Геополітика та геостратегія України

Міністерство науки та освіти України

Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра географії

Реферат

Геополітика та геостратегія України

Виконав студент

5-го курсу групи Г/Б-2

Братішко Андрій

Луганськ 2004

Зміст

Вступ.

Глава 1. Співробітництво з країнами Європейського союзу.

Глава 2. Зовнішньополітичні відносини з Росією.

Глава 3. Стратегічне партнерство з США.

Глава 4. Україна та міжнародні організації

Висновки.

Література.

Вступ

Тому в успішному вирішенні за­вдань державотворення і розвитку держави одним з першочергових завдань є формування незалежної зовнішньої політики. Водночас ефективна зовнішня політика можлива лише при об'ємному баченні світу, постійній аналітичній роботі, відмові від імпульсивних рішень. Інтереси народу, держави ма­ють бути визначальними в політиці Неза­лежність, як відомо, стає реальною цінністю лише тоді, коли вона сприяє створенню кращих умов жит­тя народу, забезпечує реальні права і свободи люди­ни, процвітання, Незалежність України має бути напов­нена реальним змістом, тобто мати стійке підґрунтя, насамперед, економічне! Отже, міцна економічна основа є важливим чинником забезпечення незалежної зовнішньої політики. Водночас зовнішня політика, своєю чергою, може і повинна бути важливим чинником вирішенні економічних завдань, оскільки однією з основних і функцій є створення сприятливих зовнішньополітичних умов для налагодження всебічного співробітництва з іншими країнами} в тому числі і в економічній сфері. Взагалі, функції і завдання зовнішньої політики є надзвичайно багатоманітними. Це передовсім:

*підвищення авторитету і зміцнення міжнародних позицій держави;

*забезпечення національної безпеки країни,:

територіальної цілісності і недоторканності; о створення сприятливих міжнародних умов для успішної реалізації внутрішньополітичних цілей і завдань:

*активне співробітництво і взаємодія з усімсуб'єктами світового політичного процесу з метою реалізації загальнолюдських інтересів, насамперед, збереження цивілізації;

*участь у міжнародних інтеграційних процесах зокрема у сфері економіки, у міжнародномуподілі праці і пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винаходами і духовними цінностями:

*спільний з іншими суб'єктами міжнародноїспілкування захист прав людини;

*
об'єднання зусиль у боротьбі проти міжнародного тероризму;

Виходячи з аналiзу сучасної геополiтичної ситу­ацiъ, розстановки сил на мiжнароднiй apeнi, своїх об'єктивних можливостей i геополiтичного положен­ня, Укpaїнa має реальнi передумови угвердитися в ролi регiонального полiтичного лiдера. Для цього, разом з урахуванням закономiрних амбiцiй i нацiо­нальних iнтepeciв, їй треба поступово посилювати конструктивний вплив на загальну ситуацiю в ре­rioнi. Важливу роль туг може вiдiграти активне cniвробiтництво й лiдерство України у Балто-Чорно­морському napтнеpcтвi. 3 огляду на своє геострате­гiчне положення, Yкpaїнa є природним посередникоммiж регiонами Балтiйського i Чорного мopiв. Розширення зв'язкiв мiж Пiвднем i Пiвнiччю €вpо­пи сьогоднi настiльки вiдповiдає потребам часу, щоза пасивностi України роль посередника може пере­брати на себе iнша держава. Спiвробiт­ництво по вici Північ-Пiвдень сприятиме змiцнен­ню безпеки в частинi €вропи мiж Балтiйським i Чор­ним морями. Це надзвичайно важливо для України як у полiтичному, так i в економiчному аспектах.

