Застосування водолікувальних процедур в реабілітації хворих при захворюваннях травної системи

1. Залишкові явища хвороби Боткіна після закінчення жовтушного періоду в неактивній фазі чи фазі загасання активності (чи відсутність слабкого вираженого больового синдрому, збільшення печінки не більше ніж на 1-2 см, нормальні розміри селезінки, нормальна температура, не різко виражені зміни крові, невеликі відхилення функціональних проб печінки.

2. Хронічні гепатити, залишкові явища після токсично - хімічних поразок печінки в неактивній фазі при незначних відхиленнях функціональних проб печінки, при загальному задовільному стані.

3.Хронічні холецистіти, холангіти, ангіохоліти різної етіології без схильності до частих загострень, без явищ жовтяниці і при нормальному ШОЄ.

4. Після оперативного втручання на печінці і жовчних шляхах не раніше чим через 4-6 тиж. При задовільному загальному стані і зміцнілому післяопераційному рубці.

5. Дискенезії жовчних шляхів і жовчного міхура.

6. Панкреатит хронічний (крім туберкульозного) при відсутності схильності до частих загострень.

7. Перигастрити, перидуоденіти, перигепатити, перихолецестити, пери коліти, що розвивалися на грунті хронічних запалень (не туберкульозного походження) після операцій і травм черевної порожнини.

2.2 Методики внутрішнього застосування мінеральних вод

Методики питного лікування при патології органів травлення визначаються діагнозом захворювання, стадією плину його, характером функціонального стану органа, наявністю супутніх захворювань, реактивністю організму в цілому, віком хворого.

При розробці диференційованих методик питного лікування необхідно враховувати наступні положення.

Місце і час прийому мінеральної води. На курортах питне лікування мінеральними водами приводиться безпосередньо з джерела. Установлено , що при правильному збереженні пляшкових мінеральних вод склад їх не змінюється і тому фізіологічна дія їх на організм не відрізняється від такого при прийомі води безпосередньо в джерела. Однак загальна терапевтична ефективність комплексного лікування хворих з патологією органів травлення на курортах більш висока. Разом з тим відомо, що деякі мінеральні води в значній мірі втрачають лікувальні властивості при короткочасному збереженні.

Варто рекомендувати пити мінеральну воду безпосередньо в бюветі, роблячи прогулянки, що сприяє кращому усмоктуванні мінеральної води. Іноді прийом води з джерела протипоказаний ослабленим хворим, при загостренні захворювання.

Має значення і темп питва мінеральної води. Наприклад, при хронічному гастриті із секреторною недостатністю мінеральну воду рекомендують пити повільно, ковтками, що сприяє більш тривалому контакту мінеральної води зі слизистою оболонкою рота і шлунка і , їх рецепторним апаратом. Крім того, у цих випадках подовжується пілорична фаза дії води, що впливає на виділення гастрина.

З огляду на те, що в ряді випадків ( наприклад, при наявності супутніх захворювань гепатобіліарної системи, схильності до поносів і ін.) воду треба пити в теплому виді, а при повільному прийомі іде швидке остигання її, необхідно спочатку випити частину води, а залишок замінити новою теплою водою, не змінюючи загальної кількості на прийом. Для проносної дії, воду варто пити швидко, залпом.

Велике значення має час прийому мінеральної води стосовно прийому їжі. Особливість фізіологічної дії і лікувальний ефект мінеральних вод різні в залежності від того, чи прийнята мінеральна вода до, під час чи після їжі. Для одержання вираженого терапевтичного ефекту прийом мінеральної води варто рекомендувати натще. Мінеральна вода, прийнята натще, швидше евакуюється зі шлунка і швидше досягає тонкої кишки.

Призначаючи мінеральну воду натще, припускають, що вона зробить безпосередній вплив на рецептори шлунка і залозистий апарат його, стимулюючи виділення гастрична, компоненти її будуть швидше всмоктуватися в харчовому каналі.

