Зміст
Вступ
Національна система координації співробітництва України з НАТО
Розвиток і нинішній стан відносин Україна-НАТО
Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО
Прохолодний вітер Атлантики
Висновок
Основні джерела
Вступ
Україна пройшла шлях співробітництва з НАТО від програми Партнерство заради миру, започаткованої у 1994 р., Хартії про особливе партнерство, підписаної 09.07.1997 р. в Мадриді, через План дій, схвалений 22.11.2002 р. у Празі, в рамках якого реалізується щорічний Цільовий план Україна-НАТО, до Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ, який було започатковано 21.04.2005 р. у Вільнюсі. Процес Інтенсифікованого діалогу, започаткований на виконання рішень Мадридського саміту НАТО 1997 р., є першим етапом офіційного процесу підготовки країн-аспірантів до членства в НАТО.
Національна система координації співробітництва України з НАТО
1. Згідно з Конституцією України (ст. 106), Президент України, серед іншого, забезпечує національну безпеку держави та здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави. З огляду на це, саме Президент України визначає політику України, зокрема щодо набуття членства в НАТО, та приймає необхідні рішення щодо її реалізації.
2. Президент України відіграє свою роль у цій сфері і через Раду національної безпеки і оборони України. Стратегічні питання реалізації національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у контексті співробітництва України з НАТО належать до компетенції Ради національної безпеки і оборони України і розглядаються на її засіданнях.
3. Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, а також спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 27 грудня 2005 року №1861/2005 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року “Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)», забезпечення реалізації державної політики щодо співробітництва України з НАТО, в тому числі досягнення критеріїв членства України в НАТО, є одним із пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України.
4. Указ Президента України від 13 березня 2006 року № 215/2006 “Про Національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору» визначив, що «Національну систему координації співробітництва України з НАТО складають органи виконавчої влади України, інші державні органи, спеціально уповноважені особи, діяльність яких пов’язана або спрямована на реалізацію державної політики у сфері євроатлантичної інтеграції».
Цим Указом запроваджено інститут національних координаторів співробітництва України з НАТО (перші заступники або заступники керівників центральних органів виконавчої влади) та утворено Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО на чолі з першим заступником Міністра закордонних справ України А.Д.Бутейком.
Указом Президента України від 22 травня 2006 року затверджено Положення про Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО, згідно з яким Комісія є консультативно-дорадчим органом при Президентові України, а її Голова доповідає Президентові України про результати роботи Комісії.
5. Важливе місце в Національній системі координації співробітництва України з НАТО посідає Міністерство закордонних справ України. Пункт 1 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 12 липня 2006 р. N 960 визначає, що «Міністерство закордонних справ України (МЗС) як центральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координації відповідних заходів, зокрема тих, що спрямовані на досягнення стратегічних цілей зовнішньої політики України щодо забезпечення входження України в європейський простір і створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі (ЄС), Організації Північноатлантичного договору (НАТО)».
6. Важливим елементом національної системи координації співробітництва України з НАТО є Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України, який, згідно зі статтею 3 Указу Президента України від 27 грудня 2005 року №1861/2005 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року “Про невідкладні заходи щодо дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)», перетворений на дорадчий орган при Президентові України.
Розвиток і нинішній стан відносин Україна-НАТО
У березні 1992 р. Україна стала членом Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС). У 1997 р. Україна стає спів засновницею та учасником наступниці РПАС – Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), яка на сьогодні налічує 28 держав-членів НАТО та 23 країни-партнера.
Починаючи з 1994 р., наша держава бере активну участь у програмі “Партнерство заради миру» (ПЗМ), в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території нашої країни, так і за кордоном.
Україна пройшла шлях від Хартії про особливе партнерство, підписаної 09.07.1997 р. в Мадриді, через План дій, схвалений 22.11.2002 р. у Празі, в рамках якого реалізується щорічний Цільовий план Україна – НАТО, до Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ, який було започатковано 21.04.2005 р. у Вільнюсі. Процес Інтенсифікованого діалогу, започаткований на виконання рішень Мадридського саміту НАТО 1997 р., пропонується країнам, що висловили зацікавленість стати членами Альянсу, і є першим етапом офіційного процесу підготовки країн-аспірантів до членства в НАТО. Цільовий план Україна – НАТО на 2006 р. за своєю філософією та структурою побудовано за схемою Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Виконання ПДЧ є останнім етапом на шляху до отримання країною-претендентом запрошення приєднатися до Альянсу.
