Світові макроекономічні порівняння і оцінка місця України в них

Світові макроекономічні порівняння і оцінка місця України в них

Курсова робота

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретично-методологічні підходи до визначення макроекономічних показників країн світу

1.1. Система макроекономічних показників розвитку світової економіки

1.2. Обчислення ВВП і ВСП

1.3. Показники рівня економічного розвитку країни та її місця у світовій економіці

Розділ 2. Міжнародні порівняння макроекономічних показників у системі національних рахунків країн світу

2.1. Загальні принципи та програма міжнародних порівнянь

2.2.Паритет купівельної спроможності країн світу

2.3. Зіставлення ВВП та його компонентів. Рейтинг країн світу за результатами Програми міжнародних зіставлень

Розділ 3. Міжнародні зіставлення макроекономічних показників за участю України

3.1. Визначення місця України у макроекономічних порівняннях світового господарства

3.2. Проблеми входження економіки України у світове господарство

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Економічний процес охоплює процес виробництва, розподілу, обміну, обігу та споживання матеріальних благ і послуг, створених за відповідний проміжок часу. Це є процес розширеного відтворення, яке реально може здійснюватися лише за умови дотримання багатьох макроекономічних пропорцій та співвідношень між галузями і секторами економіки, що впливають на формування загальної структури економіки та на обсяги і структуру макроекономічних показників, які, у свою чергу, відображають результати економічної діяльності.

Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різноманітність форм і способів виміру результатів народногосподарської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до характеристики суспільного виробництва, різною методикою статистичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.

У світовій практиці при проведенні міжкраїнових порівнянь використовують декілька індикаторів, серед яких найважливішими є валовий внутрішній продукт (ВВП) (GDP). Він буває номінальним та реальним. При розрахунках його обсягів на країновому рівні використовують показник реального ВВП на душу населення, який є основним при проведенні міжнародних порівнянь та відповідної типології держав світу. Для визначення світових тенденцій використовують також показник Валового Світового продукту (ВСП).

Актуальність
теми даної курсової роботи визначається тим, що макроекономічні порівняння країн світу та методи їх розрахунків є науковою основою для розробки обґрунтованого соціально-економічного прогнозу, що базується на відповідних темпах зростання національного та світового господарства.

Розгляд проблеми входження України у систему світового господарства свідчить, що її економіка має значний інтеграційний потенціал, усі підстави і значні можливості для поступового входження у світову економіку. Це зумовлено тим, що в нашій країні існують вагомі об'єктивні матеріальні передумови, які, виступаючи як інтеграційний потенціал, сприяють розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків: природні й трудові ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, географічне розташування, транспортне забезпечення, геополітичне становище. Саме тому, міжнародні порівняння макроекономічних показників є важливими, тому що дають можливість фахівцям бачити місце нашої країни у світовій економічній системі, виявити причини її розвитку чи відставання.

Метою
даної курсової роботи є визначення теоретично-методологічних підходів до розрахунку та порівняння макроекономічних показників країн світу та України, проаналізувати міжнародні порівняння країн світу у системі національних рахунків та місця в них України.

Для досягнення означеної мети, ми поставили перед собою наступні задачі
:

· обґрунтувати теоретично-методологічні підходи до визначення макроекономічних показників розвитку світової економіки;

· розглянути показники рівня економічного розвитку країни та її місця у світовій економіці;

· проаналізувати міжнародні порівняння показників системи національних рахунків країн світу;

· визначити місце України в міжнародних зіставленнях макроекономічних показників;

· висвітлити можливі шляхи прискорення інтеграції України в світову економіку та підвищення міжнародного економічного рейтингу нашої країни.

Об’єкт
дослідження курсової роботи – сукупність методів до визначення міжнародних макроекономічних показників країн.

Предмет
дослідження даної курсової роботи – порівняння міжнародних макроекономічних показників країн світу та України.

Теоретичною та джерельною базою
нашого дослідження виступають праці та статті українських та зарубіжних провідних вчених в галузі макроекономічної науки, міжнародної економіки, чинне законодавство України.

Теоретично-методологічним питання щодо вдосконалення розрахунків макроекономічних показників країн присвячені наукові розробки вітчизняних і зарубіжних учених у сфері макроекономічної науки, таких як Л. Клейн, В. Хьюет, І. Бураковський, М. І. Скрипниченко, С. С. Шумська, К. А. Бобер, Р. М. Моторин, Т. М. Моторина, аналітичні дослідження ОЕСР (Організації економічної співпраці та розвитку та інших.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. У першому розділі «Теоретично-методологічні підходи до визначення макроекономічних показників країн світу»
розглянуто теоретичні підходи та методи до системи визначення макроекономічних показників країн світу для визначення їх місця у світовій економіки. У другому розділі «Міжнародні порівняння показників системи національних рахунків країн світу»
нами розглянуто основні засади порівняння макроекономічних показників країн світу у системі національних рахунків. У третьому розділі «Міжнародні зіставлення макроекономічних показників за участю України»
проаналізовано позицію нашої держави у світових макроекономічних порівняннях та шляхи підвищення конкурентноздатності національної економіки в контексті її інтеграції у світове господарство.

Розділ 1.
Теоретично-методологічні підходи до визначення макроекономічних показників країн світу
1.1. Система макроекономічних показників розвитку світової економіки

Для аналізу економічного становища світу використовується цілий ряд показників, що характеризують динаміку і стан світової економіки. Основний з них – валовий світовий продукт (ВСП) – виражає загальний обсяг кінцевих товарів і послуг, зроблених на території всіх країн світу незалежно від національної приналежності діючих там підприємств у визначений період часу. Облік кінцевої продукції передбачає виключення повторного рахунку сировини, напівфабрикатів, інших матеріалів, палива, електроенергії і послуг, використаних у процесі її виробництва. Показник ВСП виражає загальну активність у світі й окремих країнах. З іншого боку, його складові частини охоплюють основні сфери, галузі і фактори економічного розвитку.

У кожній окремо узятій країні розраховується валовий внутрішній продукт (ВВП). Він підраховується на основі системи національних рахунків (СНР), що побудована на концепції продуктивного характеру усіх видів діяльності. Вона являє собою сукупність міжнародновизнаних правил обліку економічної діяльності і відображає основні макроекономічні зв'язки внутрішнього і зовнішнього секторів національних господарств [25, с. 387].

Центральним показником СНР є ВВП, другий за значущістю показник – валовий національний продукт (ВНП). Вони відображують результати діяльності в двох сферах народного господарства – матеріального виробництва і послуг, – і визначаються як вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік (квартал, місяць). Підраховуються в поточних або постійних цінах.

Основна відмінність полягає в тому, що ВВП підраховується за так званою територіальною ознакою, ВНП – за національною.

ВВП – це сукупна вартість продукції сфери матеріального виробництва і послуг незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни.

ВНП – це сукупна вартість всього обсягу продукції і послуг у національній економіці незалежно від місцезнаходження національних підприємств даної країни.

ВНП = ВВП + чистий факторний дохід
[25, с. 390].

Чистий факторний дохід – це різниця доходів від використання факторів виробництва, що знаходяться за рубежем у власності резидентів, і виплат нерезидентам за використання належних їм факторів виробництва в даній країні, тобто різниця між прибутком і доходами резидентів за рубежем і нерезидентами в даній країні. Звичайно для розвинутих країн ця різниця невелика і складає близько 1% від ВВП.

Підрахунок ВВП/ВНП проводиться за трьома принципами: за виробництвом, використанням і доходами.

ВВП за виробництвом (за галузями) – це сума доданої вартості за всіма галузями національної економіки. Дозволяє виявити співвідношення і роль окремих галузей у створенні ВВП. Динаміка за ряд років дозволяє виявити зміни структури ВВП, динаміку розвитку окремих галузей національної економіки і характер економічної політики в країні.

