РефератыАстрономияПеПерша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710 рік

Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710 рік

ПЕРША КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ


ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА


1710 рік


I


Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце


належить вірі, - у цьому першому пункті годиться повести мову про


святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький


народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських


каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й


нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією


збаламучений не був. Добре-бо відомо, що славної пам'яті гетьмана


Богдана Хмельницького з Військом Запорозьким єдина причина


спонукала взятися до зброї і розпочати справедливу війну проти


Речі Посполитої польської (опір турботи про права і вольності):


потреба вборонити свою православну віру, яку влада поляків


різноманітними утисками приневолила до з'єдинення з римською


церквою. Але й після того, як новоримське чужовір'я було


викорінене з Вітчизни, він, саме через спільність релігії, а не з


інших мотивів, удався із Військом Запорозьким і народом руським


до Московської імперії за покровительством і добровільно


піддався.


Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог


кріпкий і нездоланний у битвах допоможе визволити нашу Вітчизну


увінчаною успіхами зброєю блаженної його милості найяснішого


короля шведського з ярма московської неволі, повинен того


дотримуватися і, як і належить йому, особливо пильнувати і рішуче


ставати на перешкоді впровадженню у нашій руській Вітчизні


будь-якої чужої релігії. А якщо де-будь виявиться - чи потай, чи


явно, - то повинен своєю владою її викорінювати, заборонити


проповідувати і поширювати. Також не давати дозволу на проживання


в Україні послідовникам чужовір'я, а особливо облудного іудаїзму.


Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише


єдина православна віра східного обряду під послухом найсвятішого


апостольського Константинопольського престолу навічно була


утверджена і поширювалася для примноження Божої хвали розбудовою


церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоб


воно буяло і квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими


релігіями сусідніх держав.


А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського


митрополичого престолу і задля зручнішого управління духовними


справами нехай найясніший гетьман доб'ється по звільненню нашої


Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена,


надана і довірена та для довколишніх земель від апастольського


Константинопольського престолу первісної екзаршої влади. Таким


чином відновляться колишні стосунки і синівський послух нашої


Вітчизни отому апостольському Константинопольському престолові,


що його євангельською проповіддю наша Вітчизна удостоїлася


просвітитися і утвердитися у святій Вселенській вірі.


II


Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів.


Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай на постраждає


ані від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх


кордонах, що закріплені договорами з Річчю Посполитою, з


найяснішою Портою Оттоманською та з Московською імперією. А


передовсім (щоб не порушувався кордон) по річці Случ (який


визначає територію), що прилучена під проводом Богдана


Хмельницького від Речі Посполитої у власність Гетьманщини і


Війська Запорозького, навічно повернена і усталена на основі


угод.


За тим зобов'язаний ясновельможний гетьман пильно


прослідкувати під час переговорів найяснішої королівської


величності Швеції та, якщо справа потребуватиме, рішуче


обстоювати цей пункт, наскільки стане хисту і змоги. Передовсім


же повинен звернутися з уклінним проханням до його найяснішої


королівської милості, ласкавого пана нашого оборонця, захисника і


покровителя, і закликати, щоб його найясніша величність нікому не


вибачав не лише зневаги прав і вольностей, але й порушення


кордонів і привласнення вітчизняних земель. Понад те належить


найяснішому гетьманові, нехай лиш війна щасливо завершиться,


домогтися від найяснішої королівської величності Швеції такої


згоди і гарантій, щоб найясніша королівська величність і його


наступники - найясніші королі Швеції - довічно вдовольнялись


титулом покровителів України і в дійсності стали б у майбутньому


захистом для нашої Вітчизни і зберегли б незмінними її права,


привілеї і кордони. Рівно ж належить ясновельможному гетьманові


благати найяснішу королівську величність, щоб у договорах його


величності з Московською імперією долучити умову повернення


вільними по закінченні війни наших полонених, які перебувають у


Московській імперії, а також повного відшкодування всіх втрат,


яких завдано Україні воєнними діями.


Окремо ясновельможний гетьман повинен звернутися до


найяснішої королівської величності з ласкавим проханням і


допильнувати, аби наші полонені, які перебувають у королівстві


його величності, вільними без перешкод повернулись у свою


Вітчизну.


III


Оскільки народ, колись званий хозарським, а потім -


козацьким, починає і веде свій родовід від войовничих і


непереможних гетів, а, крім того, закони близького сусідства


нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з


Кримською державою, то Військо Запорозьке неодноразово вступало з


нею у збройну спілку і приймало її союзницьку підмогу для оборони


своєї Вітчизни і своїх вольностей.