Незалежність України об'ективно потрiбна новiй Європi, новiй системi континентальних мiждержав­них вiдносин. Без неї неможливе створення системи колективної безпеки в Євponi, що, безперечно, є фактором пiдвищення iнтepecy донеї. Але поки щоУкpaїнa, як зауважував з цього приводу М. Михаль­ченко ще не «міст», не «санiтарний кордон», а тим бiльше не «центр» якихось спiвтовориств. Поки що, Українa - лiмiтроф для Росiї i Європи, промiжний цивiлiзацiйний простiр мiж захiдною i росiйсько­євразiйською цивiлiзацiями, причому лiмiтроф з подвiйною оцiнкою. Для Європи (нaтiвcької) східні кордони України є лiнiєю розлому мiж Європою i Росiєю... А Росiя вбачає в захiдних кордонах Ук­раїни лiнiю розлому мiж НАТО та СНД - просто­ром, який вважає «зоною своїх особливих iнтepeciв». Для того, щоб не бути марионеткою у чужих іграх, потрiбнi глибокi полiтичнi й еко­номiчнi трансформацil в укpaїнcькoму суспiльствi, перетворення Украlїни на європейську державу не тiльки за мicцeм географiчного положення, а й за вiдповiдними стандартами внугрiшньої та зовнішньої стабiльностi. Для цього потрiбне чiтке визначення геополiтичних прiоритетiв i таке ж чiтке самовизна­чення як cувepeннoі держави iз власними геополi­тичними i нацiональними iнтересами. Вирiшення цих завдань передбачає вироблення науково обгрунто­ваної геостратегії, одним iз головних принципiв якої є
принцип.багатовекторностi.

Отже, Укpaїнська геостратегiя має грунтуватися на чiтко визначених геополiтичних прiоритетах i жорстко окресленому колi стратегiчних партнерiв. Виходячи особливостей геополiтичного положення України М. Михальченко вважає, що Україна має визначитися як у прiоритетному в одному iз трьох можливих геостратегiчних напрямiв: або обрати шлях до європейськоro спiвтовариства, або забезпе­чити гарантiI незалежноro розвитку як вiд Заходу,так i вiд Росiї, або ж обрати позицiю динамiчної piв­новаги мiж Сходом i Заходом, яка пiдтримується мiжнародним спiвтовариством i є, на йоro думку, найбiльш перспективною.

Дещо iнакше визначає сутність сучасної Української геостратегії С.Пирожков, який вважає, що у XXI ст. для України будуть актуальними тaкi зав­дання:

у короткостроковому плані

- недопущення iзоляцiї на основних стратегiчних напрямах (США, Європа, Азiя);

у середньостроковому плані

- сприяння формуванню регiональних систем

- безпеки i спiвробiтництва в сусiднiх perioHax;

- iнтеграцiя в мiжнароднi економiчнi i полiтичнi структури;

- участь в урегулюваннi мiжнародних конфлiктiв, боротьбi з мiжнародним тероризмом i злочин­ністю у вирішенні єнергетичної та інших глобальних проблем.

у довгостроковому плані

- збереження i змiцнення позицiй нашої держа­ви у свiтовiй полiтицi;

- активна участь у формуваннi демократичної глобальної системи мiжнародного порядкуll.

Глава 1.
Співробітництво з країнами Європейського союзу.

Сьогодны Україна вuзначuла як однозначну cвою стратегiчну мету iнтеграцiю до Європейського Сою­зу. Прагнення України до повномасштабної участi у полiтuчному та економiчному жuттi Європи логiчно вuплuває з геополiтuчного положення йicmopї нашої державu.
Як одна з найбiльших кpaїн континенту України об'ективно приречена бути важливим чинником тих процесiв, що вiдбуваються в Європi i не може залишатися осторонь тих динамiчних iнтеграцiйних процесiв, якi сьогоднi визначають їїобличчя. ­

Будучи в геополiтичному вимiрi європейською державою, Україна заiнтересована також у процесах, що сприяють зміцненню регіональної безпеки, стабiлiзацiї та розширенню структур колективної безпеки в Європi. До стратегiчних iнтe­peciв України в Європi належать необхiднicть тех­нологiчної модернiзацiї вiтчизняного виробниuтва, можливість оволодіння наукомісткими техно­логіями, адже національна стратегія розвитку, за­снована на традиційному індустріальному характері, сьогодні вже неприйнятна, навіть більше, вкрай не­безпечна.

Для європейських країн Україна є потенційним партнером, і не лише з політичної точки зору, як важливий фактор формування систе­ми колективної безпеки на континенті, а й з еко­номічної — як великий споживчий ринок, джерело відносно дешевої робочої сили, як країна з невико­ристаним повною мірою інтелектуальним, науково-технічним і виробничим потенціалом.