З квітня 1999 р., згідно з положеннями Хартії, формат відносин переведено у площину спільного форуму – Комісії Україна-НАТО (КУН). Поряд з цим консультативним механізмом співробітництва, Україна використовує також й такі механізми, як спільні робочі групи Україна-НАТО з питань воєнної реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, з питань науки і захисту довкілля, а також регулярні засідання Україна-НАТО на рівні політичного, політико-військового керівного, військового, економічного та спеціального комітетів.
Значного прогресу у відносинах України з НАТО було досягнуто у 2005 р. У лютому 2005 р. на саміті КУН в Брюсселі Президент України В.Ющенко проголосив набуття членства в НАТО кінцевою метою співробітництва України з Альянсом. Цей сигнал України був позитивно сприйнятий у Брюсселі, і вже в квітні на засіданні КУН на рівні міністрів закордонних справ було ініційовано Інтенсифікований діалог з питань членства та відповідних реформ.
У червні 2005 р., на реалізацію рішень Вільнюського засідання КУН, Генсекретарю НАТО під час його візиту в Україну був переданий Початковий дискусійний документ, у якому викладена позиція держави з реформування усіх сфер суспільного життя країни для досягнення високих стандартів державного управління, які встановлені у розвинутих демократичних країнах.
Практичне обговорення підходів України та НАТО в рамках запровадження Інтенсифікованого діалогу відбулося під час візиту делегації Північноатлантичної Ради (ПАР) НАТО в Україну 18-20 жовтня 2005 р. на чолі з Генеральним секретарем Альянсу, в рамках якого було проведене чергове засідання КУН за участю міністрів закордонних справ та оборони України, а також здійснені поїздки членів делегації НАТО в регіони України в інформаційно-роз’яснювальних цілях. Вперше в історії відносин Україна-НАТО відбулося спільне засідання РНБО України та ПАР НАТО під головуванням Президента України В.Ющенка за участі Генсекретаря НАТО Я.Схеффера.
А в грудні 2005 р. за підсумками засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ було прийнято спільну заяву, в якій вперше у документах Україна-НАТО йде мова не лише про відкритість “дверей НАТО», а й про конкретні перспективи залучення України до Плану дій щодо членства.
Під час засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ 28 квітня 2006 р. в Софії (Болгарія) держави-члени НАТО високо оцінили проведення вільних та справедливих парламентських виборів в Україні у відповідності із загальновизнаними демократичними стандартами. На підсумковій прес-конференції за результатами засідання Генсекретар НАТО Я.Схеффер відзначив позитивне ставлення всередині Альянсу до питання стосовно запрошення України до ПДЧ, наголосивши у цьому зв’язку на очікуванні формування нового українського уряду та підтвердження ним євроатлантичного курсу країни. За день до цього, підсумовуючи результати зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів НАТО 27 квітня 2006 р., Генсек НАТО також відзначив, що країни, які прагнуть членства в Альянсі, отримають під час осіннього саміту НАТО в Ризі певного роду сигнал про підтримку їхніх зусиль, наповнення якого залежатиме від реальних досягнень країн-аспірантів у цій сфері. Це стосується як країн, які вже виконують ПДЧ (Албанія, Македонія, Хорватія), так і України та Грузії.
22 жовтня 2007 р. Президент В.Ющенко на відкритті засідання Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи у Києві підтвердив незмінність курсу України на членство у НАТО та ЄС і закликав європейських партнерів підтримати нашу державу у її прагненні приєднатися до Плану дій щодо членства. „Рубіжною позицією в цьому питанні українська сторона розглядає наступний саміт Альянсу у Бухаресті у квітні 2008 року,» – заявив Президент. Під час чергового засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ 7 грудня 2007 р. українська сторона офіційно звернулася до представників країн-членів НАТО з проханням підтримати намір України приєднатися до Плану дій щодо членства в ході Бухарестського саміту Альянсу 2-4 квітня 2008 р.
