Міністерство освіти і науки України
Вищій навчальний заклад
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Горлівський регіональний інститут
РЕФЕРАТ
з дисципліни: Лікувальна фізична культура
тема:
Особливості побудови занять фізичного виховання. для студентів СМГ із захворюваннями дихальної, серцево-судинної (ССС) та травної систем
2010 р
ПЛАН.
1. ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ
1.1 Морфо фізіологічні особливості при захворюваннях органів дихання.
1.2 Роль фізичних вправ у комплексному лікуванні захворювань органів дихання.
1.3 Особливості методики занять.
2. ЗАХВОРЮВАННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
2.1 Спостереження дітей з гіпертонічними реакціями і гіпертонічною хворобою.
2.2 Спостереження дітей зі зниженим артеріальним тиском.
3. ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ
3.1 Роль фізичних вправ у комплексному лікуванні захворювань органів травлення.
3.2 Особливості методики фізичного виховання при окремих захворюваннях системи травлення.
1. ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ
1.1 Морфо фізіологічні особливості при захворюваннях органів дихання
Серед студентів, віднесених до спеціальної медичної групи, зустрічається чимало осіб, яким поставлений той чи інший діагноз: хронічний бронхіт, хронічна пневмонія, астматичний бронхіт, бронхіальна астма та інші.
Патологічний процес у легенях під час таких захворювань органів дихання порушують нормальну діяльність функції всіх основних компонентів, які складають апарат зовнішнього дихання.
При захворюваннях органів дихання уражається не тільки слизова оболонка органів, а охоплюється вся стінка і передбронхіальна клітковина, що призводить до анатомічних і функціональних порушень бронхіального дерева. Різко знижується еластичність бронхів і легень, порушується обмін дихальних газів (кисню і вуглекислого газу) між альвеолярним повітрям і кров'ю, яка тече в альвеолярних капілярах. Дифузія кисню і вуглекислого газу залежить і від опору, який створюється альвеолярною мембраною, і від умов кровопостачання легеневої тканини. Хронічний запальний процес, що викликає склерозування альвеолярної мембрани і звуження просвіту легеневих судин, призводить до порушення дифузійних процесів, особливо руху кисню. Тому при хронічних запальних захворюваннях легень і бронхів кров, яка йде від легень, недостатньо насичена киснем. Цей недолік особливо відчувається при м'язовому навантаженні.
Студенти, які мають таку патологію, на перших етапах занять фізичною культурою в спеціальній медичній групі легше переносять короткочасні навантаження швидкісно-силового характеру з достатніми періодами відпочинку, ніж циклічні вправи на витривалість.
При стійких і виражених змінах в легенях фізичні вправи компенсують порушену вентиляцію й різко знижену еластичність тканини легень, а також сприяють зміцненню дихальної мускулатури.
Захворювання органів дихання, зокрема, хронічний бронхіт, хронічна пневмонія, нерідко супроводжуються вираженим в різній ступені астматичним синдромом, аж до типової клінічної картини бронхіальної астми в зв'язку із створенням патологічного коркового стереотипу. Поступово виникає і прогресує дихальна недостатність, яка обумовлена різними патологічними проявами у дихальному апараті і поза ним. Страждає увесь організм, працездатність різко падає, погіршується пам'ять. Крім серйозних порушень кардіореспіпаторної системи, наступають аміни рухливості нервових процесів у ЦНС. Інколи відбуваються деформації опірно-рухового апарату (хребта, грудної клітки), порушення з боку внутрішніх органів. Вимушена гіподинамія в процесі частих загострювань, особливо, простудних, веде за собою відставання у фізичному розвиткові.
1.2 Роль фізичних вправ у комплексному лікуванні захворювань органів дихання
Фізична культура широко застосовується у всі періоди, при всіх ступенях захворювань органів дихання з врахуванням протипоказань, як один з потужних засобів відновлювальної терапії.
Цілеспрямоване застосування фізичних вправ сприяє відновленню порушеної рівноваги між основними процесами ЦНС (збудженням і гальмуванням).
