Зміст
Вступ
1. Світова торгівля та стан кон’юнктури основних зовнішніх ринків для України
2. Позиції України на світовому ринку товарів та послуг
3. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародній торгівлі
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми. Функціональна диверсифікація і посилення зовнішньоекономічних факторів у розвитку національних економік є особливістю відтворення та однією з вирішальних передумов підвищення їх ефективності. Цей етап характеризується все повнішим проявом інтеграційних рис у світовому масштабі та поглибленням міжнародного поділу праці. Названі процеси торкаються і розвитку України, а тому не можуть не позначитись на умовах, характері вибору пріоритетів та напрямі її інтеграції до світового господарства.
Зовнішня торгівля є найдавнішою і основною формою зовнішньоекономічної діяльності, через яку здійснюються світогосподарські зв'язки. Тому поглиблене вивчення переваг України у світовій торгівлі є життєво необхідним і актуальним.
Реальний стан економіки України спричиняє певні труднощі в інтегруванні у світогосподарські процеси. Україна повинна активніше підключатися до широких та інтенсивних світогосподарських відносин, поглиблення НТП та припливу іноземних капіталів і новітніх наукових і технологічних досягнень з-за кордону.
Надзвичайно важливим є врахування досвіду країн з розвинутою ринковою економікою, особливостями яких є:
по-перше, зменшення потреби в багатьох традиційних видатках сировини;
по-друге, зростає кількість підприємств, які працюють за "швидким" циклом, коли етапи проектування, розробки та випуску продукції стають єдиним процесом, а необхідність у запасах сировини, матеріалів, комплектуючих та устаткуванні скорочуються;
по-третє, зростає інвестування коштів в інформаційно-електронну інфраструктуру; по-четверте, підсилюється ефективність здійснення управлінських операцій та скорочується час для прийняття рішень і проходження їх через економічні механізми. Україна не спроможна сьогодні наздогнати "швидкі" економіки, але може орієнтуватись на їх досвід при проведенні структурних ринкових трансформацій.
1. Світова торгівля та стан кон’юнктури основних зовнішніх ринків для України
Середній обсяг світового експорту товарів і послуг у десятиріччі (1983-1993 рр) складав 2,683 млрд дол., а в наступному - вже 5.736 млрд дол., тобто зріс у 2,1 рази.
Таблиця 1.1
Світовий експорт товарів і послуг (млрд дол. США)
| 1983-1993 | 1994-2007 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 |
| 2,683 | 5,736 | 4,271 | 4,388 | 4,713 | 4,719 | 5,265 | 6,236 | 6,549 | 6,752 | 6,972* | 7,498* |
Зростає відкритість економік провідних країн світу, що засвідчує їх активну участь у процесах глобалізації. Так питома вага зовнішньоторговельного товарообігу у ВВП зросла з 1950 р. до 2007 р. у США з 6 до 20%, у Франції - з 20 до 35-37%, в Німеччині - з 20 до 40-42%, в Англії з 40 майже до 50%.
Високу зовнішньоторговельну квоту, обумовлену іншими чинниками, але порівняну з іншими країнами, має й Україна, що спонукає до необхідності врахування в економічній політиці суперечливого впливу глобалізації як на економічний розвиток, так і на економічну безпеку нашої країни.
Протягом 1990-2007 рр. Середньорічні темпи зростання світового ВВП складали 1,5%, а світового товарного експорту 6%, в тому числі готових виробів - 6,5%. Сільськогосподарської продукції - 4,5, продукції видобувних галузей промисловості - 4%. У 2007 році світовий товарний експорт дорівнював 5,115 млрд дол., в тому числі готові промислові вироби складали 3,700 млрд дол., сільськогосподарські продукти - 586 млрд дол., продукція видобувної промисловості - 574 млрд дол.
Лідируючі позиції у світовому експорті посідають країни "великої сімки", серед них на першому місці - США з річним обсягом експорту 624,5 млрд дол., що складає 11,8% глобального експорту. Замикає сімку Канада з розміром експорту у 201,6 млрд дол., та з часткою у світовій торгівлі 3,8% [5, с.38].
Важливими ознаками розвитку міжнародної торгівлі є її глобалізація і, що діє всупереч цьому процесу, її регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються в країни, об'єднанні різного характеру економічними угодами.
