду ячменю належить невідомий зразок зерна, відбирають дві проби по 100 зерен у кожній і підраховують кількість симетричних і несиметричних зерен. Якщо у пробі все зерно симетричне - це дворядний ячмінь. При кількості 40% і менше симетричних зерен ячмінь відносять до багаторядного, а коли у пробі кількість симетричних зерен перевищує 40%, але не досягає 100%, то у пробі знаходиться суміш дворядного і багаторядного ячменю.
Визначення різновидностей ячменю. Основні ознаки, за якими визначають різновидності ячменю, такі: забарвлення колоса (жовте, чорне), будова остюків (гладенькі, зазублені, фуркатні), щільність колоса (щільний - понад 12 члеників на 4 см довжини стрижня колоса, нещільний - менше 11 члеників), плівчастість зерна (плівчасте або голе).
Рекомендовані сорти в Україні:
ярого ячменю : Адапт, Бадьорий, Гонар, Гостинець, Дерибас, Миронівський 86, Одеський 151, Подільський 14, Подолян, Престиж, Спомин та ін.;
озимого - Буран, Манас, Миронівський 87, Міраж, Радон, Тамань, Фермер та ін.
Вимоги до температури
Ярий ячмінь - невимоглива до тепларослина. Мінімальна температура проростання насіння 1-2°С, оптимальна- 15-20°С. Сходи витримують приморозки -3-4°С, а іноді й до -6°С. Біологічний мінімум для з'явлення сходів 4-5°С. Мінімальна температура для формування генеративних органів 10-12°С. Для швидкого розвитку кореневої системи, кущіння і формування колоса (від з'явлення сходів до виходу в трубку) необхідна помірна температура в межах 12-20°С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин у період вегетації 18°С.
Ячмінь характеризується найвищою, серед ярих зернових першої групи, стійкістю проти високої температури (запалу), легко витримуючи підвищення її до 38-40°С. За такої температури продихи ячменю не паралізуються впродовж 25-35 год., тоді як у ярої пшениці вже через 10-17, а у вівса - навіть через 5 год., настає їх параліч. Саме тому посіви ярого ячменю поширені у південних регіонах України.
Вимоги до вологи
Ярий ячмінь серед хлібів першої групи найбільш посухостійкий і відзначається високопродуктивною витратою вологи на створення одиниці органічної речовини. Проте на початку вегетації в ячменю недостатньо розвинена коренева система і рослини погано переносять весняні посухи. Тому запізнення з сівбою може спричинити недружне з'явлення сходів і сповільнення розвитку рослин на пізніших фазах росту. Під час виходу в трубку, колосіння, цвітіння і початку формування зерна ярий ячмінь вимогливий до вологи, але надлишок опадів за високих температур на багатих на поживні речовини ґрунтах викликає надмірне кущіння, інтенсивне наростання біомаси, що спричинює вилягання. Ячмінь має високу повітряну посухостійкість, порівняно з пшеницею та вівсом, і більшу стійкість до високих температур і запалів. Вищі урожаї формуються на ґрунтах з високою водо утримуючою здатністю, нижчі - на ґрунтах, що погано зв'язують вологу.
Серед зернових культур це найбільш скоростигла культура, деякі сорти ячменю достигають за 75 днів, що сприяє його проникненню навіть у північні регіони.
Вимоги до ґрунту
Ярий ячмінь має слаборозвинену кореневу систему, тому краще росте на родючих, добре забезпечених поживними легкодоступними речовинами ґрунтах. Урожайність його різко знижується на заболочених ґрунтах, недостатньо розпушених, з близьким заляганням ґрунтових вод. Разом з тим погано росте на легких піщаних ґрунтах, дуже пригнічується на кислих торфовищах (при рН < 6), а в умовах надмірно кислої реакції ґрунтового розчину (рН 3,5) сходи не з'являються. При рН < 4,5 частина рослин гине після сходів. На кислих ґрунтах навіть за високого рівня удобрення рослина не здатна засвоїти елементи живлення з ґрунту. Оптимальне рН ґрунту для ячменю - 6,0-7,3. [7,8,11,14,15]
3.
Технологія вирощування
3.1.
Попередники
Ярий ячмінь внаслідок недостатнього розвитку кореневої системи, короткого вегетаційного періоду, підвищених вимог до структури ґрунту, є найбільш вимогливий середзернових до попередника. У комплексі агротехнічних заходів,які забезпечують оптимальні умови для розвитку ячменю при інтенсивній технології вирощування, висівати його слід на родючих,чистих від бур'янів ґрунтах.
У зоні Степу основним критерієм цінності попередника є запаси вологи, які залишаються в ґрунті. Найбільший урожай ячменю одержують при розміщенні ячменю після кукурудзи, пшениці, вівса. Менший урожай формується при сівбі ячменю після цукрового буряка, соняшника, які дуже висушують ґрунт. Лише в роки з великими запасами вологи в ґрунті не спостерігається негативного впливу цукрового буряка на врожай та якість зерна ячменю.
У Лісостепу високу якість і врожайність має кормове і продовольче зерно ячменю при розміщенні його після багаторічних бобових трав, зернових бобових культур, ріпаку та однорічних трав. Проте ця група культур є також найкращими попередниками для озимих зернових. Тому за наявності у сівозміні озимих зернових, для ярого ячменю найкращими попередниками є просапні культури (цукровий буряк, картопля, кукурудза), під які вносять органічні та мінеральні добрива. Міжрядний обробіток сприяє очищенню поля від бур'янів і нагромадженню в ґрунті легкозасвоюваних поживних речовин. Крім того, після просапних культур не ущільнюється ґрунт (ячмінь погано переносить щільні ґрунти, що запливають, у нього жовкне листя, засихають верхівки, сповільнюється розвиток біомаси). Розміщенням озимих зернових після багаторічних бобових трав, зернобобових культур, однорічних трав, ріпаку та ін., а ярих зернових після просапних культур, створюються найкращі умови росту для більшості культур сівозміни.
У випадку сильного насичення сівозміни зерновими культурами допускається на родючих ґрунтах вирощування ярого ячменю після озимої пшениці, але тільки з використанням сидератів і проміжних культур як фітосанітарів. Інакше таке розміщення буде економічно проблемним, оскільки вимагатиме великих затрат на агрохімікати.
Не рекомендується сіяти ярий ячмінь після озимого ячменю і вівса, в першу чергу через фітосанітарні причини. Між озимим і ярим ячменем необхідно дотримуватися також просторової ізоляції, оскільки озимий ячмінь є небезпечним джерелом збудників хвороб ярого ячменю - борошнистої роси, жовтої іржі та ін.
У Поліссі ярий ячмінь розміщують після картоплі, люпину, кукурудзи. Гіршими попередниками є озимі зернові.
Ячмінь відносно скоростиглий та низькорослий, тому це одна з найкращих покривних культур для підсіву багаторічних трав. [7, 8, 9, 16]
3.2. Обробіток грунту
Ярий ячмінь належить до рослин з підвищеними вимогами до обробітку ґрунту. Ґрунт для нього має бути нещільним, чистим від бур'янів. На щільних ґрунтах погано розвивається коренева система ячменю, жовкне листя, що знижує продуктивність рослин.