За допомогою систематичних фізичних вправ створюється можливість переводити поверхневе дихання у більш глибоке, поліпшувати режим дихання при задишці, збільшувати вентиляцію легень і газообміну, знижувати і ліквідувати гіпоксію.
Фізичні вправи, викликаючи посилення крово- і лімфообігу, сприяють більш швидкому і повноцінному розсмоктуванню запального інфільтрату, утворюваного ексудату в легенях і в плевральній порожнині. Під їх впливом спостерігається значне морфологічне і функціональне збільшення можливостей організму, які проявляються у значному збільшенні об'єму грудної клітки, збільшенні легень і фізіологічних легеневих показників. Із збільшенням функціонального стану органів дихання, серцево-судинної системи хворий студент набуває великої впевненості у своєму видужуванні.
Таким чином, застосовування засобів фізичної культури у комплексній терапії органів дихання є клінічно обґрунтованим. Ефект, одержаний від їх застосування, не може бути досягнутий іншими засобами.
1.3 Особливості методики занять
При захворюваннях дихальної системи треба особливо ретельно стежити за чистотою і провітрюванням залу, уникати переохолодження.
В перші тижні занять необхідно обмежувати вправи на витривалість, швидкість, силу, щоб зменшити задишку. При бронхіальній астмі основне завдання занять полягає у виробленні правильного дихання (повного, глибокого, з акцентом на видиху) з підняттям ребер і опусканням діафрагми при помітній рухливості грудної клітини і передньої стінки, живота. При проведенні таких занять слід дотримуватися принципу «розсіювання» навантаження з поступовим включенням у роботу всіх м'язових груп, дотримуючись хвилеподібної фізичної кривої занять. На перших заняттях застосовуються вправи прості за координацією і без вираженого м'язового напруження. Через 4—6 вправ — відпочинок, ходьба і розслаблюючі вправи, поглиблене дихання. Поступово вправи ускладнюються як за координацією, так і за їх зусиллям.
Основними формами фізичного, виховання студентів спеціальної медичної групи із захворюваннями органів дихання є:
1. Обов'язкові учбові заняття з фізичного виховання не менше 4-х годин на тиждень у формі уроку.
2. Ранкова гігієнічна гімнастика, виконана студентами самостійно, за узгодженим з викладачем або лікарем комплексом.
3. Фізкультурна пауза в процесі навчання під керівництвом громадських інструкторів.
4. Самостійні заняття фізичною культурою.
5. Прогулянки пішки і ближній теренкур.
6. Заходи з метою загартування організму.
Загартовуючі процедури і заходи.
Загартовування відіграє величезну роль у профілактиці простудних захворювань, які не тільки знижують стійкість і опір організму, а й провокують приховано протікаючі захворювання і призводять до загострення хронічних захворювань.
Людина — система, підпорядкована єдиному для всієї природи закону, але система саморегулююча, самостійно підтримуюча, відновлююча, спрямовуюча і навіть вдосконалююча. Ця саморегуляція визначає постійне пристосовування організму до різних несприятливих впливів зовнішнього середовища, забезпечуючи при цьому підтримання температури тіла на одному рівні.
Фізіологічна суть загартовування полягає у вдосконаленні терморегулюючих механізмів.
Загартовування повітрям
. Воно доступне всім і його можна проводити цілий рік. Види загартовування: сон при відкритих вікнах, а взимку при напіввідкритих кватирках, зимові види спорту, оздоровчий біг цілорічно, повітряні ванни і т. д.
Ходіння босоніж
. Рекомендуються такі види загартовування: ходьба по кімнаті босими ногами, ванни для ніг з поступовим зниженням темпеоатури води від -1-30°С до + 8°С; ходьба босоніж по краю водойми і мокрому піску, траві, сухому піску, нерівній' землі і гальпі; контрастні холодно-гарячі ванни для ніг; біг босоніж на снігу або льоду з поступовим збільшенням їх тривалості від 1 до 10 хв-
Загартовування водою.
У порядку зростання сила впливу на організм розподіляється таким чином: вмивання, обтирання, обливання, ванни, душ, купання в закритих і відкритих водоймах.
