Світові ринки зброї та військового спорядження

УКООПСПІЛКА

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

кафедра маркетингу

РЕФЕРАТ

на тему:

“Світовий ринок зброї та військового

спорядження”

Виконала:

студентка 381 групи

факультету МЕВ

Данкова Н.О.

Перевірив:

Яхвак Д.М.

ЛЬВІВ - 2004

ЗМІСТ

1. Характерні риси світового ринку зброї

2. Аналіз попиту і пропозиції на світовому ринку зброї

3. Основні фактори, що впливають на світовий ринок зброї

Список використаної літератури
ХАРАКТЕРНІ РИСИ СВІТОВОГО РИНКУ ЗБРОЇ

Торгівля зброєю е широко визнаним чинником міжнародних відносин. Будучи одним з аспектів зовнішньої діяльності держави, ця сфера завжди привертала підви­щену увагу світового
співтовариства, потенційних конкурентів і покупців, експер­тів-політологів, підприємців і приватних осіб. Частка експорту озброєнь і послуг вій­ськового призначення у світовому експорті, за
різними оцінками, становить від 1,5% до 2 %. Тільки
за останні 10 років,
згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), через світовий ринок озброєння та військової техніки (ОВТ) пройшло продукції на загальну суму 296 млрд. дол. Цим видом діяльності займаються близько 50 країн-експортерів і 120 імпортерів. При цьому слід зазначити, що левова частка світової торгівлі зброєю концентрується в руках вузько­го кола експортерів і покупців. Так, на 10 основних країн-експортерів припадає бли­зько 90% усіх
продажів, а на 30 основних країн-імпортерів — близько 85% закупівель озброєння і військової техніки у світі.

Особливістю сучасного світового ринку озброєння є те, що, на відміну від попе­реднього десятиріччя, він характеризується не стратегічною, а більшою мірою комер­ційною конкуренцією. Політичні фактори, які домінували на ринку озброєння а 70— 80-і роки, поступаються місцем ринковим, змінюються традиційні уявлення про тор­гівлю зброєю як про міждержавний імпорт (експорт) в основному великих систем ОВТ. Ця форма торгівлі вже не домінує, вона дедалі частіше витісняється новими.

На відміну від багатьох критичних груп товарів, виробництво яких може й не розгорта­тися в самій країні, національне військове виробництво організовується завжди. Зброя ж є й залишатиметься в доступній для огляду перспективі матеріальною запорукою націо­нальної безпеки держав за наявності потенційно конфліктного міжнародного оточення.

Контроль за рухом товарів і технологій військового призначення, а також реєст­рація експортно-імпортних операцій є досить складними. Це, у першу чергу, пов'язано з переданням озброєнь, яке сторони з політичних інтересів та мірку­вань далеко не завжди бажають афішувати. Особливо це стосується відносин з так званими "проблемними" країнами або учасниками збройних конфліктів, до яких сві­товим співтовариством вжито обмежувальних санкцій чи ембарго.

Політичні наміри доповнюються й чисто меркантильними міркуваннями: торгів­ля зброєю — справа досить прибуткова, а її постачання всупереч заборонам дає ще більший зиск. Внаслідок цього існують легальний "білий" ринок озброєнь, "чорний" нелегальний та ринок "сірої" торгівлі, коли офіційних міжнародних заборон не існує, але країна-експортер з певних міркувань не бажає здійснювати торговельні операції за схемою "поставщик - кінцевий користувач" або декларувати їх на державному рівні.

Розробка нових зразків озброєння, шо задовольняють запити покупців з одного боку, обмежується інтересами власної безпеки, а з іншого - високий рівень складно­щів, значна частка унікальних зразків викликають необхідність встановлення тісних контактів заздалегідь, до початку виробництва товару, тобто вже на стадії проектування та розробки техніко-економічних параметрів. Постачання складних видів тех­ніки вимагає встановлення між продавцем та покупцем тривалих відносин, які не припиняються й після поставки виробів у зв'язку з монтажем, налагодженням та вве­денням в експлуатацій, а також технічним обслуговуванням у процесі експлуатації (навчання персоналу тощо).

