МIНIСТЕРСТВО ФIНАНСIВ УКРАїНИ
БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФIНАНСОВА АКАДЕМIЯ
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН
Індивідуальне навчально-дослідне завдання
з дисципліни
"Економічна історія"
на тему:
"ЄС: процес формування та перспективи розвитку"
Науковий керівник:
Петращак О.О.
Виконавець:
студент ІІІ курсу групи КС-32
Колісник Б.Д.
Чернівці 2009
Зміст
Вступ. 3
Історія виникнення, склад та функції ЄС.. 4
Особливості економіки Європейського Союзу. 9
Розширення Євросоюзу перспективи та наслідки. 13
Висновок. 19
Список використаних джерел та літератури: 21
Вступ
Розпочнемо з того, що метою дослідження мого індивідуального навчально-дослідного завдання є одна із найпотужніших інтеграційних зон світу – Європейський Союз, а саме дослідження процесу формування даної структури та перспектив відносно її розвитку.
Із самого початку слід відзначити власне історичні передумови створення Європейського Союзу. Почнемо з того, що у 50-х роках у більшості європейських країн були розвинуті індустріальні господарства. Їхній розвиток відзначився динамічністю та стабільністю. Швидкі темпи економічного зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний західноєвропейський економічний простір. Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 році. Саме тоді у Парижі було створено Європейське об’єднання вугілля та сталі. Ця міжнародна організація об’єднала кам’яновугільну, залізнорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам’яного вугілля в Західній Європі.
Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Метою даного Співтовариства є створення "спільного ринку", забезпечення рівномірного розвитку, стабільності й добробуту населення в Західній Європі. Створення ЄЕС свідчило про подолання антагоністичного протистояння в Європі між індустріальними країнами, перш за все між ФРН і Францією. Вже у наступні десятиліття стали очевидними і незаперечними позитивні результати європейської інтеграції.
Історія виникнення, склад та функції ЄС
Еволюція Європейського Союзу бере свій початок із створення "спільного ринку", який передбачав ліквідацію бар’єрів і обмежень для ввозу і вивозу товарів, капіталів, сприяв пересуванню людей, проведенню єдиної торгівельної політики відносно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів Європейського інвестиційного банку та інше. Європейський Союз утворений в 1993 відповідно до Маастріхтського Договору 1992 на базі Європейських співтовариств, 12 країн, що об’єднали: Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Франція. У 1994 підписані угоди про вступ в ЄС Австрії, Норвегії, Фінляндії і Швеції. Договір в розвиток ідеї єдиної Європи передбачає створення політичного, економічного і валютного союзу, завершення формування єдиного внутрішнього ринку усунення всіх перешкод на шляху вільного пересування товарів, послуг, капіталів і людей. Країни ЄС зобов’язалися проводити спільний курс у сфері зовнішньої політики і безпеки, основних напрямів внутрішньої економічної політики, координувати політику в питаннях охорони навколишнього середовища, боротьби із злочинністю, в тому числі з наркобізнесом, у області юстиції та інше. Встановлено єдине європейське громадянство. Створено Європейський валютний інститут і Європейський центральний банк, а в 2000 році було введено єдину валюту - євро. Країни Європейського союзу належать до групи економічно розвинених країн з однотипною економікою. Вони характеризуються досить високим рівнем економічного розвитку. Про високий рівень економічного розвитку свідчить той факт, що в багатьох країнах ЄС (зокрема, в Бельгії, Австрії, Данії та Фінляндії) ВВП на душу населення становить близько і навіть понад 30000 дол. США, а в Ірландії – майже 40000 дол. США. Для порівняння: в Україні цей показник становить 6394 дол. США за паритетом купівельної спроможності валют. Це менше від найбідніших нових членів ЄС - Болгарії та Румунії (вступили тільки на початку 2007 р), де цей показник становить відповідно 8078 та 8480 дол. США і складає лише 22,6% від середнього рівня ЄС. Але, зважаючи на політику ЄС, спрямовану на прискорення економічного розвитку відсталих регіонів, у них є можливість покращити ці показники протягом наступних семи років.
