КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНФОРМАТИКИ
Бакалаврська робота
на тему:
„Інформаційна складова іміджу держави на міжнародній арені, на прикладі України та США”.
2007р.
План
Вступ
Розділ 1. Технології створення іміджу держави на міжнародній арені:
1.1 Поняття іміджу держави
1.2 Інформаційна складова іміджу держави
Розділ 2. Імідж США:
2.1 Еволюція створення іміджу США на міжнародній арені
2.2 Стан розвитку іміджу США на сьогоднішній в ХХІ столітті
Розділ 3. Тенденції іміджу України на міжнародній арені:
3.1 Проблеми та перспективи іміджу України
3.2 Стратегічні напрями зовнішньополітичного розвитку України на сучасному етапі
3.3 Розробка методологій створення сприятливого іміджу України
Висновки.
Список літератури
Додатки
Вступ
На сучасному етапі міжнародний імідж будь-якої держави свідчить про її економічну та політичну силу, процвітання та високий рівень культурного розвитку і є показником авторитетності та успішності дій тої чи іншої країни на світовій арені. Позитивний імідж держави безпосередньо пов’язаний із ставленням до нього світової спільноти, так і її власних громадян. Від іміджу держави залежить і рівень патріотизму країни та її мешканців.
Про значення міжнародної репутації країни й її керівників для забезпечення її повноцінного функціонування на зовнішньополітичній сцені, зокрема для прискорення процесу входження до демократичної спільноти, написано й сказано багато. Відзначено й те, що особливої ваги репутація набуває для тих суспільств і держав, які долають перешкоди трансформаційного періоду, намагаючись при цьому наздогнати тих, хто пішов уперед.
В світі існує близько 200 країн, різним за рівнем економічного, соціального то політичного розвитку. Маю відзначити те, що кожна держава світу має свій імідж не залежно від того хоче вона цього чи ні. Але інші держави сприймаюсь її так як вона демонструє себе в світі. На міжнародному рівні держави поділяються на: промислово розвинені країни, країни з перехідною ринковою економікою та країни, що розвиваються. Це поділ з економічної точки зору. Тому в моїй роботі я опишу картини іміджу на прикладі таких країн як:
· США – над держава, країна великої сімки.
· Україна.
Україна — це європейська держава з багатими культурними традиціями і великим майбутнім. Вона має добрі стосунки із сусідніми країнами і за короткий період після проголошення незалежності „перестала бути лише об’єктом дій інших держав, перетворилася на рівноправний суб’єкт міжнародного права”.[20]
Міжнародний імідж України має внутрішній і зовнішній виміри. Розуміння важливості внутрішнього і зовнішнього виміру іміджу України, а тим більше – вдале поєднання цих двох аспектів у політиці держави могло б дати відчутний позитивний результат. Імідж України значною мірою залежить від змісту, характеру і координації дій її державних органів на міжнародній арені. Дійсно, заохочувати іноземні інвестиції, кредити і туристів в Україну або трансконтинентальні транспортні потоки через її територію можна лише одним шляхом – створюючи достойні умови для життя, насамперед, громадян своєї власної держави. Без цього не буде демократичної і стабільної України, в якій хотіли б жити українці і якою б бажали співпрацювати іноземці.[21]
Об’єкт:
імідж держави.
Предмет:
особливості внутрішнього та зовнішнього іміджу країни.
Актуальність:
описати важливість інформаційних складових іміджу держави та його ретельної підготовки. Порівняльна характеристика іміджу України та США на міжнародній арені.
Перехід України до ринкових відносин, політичні зміни, проведення соціально-економічних реформ, розширення міжнародного співробітництва, розвиток демократизації суспільства в умовах постійних зрушень у науково-технічній сфері, становлення інформаційного суспільства обумовлює зростання потреб та вимог до рівня інформаційно-аналітичного забезпечення та захисту свого інформаційного простору, а також до забезпечення позитивного іміджу країни на міжнародній арені.
Розділ 1. Технології створення іміджу держави на
міжнародній арені.
1.1
Поняття іміджу держави.
Створення певного іміджу того чи іншого об'єкта — це не сьогоднішній винахід. Для того щоб нам було легше виглядати такими, якими ми є насправді, хоча важливіше, щоб ми були такими, якими хочемо бути, необхідно знати певні настанови. Наскільки привабливо і оперативно подається інформація про явище, подію, особу, країну, народ, настільки об'єктивною, бажаною виявляється „картина-імідж”, яку б хотіла створити про себе людина, партія, держава, нація.
Термін „іміджологія” перекладається як „наука про образ” від поєднання двох слів image (англ.) — образ, подоба, зображення, відображення + logos (гр.) — слово, мова, роздум.[2]
Звідси можна дати визначення, що ж таке імідж. Поняття „імідж” походить від латинського image,що пов'язане з відповідним словом іmitari — імітувати. На сьогодні існує дуже багато різноманітних визначень іміджу. Так, Г. Почепцов вважає, що імідж — це знаковий замінник, що відбиває основні риси портрета людини.[1] У тлумачному словнику Вебстера записано, що імідж — це штучне створення неперевершеного образу. Імідж — це штучна імітація або подання зовнішньої форми будь-якого об'єкта, держава, політика, організації.
Імідж, що не підкріплюється реальними значними справами, тане з часом, як сніг на весняному сонці. Отже, для того щоб добитися успіху, треба весь час в кращу сторону змінювати особистий імідж, імідж своєї держави, і звичайно його якість.
Великий влив на створення іміджу держави формують стереотипи. Поняття соціального стереотипу вперше було введено в науковий обіг американським дослідником засобів масової інформації У. Лішшаном для позначення різнопросторових в громадській думці упереджених уявлень про членів різних національно-етнічних, соціально-політичних і професійних груп. Стереотипні форми думок, з приводу соціально-політичних питань трактувалися їм як своєрідні загальноприйняті морально-етичні правила.Одним словом, стереотипи мають об'єктивну природу і є невід'ємною властивістю психіки людини робити узагальнення. Дійсно, якби людина не володіла здатністю узагальнювати, спрощувати, схематизувати навколишню дійсність, вона не змогла би швидко орієнтуватися в потоці інформації.[13] Одним із прикладів стереотипу це бачення колишнього Радянського Союзу як закриту державу, тобто створеного закритого іміджу. Цей імідж цікавий тим, що кожний із споживачів може вписувати в нього ті риси, які сам вважає найбільш переконливими. Цей імідж як „чорна дірка” готовий прийняти все. І чим менше інформації матиме аудиторія, тим серйозніше і значніше починає виглядати фігура такої держави.
Імідж задає суть державі. Відштовхуючись від іміджу, ми можемо будувати свої взаємини з даною державою. Звідси слідує проста істина: чим точніше ми виберемо і побудуємо свій імідж, тим ефективніше буде комунікація. Один з іміджмейкерів М. Тетчер справедливо сказав: "Хороші паблік рилейшн на дев'ять десятих є передбаченням і лише на одну десяту виконавчими". Чим вдаліше буде прогноз майбутнього розвитку подій, тим результативне виконання. Саме імідж стає основною інформацією про об'єкт, тобто державу.
