Реферат на тему:
Населення планети і міжнародна міграція робочої сили
Основні демографічні показники
Наприкінці епохи палеоліту (15 тис. років до н. є) чисельність населення Землі становила 3 млн чол., а до кінця неоліту (2 тис. років до н. є) вона зросла до 50 млн чол.
Для того щоб населення планети досягло 1 млрд чол., потрібен був проміжок часу від виникнення людства і до 1850 р. Двомільярдного населення планета досягла за 80 років - на 1930 p., тримільярдного - за 30 років, у 1960 р. Четвертий мільярд з'явився за
16 років - у 1976 p., а п’ятий - за 11 років, у 1987 р. Через сповільнення темпів народжуваності шестимільярдної позначки населення планети досягло за 12 років.
У табл.1 наведено дані про збільшення чисельності населення Землі від появи людини до наших часів, а також прогноз чисельності населення планети у 2050 р.
11 жовтня 1999 р. у столиці Боснії і Герцеговини м. Сараєво народилася дитина, яка вважається 6-мільярдним жителем планети. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан відвідав маму і дитя у пологовому будинку і поздоровив їх. У 10 найчисленніших за кількістю населення країнах світу проживає 2/3 планетарного людства. У п’яти країнах світу - Китаї, Індії, США, Індонезії та Бразилії зосереджена половина населення Землі. “Демографічному вибуху” передусім сприяє “третій світ” - бідні народжують бідних. Урбанізація, тобто збільшення міст, значною мірою зумовлена збільшенням чисельності населення. Надмірна чисельність населення стримує економічне зростання, вичерпує природні ресурси і руйнує довкілля. Існують два основні напрямки демографічної політики:
підвищення народжуваності (притаманний економічно розвиненим країнам);
зниження народжуваності (зустрічається у країнах, що розвиваються).
Найвищими темпами збільшується населення Африки - щоро-ку на 3%. Кенійська жінка у середньому народжує 7 разів. “Демо-графічному вибуху” сприяють не лише високі темпи народжуваності, а й загальмовані темпи смертності населення планети. Очікується, що у 2025 р. чисельність населення становитиме 8,5 млрд чол. (табл.2).
Цікаво, що більшість міст-гігантів світу належать саме країнам, що розвиваються. Наприклад, з 25 найбільших міст світу лише 4 розташовані у групі економічно розвинених країн. У Лімі, Бангкоку, Багдаді, Буенос-Айресі проживає понад 40% населення відповідних країн.
Нині населення планети спілкується трьома тисячами мов, не враховуючи діалектів. Дві третини населення Землі говорить тринадцятьма найпоширенішими мовами. Китайська мова рідна для 1,1 млрд чол., англійська - 430 млн чол., хінді та урду - 320 млн чол., іспанська - 290 млн чол., російська - 220 млн чол. Офіційними мовами ООН є китайська, англійська, іспанська, російська, арабська і французька.
Міграція населення у минулому і нині
Люди завжди подорожують - добровільно або примусово. Наприклад, 9-10 млн рабів були завезені свого часу європейцями до малонаселеної Америки насильно. Добровільна міжконтинентальна міграція європейського населення почалася у 20-х роках XIX ст. і була найбільшою у роки Першої світової війни. Тоді на Американський континент щорічно прибувало 1,5 млн європейців, які тікали від лихоліть війни. Спочатку основний потік мігрантів йшов з густонаселених північно-західних регіонів Європи. Пізніше пальму першості перехопили її східні та південні регіони.
Після Другої світової війни мігрували переважно вихідці з країн, що розвиваються. Вони прямували до розвинених країн світу.
Нині не спостерігається усталеної інтенсивної міжконтинентальної міграції. У Західній Європі найрозвиненіші індустріальні країни залучають робочу силу з її аграрної периферії. У Франції переважають працівники-мігранти з Іспанії, Італії та Північної Африки. До Німеччини мігрує робоча сила з Туреччини, Греції та Італії.
Мігранти з Південної Європи, Північної Африки, Мексики малокваліфіковані і виконують роботу, якої уникає місцева робоча сила.
Найпоширенішим типом внутрішньої міграції є міграція з села до міста.
Більшість населення, що мігрує, керується економічними чинниками, наприклад, пошуками краще оплачуваної роботи. Серед мігрантів є й біженці, які залишають країну перебування через релігійні, політичні, етнічні та інші утиски. За станом на початок XXI ст. найбільше біженців було з Афганістану (5 млн чол), Палестини (2 млн чол), Ефіопії (1 млн чол), Мозамб
До проблем міграції західні фахівці застосовують підхід, який можна описати словами "від себе" і "до себе". Фактори групи "від себе" - це безробіття, безземелля, голод, війна тощо. Фактори групи "до себе" - наявність робочих місць, вищий рівень життя тощо.
