МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Реферат на тему
:
Сучасна політична еліта України
Студента 4-го курсу
408 групи
Данко Ігоря
Чернівці 2005 р
.
Умови виникнення сучасної політичної еліти
В Україні на перехідному етапі пострадянського розвитку виникло багато проблем. Функціонування політичної еліти, особливо на даному етапі, становилоь одну з ключових ролей в суспільстві.
Від того, якою є дана соціальна група, її механізми функціонування, тенденції розвитку, залежить і внутрішній розвиток країни, і зовнішній. Політична незалежність держави повинна бути підкріплена економічною незалежністю, роль політичної еліти у відстоюванні національних економічних інтересів є дуже важливою, особливо на даному етапі.
Елітарність сучасного суспільства є достатньо доведеним фактом. Для демократичної держави має першочергове значення не боротьба з елітарністю , а формування найбільш результативної, корисної для суспільства еліти, забезпечення її соціальної представницькості, своєчасне якісне поновлення, мінімізація тенденцій олігархізації, перетворення в зачинену панівну привілейовану касту.
Також можна виділити загальновідомий і загально застосований принцип циклічності процесів.
„В частности, есть циклическая парадигма. Легко понять, что не только спортсмены живут по олимпийскому циклу, раз в 4 года собираются на соревнования, но и политики проводят свои соревнования на должности в Верховной Раде, соревнования по поводу получения поста президента, эта цикличность задает жизнь социуму, жизнь научным работникам.”
(З виступу Яковенко Ю.И, виступ на круглому столі „Ситуація після виборів в Україні: оцінки и прогнози” в приміщенні медіа-центру „Кандидат” від 11.02.05 )
Якщо слідувати логіці цього напрямку, то виникнення сучасної політичної еліти є одним з наслідків розпаду Радянського союзу і переходом держави до ринкового типу економіки і європейських засад формування суспільства. Цей цикл розпочався ще після смерті Сталіна і по суті являв собою руйнування комуністичних ідеологій під впливом Заходу.
Вивчення соціальних якостей політичної еліти підпорядковане необхідності дослідження ефективності діяльності політичних еліт, до критеріїв якої відносять досягнутий рівень прогресу та добробуту свого народу, політичну стабільність, національну безпеку, оптимальне співвідношення між громадянським суспільством та державою, інші критерії.
Соціальні якості ново. політичної еліти України не з’явилася безпідставно, а виникли на певних соціо-історичних засадах. Ці властивості стають не останнім фактором для розуміння трансформації суспільства після помаранчево ї революції і тенденцій соціальних змін. Зароджується необхідність розробки концептуальних підходів до вивчення політичної еліти України, критичного аналізу її суспільно-історичних детермінант задля розуміння політичного майбутнього нашої держави і здійснення контролю за діяльностю еліти з боку громадянського суспільства.
Визначений стратегічний курс до інтеграції в Європейський союз, нові реалії створення нової вісі Київ-Тбілісі-Кишенів на противагу Москві, диктуються поведінкою, якостями саме сучасної політичної еліти.
Критерії формування нової політичної еліти
та проблеми її розвитку
на сучасному етапі функціонування
Після загальновідомих останніх виборів, разом зі зміною влади виникло і питання, хто має бути при владі. Звичайно, значну частину нинішніх можновладців поповнять переможці виборів, але фізично їхньої кількості недостатньо для обіймання всіх посад у структурі влади. Разом з тим принципи декларовані новою владою и запізніла в своєму часі спроба „люстрації”, яка мала на меті усунути від влади старий номенклатурний апарат, встановлюють певні обмеження і вимоги до нової політичної еліти України.
Один з таких принципів – „бізнес і влада повинні бути роздільні”. Лише він відкидає значну кількість можливих претендентів. Наведемо одне з висловлювань про колишню еліту:
„Сучасна політична еліта України - це швидше, не політики, а бізнесмени, які вклали значні ресурси в отримання влади, і намагаються максимально швидко повернути гроші та отримати дивіденди. У переважній більшості випадків українська політична еліта не бачить довгострокової перспективи, а має за найпріоритетніше завдання максимальне вирішення власних чи корпоративних інтересів за час перебування при владі”
(Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL)
Другий принцип сформований владою – „ у нас можуть працювати чесні професіонали незалежно від приналежності до партій чи певних політичних груп”, дещо послаблює обмеження для колишніх чиновників. Але при цьому розвернута боротьба з корупцією і зокрема наголошується:
„Про професіоналізм можна буде говорити тільки через рік-півтора-два, коли будуть результати, - вважає Вінський (народний депутат України, член фракції СПУ). На його думку, деякі ознаки непрофесіоналізму в міністрів і ряду чиновників проявляються через те, що вони не могли набути досвіду через опозиційність. „Як могла Соціалістична партія, яка стільки років була в опозиції... провести на вищі щаблі влади свою людину, щоб вона набралася досвіду?”, - запитав Вінський.
