З найдавніших часів життя людини пов'язане з лісом, з лікарськими рослинами. Ще в сиву давнину люди помітили, що в багатьох рослинах приховані цілющі речовини, і почали застосовувати їх для лікування різних захворювань. Протягом багатьох століть на Україні було виявлено чимало лікарських рослин, які стали основою для розвитку народної медицини.
Відомості про лікарські рослини і їх застосування на території Київської Русі спочатку передавались усно з покоління в покоління, а з розвитком писемності ці відомості були записані в рукописах різного змісту.
З прийняттям християнства разом із візантійською культурою проникли і перші відомості медичних знань. У багатьох древніх літописах Київської Русі є згадки про діяльність деяких монастирських лікарів-монахів.
Народна медицина в ті часи використовувала головним чином такі дикорослі рослини для лікування хворих: полин, кропиву, хрін, яловець (ягоди), подорожник, березу (листя, сік), ясен (кору), м'яту (листя) та ін.
Лікування рослинами ґрунтувалось на уявленнях про чудодійну силу трав. Люди збирали рослини у певний день і час (на свято Івана Купала, при повному місяці та ін.). Вірою людей у цілющу силу рослин користались знахарі, ворожбити, монахи, які знали особливості лікарських трав.
Однією з перших староруських пам'яток писемності енциклопедичного характеру є «Изборник Святослава» (перекладений з грецького оригіналу Xст.), де поряд з іншими відомостями наведені описи різних хвороб, способи їх лікування, поширення лікарських рослин, медико-гігієнічні поради тощо. Пізніше, у XIV—XVст., з'явились рукописи медичного змісту — лікувальники, травники, які проникли на Україну із Західної Європи.
У XIV—XVIст. поширились медичні книги під назвою вертоградів або садів здоров'я. В них наводились описи лікарських рослин і рецепти приготування ліків з трав.
У 1613 р. надруковано польською мовою, а потім перекладено на староруську популярний травник Симона Сіреніуса, доктора філософії і медицини Краківського університету. Про лікарські рослини є згадка і в інших рукописних і друкованих виданнях. Досить багато назв рослин з вказівками їх використання наведено в «Словенорусский лексикон» Памва Беринди, у «Словарец» до граматики Лаврентія Зизанія 1596 р. та ін.
Травники по суті — народні лікувальники. У них викладені загальні правила збирання лікарських рослин, виготовлення з них ліків та інші поради.
Перша аптека у XVIст. була відкрита в м. Львові. З цього часу лікарські трави набули статусу офіційних ліків.
У кінці XVIIIст. (1778 р.) надрукована перша руська громадянська фармакологія, в якій описано 302 види лікарських рослин. У цей період опубліковано ряд історико-географічних і статистичних оглядів окремих регіонів. У цих працях наведено нариси про флору, списки і описи аптекарських рослин, які застосовували у народній медицині.
Досить багато
статей, присвячених народній медицині і лікуванню травами, надруковано в «Губернских ведомостях» і в «Пам'ятних книжках» окремих губерній. Цікаві матеріали про лікарські рослини і їх застосування в народній медицині є в роботі білоруського етнографа М. Федеровського. Він описав 217 видів лікарських рослин, що використовувались народною медициною на Городенщині в ті часи.
Лікування травами поширювалося в зв'язку з відсутністю медичної допомоги у сільській місцевості. Лікарські трави продавали у трав'яних ятках. Широкого розвитку в цей період набуло вирощування лікарських рослин на присадибних ділянках, городах.
Кінець XIX— початок XXст. характеризувався розвитком шляхів сполучення і розширенням міжнародної торгівлі. У зв'язку з цим збільшився і асортимент імпортних лікарських рослин. Однак у 1914 р., коли почалась світова війна, ввезення ліків припинилося і аптеки стали відчувати їх нестачу. Ця ситуація викликала необхідність організації збирання вітчизняної сировини, створення плантацій лікарських рослин місцевим населенням.
