ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ 1. База співробітництва України з НАТО
1.1. Нормативно – правова база відносин України і НАТО
1.2. Основи функціонування НАТО
РОЗДІЛ 2. Можливі негативні наслідки вступу України до НАТО та перешкоди
2.1. Можливий негатив або ж міфи про НАТО
2.2. Інші перепони вступу України до НАТО
РОЗДІЛ 3. Переваги вступу України до НАТО
3.1. Перспективи національного ОПК у разі вступу України до НАТО
3.2. Переваги вступу в НАТО для країни і її громадян
3.3. Аналіз наслідків вступу України до НАТО для взаємовідносин з Росією
3.4. Скільки коштуватиме українцеві членство в НАТО
ВИСНОВКИ
Список використаної літератури
Вступ
Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року Україна стала повноцінним суб’єктом міжнородних відносин. Цей факт зумовив ряд наукових та практичних розробок у сфері міжнародних відносин. Адже, для здійснення ефективної зовнішньої політики держави необхідні і стабільний зовнішньополітичний курс, і нормативно-правова база даних відносин, і наукове обґрунтування, дослідницькі роботи і практичні розробки з даних питань. Саме тому значна кількість українських та зарубіжних науковців значну увагу приділяють геополітичному положенню України, історико-політичному аналізу її зовнішньої політики, розробці нових альтернативних стратегій її відносин з іншими державами. Власне і політичні діячі не стоять осторонь даної проблеми. Адже для керівництва держави дане питання є вкрай актуальним. Ґрунтовне розуміння основ міжнародних відносин, особливостей регіону та геополітичних та державних інтересів України дає змогу зробити зовнішню політику України поступовою, ефективною та стабільною.Особливої уваги дане питання здобуло 1 травня 2004 після вступу більшої частини сусідів України першого порядку до Європейського Союзу та ратифікації Верховною Радою України Конвенції про Єдиний Економічний Простір. Адже саме в ці умови вимагають від України рішучості щодо визначення своїх зовнішньо-політичних пріоритетів та державних інтересів.
Саме тому ряд українських, зарубіжних дослідників, інститутів політичних, соціологічних досліджень приділяють значну увагу як науково-теоретичним розробкам так і практичним рекомендаціям у даній сфері. Зокрема, О.М. Паламарчук та О.В. Баган ґрунтовно досліджують геополітичне положення України, що відповідно дає змогу аналізувати її можливості як суб’єкта міжнародних відносин. У свою чергу О.І. Шаблій подає інше бачення принципів визначення геополітичного положення, тобто він акцентує на зовсім інших аспектах. Інститут Відкритик Досліджень НАН України на чолі з науковцями В.Р. Колодком, В.А. Ткаченком, Г.В. Балашовим, А.І. Грищенком, О.І. Ляшенком, Л.П. Сопруцьким розробили ряд практичних розробок по ефективному використанні геополітичного положеня нашої держави у її міжнародних відносинах.
Проте багато українських дослідників присвятили свої наукові розробки і вужчим питанням. Наприклад, відносини України з Європейським Союзом досліджували у свої працях В.О. Вакулевич, В.О. Копійка, Т.М. Шинкаренко, М.А. Попович. Ці науковці вважають розвиток тісних взаємовідносин України з Європейським Союзом єдиним правильним зовнішньо-політичним курсом України, виходячи з економічних, політичних та культурних традицій. Проте дослідники даного питання такі як, В.В. Бойцова, О.І. Ляшенко, Л.П. Сопруцько з іншої точки зору підходять до розгляду даної проблеми. На їхню думки, якщо і розглядати можливість вступу України і Європейський Союз, то це повинно здійснюватись лише після повного утвердження України як суб’єкта міжнародних відносин та економічно і культурно розвиненої держави. Викладачі кафедри політології Львівського Національно університету імені І.Я. Франка провели ряд політико-соціологічних досліджень на тему України і НАТО. В основному ці дослідження дають змогу проаналізувати, яка користь від вступу України в НАТО для нашої держави так і для Північно-Атлантичного Альянсу.