На його думку, першочерговим критерієм при оцінці теперішньої влади і її представників повинна бути порядність.
Від себе політолог Олександр Дергачов відзначив, що у владі „відбулася зміна, до якої ніхто не був готовий”. На його думку, не можна розраховувати на те, що через якийсь час нова команда освоїться і стане більш професійною. „У них нема цього часу”, - вважає Дергачов.
Він також зауважив, що зараз триває „стихійний саботаж на місцях”, коли підлеглі нових начальників не знають, як працювати при новій владі, а також часткова непристосованість людей до нових умов роботи. Він зокрема навів приклад Державтоінспекції, коли антикорупційна політика держави ставить громадян перед питанням: „А як пройти техогляд моєму старому автомобілю?”, тому що раніше вони могли це легко зробити, давши хабар.”
(За матеріалами Інформаційної агенції Гаряча лінія від 25.02.2005)
Третій принцип – „у владу повинні прийти нові обличчя” є чи на найбільш проблемним. Звідки взяти ці нові обличчя? Тому деякі колишні політичні сили можуть влитись у нову:
„По поводу условно новой силы, я рискну предположить, что мы имеем все шансы получить старые лица, которые будут претендовать на это гордое звание. Если обратится к опыту предыдущей парламентской кампании, провластный блок за «ЕДУ», который состоял из 5 партий – 2 из 5 партий (Аграрии и партия промышленников и предпринимателей) довольно успешно вписались в конфигурацию новой власти, поэтому я делаю такой неоптимистический прогноз по поводу новой силы.”
(Рожкова І., Європейський інститут інтеграції і розвитку, голова департаменту політичної соціології, виступ на круглому столі „Ситуація після виборів в Україні: оцінки и прогнози” в приміщенні медіа-центру „Кандидат” від 11.02.05)
На основі цього виникає ще одна проблема – кадрова:
<
(З виступу Кінаха, сайт Українського союзу промисловців и підприємців)
„Практически полная смена кадрового потенциала. Как показал вчерашний визит Президента в Донецкую область, он не собирается заигрывать ни с кем, в том числе и с Донбассом. Я думаю, что кадровые изменения коснутся практически всех направлений жизнедеятельности государства.”
(Зубанов В. А. Народний депутат України, партія Державного нейтралітету України, виступ на круглому столі „Ситуація після виборів в Україні: оцінки и прогнози” в приміщенні медіа-центру „Кандидат” від 11.02.05)
Наведені принципи при практиці застосування викликають певну дисгармонію з їхнім змістом і в цьому не останню роль відіграє психологічна стереотипність людей при владі, економічній, державній чи партійній.
„В сучасних українських політиків чи бізнесменів стиль мислення і підхід до вирішення питань багато в чому передбачає домінування особистих, кланових та корпоративних інтересів над національними. Якщо у випадку конкретного бізнесмена домінування корпоративних інтересів є нормальним явищем, то для політика, це може означати зраду національних інтересів в угоду власній чи корпоративній користі.”
(Іван Сікора, заступник голови правління з питань маркетингу та розвитку ВАТ UNITEL)
Не слід забувати, що до політичної еліти крім влади як такої, входить і опозиція, яка повинна бути протиставленням владі і викривати недоліки у її роботі. На жаль, на даний час стійкої опозиції з вираженими лідерами ще не існує.
„Действительно, новая власть активно взялась за перестройку государства. В то же время есть все основания согласиться с распространённым мнением, что в нынешней власти ещё не существует достаточно разветвленной и убеждённой оппозиции. То, что сейчас принято считать оппозицией, скорее указывает на инерционность политического мышления участников политического процесса”.
(Валевскій О., інформаційна агенція „Контекст-медіа”, виступ на круглому столі „Ситуація після виборів в Україні: оцінки и прогнози” в приміщенні медіа-центру „Кандидат” від 11.02.05 )
„Мы много говорим, используем этот термин «новая оппозиция», а её нет, новой оппозиции. Оппозиционные заявления – это не оппозиция.”
(Фесенко В. В. , політолог, виступ на круглому столі „Ситуація після виборів в Україні: оцінки и прогнози” в приміщенні медіа-центру „Кандидат” від 11.02.05)
В даний час ще значна частина депутатів коливається між владою та опозицією, створюючи тим самим певний дисбаланс сил і гальмування створення нової еліти:
„Дело в том, что, на мой взгляд, украинский политикум переживает сейчас период неопределённости, разброда и шатаний. Причём это видно на поведении народных депутатов, 23 из которых просто не знают, что делать сейчас. Элементарно. Один мой коллега, предложил хороший психологический образ, говорит, раньше они ходили с чётким поводырём, как правило, с Банковой либо лидер фракции, которому опять-таки давали указания с Банковой либо от определённых бизнес-политических групп. Сейчас поводыря нет.”