Планомірне і всебічне вивчення та розведення лікарських рослин здійснено в радянський період. Декрет про збирання і культуру лікарських рослин був виданий у 1921 р., в 1925 р. проведена Всесоюзна нарада по лікарсько-технічних рослинах і лікарській сировині, а в 1931 р. створено Всесоюзний науково-дослідний інститут лікарських і ароматичних рослин, який зосередив всестороннє вивчення лікарського рослинництва.
Велика наукова робота з вивчення лікувальної дії диких рослин і створення на їх основі лікарських препаратів проводиться також у все і вологих грабових дібровах і судібровах), на узліссях, іноді по чагарниках, на схилах балок.
Цвіте барвінок у травні. Збирають усю надземну частину рослини на початку і під час цвітіння, зрізуючи ножицями.
Трава містить дубильні речовини, гіркоту, алкалоїди. Рослина отруйна, тому під час збирання і приготування ліків треба дотримуватись правил поводження з отруйними рослинами і точного дозування.
У народній медицині траву барвінку застосовують як в'яжучий засіб при поносах, кровотечах. Зовнішньо вживають при цинзі, бронхітах, сверблячих висипах.
Буквиця лікарська
— багаторічна трав'яниста рослина з родини губоцвітих. Стебло високе, пряме, шерстисте, у нижній частині якого є супротивні, довгасто-серцевидні, сидячі листки; з кореневища разом з стеблом виростають низові, довгоче-решкові листки такої ж форми. Квітки великі, червонувато-пурпурові, зібрані в густе колосовидне суцвіття. Запах має неприємний, своєрідний.
Росте на узліссях (у свіжих сугрудках), на лісових луках, біля доріг, під парканами.
Цвіте буквиця з червня до серпня. Тоді ж і збирають цілі стебла з листям і квітками, сушать на вільному повітрі або в приміщеннях, що провітрюються.
Трава містить дубильні речовини, гіркоту, алкалоїди, сліди ефірної олії та ін.
У народній медицині буквиця лікарська відома з давніх часів як відхаркувальний, в'яжучий, протизапальний і жовчогінний засіб. При кашлі вживають настій (1 столова ложка трави буквиці на 1 склянку окропу), який п'ють по 1 столовій ложці З рази на день. Як сечогінний і жовчогінний засіб рекомендують настій суміші (по 0,5 столової ложки коренів і листя буквиці на 1 склянку води), по 1 столовій ложці З рази на день. При жовтяниці п'ють чай з листків і квіток (1 ложка зілля на 1 склянку води, кип'ятять 2—3 хв, настоюють 10 хв у теплому місці) по 3 склянки на день. Ефективніше діють відвари із суміші буквиці та листя суниці. При легеневих кровотечах п'ють по 100 г відвару буквиці тричі на день. Відвар готують так: на 1 склянку води беруть 50 г вина і столову ложку листя буквиці, кип'ятять 2—3 хв і 10 хв настоюють. Пити охолодженим. При сухому кашлі допомогає порошок з сушеного листя буквиці, змішаний з медом. Приймають по 1 чайній ложці через кожні 2 год. При статевій імпотенції щодня вживають 2 склянки міцного відвару буквиці: на 1 столову ложку зілля беруть 1 склянку води, кип'ятять на слабкому вогні 10 хв.
Валеріана лікарська
— багаторічна трав'яниста рослина з родини валеріанових. Кореневище товсте, коротке, густо вкрите численними бурувато-жовтими коренями. Стебло пряме, борознисте, всередині порожнє, в верхній частині розгалужене. Листки супротивні, непарно-пірчастоскладні з численними ребрами, листочки яких ланцетовидні і зубчасті. Квітки дрібні, рожевуваті, іноді майже і вологих суборах і сугрудках (сосняках: чорничних, верескових, брусничних або похідних від них).