Вмивання.
Добрий загартовуючий ефект має щоденне вмивання водою контрастних температур.
Обтирання. Обтирання тіла здійснюється за допомогою губки або рушника, змочених у воді, температура якої поступово знижується.
Обливання.
Обливання починають при температурі води 34—35°С. Через кожні 3—4 дні температуру знижують на 1—2°С, доводячи її до кімнатної температури (водопровідної).
Ванни. Ванни можуть бути місцеві й загальні. Можна рекомендувати місцеві контрасні ванни для загартування ніг. Після прийому ванни (34—37°С) протягом 10—15 хв слід робити обливання водою на 2° прохолоднішою. В подальшому температуру води у ванні можна не знижувати, а температуру води для обливань можна поступово знижувати на Г і доводити до температури водопровідної.
Душ.
Душ чинить сильний вплив на організм. Температура води на початку загартування повинна бути ЗО—35°С, тривалість душу — не більше 1 хв. Через кожні 3—4 дні температуру води знижують на 1—2°С, доводячи до температури водопровідної. Після досягнення високого ступеня загартованості можна приймати контрастний душ, чергуючи гарячу воду з холодною. Це чергування повторюють З—4,рази протягом 3 хв.
Купання.
Тут термічний ефект загартовування холодною водою поєднується з одночасним впливом повітря і сонячної радіації, а також ефектом дії фізичних вправ (плавання)'.
Лазня
— чудовий засіб, який дає змогу підвищувати опір організму простудним захворюванням, знижувати нервово-психічне перенапруження і підтримувати працездатність на високому рівні. Перебування в парильному відділенні або в тепловій камері сауни викликає розширення судин, посилює кровообіг у всіх органах і тканинах. Під впливом високої температури і масажу деркачем активізуються діяльність потових і сальних залоз, що сприяє виділенню з організму шкідливих продуктів.
Загартування сонячним промінням.
Доцільно починати загартування сонцем з перших теплих днів і продовжувати його все літо. Якщо прийом сонячних ванн починається з середини літа, то їх слід збільшувати особливо обережно. Загартована, загоріла шкіра більш стійка до опіків, запалень, шкіряних захворювань. Під впливом сонячної радіації стимулюється діяльність нервової системи, підвищується загальний тонус і працездатність. У залежності від пори року ці процедури починають з 5—10-хвилинного перебування на сонці, а потім тривалість кожної збільшують на 5—10 хв поступово доводячи до 2—3 годин з 15-хвилинними перервами для перебування в тіні після кожної процедури.
2.
ЗАХВОРЮВАННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
Загальні стани методики проведення занять з школярами, захворюваннями серцево-судинної системи:
· груповий метод занять (бажано на свіжому повітрі, в парку або в сквері, тобто необхідність гартуючого ефекту занять);
· урок будується так, щоб переважали циклічні вправи (різні види ходьби, перегони, поєднання бігу і ходьби, лижні прогулянки, катання на ковзанах та ін.);
· виключаються вправи із затримкою дихання, натуженням, на тренажерах і тому подібне.
В процесі занять потрібний контроль за частотою сердечних скорочень і диханням, кольором шкіри і загальним станом хворого.
Діти, що перенесли ревматичну атаку (хворі ревматизмом), із стаціонару переводяться на доліковування в кардіологічний санаторій. Потім кожні 3 місяці школяра оглядає кардіоревматолог, проводиться аналіз крові, знімається ЕКГ та ін. Для профілактики загострень санують ротову порожнину, осередки хронічної інфекції (гланди та ін.), проводять сезонні бициллинопрофилактику. Двічі в рік школяра повинні оглядати стоматолог і отоларинголог. Виписка в школу можлива, якщо у дитини в нормі ШОЕ, лейкоцити і немає негативної динаміки на електрокардіограмі.
Діти, хворі на ревматизм в неактивній фазі, в перший рік спостереження займаються фізкультурою в спеціальній медичній групі. Якщо немає ознак формування вади серця, то на другому році можна дозволити їм займатися в підготовчій групі. З диспансеризації дитини знімають, якщо у нього протягом 5 років не було загострення ревматичного процесу і не сформувалася вада серця.