Імідж являється саме картиною уявлення про державу. У держави не не може бути іміджу інші бачать те, що дана держава вибрала для показу іншим. Картинка зовні рекламує те що відбувається в середині. Коли держава створює свій імідж вона допомагає собі вирішити власні задачі та цілі які вона поставила перед собою. Створення іміджу йде по декільком каналів комунікації , ні коли не потрібно обмежуватись чимось одним. [2]
З вище зазначеного дамо визначення іміджу державі на міжнародній арені.Імідж країни – це процес створення та поширення за допомогою міжнародних ЗМІ бренду країни. Часто імідж країни порівнюють з брендом. Бренд необхідно розуміти як національну ідею країни, її інтелектуальну власність, тобто комплекс думок, відчуттів, асоціацій та уявлень, які виникають у людини, коли вона бачить, чує назву країни чи купує товар, вироблений у цій країні. [17]
1.2
Інформаційна складова іміджу держави.
„Галантність французів”, „ортодоксія німців”, „загадкова душа росіян” „гостинність українців” — міфологеми сформовані талантами кращих творців красного письменства цих країн. Усталені епітети „країна кохання — Італія”, „країна танців і вина — Іспанія”, „туманний Альбіон — Англія”, „незбагнена розумом Росія”, „країна свободи і розкутості — Америка”, „манірна Японія” „країна вранішньої прохолоди — Корея” стали не просто візитними картками країн, а створили їх імідж, започаткований у минулі віки, міцно вкорінений у свідомості сучасників, наполегливо, навіть, інколи, настирливо підживлюваний митцями чи політиками на майбутнє.
В сучасному світі погана репутація, або взагалі її відсутність є вагомою нестачею для державної політики та для іміджу країни, яка прагне бути конкурентоспроможною на міжнародній арені. Такі поняття як імідж, репутація розглядаються як необхідні складові стратегічного надбання держави. [2]
Імідж країни повинен відповідати таким вимогам:
· він має бути оригінальним та асоціюватися з країною;
· легко піддаватися змінам та нововведенням відповідно до міжнародної ситуації;
· використовувати постійні цінності та культурні особливості країни;
· для його створення та просування необхідна професійна в різних сферах команда, яка має бути аполітичною та інтернаціональною;
· мати в наявності слоган (назва країни – обов’язкова) та логотип, який би містив елементи державної символіки (герб, прапор).
Досить важливим в процесі створення іміджу будь-якої країни є оцінка цього іміджу ззовні, тобто, так би мовити, особливості зовнішнього іміджу. Адже саме враховуючи зауваження та побажання представників не їхньої спільноти, можна визначити, над чим саме потрібно працювати в процесі іміджу країни. [17]
Інформаційна складова іміджу держави, це:
· економічна — організація, координація, регулювання економічних процесів за допомогою податкової та кредитної політики, створення стимулів і пільг економічного росту або здійснення санкцій. Саме завдяки економічному показнику ми бачимо рівень розвитку країни її дохід. Найповніше уявлення про групи країн у світовій економіці дає інформація, міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу; [31]
· політична— найважливіша складова іміджу держави, що забезпечує політичну стабільність, здійснення владних повноважень, вироблення політичного курсу, який би поділялинайширші верстви суспільства;[12]
· дипломатична — це складова щодо ведення переговорів, підписання міжнародних угод, вивчення основних тенденцій та перспектив розвитку як регіональних, так і глобальних міжнародних відносин. Спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики, захист національних інтересів у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном.[14] Призначенням дипломатії вважається представлення країни на міжнародній арені та забезпечення її політичної стабільності у зовнішніх відносинах. Взагалі, держава як суб’єкт міжнародного права практично не могла б виконувати свої функції без встановлення і розвитку міжнародних відносин з іншими суб’єктами міжнародного права. Для того щоб реально здійснювати ці відносини і особливо у зовнішній сфері, потрібна система відповідних органів. Адже саме систематизовані органи, функції між якими чітко поділені, можуть забезпечити безперечне функціонування цілісної системи. Вищі державні органи, наділені відповідною компетенцією у сфері міжнародних відносин, умовно можна поділити на два види внутрішньодержавні та закордонні. Будь-які рішення, що приймаються цими органами з питань зовнішньополітичної діяльності, покладають на державу відповідні обов’язки перед іншими державами та міжнародними організаціями. До системи внутрішньодержавних органів, які беруть участь у дипломатичному процесі, слід віднести: парламент, главу держави, главу уряду та уряд, міністерство закордонних справ;
· мас-медії — інформаційні потоки, розраховані на велику, гетерогенну аудиторію, як правило, розділену просторовими і часовими бар'єрами.[15] Це донесення інформації про свою державу завдяки ЗМІ, телебачення та радіомовлення, особливо Інтернет.
· соціальна— полягає в задоволенні потреб людей у житлі, праці, підтримці здоров'я, в соціальних гарантіях, яка теж в тій чи іній формі формує імідж держави;
· культурна —що спрямована на задоволеннякультурних потреб населення, залучення його до творіньсвітової художньої культури, створення умов щодо самореалізації особи у творчості й аматорстві. Представлення країни на міжнародній арені як культурної, талановитої нації.
Всі ці складові допомагають кожній країні створити імідж. Імідж своєї власної держави. Політичну, економічну, культурну, соціальну складову держава віддзеркалює в засобах масової інформації, зокрема в газетах, телебаченні, та звичайно ж Інтернеті. Саме ефективна праця ЗМІ допомагає сформулювати думку про державу.
Щодо дипломатичної складової, дипломатичні представництва та консульські установи за кордоном є постійно діючими установами держави, основними завданнями яких є представництво країни в державі перебування та підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів своєї держави, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном.
Розділ 2. Імідж США.
2.1
Історія створення іміджу США на міжнародній арені.
США на сьогоднішній день має імідж держави лідера всього світу, країна яка за рівнем та масштабами розвитку значно випереджає будь-яку з інших розвинених країн. За умовами більшої глобалізації міжнародної економіки показники ділової активності всередині США є „барометром” для світової економіки, безпосередньо впливають на рух циклу та зміни стану національних економік. США виробляє найбільше у світі товарів та послуг.
Причини, що зумовили економічні досягнення країни, можна умовно поділити на дві групи. Перша — пов'язана з певними особливо-історичного розвитку США: на її території не велися воєнні дії. Друга група об'єднує причини або чинники, що є результатом сучасної політики макроекономічного регулювання.[31]
До чинників, що стимулювали економічний розвиток Сполучених Штатів в історичному контексті, належать:
· наявність значних природних ресурсів і сприятливих кліматичних умов. За оцінками, на США припадає 20 % світових запасівмінеральних ресурсів. А багатство та різноманітність кліматичнихумов дає змогу вирощувати у країні майже весь спектр рослинноїсільськогосподарської продукції: від жита до цитрусових;
· основну частину населення Сполучених Штатів складалимільйони переселенців з інших країн, яких свого часу приваблювали сюди землі, відносно високий рівень заробітної плати та іншихдоходів. За психологічним типом це були переважно тверді духом люди, готові до важкої праці і труднощів, соціально активні;
· значний, постійно зростаючий споживчий ринок спричиниврозвиток масового виробництва, яке швидко стало основою економічного зростання, стимулюючи розвиток відповідних базових галузей, що сприяли формуванню прогресивної структури національної економіки країни. У деяких галузях масове виробництво було створене ще на початку XX століття. Так, ще у роки Першої світової війни СПІА виробляли більше ніж мільйон легкових автомобілів (у 1916 р. — більше ніж 1,5 млн шт.);
· на розвиток американської економіки не мали негативноговпливу світові війни. їхня роль була швидше позитивною, ніж навпаки. Так, за 1939—1944 рр. ВВП США збільшився на 93 %, апромислове виробництво у 2,4 раза;
· економічному зростанню в країні сприяла традиційно існуюча тут свобода економічної діяльності, захист і підтримка конкуренції. Як відомо, законодавство у Сполучених Штатах було започатковане ще наприкінці XIX століття;
· ще одним з чинників економічного зростання у США можнавважати специфічно американський культ підприємництва, щоміцно і традиційно закладений у суспільну свідомість. Відмітнаособливість психології американського суспільства — прагненнядо успіху. Це та мотивація, що змушує людей напружено вчитися, працювати, підвищувати кваліфікацію та свій статус і, загалом, — власний і суспільний добробут.
