Транснаціональні корпорації в світовому господарстві

Іспанія-53 Саудівська Аравія-25

Росія-52 Сингапур-24

Германія-51 Індія-20

Рис. 2.3.- 20 ведучих країн-отримувачив ПІІ у 2007 році.

У 2006 році також відбувалося збільшення загальносвітового об'єму ПІІ підкріплене розширенням транскордонних ЗіП як за вартістю (на 23%, досягнувши 880 млрд. дол.), так і в кількісному відношенні (на 14%, 6 974 операції), наблизившись до попереднього пікового рівня ЗіП, зареєстрованому в 2000 році. Чинниками зростання стали збільшення вартості на фондовому ринку, зростання прибутків компаній і сприятливі умови фінансування. У 2006 році було зареєстровано вже 172 мегаухвали (тобто на суму понад 1 млрд. дол.), на яких доводилися близько двох третин сукупної вартості транскордонних ЗіП. На рис. 2.4. показано 20 ведучих країн-отримувачив ПІІ у 2006 році.

США-257 Бєльгія-65

Великобрітанія-148 Швейцарія-28

Франція-80 Італія-39

Канада-63 Бразилія-15

Голандія-9 Австрія-8

Китай- Ірландія-0

Гонконг-47 Мексика-20

Іспанія-28 Саудівська Аравія-20

Росія-32 Сингапур-25

Германія-56 Індія-15

Рис. 2.4.- 20 ведучих країн-отримувачив ПІІ у 2006 році.

Притока ПІІ в розвинені країни в 2005 році склала 542 млрд. дол., збільшившись в порівнянні з 2004 роком на 37%, а об'єм потоків в країни, що розвиваються, виріс до рекорд високого рівня 334 млрд. дол. У відсоткових показниках частка розвинених країн дещо збільшилася, досягнувши 59% від загальносвітового об'єму ввезених ПІІ. Частка країн, що розвиваються, склала 36%, а країн Південно-східної Європи і Співдружності Незалежних Держав (СНД) - близько 4%.Транскордонні ЗіП, особливо за участю компаній в розвинених країнах, підстебнули збільшення об'ємів ПІІ в 2005 році. Вартісний об'єм транскордонних ЗіП зріс проти 2004 року на 88%, досягнувши 716 млрд. дол., при цьому число операцій збільшилося на 20% і склало 6134. На рис. 2.5. показано 20 ведучих країн-отримувачив ПІІ у 2005 році.

Великобрітанія-165 Сингапур-22

США-100 Італія-20

Китай-73 Мексика-20

Франція-65 Бразилія-19

Голандія-44 Росія-17

Гонконг-37 Бермудськи острови-16

Канада-35 ОАЕ-15

Германія-33 Кайманови острови-13

Бельгія-31 Чеська республіка-12

Іспанія-25 Австрія-11

Рис. 2.5.- 20 ведучих країн-отримувачив ПІІ у 2005 році.

Процес консолідації на основі транскордонних злиянь і придбань значно сприяв різкому збільшенню загальносвітового об'єму ПІІ. У 2007 році таких операцій було ухвалено на суму в 1 637 млрд. дол., що на 21% вище за попередній рекорд 2000 року. Таким чином, в цілому фінансова криза, що почалася з кризи субстандартного іпотечного кредитування в Сполучених Штатах, не чинила помітного понижувального тиску на глобальні транскордонні ЗіП в 2007 році. Навпаки, в другому півріччі 2007 року було ухвалено ряд дуже крупних угод. У 2005-2006 роках спостерігалося збільшення об'ємів ПІІ особливо завдяки транскордонним ЗіП за участю компаній в розвинених країнах.На рис. 2.6. показано вартісний об'єм транскордонних ЗіП у 2005-2007 рр.

Рис.2.6. Вартісний об'єм транскордонних ЗіП у 2005-2007 рр.

Об'єм виробництва товарів і послуг приблизно 79 000 ТНК і їх 800 000 іноземних філій продовжує збільшуватися, при цьому сумарний об'єм їх ПІІ в 2007 році перевищив 15 трлн. дол. По оцінках фахівців, сукупний об'єм продажів ТНК склав 31 трлн. дол. - а це збільшення в порівнянні з рівнем 2006 року на 21%.

Межі світу ТНК розширюються. Компанії оброблювальної промисловості і нафтового сектора, такі як "Дженерал електрик", "Брітіш петролеум", "Шелл", "Тойота" і "Форд мотор", займають ряд верхніх позицій в складеному ЮНКТАД списку найбільших нефінансових ТНК світу (таблиця 2.1.). Разом з тим ТНК сфери послуг, зокрема інфраструктурних, неухильно укріплювали свої позиції впродовж минулого десятиріччя: у 2006 році в списку 100 найбільших компаній фігурувало 20 з них, в порівнянні лише з сім'ю в 1997 році. Значно активізувалася в 2006 році діяльність 100 найбільших ТНК, при цьому показники закордонних продажів і чисельності працівників за кордоном підвищилися в порівнянні з 2005 роком відповідно майже на 9% і 7%. Особливо значне зростання наголошувалося у разі 100 найбільших ТНК з країн, що розвиваються: у 2006 році їх закордонні активи оцінювалися в 570 млрд. дол., що означає підвищення в порівнянні з 2005 роком на 21%. Географія їх країн походження за останніх 10 років практично не змінилася, і у верхніх позиціях списку 25 таких ТНК переважали компанії з Східної і Південно-східної Азії. Взагалі за період з 1990 року чисельність зайнятих в закордонних філіях ТНК зросла майже в три рази, хоча сумарний об'єм ПІІ ріс швидше.