2.1 Спостереження дітей з гіпертонічними реакціями і гіпертонічною хворобою
Підвищення артеріального тиску нерідко спостерігається у дітей шкільного віку. Основне завдання лікаря-педіатра - з'ясувати причину підвищення артеріального тиску. Тут потрібні консультації з ендокринологом, отоларингологом, урологом і іншими фахівцями, анамнез подібних захворювань у батьків. Діти з підвищеним АТ майже ніколи не пред'являють скарг, хоча у них порушений сон, часто болить голова, вони дратівливі, швидко стомлюються. Зазвичай захворювання виявляється при масових оглядах школярів.
Нерідко АТ підвищується у школярів з порушеннями темпів статевого і фізичного розвитку. Для них слід організувати правильний режим з достатнім сном і перебуванням на повітрі, заняття фізкультурою, особливо лижні або велопрогулки, ігри на вулиці, в парку та ін. Виключається участь в змаганнях до приведення АТ в норму. Корисні гартуючі процедури. Хворим дітям слід обмежити прийом жирної і солоної їжі.
2.2 Спостереження дітей зі зниженим артеріальним тиском
У дітей нерідко відзначається понижений артеріальний тиск (нейроциркуляторна дистонія). Але це не завжди є патологією. Гіпотонія характерна для сучасних школярів - з великими розумовими навантаженнями, гіподинамією і ін. При гіпотонії характерні швидка стомлюваність, сонливість, головний біль, запаморочення, поганий апетит, нерідко болі в серці та ін. Причинами гіпотонії є хронічні інфекції (захворювання ЛОР-органів і тому
3. ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ
3.1 Роль фізичних вправ
у комплексному лікуванні захворювань органів травлення
Фізична культура для студентів із захворюваннями органів травлення є не тільки засобом виховання, поліпшення фізичного розвитку і фізичної підготовки, а й важливим фактором відновлення здоров'я. Це зумовлено тим, що фізичні вправи допомагають усунути порушення, характерні для цих захворювань, і сприятливо впливати на організм. Зокрема:
1. Фізичні вправи чинять зміцнюючу і нормалізуючу дію на нервову систему. Під впливом помірної м'язової роботи кровопостачання нервових клітин кори головного мозку збільшуються на 33%, що свідчить про поліпшення їх живлення. Застосування різних форм фізичної культури сприяє згасанню «патологічної домінанти» в ЦНС, так як при виконанні фізичних вправ виникають осередки збудження у рухових зонах кори головного мозку і у вегетативних центрах, розташованих у підкоркових утвореннях. Осередки збудження, які виникли, здатні за законом негативної індукції викликати гальмування у нервових центрах, втягнутих у «патологічну домінанту», і таким чином сприяти її згасанню. Використовуючи фізичні вправи, можна підвищити тонус ЦНС, збільшувати рухливість і силу нервових процесів і знижувати гальмування. Велике значення у поліпшенні стану нервової системи мають позитивні емоції, які виникають у процесі занять фізичною культурою.
По мірі відновлення функціонального стану кори головного мозку посилюється її коригуючий вплив на підкоркові утворення, в результаті чого нормалізується вегетативна регуляція органів травлення.
2. Спеціально підібрані і суворо дозовані фізичні вправи сприяють нормалізації моторної і секреторної функцій шлунково-кишкового тракту. Дослідженнями встановлено, що невтомлююче фізичне навантаження стимулює моторику і секрецію шлунку (при одночасному підвищенні збудженості кори головного мозку), а втомлююче навантаження знижує його функції. Це положення поширюється як на здорових, так і на хворих людей. Фізичні вправи також активізують перистальтику шлунку і кишечника.
3. Фізичні вправи сприяють нормалізації органів черевної порожнини, зміщених донизу (при спланхноптозі). Регулярні заняття протягом кількох місяців зміцнюють м'язи черевного пресу, підвищують тонус шлунку і кишечника, тим самим сприяють зміцненню органів черевної порожнини доверху якраз до нормального положення.
