Міністерство освіти і науки України
Національний університет харчових технологій
Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності
Контрольна робота
з дисципліни: “Міжнародний фінансово – інвестиційний менеджмент”
Виконав:
студент 6 курсу
(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД
Меркулов Олександр
Перевірив:
Викладач
Стахурська Світлана Валеріївна
Київ – 2009
Зміст
1. Оцінка ефективності інвестування в окремі фінансові інструменти та оцінка їх ризиків
2. Міжнародна діяльність на ринку фінансових інвестицій: міжнародний ринок облігацій
3. Задача 1 варіант № 9
4. Задача 2 варіант № 9
Список використаної літератури
1. Оцінка ефективності інвестування в окремі фінансові інструменти та оцінка їх ризиків
Оцінка вартості цінних паперів
Вартість цінних паперів формується під впливом найрізноманітніших факторів. Оцінка вартості за допомогою фінансових розрахунків уможливлює визначення лише прогнозної дохідності цінних паперів, приведеної до поточної вартості грошей. Оскільки при цьому враховуються не всі фактори, що діють на фондовому ринку, остільки розрахункова вартість цінних паперів може не збігатися з їх ринковою вартістю.
Розрахункова вартість боргових цінних паперів
Можливі три варіанти виплати доходів на боргові цінні папери:
дохід сплачується як різниця між цінами придбання і погашення;
дохід сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну;
дохід, а також сума боргу сплачуються наприкінці обумовленого терміну.
Вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення, обчислюється за формулою:
,
деВн — розрахункова вартість цінних паперів, дохід на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення; Н — номінальна вартість конкретного цінного паперу;g — рівень дохідності по конкретному виду цінних паперів;n — термін, що лишився до погашення.
Вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну, розраховується у такий спосіб:
,
деВпер — розрахункова вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну; Пр — абсолютний розмір відсотка.
Вартість боргових цінних паперів, дохід і борг на які сплачується наприкінці обумовленого терміну, визначається за:
деВТ — розрахункова вартість боргових цінних паперів, дохід і борги, на які сплачується наприкінці обумовленого терміну.
Вартість конвертованої облігації обчислюється як добуток ринкової вартості акцій та коефіцієнта конверсії:
Во.к. = Ар kk ,
де:Вo.к. — розрахункова вартість конвертованої облігації; Аp — поточна ринкова вартість акції;kk — коефіцієнт конверсії.
Розрахункова вартість акцій
Розрахункова вартість акцій обчислюється залежно від способів виплати дивідендів для випадків, коли:
— дивіденди постійні;
— дивіденди постійно зростають;
— розмір дивідендів змінюється по періодах.
Вартість акцій з постійними дивідендами обчислюється за формулою:
,
де Апост — розрахункова вартість акції з постійними дивідендами (привілейовані акції); Д — дивіденд;g — рівень дохідності акції даного типу.
Вартість акцій, дивіденди на які постійно зростають, розраховується за моделлю М. Дж. Гордона:
,
де Апост.зрост — розрахункова вартість акцій з дивідендами, що постійно зростають;До — останній виплачений дивіденд;Д1 — дивіденд, що очікується у наступному році;tД — темп зростання дивіденду.
Вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється по періодах, обчислюється так:
,
де Азмін— розрахункова вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється;Д1...Дn — дивіденди по роках прогнозу;n — кількість років прогнозу.
Розрахункова вартістьпохідних цінних паперів
Вартість інвестиційного сертифіката визначається виходячи з доходів від фондових цінностей, в які вкладає кошти інвестиційний фонд, виторгу і витрат від операцій інвестиційного фонду на ринку цінних паперів:
Ві.с.= f (Д, V, З),
де Ві.с. — розрахункова вартість інвестиційного сертифіката;f — функціональна залежність;Д — дивіденди та проценти, що припадають на один інвестиційний сертифікат;V — виторг інвестиційного фонду від операцій з цінними паперами у розрахунку на один інвестиційний сертифікат;З — витрати інвестиційного фонду на управління портфелем цінних паперів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат. Вартість варанта залежить від кількості акцій, на яку обмінюється варант, а також від поточної ринкової вартості акції та визначеної для варанта ціни акції:
Ввар = (Ар – Авар) Qвар ,
де Ввар — розрахункова вартість варанта; Ар — поточна ринкова вартість акції; Авар— ціна акції, що визначив емітент для варанта; Qвар — кількість акцій, які обмінюються на варант.