На початку 90-х років XX ст. кількість тимчасових емігрантів, які проживали за межами своїх країн, становила 25 млн чол.
Безробіття - глобальна проблема, воно є практично завжди і всюди. Наприклад, у США рівень безробіття становив 3,4% у 1971 p., 9% - під час депресії 1974-1975 pp. і 5,7% - у 1997 р. Особливо незахищені з огляду на безробіття у США жінки, чорношкіре населення і молодь.16% молоді віком до 24 років були у США безробітними у 1997 р. Фактично рівень безробіття ще вищий, оскільки статистика не враховує тих, хто втратив надію знайти роботу і більше її не шукає.
Ще гостріша проблема безробіття у країнах, що розвиваються. Офіційно безробіття охоплює десяту частину робочої сили. Реально ж безробіття поширюється на четверту частину міської робочої сили.750 млн чол. - частково безробітні або повністю безробітні в аграрному секторі економіки цієї групи країн.
Основні тенденції у міграції робочої сили
Серед міжнародних працівників-мігрантів найзначніша частка припадає на молодих неодружених осіб чоловічої статі. Найпомітнішими є потоки робочої сили з таких регіонів:
Мексики та країн Карибського басейну до США та Канади;
південноамериканських країн до Аргентини, Венесуели і Перу;
Північної Африки та Південної Європи до Північно-Західної Європи;
Африки і Азії до Саудівської Аравії;
Індонезії до Малайзії, Сінгапуру й Австралії.
Практично всі країни світу регулюють потік мігрантів. Наприклад, США щорічно дозволяють легальну міграцію обсягом 600 тис. осіб. Кількість нелегальних мігрантів набагато вища - 5 млн осіб.
На боротьбу з нелегальною міграцією американське суспільство витрачає мільярди доларів, переважно на стримування потоку мігрантів з Мексики. Ефективність цього заходу сумнівна. Міграція породжує демографічні, соціальні та економічні наслідки. Без мексиканських мігрантів овочі і фрукти Техасу залишилися б гнити на полях. Без "гостей-робітників" з Туреччини зупинилися б свого часу західнонімецькі конвеєри.
У Франції емігранти становлять 25% зайнятих у будівництві і третину - в автомобілебудуванні. Половина бельгійських гірників - емігранти. Також емігрантами є 40% будівельних робітників Швейцарії.
Валютна ефективність експорту робочої сили щонайменше у 5 разів перевищує валютну ефективність товарного експорту.
Еміграція молодої і особливо кваліфікованої робочої сили збіднює відповідні країни. Мільярди доларів прибувають щороку до США у формі "відпливу мізків". Щоправда, мільярди доларів переказуються працівниками-мігрантами сім'ям та близьким, які залишилися на батьківщині. У ряді країн експорт робочої сили є єдиним стабільним джерелом валютних надходжень.
Список використаної літератури
1. Овчинников Г.П.
Международная экономика: Учеб. пособие. - 2-е изд., испр. и доп. - СПб.: Изд-во В.А. Михайлова, 1999.
2. Пебро М.
Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фр. - М.: Прогресс; Университет, 1994.
3. Рокоча В.В.
Міжнародна економіка: Навч. посіб.: У 2 кн. - К.: Таксон, 2000. - Кн.1. Міжнародна торгівля: теорія та політика.
4. Румянцев А.П., Румянцева Н.С.
Международная экономика. - К.: МАУП, 1999.
5. Світова
економіка: Підруч. / А.С. Філіпенко, О.I. Рогач, О.І. Шнирков та ін. - К.: Либідь, 2000.
6. Спиридонов И.А.
Мировая экономика: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА-М, 1998.
7. Страны
и народы мира: энцикл. справ. / Сост.В.Б. Гарин, В.В. Люсиченко. - Ростов н/Д: Феникс, 1998.
8. Страны
мира: Справочник / Под общ. ред. И.С. Иванова. - М.: Республика, 1999.
9. Халевинская Е., Крозе И.
Мировая экономика: Учебник. - М.: Юристъ, 1999.
10. Хасбулатов Р.И.
Мировая экономика. - М.: ИНСАН, 1994.
11. Шемятенков В.Г.
Евро: две стороны одной монеты. - М.: Экономика, 1998.