4. Фізичні вправи стимулюють окислювально-відновлюючі процеси. Дослідженнями доведено, що під впливом тренування м'язова система збагачується потенціальними елементами і посилюються пластичні процеси в тканинах. Ось чому під впливом оздоровчо-лікувальної фізичної культури у хворих з гіпотрофією збільшується м'язова маса і відновлюється вага.
5.Фізичні вправи активізують кровообіг у черевній порожнині і сприяють усуненню функціональних відхилень з боку серцево-судинної системи, які часто зустрічаються у людей із захворюваннями системи травлення. При м'язовій роботі збільшується кількість циркулюючої крові і зменшується венозний застій. Активізація кровообігу у черевній порожнині за рахунок періодичної зміни внутрішньочеревного тиску і масажуючої дії діафрагми поліпшує харчування стінок шлунку і кишечника. Посилення кровообігу, прискорення серцевих скорочень, підвищення АТ, зникнення ангіоспазмів при виконанні фізичних вправ — це якраз ті зміни, які необхідні у даному випадку.
6.Фізичні вправи, підвищуючи функціональний стан всіх систем організму, зберігаючи і вдосконалюючи рухові навички, є основним методом відновлення здоров'я.
Для студентів спецмедгруп і груп ЛФК із захворюваннями органів травлення важливе значення мають додаткові форми занять, таких, як ранкова гігієнічна гімнастика із включенням до неї спеціальних вправ, індивідуальні домашні завдання, дозовані прогулянки пішки.
3.2 Особливості методики фізичного виховання при окремих захворюваннях системи травлення
Захворювання органів травлення у більшості випадків носять хронічний характер. Періоди пригасання тієї чи іншої хвороби під впливом несприятливих факторів зовнішнього середовища (порушення режиму праці і відпочинку, харчування, перевтома і ін.) можуть змінюватись періодами загострення захворювань. У такі періоди студенти звільняються від занять фізичною культурою і за призначенням лікаря проходять курс лікування. Студентів, які страждають захворюваннями органів травлення, бажано виділяти в окрему групу з тим ,щоб па заняттях оздоровчо-лікувальною Фізкультурою можна було враховувати особливості протікання окремих захворювань і застосування фізичних вправ при них.
Гастрит
— загострення слизової оболонки шлунку — може бути з секреторною недостатністю (гіпоцидний), з нормальною (нормоцидний) і підвищеною (гіперацидний) секреціями.
При гіпоцидному гастриті в період загострення найбільш характерні тупі болі або важкість в ямці під грудьми після прийому їжі, відрижка, нудота. При нормоцидиому і гіперацидному гастритах більш яскраво виявлені функціональні розлади нервової системи (підвищена збудливість,- емоційність, лабільність пульсу і ін.), помічаються болі в ямці під грудьми після прийому їжі й ночами, печія і кислі відрижки.
До занять фізичною культурою дозволяється приступати через 7—10 днів після ліквідації загострення. Засоби і форми фізичної культури визначаються станом студентів у даний період, їх фізичною підготовкою, роком навчання. Треба пам'ятати, що зручним положенням для них є горизонтальне. Тому на заняттях доцільно здійснювати вправи у положенні лежачи. Використовуються вправи за участю всіх груп м'язів, проте необхідно враховувати, що спеціальними є вправи для м'язів черевного пресу. Можна поступово включати вправи з гімнастичними палицями, м'ячами, гантелями і іншими предметами (вагою до 2—3кг). Необхідно використати дихальні вправи, особливо діафрагмальне дихання, а також вправи на розслаблення м'язів. Фізичне навантаження не повинне викликати явного втомлювання. Темп виконання частіше всього — середній. У заняття треба вводити ігри, естафети, вправи на увагу і координацію з тим, щоб сприяти підвищенню емоційного стану студентів.
Виразкова хвороба
— розглядається як захворювання всього організму з утворенням своєрідного виразкового процесу у шлунку і дванадцятипалій кишці. Ознаками хвороби є біль у ямці під грудьми і діспептичні розлади (печія, відрижки, нудота, блювання і ін.); як правило, спостерігаються функціональні порушення нервової, серцево-судинної і дихальної систем.