Ячмінь дуже добре реагує на зяблеву оранку після всіх попередників. При розміщенні його після зернових культур чи однорічних трав є можливість провести лущення стерні. На полях, засмічених однорічними бур'янами, вистачає одного лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10; ЛДГ-15) на глибину 6-8 см. У випадку сильного забур'янення через 2-3 тижні проводять повторне лущення на глибину 10-12 см дисковими боронами (БДТ-7). Лущення можна з успіхом замінити внесенням універсальних гербіцидів (раундап, гліфоган та ін.) після відростання бур'янів. Особливо ефективні ці препарати у боротьбі з багаторічними бур'янами (пирій, осот).
Якщо попередник кукурудза, поле дискують важкими боронами БДТ-7 і проводять зяблеву оранку. Глибина оранки на полях, де проведено 1-2 лущення, становить 20-22 см. За наявності осоту глибину оранки збільшують до 25-27 см. Оптимальні строки зяблевої оранки коливаються в межах другої половини вересня - першої або другої декади жовтня.
На важких та перезволожених ґрунтах до чи після оранки на зяб рекомендується глибоке чизелювання або щілювання на 40-50 см.
При розміщенні ярого ячменю після цукрових буряків чи картоплі, відразу після їх збирання площу орють на глибину 20-22 см. На легких за механічним складом ґрунтах оранку можна замінити поверхневим обробітком, особливо після картоплі. У зоні Степу, за даними багатьох досліджень, оранка, плоскорізний чи поверхневий обробіток майже рівноцінні за впливом на формування врожаю ячменю, як після просапних культур, так і після інших попередників.
У зоні Лісостепу з нестійким зволоженням має перевагу безполицеве розпушування ґрунту, а в зволоженій західній частині регіону більш доцільна оранка, в першу чергу як ефективний захід у боротьбі з бур'янами. Заміна звичайно рекомендованого обробітку на 20-22 см, мілким на 12—14 см, не забезпечує сталих позитивних наслідків і здебільшого себе не виправдовує. Проте в жодному разі не слід допускати проведення весно-оранки! Це призводить до втрати вологи, запізнення зі строками сівби а, отже, до зменшення врожайності та зростання собівартості зерна. Якщо лишилося поле до весни необробленим, доцільніше з економічної точки зору провести пряму сівбу спеціальними сівалками.
Передпосівний обробіток ґрунту під ранні ярі зернові розпочинається при фізичному його достиганні. Рано навесні, як тільки ґрунт перестає мазатися, на полях, які швидко пересихають, з метою закриття вологи слід провести боронування і шлейфування зябу впоперек оранки. Площі, які будуть засівати в першу чергу, зразу ж культивують і готують до сівби без попереднього закриття вологи шляхом боронування.
Передпосівний обробіток ґрунту повинен бути виконаний на глибину загортання насіння.
Різноманітність ґрунтово-кліматичних умов, ступінь окультурення ґрунту, його фізичний стан потребують диференційованого підходу до обробітку в передпосівний період. Ярий ячмінь дуже негативно реагує на переущільнення і перезволоження ґрунту та нестачу в ньому кисню. Вибір оптимального стану вологості ґрунту для ярого ячменю особливо важливий. Тому на перезволожених ґрунтах з важким механічним складом в умовах затяжної прохолодної весни для покращення аерації, прискорення прогрівання та активізації мікробіологічних процесів необхідне глибоке розпушування (8-12 см) з наступним доведенням ґрунту до посівного стану. Якщо на зяб виорано плугами, застосовують культиватори типу КПС-4; на плоскорізному зябу - використовують голчасті борони (БИГ-3; БМШ-15) або лущильники з плоскими дисками (ЛДГ-10А). Для остаточного доведення ґрунту до посівного стану найкраще використати комбіновані агрегати типу комбінатор ЛК-4, Європак та ін.
У зоні Степу проведення передпосівної культивації через 4-5 днів після ранньовесняного боронування призводить до великих втрат вологи, що зменшує польову схожість і врожайність зерна. Тому сіють у цій зоні зразу вслід за закриттям вологи, не допускаючи пересихання верхнього шару ґрунту.
На легких ґрунтах за відсутності опадів головним за передпосівної підготовки ґрунту є збереження і нагромадження вологи, добре розпушення ґрунту. Цього можна досягти шляхом мінімального обробітку.
На полях, чистих від післязбиральних решток, можна використати дуже простий агрегат із послідовно з'єднаних важких, середніх та легких борін. На гірше вирівняних площах необхідно застосовувати голчасті борони в агрегаті з котками та зубовими боронами. При використанні культиваторів типу КПС-4 обов'язково коткують ріллю. Найкращу якість підготовки ґрунту до сівби дає використання сільськогосподарських машин класу "Компактор", ЛК-4 чи "Європак".
У всіх зонах за високої вологості ґрунту на передпосівній підготовці його не допускається використання енергонасичених колісних тракторів класу Т-150К і особливо К-700.
Передпосівний обробіток ґрунту виконується впоперек до напрямку сівби або під кутом до неї. Розрив у часі між передпосівним обробітком і сівбою не повинен перевищувати 0,5-1 год. [3, 13, 20. 21]
3.3.
Система удобрення.
Система удобрення ярого ячменю визначається в першу чергу попередниками. Він має цінну здатність якнайкраще використовувати післядію органічних і мінеральних добрив, що вносились під попередню культуру. Якщо ярий ячмінь висівається після добре удобрених просапних культур (цукровий буряк, картопля), під які внесено 40-50 т/га гною і мінеральні добрива в межах N80P80K80 - N120P120K120, то безпосередньо під ячмінь добрива не вносять зовсім. На такому фоні ячмінь при відповідному догляді здатний формувати 40-50 ц/га зерна.
Зрозуміло, що у випадку неповного забезпечення цукрових буряків чи картоплі добривами, ячмінь потребуватиме додаткового внесення макроелементів.
Ячмінь дуже добре реагує на внесення добрив, особливо в умовах достатнього зволоження. Приріст урожаю від мінеральних добрив може досягати 15-20 ц/га. Щоб запобігти виляганню рослин, потрібно забезпечити правильне співвідношення поживних елементів - азоту, фосфору та калію.
Внесення фосфорузбільшує кущистість рослин, запобігає виляганню, прискорює достигання, підвищує якість зерна. Норма внесення фосфору коливається в межах від 40 до 100 кг/г д.р.
Внесення каліюсприяє формуванню більш виповненого зерна, збільшує стійкість рослин до ураження хворобами, підвищується стійкість соломини до вилягання, ячмінь краще витримує посуху. Норма внесення калію коливається від 60 до 120 кг/га д.р.
Повну норму фосфорних і калійних добрив у зоні Степу, Лісостепу, Полісся вносять під основний обробіток ґрунту.