У народній медицині арніку гірську застосовують для загоєння ран і швидшого розсмоктування крововиливів, а також як серцевий заспокійливий засіб. Відвари з арніки п'ють при різних хворобах дихальних і травних органів, виразці шлунка, простудах і болях у животі. При флегмоні щогодини вживають настій з 4 крапель соку арніки на 5 столових ложок води. При укусах шершнів, комарів, бджіл пошкоджені місця рекомендують обмивати напаром з арніки. Для лікування порізів, забитих місць, саден, дрібних поранень і кровотеч рекомендуються компреси з відвару арніки гірської (2 чайні ложки квіток арніки на 1 склянку води). Для заспокоєння нервової системи і серця вживають відвар (1 столова ложка арніки на 1 склянку води), який приймають по І столовій ложці З рази на день.
Багно звичайне
— вічнозелений прямий кущ з міцним неприємним запахом з родини вересових. Корінь галузистий, дерев'янистий. Гілочки вкриті рудувато-бурим залозистим повстепо-дібним опушенням; листки чергові, на коротких черешках, темно-зелені, шкірясті, лінійні, знизу вкриті рудуватою повстю. Квітки правильні, білі, на довгих опушених квітконіжках, зібрані в багатоквіткові щитки.
Росте у вологих соснових борах і суборах, на сфагнових і верхових болотах або біля них, у дренованих лісах, утворюючи великі зарості.
Цвіте у травні—червні. Збирають молоді пагони з листям і квітками під час цвітіння. Сушать на вільному повітрі або в приміщеннях, що добре провітрюються. Уся рослина отруйна.
Трава містить ефірну олію, дубильні речовини, органічні кислоти, смоли та ін.
У народній мадицині багно застосовують як відхаркувальний, сечогінний і потогінний засіб. При хронічному запаленні легень вживають відвар суміші багна і кропиви дводомної, взятих у рівних частинах (по 2 чайні ложки), змішаних разом: 1 чайну ложку суміші на 1 склянку води, кип'ятять 1 хв і п'ють тричі на день. При астмі п'ють чай із такої суміші: 40 г багна, 25 — подорожника, 12 — кропиви дводомної. Цієї суміші беруть 1,5 столової ложки на 1 склянку води, кип'ятять 1 хв, потім 10 хв настоюють у теплому місці, проціджують, додають 1 чайну ложку меду і п'ють повільними ковтками. При хронічному запаленні легень вживають відвар з багна і кропиви дводомної, яких беруть по 2 столових ложки, змішують разом, суміш кип'ятять (1 ложка суміші на 1 склянку води) і п'ють З рази на день.
Барвінок малий
— дрібний вічнозелений півкущик з родини барвінкових. Стебла в нього лежачі, розгалужені, укорінюються по вузлах; квітучі пагони прямостоячі. Листки супротивні, еліптичні, на коротких черешках, блискучі, шкірясті, зимою не опадають. Квітки декоративні й досить крупні, блакитно-сині.
Росте у лісах, переважно грабових чи дубово-грабових (свіжих Трава вересу містить глюкозид арбутин, дубильні речовини, фумарову і лимонну кислоти, гіркоту та ін.
У народній медицині верес використовують як засіб, що розпускає мокроту, має сечогінну, потогінну і заспокійливу дію. Відвар трави вересу вживають при ревматизмі, простудних захворюваннях, дизентерії, каменях нирок, водянці. Відваром промивають рани, миють голову при випаданні волосся; відварену траву прикладають до забитих місць, переломів, пухлин, вивихів; порошком квіток присипають гнійні рани, екземи, опіки.
Вербозілля лучне
— багаторічна трав'яниста рослина з родини первоцвітих. Стебло повзуче, голе; листки супротивні, з короткими черешками, яйцеподібно-округлі, при основі серцевидні, з дуже дрібними бурими цятковими залозками. Квітки поодинокі, жовті, розташовані в пазухах середніх листків. Плід — коробочка.