Отже ми бачимо, що ПІІ зростають беспрецедентними темпами досягши у 2005 році об'єму в 1,6 трлн дол., в 2006 році- 1,7 трлн. дол., а у 2007 році ПІІ досягли рекордної відмітки в майже 1,9 трлн. дол. Рухівною силою цього процесу виступають ТНК. Розвинені країни продовжують оставатися найбільшими отримувачами ПІІ. А найбідніші країни продовжують отримувати найменші ПІІ. Основним стимулом руху ПІІ виступають транскордонні злиття і поглинання. Продовжує збільшуватися сукупний обє’м виробництва та продажів ТНК яки склали 31 трлн. дол. у 2007 році.

2.3 Регіональний та галузевий аспект руху інвестицій ТНК

Притока ПІІ в Південну, Східну і Південно-східну Азію і Океанію в 2007 році - 249 млрд. дол[14]. також досягла безпрецедентно високого рівня. Збільшення булозареєстровано майже по всіх субрегіонах і країнах, за винятком Океанії. Двома головними напрямками як в регіоні, так і серед всіх країн, що розвиваються, залишалися Китай і Гонконг (Китай). Проте притока ПІІ збільшилася і до Індії, яка є найбільшим одержувачем інвестицій в Південній Азії, і в більшість країн-членів Асоціації держав Південно-східної Азії (АСЕАН).Нових висот досяг і вивіз ПІІ з Південної, Східної і Південно-східної Азії, склавши 150 млрд. дол., що відображає підвищення ролі країн, що розвиваються, як експортерів інвестицій. Особливо важливим елементом є внутри- і міжрегіональні потоки. . У динаміці притоки ПІІ до Південної, Східної і Південно-східної Азії в 2006 році зберігалася підвищувальна тенденція, і завдяки зростанню приблизно на 19% був досягнутий новий пік у розмірі 200 млрд. дол. Китай і Гонконг (Китай) зберегли свої позиції найбільших одержувачів ПІІ в регіоні. За ними йде Сінгапур і Індія. Притока ПІІ до Китаю скоротилася в 2006 році вперше за сім років. Невелике зниження (на 4% до 69 млрд. дол.) було обумовлене головним чином скороченням інвестицій у фінансові послуги. Вивіз ПІІ з регіону в цілому зріс на 60% і досяг 103 млрд. дол., причому збільшення було помічене по всіх субрегіонах і крупних країнах. Продовжується розширення ПІІ з Китаю і Індії, орієнтованих на пошук нових ресурсів. Високі темпи економічного зростання в Південній, Східній і Південно-східній Азії, ймовірно, будуть і надалі служити підживленням для зростання ПІІ, орієнтованих на освоєння ринків в регіоні.

Притока ПІІ до Південної, Східної і Південно-східної Азії досягла в 2005 році 165 млрд. дол., що відповідає 18% від загальносвітової притоки ПІІ. Майже половина притоки ПІІ в регіон поступало з країн базування, що розвиваються, в основному з того ж регіону. ПІІ в підприємствах оброблювальної промисловості все ширше притягувалися в країни Південної, Східної і Південно-східної Азії, хоча конкретні точки додатку інвестицій змінюються через просування цих країн вгору по ланцюжку створення вартості. Даний сектор як і раніше привертає крупні об'єми інвестицій, особливо в автомобільну, електронну, сталеву і нафтохімічну галузі промисловості. Країни Південної, Східної і Південно-східної Азії продовжують процес розширення доступу в їх економіку для ввезення ПІІ. Значні кроки в цьому напрямку були зроблені в 2005 році, зокрема в секторі послуг. Крім того, країни Південної, Східної і Південно-східної Азії перетворюються на джерело ПІІ (до країн, що розвиваються), при цьому відток ПІІ склав в 2005 році 68 млрд. дол. Це, правда, означає зниження на 11% в порівнянні з 2004 роком. Багато країн регіону акумулювали крупні іноземні резерви, що, можливо, послужить поштовхом до розширення вивозу ПІІ. Китай і Індія енергійно набувають нафтових активів і навіть співробітничають по деяких заявках. На рис. 2.7. показано динаміку притоки ПІІ в країни Південної та Східної Азії.

Рис. 2.7. Динаміка притоки ПІІ в країни Південної та Східної Азії.