Вартість опціона визначається, виходячи з оцінки дії таких чинників: дивіденди на акцію; співвідношення поточної ринкової вартості акції з ціною акції, визначеної в опціоні; термін дії опціону; безпечна відсоткова ставка; ступінь ризику:
Вопц. = f (Д, Сопц. nопц. r,R),
де Вопц. — розрахункова вартість опціона; Д — дивіденди на акцію; Сопц. — співвідношення поточної ринкової вартості акції з ціною акції, визначеної у опціоні; nопц. — термін дії опціона; r — безпечна відсоткова ставка; R — ступінь ризику як стандартне відхилення.
Модель оцінки капітальних активів
Модель оцінки капітальних активів визначає взаємозв’язок між ступенем ризику та рівнем дохідності цінних паперів. Вона виходить з того, що більшому ризику відповідає більший рівень дохідності й описує залежність, згідно з якою рівень дохідності конкретного цінного паперу дорівнює безризиковій (безпечній) ставці, що коригується на премії за ризики по конкретному фондовому інструменту:
g = r + b (Km — r),
де g — рівень дохідності конкретного виду цінних паперів;r — безризикова (безпечна) ставка дохідності;b — коефіцієнт, що порівнює дохідність конкретного цінного паперу з загальною дохідністю фондового ринку;Km — рівень дохідності фондового ринку.
Для вимірювання безризикової ставки дохідності використовуються державні цінні папери США, а рівень дохідності фондового ринку визначається за допомогою відповідних біржових індексів.
В українській практиці оцінки дохідності конкретного виду цінних паперів використовується кумулятивний метод:
g = rдеп + a r ,
деg — рівень дохідності конкретного виду цінних паперів;rдеп — безризикова (безпечна) ставка дохідності, визначена як середня за довгостроковими валютними депозитами провідних українських банків;ar — премії за всі види ризиків, що притаманні конкретному емітенту.
Такий підхід зв’язаний з тим, що, по-перше, державні цінні папери не відповідають «золотому» правилу інвестування, оскільки уряд, намагаючись покрити дефіцит держбюджету, забезпечує занадто високу дохідність облігацій внутрішньої державної позики; по-друге, відсутність повноцінних біржових індексів унеможливлює використання в розрахунках коефіцієнта r.
Визначення інвестиційних та фінансових ризиків.
Фінансово-інвестиційна діяльність завжди ризикована. Причини:
невизначеність та мінливість економічної ситуації;
поява нових фінансових інструментів та емітентів;
розширена пропозиція об’єктів інвестування в зв’язку з приватизацією тощо.
Інвестиційний ризик – це ймовірність виникнення непередбачуваних фінансових втрат: прибуток, дохід, втрата капіталу (часткова або повна) – при невизначеності умов фінансово-інвестиційної діяльності.
Види ризиків:
За сферами прояву:
економічний – пов’язаний зі зміною економічних факторів;
політичний – адміністративні обмеження інвестиційної діяльності, пов’язані зі зміною державного політичного курсу;
соціальний – ризик страйків, незапланованих соціальних програм тощо;
екологічний – катастрофи, стихійні лиха;
кримінальний.
За формою інвестування:
ризик реального інвестування (проблеми з будівельними матеріалами, обладнанням, недобросовісний підрядчик, невдалий вибір місця будівництва тощо);
ризик фінансового інвестування (невдалий підбір фінансових інструментів, банкрутство деяких емітентів, прямий обман інвесторів).
За джерелами виникнення:
систематичний (ринковий) ризик – пов’язаний із зміною стадій економічного циклу розвитку країни;
несистематичний (специфічний) ризик – характерний для конкретного об’єкту інвестування, може бути пов’язаний з некваліфікованим керівництвом, нераціональною структурою інвестиційних коштів. Такі ризики можна передбачити і запобігти ним.
За кількісною оцінкою рівня ризику:
безризикові – короткотермінові державні облігації (в зарубіжній практиці);
інвестиції з припустимим ризиком – можливість втратити усю суму розрахованого прибутку;
інвестиції з критичним рівнем ризику – можливість втратити не лише прибуток, але й всю суму доходу по проекту;
інвестиції з катастрофічним рівнем ризику – можливість втрати усіх активів інвестора в результаті банкрутства тощо.
Критерії прийнятності здійснення інвестиційного проекту в залежності від рівня ризику:
для інвестицій з припустимим ризиком: 0,1;
для інвестицій з критичним рівнем ризику: 0,01;
для інвестицій з катастрофічним рівнем ризику: 0,001.
Це означає, що проект повинен бути відхилений, якщо в одному випадку з десяти по ньому може бути втрачений весь прибуток, якщо в одному випадку із 100 може бути втрачений весь доход, якщо в одному випадку із 1000 можуть бути втрачені всі активи.