Азотні добрива у зоні Степу пропонується вносити одноразово. Переваги роздрібненого внесення азоту у цій зоні не виявлено. У роки з тривалою посухою, особливо в першій половині вегетації, підживлення азотом не приводить до збільшення врожаю зерна ячменю. Азот, що внесений восени, не вимивається на важких зв'язних ґрунтах зони Степу і ефективно використовується рослинами у весняно-літній період вегетації. Азотні добрива у зоні Лісостепу і Поліссі розпочинають застосовувати під передпосівну культивацію, а пізніше вносять у підживлення на різних фазах росту рослин.
При удобренні ячменю необхідно дотримуватися таких правил:
1). На родючих ґрунтах (чорноземи, темно-сірі та ін.) для одержання 40-50 ц/га зерна ячменю після добрих попередників необхідно вносити N45-60P45-60К45-60
2). На бідніших ґрунтах (дерново-підзолисті, світло-сірі і т.д.) норму добрив збільшують до N60-90P60-90K60-90.
3). При вирощуванні ячменю після гірших чи малоудобрених попередників норму добрив підвищують на 25-30%.
4). Норма добрив для сортів ячменю, схильних до вилягання, не повинна перевищувати N60P60K60. Високопродуктивні, чутливі на добрива і стійкі до вилягання сорти забезпечують максимальні врожаї з підвищенням доз добрив до N90P90K90- N120P90K90
5). Після добре удобрених органічними і мінеральними добривами просапних культур під ярий ячмінь добрива можна не вносити.
6). На меліорованих торфових землях калію вносять 80-100 кг/га, фосфору 30-50 кг/га д.р. і 15-20 кг/га мідного купоросу. Азот в невеликій кількості (N15-20) вносять тільки на сильно мінералізованих торфовищах.
7). При вирощуванні пивоварного ячменю, а також при підсіві багаторічних бобових трав, дозу азотних добрив зменшують на 25-30%. Вона не повинна перевищувати після удобрених просапних культур N30, а після інших попередників - N60.
8). Дози добрив і строки внесення азоту визначають залежно від родючості ґрунту, попередника, гідротермічних умов року, рівня удобрення та біологічних особливостей сортів.
Норма внесення азоту на високому агрофоні має бути в межах 45-60 кг/га д.р. Після малоцінних попередників та на ґрунтах з відносно низькою родючістю зростає до 60-80 кг/га д.р. При цьому на відміну від озимих культур, 50% загальної норми азоту необхідно обов'язково внести до сівби. Найкраще розкинути добрива незадовго до передпосівного обробітку і загорнути їх у верхньому шарі, оскільки азот швидко вимивається у глиб ґрунту. Решту азоту необхідно вносити на IV етапі органогенезу для підвищення озерненості колоса.
Вирощування ячменю на кормові і пивоварні цілі вимагає різного підходу до удобрення азотом.
Кормовий ячмінь при вирощуванні за інтенсивною технологією удобрюють так, щоб досягти максимуму врожайності і вмісту протеїну. В умовах достатнього зволоження, крім передпосівного внесення (N30-40), можна посіви ще два рази підживити. Перше підживлення (N) у фазі кущіння забезпечує приріст протеїну і збільшує кількість зерен у колосі. Друге підживлення (N30) у фазі колосіння сприяє приросту лізину і росту маси 1000 зерен. Загальну дозу азоту можна збільшити понад 90 кг/га д.р. і довести її до N100-190. Такі високі норми можна застосовувати тільки в тому випадку, якщо забезпечується значний приріст зерна, що окупить вартість добрив і принесе прибуток.[6, 4, 16, 21]
3.3.1 Застосування мікроелементів.
При недостатньому вмісті мікроелементів в ґрунті, вносять їх при підготовці насіння або під час вегетації обприскують посіви. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах мікроелементи вносять при вмісті: бору-менше 0,3 мг, міді -1,5 мг, марганцю - 30 мг і цинку - менше 0,7 мг на 1 кг ґрунту. Бор ефективний на вапнякових ґрунтах з нейтральною реакцією, молібден - на кислих (рН менше 5,2), мідь - на торфових, цинк - на ґрунтах з високим вмістом рухомого фосфору. При обробці насіння на 1 т зерна витрачають 100 г бору, 300 г міді, 180 г марганцю, 120 г цинку. Використовують борну кислоту, сульфат міді, цинку і марганцю. Мікроелементи вносять також під час вегетації ячменю одночасно з фунгіцидами чи інсектицидами. Роль мікроелементів (Fe, Mn, Zn, Cu, Mo, В) в мінеральному живленні рослин, як складової ферментативних систем-біокаталізаторів важко переоцінити.
Мікроелементи в формі неорганічних солей, доступні для рослин в дуже незначних кількостях і переважно на кислих ґрунтах, лише молібден засвоюється рослинами на слабо лужних ґрунтах (табл. 3)
[2, 4]
Таблиця 3 - Оптимальна кислотність ґрунту для найкращого засвоювання мікроелементів
3.3.2.
Застосування регуляторів росту
Для одержання високих і стабільних урожаїв зерна ячменю, рекомендується застосовувати регулятори росту (морфорегулятори). Вони сприяють скороченню довжини міжвузлів і висоти стебла. Збільшується діаметр соломини і товщина її стінок, внаслідок чого рослини ячменю стають стійкими до вилягання. Крім захисту від вилягання, регулятори росту впливають на процес кущіння рослин. Вони зменшують апікальне домінування головного стебла, формується більше бокових стебел, які рівномірно розвинуті і мало відстають у рості від основного стебла, тобто забезпечується синхронне кущіння.
У фазі кущіння для зап
Вищі норми ретардантів використовують при догляді за сортами, що схильні до вилягання, при внесенні високих норм добрив, на загущених посівах, у випадку великої кількості опадів.
Внесення морфорегуляторів підвищує інтенсивність кущіння, запобігає виляганню, сприяє рівномірному цвітінню і достиганню зерна, підвищує стійкість до хвороб, покращує якість зерна, сприяє повній реалізації продуктивного потенціалу сорту, заощаджує кошти під час збирання врожаю.
Під час внесення ретардантів температура не повинна перевищувати 22°С. Якщо температура вища, то обприскування переносять на дні з нижчою температурою. Між обробкою гербіцидами і внесенням терпалу потрібно витримати інтервал у 8-10 днів. [2, 9, 28]
Таблиця 5. - Використання регуляторів росту на ячмені
3.4. Сівба
Сіютьячмінькондиційнимнасіннямвисокихрепродукцій. Привирощуваннізаінтенсивноютехнологієювикористовуютьнасіннязмасою 1000 зерен 40-50 г, силою росту не менше 80%.
Однорідне та вирівняне за розміром насіння забезпечує одержання дружних сходів та рівновеликий розвиток рослин впродовж вегетації. Висока маса 1000 насінин забезпечує надійний запас поживних речовин при проростанні та ефективний біологічний розвиток рослин.
Якщо джерелом захворювання ячменю є насіння, його обов'язково протруюють. Протруювання насіння є найбільш дешевим, ефективним і обоє 'язковим заходом захисту рослин.