Таким чином притока ПІІ в країни Південної і Східної Азії росла впродовж трьох років збільшуючись щорічно всередньому на 40 млрд. дол. Двома головними напрямками як в регіоні, так і серед всіх країн, що розвиваються, залишалися Китай і Гонконг (Китай). ПІІ йшли в основному в оброблювальну промисловість та інфраструктурую. Вивіз ПІІ також зростав, що свідчить про те, що країни, що розвиваються з цього регіону самі перетворюються на інвесторів.

Притока ПІІ в країни Латинської Америки і Карибського басейну збільшилася у 2007 році на 36% до рекордно високого рівня 126 млрд. доларів. Найзначнішим приріст був в Південній Америці (66%), де велика частина з отриманих 72 млрд. дол. інвестицій була орієнтована на видобувну промисловість і галузі по переробці природних ресурсів. Не дивлячись на спад економічної активності в Сполучених Штатах, притока в країни Центральної Америки і Карибського басейну (виключаючи офшорні фінансові центри) збільшилася на 30% до рівня 34 млрд. доларів. Ця нееластичність частково пояснювалася високою динамікою ПІІ в гірничодобувній і сталеливарній галузях промисловості і в секторі банківської справи.Вивіз ПІІ з даного регіону скоротився на 17% до рівня 52 млрд. дол., головним чином в результаті повернення до більш "нормальних" рівнів вивозу інвестицій з Бразилії. Латиноамериканські ТНК, головним чином компанії Мексики і Бразилії, продовжували процес інтернаціоналізації діяльності в конкурентній боротьбі за лідерство в таких галузях, як нафтогазова промисловість, здобич металевих руд, виробництво цементу, стали і харчових продуктів і напоїв. Крім того, багато інших компаній Латинської Америки почали виходити на нові ринки, наприклад в секторах програмного забезпечення, нафтохімії і біопалива.

В 2006 році притока ПІІ в країни Латинської Америки і Карибського басейну зросла на 11%, склавши 84 млрд. дол. Проте, якщо виключити офшорні фінансові центри, сума інвестицій в 2006 році складає 70 млрд. дол., а це рівень 2005 року. Головними одержувачами як і раніше були Бразилія і Мексика (в кожному випадку по 19 млрд. дол.), за ними слідували Чилі, Британські Віргінські острови і Колумбія. Для притоки ПІІ в регіон були характерні дві особливості: інвестиції в нові проекти перевищили об'єм транскордонних ЗіП і все більш важливою складовою ставали реінвестовані доходи.І в даному випадку найзначніша частка інвестицій, що поступають, прямувала в оброблювальну промисловість, при цьому трохи зросла частка сектора послуг. У секторі послуг ТНК продовжували йти з сегменту комунальних підприємств, головним чином з галузі по виробництву електроенергії. Первинний сектор зберігав свою привабливість завдяки стійко високим цінам на сировинні товари.ПІІ, що вивозилися, були орієнтовані головним чином на видобувну промисловість, за якою слідували переробка ресурсів і телекомунікації. У 2006 році зберігалася тенденція до розширення державного втручання, проте на відміну від попереднього року, коли мова йшла головним чином про видобувну промисловість, тепер цей процес розповсюдився на інші галузі, такі, як телекомунікації і виробництво електроенергії.

Притока ПІІ в країни Латинської Америки і Карибського басейну в 2005 році склала 76 млрд. дол., що дозволяє говорити про невелике збільшення порівняно з 2004 роком. З виключенням офшорних фінансових центрів об'єм ввезених ПІІ зріс на 12% і досяг в 2005 році 67 млрд. дол. Цьому сприяли динаміка економічного зростання і високі ціни на сировину. У 2004-2005 роках в регіоні була відмічена виняткова динаміка темпів зростання ВВП, який вперше за 25 років перевищив середній світовий рівень. Високий попит на сировинні товари сприяв помітному поліпшенню торгового балансу регіону. Значну частку ПІІ, що поступали, складали реінвестовані доходи як наслідок помітного збільшення прибутків корпорацій. Деякі ТНК продовжували згортати свою діяльність в регіоні, частково із-за розбіжностей з урядами приймаючих країн в таких секторах, як сектор комунальних. На оброблювальну промисловість доводилося трохи більше 40% від загальної притоки ПІІ. Навіть не дивлячись на більш обмежувальну політику деяких країн регіону значно зросли об'єми ПІІ у видобувному секторі, на який доводилося майже 25% притоки ПІІ. Не дивлячись на значні відмінності по країнах, в регіоні, спостерігається тенденція до розширення державного втручання, перш за все в нафтовій промисловості, а також в інших галузях, що працюють на базі природних ресурсів. Відток ПІІ з країн Латинської Америки і Карибського басейну зріс в 2005 році на 19% і досяг 33 млрд. дол., при цьому ТНК регіону набували активів головним чином в секторі телекомунікацій і важкої промисловості. Оскільки значна частка цих інвестицій розміщувалася в країнах Латинської Америки і Карібського басейну, відповідно збільшувалася і притока ПІІ в регіон. На рис. 2.8. показано динаміку притоки ПІІ в країни Латинської Америки та Карибського басейну.