При зіткненні мінеральної води з пілоричним відділом шлунка виділяється гастрит, і чим довше буде затримуватися вона в шлунку, тим довше буде гуморальна (гастринова) фаза секреції. Подовженню останньої сприяє також змішування в шлунку мінеральної води з їжею. Час прийому мінеральної води стосовно прийому їжі багато в чому визначається характером секреторної функції шлунка. При знижені секреторної функції шлунка ворона призначається за 30 хв. до вживання їжі.

При евакуації мінеральної води зі шлунка і надходження її в дванадцятипалу кишку настає гальмування шлункової секреції, що і обумовлює гальмівний ефект.

Прийом мінеральної води за 1 ч. 30 хв. до їжі розрахований на те, що до моменту надходження їжі в шлунок вода успіє евакуюватися в дванадцятипалу кишку, і з,являється гальмівний дуоденальний рефлекс, що приводить до зниження рівня кислоутворення.

Таким чином, виявилися обґрунтованими рекомендації з прийому мінеральної води хворим з підвищеною секреторною функцією за 60-90 хв. до їжі.

Частота прийому і дозування мінеральної води. Звичайно мінеральну воду приймають 3 рази в день. Однак при захворюваннях, що протікають з підвищеною секреторною функцією шлунку, вираженою печією, число прийомів збільшується до 6 на добу (загальна кількість води при цьому не перевищує загально прийнятих норм).

При схильності до послаблення стулу ранковий прийом мінеральної води, особливо на початку курсу лікування, не рекомендується.

При сполученні захворювань травного апарата і серцево – судинної системи з явищами порушення кровообігу частота прийомів зменшується до двох чи одного разу на добу.

При визначенні однократного дозування завжди варто пам,ятати про індивідуальну непереносимість, підвищеній чутливості окремих хворих до питного лікування мінеральними водами, а також враховувати функціональний стан інших органів і систем організму.

Дозування мінеральної води залежить також від її хімічного складу, загальної мінералізації. При малій і середній мінералізації (до 15 мг/л) кількість мінеральної води на прийом складає до 200-250 мол. У ряді випадків кількість мінеральної води на прийом може бути зменшено. Води з мінералізацією вище 15 г/л, а тим більше розсоли розводять прісною водою.

При деяких захворюваннях кількість води на прийом змінюється. При виразковій хворобі, що протікає з різко підвищеною секрецією, печією, особливо на початку курсу лікування, мінеральну воду варто призначати в кількості не більш 100 мол. при гарному перенесенні поступово підвищують до 200-250 мол. При хронічних гастритах із секреторною недостатністю і схильність до послаблення стулу ранковий прийом мінеральної води до початку курсу лікування скасовується і кількість її на кожен прийом скорочується до 50-100 мол.

Невеликі кількості мінеральної води показані показані також при порушенні евакуаторної функції шлунку, при захворюванні кишок, що супроводжуються поносом. Зменшена кількість мінеральної води на прийом рекомендується і при загостренні хронічного панкреатиту, що особливо супроводжується поносом чи болем.

Води високої мінералізації, що застосовується при запорах і для дуоденальних дренажів, завжди призначається в невеликих кількостях (від столової ложки до 80-100 мол.).

Температура мінеральної води відіграє важливу роль. В даний час вважається помилковою точка зору, що мінеральну воду варто приймати «натуральної» температури, тобто такий, який вона знаходиться в джерелі. При необхідності мінеральної води підігрівають, а дуже гарячі прохолоджують до необхідної температур. Тепла мінеральна вода робить болезаспокійливу і спазмолітину дію і поліпшує моторно – евакуаторну функцію шлунку, нормалізує тонус шлунка і дванадцятипалої кишки, сприяє зниженню секреторної функції шлунка у хворих виразковою хворобою. Підігрів води забезпечує дегазацію (видалення надлишку вугільної кислоти).

Мінеральну воду в теплому виді варто пити при наступних захворюваннях шлунка: виразкової хвороби, пілородуоденіті, при захворюваннях печінки, жовчних шляхів і кишок, що супроводжується поносом чи спастичним запором. Холодну мінеральну воду рекомендується пити при атонії кишок.