При виборі препарату для протруювання необхідно враховувати спектр його дії, очікуване ураження хворобами, сортові особливості, погодні умови, реакцію рослин на даний препарат, ціну, його тип (порошок чи рідина) та ін.
До сортів інтенсивного типу належать Роланд, Гонар, Гостинець, Дружба. Сорти напівінтенсивного типу - Стяг, Переможний, Миронівський 86, Прерія. До пластичних сортів відносять Миронівський 92, Фінк, Едем. Сорти Перелом, Престиж найбільш придатні для одержання із зерна крупи.
Спосіб сівби
.
Основним недоліком звичайного рядкового способу сівби є надзвичайно висока густота насіння в рядку. Критична відстань між рослинами в рядку 1,4 см. При нормі висіву 5-6 млн. насінин на 1 га відстань між ними в рядку становить 1,1-1,3 см, тобто менша від критичної.
Вузькорядний спосіб сівби, розділюючи потік насіння надвоє, при тій же нормі висіву збільшує відстань між насінинами у два рази - до 2,2-2,6 см. Проте сівалками з дисковими сошниками неможливо рівномірно загорнути насіння по глибині. Сходи і рослини не вирівняні по висоті і розвитку.
На практиці все ще переважає рядковий (15 см) спосіб сівби (сівалки С3-3,6А; С3-3,6А-03; СЗ-3,6А-04; СЗ-5,4; СЗ-5,4-03; СЗ-5,4-06). При інтенсивній технології вирощування ярого ячменю перевагу має вузькорядний (7,5 см) спосіб сівби. Краще використовувати сівалки СЗЛ-3,6; СЗ-3,6А-04; СЗ-3,6А-02; СЗ-5,4-04 та ін.). Використання імпортних сівалок, які в більшості випадків розміщують рядки на відстані 12 см, теж має переваги над звичайним рядковим способом.
Глибина сівби
Оптимальна глибина сівби при сприятливих умовах 2-4 см. На легких ґрунтах сіяти необхідно на 1-2 см глибше. При запізненні із строком сівби і мілкому загортанні насіння посіви обов'язково необхідно прикоткувати для кращого контакту насінини з ґрунтом і надходження вологи з глибини ґрунту.
Норма висіву
У північних районах, де вища забезпеченість рослин водою, норму висіву встановлюють вищу, ніж у посушливих регіонах.
У лісостеповій і поліській зонах оптимальною нормою висіву вважається 4,5 млн/га, в перед карпатській і карпатській зонах вона зростає до 5,0 млн/га схожих насінин. Збільшують норму висіву при пізніших строках сівби, низькій якості підготовки ґрунту та для слабо-кущистих сортів. На 1 га висівають орієнтовно 160-220 кг/га насіння.
При вирощуванні ячменю в кращих умовах застосовують менші норми, ніж у гірших. Для схильних до вилягання та сильнокущистих сортів норма висіву зменшується орієнтовно на 0,5-1,0 млн/га схожих насінин.
Ярий ячмінь є основною покривною культурою, під яку підсівають багаторічні трави. У цьому випадку норму висіву його зменшують на 10-15% порівняно з нормою для чистого посіву.
Ячмінь здатний інтенсивно кущитись, чим вигідно відрізняється від інших ярих зернових культур. Бокові пагони формують майже таку продуктивність як і основні, стеблостій вирівняний за розвитком та висотою. При інтенсивних технологіях необхідно повністю реалізовувати цю цінну біологічну особливість. На полях з високою культурою землеробства, де забезпечується польова схожість на рівні 80%, а загальне виживання рослин в межах 70-75%, на високих агрофонах можна застосовувати знижені норми висіву - 3,0—4,0 млн./га схожих насінин.
Строки сівби
Ячмінь належить до групи маловимогливих до тепла культур, його насіння може проростати при температурі 1-3°С тепла. Сівбу проводять у ранні строки, як тільки дозволяє стан ґрунту. Критерієм початку сівби є стиглість ґрунту, коли досягається якісне його кришення при обробітку. Ярий ячмінь необхідно посіяти впродовж 5-7 днів від настання фізичної стиглості ґрунту, або від першої можливості застосування ґрунтообробної техніки.
Рання сівба дає можливість ефективно використати зимові запаси вологи в ґрунті, продовжити вегетаційний період. Надзвичайно важливо те, що рання сівба затримує перехід у генеративну фазу розвитку, що позитивно впливає на густоту продуктивних стебел і урожайність у рослин довгого світлового дня.
При запізненні з сівбою рослини формують недостатньо розвинену кореневу систему, неефективно використовують вологу, формування репродуктивних органів припадає на несприятливі погодні умови. Пізні посіви кожного року дуже сильно уражуються хворобами.
Запізнення з сівбою на 8-10 днів призводить до зниження врожаю в умовах Західної України на 6-8 ц/га, в посушливі роки - на 10-14 ц/га і більше. Існує така відповідність: запізнення з сівбою на один день обумовлює втрати зерна в середньому на 0,5-0,8 ц/га, а при пізній і засушливій весні - на 1,0-1,7 ц/га.
Сівбу необхідно завершити не пізніше другої декади квітня навіть в умовах пізньої весни.
Особливо реагує на запізнення з сівбою пивоварний ячмінь. Крім зниження врожаю значно погіршується якість зерна. Підвищується плівчастіть, зменшується розмір зерна та вміст у ньому крохмалю.
Є тільки одна засторога проти раннього строку сівби. Його не можна проводити за рахунок якості передпосівної підготовки ґрунту. Ярий ячмінь більше всіх зернових реагує на погано підготовлене насіннєве ложе. Не слід сіяти, якщо в ґрунті більше 10% агрегатів мають розмір 2-3 см і більше, а також у випадках перезволоження ґрунту. Особливо ячмінь боїться запливаючих ґрунтів, де при тривалій низькій температурі ґрунту (3-5°С) сильно затримуються сходи, що може призвести до зрідженості посівів. У таких випадках краще посіяти на 2-3 дні пізніше, але за цей час якісно підготовити ґрунт, забезпечивши добре насіннєве ложе. [3, 4, 16, 18, 20]
3.5. Догляд за посівами
3.5.1. Боротьба з бур'янами.
Ярі зернові культури забур'янюються більше, ніж озимі. Ранні строки сівби ярого ячменю, ярої пшениці та вівса не дають змоги очистити поля від бур'янів навесні поверхневими обробітками ґрунту. Особливо зростає засмічення рано проростаючими бур'янами, такими як лисохвіст польовий, вівсюг звичайний і види жабрію. Коротке стебло більшості сортів ячменю, довгий період вегетації вівса та ярої пшениці також сприяють росту та розвитку бур'янів.
Якщо озимі культури краще протистоять однорічним бур'янам, то ярі сприяють знищенню багаторічних. Забур'яненість усіма видами бур'янів зростає при безплужному обробітку ґрунту, особливо в умовах достатнього зволоження.
Посіви ярого ячменю засмічують переважно ранні (редька дика, гірчиця польова, лобода біла та ін.) і пізні ярі (амброзія полинолиста, мишій сизий та зелений), а також багаторічні коренепаросткові (осот рожевий і польовий, берізка польова, гірчак рожевий) бур'яни. Недобір урожаю зерна на забур'янених полях може досягати до 25-40% і більше.