Розгортання процесу глобалізації відбувається у певних формах чи, іншими словами, глобалізація має свої іманентні форми прояву. Вони здебільшого викристалізовуються і знаходять своє матеріальне втілення у збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі; в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях, що все ширше використовуються в системі заходів національного економічного розвитку; в переміщеннях робочої сили по всьому полю світового господарства; у зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово конвертуються у світогосподарські процеси.
Найбільшим регіональним об'єднанням в даний час є Азійсько-тихоокеанське економічне угруповання АПЕК, частка якого складає майже 50% міжнародної торгівлі. На другому місці - Європейський Союз з часткою світової торгівлі 37,3%. Третю сходинку посідає Північноамериканське регіональне об'єднання НАФТА, на яке припадає 18,7% торговельного обороту світу. Південноазійське регіональне угруповання АСЕН займає 6,8%, а Латиноамериканське МЕРКОСУР - 1,5% міжнародної торгівлі. Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка об'єднуватиме 34 країни Північної та Південної Америки [4, с. 20].
Глобалізація економічних процесів спонукає до внесення коректив у зовнішньоекономічну політику України. Йдеться, насамперед, про всебічне зміцнення і диверсифікацію фундаментальної основи зовнішньоекономічних зв'язків - галузей порівняльної і конкурентної переваги. З одного боку це наукомісткі, високотехнологічні підрозділи економіки (ракетно-космічна техніка, літакобудування, порошкова металургія, електрозварювальне виробництво, моторобудування, військова техніка і озброєння). З іншого -трудоінтенсивні (за рахунок відносно високої кваліфікації зайнятих) галузі переробної промисловості (цукрова, олійна, масложирова, кондитерська). Дана сукупність галузей має скласти каркас експортного комплексу України, забезпечуючи його конкурентноздатність та економічну ефективність в умовах зростаючої глобалізації економічного розвитку.
Інше коло проблем пов'язано з геостратегічними напрямами диверсифікації зовнішньої торгівлі. Незаперечною є необхідність подальшого зміцнення позицій на традиційних ринках країн СНД, мінімізуючи при цьому консервування застарілих схем співпраці, технологічного та технічного рівня виробів, що є об'єктом взаємного обміну.
Водночас, очевидним, є переваги ринків високорозвинутих країн (ЄС, НАФТА) та держав-сусідів (ЦЕФТА, ЧЕС, Балтійський спільний ринок), які спонукатимуть наших виробників і експортерів до піднесення якості, інших техніко-економічних параметрів до рівня кращих світових стандартів. Очікують свого освоєння українськими експортерами ринки країн Латинської Америки, Близького і Середнього Сходу, Південно-Східної та Південної Азії, Африки [3, с.51].
Також глобалізація обумовлює необхідність більшої системності і впорядкованості щодо присутності України на головних міжнародних ринках сучасних товарів і послуг, інвестиційному, фінансовому, технологічному, робочої сили. Координація та законодавче врегулювання цієї діяльності сприятимуть органічному, еволюційному включенню України у світогосподарські процеси і структури, повнішій реалізації національних економічних інтересів.
2. Позиції України на світовому ринку товарів та послуг
Після здобуття незалежності Україна веде активну зовнішньоторговельну політику. Вже у 1993 р. вона провадила торговельні операції більш ніж з 180 країнами світу. Зовнішня торгівля має для України велике значення. Так, якщо у США і Японії експорт у структурі ВВП становить близько 10%, у Франції та Польщі - 20%, то в Україні у 1997 р. частка експорту товарів становила 31%, а послуг - близько 10% від ВВП. Тобто, 40% робочих місць у нашій країні існують завдяки експорту товарів та послуг. Стан зовнішньої торгівлі реально відображає ситуацію, яка склалася в економіці України.
У 1997 р. на бартерних умовах обсяг експорту товарів становив 9,6%, а імпорту - 8,6%. Лише внаслідок втручання державних органів значно скоротився обсяг експортно-імпортних операцій і в 1999 році вони становили відповідно 3,6% і 2,8%.
Структура українського експорту неефективна, в імпорті переважають товари, які в достатній кількості виробляються або можуть вироблятись в Україні.
У товарній структурі експорту переважають сировина та товари первинної обробки: чорні метали, добрива, продукти неорганічної хімії, вироби з чорних металів, цукор та кондвироби з цукру, хоча експортуються і готові вироби - ядерні реактори, котли, обладнання, механізми, засоби наземного транспорту, електричні машини тощо. Експорт товарів обробної промисловості обмежений внаслідок їх низької конкурентоспроможності [1, с.25].