До оздоровчо-лікувальної фізичної культури рекомендується приступати через 1—2 місяці після того як виразка зарубцюється. Спочатку слід уникати значних м'язових напружень, великого фізичного навантаження, стресів і напруження. За такими студентами необхідний ретельний контроль з боку викладача, так як вони схильні переоцінювати свої можливості. Обов'язковим вихідним положенням в заняттях повинне бути положення лежачи на спині — у цьому положенні створюються кращі умови для кровообігу у черевній порожнині рухливості діафрагми і знижується навантаження на м'язи живота. Допускаються вправи для всіх м'язових груп. Спеціальними вправами є такі, при виконанні яких беруть участь м'язи живота, тулуба і таза, а також вправи па розслаблення і дихальні вправи. Для стимуляції коркових процесів і вегетативних функцій, створення позитивних емоцій вводяться ігрові елементи. Через 2—3 місяці після лікування зі сприятливим кінцем можна використовувати різноманітний біг, плавання, ігри тощо.
Коліт
— запалення товстого кишечника, яке супроводжується порушенням моторної, всмоктувальної і екскреторної функцій. Основні скарги в період загострення — болі по ходу товстого кишечника, здіймання живота, бурчання і ін. Запори, як правило, змінюються поносами. З'являються головні болі, дратівливість, безсоння, знижується працездатність.
Оздоровчо-лікувальною фізкультурою можна займатися через кілька днів після ліквідації загострення хвороби. Для цього використовуються всі засоби і форми фізичного виховання, передбачені програмою, проте слід проявляти обережність у стрибках, уникати різких рухів. Обсяг та інтенсивність фізичного навантаження — середні. Спеціальними вправами є вправи в положенні лежачи на спині, стоячи рачки, вправи із втягуванням живота на видиху, на розслаблення.
Спланхноптоз
— захворювання, яке характерне розташуванням органів черевної порожнини нижче звичайного рівня і супроводжується порушенням функції шлунково-кишечного тракту. Частіше він буває у людей фізично слабких, астенічної конституції й високого зросту. Скарги на загальну слабість, швидку втомлюваність, головні болі, запори, болі у ділянці живота. Рентгенологічно визначається зниження тонусу і перистальтики шлунка і кишечника, розташування їх у ділянці малого таза.
Оздоровчо-лікувальна фізична культура в даному випадку повинна змінити всі м'язові групи і особливо м'язи живота, створюючи «м'язовий корсет». Дослідниками доведено, що фізичні вправи підвищують тонус і перистальтику шлунка. Через 6 місяців регулярних занять у хворих спостерігались зміщення шлунка на 6—8 см догори і нормалізація його моторики. Особливо ефективні вправи з вираженим м'язовим зусиллям (з гантелями 2—3 кг), вправи для зміцнення м'язів черевного пресу. Деякі вправи слід виконувати у положенні лежачи на спині (піднімання ніг, таза, стійка на лопатках і ін.). Перевага при цьому віддається таким вправам, при виконанні яких органи черевної порожнини зміщуються до діафрагми, а не навпаки. При переході з положення лежачи у положення сидячи шлунок зміщується вниз. Тому дана вправа, як і нахили вперед в положенні стоячи і стрибки, не рекомендується. Слід підходити з обережністю до всіх вправ, які викликають струси тіла. Займатися краще перед їдою або не раніше 2-х годин після неї. Особливо корисне плавання.
Г е п а т и т
— запалення печінки: першопричина — хвороба Боткіна, хвороба Вейля-Васильєва жовта пропасниця; вторинна — пневмонія, інтоксикація різними отрутами, серцева недостатність і ін. У студентів гепатит частіше буває наслідком хвороби Боткіна. При гострому запальному процесі спостерігаються висока температура тіла, збільшення печінки, болі у правому підребер'ї, жовтий колір шкіри, диспастичні розлади і ін., при хронічних формах захворювання — збільшення печінки, важкість і болі у правому підребер'ї, диспептичні розлади (відрижка, нудота, гіркість у роті і т. д.)