Функціонування Європейського Союзу, з його досить розгалуженим апаратом проведення спільних інтеграційних заходів має власну фінансову базу, основу якої складають бюджет, автономні фонди, зокрема Європейський фонд розвитку, Європейський соціальний фонд, Європейський регіональний фонд, а також Європейський інвестиційний банк.
У останні десятиліття положення ЄС в світовій економіці змінилося. Розвиток західноєвропейської інтеграції надає серйозну дію на структуру і стан зовнішньоекономічних зв'язків. Ще в 70-х років ЄС перетворився на великий торгівельний блок сучасного світу. Його експорт більш ніж в 2,7 разу перевищував американський. Частка ЄС в експорті капіталу у формі прямих інвестицій виросла до 25% в 1991-1993 рр. Була вдосконалена система гарантування приватних інвестицій. Державні гарантії приватних інвестицій доповнилися системою угод про захист інвестицій, поміщених із країнами, що розвиваються.
Активність міжнародних компаній країн ЄС виявляється, перш за все, на північноамериканському ринку. У середині 80-х років кумулятивний об’єм західноєвропейських інвестицій в США перевищив американський в ЄС. Країни ЄС, в більшості своїй колишні метрополії величезних колоніальних володінь, приділяють особливу увагу відносинам з країнами, що розвиваються. Вони прагнуть зберегти і поглибити свою присутність в світі, що розвивається. РФ на сьогодні також є деяким інтересом для країн Європейського Союзу, про що свідчить значне збільшення капіталовкладень в російську економіку.
Росія сьогодні подібно до багатьох інших країн з економікою, що розвивається або перехідною, виступає в основному як імпортер іноземних інвестицій. Проте на сьогодні можна констатувати погіршення структури іноземних інвестицій в РФ.
Як і Європейський союз в цілому, його правова система представляє собою складне утворення. Основним його компонентом є право Європейського співтовариства, в яке звичайно включають також установчі договори і правові аспекти інститутів ЄС, створені в рамках Європейського об'єднання вугілля і стали і Евротома. У даній роботі розглянуті основні принципи, система і джерела права ЄС, що є основою правової системи цієї організації.
Склад ЄС:
Європейська Рада
Рада Міністрів
Комісія ЄС - виконавський орган
Європейський парламент
Суд ЄС
Європейська Рада стала найвищим політичним органом в ЄС, хоча його створення не було передбачено договорами про установу Європейських
Функції: Рішення Європейської Ради не є обов'язковими для виконання, але дають політичний імпульс процесу розвитку ЄС і визначають його найважливіші напрями. Європейська Рада має значення вищої інстанції, до якої Комісія ЄС і Рада Міністрів можуть апелювати в складних випадках. Дана функція Європейської Ради обумовлена високим рівнем повноважень, якими володіють глави держав і урядів в своїх країнах.
Рада міністрів – головний інститут Європейського Союзу, уповноважений ухвалювати рішення. У його рамках представники урядів держав-членів обговорюють законодавчі акти Співтовариства і приймають або відкидають їх шляхом голосування. Теоретично існує тільки одна Рада, проте її склад і назва міняється відповідно до тематики, таким чином можна умовно говорити про декілька Рад: по сільському господарству, фінансам, освіті, спільним проблемам і закордонним справам. Засідає двічі в рік і кожне засідання, як правило, отримує назву на ім'я міста, в якому воно проводилося. Рада Міністрів в деякому роді підзвітна національним урядам, але їх рішення, не можуть бути скасовані.
Склад: Кожна держава ЄС має в Брюсселі постійне представництво, де працюють дипломати і чиновники зі всіх національних міністерств. В ході робочих нарад представники держав-членів опрацьовують питання, що вимагають рішення на рівні Ради Міністрів.
Функції: Рада Міністрів уповноважена ухвалювати рішення. Його роль полягає в тому, щоб давати необхідний поштовх розвитку, визначати загальні політичні директиви Союзу.