Слід зауважити, що перспективи входження Ук­раїни в європейський інтеграційний процес залежать, насамперед, від неї самої, від того, наскільки ради­кально і швидко в ній відбуватимуться демократичні перетворення в усіх сферах життєдіяльності, на­скільки рішуче здійснюватиметься реформуванняїїекономіки.
Інтеграція економіки України в євро­пейський простір вимагає також створення особли­вого «інвестиційного середовища» для залучення й утримання у країні глобальних високотехнологічних інвестицій, реінвестування отримуваних прибутків.

Ключовими критеріями, що впливають на роль нашої держави у новітній європейській спільноті, мають бути: відкрите громадянське суспільство, ефективне функціонування ринкової економіки, верховенство права, цивільний демократичний кон­троль над військовою сферою, послідовність і передбачуваність у зовнішній політиці. Наших стра­тегічних партнерів на Заході непокоїть високий рівень невизначеності щодо перспектив реформу­вання господарської системи, політична не­стабільність у країні, недосконалість законодавства, відсутність достатніх гарантій приватної власності, розгул корупції, невирішеність багатьох соціальних проблем, недостатня розвиненість демократичних інститутів, відсутність належної системи гарантії прав і свобод громадян.

З іншого боку доводиться констатувати, то прагнення України до європейської інтеграції, що перетворилося на магістральний напрям української зовнішньої політики, не зустрічає відповідної очіку­ваної реакції з боку країн—членів ЄС не лише внаслідок невирішеності в Україні багатьох проблем демократичної трансформації, а й тому, що в їхній позиції виявляються елементи певної байдужості щодо перспектив входження України до європейсь­ких структур.

Геополітичні реалії не дають мож­ливості Україні зосереджуватися лише на європейсь­кому геополітичному векторі. Визначена стратегічна мета не применшує можливість інших пріоритетних напрямів, а саме — розвитку дружніх і партнерських відносин з Росією та поглиблення стратегічногопартнерства із США.

Глава 2.

Зовнішньополітичні відносини з Росією

Розбудова стосунків стратегічного партнерства з Росією, поряд з реалізацією курсу на інтеграцію в Європу, займає одне з ключових місць у структурі геополітичних пріоритетів України. Росія є природним партнером України, і не лише через економічну взаємозалежність двох країн, спільність історичної долі, багатовіковий досвід культурного обміну і взаємопроникнення, сімейно-родинні зв'язки і т. ін. Не можна забувати й про те, що Росія є досить могутньою у військово-політичному плані і вельми впливовою й авторитет­ною у світі державою, яка справляє значний вплив на розвиток міжнародних подій. Не випадково більшість західних політологів, незважаючи на значне послаблення Росії внаслідок розпаду СРСР, називають її одним із силових центрів сучасної гео­політики і досить високо оцінюють її потенціальні можливості. Збігнев Бжезинський виділяє серед країн Євразії дві основні кате­горії, що впливають на розвиток геополітичної си­туації в даному регіоні й у світі в цілому: 1) геостратегічні дійові особи; 2) геополітичні центри.

Україну, разом з такими країнами, як Азербайджан, Південна Корея, Туреч­чина та Іран, Бжезинський відносить до геополітичних центрів, то Росію поряд із Францією, Німеч­чиною, Китаєм та Індією він включає до числа ключових геостратегічних дійових осіб. Хоча при цьому позицію Росії в сучасному геополітичному просторі він вважає «надто слабкою, щоб бути партнером Америки, але занадто сильною, аби стати лише її пацієнтом». Проте варто зауважити, що після подій 11 вересня 2001 р. США виявили бажання включити й Росію до числа своїх стратегічних партнерів.

Нарешті, слід пам'ятати й про те, що Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН і володіє правом «вето» в цій організації при вирі­шенні міжнародних проблем.