рис. 2.8. Динаміка притоки ПІІ в Латинську Америку та Карибський басейн

Як видно, впродовж трьох років притока ПІІ до країн Латинської Америки та Карибського басейна зростала. І особливо в 2007 році. Інвестиції були спрямовані в основному до видобувної промисловості та до переробки природних ресурсів. Вивіз ПІІ з цього регіону скоротився, але компанії продовжували інвестування в нафтогазову промисловість, здобич металевих руд, виробництво цементу та харчових продуктів. В регіоні спостерігається тенденція до розширення державного втручання, перш за все в нафтовій промисловості, а також в інших галузях, що працюють на базі природних ресурсів.

Як і в більшості інших регіонів, в 2007 році розміри ввезення ПІІ в країни Південно-східної Європи і СНД і їх вивозу досягли безпрецедентно високих рівнів. Притока ПІІ збільшувалася сьомий рік підряд і досягла 86 млрд. дол., що на 50% вище за рівень 2006 року. У СНД інвесторів привертали головним чином ринки споживчих товарів, що швидко розширюються і природні ресурси, тоді як в Південно-східній Європі притока ПІІ була пов'язана з приватизаційними заходами. Ввезення ПІІ в Російську Федерацію збільшилося на 62% до 52 млрд.долларов.

Вивіз ПІІ з Південно-східної Європи і СНД склав 51 млрд. дол., перевищивши рівень 2006 року більш ніж удвічі. ПІІ з Російської Федерації - головного джерела в регіоні взлетіли в 2007 році до 46 млрд. доларів. Прагнучи збільшити об'єми постачань сировини і розширити доступ до стратегічно важливих сировинних товарів, російські ТНК розширюють сферу своїх операцій до Африки. Сировина необхідна їм для підкріплення зусиль, що додаються для розширення присутності в переробляючому сегменті енергетики і металургії в розвинених країнах.

Притока ПІІ до Південно-східної Європи і СНД в 2006 році збільшилася на 68% і досягла 69 млрд. дол. - значний стрибок порівняно з рівнем двох попередніх років. На п'ять найбільших країн-реципієнтів (Російська Федерація, Румунія, Казахстан, Україна і Болгарія, у вказаному порядку) доводилося 82% сукупної притоки інвестицій. Вивіз ПІІ з Російської Федерації майже подвоївся і досяг 28,7 млрд. долл.; істотно виросло ввезення ПІІ до Румунії і Болгарії напередодні їх приєднання до ЄС 1 січня 2007 року і як результат серії приватизаційних операцій. Вивіз ПІІ з регіону збільшувався п'ятий рік підряд, склавши 18,7 млрд. дол. Практично повністю вивіз ПІІ відбувався в рамках розширення закордонних операцій російських ТНК, особливо низки тих крупних компаній, що займаються природними ресурсамиі які прагнуть вийти на глобальний рівень, а також деяких банків, що розширюють свою діяльність з обхватом інших країн СНД.

Притока ПІІ до Південно-східної Європи і СНД в 2005 році залишалася на досить високому рівні (40 млрд. дол.), лише трохи збільшившись порівняно з попереднім роком. При цьому вельми високий був ступінь концентрації потоків на три країни - Російську Федерацію, Україну і Румунію. На ці країни доводилося близько трьох чвертей інвестицій. Четвертий рік посталь збільшувався відтік ПІІ з регіону, що досяг 15 млрд. дол., з яких тільки на Російську Федерацію доводиться 87%. На рис. 2.9. показано динаміку притоки ПІІ до країн Південно-східної Європи та СНД.

Рис. 2.9. Динаміка притоки ПІІ до країн Південно-східної Європи та СНД

Отже з 2005 по 2007 роки ПІІ росли великими темпами в країнах Південно-східної Європи та СНД. У СНД інвесторів привертали головним чином ринки споживчих товарів, що швидко розширюються і природні ресурси, тоді як в Південно-східній Європі притока ПІІ була пов'язана з приватизаційними заходами. Деякі країни СНД продовжували вводити обмеження в видобувній промисловості і деяких інших стратегічних галузях. Вивіз ПІІ з країн цього регіону також значно посилився. Практично повністю вивіз ПІІ відбувався в рамках розширення закордонних операцій російських ТНК, особливо низки тих крупних компаній, що займаються природними ресурсамиі і які прагнуть вийти на глобальний рівень, а також деяких банків, що розширюють свою діяльність з обхватом інших країн СНД.