ВВП за використанням (за витратами) – це сума усіх витрат на купівлю загального обсягу зробленої в даному році продукції. Включає наступні статті:

· кінцеві споживчі витрати (товари першої необхідності, предмети споживання тривалого користування та ін.);

· кінцеві витрати органів державного керування (державні витрати на купівлю продукції підприємств і купівлю ресурсів для потреб держави, тобто сума витрат держави на виплату заробітної плати держслужбовцям і на закупівлю товарів і послуг);

· валові капіталовкладення, валові накопичення і зміна запасів матеріальних оборотних коштів;

· сальдо експорту та імпорту (різниця), тобто частина ВВП направляється на експорт і частина витрачається на імпорт товарів і послуг [9, с. 241].

ВВП за доходами – це сума доходів, отриманих у країні від виробництва продукції даного року (сума доходів від економічних ресурсів, використаних у процесі виробництва суспільного продукту за певний час). Включає наступні статті:

· заробітну плату найманих робітників;

· прибуток фірм і корпорацій;

· доходи некорпоративних підприємств, що знаходяться в індивідуальній власності, і доходи працівників вільних професій;

· рентні платежі (доходи від власності – землі, нерухомості та ін.);

· відсоток на позичковий капітал (виплати за капітал, використаний при виробництві ВВП);

· амортизаційні відрахування – відрахування на створення грошового фонду, що відшкодовує знос основних фондів, які беруть участь у створенні ВВП;

· непрямі податки – ПДВ, акцизи, мита та ін., – тобто незароблений дохід, що одержує держава шляхом збільшення цін для свого утримання [9, с. 248].

З ВВП, підрахованого за доходами, віднімаються державні субсидії. ВВП/ВНП, підраховані за доходами і за витратами повинні бути рівні.

Головна вимога при підрахунку ВВП/ВНП полягає в запобіганні повторного рахунку, тобто щоб враховувалася тільки кінцева продукція.

Тому для виключення повторного рахунку ВВП/ВНП повинні виступати як вартість кінцевих товарів та послуг і включати тільки вартість, що додається на кожній стадії обробки.

Додана вартість (ДВ) – це вартість, створена в процесі виробництва на даному підприємстві, яка охоплює реальний внесок підприємства в створення вартості конкретного продукту, тобто зарплату, прибуток і амортизацію конкретного підприємства.

У СНР до складу доданої вартості входять: амортизація, зарплата, прибуток корпорацій і некорпоративних підприємств, отримана ними рента, відсоток на позичковий капітал і непрямі податки на бізнес.

ВВП завищує обсяг виробництва на вартість річних амортизаційних відрахувань і на суму непрямих податків, тому не може відображувати, що виробництво реально додало до добробуту суспільства в даному році. Для цього існують показники чистий національний продукт (ЧНП) і національний дохід (НД).

За допомогою ЧНП виміряється загальний річний обсяг виробництва товарів і послуг, що країна зробила і спожила у всіх секторах свого національного господарства.

ЧНП = ВВП – амортизаційні відрахування.

Національний дохід – це знову створена за рік вартість, що характеризує, що додало виробництво даного року до добробуту суспільства.

НД = ЧНП – сума непрямих податків + субсидії.

Сума податків значна. Вони включаються в ринкові ціни товарів та послуг і сплачуються кінцевим споживачем. Субсидії діють на ціни протилежним чином – вони знижують їх на власну величину. Показник національного доходу приблизно відповідає поняттю зробленого національного доходу [28, с. 256].

Валовий національний розподільний дохід (ВНД) – це ВНП, що використовується для накопичення та споживання і включає чисті трансферти з-за кордону.

Чисті трансферти – це різниця між переказами робітників-мігрантів, що вважаються резидентами, з даної країни й до неї.

У кількісному виразі розходження між ВВП і зробленим національним доходом досить велике і складає приблизно 8 – 11%, дорівнюючи величині амортизаційних відрахувань. У різних країнах це розходження може коливатися, тому що величина амортизаційних відрахувань залежить від національної маси основних фондів. Частка амортизації трохи підвищується в періоди спаду і знижується в періоди підйому. Динаміка зробленого національного доходу в довгостроковому плані майже цілком відповідає динаміці ВВП, тому при аналізі в основному використовуються показники ВВП і ВСП.

ВВП і інші показники, що входять у систему національних рахунків і розраховані різними методами, погоджуються між собою, тому їхні величини ідентичні. При цьому слід зазначити, що національні показники нерідко переглядаються в межах 10 – 30%.

1.2. Обчислення ВВП і ВСП

На національних рівнях обсяг ВВП виміряється в поточних і постійних цінах якого-небудь року. Розходження між цими вимірами може бути досить істотним. Кількісний ВВП, або ВВП у поточних цінах, зростає швидше, ніж реальний ВВП, або ВВП у постійних цінах. Різниця в темпах зростання зв'язана зі зміною цін. При підрахунку в незмінних цінах відбувається усунення ціннісних коливань. Зростання реального ВВП широко розглядається як показник економічного розвитку. Високі темпи часто вважаються ознакою с економіки.

Підрахунок ВСП провадиться в єдиній валюті – доларах США – за поточним і незмінним курсом, хоча ці показники не можуть претендувати на точний кількісний вимір в окремих країнах і регіонах. Численні дослідження показують, що обмінні курси валют наближаються до фактичного співвідношення національних цін на товари і послуги, що надходять у канали міжнародної торгівлі. Але навіть якщо валютна ставка безпосередньо визначається ринком, вона тільки відображує ціни інтернаціонально реалізованих товарів і послуг, оскільки сама часто визначається іншими видами міжнародних угод, такими, як іноземні інвестиції і позики, перекази доходів і засобів, інші фактори, що також можуть викликати короткострокові коливання у валютних курсах, навіть коли дійсні зміни в економічному становищі не відбуваються. Значні короткострокові відхилення у валютних курсах від середніх і довгострокових, великі коливання у відносних вартостях товарів і послуг знижують корисність підрахунків у єдиній валюті світового виробництва, визначення його рівня і розподілу ВСП за країнами і регіонами. Зміни у валютних курсах ведуть до відповідних варіацій у розподілі та обсязі ВСП [17, с. 194].

Порівняння валового продукту між країнами на основі загальної грошової одиниці, наприклад, доларів США, може занизити в доларовому виразі обсяг товарів і послуг, зроблених у країнах з низьким рівнем розвитку, в зв'язку з великими масштабами в них нетоварного сектору (бартерні угоди, виробництво домашніх господарств, виробництво засобів існування, неформальний сектор, що звичайно не враховуються, – усі вони можуть складати до 40% ВВП у менш розвинутих країнах). Оскільки ступінь недообліку не визначається систематично, ВВП і ВСП можуть бути непорівнянні.

Один з альтернативних варіантів підрахунку ВСП ґрунтується на використанні коефіцієнтів порівняння купівельної спроможності валют, обумовлених відношенням цін набору (кошика) однакових товарів кожної країни. Середні співвідношення, застосовані до ВВП кожної країни, визначаються як середньозважені ціни відповідних індивідуальних наборів товарів і послуг при використанні ваги усіх цих товарів і послуг у ВВП за витратами. Цей підхід забезпечує оцінку ВСП скоріше в «міжнародних доларах», ніж у звичайних доларах за обмінним курсом.

Обсяги ВВП, підраховані на основі зазначених методів, значно відрізняються між собою. Підрахунок на основі паритету купівельної спроможності (ПКС) приводить до заниження показників провідних промислово розвинутих країн на 20 – 40% та істотно змінює позиції основних підсистем у світовому господарстві. На промислово розвинуті країни Заходу припадає 55% ВСП (за поточними валютними курсами – майже 75%), а внесок країн, що розвиваються, підвищується до 43% (за поточними валютними курсами – понад 19%). При цьому методі підрахунку істотно змінюється оцінка економічних показників окремих країн. На першому місці залишаються США – 21% ВСП (25,3% за поточним валютним курсом), КНР – 12% (4,4%), Японія – 8,4% (15,7%), ФРН – 5,0% (5,6%), Індія – 4,1% (1,5%). За ними іде Франція, Італія, Великобританія, Канада, Бразилія [17, с. 205].

Розходження в оцінках ВСП показують, що немає єдиного показника, який міг би враховувати різні види економічної діяльності в різних країнах ідентично. Придатність кожного методу підрахунку залежить від цілей аналізу.