Отже, економічна модель СПІА, яка сьогодні більшістю експертів визнається однією з найбільш ефективних, характеризується мінімальним регулюванням підприємництва, приватизованою промисловістю, низькими торгівельними бар'єрами, стабільною монетарною політикою, низькими податками. Саме сприятливий інвестиційний клімат дає змогу Сполученим Штатам бути на крок по переду інших держав світу, коли йдеться про нові технології, що, своєю чергою, забезпечує конкурентоспроможність американської економіки.[7]
США послідовно домінували у світовій торгівлі, експорті позикового капіталу, прямих і портфельних закордонних інвестиціях. Сьогодні це переважання реалізується, головним чином, у масштабах економічного потенціалу та динамізмі його розвитку, науково-технічному прогресі, закордонних інвестиціях і впливі на світовий фінансовий ринок.
90-ті роки для економіки США виявилися надзвичайно сприятливими. Економічне зростання країни триває незважаючи на численні негативні прогнози щодо подальших перспектив розвитку. За 1996—1998 рр. щорічні темпи зростання економіки Сполучених Штатів сягнули 4 %, а в 1998 р. навіть 6 %. Лише за 2-й квартал 2000р. темпи зростання ВВП США становили 5,2 %,
а темпи зростання продуктивності праці — 5,3 %, що вважається найвищим показником за останні 17 років і, своєю чергою, зумовлює збільшення інвестицій в американську економіку на 15 % протягом 2000р.агалом цей бум зростання у Сполучених Штатах пояснюється сукупністю чинників макрорегулювання у 80-х роках, спрямованих на проведення серйозних структурних реформ, та ефективною політикою адміністрації Клінтона, перш за все, у сфері фінансово-кредитної політики. Найбільш важливими серед зазначених чинників експерти вважають, по-перше, потужні інвестиції, по-друге, — масове реформування структури тисяч компаній, чому значною мірою допоміг Інтернет, і, по-третє, — гнучкість і відкритість ринків праці, товарів і капіталів. Усе це спонукало підприємців створювати нові компанії. Окрім того, обсяги інвестицій компаній у новітні технології в США у середньому в 5 разів більші, ніж в Європі. Саме новітні інформаційні технології у поєднанні з поглибленням процесу глобалізації надають економіці США можливість протягом тривалого періоду розвиватися значно скоріше, ніж раніше, за низького рівня безробіття та незначної інфляції.[31]
Сполучені Штати залишаються єдиною державою, чиї війська продовжують дислокуватися у великих кількостях в ключових регіонах — 113 тис. військовослужбовців в Європі, 92 тис. в Японії і Південній Кореї, 10 тис. в Саудівській Аравії. Що особливо важливо, так це здатність проектувати силу, тобто стрімко розгортати бойові порядки і завдавати масованого удару по супротивнику майже в будь-якій точці світу.
Економічні і військові позиції Вашингтона за кордоном підкріплюються його величезним політичним впливом. Практично всі найбільш процвітаючі держави сучасного світу, контролюючи 77% світової економіки, належать до союзників або найближчих друзів США. [4]
2.2
Стан розвитку іміджу США в ХХІ столітті.
США було і продовжує залишатися світовим лідером завдяки своєму іміджеві.Серед найважливіших чинників, що забезпечують Сполученим Штатам роль лідера у сучасному світі, виділяють:
· їхню перевагу над іншими країнами за масштабами та багатством ринку;
· ступінь розвитку ринкових структур;
· рівень науково-технічного потенціалу;
· потужну систему зовнішньоекономічних зв'язків у торгівлі, інвестиціях, банківському капіталі;
· рівень продуктивності праці;
· потужна система мас-медії;
· стійкі міжнародні відносини з всіма країнами світу.
Всі ці чинники входять до інформаційних складових іміджу США.
Розкриваючи економічну роль іміджу США то можна сказати що вона базується на перерозподілі матеріальних, фінансових і інших ресурсів країни, вживаються заходи по зміцненню міжнародних економічних позицій США і по розширенню експансії американських монополій. Загострення суперечностей в економіці країни сприяло посиленню економічної ролі держави, що виразилося в розвитку системи державно-монополістичного регулювання економіки. Впродовж десятиліть формувалися теоретичні концепції і практичні методи державного регулювання економіки США.[4]
Кредитна система США є сукупністю державних і приватних кредитних інститутів, її основним державно-монополістичним компонентом є Федеральна резервна система, що виконує функції центрального банку США.
Співвідношення галузей в економіці США відображає суспільний розподіл праці і пропорції суспільного відтворення. Ці пропорції багато в чому визначають рівень ефективності всього господарства США.
На початку XX в. нематеріальне виробництво займало незначне місце в господарстві США, а в даний час воно перетворилося на сектор господарства, що динамічно розвивається. Найбільш швидке зростання сфери нематеріального виробництва і послуг в США було відмічене в галузях духовного виробництва (наука і освіта), а також відновлення фізичних і творчих здібностей людини. Серед цих галузей особливо виділяються ті, які пов'язані із забезпеченням відпочинку населення.
Структурна перебудова промислового виробництва ґрунтується на швидкому і взаємозв'язаному зростанні трьох ключових галузей сучасної індустрії: машинобудування, електроенергетики і хімічної промисловості. На них доводиться 55-60 відсотків всіх інвестицій в промисловості.
Іншою інформаційною складовою іміджу США є регулювання зовнішньоекономічної діяльності США включає комплекс економічних і політичних заходів, направлених на забезпечення зовнішніх умов для розширеного відтворення капіталу і зростання прибутків американських монополій.[5]
Після початку ведення воєнних дій між США та Іраком період досить успішного затвердження американського іміджу закінчився, міжнародна ситуація помітно ускладнилася. Не виправдався оптимізм прогнозів про „стабільну однополярність” і про „демократичну наддержаву”. Все помітніше починаються проявлятися суперечності між Сполученими Штатами і рештою світу, включаючи його традиційно „проамериканську частину”. Своєрідна политико-військова криза, в якій опинилися США в Іраку, і помітне загострення внутрішніх американських дискусій з іракської проблеми призвели до падіння іміджу держави, та обмеженість можливостей силового регулювання.(див. Діаграма 1)
Як з'ясували соціологи в ході масштабного опитування громадської думки, населення 19 з 27 країн останнім часом негативно відноситься до дій США, чим раніше. (див. Діаграма 2)
За останній рік адміністрація Буша виступила з цілим рядом ініціатив, направлених на поліпшення іміджу країни на світовій арені, особливо на Близькому Сході. Проте експерти-політологи стверджують, що Вашингтону потрібно більше працювати в цьому напрямі, інакше терористичним організаціям буде все легший і легше вербувати нових рекрутів.[34]
Імідж Сполучених Штатів останнім часом зазнав помітні зміни до гіршого. У мусульманському світі - на Близькому Сході і в Центральній Азії - по відношенню до Америки формується неприязнь, навіть ненависть, образ США втрачає привабливість і в країнах НАТО, і в Східній Європі.