Все це свідчить про необхідність розвитку стра­тегічних партнерських стосунків України зі своїм могутнім сусідом, з яким вона географічне й істо­рично приречена жити поруч. Тому не випадково, що відносини з Росією займали і займатимуть цен­тральне місце в українській геостратегії. Тим більше, що вплив російського чинника постійно відчувається і в стратегії внутрішньої політики, в усіх сферах суспільного життя. Вкрай важливим є те, що характер російсько-українських відносин впливає на розвиток внутрішньополітичної ситуації в Україні, адже багато суб'єктів політичної діяль­ності пов'язують з ним і вирішення внутрішньопо­літичних проблем, і власні політичні інтереси й на­магання. Тим більше, що в Україні, як відомо, вель­ми значна російська діаспора, а майже 40 % насе­лення є російськомовним.

Варто зауважити, що з точки зору геостратегічних інтересів України не існує (і не може існувати, враховуючи історичну і культурну близькість двох народів) принципових перешкод для того, щоб визнавати Росію своїм стратегічним партнером. Певна напру­женість у стосунках між нашими країнами значною мірою є штучною. Ні в економічному, ані в політичному чи у військовому вимірах вона не має достатніх підстав. Таку ситуацію політологи визначають як феномен «залишковоїідеологізації», яка, на жаль, має місце з обох сторін. З одного боку, в Росії ще й досі є певні політичні сили, які ніяк не можуть змиритися з самим фактом існування незалежної України і прагнуть домогтися всебічної і повної «інтеграції» України з Росією на основі утворення якогось нового союзу, маючи на увазі фактичне підкорення першої другій. Чимало російських науковців намагаються обґрунтувати саме таку позицію.

Щоправда, з іншого боку, і в Україні є чимало політиків, які всупереч об'єктивним вимогам виступають проти налагодження партнерських відносин з Росією, схильні бачити в ній лише споконвічного ворога України і поклали в основу своєї діяльності гасло «Геть від Москви!»

Звичайно, Росія, як і будь-яка інша держава, має свої власні інтереси і, зрозуміло, ставить їх ви­ще за інтереси інших країн. Проте Україні немає чого боятися Росії, коли вона мудро, розважливо вестиме свою внутрішню і зовнішню політику. Тим більше, що останнім часом у Росії домінує думка, згідно з якою Україна розглядається як самостійний суб'єкт міжнародної політики, з яким необхідно налагоджувати добросусідські партнерські відноси­ни на рівноправній основі. Для російської сторони сьогодні найважливішою проблемою стосунків з Україною стає урегулювання всіх суперечливих питань, вирішення всіх спірних проблем, успадко­ваних з розпадом СРСР, на двосторонній договірній основі.

З іншого боку, стратегічні інтереси України по­требують стабільних дружніх, рівноправних взаємовідносин із Росією. За визначенням експертів, у найближчі роки українсько-російські стосунки стануть найбільш важливими в Європі і набудуть геополітичного значення, оскільки на їх при­кладі вироблятиметься модель взаємовідносин не­залежних супердержав, їх входження у стабільну, цілісну Європу.Відповідно, є досить значні розходження між нашими країнами й у питанні про характер взаємовідносин з ЄС. Росія веде свою гру на євро­пейському полі, намагаючись створити достатньо надійну опору для реалізації своїх геостратегічних задумів і використовуючи для цього той очевидний факт, що для провідних європейських країн Росія є стратегічним партнером, якого, до того ж, можна використовувати у боротьбі за зменшення впливу США в Європі. Метою європейської політики Росії як держави, що прагне стати самостійним центром сили, є співробітництво з Європою як іншим цент­ром геополітичного впливу, в той час як стратегіч­на мета України в європейському інтеграційному процесі означає, по суті, прагнення зменшити тиск Росії у пострадянському просторі.

І все ж, незважаючи на розходження щодо стратегії стосунків з Євросоюзом, Росія так само, як і ' Україна, заінтересована у розвитку своїх відносин з ним не лише в економічній, а й у політичній сфе­рах, у будівництві спільного європейського дому. Таке прагнення Росії цілком відповідає інтересам України. Більше того, можна стверджувати, що гар­монізація відносин Росії із Заходом є досить жорст­ким імперативом для України, оскільки, по-перше, це сприяє певному переплетенню взаємних на­ціональних інтересів обох країн, а по-друге, відпо­відає намірам західноєвропейських країн «прив'яза­ти» Росію до Європи і їх прагненню залучити до цього процесу Україну як найближчого і системно рівного партнера Росії. Слід визнати, що в Європі та й у євроатлантичному просторі в цілому досі не вдалося створити систему загальної безпеки, як це було задумано в рамках ОБСЄ. Це, насамперед, пов'язано з тим, що дві найбільші держави колиш­нього Радян