Використання поточних валютних курсів при оцінці ВСП забезпечує корисні дані при визначенні міжнародних потоків товарів і послуг, руху капіталу між країнами, рівнів зовнішнього боргу і платежів, що часто робиться на основі поточних валютних курсів.

У статистиці ООН при підрахунку ВВП і ВСП використовуються валютні курси, очищені від коливання цін. Цей метод дозволяє одержувати показники без обліку відносних коливань валютних курсів та цін і більш точно оцінювати внесок кожної країни у світовий продукт у порівнянні з використанням поточного валютного курсу.

Метод розрахунку ВВП на основі купівельної спроможності валют використовується Міжнародним валютним фондом (МВФ) і Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) [24, с. 47].

1.3. Показники рівня економічного розвитку країни та її місця у світовій економіці

Рівень економічного розвитку країни і її місце у світовій економіці визначається за наступними показниками:

1. ВВП на душу населення.
Аналіз здійснюється на основі показника ВВП, підрахованого за галузями. Насамперед враховується співвідношення між великими народногосподарськими галузями матеріального і нематеріального виробництва. Це співвідношення визначається в першу чергу за питомою вагою обробної промисловості в економіці країни. Потім здійснюється дослідження структури окремих галузей і великих народногосподарських комплексів.

2. Виробництво основних видів продукції на душу населення.
Аналізується виробництво електроенергії на душу населення, найважливіших видів промислової продукції, основних видів продуктів харчування, непродовольчих товарів і товарів тривалого користування.

Рівень і якість життя населення. Аналіз здійснюється за наступними показниками:

· «споживчий кошик» і «прожитковий мінімум». Чим більшу частку в споживанні займають товари тривалого користування і послуги, тим вище рівень економічного розвитку країни;

· стан трудових ресурсів (середня тривалість життя, рівень освіти населення, рівень кваліфікації трудових ресурсів, чисельність учнів і студентів на 10 тис. чол. населення, частка витрат на освіту у ВВП та ін.);

· розвиток сфери послуг (число лікарів на 10 тис. чол. населення, число лікарняних ліжок на 1 тис. чол. населення, забезпеченість населення житлом, побутовими приладами та ін.) [28, с. 318].

В останні роки з'явився у світовій практиці показник індекс суспільного розвитку країни, що включає в себе багато економічних і соціальних показників. Публікується він у Доповіді програми ООН по розвитку людських ресурсів. За цим показником країни розташовуються в останні роки таким чином: Японія, Канада, Норвегія, Швейцарія, Швеція, США, Австралія, Франція, Нідерланди, Англія, Ісландія, Німеччина.

3. Показники економічної ефективності.
Ця група показників найбільш повно характеризує рівень економічного розвитку, тому що вона найбільш численна і показує прямо чи непрямо якість, стан і рівень використання основного й оборотного капіталу країни, трудових ресурсів.

Основні показники цієї групи:

· продуктивність праці (у цілому, за окремими галузями і видами виробництва);

· капіталомісткість одиниці ВВП чи конкретного виду продукції;

· фондовіддача одиниці основних фондів;

· матеріалоємність одиниці ВВП чи конкретних видів продукції та ін [28, с. 323].

Ці показники розглядаються не окремо, а в зв'язку один з одним. МВФ розроблені і прийняті в Системі національних рахунків (СНР) показники порівняльної конкурентоспроможності:

· питомі витрати на зарплату (у розрахунку на одиницю продукції);

· нормалізовані питомі витрати на робочу силу (у розрахунку на одиницю продукції), тобто випуск продукції на відпрацьовану людино-годину;

· рівень повних питомих витрат за елементами доданої вартості, тобто показники питомих витрат усіх первинних факторів виробництва;

· порівняльний рівень оптових цін промисловості;

· порівняльний рівень експортних цін промислових товарів [28, с. 327].

Особливо вірогідно ця система характеризує конкурентоспроможність країни в міжнародній торгівлі.

Крім того, рівень економічного розвитку країни може відображати ступінь участі країни в міжнародних економічних відносинах.

Показники, що характеризують активність у світовій торгівлі:

· експортна квота – відношення обсягу експортованих товарів і послуг у ВВП/ВНП на рівні галузі – це питома вага всіх експортованих галуззю товарів і послуг у їхньому спільному обсязі;

· структура експорту, тобто співвідношення питомої ваги експортованих товарів за видами і ступенем їхньої переробки. Дозволяє виділити сировинну або машинно-технічну спрямованість експорту, роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації. Висока питома вага продукції обробної промисловості в експорті країни свідчить про високий науково-технічний і виробничий рівень галузей, продукція яких іде на експорт;

· структура імпорту й в першу чергу співвідношення обсягів увезених в країну сировини і готової кінцевої продукції. Показує залежність економіки країни від зовнішнього ринку й рівень розвитку галузей національної економіки;

· порівняльне співвідношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП і частки у світовій торгівлі.

Показники вивозу капіталу:

· обсяг закордонних інвестицій даної країни, його співвідношення з національним багатством країни. Країна з високим рівнем економічного розвитку має великі можливості вкладення капіталу в економіку інших країн;

· співвідношення обсягу закордонних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території. Це співвідношення характеризує розвиток міжнародних інтеграційних процесів;

· обсяг зовнішнього боргу країни і його співвідношення з ВВП/ВНП даної країни [28, с. 331].

Розділ 2. Міжнародні порівняння макроекономічних показників у системі національних рахунків країн світу
2.1. Загальні принципи та програма міжнародних порівнянь

Із середини XX ст. набув поширення метод порівнювання національного доходу різних країн за допомогою «споживчого кошика» та «робочих пайків» (К. Джині, С. Г. Струмилін). К. Кларк вимірював національний дохід у «міжнародних одиницях». «Міжнародна одиниця» – це набір товарів і послуг, які можна було придбати в США на один долар за цінами 1925–1934 рр. Цей набір товарів оцінювався у валютах відповідних країн, і в такий спосіб одержували показник національного доходу в доларах США. Після Другої світової війни почалися розгорнуті зіставлення на базі міждержавних угод, а також у рамках таких міжнародних організацій, як ОЄЕС (нині ОЕСР – Організація економічного співробітництва і розвитку), ООН, РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги, що функціонувала до 1991 р.). Міжнародні зіставлення показників системи національних рахунків (СНР) почали проводити, починаючи з 50-х рр. ХХ ст. До цього міжнародні порівняння зведених показників і розробка методології національного обліку розвивалися паралельно [23, с. 284].

Процес міжнародних порівнянь значно пожвавився з виникненням ООН. З 1963 р. почалися регулярні публікації показників національного доходу різних країн, перерахованих у єдину валюту за одним із різновидів валютних паритетів (імпортні, експортні, середні експортно-імпортні та ін.).

За проведення багатобічних зіставлень ускладнюється завдання одержання результатів (індексів), що були б суворо погоджені між собою, тобто відповідали б визначеним вимогам. Невиконання цих вимог може призвести до появи суперечностей в отриманих результатах. Саме тому є характеристика загальних вимог до цих індексів:

І. Відповідність результатів.
Ця вимога означає, що на результати порівняння мають впливати ціни, кількості і ваги лише тих країн, що порівнюються. Ця умова виконується тільки за прямих парних порівнянь. Так, наприклад, порівнюючи ВВП Польщі і України необхідно користуватися цінами або Польщі, або України, або середніми цінами цих двох країн. Усі багатобічні зіставлення відповідають умові лише певною мірою, оскільки вони ґрунтуються на використанні інформації з усіх країн, що порівнюються.

II. Незалежність від вибраної базової країни (інваріантість індексів)
, тобто кінцеві результати порівняння не повинні залежати від того, яку країну взято за базу порівняння. Базова країна має бути не більше ніж початком відліку. За використання методів, що не забезпечують інваріантості індексів, результати зіставлення в значній мірі залежатимуть від вибору базової країни.

III. Транзитивність (переведення індексів)
означає логічне взаємоузгодження індексів, що виключає суперечливі результати.

IV. Внутрішня узгодженість індексів.
Це означає, що індекси для показника в цілому мають бути погоджені з індексами для його компонентів (частин). Ця вимога відповідає вимозі адитивності, коли обсяг показника повинен дорівнювати сумі обсягів його елементів (складових).