Міжнародний імідж американців переживає зараз не найкращі часи. У Великій Британії 83% населення вважають, що США не цікавить, що думає решта світу. Ще 10 років тому реклама наголошувала на американській приналежності товарів - адже це був синонім якості та престижу. На сьогодні для США все змінилось в гіршу сторону.[35]
На сьогодні Джордж Буш запросив у конгресу $1,513 мільярдів на пропаганду і поліпшення іміджу США за кордоном в 2008 році. Ці витрати покликані забезпечити для США „перемогу у війні ідей” через „поліпшення розуміння світом Сполучених Штатів. За повідомленням Білого дому, крім витрат на пропаганду і інформаційну діяльність США мають намір виділити кошти і на „просування демократії” за кордоном. В рамках цих зусиль в 2008 році Буш запрошує на зміцнення незалежних ЗМІ, плюралістичних політичних партій, навчання виборців, моніторинг виборів і дотримання прав людини в недемократичних країнах ще $460 мільйонів. [36]
Все ж таки не зважаючи на погіршання іміджу США, американці всілякими зусиллями намагаються покращити свій імідж.
Розділ 3
Імідж України на міжнародній арені.
3.1 Проблеми та перспективи іміджу України
Інформаційне лідерство та просування позитивного іміджу України посилює ефект зовнішньої і внутрішньої політики держави, оскільки безпосередньо має зв’язок зі стратегічними можливостями, що визначає її місце та значущість у світовому рейтингу, а також сприяє забезпеченню та захисту національних інтересів. Водночас важливо підкреслити, що інформаційно-пропагандистські заходи, спрямовані на підвищення міжнародного іміджу України, мають підкріплюватися реальними змінами на краще в усіх сферах, як в економіці ,так і в політичному і суспільному житті нашої країни [22].
Таким чином має покращитись внутрішній імідж України, що в свою чергу відіб’ється на населенні держави і на світовій громадськості. Ігнорування керівництвом даної проблеми може призвести до невиправданих наслідків: Україна залишиться ізольованою державою з якою ніхто не стане рахуватися. Кажуть, Україна повинна „очиститися” [23] і тоді її імідж видужає дуже швидко.
Імідж не зміниться, якщо не провести жорстокі політичні і юридичні заходи. Немає сенсу обманювати Захід, стверджуючи, що причина поганого іміджу України криється в західній пресі, яка „вороже ставиться до України” [24],[25].
Важко сказати, що може статися через кілька років та байдужість нашого народу може призвести до того, що може відбутися справжній відхід України від декларованої зараз Європейської тенденції. Україна може залишитися позаблоковою державою, а щоб цього не сталося треба йти до вирішення усіх внутрішніх і зовнішніх проблем. ( див. схема 1)
Але все ж таки Україна нова незалежна держава, ми не можемо вимагати багато від неї так як вона незалежна лише 15 років. Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес формування у доволі складних міжнародних умовах, коли наша держава на зорі незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідним гравцем на міжнародній арені, завойовувати авторитет у міжнародних організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополітичній сфері.
Варто звернути увагу на те : як бачать нас інші держави на міжнародній арені. Аби відповісти на це запитання українськими експертами проводилося й проводиться чимало моніторингів публікацій закордонних ЗМІ. Зокрема, Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова в результаті такого доволі ґрунтовного моніторингу дійшов висновку, що уявлення іноземних журналістів про нас є поверховими, фрагментарними і переважно негативними. Зокрема, північноамериканські видання пишуть переважно про корумпованість української влади, розквіт злочинності, економічну розруху. Не полишає газетних шпальт чорнобильська тема (тільки раніше йшлося про закриття Чорнобильської АЕС, а зараз – про побудову укриття над саркофагом). Звичайно ж, трапляються і приємніші для нас повідомлення, що стосуються переважно вдалих науково-технічних розробок, спортивних досягнень, або ж мистецьких проектів, проте в текстах подібних статей обов’язково натрапляєш на згадки про те, в яких злиденних умовах працюють наші науковці, спортсмени.[17]
У свою чергу, західноєвропейські ЗМІ приділяють дещо більшої уваги конструкторським розробкам українських вчених, які можуть скласти достойну конкуренцію американським проектам. Однак, і вони не забувають згадувати про українську злиденність та про наступи влади на свободу слова.
Отже, хоча іноземна преса й бачить значний науково-технічних потенціал України, вважає нас країною з багатими ресурсами (як природними, так і людськими), проте ми видаємося неспроможними належним чином розпорядитися своїми ресурсами. (див. Диаграма 3,4)
Слід також зауважити, що дзеркало нашого закордонного іміджу не одне, їх багато, оскільки для кожної країни ми цікаві чимось іншим. Зрозуміло, чому американці виявляють підвищений інтерес до нашого військово-промислового комплексу та піратства відео — та аудіо продукції, німці – до долі відшкодувань українським остарбайтерам часів Другої світової, росіяни – до системи транспортування енергоносіїв, а поляки – до українських заробітчан у Польщі. Прикро не це, а те, що нас загалом бачать однобоко, крізь призму старих та нових стереотипів, а ми нічим не можемо й не хочемо зарадити. [6],[5]
3.2 Стратегічні напрями зовнішньополітичного розвитку України
на сучасному етапі.
Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес формування у доволі складних міжнародних умовах, коли наша держава на зорі незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідним гравцем на міжнародній арені, завойовувати авторитет у міжнародних організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополітичній сфері.
У своїй зовнішній політиці вона спирається на фундаментальні загальнолюдські цінності, виступає за захист прав та інтересів громадян України, створює умови для підтримання контактів з українцями за кордоном - вихідцями з України, дбає про задоволення їх національно-культурних і мовних потреб, надає їм допомогу згідно з міжнародним правом.
Важливими пріоритетами зовнішньої політики України є стратегія європейської та євроатлантичної інтеграції. Ця стратегія базується на усвідомленні українцями реального місця держави в системі міжнародних відносин, є ключовим засобом втілення у життя фундаментальних національних інтересів і вирішення завдань реформування економічної та політичної системи. Сьогодні виникає потреба приведення українських євроінтеграційних планів у відповідність з новими реаліями [37].
Україна сприймає розширення ЄС як просування на схід простору стабільності, безпеки, демократії та поширення європейських цінностей і норм соціально-економічного, суспільно-політичного, індивідуального буття. Збільшення кількості держав-членів Євросоюзу до 25-ти не дає підстав для перегляду стратегії європейської інтеграції України, проте виникає потреба внесення до цієї стратегії уточнень і коректив. Додатковим аргументом на користь доцільності такого кроку є євроінтеграційний досвід „нових” членів ЄС [38].
Україна твердо і послідовно дотримується проголошеного курсу на повноцінне приєднання до європейського інтеграційного процесу, включаючи членство в ЄС, але вважає за доцільне скористатися своїм правом на переосмислення характеру й на коригування формату своїх відносин з ЄС-25 порівняно з тими характером і форматом, які мали місце за існування ЄС-15. Конкретні наслідки такого переосмислення покаже час. При
Чергове розширення ЄС збігається у часі з переходом до завершальної стадії процесу його реформування, розпочатого на початку 90-х рр., після ухвалення рішення щодо перетворення Європейських Співтовариств на Європейський Союз. ЄС-25 не залишиться розширеною копією ЄС-15. У ході функціонування оновленого Євросоюзу кількісні зміни мають призвести до появи нової якості. ЄС у складі 25-ти країн змушений шукати принципово інші форми й механізми існування, а відтак і нові схеми побудови відносин із сусідніми країнами й регіонами.