Європейська Комісія склад – виконавський орган ЄС. Складається з 20 представників держав-членів, званих Членами Комісії, які призначаються на п'ятирічний термін. Всі представники незалежні в своїй діяльності від національних урядів, хоч і призначаються ними. Один з членів Комісії обирається Головою. У Комісію входять по 2 представники від кожної з 5 великих держав-членів (Франція, Німеччина, Італія, Сполучене Королівство, Іспанія), і поодинці від інших. Штаб-квартира Комісії в Брюсселі підрозділяються на Генеральний Директорат і на інші департаменти.
Функції:
Ініціювати вироблення політики
Виконувати рішення
Виступати гарантом правових положень, що потрапляють під її юрисдикцію.
Парламент багатонаціональний складається з 626 членів, які обираються на основі прямого загального виборчого права кожні 5 років на виборах в державах-членах Європейського Союзу.
Функції:
Діяти як провідна політична сила
Виконувати законодавчі функції в деяких областях
Вирішувати питання про призначення і зняття Членів Комісії
Грати ключову роль в ухваленні бюджету.
Суд ЄС складається з 15 суддів, яким допомагають 9 Генеральних Адвокатів. Судді висуваються своєю країною, а призначаються Радою Міністрів держав-членів на шестирічний термін, кожні 3 роки оновлюється половина складу суддів. Їх незалежність гарантується. Суд розташований в Люксембурзі.
Функції:
Стежити за тим, щоб тлумачення і застосування правових інструментів відповідало законам Співтовариства.
Регулювати розбіжності між державами-членами, між державами-членами і самим ЄС, між інститутами ЄС, між ЄС і фізичними або юридичними особами, включаючи співробітників його органів.
Давати висновки за міжнародними угодами. Відповідно до Маастріхтського договору.
Накладати у разі невиконання його рішень штрафи у формі одноразово виплачуваної суми.
Невід’ємним елементом економічної інтеграції є валютна інтеграція – процес координації валютної політики, формування наднаціонального механізму валютного регулювання, створення міждержавних фінансових і валютно-кредитних організацій.
Введення євро завершило початий в 70-і роки перехід від одновалютної (Бретон-вудської) системи, заснованої на доларі як єдиній світовій валютно-резервній валюті, до системи, що спирається на дві суперрегіональних резервних валют - долар і євро.
Поява нової валюти, стабільність якої спочатку підтримує стабільність національної валюти будь-якої з країн, що входить у валютний союз, рівнозначно революції в світовій фінансовій системі.
Особливості економіки Європейського Союзу
Сучасною тенденцією в багатьох західноєвропейських країнах є зниження високих граничних податкових ставок та деяке зменшення рівню допомоги за соціальним страхуванням, а також заходи щодо зниження фінансового дефіциту. Створюється новий розподіл соціальної відповідальності між державою та громадянами. Соціальна ринкова економіка гарантуватиме ефективний процес трансформації та інтеграції в нових умовах, якщо поєднує, з одного боку, політику, що стимулює розвиток і зайнятість, стримує циклічне безробіття та стимулює інвестиції. З іншого – фінансування або забезпечення державою освіти та охорони здоров’я і підтримку системи соціальних виплат, яка живить суспільство та солідарність його членів, захищає майбутнє (підтримка дітей) у межах системи раціонально визначеного обсягу внесків на соціальне забезпечення та податків.
Сучасні компоненти соціальної ринкової економіки в ЄС, як вважають фахівці, базуються на наступному:
Соціальні інтереси визначають стратегію економічну політики, загальна мета якої полягає в тому, щоб розвинути потенціал всіх людей.
Ефективна соціальна політика можлива лише за умови макроекономічної стабілізації.
Урядові фінанси мають бути надійними, щоб забезпечити свободу вибору правильного рівня і профілю податків. Без ефективного і прозорого механізму збирання податків суспільна відповідальність неможлива.
Системи соціального забезпечення повинні більшою мірою надавати послуги всім людям, ніж створювати мережу забезпечення лише мінімального рівня для найменш забезпечених верств населення. Вони повинні засновуватися на принципах соціальної та індивідуальної відповідальності всіх громадян та створювати стимули до праці.
Ефективна ринкова економіка вимагає відповідного інституціонального розвитку, установи повинні бути гнучкими, а їх дії – скоординованими, щоб пристосуватися до нових викликів.
Охорона здоров’я, освіта та виховання дітей – найважливіший компонент інвестування в майбутнє.
Охорона навколишнього середовища та нормальні умови праці означають меншу кількість витрат на охорону здоров’я і стимулюють зростання виробництва.
Жодна соціальна політика не може компенсувати втрату робочих місць. Отже, економічна політика, яка підтримує повну зайнятість робочої сили, є також найкращою соціальною політикою.
Станом на січень 2007 р. в 20 країнах-членах ЄС, в яких законодавством встановлено мінімальну заробітну плату, її рівень коливався від 92 до 1570 євро на місяць. Всі країни за цим показником можна поділити на три групи. До першої, з мінімальною зарплатнею до 300 євро на місяць входять Болгарія (92 євро), Румунія (114), Латвія (172), Литва (174), Словаччина (217), Естонія (230), Польща (246), Угорщина (258), Чехія (288). До другої групи, де мінімальна зарплатня складає від 400 до 700 євро належать Португалія (470 євро), Словенія (522), Мальта (585), Іспанія (666), Греція (668 євро в липні 2006 р). В третій групі з мінімальною зарплатнею більше 1200 євро на місяць – Франція (1254), Бельгія (1259), Нідерланди (1301), Велика Британія (1361), Ірландія (1403), Люксембург (1570). За даними на 2005 р. відсоток осіб, які отримували мінімальну заробітну плату, складав від 1% в Іспанії до 17% у Франції. В тому ж році рівень мінімальної зарплати в різних країнах ЄС був від 30% до 50% середньої зарплатні в промисловості до оподаткування. Підвищення доходів населення сприяє становленню середнього класу, який є основою соціальної стабільності та підґрунтям громадянського суспільства. У більшості країн з розвиненою ринковою економікою він охоплює понад 60% населення. Як основний платник податків середній клас формує державний та місцеві бюджети, визначає споживчу поведінку населення та параметри і структуру внутрішнього ринку. Через накопичення та участь у різноманітних системах страхування середній клас забезпечує інвестиційний потенціал, а завдяки домінуванню в громадських і політичних організаціях визначає поведінку електорату та моральні стандарти суспільства, беручи участь у виборчому процесі виконує функції носія демократії та політичних свобод.
Доходи населення та їх розподіл в суспільстві визначають обсяги та структуру споживання, що впливає на розвиток виробництва, технологічні зміні, обсяги внутрішнього ринку та, в кінцевому рахунку, на конкурентоспроможність країни. Існуючі структура та рівень споживання звужують можливості нарощування інтелектуального та загальнокультурного розвитку людських ресурсів, що негативно позначається на перспективах економічного розвитку та міжнародної конкурентоспроможності країни.
Важливу роль у розвитку та збереженні людських ресурсів, а також здійсненні принципів соціальної справедливості в країнах з розвиненою ринковою економікою відіграють соціальні програми, зокрема, в сфері освіти, охорони здоров’я та соціального захисту, які характеризуються досить високим рівнем витрат в країнах – членах ЄС. В цілому по ЄС у 2003 р. середні витрати на соціальний захист становлять 28% ВВП проти 28,8% в 1993 р. та 25,5% в 1990 р. Вони варіюють від 16,5% в Ірландії до 30,9% у Франції та 33,5
При цьому важливо враховувати не лише загальний рівень витрат, але й їх структурні пріоритети. Так, в структурі сукупних соціальних виплат в середньому по ЄС 41,4% припадає на пенсії за віком, 28,3% – на виплати в зв’язку з хворобою та за інвалідністю, 7,8% – на виплату допомоги сім’ям з дітьми, 6,5% – на допомогу за безробіттям, 2,0% – на поліпшення житлових умов. Найбільш вагомим компонентом в структурі сукупних соціальних виплат в країнах ЄС є пенсії за віком. Протягом останнього десятиріччя пенсійні виплати пенсіонерам і опікунам в сукупних соціальних виплатах варіюють від 18,2% в Ірландії до 33,3% у Фінляндії та 51,3% в Італії.
За останні 10 років в країнах ЄС помітне зростання витрат на соціальний захист в розрахунку на душу населення. Середній рівень таких сукупних витрат в цілому по ЄС зріс з 3796 екю в 1990 р. до 5601 екю в 1998 р., а у 2004 він становив вже 6188 євро. Найбільші соціальні виплати на душу населення мають Швеція, Данія, Люксембург, Нідерланди, Фінляндія, Бельгія, Франція та Австрія – від 8000 до 13000 євро. Такі значні витрати на соціальний захист стали можливими в результаті розвитку і вдосконалення системи фінансування, до якої залучені всі верстви населення. Так, фінансування системи соціального захисту в країнах ЄС здійснюється за рахунок надходжень від уряду – 37.3%, соціальних внесків працедавців – 38.6%, соціальних внесків осіб, які є реципієнтами соціальної допомоги – 20.9%, інших джерел – 3.2%.
Вкладення в розвиток соціальної сфери сприяють розвитку людських ресурсів, зниженню ризику бідності, зменшенню соціальної поляризації в суспільстві, росту суспільного попиту, що, в свою чергу, сприяє економічному зростанню та соціальній стабільності. Так, вже тривалий час країни ЄС мають високі показники індексу людського розвитку (який розраховується на основі показників ВВП на душу населення, рівня освіти і тривалості життя) – 12 з 25 країн за ним входять до першої двадцятки, маючи показники індексу в діапазоні 0,956–0.938. Окрім двох країн, Болгарії та Румунії, які приєднались до ЄС тільки у 2007 році і займають 54 та 60 місце і мають показники 8,078 та 8,480 відповідно. Ріст витрат на соціальні програми в країнах ЄC сприяє підтриманню соціальної стабільності та суспільної злагоди внаслідок обмеження бідності та попередження соціальної поляризації. Ризик бідності з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин є навіть в найзаможніших країнах світу, але розвинені суспільства відрізняються тим, що дбають про добробут і соціальну захищеність своїх громадян. Особливо помітний вплив на зниження ризику бідності мають соціальні програми в Бельгії, Данії, Ірландії, Швеції та Австрії, де вони носять всеохоплюючий та комплексний характер.
Розширення Євросоюзу перспективи та наслідки
Розходження в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в ступені їхнього бажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і роки до появи ідеї Європи "концентричних кіл
" і Європи з "змінюваною геометрією
", і надалі обговорювалися і розвивалися. Однак найбільшу актуальність вони придбали тоді, коли встало питання про приєднання до ЄС Центральної і Східної Європи (ЦCЄ).
На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993 р. було прийняте рішення про те, що держави, які мають статус асоційованих членів ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити це, як тільки будуть мати змогу виконати відповідні вимоги.
Найбільше наполегливо за якнайшвидше включення центрально - і східноєвропейських країн у ЄС впроваджує Німеччина, що швидко розширює свій вплив у цих країнах і активно освоює їхні ринки. Обґрунтовуючи свою позицію, вона аргументує її життєвою необхідністю поширення на цей регіон зони стабільності, що існує в Західній Європі. Про те ж говорять і висновки групи вчених з ряду європейських країн, що аналізували, що відбуваються в Східній Європі за перетворення. Експерти із семи наукових інститутів, у тому числі з німецького суспільства по зовнішній політиці, прийшли до висновку, що нестабільним країнам у східній частині континенту, якщо їх вчасно не прийняти в ЄС, можуть знадобитися надзвичайні заходи допомоги в мільярди доларів, крім того, може відбутися новий розкол між Сходом і Заходом, супроводжуваний погрозою посилення націоналістичних тенденцій по обидва боки і виникнення етнічних і ідеологічних конфліктів.
Ця точка зору широко поширена й у німецьких засобах масової інформації. "Поетапна інтеграція в західне економічне співтовариство" і, нарешті, членство провідних реформи країн Східної, Центральної і Південно-Східної Європи являє собою єдину можливість створення там надійного укладу ринкової економіки і демократії.
Багато європейських політиків вважають, що сам Європейський Союз одержить від розширення своїх границь у східному напрямку гарантію від економічного колапсу і встановлення в цій зоні авторитарних режимів, що з’явилися би погрозою не тільки безпосередньо ряду європейських політиків, а й більшій рівновазі усередині самого союзу, насамперед з огляду на зростаючу силу Німеччини. Це особливо важливо, оскільки франко-германський тандем останнім часом починає давати збої. Крім того, таким шляхом не тільки Німеччина, але й інші країни-члени ЄС закріпили б свій вплив у цій частині Європи, хоча вже зараз 50% торгівлі центрально - і східноєвропейських країн приходиться на країни Заходу. У зв'язку з цим варто мати на увазі, що, по розрахунках західних економістів, Центральна Європа незабаром може перетворитися в одну з найбільш швидко набуваючих розвитку частин континенту.
До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься і колишній президент Європейського банку реконструкції і розвитку Жак Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що Європа складається не з дванадцяти, а із сорока держав. Він вважає, що навіть у 2010 р. буде вже занадто пізно включати їх у ЄС. І якщо це не відбудеться в потрібний момент, то "Захід стане головним винуватцем катастрофи демократії на Сході".
Що стосується європейських держав, що входили раніше до складу Радянського Союзу, як, наприклад, Україна, Білорусія і Молдавія, то члени ЄС не виключають і їхнього прийняття, правда в дуже віддаленому майбутньому і тільки за умови створення в них справді демократичної системи й успішного реформування економіки.
Однак практично всі члени Європейського Союзу солідарні в тому, що Росія ні при яких умовах не зможе ввійти в їхнє число. Це, утім, не виключає, на їхню думку, створення системи угод про співробітництво в самих різних областях між ЄС і РФ. Як писав у газеті "Монд" міністр закордонних справ Франції А. Жюппе, прийняти Росію в Європейський союз означало б "убити європейське будівництво". Він підкреслив, що "Велика Європа, безумовно, буде великою, але не включить у себе весь європейський континент і його середземноморське обведення".
Розширення ЄС на схід, безумовно, торкнеться інтересів Росії, і наслідки можуть бути для неї дуже неоднозначними, особливо в перехідний період. Воно буде ще більше сприяти переорієнтації економіки ЦСЄ на ринку ЄС і зробить східно - і центральноєвропейські ринки недоступними для російських товарів, незважаючи на вже підписані торгові угоди між Росією і ЄС.
Що стосується країн Центральної і Східної Європи, то вони і самі активно прагнуть стати повноправними членами Європейського Союзу. Президент Польщі заявив Э. Балладюру під час перебування останнього прем'єр-міністром Франції: "Якщо ми не приєднаємося вчасно до Заходу, Схід знову поглине нас".
Держави Центральної Європи затверджують, що вони в такій же мірі готові до вступу в ЄС, у якій у минулому були готові Греція, чи Іспанія, чи Португалія в момент звертання з проханням про прийом. Виходячи з розумінь захисту власних інтересів, країни-члени ЄС поки що тримають своїх східних сусідів на відстані, ведучи з ними принизливий торг про діл кожного з них на ринку ЄС і висновків угод про висилку іммігрантів.
Як вважають у країнах Центральної і Східної Європи, ситуація нагадує скоріше нову "залізну завісу" у Європі, цього разу економічну, І він опускається усупереч всім угодам про їхнє асоційоване членство в ЄС, митним послабленням і підкреслюване постійно Брюсселем бажання прийняти ці країни в ЄС.
Самі завзяті заперечення проти зм’якшення протекціоністських мір ЄС у відношенні країн Східної Європи висуває Португалія, до неї приєднується Бельгія. Однак навіть найбільше сприятливо влаштовані стосовно розширення ЄС країни, такі як Франція й особливо Німеччина, вважають, що ринки ЄС повинні відкриватися для країн ЦСЄ не відразу, а поступово. Вже їхніх представників стали запрошувати на сесії ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ і глав держав. Зокрема, вони були запрошені на зустріч на вищому рівні в Ессені 9-10 грудня 2006 р., де були визначені рамки загальної стратегії ЄС і орієнтири на майбутнє, що передбачають установлення багатобічного діалогу. Це дозволяє вже зараз прилучити представників держав-кандидатів на вступ у ЄС до найбільш важливих сфер європейського будівництва.
Розширення Європейського Союзу, яке відбулося в 2007 році, призвело до історичних змін політичних, географічних та економічних умов для Євросоюзу. Рух ЄС на схід має загалом позитивне стратегічне значення для майбутнього Європи, об’єктивно відкриваючи нові, ширші можливості співробітництва між країнами, що інтегруються і Євросоюзом. Однак їх реалізація ще не гарантована. Більше того, в короткостроковій перспективі виникнуть і негативні наслідки, які можуть ускладнити формування єдиного європейського економічного та політичного простору. Розглянемо специфіку самого розширення ЄС. На думку експертів УЦЕПД, головна відмінність між ними в тому, що попередні “хвилі” розширення відбувалися на нижчих рівнях інтеграції ЄС, тому країни, що приєднувалися до Союзу, могли брати участь у формуванні його стратегії та інституційної структури. Причому отримання членських квитків було доволі компромісним, при зустрічних поступках з боку ЄС, тобто за сценарієм, який навряд чи можна повторити на нинішньому етапі розширення. Принципово важливим моментом є те, що новий етап розширення відбувається на стадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресу на шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. Це особливо ускладнює питання такого розширення - як у політичному, економічному, так і в правовому та процедурному аспектах. Приєднання нових членів обумовлює істотні зміни в структурі та механізмі діяльності ЄС, що, безперечно, позначиться на самому євроклубі, країнах-кандидатах, сусідніх державах. Слід зазначити, що кожна хвиля розширення мала свою соціальну ціну - збільшувалася територія, чисельність населення та сукупний економічний потенціал Союзу, але водночас - зменшувалися економічні показники в розрахунку на душу населення. Розширюючи свій соціально-економічний та політичний простір, ЄС жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвого рівня членів Співтовариства задля досягнення стратегічних цілей. Рішення про п’яте розширення ЄС, на відміну від тих, що приймалися на попередніх етапах, мало, швидше, політичне, ніж економічне підгрунтя, і на сьогодні залишається серйозним викликом майбутньому ЄС. Вступ 12 нових країн (без Туреччини) збільшить територію ЄС на 34%, чисельність населення - на 28%, водночас сукупний ВВП об’єднання збільшиться при цьому лише на 4,8%. Істотне зниження середнього по ЄС рівня ВВП на душу населення може спричинити невдоволення населення нинішніх членів ЄС: зниження життєвого рівня заради непевних компенсацій у майбутньому - досить спірна формула для прагматичних європейців. За останніми даними “Євробарометру”, позиції населення країн ЄС щодо розширення Союзу неоднозначні і далекі від одностайної підтримки цього процесу.4
3% населення країн ЄС згодні з тим, що Союз має бути розширено за рахунок нових країн-членів; водночас, 35% опитаних не підтримують процесу розширення. Цікаво, що значна більшість прихильників розширення ЄС проживає переважно у країнах з відносно нижчим рівнем економічного розвитку (Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія). Натомість у країнах-лідерах ЄС (Велика Британія, Німеччина, Франція), які помітно впливають на визначення стратегії ЄС, частка прихильників розширення трохи перевищує третину. Досить стримано ставляться громадяни ЄС щодо можливості набуття членських квитків у Євросоюз. Лише п’ята частина респондентів (21%) вважають, що ЄС має бути відкритим для всіх бажаючих, а майже половина (44%) допускають таку можливість лише для окремих держав (діаграма “Ставлення населення країн ЄС до розширення Союзу”). Враховуючи високий рівень розвитку демократії у країнах ЄС (а отже - впливу громадськості на позиції політиків) та ту обставину, що переважна більшість (71%) громадян країн ЄС висловилася за відкладення розширення в разі виявлення його негативних наслідків, можна зазначити, що процес розширення Союзу може мати непередбачуваний перебіг, з точки зору підтримки його громадськістю країн - членів ЄС. (Проте, навіть враховуючи можливі ускладнення в процесі розширення ЄС, політичне рішення про розширення Європейського Союзу вже прийнято, і питання на сьогодні полягає лише у визначенні країн, які приєднаються в рамках “першої хвилі” розширення, та тих необхідних механізмів внутрішніх перетворень ЄС, що створять умови для функціонування розширеного Союзу).
Висновок
Історія розвитку ЄС веде свій відлік з часу закінчення Першої світової війни та створення так званого "вільного ринку". В даний час ЄС активно проводить свій моніторинг відносно інтеграційних процесів, що відбуваються на теренах Європи, співробітничає з країнами СНД та центрально-східної Європи, укладає угоди про партнерство і співпрацю, про торгівлю товарами і т.д. Наша держава, що є членом СНД, також бере участь в багатьох розробках і проектах ЄС. Очевидно, що сліпе копіювання не підходить для держав СНД, тому приводиться низка причин. Але є немало передумов вірогідної побудови подібної системи економічних і оборонно-військових зв'язків між державами.
Що стосується прогнозу політичного розвитку ЄС, то в ІНДЗ розглядалося питання майбутнього розширення європейського союзу, на схід, оскільки на одностайну думку політиків і експертів - це розширення має суто політичного значення, у зв'язку з цим виникла ціла хвиля суперечок і дискусій про доцільність цієї ідеї. Безумовно, розширення внесе істотні зміни в структуру ЄС, багато євроскептиків вважають, що таке "розтікання" Союзу, вшир може відобразитися на якісному рівні ЄС. І ці побоювання безпідставні, оскільки збільшуючись в територіальному і демографічному плані, економічно воно не принесе суттєвих внесків, швидше воно зажадає нових значних дотацій. Хоча, з погляду незалежних експертів, майбутнє розширення Євросоюзу більше схоже не на злиття, а на поглинання. Також приділено увагу проблемі взаємозв'язку розширення ЄС і негативних наслідків які це розширення може дати, зокрема найголовнішого – різкого спаду рівня ВВП на душу населення та диспропорцій у розвитку економіки ЄС. Одним із важливих моментів у розвитку Європейського Союзу є прийняття так званої Конституції ЄС відповідно відносно цього питаня точаться різні дискусії. Але варто відзначити, що крок на зустріч вже здійснено, таким кроком стала Угода підписана країнами-членами ЄС в грудні цього року про цілісність і порядок дій ЄС.
Список використаних джерел та літератури:
1. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Економічна історія: курс лекцій. – К.: Вікар, 2005. – 405 с.
2. Потєхін О.В. "Європейський союз – соціальний вимір" // Економіка та держава. - №6. – 2007. – с.62-64.
3. Eurostat. Europe in Figures. Eurostat Yearbook 2006-07. http: // epp. eurostat. ec. europa. eu/portal/page? _pageid=1090,1&_dad=portal&_schema=PORTAL
4. http: // ictv. ua/rus/news_economics. php? news_id=98602
5. European Commission. Euorotat: European Social Statistics. http: // epp. eurostat. ec. europa. eu/portal/page? _pageid=1090,1&_dad=portal&_schema=PORTAL
6. http: // epp. eurostat. ec. europa. eu/portal/page? _pageid=1996,39140985&_dad=portal&_schema=PORTAL&screen=detailref&language=en&product=Yearlies_new_population&root=Yearlies_new_population/C/C5/C54/dae23312
7. Світовий Банк. Індикатори світового розвитку. http: // devdata. worldbank. org/wdi2006/contents/index2. htm
8. Дані Світового Статистичного Довідника (The World Factbook), публікація Центрального Розвідувального Управління США https: // www. cia. gov/cia/publications/factbook/index. html.
9. http: // www. delukr. ec. europa. eu