Значного поширення набуло міжнародне співробітництво в окремих галузях виробництва, соціально-економічного життя, науково-технічного прогресу. Така кооперація не обов'язково відбувається в рамках тих або інших організаційних структур. Вона може мати місце під час виконання державами погоджених ними програм, зокрема проектів спільного науково-технічного розвитку.
Подібне співробітництво, як правило, сприяє всебічному розширенню торгівлі, взаємному інвестуванню національних виробничих комплексів, широкомасштабній інтеграції. Особливо слід відзначити зростання масштабів та інколи безальтернативність міжнародної кооперації в науково-технічній сфері. У сучасному світі розробляються такі складні та капіталомісткі технології, що навіть країни, які є лідерами за рівнем індустріального розвитку та обсягом капіталу, об'єднують свої зусилля з іншими. Тим більше таку потребу відчуває Україна: адже з об'єктивних причин, після колапсу Східного блоку та Союзу РСР відбулося значне звуження технологічного простору, в якому відбувалася господарська діяльність її підприємств.
У цьому зв'язку великий інтерес для України становить деталізоване та масштабне співробітництво, що ведеться країнами Євросоюзу. Зокрема, таке співробітництво відбувається в рамках комплексу проектів "Еврика", складовими елементами якого є численні галузеві програми співробітництва. Прикладом масштабного міжнародного проекту, в котрому бере участь наша держава, є "Sea Launch" ("Морський старт"), що був ініційований передусім Сполученими Штатами Америки. Ще одним його учасником є, Росія, а на початковому етапі в ньому брала участь і Норвегія. Метою проекту стало спільне створення платформи морського базування та мобільних транспортних потужностей для запуску космічних кораблів з екваторіальної зони. Основним "внеском" у проект України є ракети типу "Зеніт", причому передбачається щорічне проведення до восьми запусків [6, с.91].
Узагальнюючи викладене з погляду національних інтересів України, можна зробити висновок, що основними цілями міжнародного науково-технічного співробітництва для неї є збільшення обсягів виробництва, розширення надходження до країни передових технологій, ноу-хау, раціоналізація експорту, зокрема нарощування зовнішніх продажів складних виробів з високим ступенем перероблення, забезпечення додаткової зайнятості та підвищення доходів передусім висококваліфікованих кадрів.
Міжнародна торгівля - це оплачуваний товарообіг між різними країнами світу. Така торгівля здійснюється у різних формах, її предметом можуть бути готові товари або напівфабрикати, сировина чи енергоносії тощо, тобто продукція, що може мати споживче або виробниче призначення.
Міжнародна торгівля України вже "зарекомендувала" себе важливим рушієм економічного розвитку, гарантом національної безпеки. Вона не тільки була однією з небагатьох, галузей і сфер господарської діяльності України, які протягом переважної частини періоду незалежності мали позитивну динаміку зростання. Міжнародна торгівля дала змогу зберегти велику кількість спеціалізованих виробництв, здійснити важливі кроки щодо їх технологічної модернізації та інвестування. Разом з тим по ряду товарних позицій Україна впевнено розширює своє представництво на ринках інших країн. Це, зокрема, ілюструють і дані табл.2.1
Таблиця 2.1
Товарна структура зовнішньої торгівлі України за 2007 р.