Росте у тінистих лісах на вологих грунтах (у вологих і сирих сугрудках і судібровах), по чагарниках, берегах річок, на заплавних луках.
Цвіте у червні—липні. Збирають надземну частину рослини під час цвітіння.
Рослина містить дубильні речовини, лактони, смоли, флавоноїди, листки — вітамін С.
У народній медицині вербозілля лучне застосовують як кровоспинний засіб.
Вероніка лікарська
— багаторічна трав'яниста рослина з родини ранникових. Коріння волокнисте, стебло повзуче, гіллясте, покрите яйцеподібними пухнастими листками; квітки дрібні, блідо-голубі.
Росте в сухих світлих лісах (у сухих і свіжих суборах), серед чагарників, на узліссях, лісових галявинах, просіках, вигонах і пасовищах.
Цвіте від червня до серпня. Збирають траву під час цвітіння, зрізуючи біля самої землі. Сушити необхідно швидко і обережно, щоб уникнути обсипання квіток і втрати природного забарвлення.
Рослина містить дубильні речовини, гіркоту, трохи ефірної олії, смолу, глікозид вероніцин та ін.
У народній медицині вероніку застосовують як відхаркувальний і потогінний засіб. Широко вживають чай з вероніки при хронічному бронхіальному катарі, катарі легенів, бронхіальній астмі, кашлі, хрипоті, хронічних захворюваннях шкіри, а також селезінки. Для приготування чаю беруть І столову ложку трави вероніки на І склянку води і п'ють 3 рази на день. При втраті голосу, простуді приймають щодня по 2 склянки чаю із суміші листя вероніки, ожини, деревію, підбілу і квіток чорної бузини, взятих у рівних частинах. При лишаях п'ють відвар з вероніки лікарської і календули (листя і квітки), взятих в однаковій кількості. Відвар готують так: 1 чайна ложка суміші набілі, пахучі, зібрані півзонтиками на верхівках стебел і бічних гілок. Плід — дрібна довгастояйцеподібна сім'янка.
Росте на болотах, сирих і заболочених луках, у сирих і заболочених лісах (судібровах і дібровах), у заплавах рік, біля лісових струмків.
Цвіте в червні—липні. Збирають кореневища з корінням восени, після цвітіння рослини, коли стебла побуріли і засохли.
Кореневище з коренями містять камфен, мурашину, оцтову, масляну та ізовалеріанову кислоти та ін.
Бареліана
— одна з найпопулярніших лікарських рослин.
У народній медицині її здавна використовують як заспокійливий засіб. Відвари вживають при безсонні, нервовому розладі, істерії, судорогах, неврозах серцево-судинної системи, болях у животі, головному болю. Як заспокійливий засіб при безсонні і неврозах серцево-судинної системи рекомендують чай із суміші таких трав: меліси (6 чайних ложок), квіток деревію і пижми (по 4 чайних ложки), кореня валеріани (2 чайні ложки). Цю суміш запарюють (1 столова ложка суміші на 1 склянку води) і п'ють по 50 г через кожні 2 год. При безсонні вживають відвар кореня валеріани (1 чайна ложка на 1 склянку води), кип'ятять 1 хв, відстоюють півгодини і п'ють по столовій ложці через кожні 2 год. Від серцебиття приймають настій посіченого кореня валеріани (1 столова ложка на І склянку перевареної води), настоюють 12 год, щільно накривши кришкою.
Вербена лікарська
— багаторічна трав'яниста рослина з родини вербенових. Стебло розгалужене, шорстке, з продовгуватими листками. Квітки фіолетові, дрібні, зібрані у вигляді колосків.
Росте під плотами, на пустирях, в лісах, біля доріг. Цвіте з червня до вересня. Збирають верхню частину рослини під час цвітіння.
Трава вербени містить дубильні речовини, гіркоту, глюкозид вербеналін та ін.