Особливо шкідливі високорослі бур'яни з порівняно довгим періодом вегетації (осоти, лобода, гірчиця та ін.). Вони утруднюють збирання врожаю, призводять до частих поломок комбайнів, збільшують плівчастість зерна ячменю.
Сьогодні основний спосіб боротьби з бур'янами - хімічний. Є широкий вибір препаратів, які необхідно застосовувати з належною віддачею. Останнім часом перевага надається післясходовому внесенню гербіцидів, їх дія проявляється найкраще, коли бур'яни перебувають у фазі сім'ядоль. При досягненні бур'янами 4-6 листків біологічний ефект обробки знижується. Доводиться збільшувати норми внесення гербіцидів до максимально рекомендованих.
Багаторічні кореневищні та коренепаросткові бур'яни краще обробляти за висоти рослин 15-20 см. Більша листкова поверхня поглинає таку кількість гербіциду, яка викликає швидке і ефективне знищення бур'янів. Гербіциди застосовують тільки у випадку перевищення порогу шкідливості бур'янів, тобто втрати врожаю прогнозуються вищі, ніж затрати на боротьбу з бур'янами.
Значні проблеми для зернових культур створює забур'яненість пирієм. Хімічна боротьба з ним на зернових ускладнена. Якщо пирієм вкрито 5-10% площі, або 30 колосоносних стебел на 1 м2
, це викликає великі втрати зерна. Успішно можна боротися з пирієм шляхом застосування гербіцидів раундапу, гліфосу та ін. їх можна вносити за два тижні до збирання (3-5 л/га). Крім загибелі пирію ці препарати підсушують зернові культури, роблять менш затратним збирання останніх. Раундап, гліфос та інші гербіциди суцільної дії можна вносити також по стерні. [1,3, 10]
3.5. Догляд за посівами
3.5.1. Система захисту від хвороб
Ячмінь уражується багатьма хворобами. Найбільш поширені борошниста роса, смугаста і сітчаста плямистість, іржа, кореневі гнилі, ринхоспоріоз та ін.
Летюча сажка (Ustilago nuda K.)
руйнує всі елементи колоса. Проявляється зазвичай під час колосіння. Замість зерна утворюється безформна чорна спорова порошковидна маса. Збудник передається в період цвітіння повітряними течіями і зберігається в насінні. Тому дуже важливо своєчасно протруїти насіння.
Тверда сажка (Ustilago hordei K.)
проявляється під час виходу колоса. Всі частини колоса, крім остюків, перетворюються в чорно-буру масу теліоспор, що склеєні у тверді грудки, для руйнування яких потрібні зусилля, в зв'язку з цим цю сажку часто називають кам'яною. Джерелом інфекції є заспорене зерно. Сучасні препарати для протруювання повністю захищають від цієї хвороби.
Борошниста
роса
(Erisiphe graminis Dc. f hordei Em.
Marchal) -
білий наліт на різних частинах рослин. Розвивається і поширюється протягом усього вегетаційного періоду, але найбільш інтенсивно у фазі кущіння - виходу в трубку. Завдає великої шкоди озимому і ярому ячменю при ранньому ураженні, коли інфекція може поширитися навіть на верхні листки. Оптимальні умови для розвитку хвороби - температура 12-20°С і відносна вологість повітря 70-100%. Більшість фунгіцидів захищають рослини від ураження, особливо при використанні їх з профілактичною метою на початку поширення борошнистої роси.
Стеблова або лінійна іржа (Puccinia graminis Pers.)
уражує стебло, листки, колоскові луски. Спочатку утворюються продовгуваті іржасті подушечки, що пізніше зливаються у видовжені лінії. При сильному ураженні формується щупле зерно, а недобір урожаю сягає 50-60%.
Жовта іржа (Puccinia striformis West)
розвивається переважно на озимому ячмені при вологій і холодній погоді на початку літа. Симптоми ураження проявляються у вигляді блідо-жовтих смуг. Гриб зимує на посівах озимих, а навесні уражує ярий ячмінь. Уражені листки зменшують інтенсивність фотосинтезу, жовтіють і опадають, внаслідок чого формується щупле зерно. При сильному розвитку хвороби недобір урожаю досягає 15-20% і більше.
Карликова іржа (Puccinia hordei Offh).
На ярому ячмені проявляється зазвичай на початку молочної чи навіть воскової стиглості зерна, а на озимому ячмені сильніше розвивається на сходах. На листках утворюються дрібні, хаотично розміщені світло-жовті уредопустули. Порівняно з іншими видами карликова іржа менш шкідлива. Зниження врожаю в межах 3-7%.
Темно-бура плямистість, темно-бурий гельмінтоспоріоз (Drechslera sorokiniana Subram, Bipolaris sorokiniana Shoem, Helminthosporium sativum P.)
в останні роки, поряд з борошнистою росою, найчастіше уражує посіви ярого ячменю. На листках появляються бурі сітчасті плями, які на пізніших фазах розвитку можуть охопити всю поверхню листкової пластинки. Може уражатися колос - колоскові луски буріють, зародковий кінець насінини чорніє або коричневіє. Крім надземних органів можливий негативний вплив на кореневу систему. Корінці темніють і загнивають, що призводить до пожовтіння і випадання рослин. Патоген темно-бурої плямистості одночасно є збудником кореневої гнилі. Втрати врожаю деколи досягають 30-40%.
Сітчаста
плямистість
(Drechslera teres Ito, Helminthosporium teres Sacc.) (
сітчастий
гельмінтоспоріоз
).
Урослинжовтіютькінчикилистків, потімз'являютьсябуріплямизблідо-жовтоюоблямівкою, атакожзпоздовжнімиіпоперечнимисмугами, якіутворюютьсітчастиймалюнок. Пляминезливаються.
Узв'язкузтим, щозначнакількістьінфекціїгельмінтоспоріозівзберігаєтьсянастерні, необхіднодотримуватисьчергуваннякультурусівозміні. Посіви ячменю (особливо насіннєві) необхідно розміщувати на відстані не менше 1 км від полів, де ця культура росла минулого року.
Смугаста плямистість, смугастий гельмінтоспоріоз (Drechslera graminea Ito, Helminthosporium gramineum Rabenh.)
поражає ячмінь від початку сходів до достигання. Проявляється на листках у вигляді блідо-рожевих плям, що зливаються пізніше в смуги жовто-коричневого та блідо-сірого кольору, які по всій довжині мають розриви. Особливо сильно проявляється плямистість в період цвітіння і наливу зерна. Хвороба менше розвивається при внесенні фосфорних і калійних добрив та сильно прогресує, коли система удобрення складається тільки з підживлень азотом. Втрати врожаю можуть сягати 30%.