V. Вимога незалежності індексів від вибраної системи одиниць вимірювання.
Зрозуміло, що результати порівняння мають бути однаковими, незалежно від того, одиницями виміру якої країни при цьому користуються (важливо тільки, щоб за порівняння використовувалася якась одна система виміру) [23, с. 291].

У 80-ті рр. почав формуватися розгалужений комплекс робіт з міжнародних порівнянь, що включав:

· створення мережі з майже 60 країн для проведення порівнянь у повному масштабі кожні 5 років;

· проведення скорочених порівнянь спрощеними методами; екстраполяцію порівнянних даних на проміжні роки п’ятирічного циклу; проведення досліджень з удосконалення методології міжнародних порівнянь [23, с. 295].

У 90-ті рр. сформувалося багато міжнародних програм з таких порівнянь (зіставлень). Програма міжнародних зіставлень ООН (ПМЗ ООН) – нині реалізується VII її фаза – є загальновизнаним світовим статистичним стандартом у галузі міжнародних зіставлень. В одній із регіональних програм – Європейській програмі зіставлень (ЄПЗ) – бере участь і Україна. До 1991 р. міжнародні зіставлення щодо колишніх соціалістичних країн проводилися в рамках Ради економічної взаємодопомоги. З 1994–1995 рр. міжнародні зіставлення щодо країн СНД здійснюються в тісній взаємодії національних статистичних служб і Міждержавного Статкомітету країн СНД.

Програму міжнародних зіставлень ООН можна розглядати як логічний розвиток СНР. Проект ПМЗ ООН розпочався 1968 р. Першу результативну доповідь було опубліковано 1975 р. Поступово кількість країн збільшилася до 60 у 1980 р. і до 64 у 1985 р. У 1985 р. Проект було перейменовано в Програму міжнародних зіставлень. У 1990 р. проводився раунд Європейської програми зіставлень (ЄПЗ) за участю близько 40 країн. Кількість країн, що брали участь у зіставленнях за даними 1993 р., досягла 86. Багатобічні порівняння проводилися і в 1996 р. Наступний раунд проводитиметься за даними 1999 р. У зв’язку зі збільшенням кількості країн-учасниць зіставлення почали проводити на регіональному рівні [30, с. 21].

У рамках ПМЗ ООН об’єктами зіставлення є вартісні обсяги ВВП і його складових у порівнянній валюті, а також паритет купівельної спроможності (ПКС) валют, що уможливлює зіставлення як рівнів економічного розвитку країн, так і рівнів цін у них. Окремо визначається реальна частка участі країн у світовому виробництві [Додаток Б].

Основним об’єктом зіставлення в ПМЗ ООН є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), обчислений методом кінцевого використання, і його основні компоненти. Для цілей зіставлення ВВП розподіляють відповідно до заданої класифікації на велику кількість деталізованих однорідних товарних груп, що з них, у свою чергу, вибирають необхідну кількість товарів, котрі репрезентують групу (товари-представники) [30, с. 23].

2.2.Паритет купівельної спроможності країн світу

Паритет купівельної спроможності (ПКС) є своєрідним просторовим «дефлятором», аналогом динамічних індексів цін. Якщо динамічні індекси цін вимірюють зміну купівельної спроможності валюти однієї країни в часі, то ПКС вимірює розходження «в просторі» – в купівельній спроможності валют різних країн. Причому, що дуже важливо, користуючись показником ПКС, можна протягом базисного року порівнювати країни, різні за масштабами національних економік.

Нині користуються індексним методом з використанням так званих товарів-представників, за цінами яких розраховується ПКС.

Центральне місце в міжнародних зіставленнях показників системи національних рахунків приділяється розрахунку саме паритету (купівельної спроможності) валют порівнюваних країн [23, с. 301].

Товари і послуги-представники мають задовольняти такі дві основні вимоги:

1) порівнянності, що означає, що всі чинники, які впливають на утворення фактичної ціни, є ідентичними в порівнюваних країнах;

2) репрезентативності, що означає, що відібрані товари є характерними для структури витрат (часто використовуються і є в наявності на внутрішньому ринку) і на них припадає значна частина витрат у рамках даної первинної групи в країнах, що їх зіставляють [23, с. 309].

Між цими вимогами існує певний компроміс, оскільки найтиповіші для однієї країни товари найчастіше не будуть такими для іншої, причому більшість товарів-представників є просто непорівнянними.

Процедура добору й узгодження товарів-представників була різною в двох групах країн. Загалом можна зазначити, що, наприклад, в групі I добір і узгодження робилися на багатобічній основі, а в групі II – на двосторонній основі.

Базовий перелік було підготовлено Євростатом на основі консультацій із країнами Співтовариства. Потім цей перелік був розширений ОЕСР на основі консультацій із країнами, що не є членами Співтовариства, для забезпечення того, щоб продукти були репрезентативними для всіх країн ОЕСР. Остаточний перелік продуктів містив близько 3200 найменувань споживчих товарів і послуг, 236 найменувань інвестиційних товарів і 16 будівельних проектів.

Зібрані дані про ціни використовувалися для розрахунку відносних цін на індивідуальні товари чи послуги, після чого відносні ціни усереднювалися для одержання паритетів на рівні первинних груп. Для кожної пари країн розраховувалося два паритети. Перший паритет був незваженим середнім геометричним відносних цін на товари-представники першої країни, другий – таким самим середнім геометричним відносних цін на товари-представники другої країни. Геометричне середнє цих двох паритетів (паритет Фішера) потім використовувалося для розрахунку єдиного паритету між двома країнами [13, с. 14].

Щоб уникнути викривлення результатів, особливо за зіставлення показників країн з різними рівнями економічного розвитку, структурами споживання та соціально-економічними системами, необхідно дотримуватися таких умов:

1. Специфікація товарів та послуг, включених у перелік репрезентативних позицій, має бути однозначною та досить точною.

2. Специфікації треба дотримуватися в основному для здійснення закупівель, які зроблено в усіх або в більшості країн-учасниць програми зіставлень.

3. Вартість товарів та послуг у всіх категоріях витрат ВВП повинна відображати показник обсягу виробництва, а не витрат на виробництво.

4. Країни, які порівнюються, мають належати до однієї економічної системи [13, с. 15].

Заведено вважати, що ПКС більшості базисних продуктів та послуг відображають коефіцієнти спільного «теоретичного» продукту, до якого зведено всі базисні продукти. Отже, якщо внутрішні витрати даної країни, котрі охоплюють дані базисні продукти і послуги, розділити на відповідні ПКС, матимемо кількісний вираз цієї складової у валютних одиницях масштабу цін. Це загальний принцип ПМЗ для отримання кількісних зіставлень щодо цінових та вартісних показників між країнами.

2.3. Зіставлення ВВП та його компонентів. Рейтинг країн світу за результатами Програми міжнародних зіставлень

Глобальний раунд Програми міжнародних зіставлень (ПМЗ) за даними 2005р. проведений уперше в історії, у ньому брали участь 146 країн і окремих економічних територій. Цей раунд зіставлень проводився за рішенням Статистичної комісії ООН. Координація робіт була доручена Всесвітньому банку за підтримки Секретаріату ООН, МВФ, ОЕСР, Євростату, ряду регіональних банків розвитку, а також провідних міжнародних і національних статистичних служб. З метою оптимізації керування роботами в рамках Глобального раунду всі учасники були поділені на шість груп країн (регіонів): країни Азії (крім Західної), країни Західної Азії, країни Африки, країни Південної Америки, країни СНД, а також група країн, зіставлення яких координуються ОЕСР – Євростатом. Керівництво роботами у кожному регіоні здійснювали регіональні координатори [23, с. 319]

.

Україна брала участь у Глобальному раунді зіставлень 2005 р. у складі групи країн регіону СНД поряд з Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Киргизстаном, Республікою Молдова, Росією, Таджикистаном.