Не дивлячись на побоювання, пов'язані з невизначеністю економічної ситуації в деяких розвинених країнах, притока ПІІ в розвинені країни разом збільшилася в 2007 році на 33%, досягнувши рекордного рівня 1248 млрд. доларів. В першу чергу це збільшення пояснювалося транскордонними ЗіП, проте певну роль грало і реінвестування доходів завдяки високим прибуткам іноземних філій. Сполучені Штати зберегли позиції найбільшої в світі країни - одержувача ПІІ. Процеси реструктуризації і концентрації на розширеному спільному ринку країн ЄС дали поштовх новій хвилі транскордонних придбань. Завдяки розміщенню крупних ПІІ в Сполученому Королівстві, Франції, Нідерландах і Іспанії, загальний об'єм притоки ПІІ в ЄС досяг 804 млрд. дол. - збільшення на 43%. Вперше з кінця 1990-х років активно розширилися потоки ПІІ до Японії.Розвинені країни зберегли свої позиції як крупні чисті експортери інвестицій, оскільки вивіз останніх злетів до рекордного рівня 1 692 млрд. доларів. Вартісний об'єм транскордонних ЗіП в розвинених країнах значно знизився у першому півріччі 2008 року в порівнянні з другим півріччям 2007 року.

Притока ПІІ в розвинені країни в 2006 році різко підскочила до 857 млрд. дол. - на 45% порівняно з рівнем попереднього року - як результат ще однієї хвилі транскордонних ЗіП. В результаті енергійного зростання в 2006 році притока ПІІ в Сполучені Штати склала 175 млрд. дол., при цьому рекордної відмітки досягли інвестиції в хімічну промисловість, а в Канаді в результаті хвилі транскордонних ЗіП в гірничодобувному секторі притока ПІІ подвоїлася до рекордного рівня 69 млрд. дол. Притока ПІІ в 25 країн ЄС зросла на 9% і склала 531 млрд. дол. Як наслідок декількох крупних операцій з продажу зарубіжних філій японським компаніям притока ПІІ до Японії вперше з 1989 року поміняла знак на негативний (-6,5 млрд. дол.). Частка іноземних інвестицій з країн, що розвиваються, в сукупному вартісному об'ємі транскордонних ЗіП склала в 2006 році 9% проти 7% в 2005 році, що значною мірою пояснювалося висновком ряду мегаухвал.Вивіз ПІІ з розвинених країн також зріс на 45%, склавши 1 трлн. доларів. Сполучені Штати і п'ять країн ЄС входять до числа десяти найбільших зовнішніх інвесторів в світі. Хоча головною причиною значного збільшення транскордонних ЗіП в секторі фінансових послуг було дерегулювання, що продовжувалося, у фінансовій сфері, операції в гірничодобувній промисловості підстібалися високими цінами на сировинні товари і консолідаційними заходами.

Притока ПІІ в розвинені країни в 2005 році збільшилася на 37% і досягла 542 млрд. дол., що складає 59% від світового об'єму. З цієї суми 422 млрд. дол. поступили в 25 країн - членів ЄС. Частка Сполученого Королівства - найбільшого окремого одержувача загальносвітових ПІІ - склала 165 млрд. дол. Десять нових членів ЄС разом узяті привернули 37 млрд. дол. - зростання на 19% порівняно з 2004 роком і черговий новий рекордний рівень. Притока ПІІ в Сполучені Штати склала 99 млрд. дол., що є істотним зниженням в порівнянні з 2004 роком. Хоча значно більш ніж 90% всіх потоків інвестицій в розвинені країни виходили з інших розвинених країн, було відмічено і декілька випадків крупних інвестицій ТНК з країн, що розвиваються. Відтік ПІІ з розвинених країн дещо знизився з 686 млрд. дол. до 646 млрд. дол., головним чином із-за скорочення відтоку інвестицій із Сполучених Штатів. Притока ПІІ в розвинені країни збільшилася у всіх трьох секторах: у секторі видобувної промисловості і сільського господарства, оброблювальній промисловості і секторі послуг. Відповідно до загальносвітової тенденції істотно зросли вкладення в сегменті природних ресурсів. В оброблювальній промисловості ряд нових членів ЄС (особливо Угорщина, Польща, Словаччина і Чеська Республіка) укріпили свої позиції як переважні майданчики для розміщення автомобільного виробництва. У 2005 році йшли жаркі політичні дебати по різних аспектах ПІІ і особливо транскордонних ЗіП в розвинених країнах. З одного боку, деякі країни, зокрема десять нових членів ЄС, продовжують приватизацію, знижують податки на доходи корпорацій і пропонують нові стимули для залучення додаткових ПІІ. З іншого боку, як наслідок активізації діяльності по лінії ЗіП в декількох країнах висловлювалася стурбованість по цілому ряду питань. На рис. 2.10. показано динаміку притоки ПІІ до розвинених країн.

Рис. 2.10. Динаміка притоки ПІІ до розвинених країн

За три роки ПІІ в розвинені країни збільшилися у 2,5 рази, тобто на 50% щороку. В першу чергу це збільшення пояснювалося транскордонними ЗіП, проте певну роль грало і реінвестування доходів завдяки високим прибуткам іноземних філій. Також розвинені країни виступали і найкрупнішим джерелом експорту ПІІ.

Взагалі оскільки основною формою експансії ТНК є вивіз капіталу в формі ПІІ, то ми бачимо, що ТНК рухають величезні капітали. Суми ПІІ часто набагато перевищують бюджети деяких країн. Це показує наскільки мощними і впливовими виявляються міжнародні корпорації. За три роки майже по всіх регіонах світу відбувалося зростання потоків ПІІ, що свідчить про подальший розвиток інтернаціоналізації міжнародних економічних відносин і посилення ролі ТНК.

