Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Грубе порушення законодавства про працю
1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів—
карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою,—
карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох рогів.
1. Об’єктом злочину є встановлений порядок здійснення закон-Чої професійної діяльності журналістів, який забезпечує конституційне право громадян на свободу думки і слова, на вільне виражений своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, необхідну їм для реалізації ними своїх прав, свобод та законних інтересів.
Професійним журналістом
є творчий працівник, який як учас-вик інформаційних відносин професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобу масової інформації. Діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його Реакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням. Свою професійну діяльність він може здійснювати в інтересах будь-якого друкованого (газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем) або аудіовізуального (радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо) засобу масової інформації.
2. Об’єктивна сторона
цього злочину полягає у діях, які перешкоджають законній професійній діяльності як окремого журналіста (журналістів), так і засобу масової інформації, і можуть мати дві форми: 1) перешкоджання законній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171); 2) переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків або за критику (ч. 2 ст. 171).
Законною є така діяльність журналістів, яка спрямована на реалізацію ними своїх повноважень у інформаційній сфері і здійснюється засобами та в порядку, передбачених законом.
Перешкоджання незаконній професійній діяльності журналіста не утворює складу злочину, передбаченого ст. 171. Такою, зокрема, слід визнавати професійну діяльність журналістів щодо збирання, зберігання, використання та поширення інформації з обмеженим доступом (конфіденційна та таємна) з порушенням встановленого законом порядку. Незаконною слід також визнавати професійну діяльність журналістів, яка полягає у: закликах до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропаганді війни, насильства та жорстокості; розпалюванні расової, національної, релігійної ворожнечі; поширенні порнографічної чи іншої інформації, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень, принижує честь і гідність людини; втручанні у приватне життя особи тощо.
Умисне перешкоджання незаконній діяльності журналіста може в окремих випадках бути кваліфіковано як злочин проти життя, здоров’я, волі особи, злочин проти власності тощо.
Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів
— це протиправне створення перепон, обмежень, заборон що-
до одержання, використання, поширення та зберігання інформації окремим журналістом (журналістами) чи засобом масової інформації. Воно може виразитись у примушуванні до поширення певної інформації або відмові в її поширенні, здійсненні цензури, незаконному вилученні тиражу друкованої продукції, знятті передачі з ефіру, недопущенні журналіста до участі у прес-конференції, безпідставній відмові в акредитації засобу масової інформації чи окремому журналістові, позбавленні журналіста чи засіб масової інформації можливості скористатися переважним правом на одержання інформації, необґрунтованій відмові у задоволенні запиту щодо доступу до офіційних документів або наданні письмової чи усної інформації, порушенні права власності на інформацію, навмисному приховуванні інформації, безпідставній відмові від поширення певної інформації тощо.
Таке перешкоджання може здійснюватися шляхом погроз, за стосування фізичного насильства, обману, шантажу, пошкодження чи знищення майна, підкупу тощо.
Якщо перешкоджання здійснювалось шляхом погрози вбивством або знищення майна, застосування фізичного насильства, знищення або пошкодження майна, підкупу службової особи, вчинень за наявності підстав, слід додатково кваліфікувати зокрема за ст. ст. 121, 122, 125-127, 129, 194-196, 369. Умисне вбивство журналіста з метою перешкодити його законній професійній діяльності, а так само з мотиву помсти за таку діяльність потребує кваліфікації лише за п. 8 ч. 2 ст. 115. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, вчинене у ході передвиборної кампанії з метою вплинути на результати виборів, якщо воно призвело до перешкоджання здійсненню громадянином України його виборчого права, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 171 і 157.
Не утворюють складу розглядуваного злочину дії, які хоча фактично і перешкодили журналістові у його діяльності, але були вчинені на законних підставах (наприклад, припинення випуску друкованого засобу масової інформації за рішенням суду, позбавлення журналіста акредитації за перевищення ним своїх повноважень чи невиконання обов’язків).
Переслідування
може полягати у фізичному чи психічному впливі на журналіста, його рідних чи близьких, знищенні або пошкодженні його майна, обмеженні або позбавленні його прав чи законних інтересів (позбавлення премії, істотне зменшення розміру гонорару, звільнення з роботи чи переведення на іншу роботу, відмова оприлюднювати підготовлені ним матеріали). Необхідною ознакою таких дій для кваліфікації їх за ч. 2 ст. 171 є причинна обумовленість такого переслідування виконанням журналістом професійних обов’язків або його критикою фізичних (не обов’язково самого винного) чи юридичних осіб.
Обов’язковою умовою кваліфікації переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків чи критику за ч. 2 ст. 171 є вчинення таких дій службовою особою або групою осіб за попередньою змовою. Про поняття службової особи
див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVIIОсобливої частини КК, а про поняття групи осіб за попередньою змовою —
коментар до ст. 28.
Склад цього злочину — формальний. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідних дій. передбачених ст. 171.
3. Суб’єктом цього злочину може бути службова або приватна особа, яка досягла 16-річного віку. Перешкоджання законній діяльності журналістів, вчинене службовою особою з використанням наданих їй влади чи службових повноважень, за наявності підстав слід додатково кваліфікувати за ст. 364.
4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Конституція України (ст. ст. 15, 34).
Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. (ст. ст. 20, 29, 30-34, 38, 47).
Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу! в Україні” від К листопада 1992 %. (ст.ст. 18,26, 35).
Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 р.(ст. оа. 2,6, 38).
Закон України “Про інформаційні агентства” 28лютого 1995р.