Тому, наскільки у майбутньому буде можливим, ясновельможний


гетьман повинен домогтися у найяснішого хана через послів


відновлення колишніх побратимських стосунків із Кримською


державою, оружної підтримки від неї і підтвердження вічної


приязні, з огляду на які сусідні держави у майбутньому не


зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого


насильства.


А по завершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою


благословить новообраного гетьмана посісти резиденцію під час


жаданого і співзвучного нашим задумам миру, - тоді він буде


зобов'язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль


відповідно до свого високого уряду, дбати про те, щоб не було ані


нейменших порушень тривкого договору з Кримською державою. Щоби


побратимські стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися


самовільно зухвалими порушниками з нашого боку, які, за звичкою


розбійного люду, не соромляться ламати і переступати не лише


звичаї дружби і сусідства, але й мирні договори.


IV


Військо Запорозьке Низове заслужило собі невмирущу славу


незліченними лицарськими подвигами на морі і на суходолі, за що


було нагороджене багатими даровизнами для спільного вжитку і


користі. Проте Московська імперія з метою пригноблення і грабунку


Війська Запорозького воздвигла, орудуючи в найрізноманітніший


спосіб, на його грунтах і угіддях самарські городи, розмістила по


Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську Запорозькому


незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах, принизити


і завдати несправедливих втрат. А наостанок підступно спустошила


і військове гніздо запорожців - Січ-заступницю.


Отже, по завершенні війни - дай-то, Боже, щоб із щасливим


наслідком (якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих


своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини московитів),


- повинен буде ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого


короля його милості шведського з Московською імперією про


благодатний мир припильнувати, аби Дніпро і посідлості Війська


Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і


повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому


не допускати там ані спорудження фортець, ані заснування городів,


ані слобід з обумовленим терміном.


Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише


потурати спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який


час, будь-яким чином і з будь-якого приводу, але повинен надавати


всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.


V


Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську


Запорозькому Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і


тепер, по визволенні - дайто, Боже, - нашої Вітчизни від


московської неволі, нехай ясновельможний гетьман поверне Війську


Запорозькому Низовому оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і


перевозом через Дніпро, який міститься там-таки. Нехай буде


поновлено за військовий кошт у Терехтемирові шпиталь для козаків,


виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то крайньою вбогістю,


а також передбачено для них харч і одяг. Рівно ж весь Дніпро -


згори, від міста Переволочної, аж до самого гирла, а також


Переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городом


Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території


Полтавського полку, та Кодацьку фортецю з усіма угіддями -


повинен ясновельможний гетьман, а по ньому наступники його уряду,


- згідно з давніми правами і привілеями, - зберегти у законному


володінні Війська Запорозького і нікому з визначніших людей


духовного чи світського стану не дозволяти у Дніпрі від


Переволочної аж до самого гирла риболовити без обмежень. Зокрема


річками, потоками і всіма визначеними угіддями у Дикім полі аж по


Очаків не має права володіти і користуватись ніхто, крім самого


Війська Запорозького.


VI


Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний


час, так і в час війни, слушного і корисного державному устрою і


порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і


громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на


них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і


схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед


вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж


у Війську Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині


дотримуються саме такого порядку при гетьманській владі, згідно


зі старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів


Війська Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть


потоптавши рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой


закон: "Так хочу-так повеліваю". Через те непритаманне


гетьманському уряду самоуправство у Вітчизні і Війську


Запорозькому запроваджувався розлад, викривлення прав і


вольностей, утиски посполитих та насильний, невиважений розподіл


військових посад, а відтак росла зневага до генеральної старшини,


полковників і значного товариства. Тому ми - генеральна старшина


кошовий отаман і все Військо Запорозьке склали угоду і затвердили


з найяснішим гетьманом у ході виборів його ясновельможності


закон, який повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому:


чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні


старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що


вони постійно перебувають при боці гетьмана;


після них у звиклому порядку ті ж права народних радників


нехай мають городові полковники;


крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди


гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному


визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених.


З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними


радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його


наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про


всі громадські справи і немає права нічого вирішувати,


розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і


схвалення ними.


Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються


одностайною ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні


кожного року проводитися у гетьманській резиденції: перша - на


Різдво Хрістове, друга - на Великдень і третя - на празник


Покрови Пресвятої Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише


полковники зі своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні


радники з усіх полків, але також посли від Війська Запорозького


Низового для участі і дораджування; по одержанні універсалу від


гетьмана вони зобов'язані бути присутніми і прибути точно у


визначений час. І коли ясновельможний гетьман запропонує якісь


питання для спільного розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро,


не дбаючи про жодний зиск - свій власний чи інших осіб, -


відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради в


такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані


шкоди справам Вітчизни, - нехай обминуть її лихо і згуба!


Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для


них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи,


котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то


ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу


для владнання і попровадження таких справ з відома генеральної


старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи


сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст


належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною


і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні


листування, в першу чергу - з чужинецькими країнами і таке, що


могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.


А щоб постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і


генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками,


необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з


них повинен, перш ніж приступити до виконання обов'язків своєї


посади, особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру


відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов'язків


своєї посади схваленою публічно присягою відповідної форми.


Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено


щось незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і


вольностей чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини,


полковники і генеральні радники владні використати свободу


голосу, щоб особисто або ж - якщо того вимагатиме крайня і


невідклична потреба - публічно на нараді висловити докір його


ясновельможності і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і


вольностей, не завдаючи при тому ані найменшої образи високій


гетьманській честі. На ті докори ясновельможний гетьман не


повинен ані ображатися, ані не має права за них мстити, -


навпаки, повинен постаратися виправити переступи.


Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде


обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом


з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати


участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а


також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і


утисків посполитому люду.


І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і


генеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно


шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому


відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, - так


і ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх


за побратимів, а не за слуг, не вважати їх своїми вл

асними


підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої


гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за


винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.


VII


Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників,


генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а


понадто з рядових козаків, - чи то образивши проти звичаю


гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у


якомусь інакшому переступі, - то ясновельможний гетьман не


повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї


влади чи особисто призначати йому кару.


Така справа - кримінальна чи якась інша - має бути передана


на розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте


безстороннє рішення він ухвалив, - такому повинен кожен


правопорушник підкоритися.


VIII


Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити


ясновельможному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини,


які постійно перебувають при боці гетьмана - котрі справи до чиїх


обов'язків та уряду належатимуть, - а також особисто отримувати


від нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього


дворових слуг гетьманових, котрі не повинні втручатися до жодних


військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до


пересилання військової кореспонденції, навіть незначної.


IX


Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були


генеральні підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею,


млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами та


давали у усьму лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер


встановлюємо за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо


як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже,


визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою


загалу був обраний генеральний підскарбій - чоловік значний і


заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з


відома гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і


доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний


зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права


і не зазіхати ані не військовий скарб, ані на надходження до


військової скарбниці; не обертати їх на власну користь, а


вдовольнятися власними чиншами і доходами, передбаченими для


гетьманської особи й булави. Це - індукти з Шептаківської сотні,


з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських і Оболонських та інші


доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської


посади. Понадто ясновельможний гетьман не має права ані


самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь


Війська Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було б


претекстом іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а


найпаче ченцям, священикам, бездітним вдовам, дрібним посполитим


і військовим урядовцям, особистим слугам дворакам та приватним


особам.


Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як


підручний гетьмана і бути там присутнім, де постійно перебуватиме


гетьманська резиденція. Крім того, у кожному полку необхідно


обрати загальною ухвалою полковника і старшини обох станів -


козаків і посполитих - по два підскарбії, теж заприсяжених, з


визначніших маєтних людей. Вони повинні відати полковими і


цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними


і видатками та щороку звітуватись про свою діяльність.


До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих


безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх


полках за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і


передання до рук генерального підскарбія. Панам полковникам рівно


ж не пристало бути причетними до полкових коштів, а мусять


удовольнятися доходами і пільгами своїх посад.


X


Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого


уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську


Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і


докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим


не чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті


надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі


краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без


тих прикрощів - догіднішого, відраднішого і спокійнішого.


Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани


та інші військові і посполиті урядовці більше не наважувалися


виконувати панщизн та інших приватних робіт силами козаків і


посполитих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми


підлеглими ані слугами: не посилати на сінокіс ані на жнива, не


силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства захопленням


грунтів чи примусом до невигідного їх продажу і не конфісковувати


за леда-яку провину усе майно - рухоме і нерухоме. Також не


залучати ремісників без оплати до виконання панам урядовцям


домашніх робіт, а козаків не увільняти від служби заради


приватних доручень. Ясновельможний гетьман повинен усією повнотою


влади викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити,


щоб не давати прикладу для наслідування іншим.