Важливою особливістю безпосередніх зв'язків при поставках складних видів техніки е те, що вони, не обмежуючись відносинами між експортером-виробником та імпортером-покупцем, тягнуть за собою запровадження цілої системи зв'язків між фірмами, що беруть участь у комплектації таких поставок, тобто між субпоставщиками. При цьому генеральний підрядчик організовує комплектації і несе відпо­відальність перед покупцем за її своєчасність та якість. Таким чином, між усіма фірмами, що беруть участь у цьому процесі, повинні встановлюватися тісні, постій­ні й тривалі коопераційні зв'язки, причому ще на стадії науково-дослідних та про­ектних робіт.

Наявність прямих зв'язків між різними фірмами дозволяє одночасно налагодити тісніші контакти з ринком, краще вивчати попит покупців, скоріше пристосовувати власні виробничі програми до вимог конкретного споживача за умов гострої конкурен­ції. На ринку зброї не існує будь-яких квот і незважаючи на величезну відмінність у цінах виробників, ніким і ніколи не запроваджувалися антидемпінгові заходи, що є усталеною практикою ГАТТ/СОТ на ринках звичайних товарів. Провідна роль держа­ви у воєнній сфері вносить специфіку в механізм ціноутворення. Існує монополія — єдиним споживачем виступає держава. Йде боротьба за весь ринок певного товару, або конкуренція відсутня зовсім, тому ціни тут монополістичні та олігополістичні. Во­ни зростають при скороченні попиту. Вартість виробів постійно підвищується.

АНАЛІЗ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ЗБРОЇ

Ринок продукції військово технічного призначення (озброєння, військова техніка та майно, технології військового та подвійного призначення, послуги військово-технічного призначення) є складовою частиною світового ринку товарів і послуг. Цей ринок, як і цивільний, може існувати за умови взаємодії попиту і пропозиції. Результатом сукупного військового попиту та сукупної військової пропозиції є створення та підтримка воєнної могутності держави. Необхідність її самозахисту та існування була і залишається першопричиною виробництво зброї у великих розмірах. Значний вплив на цей ринок має науково-технічний прогрес, який створює, з одного боку, нові воєнні потреби, а з іншого – нові можливості їх задоволення.

Нині цей ринок практично поділений між США та європейськими країнами (Англія, Франція, ФРН, та ін.), Росією, Китаєм. Але починають з’являтися нові військово-промислові держави – Ізраїль, Індія, Тайвань, Туреччина, Бразилія, Аргентина, Іран. Власні проекти окремих бойових засобів і незначне виробництво налагодили Єгипет, Південна Корея, Пакистан.

Експортери основних видів звичайного озброєння, млн. дол. США в постійних цінах 1990 року [8, с. 30]

Таблиця 1

Ранг		Постачальники	1995	1996	1997	1998	1999	1995-1999
1995-1999	1994-1998
1	1	США	9188	9307	11433	13073	10442	53443
2	2	Росія	3339	3581	2831	1752	3125	14628
3	3	Франція	812	1989	3389	3840	1701	11731
4	4	Великобританія	1206	1520	2460	1079	1078	7343
5	5	Німеччина	1465	1413	682	1191	1334	6085
6	7	Нідерланди	365	397	559	589	329	2239
7	6	Китай	837	730	347	219	79	2212
8	8	Україна	176	218	618	607	429	2048
9	9	Італія	305	384	408	335	533	1965
10	11	Канада	426	189	172	140	168	1095
11	12	Ізраїль	212	274	266	162	144	1058
12	10	Іспанія	96	83	624	185	43	1031
13	14	Білорусь	24	129	508	58	38	757
14	15	Швеція	186	150	42	117	157	652
15	19	Австралія	20	14	317	3	298	652
16	16	Бельгія	298	145	89	23	28	583
17	13	Чеська Республіка	187	161	28	21	124	521
18	17	Молдова	-	-	378	-	-	378
19	20	Швейцарія	76	125	65	31	58	355
20	18	Польща	187	49	20	1	51	308
21	23	Словаччина	85	48	49	8	-	190
22	46	Казахстан	24	9	-	2	155	190
23	31	Болгарія	2	17	3	40	89	151
24	21	Норвегія	54	9	58	2	-	123
25	25	Сінгапур	2	-	76	42	1	121
26	38	Індонезія	32	-	11	-	66	109
27	29	Південна Африка	18	33	9	31	14	105
28	26	Греція	-	30	52	21	1	104
29	28	Південна Корея	25	20	27	30	-	102
30	24	Бразилія	40	28	28	3	-	99
Всього			19994	21292	25715	23718	20606	111325

Найбільш активними у пошуках постачальників зброї виявилися країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, в якому складається новий баланс сил.