При хронічних гастритах із секреторною недостатністю мінеральна вода призначається кімнатної температури (при супутніх захворюваннях і печінки і жовчних шляхів і схильності до поносу рекомендується тепла мінеральна вода).

Тривалість питного лікування в умовах санаторію 24 дні. У деяких випадках. Коли на початку курсу лікування кількість мінеральної води на прийом було зменшено або по визначених причинах (загострення) хворий пив воду протягом короткого часу. Можна рекомендувати продовжити курс лікування будинку тією же водою, якщо вона розливається, або іншою водою аналогічного хімічного складу.

У домашній обстановці тривалість курсу лікування мінеральною водою при визначених показаннях може бути збільшена до 6 тижнів. Повторні курси лікування варто проводити не раніше чим через 3 мес. Звичайно досить двох курсів протягом року. Вибір часу для проведення повторного курсу лікування визначається станом хворого, особливостями плину захворювання. При хронічному пілородуоденіті і деяких інших захворюваннях прийом мінеральної води включається в загальний комплекс проти рецидивного лікування.

2.3 Спеціальні методи внутрішнього застосування мінеральних вод

До спеціальних методів внутрішнього застосування мінеральних вод відносяться наступні.

Промивання шлунка. Серед різноманітних методів внутрішнього застосування мінеральних вод широко використовується промивання шлунка. Промивання шлунка проводять товстим шлунковим зондом. Після введення зонда витягають весь шлунковий уміст. Потім до зовнішнього кінця зонда прикріпляють скляну лійку (обсяг до 500 мол). Лійку опускають нижче рівня шлунка хворого і заповнюють мінеральною водою. Поступово піднімають лійку вище рівня голови хворого, і вода повільно надходить у шлунок. Необхідно, щоб у лійці залишалася невелика кількість води, потім лійку швидко опускають у низ, і вода через зонд виливається разом з промивними водами, зі шлунка віддаляються залишки їжі, слиз і т.п. При проведенні промивання шлунка необхідно пам’ятати:

- одномоментно в шлунок варто вводити не більш 500 мол води;

- кількість мінеральної води на одне промивання коливається від 2 до 4-5 л;

- на курс лікування 4-6, іноді 8 промивань;

- при наявності застою їжі, уповільненої евакуації промивання варто призначати після вечері;

- вода для промивання повинна бути теплою;

- після промивання шлунка мінеральною водою черговий прийом мінеральної води варто пропустити.

Іноді промивання шлунку роблять без зонда, при цьому хворий випиває 3-4 склянки мінеральної води і потім штучно викликає блювоту.

Замість мінеральної води промивання шлунка можна проводити содовим розчином (10 м на 1 л води), розчином натрію хлориду, калію перманганату.

Хворим після резекції шлунка промивання кукси шлунка мінеральною водою призначають обмежено, тільки при порушенні функції анастамозу (анастомози), при наявності вираженого гастриту, синдрому петлі. Промивання шлунку в цих хворих проводять за щадною методикою: одномоментне введення не більш 250-300 мол води під малим тиском, загальна витрата води – 1,5-2 л одну процедуру в 5-6 прийомів, 1-2 рази в тиждень, всього 3-4 процедури на курс лікування. Промивання кукси шлунки впливає на плин запального процесу, поліпшує моторику кукси шлунка.

Показання до промивання шлунка: уповільнення евакуації зі шлунка _ атонія, стеноз воротаря; запальні процеси в шлунку з великим утворенням слизу; виражені явища ацидизму (печія, відрижка кислим);харчове отруєння; зазначенні вище хвороби оперованого шлунку; явища шлункового стазу після ваготомії.

Слід зазначити, що при ряді захворювань промивання шлунку протипоказаний – цироз печінки, гіпертонічна хвороба, дивертикул стравоходу, виразкова хвороба зі схильністю кровотеч, виражені форми хвороби Менетрії, поліпоз шлунка, геморагічні і ерозивні гастрити.