| Товарна група | Експорт | Імпорт | ||
Вартість, млн дол. |
Питома вага в загальному обсязі,% | Вартість, млн дол. |
Питома вага в загальному обсязі,% | |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Усього | 14 572,6 | 100 | 13 956,0 | 100 |
| І. Живі тварини та продукція тваринництва | 366,3 | 2,51 | 104,4 | 0,75 |
| II. Продукти рослинного походження | 367,9 | 2,52 | 302,8 | 2,17 |
| III. Жири і масла тваринного і рослинного походження | 240,1 | 1,65 | 61,1 | 0,44 |
| IV. Продукція харчової промисловості | 403,1 | 2,77 | 439,7 | 3,15 |
| V. Мінеральні продукти | 1399,9 | 9,61 | 6540,1 | 46,86 |
| У тому числі: 27. Паливо мінеральне, нафта і продукти її переробки | 807,7 | 5,54 | 5997,9 | 42,98 |
| VI. Продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості | 1542,3 | 10,58 | 897,9 | 6,43 |
| VII. Пластмаси і каучук | 245,5 | 1,69 | 627,3 | 4,50 |
| VIII. Шкіряна і хутрова сировина і вироби з них | 117,3 | 0,81 | 46,3 | 0,33 |
| IX. Деревина і вироби з неї | 217,5 | 1,49 | 49,7 | 0,36 |
| X. Паперова маса | 200,8 | 1,38 | 386,4 | 2,77 |
| XI. Текстиль і текстильні вироби | 537,8 | 3,69 | 560,2 | 4 4,01 |
| XII. Взуття, головні убори, парасольки | 69,1 | 0,47 | 32,2 | 0,23 |
| XIII. Вироби з каменя, гіпсу, цементу, скла, азбесту | 116,9 | 0,80 | 148,5 | 1,06 |
| XV. Неблагородні метали і вироби з них | 6467,9 | 44,38 | 680,8 | 4,88 |
| У тому числі: 72. Чорні метали | 5031,2 | 34,52 | 247,7 | 1,77 |
| XVI. Машини, устаткування та механізми | 1358,1 | 9,32 | 1940,9 | 13,91 |
| XVII. Засоби наземного, повітряного і водного транспорту | 437,9 | 3,01 | 503,7 | 3,61 |
| XVIII. Прилади і апарати, годинники, музичні інструменти | 63,6 | 0,44 | 184,7 | 1,32 |
| XIX. Різні промислові товари | 73,0 | 0,50 | 89,1 | 0,64 |
| XX. Твори мистецтва | 0,03 | 0,00 | 0,09 | 0,00 |
| Різне | 347,3 | 2,38
d>
359,2 |
2,58 |
|
3. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародній торгівлі
Ключове значення міжнародної торгівлі для України зумовлюється тим, що ефективні динамізація розвитку та модернізація економіки, структурна реформа та залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування розвитку спеціалізованого виробництва в країні, органічного входження України в систему глобального розподілу праці [2, с.46].
Коли йдеться про особливості участі тієї або іншої країни в міжнародній торгівлі, виникає потреба в оцінці широкого комплексу геополітичних, історико-державних факторів експортно-імпортної діяльності, тих налагоджених міжнародних каналів збуту та закупівлі продукції, які, власне, й опосередковують товарний обмін країни із зовнішнім світом.
У перші місяці української незалежності було проголошено принцип багатовекторності зовнішньої політики, зокрема міжнародної торговельної діяльності держави. Це було пов'язано з прагненням дистанціюватися від пострадянського простору і передусім протидіяти спробам Росії зберегти контроль над колишніми республіками СРСР. Крім того, нереальними здавалися ідеї інтеграції до європейської спільноти, отже, головним гаслом міжнародної економічної орієнтації ніщо інше, власне, й бути не могло.
Водночас, проголошувалася і пріоритетність відносин з найближчими сусідами, що, з одного боку, було цілком природним, а з іншого - відносило Росію, решту країн до розряду "звичайних сусідів".
Узагалі ж активними торговельними партнерами, котрі є безпосередніми географічними сусідами, з якими Україна має суходільний кордон або прямий доступ до відкритих чорноморських портів, є, крім країн СНД (Молдова, Білорусь, Росія, Грузія), колишні сателіти СРСР по Східному блоку (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія), а також Туреччина.
Термін "близьке зарубіжжя", який увійшов до українського політико-економічного лексикону, позначає саме держави СНД. Але в межах цього блоку є й держави, з якими Україна має тісні торговельно-економічні контакти, і такі країни, рівень та обсяги співробітництва з якими мінімальні.
Крім того, в самому СНД простежується тенденція до формування біполярної структури. Створення угруповання ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова) за лідерства України і підтримки решти країн об'єднання, а також Митного союзу та військово-політичних блоків на чолі з РФ (партнери в окремих напрямках такого блокування - Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Вірменія) є наочним свідченням розшарування інтересів держав Співдружності й переважно політичної природи цього об'єднання та його завдання сприяти їхньому м'якому "розлученню" [1, с.43].
Митний союз - це угода двох або кількох країн про скасування митних кордонів між ними. Територія держав, тих, що входять до митного союзу, є єдиною митною зоною із загальним митним тарифом. Учасники такого союзу скасовують митні збори у взаємній торгівлі і встановлюють спільний митний тариф у торгівлі з третіми країнами.