Кореневі гнилі
- комплексне захворювання, що спричинюється, як і на пшениці, групою грибних патогенів (гельмінтоспоріоз, фузаріоз, офіобольоз, церкоспорельоз). Характерні ознаки хвороби - побуріння та гниль коріння, підземного міжвузля, вузла кущіння, основи стебла, плямистість листків, білостебелля і біло-колосся, почорніння зародка насіння.
Джерело інфекції фузаріозно-гельмінтоспоріозної кореневої гнилі - заражене насіння, рослинні рештки, ґрунт. Офіобольоз і церкоспорельоз зберігається на рослинних рештках.
Ринхоспоріоз, облямована плямистість (Rhynchosporium graminicola Heinsen)
дуже широко поширився в Західній Україні в останні роки. Захворювання посилюється за холодної, вологої погоди. Проявляється на листках у вигляді водянистих плям, які підсихають у білувато-сірі плями, оточені жовтою або темно-сірою облямівкою. Починається хвороба з верхівки листка і поширюється на весь листок. Сильно уражені листки скручуються і засихають.
Інфекція зберігається на рослинних рештках. Може знижувати врожайність до 30%. Захищають від цієї хвороби альто-супер, імпакт, корбель, спортак та ін.
Септоріоз (Septoria hordei Jacz)
дуже поширений у вологі роки. Хвороба проявляється на листках та колосі у вигляді хаотично розміщених коричнево-фіолетових плям. На плямах добре видно дрібні чорні цятки -пікніди гриба. Джерело інфекції-рослинні рештки. Тому беззмінне вирощування зернових в останні роки дуже сприяло поширенню цієї хвороби. Проблема ще й у відсутності ефективних фунгіцидів (за винятком імпакт, бампер) для запобігання септоріозу шляхом обприскування вегетуючих рослин. Тому захищати від цієї хвороби потрібно протруюванням насіння такими препаратами як байтан-універсал, вінцит, раксил та інші.
Проти хвороб (сажки, плямистість, кореневі гнилі тощо), джерелом інфекції яких є насіння, застосовують протруювання. Якщо хвороби (борошниста роса, офіобольоз, септоріоз, ринхоспоріоз) поширюються через рослинні рештки, проводять обробіток ґрунту для заробки і знищення решток. Важливо дотримуватись чергування культур у сівозмінах.
Для боротьби з хворобами, що уражують рослини в період вегетації, посіви обприскують один-два рази фунгіцидами. Економічний поріг шкідливості для борошнистої роси, видів іржі, гельмінтоспоріозної плямистості становить понад 1% ураження рослин, для септоріозу - 5%. Обробку зазвичай розпочинають на самому початку розвитку хвороб. [1, 10]
3.5.3.
Система боротьби із шкідниками
Основу системи захисту від шкідників складає комплекс агрозаходів, який перешкоджає поширенню шкідників, підвищує витривалість рослин до пошкоджень.
До найефективніших методів належать сівозміна, рання зяблева оранка, оптимальні строки сівби та норми висіву, підбір стійких сортів.
Ячмінь найбільше може пошкоджуватися такими шкідниками як шведська і гесенська муха, смугаста блоха, злакова попелиця, червоногруда п'явиця, клоп - шкідлива черепашка та ін.
Муха гессенська (
Mayetiola
dest
ги
cto
г
S
.)
Гecсeнcькa мyxa Пoшиpeнa пo вciй тepитоpiї Укpaїни, чacтiшe шкoди зaвдaє y Cтeпy. Пoшкoджyє пшeницю, ячмiнь, житo, злaкoвi трави. Cxoжa нa нeвeликoгo кoмapикa (2,5-3,5 мм) чopнo-кopичнeвoгo кoльopy, гpyди тa гoлoвa чopнi, кpилa пpoзopі. Личинки млoчнo-бiлi, вepeтeнoпoдiбнi, зaвдoвжки 4-5 мм. Зимyють личинки y пyпapiяx a cxoдax oзимиx, пaдaлицi тa дикиx злaкax. Зaлялькoвyвaння iдбyвaєтьcя нaвecнi, a вилiт мyx пpипaдaє нa кiнець кyщeння - пepшy пoлoвинy виxoдy в тpyбкy озимих. Одpaзy вiдклaдaє яйця (плoдючicть 50-500 яєць) лaнцюжкoм з вepxньoгo бoкy лиcткoвoї плacтинки oзимиx тa яpиx кyльтyp. Личинки пpoникaють у пixвy лиcткa, дe i живлятьcя тa зaлялькoвyютьcя. Дpyгa гeнepaцiя лiтaє в пepioд кoлociння-фopмyвaння зepнa i зaceляє пepeвaжнo яpi кoлocoвi кyльтypи. Tpeтя гeнepaцiя poзвивaєтьcя нa пaдaлицi тa дикиx злaкax, чeтвepтa - нa oзимиx i пaдaлицi. Пoшкoджeнi pocлини дo виxoдy в тpyбкy пpипиняють picт i гинyть, a пoшкoджeння pocлин y фaзi тpyбки дo викoлoшyвaння пpизвoдить дo пycтoзepнocтi колоса. У peзyльтaтi живлeння личинoк y pocлин yтвopюютьcя xapaктepнi кoлiнa, тoмy пociви нaбyвaють виглядy пoбитиx гpaдoм aбo пoтoлoчeниx.
Можливі засоби захисту: Бaзyдин Бi-58 нoвий, Вoлaтoн 500, Дiaзинoн, Зoлoн, Кapaтe 050 ЕС, Рогор-С, Сyмi-aльфa, Штефесін.
Попелиця звичайна злакова (Schizaphis graminum Rond)
В Укpaїнi досить пoшиpeнa , aлe нaйчacтiшe шкoдить нa пiвднi лicocтeпoвoї зoни, в Cтeпy i Kpимy. Ocнoвними кyльтypaми, які пошкоджує , є ячмiнь, пшeниця, oвec, copгo, pиc, житo, кукурудза, просо. Cвiтлo-зeлeнoгo кoльopy з яcкpaвoю зeлeнoю cмyжкoю вздoвж cпини, дoвжинa тiлa 3-3,5мм. Tpyбoчки дoвгi, цилiндpичнi, cвiтлi. Життєвий цикл oднoдoмний, пpoтягoм ycьoгo життя poзмнoжyютьcя нa oзимиx i яpиx злaкax. Зимyють яйця нa лиcткax cxoдiв oзимиx, пaдaлицi i дикopocлиx злаків. Haвecнi з'являютьcя личинки . Пpoтягoм вeгeтaцiйнoгo пepioдy мoжe poзвивaтиcя y 12 гeнepaцiяx.
Можливі засоби захисту: Актeллiк 500 ЕС, Актара 25 WG, Актеллік 500 ЕС, Базудин, Бaзyдин 600 EW, Бi-58 нoвий, Бyльдoк, Вoлaтoн 500, Денис, Дiaзинoн, Зoлoн, Кapaтe 050 ЕС, Кiнмiкc 5 КЕ, Круізер 350 FS, Лeбaйцид, Політрин 200ЕС, Рогор-С, Сyмi-aльфa, Сyмітіoн, Фуфанон, Ф”юpi, Шepпa 25 КЕ, Штефесін.
