ВІЛ-інфекція

Будова вірусу. Проведені детальні дослідження властивостей ВІЛ-2 показали, що при певній подібності з ВІЛ-1, він відрізняється від останнього за антигенною структурою й по послідовності підстав у нуклеїнових кислотах. ВІЛ-2 більше близький по своїм властивостям (у тому числі за антигенною структурою й складу генетичного матеріалу) до вірусу імунодефіциту мавп (SIV/ВИО), ніж до ВІЛ-1.

ВІЛ-1 і ВІЛ-2 інфікують ті ж популяції кліток, зв'язуються з тими ж CD4-рецепторами. Проведено аналіз повного генома ВІЛ-2. У цілому його організація подібна з таким ВІЛ-1. На додаток до класичних ретровірусним генам gag, pol й env обидва віруси містять гени vif, vpr, tat, nef й rev.

Одним з найбільш істотних розходжень між вірусами є наявність у ВІЛ-1 гена vpu, не виявленого у ВІЛ-2. У той же час ВІЛ-2 містить ген vpx, якого нема у ВІЛ-1. Продуктом гена vpu є білок з молекулярною масою 14-16 кд, а гена vpx - білок з молекулярною масою 12-14 кд. Продукт гена vpu досить важливий для дозрівання й вивільнення вірусу із клітки. Гени tat, ref й nef необхідні для вірусної реплікації й експреси вірусного генома. Роль генів vif й vpr поки неясна. Вважають, що vif може відігравати роль у посттрансляційній модифікації вірусних білків.

Найбільш консервативними ділянками геномів ВІЛ-1 і ВІЛ-2 є гени gag й pol. Вони відповідно мають 57 й 59% гомології. Менш консервативна ділянка, що кодує оболонкові білки, що особливо втримуються в зовнішній частині оболонки вірусу (37% ідентичних амінокислот). Було встановлено, що більшість цистеінових залишків у ВІЛ-1 і ВІЛ-2 стабільно, це свідчить про те, що третинна структура білка може мати важливе функціональне значення. Трансмембранна частина оболочечного білка - gp41- більш стабільна, а ніж зовнішня - gp120.

Є розходження в молекулярній масі білків ВІЛ-1 і ВІЛ-2. Зокрема, зовнішній оболонковий гликопротеін має молекулярну масу 120 кд, у ВІЛ-2 цей білок має мол. масу 140 кд. Трансмембранний білок у ВІЛ-2 - 36 кд, а у ВІЛ-1 - 41кд Білки кодовані геном gag у ВІЛ-1 мають мол. масу 24 й 17 кд, а у ВІЛ-2 - 26 й 15 кд.

Систематичні спостереження свідчать про те, що ВІЛ-2 не передається настільки легко, як ВІЛ-1. Для передачі ВІЛ-2 необхідні повторні контакти. Основним шляхом передачі інфекції є гетеросексуальний шлях. Не зареєстровані випадки вертикальної передачі ВІЛ-2, не спостерігалася також передача інфекції внаслідок годівлі грудьми. Було виявлено, що більшість сіропозетивних дітей одержали інфекцію при переливанні крові. Однак повідомлено про випадок вертикальної передачі від матері до дитини. Попередні дані свідчать, що інкубаційний період є досить тривалим.

Судячи із серологічних даних і по одночасному виділенню обох вірусів від тих самих осіб або по інших вірусних маркерах, у районах циркуляції обох вірусів мають місце подвійні інфекції. Разом з тим, слід зазначити, що випадки подвійної інфекції, засновані винятково на серологічних даних, повинні інтерпретуватися досить обережно у зв'язку з наявністю перехресних реакцій.

Клінічні відмінності. Більшість дослідників, що вивчали ВІЛ-2, знайшли, що ця інфекція розвивається повільніше, ніж ВІЛ-1. Симптоматика СНІД викликаного ВІЛ-2 у цілому не відрізняється від симптоматики СНІДа, викликаного ВІЛ-1. Вірус типу 2 викликає ті ж клінічні синдроми. У хворих спостерігається різке зниження кількості циркулюючих CD4-лімфоцитів. Попередні дані свідчать про більш сприятливий плин СНІДа, викликаного ВІЛ-2. В осіб інфікованих ВІЛ-2 навіть через 3 роки не було виражених лимфаденопатії або СНІДа. У зв'язку з подібними спостереженнями вважають, що ризик розвитку СНІДа в людей, інфікованих ВІЛ-2 нижче, ніж при зараженні ВІЛ-1. Разом з тим у спостереженнях Clavel 7 з 17 хворих СНІДом, викликаним ВІЛ-2, померли протягом 1 року.

Отже, питання про плин інфекції має потребу в подальшому вивченні. Залишається також неясним вплив подвійної інфекції (ВІЛ-1 і ВІЛ-2) на клінічний плин.

5. ЛІКУВАННЯ

У різних країнах ведуться інтенсивні дослідження з метою виявити ефективні лікувальні засоби проти СНІДу. Основні стратегічні напрямки цих робіт - пошук противірусних препаратів, що впливають на ВІЛ у різні стадії його розмноження, і застосування методів відновлення порушених при СНІД функцій імунітету.