Зона вільної торгівлі також передбачає скасування митного кордону між державами, що уклали угоду про її створення, але на відміну від митного союзу країни - учасниці зони єдиного загального митного тарифу з країнами, що не є її учасницями, не встановлюють.
Митний союз є, безумовно, більш вираженим інтеграційним об'єднанням, ніж зона вільної торгівлі. Проте "більша інтегрованість" не є замінником слова "краще". Адже, з одного боку, переходу до будь-якого інтеграційного об'єднання має передувати складний та багатоаспектний процес узгодження інтересів і вироблення механізмів їх урахування. З іншого боку, інтеграційні завдання можуть бути не тільки конструктивними. Вони, наприклад, можуть мати декларативно-популістську природу, бути пов'язаними з національно-егоїстичною політикою, вписуватись у контекст великодержавної стратегії. У таких випадках повноцінної інтеграції може і не відбуватися або вона може розвиватися в обмежених і навіть спотворених формах.
Тому позиція України з цих питань базується на еволюційній моделі побудови торговельних відносин, яка передбачає поступальний перехід від менш до більш виражених інтеграційних форм відповідно до передумов, що реально постають. Такий підхід відображає як позитивний досвід провідних інтеграційних угруповань світу, так і негативні прояви "інтеграції на словах" та "інтеграційних відкатів" на пострадянському просторі [5, с.40].
Отже, основним змістом позиції України щодо формування торговельних режимів на пострадянському просторі зі своєю участю є встановлення режиму зони вільної торгівлі у відносинах як із окремими країнами, так і з економічними угрупованнями світу, блоками держав. Це ж саме завдання можна розглядати і стосовно групи країн СНД. Необхідність утворення зони вільної торгівлі СНД пов'язана з тим, що економіки колишніх республік СРСР розвивалися як частини єдиного господарського комплексу, а товари, які вони виробляли, часто не тільки не конкурували між собою, а виготовлялися відповідно до планової моделі спеціалізації та кооперування. І зараз функціонує інфраструктура взаємних поставок, передусім транспортна мережа.
Це геополітичне завдання вирішується двома шляхами:
укладення та подальша реалізація двосторонніх угод про вільну торгівлю;
упровадження укладеної на багатосторонньому рівні Угоди про створення зони вільної торгівлі (відповідний документ підписано від імені держав - учасниць СНД 15 квітня 1994 p).
Стратегічними торговельними партнерами України, крім партнерів по СНД є і географічно віддалені найбільші держави світу, які стосовно України є важливими ринками збуту та постачальниками технологічних товарів. Це - Китай, Сполучені Штати, Канада, ФРН, Нідерланди, Італія. Щоправда, особливістю вітчизняної дипломатії перших років незалежності було занадто часте вживання терміна "стратегічний" - жодна, навіть маленька та віддалена країна не була "обділена" цим епітетом з боку керівництва країни, яке хоча б формально у такий спосіб намагалося компенсувати брак реальних механізмів сприяння міжнародній торгівлі. Реально ж стратегічність геополітичного мислення було втрачено й ефективні зв'язки між країнами налагоджувались тільки спорадично.
ЄС уже перетворився на основне джерело поставок в Україну продукції переробної промисловості. Серед окремих країн - членів Союзу лідером поставок товарів переробної промисловості для України є Німеччина, на яку припадає 5-7% загального українського імпорту. Причому сама тільки Німеччина випереджає за цим показником Сполучені Штати (3-5%). Активними західноєвропейськими торговельними партнерами України є також Італія та Нідерланди [6, с.93].
Констатація загальних позитивних тенденцій у торгівлі й навіть оцінка відносно високих темпів розвитку співробітництва між ЄС та Україною далеко не вичерпує його характеристики. Більш прискіпливий аналіз висвітлює тут і чимало проблем.
Відчутним гальмом торговельного співробітництва України з ЄС протягом 90-х років була практика антидемпінгових розслідувань проти українських виробників сталі, текстилю, ядерних матеріалів, добрив та деяких інших видів продукції. Причому такі розслідування дуже часто мали відверто дискримінаційний характер, оскільки здійснювалися без урахування конкретних витрат на виробництво тієї або іншої продукції в Україні, виходячи із зіставлення з ціновими показниками номенклатурних аналогів, ігноруючи, наприклад, різницю в оплаті праці та деякі інші чинники. Слід зазначити, що після того, як в ході переговорів із США Україна домоглася певних поступок у питанні антидемпінгової процедури, зокрема припинення розслідувань проти української сталі, деякі аспекти торговельного режиму України зі Сполученими Штатами стали навіть сприятливішими, ніж у торгівлі з ЄС.
