Світовий порядок як система

Світовий порядок як система

Зміст

Вступ

1. Світовий порядок

2. Полярність у сфері міжнародних відносин

3. Поняття гегемонії та гегемоніальність держав

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У нинішню епоху людство так і не позбавилося від фактичного нерівноправ'я, небезпеки воєнних конфліктів, демографічних, екологічних та інших світових проблем. В умовах глобалізації зростає ступінь взаємозалежності держав у політичному, економічному, соціальному, культурному та інших аспектах. Розв'язання найважчих проблем потребує об'єднання зусиль усіх країн світу, усього людства. Сучасний світовий устрій динамічно трансформується за складною траєкторією: роль держав, міжурядових та неурядових організацій, транснаціональних корпорацій та інших акторів на міжнародній арені, зазнає суттєвих змін.

Актуальним є оцінка сучасного світового порядку з моральної позиції і виявлення перспектив його майбутнього розвитку.

Проблематиці формування і розвитку сучасного світового порядку, зокрема такої його важливої складової, як міжнародний порядок, а також його засадничих принципів і норм, присвячено значну кількість наукових джерел. Учені аналізують також моральні засади нинішнього світового порядку. Проте виявлення того, наскільки сучасний світовий порядок насправді є відображенням тих високих моральних принципів, на яких він має бути побудований, ще недостатньо вивчене.

Метою роботи є дослідження ступеню сучасного світового порядку, розглядання гегемонії та багатополярності.

1. Світовий порядок

Світовий порядок часто трактують як систему організації відносин між державами у світі в процесі розвитку світових політичних, економічних, соціальних, культурних процесів. У такому розумінні він фактично ідентичний міжнародному порядку. Світовий порядок можна також уявити як модель геополітичного устрою світу, певну систему, елементами якої, крім держав, є міжурядові та неурядові міжнародні організації та інші геополітичні сили. З позиції моралі та права ідеальний світовий порядок — це загальноприйнята організація суспільного життя в межах всього світу на основі домінування загальнолюдських моральних цінностей та юридичних норм міжнародного права.

Завданням ефективного міжнародного порядку як складової порядку світового є задоволення потреб держав основних акторів міжнародних відносин у формуванні дієвої системи міжнародної безпеки й організації взаємовигідної співпраці на міжнародній арені. Існування легітимного світового порядку неможливе без такого міжнародного порядку, який відповідає основним спільним інтересам держав та їхніх громадян і ґрунтується на ефективних процедурах міждержавної співпраці. Завдання створення і підтримки стабільного функціонування міжнародного порядку покладено на інститути міжнародних організацій. Проте розвиток міждержавних інститутів, розширення їхніх повноважень передбачає відмову держав і народів від абсолютного суверенітету.

Якщо світовий устрій відповідатиме абсолютно домінуючим серед населення планети моральним принципам і нормам, то його засади організації та функціонування не спричинятимуть протидії з боку більшості держав світу, авторитетних громадських організацій, провідних конфесій, сприйматимуться як морально прийнятні більшістю народів. З іншого боку, якщо принципи організації світу суперечать моральним нормам більшої чи значної частини населення світу, то такі засади ніяк не можуть вважатися справедливими. У такій ситуації світовий порядок потребує докорінних змін, приведення у відповідність до тих моральних принципів і норм, які визнає переважна більшість населення світу.

Тривалий час найбільш прийнятною і вигідною в міжнародних відносинах вважали саме реалістичну геополітику, що виходила з розрахунку доцільності чи недоцільності використання тих чи інших методів (зокрема силових) досягнення державою своїх геополітичних цілей, залишаючи осторонь моральні норми. Політика держав на міжнародній арені часто прямо суперечила елементарним моральним нормам, хоча і прикривалася ширмою певних моральних засад. Війна вважалася необхідною і природною формою реалізації зовнішньої політики. А через суб'єктивність оцінок усі спроби розділити війни на справедливі і несправедливі так і не мали успіху. На думку класика політичного реалізму Г. Моргентау, «реалізм виходить з того, що всеохоплюючі моральні принципи неприйнятні щодо дій держав у їх абстрактно-універсальному формулюванні» [4]. Прагматичний реалізм, спрямований на забезпечення геополітичних інтересів держави, часто-густо, особливо у сучасну епоху, маскується офіційно проголошуваними ідеалістичними гаслами, високими моральними принципами справедливості, захисту добра, прав і свобод людини тощо. Проте реальна геополітика держави, як правило, спрямована на досягнення лише своєї вигоди, здобуття певних переваг над конкурентами, забезпечення власних національних інтересів, часто за рахунок інших держав.

Ідеальний світовий порядок має бути побудований на основі принципів і норм загальнолюдської моралі. Проте спірним є питання про існування єдиної загальнолюдської моралі. З одного боку, у різних цивілізацій суттєво різняться моральні засади існування суспільства, взаємодії між людьми, між людиною і суспільством тощо, а з іншого, уявлення про високі моральні цінності добра, справедливості, честі, совісті, любові у народів різних цивілізацій значною мірою схожі.