18 січня 2008 р. Міністр закордонних справ В.Огризко передав Генеральному секретарю НАТО Я.Схефферу листа за підписами Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України, в якому висловлюється спільна позиція щодо необхідності та готовності України приєднатися до ПДЧ в ході саміту Організації в Бухаресті.
А 29 січня 2008 р. в ході свого візиту до Брюсселю Прем’єр-міністр України Ю.Тимошенко зустрілась з Генеральним секретарем НАТО. Під час зустрічі було обговорене широке коло питань двостороннього співробітництва в рамках Інтенсифікованого діалогу Україна-НАТО, зокрема в контексті можливого запрошення України приєднатися до ПДЧ в ході Бухарестського саміту Альянсу.
3 квітня 2008 р. у Бухаресті відбулося засідання Північноатлантичної ради НАТО на рівні глав держав та урядів, за результатами якого було прийнято Декларацію Бухарестського саміту.
Окремий параграф декларації присвячений зверненню України (та Грузії) стосовно запрошення до Плану дій щодо членства в НАТО. У документі, зокрема, зазначається таке.
„НАТО вітає євроатлантичні прагнення України та Грузії щодо членства в НАТО. Ми погодилися сьогодні, що ці країни стануть членами НАТО.
Обидві нації зробили цінні внески до операцій Альянсу. Ми вітаємо демократичні реформи в Україні та Грузії і очікуємо на вільні і чесні парламентські вибори у Грузії у травні.
ПДЧ є наступним кроком України та Грузії на їхньому прямому шляху до членства. Сьогодні ми визначилися, що ми підтримуємо заявки цих країн на приєднання до ПДЧ. Тому ми починаємо період інтенсивних контактів з цими країнами на високому політичному рівні з метою вирішення питань, що залишаються, у контексті їхньої заявки щодо ПДЧ.
Ми попросили міністрів закордонних справ зробити першу оцінку досягнутого прогресу на їхньому засіданні у грудні 2008 року. Міністри закордонних справ мають повноваження прийняти рішення щодо заявок стосовно ПДЧ з боку України та Грузії».
16 червня 2008 р. відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на високому рівні у контексті Інтенсифікованого діалог. Комісія Україна-НАТО обмінялася думками щодо стану та перспектив відносин і співробітництва НАТО-Україна у контексті рішень Бухарестського саміту, включаючи заявку України стосовно Плану дій щодо членства (ПДЧ), викликів, що залишилися, та відповідних реформ.
2-3 грудня 2008 року в Брюсселі відбулось засідання Північноатлантичної Ради (ПАР) НАТО на рівні міністрів закордонних справ країн-членів Альянсу, в рамках якого 3 грудня ц.р. пройшло засідання Комісії Україна-НАТО за участю Міністра закордонних справ України В.С.Огризка.
Головним підсумком зустрічі стало підтвердження країнами-членами НАТО всіх рішень стосовно України, ухвалених у Бухаресті.
Було відзначено прогрес, досягнутий Україною, та висловлено готовність Альянсу сприяти проведенню реформ, необхідних для досягнення членства в НАТО, передусім шляхом використання Комісії Україна-НАТО (КУН), центральну координуючу роль якої планується посилити через внесення відповідних змін до Хартії про особливе партнерство України з НАТО.
З метою активізації практичної взаємодії планується посилити інформаційний та контактний офіси НАТО в Україні.
Практичним механізмом реалізації реформ стануть Річні національні програми, виконання яких щорічно оцінюватиметься союзниками.
15 січня 2009 року У штаб-квартирі НАТО, Брюссель, під головуванням Генерального секретаря Альянсу Я.Схеффера відбулось засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів. Засідання, що стало першим заходом у рамках політичного діалогу України з Альянсом у 2009 році, було присвячене обговоренню результатів засідань міністрів закордонних справ у грудні 2008 року.
Учасники засідання в цілому позитивно відзначили прогрес, досягнутий Україною у рамках Інтенсифікованого діалогу та процесу виконання Плану дій та щорічних цільових планів в його рамках. Було висловлене побажання щодо подальшого підвищення динаміки політичного діалогу та практичного співробітництва. У цьому контексті було відзначено спільну готовність до опрацювання плану консультацій у рамках КУН на 2009 рік. На прохання послів держав-членів НАТО Глава МУН поінформував присутніх про ситуацію, яка наразі складається навколо питання постачання Росією газу до Європи, та позицію України у цьому зв’язку.