Для проведення міжнародних зіставлень та одержання порівняльних результатів необхідним є виконання таких умов:

· здійснення перерахунку в єдину грошову одиницю вартісних показників ВВП, виражених у національних грошових одиницях;

· застосування єдиних методологічних засад щодо визначення обсягів ВВП [23, с. 322].

Оскільки основною метою ПМЗ ООН виступає зіставлення фізичних обсягів ВВП за його витратними компонентами (споживання, валове нагромадження й експорт за виключенням імпорту товарів і послуг).

Обсяги ВВП, конвертовані в єдину валюту за допомогою ПКС, показують місце, яке займає економіка країни, порівняно з іншими країнами світу. Дані, засновані на паритетах купівельної спроможності, дають більш точну картину співвідношень економіки країн.

У рамках міжнародних зіставлень, поряд з ПКС, розраховуються такі аналітичні показники:

· індекси реального ВВП за кінцевими витратами в цілому та на одну особу – показники обсягів, які характеризують співвідношення величин витратних компонентів ВВП країн, що зіставляються;

· порівнянні рівні цін – співвідношення ПКС та обмінного курсу, які використовуються для визначення різниці в цінових рівнях між країнами шляхом розрахунку кількості одиниць загальної валюти, необхідної для придбання однакового обсягу даної товарної групи ВВП та його компонентів [23, с. 324].

Сукупний обсяг ВВП країн, що брали участь у Глобальному раунді за 2005р., становив близько 55 трлн. доларів США за паритетом купівельної спроможності. За обсягами ВВП перша десятка країн світу виглядає таким чином: США (12,4 трлн. доларів), Китай (5,3), Японія (3,9), Німеччина (2,5), Індія (2,3), Сполучене Королівство (Великобританія) (1,9), Франція (1,9), Росія (1,7), Італія (1,6) і Бразилія (1,6 трлн. доларів).

За показником ВВП на душу населення за ПКС найбільш забезпеченими країнами і територіями є Люксембург (70014 дол./ особу), Катар (68749), Норвегія (47551), Бруней (47465), Кувейт (44982), США (41674), Сінгапур (41478), Ірландія (38058), Макао (37259), Гонконг (35680). Найбіднішими країнами світу є африканські, зокрема, Бурунді, Центрально-Африканська Республіка, Демократична республіка Конго, Ефіопія, Гамбія, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малаві, Нігер, Зімбабве, Мозамбік. ВВП на душу населення в зазначених країнах знаходиться в межах від 250 до 750 дол./особу [30, с. 51].

Серед країн СНД найбільший обсяг ВВП у розрахунку на одну особу в Росії – 11861 долар США, або 28,5% від рівня США. У Казахстані цей показник становить 8699 доларів США, Білорусі – 8541, Україні – 5583. Найбідніша країна СНД Таджикистан – 1413 доларів США. Середній по СНД рівень ВВП у розрахунку на одну особу становить 9202 долара США. На долю України припадає майже 12% сукупного ВВП країн СНД.

Найбільш високий рівень цін був у Ісландії – 154% від рівня цін США, Данії (142%), Швейцарії (140%), Норвегії (137%), Ірландії (127%). Для України порівнянний рівень цін становить 33%. Найнижчий рівень цін в Ісламській Республіці Іран, Лаосі, В'єтнамі, Болівії, Киргизстані, Таджикистані, Єгипті, Ефіопії, Гамбії [30, с. 52].

За підсумками Глобального раунду ПМЗ паритет купівельної спроможності української гривні склав 1,7 грн. за 1 долар США, тоді як обмінний курс у 2005 році становив 5,1 грн. за 1 долар США. Це свідчить, що рівень цін на товари та послуги, які входять до складу ВВП, є втричі нижчим від рівня США [Додаток В].

ВВП включає, крім споживання домашніх господарств, також валове нагромадження основного капіталу, витрати органів державного управління й експорт, за виключенням імпорту, товарів та послуг. Таким чином, високий рівень ВВП на душу не обов'язково означає високий рівень споживання домашніх господарств.

Тому для зіставлень рівня життя населення більш важливим залишається показник кінцевого споживання. При цьому слід враховувати, що індивідуальні послуги органів державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (послуги охорони здоров'я, освіти тощо), надаються в різній мірі в різних країнах. Тому основним показником для аналізу рівня життя є фактичне індивідуальне кінцеве споживання, яке включає товари і послуги, придбані домашніми господарствами за рахунок власних коштів та отримані у вигляді соціальних трансфертів у натурі. Воно визначається як сума кінцевих споживчих витрат домашніх господарств, а також індивідуальних кінцевих споживчих витрат сектору загального державного управління та кінцевих споживчих витрат некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Додаток Г вміщує дані для країн ОЕСР, ЄС, інших країн Європи, Ізраїлю та країн СНД щодо валютних курсів, ПКС, порівнянного рівня цін, номінального та реального обсягів ВВП, реального обсягу та порівнянного рівня цін для ФКС. Базою для порівняння виступають валютні курси та ВВП ОЕСР.

Розділ 3. Міжнародні зіставлення макроекономічних показників за участю України
3.1. Визначення місця України у макроекономічних порівняннях світового господарства

У 1991 р. було проведено попередні консультації про можливе входження України в ПМЗ ООН. Найбільш бажаним партнером для проведення двосторонніх зіставлень, на думку багатьох спеціалістів, була Австрія. По-перше, відомий величезний внесок спеціалістів Австрії у розробку програми. Цю країну було взято за базову в європейському регіоні, а австрійський шилінг вибрано валютною одиницею для вираження величини ВВП. Крім багатосторонніх зіставлень, Австрія брала участь у двосторонніх порівняннях, коли кожну європейську країну порівнювали з Австрією. Крім того, важливим внеском Австрії у справу виконання програми була підготовка широкого списку товарів-представників і уточнення описів деяких з них, що значно полегшило відбір аналогічних товарів у інших країнах. Однією з функцій Австрії, як базової країни, було вивчення цін на всі товари, відібрані будь-якою з країн-партнерів. Нарешті, необхідно згадати про те, що ЦСУ Австрії забезпечувало проведення багатьох нарад та консультацій експертів країн та заінтересованих міжнародних організацій разом з Євростатом і секретаріатом ЄЕК, а також розроблення цілої низки інструкцій [23, с. 322].

По-друге, що є не менш важливим, служби Держкомстату колишнього СРСР, а потім України проводили двосторонні зіставлення з Австрією. Ще 1990 р. Держкомстат СРСР почав реалізацію шостої фази ПМЗ ООН (за даними 1990 р.).

Згідно з рішенням ЄЕК Україну було включено в другу групу Європейської програми зіставлень (ЕПЗ-93). Відповідно до рішення Віденської Консультації (26–30 квітня 1994 р.) група ІІ ЕПЗ має чотири підгрупи:

А: Австрія, Польща, Чеська Республіка, Словацька Республіка, Угорщина, Словенія, Хорватія, Румунія, Болгарія, Білорусія, Російська Федерація, Україна.

В: Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія.

С: Вірменія, Азербайджан, Грузія, Казахстан, Киргизія, Туркменістан, Узбекистан, Туреччина.

D: Румунія, Молдова [23, с. 324].

І знову Австрія виконує роль країни-центру, оскільки країни другої групи мають провести з нею парні зіставлення. Водночас Австрія бере участь у багатосторонніх зіставленнях у рамках ЄЕК, а також зіставленнях організації економічної співдружності і розвитку ОЕСР – 24 найбільш розвинуті країни. Підсумки зіставлень у рамках ЄЕК і ОЕСР включаються як складові частини в ПМЗ ООН, хоч вони і мають самостійний характер і навіть певні відмінності від основної методології ООН. Молдова на двосторонньому рівні зіставляється з Румунією, а в такий спосіб, хоч і непрямо, з Австрією. Балтійська група має багатобічні зіставлення, координація яких здійснюється за допомогою статистики Фінляндії. ОЕСР несе відповідальність за виконання зіставлень країн Кавказу та Середньої Азії, де Туреччина є країною, що забезпечує зв’язок з групою І.

Отже, за допомогою результатів прямого зіставлення Україна – Австрія і на підставі результатів для Австрії у зіставленнях з іншими країнами можна отримати результати зіставлень України практично з усіма країнами світу.