РОЗДІЛ 3

Перспективи розвитку ТНК

3.1 Напрямки подальшого розвитку ТНК

На нашу думку, джерелом ефективного функціонування ТНК як феномена в сучасному економічному житті, є використання ефективного (инвестиційного з опорою на іновації) шляху економічного розвитку. Важливо і те, що керівництво материнської компанії ТНК гнучко адаптується до світових экономічних процесів, володіє економічною владою і фінансовими можливостями, іспользує ноу-хау і передові методи управління виробничими процесами.

Як було показано в попередньому розділі, ТНК йдуть по шляху використання інвестицій, які за 3 останні роки постійно збільшувалися. Об’єм ПІІ в світі в 2007 році склав 1,9 трлн. дол. Безумовно транснаціоналізація світової економіки-це крок уперед. Але взаємодія ТНК з національними економіками може бути як на користь, так і навпаки.

ПІІ роблять різний вплив на економіки розвинених країн та країн що розвиваються. Розвинені країни безумовно виграють від активізації потоків ПІІ. Притока ПІІ в розвинені країни стає додатковим стимулом подальшого розвитку і без того вже високоефективної економіки.

Що стосується країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою, то тут ситуація складніше. Проаналізувавши рух і наслідки ПІІ по регіонах світу, ми вважаємо, що ПІІ роблять позитивний вплив на економіку приймаючої країни тільки за наявності чіткої урядової програми взаємодії з іноземними інвесторами і грамотної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій. Необхідною умовою позитивного впливу ПІІ, що приходять в країну, є високий ступінь конкуренції в тих галузях, в які приходять іноземні інвестиції. Таким чином, дії приймаючої сторони із стимулювання або гальмування конкуренції є найважливішим чинником, що визначає чи буде ефект від присутності в економіці країни глобальних фірм позитивним або негативним. Іншою найважливішою умовою позитивного впливу ПІІ на економіку приймаючої країни є, на нашу думку, налагодження зв'язків глобальних компаній з місцевими виробниками, оскільки саме ці зв'язки є найбільш могутнім каналом для перетікання навиків, знань і технологій від іноземних філій в місцеву економіку. Такого роду зв'язки вигідні і для іноземних філій і для вітчизняних постачальників, а також в цілому для економіки країни, де вони формуються. Для іноземних філій зв'язки з місцевими постачальниками забезпечують зниження виробничих витрат в приймаючих країнах, дозволяють підвищити рівень спеціалізації і гнучкості при чіткішій адаптації технології і продукції до місцевих умов. Наявність розвинених в технологічному відношенні постачальників може відкрити іноземним філіям доступ до зовнішніх технологічних і кадрових ресурсів і тим самим забезпечити підживлення їх власних іноваційних зусиль. Прямим результатом впливу таких зв'язків на вітчизняних постачальників, як правило, є зростання виробництва і зайнятості. Ці зв'язки здатні також послужити каналом для обміну знаннями і навиками між фірмами, що співпрацюють. Така мережа зв'язків може зробити внесок до підвищення ефективності виробничої діяльності, зростання виробництва, нарощування технологічного і управлінського потенціалу, а також в диверсифікацію ринків. І нарешті, для приймаючої країни в цілому такі зв'язки служать стимулятором економічної активності, а там, де місцеві ресурси заміщають ті, що імпортуються, покращують стан платіжного балансу. Зміцнення позицій місцевих постачальників може привести до перетікання відчутних і невідчутних активів в решту частини економіки приймаючої країни і сприяти динамічному розвитку підприємницького сектора.

3.2 ТНК і глобалізація

Відносно того, які сили в майбутньому будуть визначати світовий політичний і економічний процес, думки експертів розходяться. Одні, як, наприклад, директор Інституту проблем глобалізації М. Делягин[20], вважають, що “світова економіка скоро перестане існувати на рівні окремих держав, перемістившись, з одного боку, на наднаціональний рівень глобальних груп капіталів і технологій, а з іншої на внутрішній рівень політичного життя однієї країни, контролюючої основну частину цих капіталів і технологій”. У захист своєї точки зору автор наводить результати аналізу діяльності ТНК на території США, де концентрація різних ТНК максимальна. США використовують ТНК для ефективної реалізації своїх національних інтересів за межами своєї території. Але, з іншого боку, самі ці інтереси виробляються державою під сильною дією ТНК і виражають в першу чергу їх власні інтереси. Таким чином, найважливіша частина функцій держави, така як вироблення національних цілей і пріоритетів в міжнародній економічній і політичній діяльності, знаходиться під сильним впливом транснаціонального капіталу.