Сучасна ситуація на світовому ринку озброєнь значною мірою визначається діями США і Росії, а також активними діями Європейського військово-промислового комплексу.

США контролюють 50% – 60% світового ринку озброєнь, а на Близькому Сході – до 70%. США ще з початку 90-х років вдалося помітно розширити свою присутність на всіх регіональних ринках озброєння і військової техніки (ОВТ). Їх питома вага в поставках зброї державам Центральної, Південної, Південно-Східної Азії і Далекого Сходу досягла приблизно 34%. На латиноамериканському ринку озброєнь частка США склала 25%. На ринках Близького та Середнього Сходу частка зросла до 47%. На африканському військовому ринку часта США також зросла і на даний момент становить 3,7%.

Серед головних об’єктивних причин посилення впливу США можна вважати розпад СРСР та ліквідацію Організації Варшавського Договору, що послабили експортний потенціал цих держав переважно через порушення колишніх зв’язків і роботу на загальний ринок озброєнь: відповідно до санкції ООН, закриття для пострадянських країн-постачальників ОВТ ринків зброї Лівії, Іраку та Югославії, а також складне фінансово-економічне становище ряду держав, що орієнтувалися на радянську зброю.

Імпортери основних видів звичайного озброєння, млн. дол. США в постійних цінах 1990 року [8, с.32]

Таблиця 2

Ранг		Імпортери	1995	1996	1997	1998	1999	wspan="2">1995-1999
1995-1999	1994-1998
1	1	Тайвань	1223	1391	5201	4415	1706	13936
2	2	Саудівська Аравія	973	1728	2770	2529	1231	9231
3	3	Туреччина	1370	1146	968	1843	1134	6461
4	5	Південна Корея	1562	1574	738	892	1245	6011
5	4	Єгипет	1688	941	903	461	748	4741
6	7	Індія	945	1021	1565	540	566	4637
7	8	Японія	847	533	594	1280	1089	4343
8	6	Греція	869	270	829	1490	633	4091
9	14	Китай	437	1095	609	165	1688	3994
10	9	ОАЕ	448	558	777	895	595	3268
11	13	Ізраїль	281	73	49	1298	1205	2903
12	11	Пакистан	278	552	640	564	839	2873
13	12	Кувейт	684	1254	437	221	126	2722
14	16	Малайзія	1015	51	567	25	916	2574
15	17	Фінляндія	162	566	396	568	821	2513
16	10	Таїланд	611	615	924	59	185	2394
17	18	Сінгапур	244	548	132	653	163	1740
18	22	Швейцарія	106	199	400	459	508	1672
19	15	США	384	356	621	138	111	1610
20	21	Бразилія	235	483	445	180	221	1564
21	19	Іспанія	363	434	211	91	289	1388
22	20	Індонезія	359	541	113	105	213	1331
23	24	Чилі	546	215	123	127	177	1188
24	26	Катар	15	58	553	391	117	1134
25	25	Італія	187	241	552	4	-	984
26	23	Іран	248	505	48	91	67	959
27	32	Великобританія	93	216	92	370	155	926
28	34	В’єтнам	270	242	92	162	154	920
29	40	Казахстан	162	229	166	-	259	816
30	35	Норвегія	99	195	182	164	170	810
Всього			19984	21292	25715	23718	20606	111325

Новим аспектом завоювання ринків США є продаж надлишків озброєнь за заниженими цінами або безкоштовна їх передача тій чи іншій країні для посилення свого впливу в регіоні. Такий підхід сприяє недопущенню проникнення конкурентів на традиційні американські ринки і додатково зв’язує військову інфраструктуру імпортерів системою взаємних послуг.