Рівень ризику при його оцінці визначається як відхилення очікуваних інвестиційних доходів від середньої або розрахункової величини. Тому оцінка інвестиційних ризиків передбачає:
оцінку очікуваних доходів;
оцінку можливих втрат.
Оцінка ризиків здійснюється на основі визначення:
абсолютного розміру втрат;
відносного розміру втрат.
Методи оцінки ризику:
1) економіко-статистичні
математичне сподівання;
дисперсія;
середньоквадратичне (стандартне) відхилення;
коефіцієнт варіації;
бета-коефіцієнт;
2) експертні;
3) аналогові.
Формування необхідного рівня доходності з урахуванням ризику. "Премія за ризик".
Оскільки інвестиційна діяльність завжди є ризикованою, то рівень ризику має бути певним чином компенсований. Інвестор бажає отримати так звану "премію за ризик".
"Премія за ризик" – це додатковий дохід, який інвестор хоче мати понад той рівень, що можуть дати безризикові інвестиції і який повинен бути пропорційний до рівня ризику. Тоді загальна сума доходу (Д)становитиме:
Д = Дб + Пр,
де Дб – дохід по безризикових інвестиціях;
Пр – "премія за ризик", відповідає можливій втраті доходу за сукупністю ризиків.
Цю залежність графічно відображає так звана "лінія надійності ринку" (див. рис. 1).
Рівень доходу
"Лінія надійності ринку" "Премія
за ризик"
Загальний доход
Рівень доходу
по безризикових
проектах
Рівень систематичного ризику
Рис. 1. Графік "лінії надійності ринку"
2. Міжнародна діяльність на ринку фінансових інвестицій: міжнародний ринок облігацій
Ринок цінних паперів – це специфічна сфера ринкових відносин, де об’єктом операцій є цінні папери. На ньому здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, врівноважуються попит та пропозиція. Через ринок цінних паперів (РЦП) акумулюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Як і будь-який інший ринок, РЦП складається з попиту, пропозиції та ціни, що їх врівноважує. Попит створюється компаніями і державами, яким не вистачає власних доходів для фінансування інвестицій. Підприємства та уряди виступають на РЦП чистими позичальниками (більше займають, ніж позичають), а чистим кредитором є населення, приватний сектор, у якого за різними причинами доход перевищує суму витрат на поточне споживання та інвестиції в матеріальні активи (головним чином, житло, нерухомість). Завдання РЦП – забезпечити якомога повніше та швидке перетворення заощаджень в інвестиції за ціною, яка б задовольняла обидві сторони. Вирішення цього завдання неможливе без участі посередників, які діють на даному ринку, – брокерів та інвестиційних дилерів. Тільки вони знають, в якому стані знаходиться ринок цінних паперів, коли, на яких умовах та які цінні папери доцільніше випускати.
Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, отримуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер, крім того ще купує цінні папери на своє ім’я та за свій рахунок, щоб потім їх перепродати (принципові операції). Виручка від перепродажу складає його прибуток.
Таким чином, суб’єкти операцій на ринку цінних паперів – це емітенти цінних паперів, інвестори (покупці) та посередники при укладанні угод. В ролі емітентів виступають компанії, товариства, підприємства та держава в особі уряду і місцевих органів управління. Відповідно й ринок цінних паперів можна поділити на ринок цінних паперів, що випускаються юридичними особами, та ринок державних цінних паперів.
Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з міністерством фінансів (казначейством) він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов’язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків і таким чином на стан кредиту та грошового обігу. Він купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків.
Різноманітні операції з цінними паперами здійснюють комерційні банки. Вони виконують роль інвесторів і купують цінні папери для власного портфеля, беруть участь у первинному розповсюдженні щойно випущених паперів серед покупців, виступають посередниками при перепродажу цінних паперів, виконують операції з цінними паперами за дорученням клієнтів, видають позики під заставу цінних паперів.
Залежно від стадії обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний ринок. Первинний ринок цінних паперів – це ринок, на якому розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою. Розміщення цінних паперів на ринку може здійснюватися:
1) безпосередньо їх емітентом;
2) через посередників;
3) на аукціонах.
Розміщення цінних паперів на ринку безпосередньо емітентом (прямий продаж) відбувається дуже рідко і головним чином тоді, коли емітент не тільки добре відомий, а й має зв’язки з можливими покупцями. Зокрема, прямий продаж набув поширення на ринку корпоративних облігацій у вигляді продажу їх безпосередньо інституційним інвесторам без публічного оголошення та відкритої передплати, а також без попередньої купівлі облігацій інвестиційним дилером. Прямий продаж дає можливість корпораціям уникнути витрат, пов’язаних із складною процедурою публічних випусків та оплатою послуг дилерів, і крім того, уникнути розголошення. Найпоширеніший спосіб розміщення цінних паперів – через посередників, інвестиційних дилерів, що мають великий досвід проведення операцій на ринку.