ського Союзу — Росія і Україна — досі не увійшли до нової системи безпеки, що ство­рюється. І основна проблема полягає в тому, що не­можливо створити надійну систему європейської безпеки без російської участі. Той факт, що між Росією і Європою досі не створено надійних відно­син, містить у собі величезну потенційну загрозу. Для України — держави, що розташована між ци­ми двома центрами сили, налагодження стосунків між Європою і Росією має ключове значення і в плані безпеки, і в плані вибору курсу розвитку.

Характеризуючи розвиток взаємовідносин між Україною і Росією, слід зазначити, що обидві вони мають суттєві взаємні інтереси, основними з яких є підтримання миру і стабільності. Незважаючи на іс­нуючі суперечності і проблеми, є всі підстави ствер­джувати про можливість їх успішного подолання і подальшого розвитку взаємовигідних українсько-російських відносин, встановлення між нашими країнами (оскільки між народами вони і так існу­ють) справді доброзичливих, добросусідських, рів­ноправних партнерських стосунків.

Найбільш оптимальним варіантом розвитку та­ких стосунків є так звана модель «кооперативної не­залежності» — міждержавних відносин, що базують­ся на зміцненні стабільних і самостійних держав, які кооперуються, співробітничають на двосторонній ос­нові. Таким чином, слід визнати, що для України було б украй нерозважливо робити ставку виключно на Європу. Оптимальний варіант для України — це взаємовигідні контакти як із Заходом, так і з Росією, а не альтернатива: Захід — Схід.

Глава 3 Стратегічне партнерство з США

Не менш важливим є питання про встановлення відносин стратегічного партнерства між Україною і Сполученими Штатами Америки. Національні інтереси України в розвиткові парт­нерських відносин із США визначаються тією особ­ливою роллю, яку відіграє ця країна в геополітичному ракурсі. Адже йдеться про наймогутнішу дер­жаву світу, єдину наддержаву, статус якої визна­чається економічним і військовим потенціалом, впливом на міжнародні фінансові організації, лідер­ством у розробці і впровадженні новітніх технологій та багатьма іншими чинниками. Твердження 3. Бжезинського про американську гегемонію у світовій політиці ґрунтується на реальних фактах. США, на його думку, займають домінуючі позиції у сферах світової влади, що мають вирішальне значення.

Сполучені Штати на сьогоднішній день є єдиною світовою наддержавою у повному розумінні цього слова. І як би болісно не сприймалася американсь­ка гегемонія у світовій політиці деякими іншими країнами, вона все одно залишається незаперечним фактом, з яким кожній державі слід рахуватися. Зрозуміло, що за таких умов будь-яка держава заінтересована у встановленні партнерських стосунків із Сполученими Штатами, і Україна у цьому відношенні не є винятком. Своєю чергою і Сполучені Штати заінтересовані у розвиткові партнерських стосунків з Україною, враховуючи особливості її геополітичного положен­ня і розглядаючи її як своєрідний геополітичний центр Центрально-Східної Європи. До того ж, як уже згадувалося, Сполучені Штати плекають надію використати «українську карту» у розвиткові своїх, стосунків із Росією.

Об'єктивно США заінтересовані в тому, щоб Україна розвивалася як демократична країна, увійшла до європейських структур як держава-партнер, зберегла незалежність. Після терористичного нападу на США у вересні 2001 р., Україна, яка різко засудила цей варварсь­кий акт і висловила підтримку Сполученим Штатам у проголошеній ними боротьбі проти міжнародного тероризму, почала розглядатися США ще й як партнер і союзник у цій боротьбі. Таким чином, стратегічне партнерство між Ук­раїною і США означає спільність інтересів та підхо­дів до основних міжнародних проблем, прагнення до взаємного розуміння й урахування інтересів кож­ної держави. Сторони вбачають одна в одній рівно­правних партнерів і поважають позиції одна од­ної». Погоджуючись у цілому з цим висновком;варто, однак, зазначити, що реальні процеси розвитку українсько-американських відносин далекої не завжди свідчать про прагнення США розвивати ці відносини як дійсно рівноправні і партнерські. І це є болючою проблемою у стосунках між обома державами, оскільки час від часу досить виразно проявляється прагнення США втручатися у внутрішні справи нашої країни, що порушує прин­ципи рівноправності і не відповідає національним інтересам України. І цю обставину, безсумнівно, слід ураховувати у розбудові наших відносин із США, рішуче відстоюючи власні інтереси і власний суверенітет.