Реалізація ухвалених у 2008 р. щодо України рішень обговорювалася під час засідання Комісії Україна-НАТО 5 березня 2009 р. у Брюсселі у рамках неформальної зустрічі Північноатлантичної Ради на рівні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО. В ході ювілейного саміту НАТО 3-4 квітня 2009 р. у Страсбурзі та Келі глави держав та урядів країн-членів Альянсу підтвердили намір НАТО продовжувати політику „відкритих дверей». У підсумковій Декларації було підтверджено усі рішення щодо України, ухвалені минулого року на Бухарестському саміті та на грудневій зустрічі міністрів закордонних справ. Союзники високо оцінили внесок нашої держави у загальну безпеку, включаючи її участь у миротворчих операціях під проводом НАТО. Окремо було підкреслено, що політична стабільність в Україні є вкрай важливою для успішної реалізації політичних та економічних перетворень, а також реформ безпекового та оборонного секторів.
19 червня 2009 року у штаб-квартирі НАТО у Брюсселі відбулося засідання Пол
7 серпня 2009 року Президентом України затверджена перша Річна національна програма на 2009 рік з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору.
21 серпня 2009 р. на виконання рішення ПАР НАТО, ухваленого міністрами закордонних справ у грудні 2008 р., було підписано Декларацію про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, яка відобразила прогрес, досягнутий протягом останніх років у відносинах між Україною та НАТО, а також закріпила за КУН провідну роль у реалізації процесу, започаткованого на Бухарестському саміті Альянсу у 2008 р.
На засіданні ПАР НАТО на рівні міністрів закордонних справ 3-4 грудня 2009 р. у Брюсселі було оприлюднена оцінка виконання Україною її першої РНП, яка була в цілому позитивною. За підсумками засідань ПАР НАТО та КУН було підтверджено тверді зобов’язання союзників стосовно майбутнього членства України в НАТО, а також їх готовність максимально сприяти продовженню нашою країною відповідних реформ.
Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО
Засідання Північно Атлантичної Ради на рівні глав держав - саміт у Мадриді, 8 липня 1997 р. урочиста церемонія підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО
Під час липневого саміту глав держав та урядів НАТО 1997 року в Мадриді керівники НАТО та президент України Кучма підписали “Хартію про Особливе партнерство між НАТО та Україною», яка була парафована кількома тижнями раніше в Сінтрі, Португалія. В цій Хартії країни – члени НАТО підтвердили свою підтримку суверенітету та незалежності України, а також її територіальної цілісності демократичного розвитку, економічного процвітання та статусу без'ядерної держави, а також принципу недоторканності кордонів. Ці чинники є ключовими для стабільності та безпеки у Центральній та Східній Європі та на континенті в цілому.
НАТО тепло вітало рішення України про підтримку необмеженої пролонгації Договору про непоширення ядерної зброї (ДНЯЗ) та її внесок у виведення та знищення ядерних озброєнь, що були розташовані на її території. Схвалювались також і запевнення, надані Україні як неядерній учасниці ДНЯЗ, усіма п'ятьма ядерними державами, які також є учасницями ДНЯЗ.
На додаток до Меморандуму про згоду з планування на випадок надзвичайних ситуацій і готовність до катастроф, підписаного НАТО і Україною 16 грудня 1997 року, за яким планування на випадок надзвичайних ситуацій є головною сферою співпраці, існує низка інших спільних програм, які торкаються широкого спектра питань. Консультації та співробітництво між Україною і НАТО через семінари, робочі групи та інші спільні програми стосуються широкого кола питань. До них належать планування на випадок надзвичайних ситуацій та готовність до катастроф; стосунки між військовими та цивільними, демократичний контроль над збройними силами, оборонна реформа в Україні; оборонне планування і складання бюджету, політика, стратегія та концепція національної безпеки; конверсія оборонної промисловості; військова співпраця між НАТО та Україною та сумісність; військова підготовка та навчання; економічні аспекти безпеки; наука і технологія; питання екологічної безпеки, зокрема ядерної безпеки; аерокосмічні науково-технічні розробки; координація дій військових і цивільних органів; управління повітряним рухом та контроль за повітряним простором. Для забезпечення роботи в цьому напрямі була створена Спільна робоча група НАТО - Україна (СРГ) з оборонної реформи.