Емітент укладає угоду з інвестиційним дилером на розміщення цінних паперів нового випуску. Спочатку дилер здійснює старанний аналіз передбачуваного випуску з точки зору прибутковості. Відносини між емітентом та дилером можуть будуватися по-різному. Дилер може виступити в ролі покупця цінних паперів з метою їх подальшого перепродажу. Така купівля цінних паперів називається передплатою (андерайтінгом), а сам дилер – передплатником (андерайтером). Іноді дилер бере у емітента опціон, тобто право купити випуск. Таке право він реалізує, якщо тільки знайде покупців. Дилер може виступати у ролі агента емітента – брокера. У цьому випадку він бере цінні папери на комісію та намагається по можливості продати їх.
Розміщення цінних паперів може відбуватися публічно чи приватно. При публічному розміщенні цінні папери за допомогою реклами пропонуються широкому колу потенційних інвесторів. У випадку приватного розміщення цінних паперів інвестиційний дилер виступає агентом емітента і за комісійну винагороду знаходить покупців. Розміщення цінних паперів може здійснюватися за допомогою аукціонів.
Вторинний ринок цінних паперів – це ринок, де продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників. З точки зору організації вторинний ринок поділяється на позабіржовий (вуличний) та біржовий. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. У країнах з ринковою економікою біржі природно виростали із вуличного ринку в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися емітенти цінних паперів, вдосконалювалася техніка брокерської справи.
На позабіржовому ринку знаходяться в обігу цінні папери новостворених, маловідомих, невеликих компаній, які не отримали допуску до операцій на фондовій біржі. Проте на цьому ринку можна зустріти й цінні папери відомих великих компаній, які з тієї чи іншої причини віддають перевагу позабіржовому ринку. Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є членами біржі і пов’язані між собою та з найбільшими інституційними інвесторами телефоном, телетайпом та телексом.
Міжнародні цінні папери, або європапери, євроакції, євроноти та єврооблігації є результатом зародження інтернаціоналізації ринків цінних паперів через міжнародні фінансові центри. Євроноти – цінні папери, які випускаються корпораціями строком від 3 до 6 місяців із ставкою, яка змінюється, базуючись на ЛІБОР (ставка по короткострокових кредитах, які надаються лондонськими банками на 3–6 місяців іншим першокласним банкам; ЛІБОР зазвичай виступає основним орієнтиром, базою для встановлення кожним банком своїх облікових ставок кредитного відсотка). Будучи за своєю природою короткостроковими паперами, вони, як правило, використовуються для надання середньострокового кредиту. Комерційні банки по узгодженню з фірмами-позичальниками зобов’язуються придбати у них євроноти протягом 5–10 років після закінчення строку попереднього випуску. Фактично банки гарантують емітенту євронот середньострокове кредитування. В ряді випадків куплені євроноти банки перепродають іншим покупцям. В сучасних умовах євроноти на ринку євровалют виступають одночасно у ролі банківського кредиту та облігаційної позики. Ринок євронот став активно розвиватися з кінця 70-х рр. XX ст.
Іншим видом міжнародних цінних паперів є єврооблігації, які випускаються з другої половини 60-х рр. XX ст. у вигляді облігаційних позик. З їх появою на світовому ринку цінних паперів почали діяти два паралельних ринки: іноземних позик (національних облігацій), які випускаються та розміщуються позичальниками-нерезидентами на національних ринках; європозик (єврооблігацій), розміщених на міжнаціональних (міжнародних) ринках капіталів. В останні роки частка єврооблігаційних позик складає біля 80 % всієї суми міжнародних позик.
Особливість єврооблігації полягає в тому, що її номінальна та ринкова ціна визначаються в іноземній валюті. Єврооблігаційна позика, виражена в доларах, може розміщуватися в будь-якій промислово розвинутій країні. На відміну від традиційних іноземних позик, які розміщуються нерезидентами на національному ринку країни, європозики, як правило, розміщуються на ринках декількох країн. Єврооблігації випускаються на тривалі строки: від 4–7 до 15–30, або навіть 40 років. Розмір єврооблігаційної позики складає 20–30 млн. доларів, а іноді сягає 500 мільйонів. В ролі основних емітентів-позичальників виступають уряди, міжнародні установи, транснаціональні корпорації, місцеві органи влади, окремі державні та міждержавні організації.