Глава 4. Україна та міжнародні організації.

Здобуття Україною незалежності надало її громадянам нові права та свободи. Тепер вони мають право звертатися до таких міжнародних судо­вих установ, як Європейський суд з прав людини. Було налагоджено контакти з багатьма європейськи­ми структурами. Україна стала повноправним учас­ником Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), підписала документи про співробітництво і партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Чимало зусиль довелося докласти аби стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної ор­ганізації, як Рада Європи (РЄ). Українська держава плідно співпрацює з Міжнародним валютним фон­дом, Міжнародним банком реконструкції та розвит­ку. Успішно розвиваються двосторонні міжнародні відносини, особливо з європейськими державами. Наприкінці XXст. Україна стала учасником і чле­ном 66 міжнародних організацій і форумів.

Все це створило навколо України принципово новий геополітичний простір, розширило можли­вості щодо застосування досвіду демократичних країн у вирішенні проблем державотворення й соціально-економічної трансформації суспільства.

Особлива увага приділяється співробітництву з ООН. Нині в ООН позиція України досить помітна. Про це свідчить, зокрема, обрання у 1998 р. міністра іноземних справ України головою чергової сесії Генеральної Асамблеї ООН. З 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна дер­жава почала виконувати функції непостійного чле­на Ради Безпеки ООН. І надалі Україна намагається впливати на діяльність ООН шляхом розробки й висунення кон­кретних ініціатив і пропозицій, які підтримували б тенденції політичної діяльності ООН, й водночас відповідали б інтересам самої України.

Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН.Підвищенню міжнарод­ного авторитету України сприяла також її активна діяльність у складі Ради Безпеки ООН як не­постійного члена. Загалом Україна бере участь у діяльності більше як 60 організацій ООН (МАГАТЕ, ЮНІ ДО, МОП, ВПС та ін.)

Своє співробітництво з ООН Україна викорис­товує для сприяння власним ринковим перетворен­ням в економіці, активнішого залучення міжнарод­них програм і фондів для вирішення завдань соціально-економічної трансформації і формування громадянського суспільства.

У 1992 р. Україна офіційно оголосила про свої бажання стати постійним і рівноправним членом РадиЄвропи. Процес входження до неї був непростим і до ситьтривалим, і завершився у 1995р.

Увійшовши до РЄ, Україна тим самим зобов'яза­лася приєднатися до більше як 150 конвенцій з прав людини. Співпраця проходить у цілому успішно, хоча виникали і виникають проблеми. Зокрема, з пи­тання про заборону застосування смертної кари.

Важливою складовою геополітики України стало налагодження співробітництва з воєнно-політичною Північноатлантичною організацією — НАТО.

Перші кроки співробітництва України з НАТО зафіксовані Програмою «Партнерство заради миру» (1994), що відкрило можливості для організаціїспівробітництва. У 1995р. Українська держава під­писала з керівництвом НАТО індивідуальну «Прог­раму заради миру», згідно з якою почали проводи­тися спільні військові навчання, моделювалися ми­ротворчі акції.

Ефективно працює з 1999 р. комісія НАТО — Україна. Нею розроблено Меморандум про поро­зуміння щодо планування заходів на випадок над­звичайних ситуацій.

Україна бере активну участь у засіданнях Ради Євроатлантичного партнерства на рівні міністрів за­кордонних справ, міністрів оборони, начальників генеральних штабів. У рамках програми «Партнерство заради миру» на території України постійно проводяться спільні навчання української армії і військ НАТО («Кооперейтив нейбор—97», «Си-Бриз—97», «Щит миру—99» і т. ін.).