Чергове збільшення кількості членів Європейського Союзу фактично є початком „постінтеграційної” [40] доби, супроводжуваної внесенням докорінних змін у логіку європейського об’єднання. Вступ до ЄС нових країн-членів свідчить про розгортання європейської інтеграції, а реформування Союзу знаменує поглиблення інтеграційного процесу в Європі, продовження пошуку нового алгоритму співвідношення між спільними європейськими інститутами та країнами-членами.
Ключовим елементом процесу реформування ЄС у тому вигляді, в якому він існує зараз, є прийняття Європейської Конституції, а його сутність значною мірою полягає у підвищенні рівня "керованості" [41] Союзу, посиленні ступеня дієвості всіх європейських інституцій і структур. Розв’язання внутрішніх проблем ЄС здатне позитивно вплинути на активізацію східного напряму зовнішньої політики Євросоюзу.
За нинішніх умов і обставин вступ України до ЄС міг би призвести до ситуації так званої „шокової терапії”[42], яка мала місце у низці постсоціалістичних країн під час трансформаційних перетворень. З огляду на це занепокоєння української сторони викликає не сам факт відсутності України серед наступних кандидатів на вступ до ЄС, а відсутність від останнього чіткої відповіді на питання про можливість вступу до єдиної Європи.
На зміст очікуваного від Євросоюзу „сигналу” [43] у відповідь на активізацію українських євроінтеграційних прагнень й їх концентрації навколо питання про перспективи „єврочленства”[43] може вплинути внутрішньополітична ситуація в Україні, зокрема прозорість чергових президентських виборів. Проте потенційний вплив внутрішньополітичних чинників на вирішення „європейської долі”[44] України не варто переоцінювати. В який спосіб співпрацювати Україні з ЄС і бути чи не бути їй членом Євросоюзу залежатиме насамперед від того, що відбуватиметься у самій об'єднаній Європі. Велике значення матиме й те, як складатимуться відносини України з впливовими регіональними та глобальними акторами, тобто, з одного боку, з Росією, а з іншого - зі Сполученими Штатами Америки [45].
У червні 2006 року виповнилося 12 років підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами й Україною. Ця Угода стала етапним явищем, помітною й принциповою віхою у формуванні зовнішньополітичної доктрини України. Виконання більшості положень УПС є актуальним завданням й досі.
Разом з тим відбулося певне переосмислення УПС європейською стороною. Зміна акцентів у вимогах європейців до України порівняно з Угодою особливо помітна у „Спільній стратегії ЄС щодо України”[46]. Центр уваги у цьому документі виразно зміщено із суто економічних і правових питань (як це має місце в УПС) на проблеми розвитку реальної демократії й наближення до європейських стандартів в усіх сферах. Як одна з головних цілей розглядається нагальна потреба не лише формального впровадження (адаптації) європейських правових і демократичних норм, а й неодмінного забезпечення їхньої практичної реалізації (імплементації) [23]. Доповнення адаптації імплементацією в усіх сферах двосторонньої співпраці є ключовою вимогою Євросоюзу до української сторони.
На даний момент є підстави для констатації того, що в Україні й ЄС існують різні підходи як до оцінки УПС, так і до моделей і шляхів дальшого розвитку співпраці. Ключовою причиною розбіжностей, на яку вже звернули увагу експерти, є те, що вимоги, висунуті в УПС перед кожною із сторін, не мають часової регламентації виконання. Практично відсутні в ній і критерії оцінки успішності виконання сторонами своїх зобов'язань.
Усвідомлення необхідності часткового перегляду змісту УПС та оновлення формату відносин ЄС з Україною саме зараз - невипадкове. Порівняно із ситуацією, що мала місце десять років тому, нині присутні щонайменше три нові обставини, кожна з яких здатна вплинути на загальний перебіг подій, кардинально змінивши його. Це, по-перше, збільшення кількісного складу Євросоюзу до 25-ти членів із збереженням тенденції до прийому нових країн принаймні у період до 2007 р. По-друге, це певне переосмислення Києвом форм і методів реалізації своєї євроінтеграційної стратегії і хронологічних рамок такої реалізації. Провідний мотив цього переосмислення полягає у зосередженні зусиль не на здобутті формального статусу країни-члена ЄС, а на перетворенні України на дійсно європейську по суті державу: за основними економічними, соціальними, політичними, правовими, гуманітарними показниками. По-третє, це перехід у стадію практичних дій і поступового наповнення конкретним змістом європейської концепції „нового сусідства” [47].
Відносини Євросоюзу з „країнами-сусідами” [48] перебувають зараз у стадії вироблення нових підходів і моделей у руслі нової Європейської політики сусідства (ЄПС), розробка якої вийшла на конкретний рівень, наближаючись до остаточного завершення. На думку європейців, ЄПС має стати відповіддю на нову ситуацію, що склалася на континенті внаслідок розширення Європейського Союзу й переміщення його кордонів на південь та схід. Ця політика повинна, крім того, підтримати зусилля, спрямовані на досягнення цілей Європейської політики безпеки.
Україну європейці розглядають як „сусіда” [47], відносини з яким ще потребують приведення у відповідність з новими реаліями. Українсько-європейське „сусідство” нині ускладнене зростанням у частини європейців елементів скептицизму в оцінці шансів Києва на членство в ЄС у коротко- або середньостроковій перспективі. Наповнення терміна „сусідня країна” [47] залишається неконкретизованим.
Однією з принципових особливостей ставлення ЄС до України є послідовне небажання брати на себе хоча б частину можливих інтеграційних ризиків[49]. Вважається, що Україна має самотужки впоратися із завданнями, які стоять перед нею, виходячи з її євроінтеграційних устремлінь. Коло практичних європейських інтересів щодо України, в цілому, визначено. Це передусім контрольоване користування її транзитним потенціалом, участь в експлуатації паливно-енергетичного комплексу, використання АПК і сировинно-переробного сектору тощо. Україна розглядається як один із засобів підвищення конкурентоспроможності економіки ЄС (оптимізація транзитних маршрутів), своєрідний "матеріальний" резерв (ресурси) [50], а також значний ринок збуту товарів та послуг європейських виробників.
Перспектива зміни ставлення ЄС до України найближчим часом пов’язана виключно із застосуванням до неї геополітичного критерію, який свого часу зіграв вирішальну роль в ухваленні рішення щодо початку процесу набуття членства в Євросоюзі країн Центральної Європи і Балтії. Укладання протягом 1992-1994 рр. європейських угод [51] з постсоціалістичними країнами цих регіонів було здійснено на підставі саме такого критерію, поза реальною оцінкою наявності у цих країнах належного рівня ринкових та демократичних перетворень і мало з боку ЄС характер "авансу" [51].
У ситуації, що склалася, завданням „номер один” [52] для української сторони слід вважати узгодження своїх поглядів з поглядами європейських партнерів. Це узгодження необхідне як щодо розуміння головних завдань двосторонньої співпраці на наступний період та інструментів їх реалізації, так і щодо вірогідних термінів досягнення Україною відповідності „Копенгагенським критеріям”[52].
Йдеться фактично про вибір однієї з трьох об’єктивно існуючих у нинішніх конкретно-історичних умовах можливостей: приєднання України до ЄС з оформленням статусу повноправного члена; відносини асоціації з певними обмеженнями інтеграційних устремлінь української сторони; підписання нового договору й встановлення двосторонніх відносин або у пропонованому європейцями форматі „особливого сусідства”[53], або у форматі іншого типу (можливо, „привілейованого”, як це було між Європейськими Співтовариствами та колишньою СФРЮ напередодні її розпаду) в рамках концепції „Розширена Європа” [53].