Єврооблігації бувають різних типів: звичайні (прямі), з плаваючою відсотковою ставкою, з нульовим відсотком (купоном), з індексованим відсотком, конвертовані, облігації з опціоном. Зараз на світовому ринку капіталу більше 60 % всіх єврооблігацій складають звичайні, тобто прямі облігації, власники яких отримують фіксований відсоток у вигляді річних купонів. Курс облігацій змінюється, як правило, в залежност
Транснаціональні корпорації дуже зацікавлені у створенні стабільного ринку євроакцій, тому вони створили своєрідний механізм інтернаціоналізації акцій, який включає систему депозитних розписок для полегшення торгівлі на світовому ринку цінних паперів. Як правило, міжнародні депозитні розписки, будучи представниками євроакцій, розміщуються в банках-депозитаріях та обмінюються на депозитні розписки, які випускаються під іноземні акції, які знаходяться в обігу на ринку цінних паперів США. В той же час, широкий потік європаперів стикається з відсутністю в ряді країн вторинного фондового ринку цінних паперів.
Ринок єврооблігацій
Невід’ємною складовою фінансового ринку є ринок єврооблігацій, або ринок євробондів, який активно розвивається разом з усією світовою системою.
На ринку з’являється все більше фінансових інструментів. Нові інвестори приходять туди в пошуках варіантів інвестування своїх капіталів.
Зростає також кількість позичальників, яким бракує власних коштів і які вирішують свої проблеми за допомогою єврооблігацій. У цьому зв’язку необхідно підкреслити важливість вивчення даного ринку в Україні.
Єврооблігація – довгострокова купонна облігація, випущена в будь-якій валюті, крім валюти країни емітента. В Україні це – цінні папери, випущені державою і номіновані в будь-якій валюті, крім гривні. Як бачимо, євробонди – звичайні облігації, по яких відповідачем є держава.
Існують різні види євробондів: звичайна облігація («пряма»), яка являє собою облігацію з фіксованим процентом та строком обігу від трьох до восьми років; облігації з плаваючою ставкою, яка змінюється залежно від ставки пропозиції на ринку депозитів; «довічні» облігації, строк погашення яких не фіксований.
Обіг єврооблігацій на ринку розвинених країн визначається Директивою комісії Європейського союзу від 17.03.89 р.(EU Prospectus Directive 89/298). Відповідно до цього документа єврооблігації повинні бути розміщені синдикатом андерайтерів, з яких не менше двох мають зареєстровані представництва в різних країнах; вони повинні розміщуватися в значних обсягах в одній або кількох країнах, які відрізняються від тієї, у якій зареєстрований емітент; первинне розміщення облігацій може проводитися лише за посередництва кредитних або фінансових інститутів.
Як правило, євробонди являють собою купонні інструменти на пред’явника, тобто будь-які централізовані реєстри утримувачів цих облігацій відсутні. Кожний папір має визначену кількість купонів, які пред’являються до оплати банку-агенту в раніше визначені терміни. Пред’явлення до оплати самої облігації – це виплата її номінальної вартості.
Аналіз ролі та значення ринку євробондів у світових фінансових процесах треба розпочати з короткого історичного екскурсу, який дозволяє зрозуміти причини виникнення цього ринку, фактори, що сприяли його становленню та розвитку.
Ринок єврооблігацій виник на початку 50-х років у Європі як результат післявоєнної інтеграції фінансового ринку. Після закінчення війни все більше громадян Європи стають власниками доларів США. У цей самий період Федеральна резервна система дозволяє американським банкам залучати кошти на депозити за межами країни за більш високими процентними ставками. Всі ці фактори дають поштовх розвитку європейського ринку доларових депозитів. У міру розвитку міжнародного фінансового ринку на євроринку крім американського долара починають активно торгуватися депозити і в інших валютах.
Поява доларових облігацій, зареєстрованих у США, але придбаних головним чином неамериканськими інвесторами, стала прямим наслідком зростання запасу євродоларів. І вже у 1963 році італійською фірмою Autostrade за посередництва SG Warburg&Co було емітовано першу єврооблігацію, яка мала досить широке коло утримувачів.
Перші випуски євробондів були порівняно невеликими, і їм довелося завойовувати свою частку європейського ринку. З розвитком європейського фінансового ринку поступово зникала різниця між внутрішнім ринком та євроринком позикових коштів.
Єврооблігація — (Eurobond) довгострокова купонна облігація, випущена в іншій валюті, ніж валюта країни емітента.
У єврооблігаціях містяться дані про суму боргу, порядок одержання відсотків і строках погашення.
Відсоток на єврооблігацію може бути фіксованим або «плаваючим», останній підвищує привабливість в умовах інфляції.
Існують також єврооблігації, які можуть бути конвертовані в акції або мають варрант на покупку акцій компанії (варрант - право дане власникові облігації купувати додаткові облігації або акції за обумовленою ціною протягом певного часу).