Активізуючи співробітництво з НАТО, Україна дотримується позаблокового курсу в зовнішній політиці і не ставить питання про безпосереднє вхо­дження до альянсу. Разом з тим існує наукова і гро­мадська думка про те, що послідовна геополітична орієнтація України в європейському напрямі може привести нашу державу до складу НАТО

Найголовнішою складовою геополітичного про­цесу інтеграції України до Європи є розширення її співробітництва з найбільшим європейським між­державним утворенням — Європейським Союзом (ЄС).

Природно, що Україна вважає вступ до цієї міжнародної організації стрижнем європейського вектора своєї геополітики. Керівництво держави наголошує, що особливе значення має послідовна політика України щодо зближення з Європейським Союзом, набуття статусу асоційованого, а згодом повноправного члена ЄС. Проте для вступу до ЄС Україні необхідно подолати дуже високий «поріг» — досягти в політичній та економічній сферах певних європейських стан­дартів. Реалізації цього завдання сприяв проведений у Києві (1997) саміт «Україна—ЄС», у якому взяли участь керівники Єврокомісії та нашої держави. Були обговорені перспективи втілення в життя Угоди про партнерство та співробітництво, шляхи взаємодії у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС, пи­тання торгівлі, освіти тощо.

Про труднощі цього інтеграційного процесу для України свідчить," зокрема, той факт, що Угода про партнерство між Україною і державами ЄС була ра­тифікована лише в 1998 р. Економічна співпраця, що передбачена в Угоді, спрямована на розвиток про­мисловості і кооперації, агропромислового комплек­су, активізацію зв'язків у галузі науки та освіти тощо. І все ж активні дипломатичні дії дали певні ре­зультати. Україна отримала фінансову допомогу об­сягом в 4 млрд. екю. Товарообмін з країнами ЄС зріс за останні роки більше як у два рази. На тре­тьому саміті «Україна—ЄС» (1994 Київ) у спільно­му комюніке сторони підтвердили свою при­хильність курсові на подальше зміцнення незалеж­ності та суверенітету України, її демократичний

Важливою загальноєвропейською структурою, з якою від початку своєї незалежності Україна вста­новила тісні зв'язки, була Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (з 1995 р. — ОБСЄ). У лю­тому 1992 р. Україна підписала Гельсінський за­ключний акт, в якому викладені перевірені практи­кою принципи міждержавних стосунків, безпеки і співробітництва європейських країн.

Досить успішно співпрацює Україна з такими європейськими кредитно-фінансовими установами, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Євро­пейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Світовий банк тощо.

ЄБРР, зокрема, надає Україні вигідні кредити, близько 60 % яких спрямовано на кредитування приватних та акціонерних товариств.

Співпраця з МВФ корисна не тільки з огляду на те, що той виділяє дешеві кредити під здійснення різних соціально-економічних проектів, а й надає відповідну консультативну допомогу в розбудові ринкової економіки.

На тлі труднощів, що склалися у відносинах з ЄС, дедалі актуальнішою для України стає регіо­нальна геополітика. У здійсненні важливих завдань геостратегії помітну роль відіграють такі регіональні міждержавні утворення, як ЦЄІ, ОЧЕС, Балто-Чорноморське співробітництво, ГУУАМ тощо.

Нині представники України беруть участь у засіданнях всіх форумів ЦЄІ. Утверджено Міжві­домчу комісію з питань Співробітництва у рамках ЦЄІ. Розроблено комплексний план взаємних кон­тактів та співпраці з відповідними робочими орга­нами об'єднання. Враховуючи особливу заінтересо­ваність у розвитку своєї транспортної інфраструкту­ри, Україна підключається до співробітництва в рамках Мариборзької угоди (Італія—Словенія—­Угорщина), одним із основних завдань якої є
здійснення проекту побудови транспортного кори­дору Трієст—Любляна—Будапешт—Київ.