Українській стороні доцільно було б спробувати виробити спільну з Європою формулу, яка відбивала би сутність нинішнього етапу двосторонніх відносин, а також висвітлювала перспективу їхнього розвитку. Така формула повинна випливати з нової Європейської політики сусідства, в рамках якої Євросоюз планує розвивати відносини з Україною, але враховувати й те, що статус однієї з „країн-сусідів” [54] не повністю відповідатиме реальним місцю і ролі України в євроінтеграційному процесі.
Усвідомлення українцями власної „особливості” [54] у взаєминах з об'єднаною Європою, окрім усього іншого, повинно ґрунтуватися й на таких аргументах, як: безпрецедентна відмова від ядерної зброї; закриття Чорнобильської АЕС; демократична передача влади внаслідок президентських виборів тощо.
Україні не доцільно будувати політику щодо ЄС на основі визнання реальності швидкого вступу. Не варто також йти шляхом впровадження в суспільну свідомість комплексу „європейських очікувань” [55], пропонувати програму інтеграції до ЄС як національну ідею. У такий спосіб із зовнішньополітичної стратегії євроінтеграційні проекти можуть перетворитися на один з чинників внутрішньої політики, а відтак і на потенційне джерело політичних ризиків.
Замість інтеграції за „шоковим” [56] сценарієм слід запропонувати „інтеграцію конструктивну” [56], сутність якої полягає у подальшому розширенні й поглибленні співпраці з Європейським Союзом та його членами, поетапному досягненні Україною та українським суспільством європейського рівня життя.
Необхідними передумовами входження України до європейського політичного, безпекового, економічного та правового простору виступають поглиблення євроатлантичної інтеграції та завершення процесу вступу до Світової організації торгівлі.
Виходячи з проголошеного Екс-Президентом України Л. Кучмою принципу конструктивної інтеграції
[57], трьома базовими завданнями, розв’язання яких віддзеркалює специфіку євроінтеграційної стратегії України, визначені такі:
· реалізація стратегії випереджального розвитку, яка має забезпечити до 2015 року зростання ВВП у 2,3–2,4 разу та подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами–членами ЄС;
· опанування інноваційної моделі з метою істотного підвищення конкурентоспроможності економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;
· цілеспрямоване забезпечення рівня та якості життєвих стандартів, адекватних стандартам ЄС, подальше формування в Україні середнього класу, що гарантує стабільність та демократизацію суспільства.
У двосторонніх відносинах Україна очікує від ЄС надання статусу держави з ринковою економікою в контексті антидемпінгового законодавства, а також впровадження преференцій у рамках Генеральної системи преференцій ЄС, що знизило б імпортні тарифи на українські товари та дозволило б вітчизняним підприємствам повною мірою скористатися перевагами, що надає вступ до ЄС держав Центрально-Східноєвропейського регіону.
У ході першого після розширення ЄС самміту Україна – Євросоюз, що відбувся у Гаазі 8 липня 2004 р., сторони погодилися, що Україна має отримати статус країни з ринковою економікою, як тільки будуть виконані необхідні умови. Відбувся також всебічний обмін думками щодо спільної роботи над Планом дій в рамках Європейської політики сусідства, його деталізацією та перспективною спрямованістю. Слід зазначити, що з деяких принципових питань існують серйозні розбіжності. Так, Україна наполягає на внесенні до документа спеціального положення про посилення відносин з ЄС після виконання Плану дій. Євросоюз, погоджуючись з важливістю подальшого розвитку відносин, про що свідчить спільна заява сторін за результатами самміту, поки що не готовий внести зазначене положення до Плану дій.
У ході переговорів наголошувалося на потребі спільної праці над зміцненням стабільності та процвітання Європейського континенту, необхідності уникати появи в Європі нових ліній розмежування. У цьому зв’язку було підкреслено, що потребує розвитку конструктивний діалог з візових питань. Як зазначалося у спільній заяві, Україна і ЄС погодилися посилювати співпрацю у сфері управління ризиками, зокрема щодо угод про процедури безпеки обміну класифікованою інформацією і про встановлення рамок участі України в операціях ЄС з управління кризовими ситуаціями.
Системним ризиком подальшого зближення України з ЄС є не тільки неготовність української економіки до успішної ринкової конкуренції, а й незавершеність процесу внутрішньополітичної консолідації. Вступ до Європейського Союзу як кінцева мета реалізації євроінтеграційної стратегії може бути забезпечений лише за рахунок фундаментальних внутрішніх перетворень.
Принципово важливим напрямом таких перетворень є послідовна демократизація суспільства, забезпечення свободи слова та розбудова громадянського суспільства. У цьому контексті поглиблення співпраці України з ЄС після його розширення слід розглядати як визначальний чинник вирішення зазначених завдань. Необхідно враховувати, що нині формування системи відносин Євросоюз – європейське громадянське суспільство є майже завершеним. Аналіз принципів і методів функціонування цієї системи, перспектив її впровадження у вітчизняну політичну практику вимагає від українських науковців визначення засад діяльності організацій європейського громадянського суспільства, розгляду застосованих і запропонованих на майбутнє інституціями ЄС політико-правових механізмів їхньої участі в процесі прийняття рішень, зокрема щодо європейської інтеграції, з’ясування ролі програм ЄС зі сприяння розвиткові громадянського суспільства в європейських державах, що залишаються поза межами ЄС. За умов посилення громадського інтересу в Україні до міжнародних зв’язків, активнішого залучення громадян до участі у розбудові загальноєвропейського громадянського суспільства має розглядатися як неодмінна складова успішної євроінтеграційної стратегії України. Важливим завданням у зазначеному контексті є також встановлення, яких саме змін очікують українці від вступу нашої держави до ЄС.
Відродження притаманних українському народу духовних цінностей, подолання ідеологічних стереотипів, браку національної гідності, комплексу меншовартості, самоствердження українців як європейської нації через відтворення національної ідентичності обґрунтовано визнаються не менш суттєвими, ніж темпи економічного зростання, чинниками входження до демократичної спільноти європейських народів. Реалізація принципу конструктивної інтеграції потребує активної державотворчої політики також і в цих напрямах.
Не менш важливим чинником здійснення євроінтеграційної стратегії України є збереження досягнутого рівня й подальше поглиблення співробітництва з державами Центральної та Східної Європи [51]. Існують об’єктивні передумови поглиблення інтеграційних процесів в Центрально-Східноєвропейському регіоні за участю України. Близькість культурної спадщини наших народів, історичних традицій та цивілізаційних цінностей зумовлює можливість і необхідність їхнього подальшого зближення. Українська мова є третьою за поширеністю мовою, якою розмовляють в країнах ЄС – 25 (після турецької та російської): володіють і розмовляють українською близько 2 млн громадян цих країн, передусім нових членів Євросоюзу.
Держави „Вишеградської четвірки” [46] – Польща, Чехія, Словаччина й Угорщина – і після вступу до Євросоюзу демонструють зацікавленість у зміцненні співпраці з Україною та готовність до відстоювання її інтересів у керівних органах ЄС. На останній зустрічі прем’єр-міністрів чотирьох країн ухвалено заяву, якою було підтримано європейську перспективу України і закликано зробити це Європейську комісію. Не зважаючи на набуття державами “Вишеградської четвірки” членства в ЄС і НАТО, учасники підтвердили намір щодо збереження цього угруповання та розширення його ролі в європейських справах.