Ситуація також значно поліпшилася після визнання Євросоюзом за Україною статусу країни з ринковою економікою в частині запровадження антидемпінгових процедур. Це було важливим якісним поліпшенням ставлення ЄС до українських товарів (до цього значним "проривом" було поширення наприкінці 1993 р. на Україну Радою ЄС Загальної системи преференцій ЄС, що, безумовно, сприяло підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного експорту, зокрема текстилю на західноєвропейських ринках. На той момент було взагалі знято кількісні обмеження щодо 108-ми категорій (було залишено аналогічні обмеження стосовно 35-ти категорій) [3, с.52].
У багатьох випадках проблемою є подолання достатньо високого загальноблокового порогу у вигляді квот та інших нетарифних обмежень, які стали своєрідною зворотною стороною внутрішньої лібералізації й уніфікації торговельних та інших економічних, соціальних відносин між країнами Союзу (усунення взаємних адміністративних, митних перешкод, погодження технологічних, соціальних, фінансово-економічних стандартів і критеріїв спільної політики).
Очевидно, що практичне питання про розвиток багатостороннього торговельного партнерства між Україною та ЄС потребує чіткого з'ясування взаємних інтересів і прийнятних інтеграційних механізмів. У цьому зв'язку відразу слід вказати на асиметричність обопільних інтересів. За умов гострого дефіциту ринків збуту, особливо їх штучного скорочення в Росії, проникнення українських виробників на ринки ЄС та утвердження там своєї присутності є важливим не тільки з погляду забезпечення прибутковості, а й для збереження багатьох видів виробництва. Велику роль для формування експортного потенціалу України можуть відіграти європейський інвестиційний і технологічний потенціал, розв'язання організаційних проблем залучення до спільних програм науково-технічного розвитку. До цього слід додати визначальне значення ЄС як полюса економічного та соціокультурного тяжіння України як держави, що перебуває на перехідному етапі розвитку не тільки в системно-функціональному, а й у геостратегічному розумінні.
Оцінка можливостей торговельного співробітництва України з ЄС не може не враховувати більш широкого, глобального контексту. На відміну від української, економіка країн ЄС є високо інтегрованою у світогосподарську систему. Частка ЄС у світовому експорті за останні роки становила 33-38%, тоді як для США цей показник у середньому дорівнює 10-12%, а для Японії - 8-9% [4, с.22].
Втім, і зворотний інтерес - потенційну роль України для ЄС - також необхідно враховувати.49-мільйонне населення нашої держави, навіть попри його бідність, не може не становити інтерес для індустріально розвинутих країн ЄС як ринок збуту. Не слід забувати і про механізм зворотних та кореляційних зв'язків між торгівлею та факторним розподілом. На статус України як торговельно-економічного партнера ЄС не може не впливати те, що вона має дешеву та кваліфіковану робочу силу, значний науково-технічний потенціал у деяких галузях.
Велике значення для розвитку міжнародної торгівлі України має оптимізація моделі експортно-імпортних відносин з країнами Нового Світу. Інтеграційні зусилля, які здійснюються зараз з ініціативи Адміністрації США та спрямовуються на формування зони вільної торгівлі для обох Америк (поки що за винятком Куби), дають змогу навіть розглядати їх (у перспективі) як єдиний регіон світу. Сукупний продукт Північної та Південної Америк, разом узятих, на момент запровадження зони вільної торгівлі становитиме 11 трлн. дол., а це означає, що вони утворять найбільший ринок у світі.
Але цим не вичерпується значення даного регіону для України. Як і Євросоюз, США та Канада - економічні лідери Нового Світу - у торгівлі з Україною виступають у ролі технологічних лідерів. Крім того, Сполучені Штати мають вагомий вплив у міжнародних організаціях як торговельної, так і валютно-фінансової спрямованості.