Прохолодний вітер Атлантики
Політика нового президента США відносно України найближчим часом істотно не зміниться. У Вашингтоні прагнуть до корекції своєї політики в стосунках з Москвою, а тому слід чекати охолоджування до Києва. Експерти відзначають, що найближчим часом Білий дім виступить з рядом ініціатив, які повинні переформатувати зовнішню політику Вашингтона, а тому Київ займе непріоритетне місце в зовнішньополітичних стратегіях Держдепу. Це пояснюється тим, що Америка втомилася від непрогнозованості внутрішньополітичної ситуації в Україні.
Поза сумнівом, Вашингтон намагатиметься збудувати свої взаємини з такими глобальними гравцями, як Китай і Росія, на принципах неконфліктного вирішення проблем, партнерства в економічній сфері і зняття погроз застосування сили, в регіонах, де можуть перетнутися взаємні інтереси. Про це може свідчити і недавнє азіатське турне Х.Клінтон. Кінець кінцем - це ще не перезавантаження світової політики, але початок масштабної роботи по формуванню глобальної системи безпеки, до якої можуть бути притягнені крупні гравці мирри.
Є певні передумови і до часткового коректування політики США відносно Росії. Починаючи з часу вибіркової кампанії Обами, ряд членів команди нинішнього президента неодноразово вказували на необхідність пошуку компромісів з Москвою і встановлення певних «правил гри». У цій стратагеме американці навіть готові йти на деякі поступки. Наприклад, зняття з повістки дня (на деякий час, скажімо, до зниження температури світової фінансової кризи) питання вступу України і Грузії в НАТО. Крім того, можливе вироблення механізмів консультацій на рівні Держдепу і Кремля в питаннях «нерозповсюдження нестабільності в Центральній Азії», СНВ-1 і так далі
Головною темою, яка на перших порах активно підніматиметься в діалозі Вашингтоном і Москвою, – це питання контролю озброєнь. За словами співавтора Програми по спільному зниженню загрози (Nunn-Lugar Cooperative Threat Reduction Program) сенатора Річарда Лугара, нова адміністрація планує проведення планомірної політики скорочення стратегічних озброєнь і контролю над нерозповсюдженням зброї масового знищення. Негативним чинником, що впливає на цю політику, є виділення 5 грудня 2009 р. терміну дії російсько-американського договору СНВ-1. Цей договір обмежує стратегічні озброєння і забезпечує систему контролю над ними. В зв'язку з цим про прорив в області контролю над стратегічними озброєннями говорити зараз рано. Але необхідність переговорів в цій області очевидна для всіх. Тому на порядку денному російської політики Вашингтона є збереження системи взаємних перевірок для підтримки довіри між Росією і США.
Експерти Московського центру Карнеги вважають, що як кроки назустріч можливе відновлення зв'язків між Радою національної безпеки США і Порадою безпеки РФ. Крім того, можливе відродження Групи стратегічної стабільності у складі керівників зовнішньополітичних і оборонних відомств США і Росії.
У зовнішній політиці Вашингтон ще більш підсилює свої акценти на формуванні світової системи soft power («м'якої сили») - економічного і культурного впливу. Це не означає, що в стосунках Вашингтона і Москви вже на початку президентства Обами стануться які-небудь кардинальні зміни. Швидше, йдеться про деяке коректування тональності діалогу.
Проте, нова адміністрація не зможе повністю відмовитися від спадкоємності курсу Білого дому. «Трансформаційна дипломатія», сформульована Кондолізой Райс, передбачає деякі стратегічні пріоритети США, і вони залишаться непорушними при Обаме: збереження домінування у світовому масштабі, зміцнення власної обороноздатності і захист своїх національних інтересів в будь-якій точці Землі.