Спеціалісти центрального статистичного управління Австрії підготували базовий список австрійських товарів, послуг і будівельних об’єктів-представників з докладним описом їхніх техніко-економічних характеристик. Список включає близько 800 споживчих товарів та послуг, близько 300 інвестиційних товарів і 19 будівельних об’єктів.

Проведення Європейської програми зіставлень (ЄПЗ) за 1993 рік, обчислення реального обсягу ВВП України, купівельної спроможності гривні проти інших валют є необхідністю на сучасному етапі статистичної роботи в нашій країні. Участь Держкомстату України в ній передбачено Концепцією побудови національної статистики України та Державною програмою переходу на міжнародну систему обліку та статистики, що їх було затверджено урядом України в травні 1993 р [23, с. 325].

Розрахунок кінцевого споживання валового продукту. Однією зі складних проблем, передовсім через обмаль даних про виробництво та споживання нематеріальних послуг, є визначення валового внутрішнього продукту за елементами кінцевого використання. Насамперед це стосується нефінансових підприємств, що надають своїм працівникам неринкові послуги з охорони здоров’я, відпочинку, культури та освіти. У зв’язку з цим передбачається вже найближчим часом розширити коло вартісних показників підприємств сфери послуг.

Іншою складною проблемою є оцінка структури витрат, показників ренти та неринкових послуг. Матеріали, які є у Держкомстаті України, не можна використати для підготовки інформації щодо проведення зіставлень житлової ренти, неринкових послуг з охорони здоров’я та соціального забезпечення, освіти, культури та мистецтва.

Не розв’язано й низку інших питань, зокрема з розподілу витрат ВВП з урахуванням висловлених на нараді в Парижі пропозицій щодо детального опису категорій (55) та рубрик (301), особливо в частині неринкових послуг.

Спостереження за цінами на споживчі товари та послуги. У рамках виконання Європейської програми зіставлень з ЦСУ Австрії у квітні 1993 р. Держкомстатом було одержано 840 таблиць із характеристиками товарів та послуг населенню, які наявні на споживчому ринку Австрії, для відбору аналогічних на ринку України [23, с. 326].

Значну частину аналогів було знайдено на підприємствах роздрібної торгівлі. В окремих випадках за уточненням характеристик Держкомстату України доводилось звертатися на відповідні промислові підприємства. Частину товарів та послуг було виключено з обстеження, оскільки вони не були представницькими для споживчого ринку України (м’ясо диких тварин, заморожені овочі та фрукти, креветки, сигари, імпортні автомобілі, мотоцикли, мопеди, послуги домашніх робітниць та іншої прислуги та ін.).

На запит ЦСУ Австрії Держкомстат України склав перелік товарів (59), які є в широкому вжитку в нашій країні і можуть бути включені до програми спостереження. Після обговорення 14 товарів із запропонованого Держкомстатом списку було включено додатково до основного списку ЦСУ Австрії з наданням відповідних кодів. Водночас було уточнено коди всього списку товарів та послуг.

Після вивчення стану споживчого ринку, а також через високі темпи інфляції, було вирішено змінити періодичність збирання даних про ціни, тобто розраховувати середньорічні ціни, виходячи зі щомісячних даних. Відповідно до цих вимог у багатьох випадках було використано наявні показники місячної реєстрації цін на товари та послуги. Крім того, враховувалась додаткова інформація торговельних організацій, підприємств-виробників про динаміку цін за місяцями, а також про індекси споживчих цін.

Після проведених уточнень розрахунки середніх цін за 1993 р. на споживчі товари та послуги було надіслано ЦСУ Австрії в І кварталі 1994 р. Усього було охоплено обстеженням 712 товарів та послуг, або 83 % від запропонованої кількості. Ці товари й послуги репрезентують усі основні агреговані групи індивідуального споживання домашніми господарствами.

Спостереження за цінами на інвестиційні товари. На підставі одержаних з Австрії матеріалів було відібрано 300 аналогів товарів і понад 100 промисловим підприємствам надіслано бланки для детального їх опису. Проте, надійшло лише 112 описів товарів від 59 підприємств.

Спостереження за цінами на будівельну продукцію. Україні запропоновано 7 проектів технічно нескладних об’єктів, характерних для європейських країн: власний житловий будинок, 48-квартирний 8-поверховий житловий будинок, фабричний будинок, бетонний колектор стічних вод, 100-метрова секція щебенистої дороги, сільськогосподарський сарай та 5-поверховий будинок – установа. На кожний об’єкт подано кошторис з розшифровкою окремих видів робіт [23, с. 327].

Для порівнювання показника ВВП на душу населення необхідно конвертувати його в якусь загальновживану валюту. Використання обмінних курсів є, як було вже сказано, недоцільним, бо реальний рівень цін на товари й послуги у різних країнах різний. Порівнювати ВВП на душу населення можна за допомогою паритету купівельної спроможності (ПКС), який показує співвідношення між двома валютами за їх купівельною спроможністю щодо визначеного набору товарів та послуг.

Згідно із останніми наведеними даними валовий внутрішній продукт на душу населення України становив у 2005 році за паритетом купівельної спроможності 45.9 тис. австрійських шилінгів (17.0% від цього ж показника у Австрії), або 3.3 тис. доларів США (13.6% від рівня цієї країни). За обмінним курсом середньодушовий ВВП України дорівнював усього лише 2.6 % від середньодушового ВВП Австрії та 2.4% – США [4, с. 10].

У паритетному вимірі рівень економічного розвитку України був адекватний таким державам, як Парагвай і Перу, та трохи перевищував показники Шрі-Ланки, Гватемали, Індонезії. Досить істотним виявилося відставання України від держав Центральної та Східної Європи: у 2.8 рази від Словенії, у 2.6 – від Чехії, у 1.8 – від Угорщини, у 1.7 – від Словаччини, у 1.4 – від Польщі, у 1.3 – від Болгарії. На 16% Україну випередили Хорватія та Естонія, на 11.5% – Литва, на 10.4% – Румунія. Середньодушове виробництво ВВП України, за паритетною оцінкою, було на третину меншим, ніж у Росії та Білорусі. На таку ж величину Україна перевищувала показник Молдови.

Загальна паритетна вартість ВВП України становила 171.4 млрд. доларів США, що трохи менше від рівня Польщі (38,4 млн. чоловік населення), і дещо більше від рівнів Швейцарії (161.4 млн. дол., 7 млн. чоловік) та Австрії (152.8 млн. дол., 8 млн. чоловік) [4, с. 12].

Якщо припустити, що паритетне значення валового внутрішнього продукту змінюється у часі синхронно з динамікою реального ВВП, обчисленого у порівнянних внутрішніх цінах, можна екстраполювати значення міжнародного рівня ВВП на роки, що пройшли після ЄПЗ–05.

Оскільки у 2004 році ВВП України скоротився відносно попереднього року на 22.9%, у 2005 – на 11.8, у 2006 – на 10.1 %, а у 2007 році, за прогнозом, падіння цього показника дорівнюватиме 7.4%, тоді як ВВП США щорічно зростає від 2% до 3.5%, реальний доларовий еквівалент ВВП на душу населення України становить за вказані роки 2.5, 2.1, 1.9 та 1.7 тисячі (7.5 % від рівня США).

Видання Світового банку дають цікавий матеріал щодо географії виробництва ВНП і місця України на економічній карті світу. Згідно з ними у 2004 році кінцевий геопродукт оцінювався за поточними курсами валют у 25.8 трлн. доларів, причому в зазначеній цифрі геоВНП та геоВВП урівнювалися між собою. Суто теоретично слід було б очікувати також збігу оцінок геопродукту за поточними курсами то ПКС, тобто втрати менш розвинених країн від заниження валютних курсів мали б урівноважуватися вигодами більш розвинених країн на завищенні курсів, однак паритетне значення сукупного ВНП виявилося більшим, ніж за поточним курсом, і становило, за розрахунками, 31.9 трлн. доларів. Із цього випливає, що частка України, оцінена у міжнародних доларах, дорівнювала у світовому виробництві ВВП–ВНП у 2004 році 0.4–0.5%, а в розрахунку на душу населення 50-60% [31, с. 9].