На протязі 1997-1999 рр. з’явилася тенденція до зміни товарної структури експорту і імпорту, а саме: почала знижуватись частка озброєнь і військової техніки для військово-повітряних сил при одночасному зростанні сегменту морських озброєнь. Це викликано тим, що більшість конфліктних зон розташовано в районах островів і морських проток. Відносна безлюдність цих територій, відсутність на ній економічної інфраструктури одночасно з високим стратегічним і економічним значенням даних пунктів підвищує виникнення там збройних конфліктів. Це означає, що ринок військово-морських озброєнь буде зростати.

Але найбільш перспективний ринок озброєння Південно-Східної Азії виявився замороженим в результаті фінансово-економічної кризи в регіоні. Хоча базові передумови активізації імпорту країнами зберігається, наприклад, зростання військової могутності Китаю, що вимагає повністю замінити застаріле озброєння, але протягом двох-трьох років великомасштабні закупки мало ймовірні.

Але в довгостроковій перспективі існує ймовірність того, що почнеться антизахідна політика і почнеться пошук альтернативних шляхів закупівлі озброєння. Тому зараз країни європейського військово-промислового комплексу прагнуть випускати конкурентний по відношенню ДО США, Росії та України товар, зберегти робочі місця і високотехнологічні підприємства, шляхом створення нових концернів.

Нині представники урядів шести провідних країн Західної Європи – Великобританії, Франції, ФРН, Італії, Іспанії та Швеції – досягли взаєморозуміння в питаннях необхідності об’єднання зусиль для повної ліквідації конкуренції на ринках озброєнь і реструктуризації існуючих військових програм в “Єдину європейську оборонну ініціативу” (ЄОІ). Дана ініціатива орієнтована на розробку єдиної європейської оборонної стратегії на основі міждержавних угод і серії відомчих актів для удосконалення схеми інформаційного й технологічного обміну між державами-учасникаси військово-технічного співробітництва.

Україна ж, яка після отримання незалежності вийшла на ринки ОВТ, за оцінка експертів, у 1999 р. посіла 8 місце серед країн-експортерів (таблиця 1), налагодила стійке військово-технічне співробітництво з біль ніж 50-ма країнами світу. На данний момент Україна ще не має достатньо досвіду роботи на специфічному ринку ОВТ і економічне становище в країні не сприяє розвитку. Але Україна має хороший потенціал. Його оцінка засвідчує, що військово-промисловий комплекс країни може поставляти продукції на експорт на суму 8-10 млрд. дол. США.

ОСНОВНІ ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СВІТОВИЙ РИНОК ЗБРОЇ

Кожне виробниче підприємство, що представляє свою продукцію на світовому ринку зброї, функціонує в певному середовищі. Це середовище можна поділити на дві частини: на першу впливають неконтрольовані фактори, а на другу – контрольовані.

Неконтрольовані фактори — це елементи, що впливають на діяльність органі­зації і не можуть управлятися нею.

До неконтрольованих факторів, які мають домінуючий вплив на продукцію військово-технічної промисловості (ВТП), належать:

· політичні

(стабільність політичної системи в країні, захист інвестицій власних та іноземних підприємців);

· соціально-економічні

(життєвий рівень і споживча спроможність окремих про­шарків суспільства, демографічні процеси, які в них відбуваються, а також особливо­сті та стан фінансової системи, інфляційні процеси);

· правові

(включаючи законодавчі та нормативні документи);

· науково-технічні

(врахування яких дає перевагу тим підприємствам, які швидко втілюють у життя досягнення науково-технічного прогресу);

· культурні

.

Оскільки перелічені фактори є надто динамічними і не перебувають у сфері без­посереднього впливу підприємств, то за їх змінами необхідно стежити з особливою увагою.

Контрольованими факторами

управляють організації. Деякими з цих факторів управляє вище керівництво. Основними елементами, якими управляє служба маркетингу, є вибір цільових ринків, цілей мар­кетингу, його організація та структура.

Ядром комплексних маркетингових досліджень е оцінка ринкової кон'юнктури, під якою в широкому розумінні мається на увазі комплекс реальних умов та факторів, які впливають на функціонування (структуру, динаміку, співвідношення попиту та про­позиції на товари ВТП тощо) в певний момент часу та за певних географічних умов. Безперервні коливання, які є наслідком взаємовідносин попиту та пропозиції, постій­не порушення і стихійний механізм тимчасового відновлення ринкової рівноваги, ха­рактерний для конкуренції спосіб пристосування пропозиції до попиту, чинники, що впливають на фактичну ринкову ціну, складають головний зміст кон'юнктури товар­ного ринку.