Чимале потенційне значення для розвитку міжнародної торгівлі України має регіон Близького Сходу та Перської Затоки. І не тільки тому, що з цього найбагатшого на нафту регіону планети до нашої держави може надходити цей вид енергоносіїв. Великі обсяги нафтодоларів зумовлюють значну купівельну спроможність країн - експортерів нафти. Крім того, технологічний стан цих країн й інколи складні відносини з державами Заходу "підвищують шанси" вітчизняних експортерів. Так, наприклад, за рахунок попиту з боку Ірану останнім часом більше ніж удвічі зросли обсяги експорту з України літальних апаратів. Слід враховувати й можливості та прагнення ряду країн цього регіону до масової закупівлі українського прокату й іншої продукції металургії, а також машинобудування й агропромислового комплексу, що ставить його в ряд безумовних пріоритетів для нашої країни. Можна відзначити й те, що Україна реально стала для Лівану одним із провідних постачальників товарів [2, с.49].
Можливим є розширення торговельного співробітництва України з країнами усіх регіонів, що відповідає офіційно проголошеній концепції мультивекторного розвитку міжнародного співробітництва, зокрема торгівлі з усіма країнами та регіонами світу.
Висновок
Міжнародна торгівля є засобом розвитку міжнародної спеціалізації, підвищення ефективності наявних виробничих ресурсів, збільшення валових обсягів продукції. Основними каналами міжнародної торгівлі України є як традиційні для економіки колишнього Радянського Союзу міжреспубліканські поставки товарів, вузлів і деталей у межах кооперованого виробництва, десятиліттями напрацьовані експортно-імпортні зв'язки з іншими країнами, так і експортно-імпортне співробітництво з провідними ринковими державами, нові вектори міжнародної торгівлі.
1. Важливими ознаками міжнародної торгівлі є її глобалізація, яка проявляється у збільшенні обсягів та диверсифікації структури; в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях, що все ширше використовуються в системі заходів національного економічного розвитку; в переміщеннях робочої сили по всьому полю світового господарства; у зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукується в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово конвертуються у світогосподарські процеси. Перед Україною стоїть завдання активно включитися у ці процеси.
2. На загальний стан відносин України із світовим ринком значний вплив має політичний аспект, особливо із країнами СНД і НАТО.
3. Зовнішня торгівля України ввібрала в себе всі негативні наслідки розвалу Радянського Союзу, його неефективну макроекономічну політику. Зміни в структурі зовнішньої торгівлі йшли хаотично, а не внаслідок структурних зрушень.
4. Структура економіки України характеризується високою часткою видобувних галузей і аграрного комплексу, на розвиток яких витрачаються значні кошти. Це сприяє посиленню паливно-сировинної і матеріально-сировинної орієнтації промислового виробництва, в той час як світовій торгівлі властива тенденція прискореного зростання частки високотехнологічних товарів та послуг при відносному скороченні обсягів товарообміну сировиною та напівфабрикатами.
5. Для забезпечення товарної диверсифікації експорту необхідна орієнтована на перспективу політика сприяння входженню українських підприємств, банків та організацій в міжнародні торговельні структури, розширенню зв'язків між ними і налагодження випуску експортоспроможної продукції. Отже, глобалізація економічних процесів вимагає вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності на основі законів зовнішньої торгівлі. Це насамперед, всебічне зміцнення і диверсифікація фундаментальної основи зовнішньоекономічних зв'язків - галузей порівняльної і конкурентної переваги. З одного боку це науковомісткі, високотехнологічні підрозділи економіки (ракетно-космічна техніка, літакобудування, порошкова металургія, електрозварювальне виробництво, моторобудування, військова техніка і озброєння). З іншого - трудоінтенсивні (за рахунок відносно високої кваліфікації зайнятих) галузі переробної промисловості (цукрова, олійна, масложирова, кондитерська). Це ті галузі, які складають каркас експортного комплексу України, забезпечують конкурентноздатність та економічну ефективність при входженні у світовий ринок.
Список використаних джерел
1. Дахно І.І. Міжнародна економіка. - К.: МАУП, 2007. - 248c.
2. Дзюба С.Г., Подоприхіна І. Є. Міжнародна економіка. - Донецьк: ТОВ "Юго-Восток", 2006. - 284 с.
3. Карпенко С.В., Карпенко О.А. Міжнародна економіка. - К.: Університет "Україна", 2007. - 252с.
4. Романишин С.Б., Сай Л.П., Когут У.І. Міжнародна економіка. - Л.: Видавництво Національного ун-ту "Львівська політехніка", 2007. - 96с.
5. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини: історія. - К.: Либідь, 2006. - 390с.
6. Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2007. - 544с.