Але в світі подій останнього 2008 року, ситуація змінилася із-зі світової фінансової кризи. На жаль, в Україні до початку кризи не вдалося ліквідувати макроекономічну уразливість, а всі названі критерії було значно перевищено.

Дані за попередні роки та прогноз Міжнародного валютного фонду щодо зростання реального ВВП і показника інфляції свідчить, що Україна серед інших східноєвропейських країн 2009 року матиме один з найбільших рівнів падіння ВВП. Однак, вже у 2010 році є сподівання на початок зростання ВВП при невеликому рівні індексу споживчих цін.

Таблиця 3.1.

Прогноз та динаміка ВВП

Країна	Зростання реального ВВП					Рівень інфляції
	2006	2007	2008	2009	2010	2006	2007	2008	2009	2010
Нові члени ЄС
Болгарія	6,3	5,9	4,0	-2,9	0,2	3,2	4,3	6,5	3,0	2,3
Чехія	6,8	6,0	3,2	-3,5	0,1	2,5	2,9	6,3	1,0	1,6
Угорщина	4,0	1,1	0,6	-3,3	-0,4	3,9	7,9	6,1	3,8	2,8
Польща	6,2	6,7	4,8	-0,7	1,3	1,0	2,5	4,2	2,1	2,6
Румунія	7,9	6,2	7,1	-4,1	0	6,6	4,8	7,8	5,9	3,9
Естонія	10,4	6,3	-3,6	-10	-1,0	4,4	6,6	10,4	0,8	-1,3
Латвія	12,2	10,0	-4,6	-12	-2,0	6,6	10,1	15,3	3,3	-3,5
Литва	7,8	8,9	3,0	-10	-3,0	3,8	5,8	11,1	5,1	0,6
Інші країни, що розвиваються
Білорусь	10,0	8,6	10,0	-4,3	1,6	7,0	8,4	14,8	12,6	6,0
Молдова	4,8	4,0	7,2	-3,4	0	12,7	12,4	12,7	2,6	4,7
Росія	7,7	8,1	5,6	-6,0	0,5	9,7	9,0	14,1	12,9	9,9
Україна	7,3	7,9	2,1	-8,0	1,0	9,0	12,8	25,2	16,8	10,0
Туреччина	6,9	4,7	1,1	-5,1	1,5	9,6	8,8	10,4	6,9	6,8

3.2. Проблеми входження економіки України у світове господарство

Україна була і продовжує залишатись складовою світового господарства. Проте на відміну від радянського минулого її сучасне успішне входження у світовий ринок в умовах здійснення системної трансформації є важливим чинником, що зумовлює її майбутнє.

Роль експорту та імпорту в українській економіці визначається їхньою часткою у ВВП, яка становила у 2004 р. відповідно 56,8 і 47,6 % (при розрахунку ВВП не за паритетом купівельної спроможності, а за офіційним обмінним курсом гривні у 2004 p.). Частка зовнішньоторговельного обороту країни у ВВП становила 104,4 %. Це між іншим створює об'єктивні передумови для подальшої лібералізації валютного регулювання в країні. Разом з тим такі небезпечні диспропорції підривають умови розвитку внутрішнього ринку, послаблюють економічну безпеку держави. Визначилися галузі виробництва, які майже не пов'язані з внутрішнім попитом. Наприклад, на початку XXI ст. надзвичайно висока експортна орієнтація спостерігалася в чорній металургії, де обсяг експорту становив 85,3 %, у хімічній і нафтохімічній промисловості – 96,9, деревообробній і целюлозно-паперовій – 77,3, а в легкій промисловості у зв'язку з використанням давальницької сировини він сягнув 125,9 % загального обсягу виробництва. Аналіз структури експортної продукції наштовхує на прогноз про труднощі у входженні економіки України у світовий ринок в умовах посилення конкурентної боротьби [27].

Проведені вітчизняними спеціалістами дослідження показали, що за станом факторних умов Україна не переважає більшість країн світу і значно поступається його індустріально розвинутому авангарду. Серед інших чинників на першому місці за своїми негативними наслідками стоїть різке скорочення обсягів інвестицій порівняно з дореформеним рівнем. Це помітно звузило поле діяльності для всієї переробної, машинобудівної, і особливо оборонної, промисловості. Звуження платоспроможного попиту спричинили також інфляція, що знецінила доходи підприємств та населення, і жорстка урядова грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення помірної нестачі грошей в обігу.Одна із основних причин стримування розвитку виробництва і відповідно міжнародної торгівлі готовою продукцією – наявний дисбаланс між фізичним та монетарним секторами економіки України. У період трансформації економіки України від адміністративно-командних форм організації господарських процесів до ринкових частка грошових ресурсів у загальній структурі обігових коштів підприємств мала б зростати. Проте у вітчизняній економіці розвивались протилежні тенденції [Додаток Д]

В умовах помітного посилення ролі імпорту в забезпеченні населення і зростаючої диференціації доходів громадян платоспроможний попит все більше орієнтується на загальносвітові стандарти споживання, індивідуалізується, стає вибірковим і вимогливим до цінових та якісних параметрів товарів і послуг. Безсумнівно, ці зрушення у характері попиту сприяють розвитку конкурентних переваг вітчизняних виробників.

Специфіка нинішньої соціально-економічної і монетарної ситуації в Україні (невисокий за світовими мірками рівень доходів населення, нестача обігових засобів у підприємств та ін.) зумовлює ставлення споживачів до вибору продукції. Перевага, як правило, віддається більш дешевим, а не більш якісним її видам. Тому масовий попит на внутрішньому ринку за своєю вимогливістю до споживацьких якостей і якості продукції поступається попиту в промислово розвинутих країнах, що позбавляє вітчизняні підприємства можливості орієнтуватися на перевагу внутрішнього ринку при просуванні своїх виробів на ринки цих країн. Вихід на ринки країн, що розвиваються, та інших країн з перехідною економікою, з опертям на відносно невимогливий внутрішній попит, може принести українським виробникам лише тимчасовий успіх, а в кінцевому підсумку здатний призвести до консервації технологічної відсталості виробництва [12, с. 9].

Україна має масштабний і диференційований за галузями промисловий комплекс, спроможний випускати різноманітну продукцію – від найпростіших інструментів до космічних об'єктів. Однак, промисловий виробничий апарат України істотно зношений, значна частина основного капіталу морально і фізично застаріла. Країна, по суті, не має жодного важливого блоку суміжних підприємств, всі елементи якого були б конкурентоспроможними на світовому ринку. Це одна з основних причин того, що Україна за рейтингом конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму посідає передостаннє 58-ме місце серед охоплюваних індексом 59 країн.

Досвід розвинутих країн показує, що досягти успіху в тій чи іншій галузі тим легше, чим більше в країні конкурентоспроможних споріднених галузей. Діяльність конкурентоспроможних постачальників створює для переробних галузей можливість швидкого й ефективного доступу до передового оснащення, технологічних та інформаційних ресурсів. Місцеві постачальники добре знають внутрішній ринок, близькі до споживачів географічно, а також щодо культури і стилю ведення бізнесу. Тому наявність конкурентоспроможних постачальників у країні важливіша, ніж орієнтація на іноземних, не заінтересованих у створенні нових продуктів на місцевому ринку. Проте це не означає, що для успіху на ринку необхідно мати всіх конкурентоспроможних постачальників всередині країни [12, с. 10].

Основна маса українських промислових підприємств, на думку уряду, здатна утримувати свої позиції на ринку, і тільки приблизно 30 % потужностей не можуть виробляти конкурентоспроможної продукції. Конкурентоспроможними у зовнішній торгівлі є підприємства металургії, оборонного комплексу та деяких інших галузей. Але очевидно, що за відсутності кластерів конкурентоспроможних галузей завдання щодо просування кінцевої продукції українських виробників на зовнішні ринки є досить важким.