Вивчення та прогнозування кон'юнктури продукції ВТП потребують ретельного аналізу основних кон'юнктуроутворюючих факторів — якісних

та кількісних

. Основні виявлені фактори, що зумовлюють кон'юнктуру ринку озброєння та військової техніки (ОВТ), можна умовно поділити на три групи: військово-політичного, економічного та військового характеру.

До факторів військово-політичного характеру

належать:

-військово-політична розстановка сил в окремих регіонах і в світі в цілому (вій­ськові блоки, міжблокове протистояння, торговельне ембарго);

-наявність військових конфліктів і конфліктних ситуацій, їх гострота та локалі­зація;

-присутність абсолютного військового лідера та ймовірність змін його позицій на ринку;

-обсяги коштів (та їх динаміка), що виділяються розвинутими країнами на про­грами безкоштовної поставки озброєння іноземним державам;

-політичні, економічні та правові аспекти державного регулювання військово-технічного співробітництва (ВТС) у різних країнах;

-обсяги воєнних бюджетів країн світу.

Фактори економічного характеру

включають:

o світові обсяги виробництва продукції ВТП у вартісному та кількісному показниках;

o загальноекономічний стан головних імпортерів (експортерів) ОВТ;

o науково-технічний потенціал країн-суб'єктів ВТС;

o обсяги власного військового виробництва в країнах "третього світу";

o запаси продукції військово-технічного призначення на складах виробників;

o стан і перспектива розвитку галузей економіки, пов'язаних з виробництвом ОВТ;

o структура виробництва продукції ВТП за видами;

o наявність великих програм з виробництва ОВТ;

o обсяги та динаміка товарообороту продукції ВТП, експорт, імпорт, сальдо;

o географія розподілу світового експорту (імпорту) ОВТ;

o товарні структури експорту (імпорту) продукції ВТП, індекси експортних та імпортних цін, довідкові ціни;

o частина експорту у виробництві, імпорті та споживанні продукції ВТП;

o платоспроможність та види розрахунків між партнерами за військові постав­ки;

o присутність на ринку монопольного продавця;

o курси валют, показники рівня інфляції, ризики.

До факторів військового характеру

належать:

-наявність проектів з модернізації ОВТ;

-циклічність модернізації та заміщення продукції ВТП, що перебуває на озбро­єнні;

-наявність програм закупівлі нових ОВТ або таких, що були на озброєнні інших країн;

-наявність програм власного виробництва продукції ВТП у країнах "третього світу" за ліцензіями з допомогою іноземних партнерів;

-конверсійні процеси а ОПК країн-виробників продукції ВТП;

-рішення щодо сумісності продукції ВТП різних країн і військових блоків;

-стан та кількість ОВТ, що є на озброєнні країн у різних регіонах світу;

-плани щодо скорочення або збільшення збройних сил;

-імовірність виникнення ОВТ нового покоління.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бегма В. Україна на світовому ринку озброєння // Економіст. – 2001 - №2

2. Бегма В. Світовий ринок озброєння та особливості маркетингу продукції військово-технічного призначення // Економіка України. – 2000 - №6, черв.

3. Бегма В. Позиция Украины на рынке вооружения стран Центральной и Восточной Европы // Обзор украинского рынка. – 2000 - №2

4. Брыль Р. “Черно-серые” будни (Об экспорте оружия Украиной) // Украинская Инвестиционная Газета. – 2002 – 22 окт.

5. Згурець С. Прощавай, зброє!: Експорт української зброї // Контракти. – 2003 - №12, берез.

6. Мировая торговля оружием // БИКИ. – 2001 – 8 февр.

7. Поставки американского оружия странам Ближнего и Среднего Востока // БИКИ. – 2003 - №46

8. Стріха С. Сучасний стан і тенденції розвитку світового ринку озброєння та військової техніки // Економіст. – 2002 - №1

9. Украина – надежный партнер в оружейном бизнесе // Обзор украинского рынка. – 2002 - №6