Надзвичайно важливе місце в сучасному житті України відводиться євразійському і південному векторам її геополітики, а в них особливу роль відіграє співробітництво із Союзом Незалежних Дер­жав (СНД). Необхідно наголосити на активізації діяльності України в рамках Співдружності Незалежних Дер­жав, а також з окремими державами—учасницями цієї організації. Україна у своєму ставленні до СНД виходить, передусім, з реалій економічної доціль­ності існування Співдружності, прагнучи трансфор­мувати ЇЇ в ефективний механізм економічного співробітництва, спрямований на створення зони вільної торгівлі, оптимізацію її структури, сприяння інтеграції країн СНД у світовий економічний простір. Проте, Україні потрібно активізувати свою роль у СНД, насамперед з метою посилення економічних інтеграційних процесів усе­редині цієї організації і не відмовлятися від спів­праці з іншими членами СНД у політичній сфер. Україна ставить питання про необхідність ре­формування СНД, створення раціонального ме­ханізму економічного співробітництва, поглиблення міжнародної виробничої кооперації та прямих зв'язків між підприємствами країн-учасниць, ре­алізацію угоди про вільну торгівлю.В переліку органів СНД у галузі військового співробітництва налічується 29 назв підрозділів, у більшості яких Україна участі не бере. Зокрема, на­ша держава не підписала документи військово-політичного характеру, що стосуються створення сил і органів колективної безпеки, миротворчих формувань, утримується від будь-яких кроків, пов'язаних із залученням її до воєнних союзів у рамках СНД. Не підтримала вона також ідею створення спільних прикордонних військ, вважаючи, що такі питання слід вирішувати відповідно до загально визначених норм міжнародного права.

На всіх самітах СНД українське керівництво на­голошує на необхідності вирішення передусім еко­номічних завдань, зокрема створення більш сприят­ливих умов для товарообміну на ринку СНД. Взаємний експорт держав—учасниць співдружності майже в чотири рази менший, аніж їх експорт у треті країни.

У політичній та економічній сферах Україна на­дає пріоритетного значення двостороннім стосун­кам у рамках СНД. Геополітичні інтереси нашої країни продиктовані тут необхідністю забезпечити правову базу торговельно-економічних зв'язків з країнами співдружності, доступу українського капіталу до ресурсів та ринків збуту СНД. Адже на ці ринки припадає близько 80 % українського екс­порту.

У середині 90-х років у СНД склалося угруповання ГУУАМ, до складу якого увійшли Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан і Молдова. Його учасники поставили своїми основ­ними цілями відновлення «Великого шовкового шляху» (проект ТК-АСЕКА), боротьбу з міжнарод­ним тероризмом і організованою злочинністю, спільне використання каспійських енергоресурсів (проект ШОСАТЕ). Остаточне організаційне оформлення цього об'єднання знайшло втілення в Хартії, підписаній президентами країн-учасниць у 2001 р.

Реалізація проекту, що передбачає видобуток і транспортування каспійської нафти, не тільки б відкрила для України, як і для інших членів ГУУАМ, доступ до світового «нафтового пирога», а й стала б додатковим фінансово-політичним інстру­ментом на підтримку незалежності та геополітичного впливу на південному напрямку.

Внаслідок реалізації проекту для членів ГУУАМ, особливо України, відкриються сприятливі можли­вості для включення у світову систему економіки як для країн—транзиторів товаропотоків великого Євразійського простору.

Висновки.

Таким чином можна зробити висновок, що покладена в основу геостратегії

України багатовекторність, яка чітко визначає пріоритетні напрямки зовнішньої політики, у повній мірі відповідає інтересам та можливостям нашої держави, та виступає чинником зростання його міжнародного авторитету. Отримання Україною політичної незалежності, її перетворення на самостійну державу є найважливішим позитивним чинником, який сприяє покращенню та стабілізації геополітичної ситуації у світі. Та дивлячись на реалізацію української геостратегії, є багато проблем та труднощів, вирішення яких дуже необхідне з метою забезпечення національної безпеки та реалізації її національних інтересів.

Вихідним для політичного керівництва України має стати усвідомлення того, що майбутнє залиша­ється за тим способом життя, який забезпечує кра­щу суспільну організацію, сталий розвиток науки й економіки, права людини.

У площину найважливіших завдань має бути по­кладене набуття державою якостей вигідного, на­дійного в економічному й політичному вимірах парт­нера, як на європейському, так і на світовому ринках.

Література:

Мадіссон В.В. Шахов В.А. Сучасна українська геополітика. –

К.:Либідь.2003 – 176 с.