Висновки

Потреба в порівнянній економічній інформації, що відбиває рівні і тенденції розвитку, структуру і пропорції національних економік, рівень життя населення, постала давно, але стала нагальною за умов інтенсивного розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці. Нині результати міжнародних зіставлень широко використовуються міжнародними організаціями (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР, ЄЕС тощо), національними державними органами і неурядовими організаціями різних країн, а також окремими вченими для аналітичних і практичних робіт.

Концепції обчислення ВВП орієнтовані загалом на категорії ринкового господарства, і тому будь-які об'єктивні чи суб'єктивні відступи від них впливають на якість економіко-стати-стичного виміру. Деякі ускладнення в цьому процесі поступово зникатимуть у міру подолання перехідного стану економіки, інші ж, як свідчить аналіз, вимагають змін у методології розрахунків.

Найбільш обґрунтованою альтернативою обмінному курсу в міжнародних зіставленнях є ПКС – паритет купівельної спроможності валюти. ПКС показує, скільки потрібно кожної валюти в країнах, що порівнюються, для купівлі однакової кількості товарів і послуг. Розділивши суми ВВП в національних валютах на ПКС, одержуємо значення ВВП у міжнародна заставних цінах. Такі значення можуть бути співвіднесені між собою у вигляді просторових індексів реального ВВП, або – просторових індексів фізичного обсягу ВВП.

За основу розрахунку береться склад ВВП за категоріями використання, тобто з розподілом за окремими товарами, витратами і кінцевими покупцями. З метою пом'якшення впливу різниці в економічній орієнтації країн, які порівнюються, індекси фізичного обсягу для окремих товарів і послуг зважуються за структурою ВВП кожної країни, а потім за ними обчислюється середня геометрична величина. Така процедура набуває вирішального значення, коли не є очевидним, яка із країн може вважатися еталоном. Водночас зменшується вплив різного роду помилок.

Проведення зіставлень передбачає широке охоплення цінових різновидів на товари приблизно так, як це робиться при визначенні індексу споживчих цін за типами, спеціалізацією та розміщенням торговельних підприємств.

Загальний принцип обчислення реального ВВП за ціновими паритетами використовується у чистому вигляді лише стосовно ринкових компонентів валового внутрішнього продукту.

Обсяг неринкових послуг визначається в національних рахунках як сума поточних витрат на зазначені цілі і розрахункової величини споживання основного капіталу, тобто – з їх собівартістю. Тому теорією зіставлень рекомендується два непрямих підходи: переоцінка кожної складової собівартості та кількісний вимір неринкової діяльності.

За останніми даними рейтингу країн світу, Україна перебуває на 73-й позиції, спустившись на чотири сходинки порівняно з торішнім показником.

Перелік конкурентних переваг економіки України, на жаль, дуже короткий і містить лише 18 пунктів. Водночас перелік недоліків економіки України включає аж 92 позиції. Серед них – інфляція (106-те місце), торгові бар’єри (123-тє), податковий тягар (123-тє), обмеження на рух капіталу (102-ге), ефективність антимонопольної політики (98-ме), якість автомобільних доріг (116-те), якість авіаційної інфраструктури (116-те), професіоналізм керівників вищої ланки (102-ге), «відплив мізків» (93-тє), темпи поширення туберкульозу (86-те) і ВІЛ-інфекції (104-те), середня тривалість життя (89-те).

Світовий досвід свідчить, що практично всі країни-лідери, котрі досягли найвищих показників ВВП на душу населення (понад 20 тис. дол.), мають такі високорозвинені інституції:

· відкриту ринкову економіку, вільне ціноутворення, низькі митні бар’єри, висококонкурентне ринкове середовище;

· превалювання приватної власності при одночасному її захисті;

· ефективне податкове адміністрування, податкову систему, підконтрольну платникам податків через демократичні представницькі інституції;

· ефективні державні організації з низьким рівнем корупції;

· прозорі суспільні та фінансові інститути;

· демократичну політичну систему з високим рівнем політичної конкуренції, надійними механізмами контролю над державою та бюрократією;

· законослухняність громадян, незалежну судову систему, якій довіряють громадяни, сильну систему органів правопорядку і виконання судових рішень;

· мінімальний розрив між формальними й неформальними нормами соціальної поведінки.

Отже, як ми бачимо, що для ефективного входження національної економіки в світове господарство, України потрібно розвивати вище перераховані інституції, що стане основою підвищення світового рейтингу нашої держави.

Список використаних джерел та літератури

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91, з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1991. – №29. – С. 377.

2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96, з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – №19. – С. 81.

3. Указ Президента України від 23.02.2001 №113 «Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції». // режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=113%2F2001.

4. Авдученко Л.Д. Національні рахунки України: становлення, розвиток та перспективи // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – №5(23). – С.10.

5. Башнянин Г.І., Копич І.М. Яку систему регуляції національної економіки ми повинні створити в Україні // Регіональна економіка. – 1997. – №2. – С. 25-26.

6. Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і європейська інтеграція // Політика і час. – 2000. – №3-4. – С.5-14.

7. Головко В.А. Система національних рахунків України: сучасний стан та напрямки удосконалення // Статистика України. – 2001. – №1. – С.4.

8. Єщенко П.С. Сучасна економіка: Навч. посіб. / П.С.Єщенко, Ю.І.Палкін. – К.: Вища школа, 2005. – 327 с.

9. Економічна теорія. Макроекономіка / За ред. З. Ватаманюка, С.Панчишина. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 408 с.

10. Економічна теорія: Підручник. / За ред. В.М. Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 784 с.

11. Економічна теорія: Політекономія / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006. – 631 с.

12. Згуровський М. З. Україна в глобальних вимірах сталого розвитку // Дзеркало тижня. – 2006. – №19. – С. 8-10.

13. Камашева Н.В. Використання статистичних методів для дослідження взаємозв’язків між макроекономічними показниками // Статистика України. – 2002. – №1 (16). – с.11.

14. Качество жизни населения и конкурентноспособности Украины и стран ЕС: Монография / Н. А. Кизим, В. М. Горбатов. – Харьков.: Инжэк, 2005. – 164 с.

15. Козик В.В., Панков Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник – 2-ге видання., стер. – К.: Знання-Прес, 2001 – 277 с.

16. Коломацька С.П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення. – К.: Професіонал, 2004. – 288 с.

17. Макроекономіка / Будаговська С., Кілієвич О., Луніна І. та інші. – К.: Основи, 1998. – 517 с.

18. Макуха, С.М. Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації – Харків: Легас, 2003. – 352 с.

19. Манків Г. Н. Макроекономіка: Підручник для України: пер. с англ.; наук. ред. пер. С. Панчишина. – К.: Основи, 2000. – 588 с.

20. Маштабей В. Курс на інтеграцію. // Віче. – 2000. – № 8. – С. 24-25.

21. Мезенцев К.В. Основи зовнішньоекономічної діяльності. – К.: Федерація профспілок України; Інститут туризму, 2003. – 160 с.

22. Міжнародні економічні відносини: система регулювання міжнародних економічних відносин. – К.: Либідь, 1994. – 255 с.

23. Моторин Р. М., Моторина Т. М. Система національних рахунків: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с.

24. Моторин Р. М., Трубнік-Шаковяш Т. Є., Мазур М. В. Система національних рахунків/ За заг. ред. Р. М. Моторина. – К.: КНЕУ, 2004. – 196 с.

25. Небава М.І. Теорія макроекономіки: Навчальний посібник. – К.: Слово, 2003. – 536 с.

26. Панасюк Б., Литвинов В. Національний продукт: теоретичні основи обчислення // Економіка України. – 2003. – №8. – С.17.

27. Паспорт економіки України // режим доступу: http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/makro_pokazniki/

28. Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпченко, В.С. Будкін, О.І. Рогач та ін. – К.: Либідь, 2007. – 640 с.

29. Скрипниченко М. І. Секторальні та міжкраїнні моделі економічного розвитку. – К.: Фенікс, 2004. – 256 с.

30. Тарлопов І.О. Визначення макроекономічних статистичних показників та їх трансформація на сучасному етапі. // Збірник наукових праць «Теорії мікро-макроекономіки», 2006. – 76 с.

31. Україна: економічна оцінка 2007 рік. // Економічні дослідження ОЕСР. – 2008. – С. 8-17.