(Фесенко В. В. , політолог, виступ на круглому столі „Ситуація після виборів в Україні: оцінки и прогнози” в приміщенні медіа-центру „Кандидат” від 11.02.05)
Процес формування основної частини еліти ще не завершений тому, що весь законотворчий орган України Верховна Рада все ще є сумішшю представників регіонів, певних провладних чи опозиційних груп, олігархів чи зовнішніх держав, зацікавлених в сприятливому для себе розвитку подій. Нема чітких позицій і розколи навколо тих чи інших законодавчих актів трапляються і серед союзників. Отже, потрібна ротація складу і повернення довіри людей.
„Второе – ожидают ли люди появление новой политической силы какой-то? Я не психолог, но, побывав в различных областях сейчас – и в Львовской, и в Полтавской и в Харьковской и т.д. – я вижу, что люди ждут новую политическую силу. Почему? Потому, что они интуитивно понимают, что те политические силы, которые уже есть, вот те все старые лидеры, они уже отыграли свои партии. Более того, поддерживая в этой президентской кампании то ли Виктора Андреевича, то ли Виктора Федоровича, и участвуя в разработке стратегии, все эти партии, они уже практически сделали то, что наше государство чуть-чуть не раскололось напополам. Ничего нового от них люди не ожидают, поэтому они уже интуитивно ждут появления новой силы политической.”
(Зубанов В. А. Народний депутат України, партія Державного нейтралітету України, виступ на круглому столі „Ситуація після виборів в Україні: оцінки и прогнози” в приміщенні медіа-центру „Кандидат” від 11.02.05)
Класифікація представників сучасної політичної еліти
Загалом за можна виділити чотири типи представників сучасної політичної еліти за її виникненням:
1. Людей старої формації, але з новим баченням проблем
2. Людей нової формації
3. Люди старої формації
4. Представники громадянського суспільства
Яскравим прикладом першого типу є Ющенко и Тимошенко. Кожен з них працював при старій владі, але не сприйняли намагання тієї влади перейти до так званої „російської” імперіалістичної побудови суспільства з єдиним центром і висунули власні ідеї. Обидва також є вихованцями радянської системи, що змогли трансформувати своє світобачення під демократичні принципи свобод людини. Наприклад Тимошенко так виказала свою думку ще до помаранчевої революції:
„Чи виграє сильніший і чи буде в Україні якісна і сильна політична еліта, залежить від мобілізації і готовності до консенсусу демократичних сил на наступних президентських виборах. Сьогодні в Україні вже з‘явилася політична еліта європейського зразка, проте стара номенклатурна гвардія, яка формує сучасне політичне обличчя України, заважає її виходу на широку політичну арену. Президентські вибори дають шанс провести ротацію цих еліт.”
(Юлія Тимошенко, персональній сайт, від 25.12.2003)
І цей шанс був досить успішно використаний.
Представником другого типу можна назвати нинішнього наймолодшого міністра спорту та молоді України Павленка і дипломатів нового покоління. Це вже особистості сформовані не тільки радянською системою цінностей, але й періодом 13-ти річної незалежності нашої держави і відкритим спілкуванням з Європою. Не випадково, при фальсифікації другого туру виборів саме дипломати одними із перших підтримали Ющенка в політичній боротьбі. Це і є та частина еліти яка в подальшому повинна підтримувати європейські цінності і суверенну незалежність України.
Третій тип характеризують собою такі люди як Кравчук, Медведчук, Янукович, Симоненко. Типові представники старої влади, які мають, внаслідок особистих якостей, економічної чи політичної підтримки, ідей, що висувають, певний авторитет у деякої кількості громадян.
Четвертий тип з’явився недавно на тлі подій на Майдані. Представниками можна вважати громадянську організацію „Пора”, трансформовану зараз у партію та подібних їм організацій. Це поки що найменш численна і організована частина еліти. На противагу від усіх вище зазначених типів ніколи відношення до влади не мала. Хоча зародком такої еліти був ще український Рух а представником В’ячеслав Чорновіл.
Отже, можна зробити висновок, що сучасна політична еліта України є сумішшю нової і старої влади з деяким числом представників громадянського суспільства. Існує багатопартійність і лише три напрямки розвитку основної ідеї функціонування: входження в ЄЄС, повернення до Росії або ізолювання в національному просторі з підняттям рівня життя до умов європейського. Період існування такої еліти, якщо йти за циклічною теорією і настроями у суспільстві, закінчиться з формуванням балансу політичних сил після виборів у Верховну Раду і формуванням більшості, яка остаточно визначить подальшу стратегію розвитку.