Вербена належить до найдавніших цілющих рослин. Ті використовували завжди майже при всіх хворобах. Вона діє потогінно, в'яжуче, розм'якшуюче, зміцнює організм, розчиняє слиз, поліпшує апетит і підвищує шлункову секрецію. При каменях у печінці добре заспокоює чай із звіробою (2 чайні ложки і вербени 1 чайна ложка). Чай (1 столова ложка суміші на І склянку води) п'ють теплим. При головних болях прикладають до болючого місця листки вербени, прокип'ячені в оцеті.
Верес звичайний
— невеличкий багаторічний, дуже розгалужений кущик з дрібними вічнозеленими листками з родини вересових. Красиві лілово-рожеві квітки зібрані в однобоку китицю. Плід — коробочка.
Росте в соснових лісах, переважно верескових і брусничних (сухих, свіжих і вологих суборах,) на вирубках, серед чагарників.
Цвіте у серпні-вересні. Збирають надземну частину. її зрізують під час цвітіння і швидко висушують на протягу в затінку. Збирають і квітки.
Трава вересу містить глюкозид арбутин, дубильні речовини, фумарову і лимонну кислоти, гіркоту та ін.
У народній медицині верес використовують як засіб, що розпускає локроту, має сечогінну, потогінну і заспокійливу дію. Відвар трави іересу вживають при ревматизмі, простудних захворюваннях, дизентерії, каменях нирок, водянці. Відваром промивають рани, миють голову при випаданні волосся; відварену траву прикладають до забитих місць, переломів, пухлин, вивихів; порошком квіток присипають гнійні оани, екземи, опіки.
Вербозілля лучне
— багаторічна трав'яниста рослина з родини первоцвітих. Стебло повзуче, голе; листки супротивні, з короткими черешками, яйцеподібно-округлі, при основі серцевидні, з дуже дрібними бурими цятковими залозками. Квітки поодинокі, жовті, розташовані в пазухах середніх листків. Плід — коробочка.
Росте у тінистих лісах на вологих грунтах (у вологих і сирих сугрудках і судібровах), по чагарниках, берегах річок, на заплавних луках.
Цвіте у червні—липні. Збирають надземну частину рослини під час цвітіння.
Рослина містить дубильні речовини, лактони, смоли, флавоноїди, листки — вітамін С.
У народній медицині вербозілля лучне застосовують як кровоспинний засіб.
Вероніка лікарська
— багаторічна трав'яниста рослина з родини ранникових. Коріння волокнисте, стебло повзуче, гіллясте, покрите яйцеподібними пухнастими листками; квітки дрібні, блідо-голубі.
Росте в сухих світлих лісах (у сухих і свіжих суборах), серед чагарників, на узліссях, лісових галявинах, просіках, вигонах і пасовищах.
Цвіте від червня до серпня. Збирають траву під час цвітіння, зрізуючи біля самої землі. Сушити необхідно швидко і обережно, щоб уникнути обсипання квіток і втрати природного забарвлення.
Рослина містить дубильні речовини, гіркоту, трохи ефірної олії, смолу, глікозид вероніцин та ін.
У народній медицині вероніку застосовують як відхаркувальний і потогінний засіб. Широко вживають чай з вероніки при хронічному бронхіальному катарі, катарі легенів, бронхіальній астмі, кашлі, хрипоті, хронічних захворюваннях шкіри, а також селезінки. Для приготування чаю беруть 1 столову ложку трави вероніки на 1 склянку води і п'ють 3 рази на день. При втраті голосу, простуді приймають щодня по 2 склянки чаю із суміші листя вероніки, ожини, деревію, підбілу і квіток чорної бузини, взятих у рівних частинах.
Название реферата: Лісова аптека
| Слов: | 2444 |
| Символов: | 18491 |
| Размер: | 36.12 Кб. |
Вам также могут понравиться эти работы: