Зовнішньоекономічні зв’язки Японії та розвиток економічних відносин з Україною

Курсова робота

Зовнішньоекономічні зв’язки Японії та розвиток економічних відносин з Україною

Зміст

Вступ

Розділ 1. Економічна модель Японії

1.1 Японія в світовому господарстві

1.2 Структура японської економіки

Розділ 2. Зовнішньоекономічна діяльність Японії

2.1 Діяльність Японії на міжнародному ринку

2.2 Структура зовнішньої торгівлі та фінансів

Розділ 3. Розвиток економічних відносин України і Японії

Висновки

Список використаної літератури

Додаток а

Таблиця 1

Таблиця 2

Таблиця 3

Таблиця 4

Таблиця 5

Таблиця 6

Вступ

Японія – одна з найбільш високорозвинених країн світу, що займає друге місце в світі по економічній потужності. На неї доводиться близько 7% світового ВВП. На наш погляд, це пояснюється не стільки численністю населення (126 млн. чоловік в 2006 р.), скільки високим рівнем розвитку. Її економічний потенціал дорівнює 61% американського, але| за показниками виробництва на душу населення вона перевищує американський рівень. На Японію доводиться 70% сукупного продукту Східної Азії, її ВВП, підраховані на базі поточних валютних курсів, в чотири рази перевищує ВВП Китаю. Вона досягла високого рівня технічної досконалості, особливо в окремих напрямах передових технологій.

Нинішні позиції Японії в світовому господарстві – результат її економічного розвитку в другій половині поточного століття.

Також варто відзначити, що в економіки Японії величезну роль зіграли післявоєнні економічні реформи, без яких «економічне диво» Японії не могло б відбутися.

За об'ємом експорту товарів і золотовалютних резервів Японія займає третє місце в світі. Ця країна випереджає всі капіталістичні країни, окрім США, за об'ємом витрат на НІОКР.

По окремих видах продукції японських компаній припадає на частку ваговита частина експортних постачань в світі. Перетворення Японії на одного з головних світових експортерів продукції машинобудування і наукоємкої продукції стало підсумком її промислово і науково-технічного розвитку.

Хоча розмови про «японське диво вже припинилися, «феномен» Японії продовжує хвилювати розуми фахівців і неспеціалістів. Не дивлячись на ряд складних внутрішніх проблем, а також погіршення з середини 70-х р. зовнішніх умов, Японія як і раніше розвивається динамічніше, ніж інші капіталістичні країни. Зі всіх неладів вона виходить сильнішою і впевненішою в собі, неухильно укріплюючи свої економічні (разом з ними і політичні) позиції на світовій арені.

Актуальність

теми даної курсової роботи визначається тим, що, не дивлячись на те, що Японія дуже далека від нас географічно, виробами її промисловості заповнена вся Україна, і збільшення обсягів японських інвестицій і розширення сфери співробітництва мало би величезне значення для розвитку вітчизняної економіки. Проте, розвиток українсько-японських зв'язків в економічній сфері дотепер стримується низкою істотних факторів. Серед них одними з найбільш специфічних і значущих факторів є: відсутність довіри з боку японського партнера до України як до країни можливих інвестицій, що базуються на сприйнятті японцями реалій нашого громадського життя з погляду оцінки політичної й економічної ситуації в Україні. Але все ж таки Японія зацікавлена в закупівлі сировини, зокрема, для металургії у України, а також у розвитку торгівлі з Україною й в інвестуванні в розвиток української інфраструктури.

Мета

даної курсової роботи – на основі вивченого матеріалу про розвиток японської економіки проаналізувати сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків Японії та перспективи розвитку економічних відносин України з Японією.

Предметом
дослідження даної курсової роботи – є міжнародна діяльність Японії. Об’єктом
дослідження – показники зовнішньоекономічної діяльності країни.

Поставлена нами мета передбачає виконання ряду наступних завдань

:

· розглянути структуру економіки Японії;

· проаналізувати зовнішньоекономічну діяльність Японії;

· дослідити перспективи розвитку японсько-українських економічних відносин.

Розділ 1. Економічна модель Японії

1.1 Японія в світовому господарстві

Японія – держава в Східній Азії, розташована на островах Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю і багаточисельних дрібних островах, що примикають до них. Територія – 372,2 тис. км2
. Столиця – Токіо (10,9 млн.). Інші крупні міста з населенням понад 1 млн. чіл. – Іокогама, Осака, Нагоя, Кіото, Саппоро, Хіросіма, Фукуоко, Кітакюсю. Адміністративно – територіальне ділення – 47 префектур. Населення – 124,1 млн. (2005 р.), 99,4% - японці, останні – корейці, китайці, американці, айні і інші. Офіційна мова – японська. Основні релігії – синтоїзм і буддизм. Грошова одиниця – йєна = 100 сіну. Національне свято – 23 грудня – День народження імператора ] [Додаток А, Табл.. 5].

Японія – конституційна монархія. Згідно конституції, що діє з 1947 р., імператор (з 1989 р. - Акіхіто) є «символом держави і єдності народу», його статус визначається волею всього народу, якому належить суверенна влада. Найвищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган – парламент, що складається з двох палат – палати представників (512 депутатів) і палати радників (252 депутата). Термін повноважень депутатів палати представників – 4 роки, палати радників – 6 років (з перевибранням половини складу кожні 3 роки). Виконавча влада здійснюється кабінетом міністрів на чолі з прем'єр – міністром (з серпня 1993 р. – М. Хосокава, лідер Нової партії Японії), обираним парламентом [2, 192].

Японія – одна з найбільш високорозвинених країн світу, що займає друге місце (після США) в світі по економічній потужності. ВНП Японії (3,4 трлн. $ у 1991 р.) більше 14% світового. По об'єму ВНП на душу населення Японія випередила США. Не дивлячись на економічний спад і скорочення промислового виробництва по темпах економічного зростання (1,8% в 1992 р.). Японія продовжує займати|позичати| одне з провідних місць серед країн Заходу.

У економічно активному населення Японії переважають найняті робітники – 44,5 млн. чоловік. Самостійні господарі – 9,1 млн. чіл., допомагаючі члени сім'ї - 5,5 млн. [2, 203].

У останні десятиліття Японія виступає як одна з провідних економічних держав, будучи другою за величиною національною економічною силою в світі. Населення Японії складає приблизно 2, 3% загальносвітовій чисельності, але|та| створює воно близько 16% ВМП, обчисленого по поточних валютних курсах, і 7, 7% — по купівельній спроможності ієни. Її економічний потенціал дорівнює 61% американського, але по показнику виробництва на душу населення вона перевищує американський рівень. На Японію доводиться 70% сукупного продукту Східної Азії, її ВВП, підрахований на базі поточних валютних курсів, в чотири рази перевищує ВВП Китаю. Вона досягла високого рівня технічної досконалості, особливо в окремих напрямах передових технологій. Нинішні позиції Японії в Світовому господарстві — результат її економічного розвитку в другій половині поточного століття У 1938 р. на її долю доводилося всього 3% ВМП.

Після закінчення війни японська економіка виявилася в стані розрухи. В той же час імпорт сировини, палива і продовольства був практично припинений. Більшість підприємств були закриті Рівень промислової продукції на початку 1946 р. складав 14% від довоєнного. У країні лютувала інфляції: кількість паперових грошей з 1945 по 1947 рр. зросла 4 рази. В кінці 1945 р. реальна заробітна плата робітників складала 13% від довоєнного, також низького рівня. Безробіття в результаті зупинки військового виробництва, демобілізації з армії і флоту, депортації японців з колишніх колоній раніше окупованих територій стала масовою і досягла майже 10 млн. чіл. Заводи і фабрики закривалися унаслідок нерентабельності, відсутності сировини, браки коштів і так далі [5, 82].

Впродовж 1946–1949 рр. була проведена земельна реформа, яка майже повністю ліквідовувала поміщицьку власність на оброблювану землю. Розмір земельної власності обмежувався площею 3 га, на острові Хоккайдо - 12 га. Поміщицька земля, що залишилася, підлягала викупу державою з подальшим продажем її колишнім орендарям Натуральна оплата, що доходила до 50% урожаю, замінювалася нижчою грошовою оплатою. В результаті реформи система селянської земельної власності по суті стала вирішальною підвищилася товарність сільського господарства, почав відроджуватися внутрішній ринок.

Серйозні зміни потерпіла і промисловість. Так, були поділені монополістичні концерни «Міцуї», «Міцубіси», «Сумітомо», «Ясуда». Їх акції і коштовні папери підлягали розпродажу серед службовців цих компаній. У 1947 р. набрав чинності закон про заборону надмірній концентрації економічної потужності, по якому заборонялося утворення держательських компаній, картелів і інших монополістичних об'єднань, а також володіння більш ніж 25% акцій інших компаній.

У 1946 – 1947 рр. було введено нове трудове законодавство: встановлений 8 – годинний робочий день, підвищена заробітна плата за наднормові роботи, введені оплачувані відпустки і соціальне страхування, трудящі отримали право на страйки, передбачалася охорона праці жінок і підлітків і так далі.

Аграрна реформа, почата в жовтні 1946 р., привела до ліквідації крупних землеволодінь. Це дозволило широко застосовувати методи інтенсивного землеробства і гарантувати вже в 1947 самозабезпечень країни продуктами харчування. В той же час були прийняті ряд заходів по обмеженню народжуваності, зокрема, було дозволено штучне переривання вагітності [5, 94].

Реорганізація промисловості привела до зменшення впливу найбільших монополістичних груп, що об'єднували промислові підприємства, банки і торгівельні фірми довкола декількох сімей (таких, як Міцуї і Міцубіси і ін.).

У тому, що стосується японської валюти, слід зазначити, що грошова реформа по німецькому зразку була проведена в грудні 1948 р. Донині інфляція трималася на рівні 100% в рік, після реформи темпи інфляції в Японії лише трохи перевищували відповідні показники в інших промислово розвинених країнах. Новий паритет йєни по відношенню до долара (1$ = 360йен) свідчив про міру девальвації японської валюти за роки військових дій: напередодні Другої світової війни долар був прирівняний лише до 4 йєнам.

У 1949 р. була проведена реформа податкової системи. В цілому податки значно підвищилися. Проте одночасно стався їх перерозподіл – понижені податки на корпорації шляхом переоцінки вартості основного капіталу, скасовані податки на надприбуток за рахунок збільшення оподаткування трудящих Це створювало сприятливі умови для прискореного накопичення капіталу і підвищення темпів економічного зростання яке, проте обмежувалося низьким купівельним попитом, оскільки заробітна плата японського робітника в перші післявоєнні роки була в 5 – 8 разів менше заробітної плати західноєвропейського і американського робітника [5, 99].

Без всіх цих реформ «економічне диво» Японії не могло б відбутися.

1.2 Структура японської економіки

На високі темпи зростання японської економіки був націлений її господарський механізм, що склався після Другої світової війни, своєрідність меж якого дозволяє говорити про особливу модель.

Японія має відмінну від інших західних країн соціальну структуру, що характеризується дуалізмом сучасної промисловості. Основне місце в зайнятості і виробництві оброблювальної промисловості належить дрібним і середнім підприємствам. При цьому доля дрібних підприємств не виявляє ясно вираженої тенденції до скорочення.

Особливість економічної структури — вертикальна інтеграція фірм, їх групування, яке пронизує всю систему ділових стосунків в країні. Розрізняються два рівні або типи утворення економічних угрупувань. Перший — традиційний для більшості західних країн. Він базується на переплетенні капіталу і особистої унії. Унікальність японської господарської системи визначається наявністю груп (кейрецу),
які є об'єднаннями крупних компаній з дрібними і середніми, що базуються на різного вигляду зв'язках, головними з яких виступають виробничі, визначувані головними фірмами [19, 45].

Субпідрядними стосунками охоплено понад 60% дрібних і середніх компаній оброблювальної промисловості. Особливість даної практики полягає в довгостроковості зв'язків, що зумовлює її єдиний організаційний характер. Підпорядкуванню а не поглинанню дрібних і середніх фірмсприяло законодавство, яке обмежувало процеси централізації капіталу, передбачаючи одностайну згоду директорів підпорядковуванихкомпаній.

Найчастіше крупні компанії мають декілька груп, коли поєднуються виробничі і розподільні функції. В цьому випадку торгівельні компанії розташовуються між головною фірмою і мережеюмагазинів роздрібної торгівлі.

У зв'язку з тим, що кейрецу є не жорстко залежною організацією, як, наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупність жорстких і слабких взаємозв'язків, доцентрових і відцентрових тенденцій, це дозволяє їм легше пристосовуватися до вимог зовнішнього середовища.

Ринок, що функціонує на такій основі, усередині групи вигідніше для всіх його учасників, чим вільний ринок готівкових товарів. Тут нижче міра риски, нижче витрати по операціях. На дрібнихпідприємствах нижчий рівень заробітної плати. Це служить одній з причин того, що в країні зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між крупними, середніми і дрібними компаніями. В середньому заробітна плата на останніх складає близько 60% оплати зайнятих на крупних підприємствах [19, 56].

У зв'язку з процесами глобалізації виробництва найбільших компаній кейрецупереживають період істотної організаційної перебудови з появою в їх складі нових ланок.

Переплетення капіталу, виробнича вертикальна інтеграція у формі кейрецу привели до створення фінансових груп,
які зайняли в господарстві пануючі позиції. Вони, як правило, управляються крупними банками, універсальними торгівельними і промисловими компаніями. Деякі з фінансових груп виросли з довоєнних дзайбацу. Це “Міцуї”, “Міцубіси”, “Сумітомо”, “Фує”, а також “Данітіканге”, “Санва”.

Для угрупувань фінансового капіталу характерне взаємне володіння акціями компаній-учасниць, але кожна з них володіє відносно невеликим пакетом акцій інших компаній. Наприклад, фінансові установи можуть володіти не більше 5%, а компанії по страхуванню життя — не більше 10% акцій фірм Компанії не можуть володіти власними акціями. В результаті відбувається ясно виражений перехід контролю над компаніями від фізичних осіб до юридичних (1960 р. — 70%, 1986г|. — 76,1% акцій). Роль індивідуального капіталу в соціальній структурі промисловості і кредитної сфери знизилася. На індивідуальну власність у форміакції доводиться лише 1% функціонуючого капіталу [19, 59].

Юридичних осіб набувають акції для забезпечення стабільності зв'язків з тими або іншими фірмами. Встановлення довготривалих зв'язків між банками і компаніями забезпечується не лише через взаємне володіння акціями, але і через кредитування. Крупна заборгованість банкам була характерною межею функціонування японських корпорацій.

Відношення в угрупуваннях фінансового капіталу будуються на принципах ієрархічності. Переплетення інтересів, ієрархічність стосунків між приватниками приводять до того, що на ринках угрупування виступає єдиним фронтом. Цьому сприяє специфічна система кредитування компаній, яка була створена ще на першому етапі післявоєнного розвитку.

Дана система фінансування дозволила компаніям, зокрема крупним експортним фірмам, отримати необхідні грошові кошти за порівняно низькою вартістю, розширити масштаби і ефективність виробництва. Суть цієї системи полягала в тому, що під гарантії міністерства фінансів і банку Японії комерційні банки надавали максимальні кредити крупним компаніям. Система забезпечувала надзвичайно стабільні умови підприємницької діяльності компаній у фінансовому відношенні. Система взаємного тримання акцій майже повністю виводить компанії з-під впливу коливань на фондовій біржі і зовнішньої скупкиакцій.

Така система непрямого фінансування знижує необхідність викиду своїх засобів на ринок капіталу. При прямому фінансуванні через кредитний ринок структура виробництва і управління повинна забезпечувати високий рівень прибутків, щобзалучати інвесторів [19, 62].

Японська система управління і кредитування і ситуація на кредитних ринках сприяли компаніям ефективно використовувати прибуток, знижувати дивіденди і таким чином збільшувати свої внутрішні резерви. З іншого боку, це полегшувало вільне здійснення довгострокових капіталовкладень за рахунок здобуття крупних банківських позик.

Однією з характерних меж японської моделі економічного розвитку є використання національних традицій і особливостей робочої сили. У країні тривалий час пропагувався принцип довічного найму.
Крупні компанії, які в змозі побудувати кадрову піраміду і забезпечувати зайнятість, мають великі можливості для здійснення цього принципу на відміну від дрібних і середніх фірм. Абсолютно очевидно, що ні в компаніях, ні в законодавстві немає чітких правил, що встановлюють гарантії найму на все життя. В той же час як працівники, так і адміністрація негласно розглядають тривалу працю пунктом колективного договору. Уряд, прагнучи підтримати зайнятість за допомогою системи субсидій, також має на увазі принцип безперервної багатолітньої роботи на одному місці. Отже, на практиці суть проблеми в порівнянні з іншими країнами зводиться просто до триваліших термінів найму. У 1999р. доля робітників, що звільнилися, складала 16%. Це означало, що протягом трьох років з роботи звільняється половина тих, що працюють. В основному це доводиться на молоді віки. Постійні робітники складають 20—30% робочої сили.

Що стосується державного сектора в економіці, то Центральному уряду належать всього п'ять казенних (унітарних) підприємств (у тому числі Монетний двір і державне лісове господарство), 13 банків, мережа вищих учбових закладів і пайова участь в 73 організаціях, переважно некомерційних. До їх числа належать зайняті фундаментальними науковими дослідженнями інститути і лабораторії, центр науково-технічної інформації, Японський фонд культурного обміну, а також підприємства, що надають допомогу в розробці лісових ресурсів, розвідці нафтових родовищ, розвитку сільського господарства. Є, нарешті, група підприємств, які спеціалізуються на будівництві і в місті автомобільних доріг, мостів, гребель, унікальних інженерних споруд (багатопролітний міст через Внутрішнє море, що сполучає острови Хонсю і Сікоку) [19, 78].

Таким чином, в Японії, як і в США, державний сектор невеликий. У відмінності від країн Західної Європи, він діє не в промисловості, а в галузях інфраструктури. Японія – країна з сильною державною економічною політикою, здійснюваною без прямої участі держави в господарській діяльності; у її арсеналі податково-бюджетні і грошово-кредитні важелі, митно-тарифне регулювання зовнішньої торгівлі, підтримка конкуренції на ринках і регламентація діяльності природних монополістів.

Розділ 2. Зовнішньоекономічна діяльність Японії

2.1 Діяльність Японії на міжнародному ринку

Японія – одна із найбільших торгових держав світу. Зовнішньоекономічна діяльність відіграє важливу роль в її економічному розвиткові. 1991 р. на цю країну припадало 6,2% світового імпорту та 9,2% світового експорту. Нетто-актив прямих зарубіжних інвестицій Японії на 1991 р. становив 14,9% загального показника по світу ] [Додаток А, Табл.. 3 ].

Загалом економічний розвиток Японії протягом останніх двох десятиріч відзначається поєднанням порівняно уповільнених темпів розвитку з активізацією процесів інтернаціоналізації господарства. При цьому, якщо в 70-ті – на початку 80-х років активізація участі країни в МПП була пов'язана з нарощуванням експортної експансії, то із середини 80-х років Японія перейшла до активного експорту капіталу і швидко стала одним із провідних нетто-кредиторів світового господарства. Чи не найважливіша тенденція в сучасній зовнішньоекономічній діяльності країни полягає в переході її від опори переважно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність. Понад два десятиріччя зберігалося і, часом, значно зростало позитивне сальдо платіжного і зовнішньоторгового балансів, постійно росли інвалютні резерви та резерви ліквідності, що вигідно вирізняло Японію серед інших економічно розвинутих країн [3, 173], [Додаток А, Табл.. 1,2 ].

Зовнішньоторгова діяльність – життєво важливий елемент господарства Японії. Як видно з табл. 2.1.1, основні статті експорту та імпорту збігаються дуже мало. Країна довозить сировину, напівфабрикати, відсутні види обладнання та хімікатів, товари легкої промисловості, а вивозить винятково промислові товари. При цьому в економічно розвинуті країни, які є основними зовнішньоекономічними партнерами, йдуть переважно високоякісні вироби наукомістких галузей, а в країни, що розвиваються, - масова продукція машинобудування та легкої промисловості.

Таблиця 2.1.1

Структура зовнішньої торгівлі Японії (2006, %)

Галузь виробництва	Експорт	Імпорт
Продовольство	0,5	16,0
Текстиль і текстильна сировина	2,5	0,9
Сировина і паливо Паливо Нафта Руди і металобрухт Інші сировини	0,3	35,0 22,7 13,0 4,2 7,0
Хімпродукти	5,6	7,4
Машини і обладнання Автомобілі Судна Прилади і оптика радіоелектроніка	75,7 17,8 2,5 4,0 15,0	18,2
Метали Сталь і прокат	6,3 3,9	4,0
Продукція інших галузей	9,0	18,5
Всього	100	100
Млн.. дол.. ФОБ	339649

Японія отримує сировину фактично з усіх кінців світу. Однак сегментація ринку надходження сировини склалася із врахуванням потреб економічної безпеки країни – за невеликими винятками на ринку Японії немає монополістів У поставках окремих видів сировини. Наприклад, нафта, хоч і йде в основному з Південно-Західної Азії, але з різних країн - Об'єднаних Еміратів, Саудівської Аравії, Кувейту, Оману, Ірану та ін., а також з Індонезії, Китаю, Мексики, Малайзії, Брунею й ін.; ліс надходить із США, Росії, Канади, Індонезії, Філіппін, Малайзії; залізна руда - з Австралії, Бразилії, Індії, Чилі, ПАР та ін [3, 180].

У географії сировинної бази Японії склалося декілька секторів. Найбільш важливе місце в поставках сировини займає Південно-Західна Азія, позаяк цей район - головний постачальник нафти для Японії. Важливими сировинними базами є також США та Канада: звідси йдуть вугілля, ліс, пшениця, кукурудза, соя, кольорові метали. Традиційно важлива база – Південно-Східна Азія, з якої надходять ліс, нафта, кольорові метали, продукція тропічного землеробства тощо. Дедалі більш важливого значення набувають Австралія і країни Океанії та країни Латинської Америки. Австралія, окрім традиційних вовни, м'яса та пшениці, дає залізну руду, вугілля, кольорові метали або концентрати їхніх руд. Із Латинської Америки надходить залізна руда й кольорові метали, бавовна та продовольство ] [Додаток А, Табл.. 4].

У динаміці структури імпорту помітна тенденція до зростання довозу готової продукції, особливо з нових індустріальних країн Азії. Звідси, наприклад, надходять електронні калькулятори, кольорові телевізори, відеомагнітофони, не кажучи вже про широкий асортимент одягу та взуття. Важливу роль в появі такого імпорту відіграють філіали японських фірм або спільні підприємства, що використовують дешеву робочу силу в країнах Азії [3, 189] ] [Додаток А, Табл.. 6 ].

В експорті Японії 98% припадає на готові промислові вироби. За обсягами вивозу ряду товарів Японія займає провідні місця в світі. Наприклад, на неї припадає понад 2/5 лічильної техніки (від міні-калькуляторів на сонячних батарейках до ЕОМ), що надходить на світовий ринок, а також морських суден, мотоциклів та роботів; понад 1/5 продажу автомобілів, сталі, текстильних виробів. Структура експорту під впливом перебудови її промисловості та підвищення у 80-ті роки курсу єни поступово змінюється. Діяльність структурно застарілих виробництв (наприклад, текстильна, швейна, взуттєва промисловість, виробництво побутових електроприладів тощо) переміщується в країни нової індустріалізації чи навіть в економічно розвинуті країни. В експорті самої Японії дедалі більшого значення набуває продукція високих технологій. У географічній структурі експорту теж певні зміни - зростає значення ринків економічно розвинутих країн, особливо Північної Америки та Європи.

У 80-ті роки Японія, яка довгий час була переважно споживачем науково-технічних знань та відкриттів, стала продавати ліцензій, "ноу-хау" та інжинірингових послуг більше, ніж купувати. Розгорнулась вперта боротьба японського науково-промислового комплексу з науково-виробничими системами економічно розвинутих країн. За сумами надходжень від експорту технологій Японія поступається лише США та Великобританії, але загальний баланс торгівлі технологічними знаннями для Японії поки що від'ємний через необхідність великих виплат за раніше закуплені ліцензії (ще на початку 80-х на Японію припадало 15% світового імпорту ліцензій).

На світовому ринку науково-технічних знань і технологій Японія виступає з ліцензіями у галузі радіоелектроніки, електротехніки, автомобіле- та суднобудування, хімії та виробництва нових конструкційних матеріалів, будівництва. Розширення експорту науково-технічних знань та технології розглядається підприємцями й науковими колами країни як засіб вирішення зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних проблем [7, 306].

Чимало особливостей внутрішньоекономічного становища Японії в поєднанні з ситуацією у зовнішньоекономічних зв'язках стимулювали вивіз капіталу як життєву необхідність. По-перше, в країні ось уже два десятиріччя акумулювалися великі кошти за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел надходження. Зростання прибутків громадян Японії, в поєднанні з їх великою ощадливістю, дали змогу фізичним особам в країні нагромадити наприкінці 80-х 700 трлн. єн (понад 5,5 трлн. дол. за курсом 1990-го, або близько 7 трлн. дол. за курсом 1993 - 1994 років). Зростали розміри позитивного балансу зовнішньої торгівлі (розміри експорту перевищували затрати на імпорт у 80-ті роки по 90 млрд. дол. щороку, а на початку 90-х тимчасово навіть 100 млрд. дол.). Наприкінці 80-х років, як ми вже зазначили, поліпшилася ситуація з виплатами у торгівлі науково-технічними знаннями та технологією, став позитивним і баланс прибутків від зарубіжних інвестицій, який від 1990 р. перевищує 20 млрд. дол. щорічно.

Все це створило добру базу для проведення Японією активної зовнішньої інвестиційної політики в усіх її формах, тобто в нарощуванні прямих, портфельних та інтелектуальних інвестицій. У 90-ті роки в Японії склалися приблизно рівновеликі обсяги операцій як з прямими, так і з портфельними інвестиціями (за активами, понад 50- 60 млрд. дол. щороку). Але рух капіталів виглядає по-різному. У портфельних інвестиціях (позики, акції, векселі, облігації та інші цінні папери) спостерігаються і потужні зустрічні потоки капіталу. У прямих же інвестиціях різко переважає вивіз капіталу. На порозі 80-90-х років понад 50% прямих інвестицій здійснювалось у вигляді придбання акцій, близько 10% - у вигляді інвестицій в облігаційні позики і лише кілька відсотків - у вигляді прямих інвестицій в основний капітал. Японські корпорації досить активно створюють змішані або спільні підприємства, закуповують підприємства в економічно розвинутих країнах [7, 312].

У галузевій структурі прямого зарубіжного інвестування близько 47% припадає на капіталовкладення в торгівлю та фінансову діяльність, 1/3 інвестицій іде в обробну промисловість, 1/5 частина інвестицій припадає на всі інші галузі діяльності, де приблизно рівнозначними є капіталовкладення в гірничодобувну промисловість, транспорт та сільське господарство. Географія сумарних інвестицій Японії за 1951- 1990 pp. така: 44% припадає на Північну Америку (42% - США), 19% на Європу. На всі країни Азії припадає 16,5% капіталовкладень (з них на шість "далекосхідних тигрів" - 10%), Австралія, Нова Зеландія та ПАР - також важливі об'єкти інвестування.

Головними дійовими особами у сфері міжнародного бізнесу Японії виступають комплексні торгові корпорації (так звані "сого сьося"), комерційні банки та найбільші промислові корпорації. Чільне місце займають "Іто-тю" (група "Дайїті-Кангьо"), "Сумітомо сьодзі" (група "Сумі-томо"), "Марубені" (група "Фуйо"), "Міцуї буссан" (група "Міцуї"), "Міцубісі сьодзі" (група "Міцубісі"), важливу роль відіграють також "Ніссо-Іваї", "Томен", "Нітімен", "Кане-мацу госьо".

Великою силою у зовнішньоторговій і інвестиційній діяльності є японські комерційні банки, сім із яких входить у першу десятку найбільших банків світу.

2.2 Структура зовнішньої торгівлі та фінансів

За останніх 50 років обсяг експорту Японії збільшився більш, ніж в 70 разів, його темпи майже в два рази випереджали приріст світового експорту.

У основі успіхів японських компаній на світових ринках лежить конкурентоспроможність продукції, яка формується за рахунок високої якості, новітньої технології, кадрової політики, авторитету фірми. Японські фірми відомі ефективно розвиненою системою всебічного і послідовного контролю і управління якістю продукції, яка пов'язана перш за все з характером організації виробництва. Ритмічність і гнучкість виробничого процесу, його здібність до переналаштування і випуску нової продукції, постачання комплектуючих виробів і сировини точно в строк істотно підвищують якість продукції і ефективність роботи підприємств. Зростання рівня автоматизації і роботизації, використання систем контролю за якістю устаткування дозволяють значно покращувати якість товарів, що випускаються. Принцип автономізації виробництва передбачає випуск кінцевого виробу з повним контролем якості і гарантіями без дефектності [7, 341].

Один з методів конкурентної боротьби японських фірм - швидка зміна моделей. Період розробки нової продукції у них коротший, ніж в США.

При всій важливості вказаних вище чинниківвисокої конкурентоспроможності японських товарів на світових ринках слід мати на увазі, що вартість робочої сили в Японії була нижча, ніж в США і низці інших промислово розвинених країн. По оцінках окремих японських дослідницьких організацій, Японія на 1/3 відстає від США по рівню продуктивності праці в оброблювальній промисловості. Розривши в цьому показнику скоротився (1975 р. — 50%), але залишається значним. На загальний стан справ впливає і та обставина, що продуктивність праці на дрібних і середніх підприємствах значно поступається показникам великих, складаючи 40% від рівня крупних підприємств. Це стримує загальні показники всієї промисловості.

Високий рівень продуктивності праці досягнутий в чорній і кольоровій металургії, хімічній промисловості, де він значно перевищує американські показники. У всіх інших галузях наголошується відставання, навіть в таких, як автомобілебудування і електротехніка, де японські компанії володіють сильною конкурентоспроможністю. Там рівень продуктивності складає 78% і 85% американського.

Японія довгий час займала провідне місце по конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках. В результаті збільшення цін вона опустилася на третє місце в 1993 р. після Сінгапуру і США. Сталося значне зростання вартості робочої сили [7, 355].

У післявоєнний період істотні зміни зазнала структура експорту. До 60-х років переважаюче місце в ній займали споживчі товари: радіоприймачі, телевізори, текстильні вироби. Потім провідні позиції зайняли продукція чорної металургії, судна, автомобілі — понад 60% експорту. У 80-і роки сталося нове зрушення в структурі експорту. При збільшенні долі автомобілів і побутової електротехніки, значно зросла доля продукції загального машинобудування (13,9% і 24,1%), електромашинобудування (9,9 і 25,6%), наукового устаткування оптики (3,7% і 4,5% за 1980—1995рр.).