Тому, в принципі США не збираються відмовлятися від інтеграції України в НАТО і ЄС. У спільній публікації Обами і Байдена «Партнерство з Європою для безпечної Америки» наголошується, що «процес розширення НАТО… повинен продовжуватися» до того часу, поки нові «кандидати на членство в Альянсі є демократичними, мирними і бажаючими внести свій внесок до нашої загальної безпеки країнами».
Але на практиці для України це може обернутися деякою зміною акцентів на рівні Вашингтон – Київ - «відкладання остаточного рішення «українського питання» на далеку перспективу». Мається на увазі те, що США спробують «заморозити» існуюче перебування справ на пострадянському просторі, а відповідно і питання активної підтримки Грузії і України.
Виступаючи на неформальному саміті НАТО в Кракові (19-20 лютого 2009 р.), міністр оборони США Роберт Гейтс озвучив тезу про те, що Україна повинна пройти серйозну і довгу дорогу до членства в Альянсі, для чого необхідно, аби в українському керівництві було більше єдності з приводу подальших кроків в цьому напрямі. Фактично Києву в м'якій формі дали зрозуміти, що США активно не лобіюватимуть приєднання України в НАТО.
У пріоритетах зовнішньополітичного відомства України на 2009 р. в числі основних значаться забезпечення реалізації хартії про стратегічне партнерство України і США і розробка Річної національної програми УКРАЇНА-НАТО по інтеграції України до Альянсу (її планується прийняти вже в квітні). Це, звичайно, не «ПДЧ за пару місяців», але все таки деякі чекання відносно США.
Єдино, що зараз можна чекати від американських партнерів, – це реалізації «консервуючої» стратегії. Аби не втратити ініціативу, США спробують укріпити свій вплив на внутрішньополітичні процеси в самій Україні. Для цього потрібно не лише здолати наш електоральний цикл без втрат для євроатлантичного вибору, але і сформувати стійкий уряд, здатний відповідати за реформи.
Крім того, в оточенні нового президента США є група експертів, що вважають, що вийти з геополітичної безвиході на пострадянському просторі можливо за рахунок формування нових форматів партнерства у сфері «м'якої безпеки» в Чорноморсько-каспійському регіоні. Доки не йдеться про перезавантаження ГУАМ. Вашингтон може запропонувати деякий багатобічний формат, щось подібне до Пакту безпеки для даного регіону, куди увійдуть Туреччина, Україна, Болгарія, Румунія, Грузія, Вірменія. Це при тому, що США і РФ залишатимуться основними модераторами.
Можна констатувати, що Україна не входить навіть в двадцятку зовнішньополітичних пріоритетів Вашингтона. Головним і чи не єдиним напрямом співпраці з Україною США бачать в створенні «рубежів свободи» для впливу не лише на Кремль, але і на країни старої Європи. У цій системі Києву передбачена роль об'єкту зовнішнього впливу. Україна для Вашингтона непріоритетний партнер.
Висновок
Повноправне членство в Альянсі передбачає реформування силових структур відповідно до стандартів НАТО. Це сприятиме створенню значно надійнішого механізму забезпечення безпеки порівняно до невпевненого статусу позаблокової держави, посиленню позиції України при вході до Європейського Союзу, відкриє нові економічні перспективи, для підвищення добробуту українських громадян.
Пріоритети державної політики ЕАІ також випливають з потреб досягнення сукупної відповідності критеріям членства в НАТО, які відображують у відповідних угодах між Україною і НАТО. Їх змістовна оцінка дає можливість виходячи з політичної і правової значущості, визначити основні першочергові заходи в ході реалізації державної політики ЕАІ:
1. Досягнення суспільного консенсусу відносно вступу України в НАТО, що обумовлене як вимогами внутрішнього політичного розвитку, так і політичними умовами залучення до Північноатлантичного Альянсу (адже ризик деструктивного впливу на ЕАІ необ'єктивного досягнення суспільного консенсусу буде неможливий нічим компенсувати).