Але існує і інша точка зору. Наприклад, Мартін Волф,[28] заступник головного редактора і керівник економічного відділу “Financial Times”, бачить майбутнє економік держав не в такому сумному світлі. На його переконання, глобалізація - це не доля, а свідомий вибір; уряд кожної держави приймає рішення про ступінь його міжнародної економічної інтеграції, використовуючи різні законодавчі, митні і податкові інструменти тиску. Це рішення з одного боку накладає деякі обмеження на здатність уряду збирати податки, перерозподіляти доходи, а також робити вплив на макроекономічні умови. Проте ці обмеження не слід перебільшувати. Надалі, як вважає М. Волф, національні держави не втратять своєї ролі і впливу, зберігши своє значення на світі, що змінюється.

Свою точку зору має Дж. Перкінс[20], який був аналітиком в „Main” одній з крупних ТНК США. У своїй книзі „Сповідь економічного килера” він розкриває хижацьку сутність ТНК, які, на його думку, нав’язують свої інтереси та витягують ресурси з єкономічно і політично слабких країн, які таким чином перетворюються на ресурсних донорів заможних країн.

Цікавою є точка зору В.І.Леніна[4, с.136], який в своїй роботі „Імперіалізм як вища стадія капіталізму” описав становлення міжнародних монополій, їх розвиток та подальші перспективи. Ось що він пише: „Тісні зв'язки між окремими банками природно ведуть також до зближення між синдикатами промисловців, яким протегують ці банки. Одного дня ми прокинемося, і перед нашими здивованими очима виявляться одні тільки трести. Іншими словами: старий капіталізм, капіталізм вільної конкуренції з безумовно необхідним для нього регулятором, біржею, відходить в минуле. Капіталізм давно створив усесвітній ринок. І по мірі того, як ріс вивіз капіталу і розширювалися всіляко закордонні і колоніальні зв'язки і "сфери впливу" найбільших монополістичних союзів, справа "природно" підходила до усесвітньої угоди між ними, до утворення міжнародних картелів. Фінансовий капітал і трести не ослабляють, а підсилюють відмінності між швидкістю зростання різних частин усесвітнього господарства. Типові для епохи міжнародних трестів не тільки дві основні групи країн: що володіють колоніями і колонії, але і різноманітні форми залежних країн політично, формально самостійних, на ділі ж обплутаних мережами фінансової і дипломатичній залежності».

Ось які перспективи на його думку чекають на крупні міжнародні монополії: «Всяка монополія породжує неминуче прагнення до застою. Оскільки встановлюються, хоч би на якийсь час, монопольні ціни, остільки зникають до певної міри спонукальні причини до технічного, а отже, і до всякого іншого прогресу, руху вперед; остільки є далі економічна можливість штучно затримувати технічний прогрес. Зразок: у Америці якийсь Оуенс винайшов машину для виготовлення пляшок, що призводить революцію у виробленні пляшок. Німецький картель пляшечних фабрикантів скуповує патенти Оуенса і кладе їх під сукно, затримує їх застосування”.

Як ми бачимо на думку Леніна крупні міжнародні монополії мають тенденцію до злиття друг з другом перетворюючись таким чином на гигантськи всесвітні монополії. Здається, що він має рацію. Зараз мибачимо, наприклад, що світовий ринок літаків поділяють усього дві ТНК- Боинг та Ейрбас, не так давно злились дві найкрупніші ТНК в галузі металургії- Арселор та Міттал стіл. І ця тенденція продовжується. В Україні, наприклад, дві монополії контролюють більш 90% видобування залізорудної сировини та виробництва коксу. Це призводить до постійної боротьби металургів з підвищенням цін монополістом. 5-6 компаній володіють майже усіма металургійними підприємствами та трубними заводами[29].

Відомий історик та дослідник проблем глобалізації С. Кара-Мурза[30] торкається ще однієї сторони діяльності ТНК. На його думку створюючи на периферії анклави сучасного виробництва, ТНК обов'язково проводять "демодернізацію" і навіть архаїзацію решти частин виробничої системи.

В сучасному світі усе частіше говорять про те, що крупним ТНК не завжди вигідно допускати на ринок нові розробки, яки зробили не вони. Їм не потрібна ситуація коли вони вкладають величезні гроші в просування на ринок якогось товару, а потім з’являється нова, революційна розробка, яка набагато краща за товар прозводимий ТНК. Тоді вони просто купляють патент на цей товар і не дають йому ходу.

В цілому ТНК — це достатньо складне явище, що постійно розвивається, в системі світогосподарських зв'язків, що вимагає пильної уваги, вивчення і міжнародного контролю.

ВИСНОВКИ

В курсовій роботі було розглянуто світові процеси транснаціоналізації і роль ТНК в міжнародному економічному житті. За результатами дослідження з’ясовується, що процеси транснаціоналізації в світі продовжують прискорюватися і роль ТНК посилилася за останні роки і продовжує посилюватися. Транснаціональні корпорації стали найважливішими дійовими особами в сучасному світовому господарстві, граючи роль, яку важко переоцінити в системі міжнародних економічних відносин. Для ведучих промислово розвинених країн саме закордонна діяльність їх ТНК визначає характер зовнішньоекономічних зв'язків. ТНК володіють великими можливостями дії на економіку країн перебування. Операції між підрозділами ТНК, розташованими в різних країнах, є істотною частиною зовнішньоторговельних оборотів і розрахунків навіть крупних західних країн. Глобалізація діяльності корпорацій дозволяє їм переводити з країни в країну у своїх інтересах величезні ресурси.