Промивання шлунка є лікувальною процедурою, що робить виражений сприятливий вплив на функціональний стан шлунка й інших органів травної системи. Мінеральна вода, введена в шлунок, впливаючи на механорецептори, терморецептори, хеморецептори, викликає складні відповідні рефлекторні реакції. Визначена кількість мінеральної води залишається в шлунку і всмоктується, роблячи вплив на весь організм , однак основна кількість води залишається в шлунку і всмоктується в тонкій кишці. Поліпшується моторика шлунка, спостерігається посилення жовчовиділення, підвищується зовнішньо – секреторна функція підшлункової залози.

При промиванні шлунка відбувається видалення з нього застояних харчових мас, бактерій, слизу, що сприяє зменшенню запальних явищ у слизовій оболонці шлунка. Клінічно відзначається зникненням відрижки, печії, почуття ваги в надчеревній області. Зрошення шлунка. У шлунок хворого вводиться спарений зонд, що складається з двох тонких зондів (один трохи ширше іншого). Процедура проводиться в положенні хворого на правому боці. Через тонкий зонд, з,єднаний із градуйованою судиною, тепла мінеральна вода (37 – 38 С) зі швидкістю 1 л протягом 5-6 хв. надходить у шлунок і з тією же швидкістю через широкий зонд виливається в підставлений таз. Тривалість процедури до 20 хв. За цей період через шлунок може бути пропущено 3-4 л води. Процедура проводиться через день, на курс 4-8 зрошень.

Транс дуоденальне промивання кишок – мінеральна вода, минаючі шлунок, безпосередньо надходить у дванадцятипалу кишку. Перевага даного методу полягає в тому, що слизову оболонку дванадцятипалої кишки впливає незмінена мінеральна вода необхідної температури.

Введений у дванадцятипалу кишку тонкий зонд з,єднують з бічною трубкою 3-4-літрові судини, що містить підігріту до 40-45 С мінеральну воду. Посудину поміщають на висоту до 2 м з таким розрахунком, щоб протягом 10-12 хв. у кишки надходить 1 л води. Більш 1 л мінеральної води при першій процедурі вводити не слід. При гарному перенесенні обсяг рідини збільшують до 3 л. Транс дуоденальні промивання проводять через 2 дні на 3-й, на курс – 4-6 процедур.

При схильності до поносів призначають мало мінералізовану воду більш високої температури – до 40-45 С. При атонії кишок (при відсутності захворювань жовчних шляхів) рекомендується вода середньої мінералізації, температури 32-35 С.

У відповідь на введення в дванадцятипалу кишку мінеральної води настає посилення виділення дуоденального вмісту з підвищеним змістом панкреатичних ферментів, відбувається спорожнювання жовчного міхура, нормалізується моторна функція дванадцятипалої кишки, зменшується в ній запальні процеси.

Дуоденальний дренаж – через тонкий зонд уводять безпосередньо в дванадцятипалу кишку 200-300 мол мінеральної води. Потім дуоденальний вміст тим же шляхом виводять назовні. Можна ще раз увести ту ж кількість мінеральної води для промивання кишки. Проводять дві процедури в тиждень, 6-8 на курс лікування.

Тюбаж (беззондове зондування) застосовується при захворюваннях печінки і жовчних шляхів. Хворий натще випиває 200 мол мінеральної води, потім лежить на правому боці з грілкою протягом 30-60 хв

Останнім часом з цією метою успішно використовують 20% розчин ксиліту чи сорбіту. З урахуванням складності і неможливості проведення дуоденального зондування в хворих, які перенесли резекцію шлунку по способу Більрот ІІ, при патології гепатобіліарної системи і при синдромі петлі, що приводить, дана процедура широко показана. Вона проводиться мало мінералізованою водою з додаванням до першої порції холекінетичних засобів, наприклад ксиліту чи сорбіту в кількості 15-20 гр. У методиці проведення цієї процедури в даних хворих маються особливості. Хворий повинний лежати не на правому, а на лівому боці з метою кращого відтоку вмісту дванадцятипалої кишки, зокрема жовчі, у петлю анастомозу, що відводить – по ходу пасажу їжі. Таким хворим тюбаж рекомендується проводити 1 раз у 5-7 днів, на курс - 3-4 процедури. Особливо показані тюбажі при поразках гепатобіліарної системи, дуоденостазах (гіпокінетична і гіпотонічна дискенезії), хворим після вагатомії.