Найвищі загальнолюдські цінності відображено в Статуті ООН: всезагальний мир та безпека, дружні відносини на основі принципів рівноправ'я і самовизначення, мирна співпраця, справедливість у міжнародних відносинах. Безперечно, кожному народу на Землі і кожній людині має бути забезпечено право на життя, свободу, мир і прагнення до щастя. Людське життя має бути визнане найвищою цінністю. Кожному мають бути гарантовані умови для гармонійного розвитку особистості.

Більшість країн світу відчувають на собі аморальність сучасного світового порядку, що сприяє поширенню антизахідних та антиамериканських настроїв. Посилюється прагнення багатьох держав і народів, особливо Азії та Латинської Америки, розвивати свою економіку і проводити зовнішню політику самостійно, виходячи із своїх національних інтересів, а не на основі моральних приписів, продиктованих західним світом.

Світовий порядок неможливий без створення ефективних процедур міждержавного співробітництва, що передбачають особливий міжнародний порядок, який відповідає загальним основним цілям і цінностям їх громадян.

2. Полярність у сфері міжнародних відносин

Фактично з часів розкладу античної (ойкуменічної) однополярності у міждержавних відносинах склалося реальна багатополярність, яку можна розуміти як існування у світі як мінімум декількох панівних держав, співставних за своїми політичними, економічними можливостями та ідеологічно-культурним впливом.

Дипломатія фактично перетворилася на засіб збереження багатополярності з часів ствердження Вестфальської системи. Адже логіка поведінки цілої низки держав стала визначатись намаганням не допустити надто яскравого посилення можливостей своїх потенційних суперників.

Такі можливості довгий час дефінувалися як геополітичні – себто як "сукупність можливостей держав, що визначаються природньо-географічними факторами у широкому сенсі – географічне положення, територія, населення, конфігурація кордонів, рівень економічного розвитку окремих територїй та пов’язана із цим інфраструктура. На думку представників геополітичного напрямку, геополітичні можливості визначають положення тієї чи іншої країни у системі міжнародних відносин.

Двополярність була радше формою ізоляції СРСР. Відмовившись від утопії світової революції, СРСР зміцнив та підвищив свій статус у міжнародних відносинах, статус “квазі-гегемона” своєї власної світополітичної системи – другого світу. СРСР перетворився радше на партнера США у побудові стратегічної взаємозалежності на світовому рівні, аніж на того завзятого суперника, яким він виступає у “над-державницькій” та біполярній риториці холодної війни.

В 20 ст. зумовлена структура міжнародних інститутів і блоків – НАТО, ООН і таке ін. Ці геополітичні блоки – імперії нового типу, які будуть носіями суверенітету або буде “єдиний світовий уряд” в особі американської адміністрації, що є глобалізмом.

Сьогодні питання стоїть досить жорстко: або глобалізм, або багатополярний світ, яка по суті означає радикальну переоцінку цінностей, світоглядний переворот, планетарну консервативну революцію, оскільки прихильники багатополярного світу – тією, чи іншою мірою, опиняться в таборі захисників традиційного суспільства, релігійної культури, перед обличчям американського meeting pot, загальної уніфікації та невілювання. За такого світового порядку виникає загроза не тільки національним культурам, мовам, релігіям, етносам. Це передусім, загроза людині і цивілізації. Людина без якостей не справжня людина. Реальною істотою без властивостей, без підсвідомості, без совісті та історичного коріння є клон. Будучи виробленим штучно, він отримує програму поведінки цілком ззовні. Людство повинно відстояти себе перед обличчям нового світового порядку та його клонами.

Багатополярний світ – це не тільки запитання, але й відповідь. Відстояти такий світ для нинішніх України, Росії, Білорусі, Казахстану – головне завдання. На вирішення цього завдання потрібно кинути все – ресурси, ідеологію, всю структуру зовнішньої та внутрішньої політики, соціальну стратегію, економіку, партнерські відносини щодо поставок енергоресурсів тощо. Якщо ми робимо такий вибір, багатополярний, ми автоматично потрапляємо до одного конкісту. Якщо погоджуємося з одно полярністю – до іншого. Якщо відкладаємо вибір – то в жодний,як зараз. Ми не можемо займатися жодною нагальною проблемою всередині України – ані реформою політичної системи, ані приватизацією, поки ми не визначемось.

Багатополярний світ також передбачає глобалізацію, але регіональну, для нас, наприклад, у рамках СНД. У багатополярний світ є тільки Євразійський Союз, єдина Європа, об’єднана Азія тощо. Зміни у світі неминучі. Брутальні, жорсткі, жорстокі, негайні та драматичні.[1]