Внутрішня політика України сьогодні як ніколи заважає зовнішній і, насамперед, на її найважливішому, – західному напрямку. Так само, як не скорочується відстань між запевненнями з боку влади в дотриманні демократичних норм, немає підстав сподіватись на виконання нею міжнародних зобов’язань щодо здійснення реформ. Щирість намірів і практична спроможність реалізувати європейський вибір наочно спростовуються багаторічними зволіканнями із дотриманням обов’язків, пов’язаних з членством в Раді Європи, фактичною відмовою від реалізації реформаторських положень „Хартії про Особливе партнерство між Україною і НАТО" [41], непослідовністю в реалізації Угоди про партнерство і співробітництво з ЄС. Україна залишається умовно демократичною державою. Динаміка в сфері дотримання політичних і громадянських прав і свобод протягом декількох останніх років – скоріше негативна. У країні не відбувається послідовного прямування від авторитаризму до консолідованої демократії.
Головною проблемою зовнішньої політики України є те, що вона не може запропонувати партнерам нічого нового в головному, – у здійсненні демократичних перетворень в політиці та економіці. У цих умовах дипломатичні зусилля не будуть мати вагомого результату. Вже зараз очевидно, що нам доведеться коректувати власну стратегію інтеграції. Зміни, що відбуваються в ЄС і його політиці розширення, практично ведуть до зникнення інституту асоційованого членства. Спостерігається недостатня наполегливість у реалізації Угоди про партнерство і співробітництво та готовність використовувати можливості програми сусідства. Розроблений в українському уряді проект Плану дій „Україна – ЄС” [41], на жаль, не став, відповідно до європейської практики, предметом широкого обговорення спеціалістів і громадськості.
Проте 2004 рік приніс в українську зовнішню політику і новий досвід, більш чітке розуміння її слабостей і резервів. Це був період принципових рішень для партнерів і швидкого вичерпання можливостей маневрування для України. Наслідком цього стала більша певність у позиціях і більша ясність щодо реального стану справ. Дорога в Європу одержала більш детальну розмітку. Вона не стала довшою, але нам доведеться суворо дотримуватися ще більш складних правил, що потребує висококваліфікованого керманича.
3.3 Розробка методологій створення сприятливого іміджу України
.
Для створення, зміни та поширення ефективного іміджу країни необхідно витратити 15−20 років на цілеспрямовану та скоординовану діяльність у зазначеному напрямку:
· Налагодити співробітництво та залучення представників урядових структур, бізнесових кіл, представників культури, освіти та засобів масової комунікації;
· Дослідити сприйняття країни власним населенням та міжнародною спільнотою (яка виступає основним об’єктом іміджу), використовуючи кількісні та якісні методи дослідження;
· Проконсультуватися з лідерами думок (opinion leaders) щодо слабких та сильних національних рис країни та порівняти з результатами дослідження;
· Побудувати іміджеологічну стратегію, яка повинна включати професійну модель іміджу та види комунікацій, передбачаючи при цьому різні шляхи комунікацій для різних цільових груп (потенційні туристи зазвичай трохи відрізняються від інвесторів, хоча і пов’язані між собою);
· Створити систему, яка б пов’язувала організації та відділи, що можуть бути частиною іміджу.[17]
Однією із складових національної PR-програми має бути активізація інформаційної політики України. Необхідно доносити до міжнародної спільноти правду про нашу країну, пропагування її надбання і цінності. Головний акцент має бути поставлений на тому, що Україна – це європейська держава з багатим сировинним потенціалом, родючою землею, сприятливими кліматичними умовами та високим інтелектуальним потенціалом. Українське суспільство володіє значним ринком кваліфікованої робочої сили. В економіці є перспективні напрямки міжнародної співпраці – це галузі, що здатні виробляти високотехнічну продукцію для завоювання міжнародних ринків.[8]
Для того, щоб задіяти весь іміджевий потенціал нашої держави, необхідні продумана державна інформаційна політика й чітко сплановані іміджеві кампанії. Вдале поєднання внутрішньої та зовнішньої складової іміджу дасть можливість скорегувати негативний імідж України та створити підстави для формування позитивного іміджу. Саме зовнішньополітичні техніки PR дозволяють не протидіяти стереотипам, а створювати новий імідж країни чи запускати нові позитивні характеристики, які б закріпили її позиції на міжнародній арені та в міжнародному співтоваристві.
Іміджеві кампанії України повинні базуватися на дослідженнях щодо вже існуючого іміджу країни, враховувати національні особливості цільових груп та досвід зарубіжних країн. Але cпочатку імід кампанії має передувати поява та завоювання світового ринку високоякісними вітчизняними продуктами, які б асоціювалися у міжнародній спільноти з Україною.[4]
Висновки.
Комплексний аналіз інформаційних складових іміджу держави дають можливість зрозуміти наскільки важливо для кожної країни мати свій імідж. За допомогою яких складових можна побудувати успішний імідж будь якої держави. А саме важливість хорошої роботи ЗМІ, дипломатичних служб та участь країни в міжнародних організаціях.
Ми живемо у час колосальних змін, людська думка піднялася до позахмарних висот, промислова, технологічна революції змінили сферу людського буття, наповнили її новим змістом. Особливий зміст прийняли міжнародні відношення. Але незважаючи на всі досягнення прогресу, людина залишається істотою, із психікою яка укладалася не одне тисячоріччя. За цей пройдений шлях у її гармонійно втілилось і прагнення до новий, невідомому і консерватизм, відмова від забобонів і неуцтво. У нових умовах людина бореться тим часом що їй хочеться досягти і тим, чого вона неусвідомлено боїться. Як показують дослідження в психології, сприйняття світу людиною є нічим іншим, як сприйняття образу і побудова власної моделі світу, зручної і сприйманої даною людиною. Таким чином, зовнішня уява — імідж, є основою світо сприйняття людини. [19]
Тому потрібно будувати імідж завчасно, заплановано та ретельно:
Що стосується нашої держави то варто підкреслити, що у сучасних умовах, із проголошенням незалежності, перед нашою державою підвелася велика кількість проблем. Наша держава змушена почати будувати відношення з іншими державами із самого початку (не маючи достатнього досвіду). У зв'язку з цим, проблема іміджу України має велике значення. Відсутність устояного іміджу має як позитивні так і негативні сторони. У якості позитивних моментів — можливість конструювання сприятливого і зручного для держави іміджу; Україна, за часи перебування в складі СРСР, не має негативних в історичному плані дій. До негативних моментів можна віднести те, що уявлення про нашу державу мають суперечливий і стихійний характер.
Аналіз внутрішніх і зовнішніх обставин свідчить про те, що попереду в Україні – тривалий перехідний період, протягом якого її імідж може змінитися в кращу або гіршу сторону. Україна не може залишатися в позаблоковому стані, а події, які відбуваються в середині країни не можуть не обминути уваги світової громадкості. І якщо ми є патріотами, то незалежно від того, який у нас політичний устрій, хто у нас при владі, ми повинні турбуватись про те, щоб у світі про українців думали добре. Тоді у нас влада буде змінюватися на краще, а не навпаки [26].
Що стосується США взагалі ця держава вважається лідером на міжнародній арені, але останнім часом вона все погіршує свій імідж, завдяки таким чинникам як війна в Іраці, нав’язування своєї думки іншим країнам. Але все ж таки не зважаючи на це Україна значно відстає від США. Взагалі порівнювати імідж України та США не можливо, це настільки дві різні держави.