Ректальні методи введення мінеральної води. Введенні в кишки мінеральної води роблять не тільки, місцеве, але і загальний вплив. Останнє обумовлено, впливом інгредієнтів мінеральної води на рецепторний апарат кишок, з іншої – всмоктуванням їх у струм крові. Видалення з кишок запальних елементів (бактерії, токсинів) помітно зменшує явища аутоінтоксикації. Промивання кишок крім вимивання надлишку слизу і запальних елементів зі слизуватої оболонки кишки впливає на їхню моторну функцію, будучі як би своєрідною гімнастикою для м,язів кишок, що сприяє ліквідації засікши і нормалізації їхніх відправлень. Біологічно активні елементи мінеральної води обумовлюють приплив крові до слизуватої оболонки товстої кишки, робить протизапальну дію, знижують проникність клітинних мембран, тим самим чи запобігаючи значно зменшуючи надходження токсичних речовин з кишок в організм. Одночасно ця процедура сприяє рефлекторному відтоку жовчі, поліпшуючі функціональний стан жовчного міхура і жовчовивідних шляхів. Ректальне введення мінеральної води призначають після попереднього ректророманоскопічного, а іноді і рентгенологічного (ірігоскопія) обстеження. Після процедури відзначається поліпшення загального самопочуття, чи зникнення значне зменшення здуття кишок і болю. Для промивань застосовують ті ж мінеральні води, що і питного лікування, тобто мало мінералізовані, що не роблять дратівної дії на нервово – м,язовий апарат кишок. Перед промиванням призначається очисна клізма.

Клізми поділяються на очисні (послаблюючі), всмоктувальної і змішаної дії.

Очисна клізма. Процедуру проводять у положенні хворого на лівому боці з зігнутими в колінах і притиснутими до живота ногами для максимального розслаблення м,язів живота. Кружку обсягом до 1 л заповнюють мінеральною водою необхідної температури, потім через трубку пропускають воду, щоб видалити повітря. Затиск закривається і наконечник змазаний вазеліном, вводять в пряму кишку. Якщо спостерігаються атонічні запори, то температура води повинна бути 20-25 С, якщо спастичні, - 40-42 С. Для посилення ефекту до мінеральних вод малої чи середньої мінералізації додають 20% розчин магнію чи сульфату, натрію сульфату, іноді додають 10% розчин повареної солі, Моршинську ропу або Баталінську воду.

Для очисної клізми застосовують також звичайну теплу воду. Гарний проносний ефект, дають масляні клізми – на одну клізму 50-100 мл теплої (37-38С) рослинної олії ( соняшникове, прованське, лляне). Клізму ставлять на ніч і залишають до ранку.

Широке поширення одержали ромашкові клізми. Одну столову ложку сухої ромашки заливають склянкою окропу, дають охолонути, проціджують, потім у кількості 3-5 склянок вводять у пряму кишку. Така клізма має протизапальну дію, зменшується газоутворення.

Сифонне промивання кишок, За 30-40 хв. до процедури хворому ставлять очисну клізму. У пряму кишку вводять гумову трубку, з,єднань з лійкою ємністю до 500 мл. Теплу (38-40 С) мінеральну воду вводять через лійку, підняту на 1 м, у кількості до 1 л одно моментно. Потім лійку опускають до підлоги, разом з водою відходять калові маси, слиз, гази. Уведення води приводять 3-5 разів протягом однієї процедури. На одну процедуру витрачається 3-5 л мінеральної води. На курс – 6-8 процедур. Мінеральну воду не слід уводити швидко, тому що це може привести до виникнення болючих відчуттів.