П’явиця червоногруда (0ulema melanopus L.)
Пoшиpeнa пoвcюди, aлe нaйбiльш чиceльнa в Cтeпy i пiвдeннo-cxiднoмy Лicocтeпy. Гoлoвними кyльтypaми, які пошкоджує , є oвec, ячмiнь, тверді пшениці. Жyк зaвдoвжки 4-5 мм, нaдкpилa зeлeнyвaтo-cинi, пepeдньocпинкa тa нoги жoвтyвaтo-чepвoнi, гoлoвa тa лaпки чорні. Личинкa з жoвтo-бypим cлизoм, тeмнoю гoлoвoю i тpьoмa пapaми ніг. Tiлo пocepeдинi poзшиpeнe, гopбaтe. Зимyють жyки y гpyнтi нa глибинi 3-5 cм нa пoляx, де виpoщyвaли зepнoвi, тa в лicocмyгax. Haвecнi пpи тeмпepaтypi пoвiтpя пoнaд +9..+10°C(пoчaтoк виxoдy oзимиx в тpyбкy) poзлiтaютьcя i poзceлюютьcя пepeвaжнo нa кpaйoвиx cмyгax яpиx кyльтyp. Яйця вiдклaдaють лaнцюгoм нa нижньoмy бoцi листків. Плoдючicть caмoк 120-300 яєць. Чepeз двa тижнi вiдpoджyютьcя личинки, якi згoдoм вкpивaютьcя cлизoм. Poзвитoк личинoк нa oзимiй пшeницi збiгaєтьcя з фaзaми пpaпopцeвoгo лиcткa i фopмyвaння зepнa, a нa ячмeнi - вiд виxoдy pocлин в тpyбкy дo пoчaткy вocкoвoї cтиглocтi зерна. Зaлялькoвyютьcя y гpyнтi, a чepeз двa тижнi вiдpoджyютьcя мoлoдi жyки. Чacтинa iз ниx живитьcя нa кyкypyдзi, пpoci, copгo, a чacтинa зaлишaєтьcя y гpyнтi нa зимівлю. Мaють oднy генерацію. Ha пoшкoджeниx личинкaми pocлинax з'являютьcя бiляcтi пoздoвжнi cмyги, a жyки вигpизaють нacкpiзь пoздoвжнi oтвopи нa листках.
Можливі засоби захисту: Актара 25 WG, Альфагард 100, Базудин, Бaзyдин 600 EW, Бi-58 нoвий, Бyльдoк, Вoлaтoн 500, Денис, Зoлoн, Кapaтe 050 ЕС, Кiнмiкc 5 КЕ, Нypeл Д, Політрин 200ЕС, Рогор-С, Сyмi-aльфa, Фaстaк, Ф”юpi, Шepпa 25 КЕ, Штефесін.
Клоп – черепашка (Eurygasteг integriceps Put.)
Пoшиpeний пepeвaжнo y cтeпoвiй зoнi тa чacткoвo y пiвдeннo-зaxiдниx paйoнax Лicocтeпy. Ocнoвнa кyльтypa, яку пошкоджує - пшeниця, piдшe ячмiнь, жито, овес. Tiлo дopocлиx клoпiв шиpoкooвaльнe, зaвдoвжки 9-13 мм, зaвшиpшки 6-7 мм, зaбapвлeння - вiд cвiтлo-сірого до темно-сірого, іноді чорного кольору. Голова трикутна. Haличник зaкiнчyєтьcя нa пepeдньoмy кiнцi гoлoви нa piвнi з вилицями. Личинки пepшoгo вiкy мaйжe чopнoгo кoльopy, дpyгoгo-п'ятогo - cвiтлi та cвiтлo-жoвтi. Мaвpcькa чepeпaшкa (Eurygasteг maurа L.) В Укpaїнi пoшиpeнa пoвcюди. Дoвжинa тiлa 8-10 мм. Haличник нe виcтyпaє зa вepшинy виличниx плacтинoк i yтвopює з ними oднy бeзпepepвнy лінію. Пoшкoджyє пшeницю, житo, ячмiнь, злaкoвi тpaви, iнкoли oвec, кyкypyдзy, пpoco. Aвcтpiйcькa чepeпaшкa (Eurygaster austriacuиs Sch.) (на рисунку позиція 3) Пoшиpeнa пepeвaжнo в Лicocтeпy i нa Пoлiccі. Poзмip тiлa 11-13 мм. Haличник нa пepeдньoмy кiнцi гoлoви звyжyєтьcя. Пoшкoджyє зepнoвi кyльтypи.
Можливі засоби захисту: Актeллiк 500 ЕС, Актара 25 WG, Альфагард 100, Базудин, Бaзyдин 600 EW, Бi-58 нoвий, Бyльдoк, Вoлaтoн 500, Децис, Кapaтe 050 ЕС, Кiнмiкc 5 КЕ, Лeбaйцид, Політрин 200ЕС, Рогор-С , Сyмi-aльфa, Сyмітіoн, Фaстaк, Фуфанон, Ф”юpi, Шepпa 25 КЕ, Штефесін. [1, 10, 17]
3.6. Збирання врожаю
Спосіб збирання визначається погодними умовами, забур'яненістю полів та ін. Передчасне збирання зменшує урожай зерна і його якість. Роздільний спосіб застосовують при стійкій сонячній погоді на забур'янених посівах, при наявності підгону і підсіву трав. У валки косять жатками ЖВН-6Б; ЖВП-4,9; ЖВП-6,4 та ін. всередині і не пізніше кінця воскової стиглості,коли пожовтіє більше 80% колосся, а вологість зерна становить 30-33%. Підбирають валки не пізніше ніж через 3-4 дні, коли вологість зерна зменшується до 14-18%.
Прямим комбайнуванням збирають низькорослі, зріджені посіви, чисті від бур'янів, без підгону. Збирають при настанні повної стиглості зерна. Найкраще зібрати за 4-5 днів. На 7-й день після настання повної стиглості фізіологічний зв'язок зерна з рослиною припиняється, крохмаль переходить у розчинні форми вуглеводів і витрачається на дихання.
Зернову масу, призначену для тривалого зберігання, висушену до вологості, нижче критичної, зберігають у сухому стані. При цьому висота насипу не має значення. Температура зберігання сухого зерна хоч і несуттєво, але впливає на інтенсивність його дихання, тому завжди краще, коли вона нижча (у сховищах, під навісами тощо). Тимчасово або постійно (наприклад, зерно ячменю пивоварного) зберігають вологим (15-16%) в охолодженому режимі (з температурою нижче плюс 10°С). Зернову масу вологістю понад 19% краще охолоджувати до плюс 5-6°С.