Усе те лихо - утиски і грабунок бідного посполитого люду -


корениться у честолюбстві захланних хабародавців. Не маючи на те


прав ані заслуг, а лише ненатлі бувши жадобою власного зиску,


вони заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи


гетьманську прихильність принадами хабарів, і таким робом


допинаються поза вільними виборами проти права і слушності до


найвищих гідностей - полковничої булави й інших посад. Тому


суворо постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на


жодні подарунки чи обіцянки і нікому не доручав полковничої


булави чи інших військових і посполитих посадах з огляду на


особисті стосунки та щоб силоміць на ті посади нікого не


нав'язував.


Військові і посполиті урядовці, а надто полковники,


неодмінно мають обиратися на виборах свобідним голосуванням і


волевиявленням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана,


проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі


згоди гетьмана. Такого ж порядку належить дотримуватися і


полковникам: не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи


на основі особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням


усієї сотні, а також не усувати їх з посад внаслідок особистих


незгод.


XI


Вдови - козачі дружини - і їхні осиротілі діти, козачі


господарства і жінки у відсутності їхніх чоловіків, - коли ті


будуть зайнятими у воєнних походах або на якихось інших


військових службах, - щоб не притягалися до виконання жодних


повинностей ані до громадських робіт, які входять в обов'язки


посполитих, та щоб не обкладалися повітовими податками, -


погоджено і затверджено.


XII


Не меншими утисками обтяжені й українські міста, бо села,


які раніше підлягали їм безпосередньо і надавали допомогу у


виконанні повинностей посполитих, були передані у власність


духовних і світських державців, а людність, що замешкувала ті


міста, порідшала, проте зобов'язана без жодних пільг справляти ті


самі повинності, які виконувалися раніше з допомогою отих


відторгнутих і переданих іншим власникам поселень.


Тому, коли у визволеній від московської неволі Вітчизні


нашій нарешті запанує мир, має бути призначений і проведений


спеціально визначеними для того комісарами генеральний перепис


усіх громадських маєтностей, що ними наділені державці. Наслідки


цього перепису подати у присутності гетьмана на розсуд високої


Генеральної ради, ухвала якої твердо визначить, хто має право, а


хто не повинен користуватися угіддями і маєтностями Війська, а


також - які податки зобов'язані сплачувати та який послух мають


виявляти піддані посесорам.


Нещасному підупалому посполитому людові множаться утиски і


через те, що козаки нерідко захищають заможніших селян від


міських і сільських повинностей, приймаючи їх у підсусідки, а


маєтніші купці, чванячись і гетьманськими універсалами і


покровительною прихильністю полковників, уникають громадських


повинностей, до яких зобов'язані, й відмовляються підсобити


нужденному поспільству.


Тому ясновельможний гетьман хай не забуде своїми


універсалами навернути і селян, які користуються заступництвом


козаків, і купців до виконання громадських повинностей, а також


заборонити надалі надавати їм заступництва.


XIII


Стольне місто Русі - Київ - та інші міста України нехай


непорушно і недоторкано зберігають всі свої права і привілеї,


слушно їм надані. Гідністю цих виборчих зборів постановлено і


доручено ствердити у свій час гетьманською владою.


XIV


З-поміж інших видів утисків, що ними пригнічені посполиті й


рядові козаки в Україні - нашій Вітчизні, - ніщо не може більш


пригнобити і виснажити народ, аніж наїзди подорожніх, які кудись


прямують чи повертаються, а також узвичаєні протиправні


повинності надавати підводи, супровід і вшановувати дарами.


Нужденні посполиті й прості козаки доведені тими повинностями до


відчаю, тому що сила-силенна чужинців і місцевого люду усіх


станів і посад пускаються у довгу подорож роксоланськими містами


і селами обох берегів Дніпра чи то у військових, чи у своїх


приватних справах, а не раз їдуть, виконуючи перше-ліпше


доручення, й особисті слуги не лише гетьмана, але й генеральних


старшин, полковників, сотників і значних товаришів, а понадто й


вищого духовенства.


А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби чи бажання,


примушують городових і сільських отаманів справляти собі


невластиві почесті: підносити дари й забезпечувати харч, напої,


транспорт, супровід і варту. Ще інші, головно слуги, чинять


безсовісні здирства, вимагаючи без конечної потреби незліченну


кількість підвід з кіньми. Якщо ж городові чи сільські отамани не


в змозі задовольнити ті забаганки, то вимагачі таки правлять


свого, вдаючись до брутальної лайки і нагайки, щоб змусити


урядовців для залагодження справи власкавити їх грошовими дарами.