Сифонні промивання кишок рекомендують при запорах, метеоризмі, хронічному коліті.

Клізми для всмоктування мінеральної води через слизову оболонку кишок застосовують порівняно рідко, звичайно в тих випадках, коли протипоказано питне лікування, - стеноз воротаря, різко виражена атонія шлунка і ін. Після попередньої очисної клізми в кишки вводять за допомогою гумового балона 150-250 мл мало мінералізованої води в теплому виді (38-40 С), тому що введення холодної, а також води більшої мінералізації може обумовити спорожнювання кишок у результаті роздратування інтерорецепторів слизової оболонки його. При необхідності можна цю процедуру повторювати 3-4 рази в день, чи щодня через день, на курс 14-16 процедур.

ВИСНОВКИ

1.Існують два основних методи застосування водолікування, зовнішнє (ванни, душі, компреси, обливання, обтирання, укутування і т.д.) та внутрішнє (вживання мінеральної води внутрішньо, промивання шлунку, зрошення шлунку, транс дуоденальне промивання кишок і т.д.).

2. В практиці застосування водолікувальних процедур при лікуванні захворювань органів травлення застосовують внутрішнє вживання мінеральної води.

3. Мінеральні води гальмують кисло творення (І фаза) і стимулюють секрецію (ІІ фаза впливу). Хлоридні води стимулюють виділення шлункового соку.

4.Фізіологічна і терапевтична дія мінеральних вод визначається характером активної реакції (рН), що має особливе значення при призначенні їх усередину.

5.Важливе значення в лікувальній дії мінеральних вод мають температурний фактор, газовий склад, вміст сірководню, радіоактивності та ін.

6.У механізмі дії мінеральних вод на організм людини виділяють три фази: 1)складно-рефлекторну, 2)нервово-хімічну, 3)фазу післядії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Абрахалис Питер. Иллюстрированная медицинская энциклопедия для всей семьй. Справочник по медицине : /пер. с англ. – М.: БММАО, 2006 – с. 256

2.Саєнко А. Рак шлунку.// Медицина і здоров,я. 2007 - №8 – с. 7.

3.Атаман А.В. Паталогическая физиология в вопросах і ответах; Учебное пособие. – К.: Вища шк.., 2000. – с. 506

4. Білоусов Ю.В. Гастроентерологія дитячого віку. К.: СПД. Коляда О.П., 2007. – с. 440.

5.Епифанова В.М. Гастрит – это излечимо? //Медицинский весник. 2002 - №14 – с. 9.

6. Зайко М.М., Биць Ю.Б., Атаман О.Б. Паталогічна фізіологія. /За ред. М.М. Зайко, Ю.Б. Биць. – К.: Вища шк..,1995 – с. 546.

7. Люзмер Л.Ю. Цитологіческие механизми восстановлений внутренних органов. М.: В. шк..,1973 – с.394.

8. Мухин М.А., Моисеев В.С. Основы клинической діагностики внутренних болезней. Учебник. – М.: Медицина, 1997 – с.418

9. Олефиренко В.Т. Водотеплолечение. М.: Медицина, 3-е изд., 1986 – с.286.

10. Пшенична М. Вірусний гепатит у дітей// Медицина і здоров,я. 2007 - №13 – с.4.

11. Попов С.М. Физическая реабілітація. Ростов н/Д: Фенікс, 3-е изд., 2005.-с.566.

12.Сербрина Л.А., Кенц В.В., Горчакова Г.А. Водтеплолечение. К.: Здоровье, 1983. – с.163.

13. Сперанский А.П. Учебное пособие по физиотерапии /Под ред. А.П. Сперанского. М.: Медицина, 1975.- с.280.

14. Струков А.І. Сєров В.В. Патологічна анатомія. Підручник /Пер. З рос. 4-го вид. – Х.: Факт, 2000. – с.501.