Деякі облігації можуть бути випущені в одній валюті із правом конвертації в іншу. Такі облігації випускаються із зазначенням двох валют.
3. Задача 1 варіант № 9
Таблиця 1.
Вихідні дані для розв’язання задачі
| Показники | Одиниця вимірювання | Значення |
| 1. Ціна устаткування, що підлягає впровадженню, без ПДВ | грн | 34350 |
| 2. Транспортні витрати* | % до ціни | 4 |
| 3. Заготівельно-складські витрати* | % до ціни | 1,6 |
| 4. Монтаж обладнання* | % до ціни | 13 |
| 5. Обсяг виробництва: | ||
| в базисному році | тонн | 78 |
| в проектному році | тонн | 120 |
| 6. Ціна 1 тонни продукції | грн | 9230 |
| 7. Початкова вартість устаткування, що підлягає демонтажу | грн | 30180 |
| 8. Витрати на демонтаж (від п. 7) | % від пункту 7 | 6 |
| 9. Маса устаткування, що здаватиметься як металобрухт | тонн | 7 |
| 10. Ціна 1 тонни металобрухту | грн | 1070 |
| 11. Реалізація демонтованого обладнання (залишкова вартість) | грн | 10700 |
| 12. Обігові кошти підприємства (за базисний рік) | грн | 7000000 |
| 13. Обсяг виробництва підприємства (за базисний рік) | грн | 92775000 |
* Послуги здійснюють сторонні організації, розмір витрат вказаний без урахування ПДВ.
Інвестиційні витрати визначаються за формулою:
(11) [1]
де – загальна сума інвестиційних витрат ;
– нові капіталовкладення (вартість нових основних засобів) з урахуванням їх придбання, транспортування, монтажу, науково-дослідних, проектних, складських та будь-яких інших витрат, включаючи податок на додану вартість (ПДВ);
– витрати на демонтаж старого обладнання, що знімається з балансу;
– кошти, які будуть отримані в результаті реалізації демонтованого обладнання;
– балансова (залишкова) вартість основних засобів, які демонтуються і знімаються з балансу;
– збільшення (зменшення) вартості оборотних активів у зв'язку зі змінами обсягів виробництва (реалізації) продукції, що очікуються.
Розрахуємо вартість нового обладнання.
Таблиця 2.
Розрахунок вартості нового обладнання
| Показники | Значення |
| Ціна нового устаткування без ПДВ, грн. | 34350 |
| Транспортні витрати, % | 4 |
| Заготівельно-складські витрати, % | 1,6 |
| Монтаж, % | 13 |
| Сума, % | 18,6 |
| Сума, грн. | 6389,1 |
| Вартість обладнання без ПДВ, грн. | 40739,1 |
| Вартість обладнання з ПДВ, грн. (помножити на 1,2) | 48886,9 |
| Вартість обладнання з ПДВ, тис. грн. | 48,8869 |
2. Розрахуємо необхідні інвестиції на поповнення обігових коштів, оскільки передбачається збільшення обсягу продукції з 78 до 120 тонн.
Вважаємо, що сума обігових коштів підприємства повинна збільшуватись пропорційно до збільшення обсягу виробництва. За даними балансу обігові кошти складали 7000000 грн. За звітністю обсяги виробництва склали 92775000 грн. За проектом очікується приріст обсягів виробництва в натуральному виразі 120-78=42 тонн за базисною ціною 9230 грн. /т. Цей обсяг становитиме:
Приріст обсягу виробництва у вартісному виразі за базисною ціною = 9230*42=387660 (грн)
Визначимо приріст обігових коштів:
Складаємо пропорцію:
92775000 грн. (ОВ за звітністю) – 7000000 (обігові кошти)
387660 (приріст обсягу виробництва) – .
Приріст обігових коштів пропорційно приросту обсягу виробництва = 387660 * 7000000 / 92775000 = 29249,47 (грн)
3. Витрати на демонтаж – 4 % від початкової вартості обладнання, яке буде демонтуватись:
Д = 30180 * 0,06 = 1810,8 грн.
4. Комплекс обладнання, яке демонтується можна реалізувати:
а) частину як металобрухт: 7 тонн за ціною 1070 грн. /т. В результаті підприємство поверне собі кошти (за вирахуванням ПДВ = 20 % та податку на прибуток підприємств = 25 %):
Чистий прибуток від реалізації демонтованого обладнання як металобрухт = 7*1070 *0,75 / 1,2 = 4681,25 грн.