Декотрі забирають із собою в'ючних коней, а потім їх або


привласнюють, або продають. А поміж генеральними старшинами,


полковниками й іншими зверхниками, світськими і духовного стану,


повелося змушувати городових отаманів лагодити за громадський


кошт свої карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг.


Понадто не встидаються турбувати міські ради, домагаючись через


спеціально вишколених слуг розваг і задоволення потреб своєї


кухні.


Між тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись


заручитися милістю і прихильністю сановних подорожніх, -


насамперед у своїх приватних, а не у громадських справах -


всіляко догоджають зверхникам і їхнім слугам. А не раз оті


городові й сільські отамани і самі чигають на можливість


полакомитися під приводом гостинності: раденько запрошують


подорожніх, котрим достатньо і пригорщі харчу й питва, на пишну


гостину. Там доволі напиваються різноманітних напоїв, а харчі


розподіляють поміж собою, долучаючи усе це в облікові книги поміж


видатки, і таким чином не лише обтяжують посполитим повинності і


збільшують їм чинш, а допроваджують таки до крайнього зубожіння.


Тому по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли


у ній нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший


гетьман повинен у всіх підвладних йому містах запровадити такий


лад, щоб народ не пригнічувався недоречними повинностями в міру


поліпшення стану держави. Для того у громаді кожного міста треба


обрати і привести до присяги підскарбія, підлеглого полковому


підскарбію, який би мав під своєю орудою і опікою усі військові


прибутки і видатки і правдиво вносив їх у облікові книги. Якщо


по щорічному обрахунку тих видатків буде поміченим у боргах і


незаконних розтратах, - то їх слід відшкодувати з власних коштів


того підскарбія, щоб повернути місту. Тому повинен вносити в


облікові книги лише ті випадки, що пов'язані з поїздками у


конкретній справі: хто з чиєю подорожною відбував подорож та


якими вигодами користувався.


А насамперед нехай найясніший гетьман виявить спасенну


турботу, аби скасувати у нашій Вітчизні повинності поштову і


надання супроводу та випадки насильного вимагання підвід і


подарунків, налагодивши справу так, як у сусідніх країнах, - там


ніде нема такого проклятущого і обтяжливого для посполитих


звичаю. А для перевезення листів нехай найясніший гетьман введе


за прикладом і зразком чужоземних держав пошту за військовий кошт


у відповідних полках підвладної йому території, попередньо


докладно і всебічно обговоривши, вирішивши і затвердивши цю


справу на Генеральній раді.


XV


Орендна плата, призначена на щорічну платню компанійським і


сердюцьким полкам та на інші військові видатки, вважається всією


людністю роксоланською - козаками і посполитими - надто


обтяжливою, а постій компанійців і сердюків - нестерпною завадою.


Отже, і від тої оренди і від згаданого постою треба


відмовитися і зовсім їх скасувати.


Розглянути і вирішити на Генеральній раді, з яких джерел


поповнити і відновити для видатків занепалу військову скарбницю,


вичерпану на проведення воєнних дій, а також - яку кількість


кінного і пішного війська доцільно залишити по завершенні війни


при боці найяснішого гетьмана для військової служби.


XVI


Не раз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює


свої образи й обурення тим, що орендарі, а також ярмаркові


комісари щокрок переслідують силою-силенною незвиклих і


непомірних здирств. Через ті утиски убогому чоловікові незмога й


приступити до ярмарку, аби продати яку дрібницю для порятунку від


нужди чи що для домашньої потреби пристарати без ярмаркового


мита. А як трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже


оберуть оті ярмаркові комісари до нитки.


Отже, орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до


військової скарбниці з ввозу і вивозу лише певних товарів і лише


в точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців


нічого зайвого і не чинячи ані нейменшого здирства вірним убогим


людям.


Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих


осіб, які зобов'язані його сплачувати, а не з убогих людей, котрі


приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати чи прикупити для


власних потреб.


Також нехай утримаються заводити будь-які судові справи - не


лише кримінальні, а й інші поточні - та не завдають непомірних


утисків і здирств посполитим і містам.


За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує,


використовуючи з належним старанням свою владу.


Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і


вольності у Вітчизні для непорушного дотримання і охорони та для


успішного виконання оцих угод і конституцій, котрі його


ясновельможність владна ствердити власноручним підписом,


військовою печаткою і відповідною присягою.

Сохранить в соц. сетях:
Обсуждение:
comments powered by Disqus

Название реферата: Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710 рік

Слов:4104
Символов:35674
Размер:69.68 Кб.