Рішення КС у справі щодо офіційного тлумачення статей 3. 23,31, 47, 48 Закону України Про інформацію’ та статті 12 Закону України Про прокуратуру (справа К.Г. Устименка) № 5-зп від ЗО жовтня 1997 р.
Постанова ПВС Л& / від 1 квітня 1994 р. “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я” (п. 10).
Грубе порушення законодавства про працю
1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення з
караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обЧ-ймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка мас дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда,—
караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
1. Об’єктом злочину є трудові права людини, які включають право на працю, право на гарантовану заробітну плату, право на відпочинок.
2. Потерпілим від цього злочину закон визнає працівника. Під працівниками розуміються особи, на яких поширюється законодавство України про працю і які є відповідною стороною трудових правовідносин, у т. ч. державні службовці, які уклали трудові договори з громадянами, особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу. Підставою виникнення таких відносин можуть бути: трудовий договір (як письмовий, так і усний), членство у кооперативах та їх об’єднаннях, колективних сільськогосподарських підприємствах, селянських (фермерських) господарствах, підприємствах з іноземними інвестиціями. До працівників слід відносити також іноземців, які відповідно до чинного українського законодавства оформлені на роботу і працюють на підприємствах, в установах і організаціях на території України, і громадян України, які працюють за її межами (слід враховувати, що трудові відносини цих осіб регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України).
Поняттям “працівники” в контексті ст. 172 не охоплюються працівники міліції та працівники податкової міліції, що мають спеціальні звання, військовослужбовці, у т.ч. ті, що проходять так звану військову службу за контрактом. Порушення щодо них відповідними службовими особами законодавства, яке регулює проходження ними служби, має розглядатися як службові зловживання і за наявності підстав кваліфікуватися за відповідними ст.ст. 364, 365, 423, 424.
3.3 об’єктивної сторони цей злочин може проявитися у діях або бездіяльності у формі. 1) незаконного звільнення працівника з роботи; 2) іншого грубого порушення законодавства про працю.
Звільнення з роботи
працівника має визнаватися иезшсоняіш, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначеного законом Такі законні підстави можуть бути загальними або спеціальними.
Останні обумовлюються видом трудового договору (строковий, по-застроковий тощо), категорією працівників (керівники, працівники, які обслуговують грошові або товарні цінності, працівники, які виконують виховні функції, молоді спеціалісти тощо) та іншими обставинами.
Незаконне звільнення працівника з роботи завжди є грубим порушенням законодавства про працю.
Під іншим грубим порушенням законодавства про працю
слід розуміти будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю. Це може бути: невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додаткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудових спорів тощо.
Грубе порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, утворює самостійний склад злочину, передбаченого ст. 173. Порушення угоди про працю іншим, крім зазначених вище, способом, якщо воно є грубим, за наявності підстав утворює склад злочину, передбаченого ст. 172.
Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за собою адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 41 КАП).
Закінченим цей злочин вважається: при незаконному звільненні з роботи — з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; при іншому грубому порушенні законодавства про працю — з моменту фактичного вчинення такого діяння, незалежно від його наслідків.
4. Суб’єктом злочину може бути службова особа, якій надано право приймати працівника на роботу (поновлювати на роботі), звільняти його з роботи або документально оформляти таке прийняття (поновлення, звільнення), вирішувати питання щодо надання відпустки тощо, а також громадянин-підприємець, який використовує найману працю і має зазначені вище права щодо найманих працівників.
Невиконання службовою особою рішення суду про поновлення на роботі слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ет. 172 і ст. 382.
5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу, а перша його форма, крім того, особистим мотивом (помста, особиста неприязнь, користь, бажання влаштувати на звільнене робоче місце іншу людину тощо).
Якщо особа була звільнена з роботи через помилку (переплутане прізвище працівника, загублені документи про переважне право на залишення на роботі тощо), винна службова особа за наявності підстав може нести відповідальність лише за халатність (ст. ст. 367, 425).
Порушення законодавства про працю, вчинене з мотивів расової, національної, релігійної неприязні, за наявності інших необхідних ознак може бути кваліфіковане за ст. 161.
6. Кваліфікуючою ознакою
цього злочину є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників: неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
7. Неповнолітнім
є особа, яка не досягла 18-річного віку. Про поняття вагітної жінки
див. коментар до ст. 115. Дшпііна-інволідг— дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту. Найбільш поширеними проявами цього злочину стосовно вказаних осіб є пряма чи завуальована відмова у прийнятті їх на роботу, зниження їм заробітної плати, звільнення з роботи з мотивів вагітності чи недосягнення повноліття, застосування праці осіб молодших вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах зі шкідливими умовами праці, а також на підземних роботах, залучення працівників молодших вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні тощо.
Конституція України /сяі. ст. 26, 43).
Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. (ст. І).
КЗП(ст.ст.З, 21, 24, 36-45, 184, 19в, /92/.
Закон України “Про прокуратуру” від 5листопада 1991 р. (ст. 48).
Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. (ст.ст. 37, 43).
Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство’ від 14 лютого 1992р. (ст. 19)
Закон України Про державну службу відІ6грудня1993р.(ст,ст.ЗО—31).
Закон України ‘Про сільськогосподарську кооперацію від 17 липня 1997 р. (ст.ст.8-І2І.
Закон України “„Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994р. (ст. 8).
Закон України “Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 р. (ст. І).
Положення про умови праці осіб, які працюють у громадян за договорами. Затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28 квітня 1987р.