б) іншу частину обладнання реалізуємо іншому підприємству за ціною, що відповідає залишковій вартості. В результаті підприємство отримає (за вирахуванням ПДВ = 20 % та податку на прибуток підприємств = 25 %):
Чистий прибуток від реалізації придатної до експлуатації частини демонтованого обладнання іншому підприємству = 10700 * 0,75 / 1,2 = 6687,5 грн.
Загальна сума надходжень від ліквідації обладнання становитиме 4681,25+6687,5=11368,75 грн.
5. Визначимо загальну суму інвестиційних витрат:
Інвестиційні витрати = 10700+29249,47+1810,8-11368,75+48886,92=79278,44 (грн).
Таблиця 3.
Зведена таблиця із результатами розрахунку
| Показники | Одиниця виміру | Числове значення |
| Вартість нового обладнання (нові капіталовкладення) без ПДВ | грн | 40739,1 |
| Вартість нового обладнання (нові капіталовкладення) з ПДВ | грн | 48886,92 |
| Необхідні витрати на демонтаж | грн | 1810,8 |
| Приріст обсягу виробництва у натуральному виразі | тонн | 42 |
| Приріст обсягу виробництва у вартісному виразі за базисною ціною | грн | 387660 |
| Приріст обігових коштів пропорційно приросту обсягу виробництва | грн | 29249,47 |
| Чистий прибуток від реалізації демонтованого обладнання як металобрухт | грн | 4681,25 |
| Чистий прибуток від реалізації придатної до експлуатації частини демонтованого обладнання іншому підприємству | грн | 6687,5 |
| Загальний чистий прибуток від реалізації демонтованого обладнання | грн | 11368,75 |
| Інвестиційні витрати | грн | 79278,44 |
Відповідь: нові капіталовкладення з ПДВ становлять 48886,92 грн., інвестиційні витрати – 79278,44 грн.
4. Задача 2 варіант № 9
Оцінку ефективності інвестиційного проекту здійснюють за показниками:
чистий приведений доход;
індекс (коефіцієнт) доходності;
індекс (коефіцієнт) рентабельності;
період окупності (недисконтований та дисконтований).
Нижче наведені основні формули для розрахунку показників.
Чистий приведений дохід (чиста теперішня вартість) при одноразовому вкладанні інвестиційних витрат (ЧПДо) визначається так:
,
де – сума чистого грошового потоку за окремі інтервали загального періоду експлуатації проекту. Розраховується за формулою:
,
де – сума чистого додаткового прибутку, що очікується, грн.;
– приріст амортизації (зміна загальної суми амортизації) у зв'язку зі зміною вартості основних засобів;
t – період життєвого циклу проекту;
n – кількість періодів в загальному розрахунковому періоді t ;
р – ставка дисконту (в частках одиниці).
Критеріальне значення ЧПД
Індекс (коефіцієнт) доходності при одномоментних інвестиційних витратах по реальному проекту розраховується за наступною формулою:
,
де ІДо – індекс (коефіцієнт) доходності по інвестиційному проекту при одномоментному здійсненні інвестиційних витрат.
Критеріальне значення ІД
Період окупності може розраховуватись за двома методами – статичним (бухгалтерським) і дисконтним.
Недисконтований показник періоду окупності (ПОн) визначається статичним методом і розраховується за наступною формулою:
,
де – середньорічна сума чистого грошового потоку за період експлуатації проекту.
Дисконтований показник періоду окупності (ПОд) визначається за наступною формулою:
.
Таблиця 4.
Вихідні дані для розрахунку
| Показники | Одиниця вимірювання | Значення |
| 1. Повні витрати 1 т продукції: | ||
| базисний варіант | грн. | 7700 |
| проектний варіант | грн. | 7066 |
| 2. Оптово-відпускна ціна продукції: | ||
| базисний варіант | грн. /т | 9104 |
| проектний варіант | грн. /т | 9130 |
| 3. Обсяги виробництва: | ||
| базисний варіант | т/рік | 95 |
| проектний варіант | т/рік | 115 |
| 4. Інвестиційні витрати | грн. | 62000 |
| 5. Амортизаційні відрахування у витратах на 1т продукції: | ||
| базисний варіант | грн. | 32,9 |
| проектний варіант | грн. | 87,7 |
| 6. Ставка дисконту | % | 23 |
| ставка дисконту | коефіціент | 0,23 |
| 6а. Коефіціент дисконтування | коефіціент | 1,23 |
| 7. Життєвий цикл проекту | років | 5 |
| 8. Додатковий прибуток за рік | грн. | 103980 |
| Додатковий чистий прибуток за рік | грн. | 77985 |
| 9. Приріст амортизації за рік | грн. | 6960 |
| 10. Чистий грошовий потік за рік | грн. | 84945 |
1. Розраховуємо чистий грошовий потік.