Суми прямих іноземних інвестицій, що є показником активності ТНК, за останні три роки продовжували збільшуватися по всіх регіонах. З 2005 по 2007 роки притока ПІІ по всіх країнах світу збільшилася вдвічі досягнувши 1,9 трлн. дол. Основним джерелом і отримувачем інвестицій залишилися заможні країни (США, Західна Звропа, Японія).

Основою росту ПІІ були транскордонні злиття і поглинання. Вони забеспечили левову частку загальносвітових ПІІ.

Більшість ТНК (майже 60%) зайняті в сфері виробництва, 37% - в сфері послуг і тільки 3% в сфері видобувної промисловості та сільського господарства.

При розгляді еволюції міжнародних транснаціональних корпорацій в світовому господарстві, а також їх подальших перспектив розвитку можна констатувати, що сьогодні ТНК реально є могутньою силою і локомотивом світової економіки, вони грають величезну роль в міжнародній торгівлі й розповсюдженні передових технологій. Без них сьогодні практично неможливе закріплення на найважливіших світових ринках, особливо продукції з високою доданою вартістю. Досвід показує, що ТНК нерідко є істотними, а деколи і єдиним провідником національних компаній на світові ринки. Уряди багатьох країн здійснюють програми підтримки співпраці ТНК і місцевих фірм.

Говорячи про загальносвітові і регіональні аспекти розвитку ТНК і їх взаємодії з національними державами можна сказати, що процеси інтернаціоналізації і глобалізації навряд чи можуть призвести до ліквідації ділення світового господарства на центральні і периферійні зони. Вони виникатимуть і функціонуватимуть на новому рівні в результаті процесу міжнародного розподілу праці, що розвивається. Саме під впливом цього процесу в осяжному майбутньому збережуться окремі частини світового господарства, що знаходяться на різних рівнях розвитку і виконують різні функції на глобальному, континентальному, локальному рівнях.

В цілому динаміка і тенденції розвитку ТНК в світі свідчать про те, що йде процес подальшої транснаціоналізації економік окремих країн та світу вцілому. ТНК дуже швидко набувають все більшої сили. Це є об’єктивний процес який вже не можна зупинити.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андріанов В.Д. Росія в світовій економіці: Підручник для вузів. М.: Вид-во Владос, 1998 р.

2. Булатова А.С. Світова економіка і міжнародні економічні відносини: підручник під ред. проф. А. С. Булатова, проф. Н.Н. Лівенцева. – М.: Магістр, 2008.

3. Градобітова Л.Д., Ісаченко Т.М. Транснаціональні корпорації в сучасних міжнародних економічних відносинах. М.: «Анкил», 2002.

4. Ленін В.І. Повне зібрання творів.- Т. 26. – М. – 1976.

5. Николаєва І.П. Світова економіка. Навчань. допомога для вузів. 2-е видання, перероблене і доповнене. М.:ЮНИТИ-ДАНА, 2000.

6. Мельянцев В.А., Схід і Захід в другому тисячолітті: економіка, історія і сучасність. М.: Видавництво “Справа і сервіс”, 1996.

7. Владимірова І.Г. Дослідження рівня транснаціоналізації компаній//Менеджмент в Росії і за кордоном. – № 6. – 2001.

8. Губайдулліна Ф. Прямиє іноземні інвестиції, діяльність ТНК і глобализация//Світова економіка і міжнародні відносини. – № 2. – 2003.

9. Корольова І.С. Світова економіка: глобальні тенденції за 100 років: підручник для вузів / І.С. Корольов. М.: Економіст, 2003.

10. Сейфуллаєва М.Е., Сейфуллаєва З.Б. Інтернаціоналізація економіки Росії як передумова реалізації міжнародного маркетинга// Маркетинг в Росії і за кордоном. – № 2. – 2000.

11. Стрибав Е., Попов А., Рябов С., Чеховський Н. «Маркс возвращается»// РБК, – №5, – 2008.

12. Чеховський Н. Назад до минулого»// РБК. – №5. – 2008.

13. Сайт «vedomosti.ru»

14. Сайт «unctad.org»

15. Сайт «erudition.ru»

16. Сайт «globalist.ru»

17. Сайт «antіglobalist.ru»

18. Сайт «ostro.ru»

19. Сайт «zaistinu.ru»

20. Сайт «contr-tv.ru»

21. Сайт «toyota.com»

22. Сайт «ge.com»

23. Сайт «ford.com»

24. Сайт «vodafon.com»

25. Сайт «total.fr»

26. Сайт «lenta.ru»

27. Сайт «rbc.ru»

28. Сайт «meta.ua»

29. Сайт «ukrrudprom.ua»

30. Сайт «obozrevatel.ua»

31. Сайт «pravda.com.ua»