Ця діяльність повинна здійснюватися на основі ненав'язливій, об'єктивній, інтегрованій і співзвучній загальній державній політиці інформаційної кампанії, з прозорим освітленням переваг і можливих рисок, пов'язаних з реалізацією курсу ЕАІ, і охоплювати всі великі соціальні групи населення. Поважно продемонструвати політичну далекоглядність, прозорість, волю і демократичність, відповідальність влади за досягнення такої мети; поточні досягнення на дорозі досягнення критеріїв членства в Альянсі слід також мати на увазі, що політична невизначеність, а часто і протиріччя в заявах провідних державних осіб зашкоджують справі і дискредитують саму ідею ЕАІ, наводять до політичних розчарувань в суспільстві.
2. Політичне, правове, процедурне затвердження ліберально-демократичних принципів в суспільних, адміністративних і владно-політичних стосунках передбачає реалізацію на практиці принципів демократії, індивідуальної свободи, верховенства права. Украй важливим бачиться розвиток демократичних вибіркових інституцій, обумовлений членством України в Пораді Європи, ОБСЄ.
3. Забезпечення економічного і соціального розвитку придбання членства в Альянсі неможливе без досягнення відповідності певним економічним критеріям Європейського Союзу, а також критеріям таких впливових світових організацій як СОТ і МВФ. Досягнення в цих напрямах стимулюватимуть внутрішню і зовнішньоекономічну ділову активність; сприятимуть структурній перебудові економіки, збільшенню інвестицій, прискорять інтеграцію в міжнародну фінансово-банківську систему. Все це є передумовою реального зміцнення середнього класу, забезпечення ефективної організації використання виробничих, фінансових, людських і інших наявних ресурсів.
Такі кроки повинні підкріплюватися підвищенням ефективності бюджетної політики, вирішенням проблеми диверсифікації джерел, агентів і доріг енергозабезпечення, вступом України в СОТ, заходами щодо підвищення рівня екологічної і техногенної безпеки (що потребує підвищення якості взаємодії з ЄС, МАГАТЕ і в рамках програми ТАСis і ін.), створенням дієвої системи стимуляції виробництва конкурентоздатної продукції і тому подібне.
4. Законодавче забезпечення процесів євроатлантичної інтеграції в державній політиці ЕАІ визначальна роль належить Верховній Раді. Вона повинна надати ЕАІ статусу примату загальної державної політики України, ввести процеси євроатлантичної інтеграції в правове русло, сформувати належний законодавчу основу для впорядкованої організації ефективних дій виконавчої влади і суспільної участі в реалізації державної політики ЕАІ. Саме у парламенті найяскравіше опиняються суспільні настрої. Парламент повинен надати цьому процесу імпульсу політичного діалогу, сприяти досягненню консенсусу по питаннях ЕАІ України, визначити напрями розвитку громадської думки.
Належне законодавче забезпечення євроатлантичного курсу України необхідне також для закріплення за Україною репутації прогнозованого і надійного партнера із забезпечення світу і стабільності на Європейському континенті.
5. Завершення Україною процесу делімітації і демаркації власного державного кордону. Також необхідно врегулювати всі розбіжності, які пов'язані з перебуванням в Україні російського Чорноморського флоту.
6. Вдосконалення демократичної системи цивільно-військових стосунків і реформування оборонно-військової сфери.
7. Поглиблення співпраці з НАТО повинне стати для України пріоритетом зовнішньої політики. Украй важливою є допомога, яку члени Альянсу готові надати Києву в проведенні реформ. Засідання Комісії УКРАЇНА-НАТО, що відбулося у Вільнюсі 21 квітня, продемонструвало новий, вищий рівень "інтенсивного діалогу" і є першим етапом офіційної підготовки країни-кандидата до придбання членства в НАТО.
Нові соціально-політичні реалії, які створилися в Україні після Президентських виборів 2004 р. і приходу до влади нового керівництва держави, радикально направленої на досягнення реальних досягнень відносно підйому добробуту народу, перебудову української політичної нації і придбання головного місця в системі міжнародних відносин, забезпечують надійний грант для просування процесів європейської і євроатлантичної інтеграції нашої держави. Такі процеси також відповідають цілям національної безпеки України
Основні джерела
1.http://www.defense-ua.com/rus/hotnews/?id=16960
2.http://www.simferopol-sovet.gov.ua/node/152
3.http://www.ukraine-nato.gov.ua/nato/ua/866.htm