Регулярно необхідно вести спостереження за температурою, зараженістю, вологістю, органолептичними показниками. Температуру свіжозібраного зерна (перші три місяці) вологого і сирого вимірюють щодня; зерна середньої сухості — один раз на три дні; зерна сухого — не рідше одного разу на 15 днів; охолодженого вологого чи сирого — не рідше двох разів на декаду. На зараженість шкідниками перевіряють щодекади при температурі зерна вище плюс 10°С, один раз на 15 днів — при температурі нижче 0°С. Зразок для встановлення зараженості відбирають на глибині 0,5-0,8 м у темніших і менш вентильованих місцях. Органолептичні показники (запах, забарвлення) визначають завжди перед визначенням будь-якого іншого показника якості зерна. Вологість вимірюють при тривалій зміні метеорологічних умов (більш як два тижні). Вміст вологи та сміттєвих домішок визначають обов’язково для партій зерна, які надходять або призначені для відвантаження.
Якість продовольчого зерна та зерна насінного призначення визначають за показниками і в терміни, передбачені для зерна відповідного цільового призначення.
Тимчасово зберігають зерно на токах під навісами, розміщуючи його невисокими буртами, зручними для догляду за ними.
На постійне зберігання сухе зерно краще розміщувати в зерно- та насіннєсховищах високими насипами (3 м і більше), забезпечуючи можливість контролю за його зберіганням. [12, 13, 17, 18, 19, 22, 23]
Висновки
Важливою технологічною особливістю вирощування ячменю є науково обґрунтоване застосування добрив і засобів захисту рослин. Так, при використанні мінеральних добрив необхідно враховувати дані агрохімічного аналізу про наявність поживних речовин у ґрунті в засвоюваній рослинами формі і раціональне їх співвідношення. Високі врожаї неможливі без мікроелементів, потреба в яких не задовольняється у повному обсязі. Засоби захисту рослин слід застосовувати виходячи з економічного порога шкідливості хвороб, бур’янів та шкідників, а також із міркування безпеки для здоров’я людей і навколишнього середовища. Враховуючи те, що з 1992 року в сільському господарстві у 4,5 раза зменшення мінеральних добрив і в1,5-2 рази засоби захисту рослин, головною умовою подальшого розвитку виробництва зерна є формування інтенсивних технологій, які постійно вдосконалюються й доповняються новими елементами. При цьому велике значення мають обґрунтування машин, створення їх комплексів для без – і маловідхідних технологій, які повинні забезпечувати економію енергії і матеріальних ресурсів.
Для високоефективної організації виробництва зерна необхідна добре розвинена матеріально-технічна база. У тих господарствах, де було досягнуто високого рівня розвитку матеріально-технічна бази і інтенсивності зернового господарства, врожайність зернових культур на 10-25% перевищувала середні показники інших держав [27]
Список використаної літератури
1. Агротехнический метод защиты растений (экологически безопасная защита растений)..- М.: ИВЦ "Маркетинг", Новосибирск: ООО Изд-во "ЮКЭА", 2000.- 336с.
2. Агрохімія / Карасюк І.М., Геркіял О.М., Господаренко Г.М. та інші / За ред. Карасюка І.М. - К.: Вища школа, 1995. - 471 с.
3. Аймов Д.М., Шелестов Ю.В. Технологія виробництва продукції рослинництва. Підручник,1995. - 344 с.
4. Аксьонов Ігор Викторович. Практикум по землеробству.- Зап: ЗДУ, 2001.- 44с.
5. Алімов Д.М. (Алімов, Дмитро Миколайович) Технологія виробництва продукції рослинництва: Практикум: Навч. посіб. по підготов. молод. спец. з агроном. спец./ Д.М.Алімов, Ю.В.Шелестов.- К.: Вища школа, 1994.- 287с.
6. Базилинская М.В. Биоудобрения. - М.: Агропромиздат, 1989. - 212 с.
7. Бугай С.М. и др. Растениеводство.-К.: Высшая школа, І987. - 437 с.
8. Вирощування зернових культур у Лісостепу та Поліссі України / Зіневич Л.Л., Глуздєєв В.Г., Круть В.М. і ін. - К., 1993. - 49 с.
9. Городній М.Г., Петренко М.І., Яворський О.Г. Основи землеробства і кормовиробництва. - К.: Вища школа, 1976. - 344 с.
10. Гулий В.В., Памужак Н.Г. Справочник по защите растений для фермеров. - Киев: Universitas, М.: Росагросервис, 1992. - 464 с.
11. Жуковский П.М. Культурные растения и их сородичи.- Л.:
Колос,1965. - 325 с.
12. Зберігання і переробка продукції рослинництва
Г. І. Подпрятов, Л. Ф. Скалецька, А. М. Сеньков, В. С. Хилевич. — К.: Мета, 2002.— 495 с
13. Землеробство з основами грунтознавства, агрохімії та агроекології: Навч. посіб. для підготов. фахівців в аграр. вузів ІІ-IV рівнів акредит. з напр. 1301 "Агрономія"/ Авт. М.Я.Бомба, Г.Т.Періг, С.М.Рижук та ін.- К.: Урожай, 2003.- 400с.
14. Казидуб Г.О., Єріна О.І. Основи сільськогосподарських знань. - К.: Вища школа, 1987. - 272 с.
15. Кеферов К.Н. Биологические основи растениеводства.- М.: Высшая школа, 1982. - 430 с.
16. Основы агрономии / М.Д. Атрошенко, Н.Д. Ковалев, А.В. Солошенко, Л.А. Корявец, Л.Г. Герасикова / Под ред. М.Д. Атрошенко. - М.: Колос, 1978. - 319 с.
17. Растениеводство / П.П. Вавилов, В.В. Гриценко, В.С. Кузнецов и др. / Под ред. П.П. Вавилова. - М.: Агропромиздат, 1986. - 512 с.
18. Рослинництво. Інтенсивна технологія вирощування польових і кормових культур. Навчальний посібник. Вища школа, 1990.
19. Рослинництво: Підручник
О. І. Зінченко, В. Н. Салатенко, М. А. Білоножко — К.:
Аграрна освіта, 2001. — 591 с.
20. Сайко В.Ф., Лобас М.Г., Яшовський І.В. і ін. Наукові основи ведення зернового господарства. - К.: Урожай, 1994. - 336 с.
21. Устойчивость земледелия: проблемы и пути решения / Сайко В.Ф., Малиенко А.М., Мазур Г.А. и др. - К.: Урожай, 1993. - 320 с.
22. Харченко Олег Васильович Основи програмування врожаїв сільськогосподарських культур.- Суми: Університетська книга, 1999.- 244с.
23. Ю.Бугай С.М., Савченко І.М. Рослинництво. -Вища школа. -К.; 1996.-342с.
24. Ярошенко Й.В. Краткий курс иммунитета растений к инфекционным заболеваниям. Харьков: Высшая школа, 1980. - 464 с
25. http://agroscience.com.ua/
26. http://www.agroua.net/plant
27. http://www.nauu.kiev.ua
28. http://www.sgi.od.ua/cc/cny/
Додаток 1
Ячмінь посівний
Додаток 2
Хвороби ячменю
Сажка летюча Борошниста роса
Іржа стеблова Сітчаста плямистість
Ринхоспоріоз Ферментно-мікозне
захворювання
Нематодне захворювання
Додаток 3
Шкідники ячменю
Муха гессенська Попелиця звичайна
П’явиця червоногруда Клоп-черепашка