Займатися оздоровчо-лікувальною фізкультурою дозволяється через 3—5 місяців після видужування. Фізичне навантаження слід підвищувати поступово, не викликаючи неприємних відчуттів, бо-лей у правому підребер'ї. Використовувати можна всі вправи, передбачені програмою з фізичного виховання для студентів спецмедгруп, але з обмеженим обсягом і інтенсивністю фізичного навантаження.
Холецистит
— запалення жовчного міхура. Загострення супроводжується сильними болями в правому підребер'ї, високою температурою тіла, блюванням. При хронічних формах холециститу хворі скаржаться на короткочасні болі у правому підребер'ї й дисептичні розлади.
До оздоровчо-лікувальної фізкультури можна приступати через 1—2 тижні після видужування. На перших порах слід уникати нахилів і поворотів з великою амплітудою, стрибків, натужувань і різких рухів, щоб недопустити появи неприємних відчуттів у правому підребер'ї. Поступово фізичне навантаження можна збільшувати. При поліпшенні загального стану треба виконувати всі вправи, які передбачені програмою для студентів спецмедгруп. Спеціальними вправами є вправи в положенні лежачи на лівому боці, на спині, на животі, стоячи рачки, нахили, повороти, колові рухи тулубом Ці вправи сприяють відтоку жовчі і активізації кровообігу в черевній порожнині. Після 5—7 вправ необхідно виконувати дихальні вправи.
Узагальнюючи вищевикладене, можна відмітити часткові особливості методики занять фізичними вправами зі студентами які страждають захворюваннями органів травлення. При запальних процесах органів травлення не можна включати у заняття вправи, що викликають різкі струси тіла. Рухи рекомендується виконувати у середньому темпі, втягуючи в роботу всі м'язові групи. Використовуються вправи для м'язів черевного пресу. Проте при появі неприємних відчуттів у ділянці живота необхідно знизити загальне навантаження і виключити рухи, що підвищують внутрішньочеревний тиск. Оптимальним вихідним положенням треба вважати горизонтальне положення тулуба (лежачи на спині, на животі, на боці, стоячи рачки і ін.). Вихідне положення доцільно часто змінювати. Вправи з вираженим м'язовим зусиллям і обтяженням необхідно чергувати з рухами на розслаблення скелетної мускулатури. Вправи на координацію, увагу і рівновагу, як і рухливі ігри (без різких струсів тулуба) створюють позитивні емоції і підвищують настрій студентів, які страждають захворюваннями органів травлення. Для зниження фізіологічної кривої, навантаження і масажуючого впливу на органи черевної порожнини необхідно застосовувати на заняттях повиє дихання з втягуванням живота на видиху. Щільність занять —середня: від 40—50% У перші дні і до 60—70% у наступні.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Белая Н.А. Лечебная физкультура и массаж. Учебно-методическое пособие для медицинских работников. – М.: Советский спорт, 2001. – 272 с.
2. Булич Э.Г., Физическое воспитание в специальных медицинских группах: Учеб пособие для техникумов. –М.: Высш.шк., 1986. – 255с.
3. Дубогай О.Д., Завацький В.І, Короп Ю.О. Методика фізичного виховання студентів, віднесених за станом здоров'я до спеціальної медичної групи: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир’я, 1995. – 220с.
4. Дубровский В.И. Спортивная медицина: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд., доп. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – 512 с.: ил. еологіїри, 1981 р
5. Лікувальна фізична культура: Підручник / Соколовський В.С., Романова Н.О., Юшковська О.Г. – Одеса: Одес. держ. мед. ун-т, 2005. – 234 с.
6. Мухін В.М. Фізична реабілітація. – Видання друге, перероблене та доповнене. – Київ: Олімпійська література, 2005. – 248 с.
7. Спортивная медицина. Учебник / Макарова Г.А. – М.: Советский спорт, 2003. – 480 с.
8. Физическая реабилитация: Учебник для студентов высших учебных заведений / Под общей ред. С.Н. Попова. – Ростов-н/Дону: Феникс, 2004. – 608 с.