Додатковий прибуток за рік становитиме:
ΔП = Ппроект – Пбазис = (Цпроект – ПВпроект) * ОВпроект – (Цбазис – ПВбазис) * ОВбазис = (9130-7066)*115-(9104-7700)*95=103980 (грн)
ΔПч = 103980 * 0,75 = 77985 (грн)
ΔА = Апроект – Абазис = 87,7*115-32,9*95=6960 (грн)
ЧГП = 77985+6960=84945 (грн)
Вважаємо, що обсяги виробництва будуть щорічно однакові, а, отже, відповідно рівними будуть щорічно чисті грошові потоки.
На основі отриманих розрахунків оцінимо доцільність інвестиційного проекту.
2. Оцінка ефективності (доцільності) проекту.
Чистий приведений доход (ЧПД)
Для розрахунку цього показника на практиці використовують коефіцієнт дисконтування – αt = 1/(1+р)t, тоді ЧПД розраховується за формулою:
.
Розрахунок зведемо в таблицю.
Таблиця 5.
Розрахунок чистого приведеного доходу (у грн)
| Показники | Роки | Всього | |||||
| 0 | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | ||
| 1. Інвестиції | 62000 | 62000 | |||||
| 2. Чистий грошовий потік | 0 | 84945 | 84945 | 84945 | 84945 | 84945 | 424725 |
| 3. Коефіціент дисконтування | 1 | 0,8130 | 0,6610 | 0,5374 | 0,4369 | 0,3552 | не вирахо-вується |
| 4. ЧГП дисконтований | 0 | 69060,98 | 56147,13 | 45648,08 | 37112,26 | 30172,57 | 238141 |
| 5. Кумулятивний потік | -62000 | 7060,98 | 63208,11 | 108856,19 | 145968,44 | 176141,01 | не вирахо-вується |
ЧПД = 176141,01 грн. ЧПД більший від 0 – проект можна рекомендувати до впровадження.
Таблиця 6.
Розрахунок показників ефективності впровадження проекту
| Показники | Значення |
| Чистий приведений дохід | 176141 |
| Індекс (коефіціент) доходності | 3,8410 |
| Середній чистий грошовий потік за рік недисконтований | 84945 |
| Період окупності недисконтований | 0,7299 |
| Середній чистий грошовий потік за рік дисконтований | 47628 |
| Період окупності дисконтований | 1,3017 |
Індекс (коефіцієнт) доходності
238141 / 62000 = 3,8410 (грн/грн)
Тобто з 1 грн. інвестицій ми отримаємо 3,8410 грн. дисконтованого чистого грошового потоку за весь період життєвого циклу проекту. ІД більший одиниці. Інвестування є доцільним.
Період окупності
а) недисконтований:
62000 / 84945 = 0,7299 (років);
б) дисконтований:
62000 / 47628 = 1,3017 (років)
Отже, недисконтований період окупності складає 0,7299 року, а дисконтований період окупності – 1,3017 року. І 0,7299, і 1,3017 менше 5 років. Отже, період окупності в межах життєвого циклу проекту.
Висновок: за показниками чистого приведеного доходу, періоду окупності та індексу доходності проект можна рекомендувати до впровадження.
Список використаної літератури
1. Міжнародний фінансово-інвестиційний менеджмент: Конспект лекцій для студ. спец. 7.050206, 8.050206 "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності", 8.050206.01 "Менеджмент митної системи" всіх форм навчання. – К. : НУХТ, 2009. – 83 с.
2. Міжнародний фінансово-інвестиційний менеджмент: Метод. вказівки до вивч. дисципліни та викон. контрол. роботи для студ. спеціальності 7.050206, 8.050206 “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності“ та спеціалізації 8.050206.01 "Менеджмент митної системи" напряму 0502 "Менеджмент" усіх форм навчання / Уклад.: С.В. Стахурська. – К.: НУХТ, 2009. – 31 с.
3. http://www.securities.org.ua/securities_paper/2001/42/11.php бібліотека «Цінні папери України»
4. http://www.investora.org.ua/help/%AA/Eurobond.html «портал успішних людей»
5. http://ubooks.com.ua/books/00040/inx31.php наукова електронна бібліотека
[1]
Міжнародний фінансово-інвестиційний менеджмент: Метод. вказівки до вивч. дисципліни та викон. контрол. роботи для студ. спеціальності 7.050206, 8.050206 “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності“ та спеціалізації 8.050206.01 "Менеджмент митної системи" напряму 0502 "Менеджмент" усіх форм навчання / Уклад.: С.В. Стахурська. – К.: НУХТ, 2009. – с. 24.