Один з перспективних шляхів - пошуку препаратів, що блокують синтез зворотної транскриптази, тобто процес, коли відбувається переписування генетичної інформації із РНК на ДНК. Зараз найбільш перспективними в змісті протидії зворотної транскриптазе вважаються аналоги нуклеотидів. Одним з перших більш-менш ефективних препаратів став азидотимидин (зидовудин, AZT). Він збільшує середній час виживання хворих у пізніх стадії СНІДа приблизно на рік. Однак азидотимидин у значній мірі токсичний - від нього більше інших страждає кістковий мозок, що приводить до анемії. У цей час намагаються застосовувати інші аналоги нуклеотидів самостійно або в різних комбінаціях один з одним. У зв'язку із цим клініки й лабораторії постійно роблять набір волонтерів для цього. От перелік основних препаратів, які на травень 1997 року перебували в стадії клінічних випробувань і давали найбільш ефективні результати:

Adefovirdipivoxil - відрізняється ациклічним залишком цукру й однією фосфатною групою, у зв'язку із чим легше фосфорилюється в клітині, ніж інші аналоги нуклеотидів.

Beta-fluoro-dd - флюороаналог діданозина; завдяки атому фтору засвоюється краще, ніж діданозин. Ефективний проти тих штамів вірусу, які мають множинну стійкість до дідеоксинуклеотидів через мутацію в 151 триплеті гена зворотної транскриптази.

Didanozine - менш токсичний ніж AZT, аналог нуклеотида; краще метаболізує у клітині.

Ritonavir, ABT-378 (в 10 разів сильніше Ritonavir), Saquinavir, Indinavir. Ефективно комплексне використання цих препаратів.

Обнадійливі результати отримані при застосуванні Ro 24-7429. Його дія заснована на зв'язуванні білка - продукту гена tat, тобто придушується ефект трансактивації вірусу.

Отже, ефективні противірусні препарати одержати можливо, але справа ускладнює той факт, що ВІЛ має дуже велику мінливість. В одному організмі можна постійно виділяти нові сіроваріанти вірусу. У зв'язку із цим ВІЛ швидко здобуває лікарську стійкість, і ефективні раніше препарати стають майже марні.

Розробляються й методи симптоматичної й патогенетичної терапії. Одна з підбадьорюючих розробок - препарат з розчинних молекул CD4, здатних зв'язуватися з ВІЛ і перешкоджати його адсорбції на мембранах специфічних кліток.

Поки ж головні міри звернені на терапію саркоми Капоши, опортуністичних інфекцій. Сильніше піддаються лікуванню захворювання, викликані грибками, токсоплазмами. Вплив на збудника пневмоцистоза не так ефективно. Ще менш діюче лікування інфекцій, викликаних деякими вірусами, що активуються при СНІД.

Спроби відновлення імунної системи за допомогою МУЛ-2, інтерферонів, тимусних факторів або трансплантації відсталого мозку не мають значного успіху. Спостерігаються лише тимчасові поліпшення. При цьому, іммунотерапія може спровокувати посилення реплікації ВІЛ, тому що вірус розмножується в основному в клітинах, що діляться.

ВИСНОВОК

Отже, зараз уже багатьом ясно, що СНІД - одна з найважливіших і трагічних проблем, що виникли перед всім людством наприкінці ХХ століття. І справа не тільки в тім, що у світі вже зареєстровані багато мільйонів інфікованих ВІЛ і більше 200 тисяч уже загинуло, що кожні п'ять хвилин на земній кулі відбувається зараження однієї людини. СНІД - це складна наукова проблема. Дотепер невідомі навіть теоретичні підходи до рішення такого завдання, як очищення генетичного апарату клітин від чужорідної (зокрема, вірусної) інформації. Без рішення цієї проблеми не буде повної перемоги над СНІДом. А таких наукових питань це захворювання поставило багато...

СНІД - це найтяжча економічна проблема. Зміст і лікування хворих й інфікованих, розробка й виробництво діагностичних і лікувальних препаратів, проведення фундаментальних наукових досліджень і т.д. Уже зараз коштують мільярди доларів. Досить непроста й проблема захисту прав хворих СНІДом й інфікованих, їхніх дітей, рідних і близьких. Важко вирішувати й психосоціальі питання, що виникли у зв'язку із цим захворюванням.

СНІД - це не тільки проблема лікарів і працівників охорони здоров'я, але й учених багатьох спеціальностей, державних діячів й економістів, юристів і соціологів.

Усе повинні знати й розуміти, що СНІД увійшов з нами в XXI століття. І для того, щоб вижити, зменшити ризик зараження й поширення захворювання, якнайбільше людей у всіх країнах повинні багато чого знати про СНІД - про розвиток і клінічні прояви захворювання, його профілактику й лікуванні, догляд за хворими, психотерапію хворих й інфікованих.

ЛІТЕРАТУРА

1. Н.К. Шарова, А.Г. Букринська, „Особливості взаємодії білків у складі ВІЛ-1; Питання імунології”, 1990р.

2. Л.А. Кожемякин, В.Г. Бондаренко „Нестабільність генома й СНІД. Біохімія”, 1992р.

3. В.П. Кузнєцов. „Система інтерферону при Віл-інфекції. Питання вірусології”, 1991р.