Список літератури:
1) Г.Г. Почепцов. Имиджелогія. М.:реал-бук, К.: Ваклер – 2000 – 768с.
2) Палеха Ю.І. Іміжжологія. К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 323с.
3) Шепель В.М.. Имиджеология: Секреты личного обаяния – 2-е изд., перероб. И доп. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. – 382с.
4) Бажанов Е.П. Актуальние проблемы меж.отн. В 3 томох. Том 1 – М.: Научная книга, 2001. – 464с.
5) Бажанов Е.П. Актуальние проблемы меж.отн. В 3 томох. Том 3 – М.: Научная книга, 2001. – 480с.
6) Бэензинсский. Выбор. Мировое господство или глобальное лидерство/ Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 2006. – 288с.
7) Шенятенков В.Г. Европейская интеграция. М.: Международные отношения, 2003. - 400с.
8) Европейская интеграция современное состояние и перспективи: Сб.науч. ст./ Науч.ред. С. Паньковский. – Мн.: ЕГУ, 2001. – 336 с.
9) Змановская Э.В. Руковоство по управлению личным имиджем. – СПБ.: Речь. 2005 -114с.
10) Перелычина Е.Б. Психология имиджа: - М.: Аспект Пресс, 2002. – 223с.
11) Почепцов Г.Г. Профессия: имиджмейкера. – 2-е изд., испр. и доп. – Спб.: Алетейя 2001. – 256с.
12) Політологія: Академія наук: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / М.І. Панов , Л.С. Геросіна та ін.. – 2-е вид. перероб. і доп. – К.: Видавничий дім „ Ін Юре”, 2006 . – 520с.
13) Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз, К.: “Ваклер”. – 2001. – 258с.
14) Закон України про дипломатичну службу від 28.11.2002
15) http://www.franko.lviv.ua/mediaeco/biblioteka/filos-potjt.htm - філософія масової комунікації.
16) http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1341
електронна бібліотека Інституту журналістики.
17) http://www.experts.net.ua
– всеукраїнська експертна мережа.
18) http://www.mns.gov.ua – МНС України. „Надзвичайна ситуація”.
19) http://www.zakarpat.info/index2.php?option=com_content&task=view&id=808&pop=1&page=0&Itemid=43
- Україна в пошуках іміджу.
20) Мадіссон В.В. Сучасна українська геополітика. –К.,2003. – 289с.
21) ПанякІ.О.Звернення http://www.uvkr.com.ua/ua/visnyk/visnyk2005/january2005
22) Міжнародний імідж України: міфи і реалії. Аналітична доповідь УЦЕПД. – Центр Разумкова, 2000. Київ, 2001.- 257с.
23) Іноземцева О. Технології позитивного іміджу // Урядовий Кур’єр.-2002-№9.
24) Газета “Europeplusnet” http://www.europeplusnet.info/
25) Газета “Gazeta Wyborcza” www. serwisy.gazeta.pl/wyborcza
26) Вознюк О.Р. Міжнародний авторитет //Людина і політика www.lp-ua.info
27) Губернський Л. На чому ґрунтується міжнародний авторитет //Політика і час.-2002.-№4
28) Дергачов О. Міжнародне становище України // Політична думка. - 2000.-№2.
29) Тихомирова Є.Б. Зв’язки з громадськістю. Навчальний посібник. -К.:НМЦВО, 2001. – 321с.
30) Центр “Соціальний моніторинг” http://www.smc.org.ua
31) Козик В.В., Панкова Л.А. Міжнародні економічні відносини: навч. Посіб. – 4-те вид., - К.: Знання-Прес, 2003. – 406с.
32) Гончар Б.М., Гончар Ю.Б. “Ставлення США до проблем інтеграції країн Центрально-Східної Європи в Західноєвропейське об’єднання”// Питання нової та новітньої історії. Київ, 1996, випуск 42, – с.139-146.
33) Гончар Ю.Б. “Маастріхт, США і європейська безпека” // Питання нової та новітньої історії. Київ, 1995, випуск 41, – с.142-150.
34) http://news.bbc.co.uk/hi/russian/news/newsid_2550000/2550361.stm - Имидж США нуждается в косметологе.
35) http://www.voanews.com/ukrainian/archive/2006-08/2006-08-11-voa13.cfm - США збираються підняти свій рейтинг у світі.
36) http://novostey.com/business/news12632.html - Буш запросил у конгресса $1,5 миллиарда на улучшение имиджа США.
37) Макаренко Є. Політичні стратегії інформаційного суспільства: специфіка національних моделей //Актуальні проблеми міжнародних відносин.-2000.-№22.-Частина І.
38) Зовнішня політика України: позиції та оцінки громадян // Національна безпека і оборона. – 2002. -№2.
39) Луговий В.І., Князєв В.М. Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України -К.: Вид-во УАДУ, 2001.-Вип.1.
40) Драч М. Франція головує у ЄС: перспективи для України. //Українське слово, 12 липня 2000.
41) Результати дослідження про стан процесу інтеграції України www.icps.com.ua/doc/public_opinion_survey_ukr.pdf
42) Литвиненко О., Паламарчук В.Політичний цикл 2002-2006 рр.: ключові питання і суперечності http://www.niss.gov.ua/
43) О.С. Власюк Проблеми та перспективи співробітництва України www.niisp.gov.ua
44) Крістіан Бек Україна між Росією та Заходом www.uceps.org
45) Верховна Рада-Кабінет Міністрів: півтора роки впертого протистояння. -Україна і світ сьогодні,2 жовтня 2004.
46) Крамаренко О.І Україна і світ http://www.ea-ua.info/main.
47) Україна - Публікації Зовнішня політика України http://ukraineinfo.gov.ua/syria/ua/publication
48) Україна і світ: Проблеми та перспективи міжнародних відносин. –К.,2003
49) Україна – 2004: підсумки року: інформаційно-аналітичний огляд. –К.: інститут політики. –2004
50) Статистичний щорічник України за 2000 рік. Державний комітет статистики України. – Київ, 2001
51) Україна дипломатична. – Науковий щорічник. –К.,2004
52) Результати дослідження про стан процесу інтеграції України www.icps.com.ua/doc/public_opinion_survey_ukr.pdf
53) Плахотник І.М. Міжнародніі партнери України // Журнал Ї http://www.ji-magazine.lviv.ua/ji-junior/N32-1
54) Павлов О. Нейтралітет у зовнішній політиці України: теорія і практика // Підтекст.-1998.-№21
55) Мостовая Ю. Герхард Шредер- Украина: все в твоих руках // ЗН.-2000.
56) Мартинов А. Україна в міжнародних відносинах…//Україна.-2003.-№1.
57) Державна програма забезпечення позитивного іміджу України на 2003-2006 роки. Ухвалена Кабінетом Міністрів України 15 жовтня 2003 року.
Додатки.
Діаграма 1.
Діаграма 2.
Схема1.
Проблеми іміджу України.
УКРАЇНА
| Фактори | Внутрішній імідж
|
Зовнішній імідж
|
|
| 1. | Безробіття; | Високі податки, що відбивають охоту ведення підприємницької; діяльності та незмога залучити іноземні інвестиції в економіку країни; |
|
| 2. | Загальне незадоволення нації; | ||
3. |
Недовіра народу владним структурам; |
Зацікавленість світової громадськості проблемою свободи слова в Україні | |
| 4. | Порушення свободи слова. | ||
Діаграма 3.
Діаграма 4.