Зарубіжні науковці також приділяють значну увагу аналізу геополітичного положення та міжнародних відносин за участю України, а також проводять ґрунтовні дослідження по даних темах. Зокрема це З. Бжезинський, Д. Руж мон, В. Гжегож, В. Гринев, А. Гугель, А. Мошес, Є Козакевич, В. Іванов та інші.
Такі ґрунтовні теоретичні, методологічні та практичні розробки по даній темі дають змогу дослідити та проаналізувати її об’єктивно.
Об’єктом дослідження в даної доповіді є українська держава як суб’єкт міжнародних відносин та напрямки її зовнішньої політики. Предметом дослідження даної доповіді є політичні, економічні та культурні відносини України з державними союзами та міжнародними організаціями в контексті її геополітичного становища за період від її становлення як повноцінного суб’єкта міжнародних відносин до теперішнього часу.
В роботі були використані методи порівняння, аналогії, екстраполяції, аналізу та синтезу, історичної ретроспективи, індукції та дедукції, абстракціонізму.
Метою дослідження є аналіз становища та діяльності України як суб’єкта міжнародних відносин і можливого вступу до НАТО.
Основними завданнями доповіді є:
Дослідження геополітичного становища України
Аналіз нормативно-правової бази відносин України і НАТО
РОЗДІЛ 1. База співробітництва України з НАТО
1.1.
Нормативно – правова база в
і
дносин Укра
ї
ни
і
НАТО
Початком співпраці України та НАТО прийнято вважати листопад 1992 року, коли відбувся офіційний візит Генерального секретаря НАТО Манфреда Вернера в Україну. Того ж року Президент України Леонід Кравчук відвідав штаб-квартиру НАТО у Брюсселі. 8 лютого 1994 року Україна, перша з пострадянських країн СНД, підписала рамкову угоду програми НАТО “Партнерство заради миру”, а 14 вересня 1995 року було офіційно затверджено індивідуальну програму партнерства України з НАТО [40, ст. 211]. Наступним кроком, який наближав Україну до Північноатлантичного альянсу, стало підписання Хартії про партнерство України з НАТО у Мадриді 9 липня 1997 року[32, ст. 9].Хартія представляє собою документ, на основі якого визначаються сучасні умови світової безпеки, ролі НАТО у її підтриманні, становища та значення України у процесі збереження миру, взаємовідносини України і НАТО, зобов’язання України перед країнаим- членами НАТО. Вона складається із 5 розділів: кожен з яких регламентує відносини у певній сфері діяльності. “Україна та Організація Північноатлантичного договору (НАТО) і її держави-члени, спираючись на зміни у середовищі безпеки в Європі, будучи переконаними, що незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі та на континенті в цілому беруть на себе зобов'язання у подальшому розширити та посилити своє співробітництво та розвивати особливе та ефективне партнерство, яке сприятиме забезпеченню більшої стабільності та спільних демократичних цінностей в Центрально-Східній Європі” [29, ст. 31].
У листопаді 1998 року було презентовано програму співробітництва з НАТО до 2001 року. У документі вказувалося, що стратегічною метою України є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур та повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки.
Державна програма співробітництва України з НАТО розрахована на 2001 - 2004 роки [6], є логічним продовженням попередньої і має на меті забезпечити максимально повне та якісне виконання Хартії. На нашу думку, дана “Програма дій Україна - НАТО” забезпечує реалізацію “Хартії про партнерство України з НАТО” на державному рівні, також її реалізація підтверджена Указом Президента України від 27 січня 2001 року.
Основним документом, де розроблені практичні рекомендації, що партнерських стосунків України і НАТО є План дій Українга – НАТО, що ухвалений на засіданні Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ, в м. Прага 22 листопада 2002 року. Цей План дій було розроблено відповідно до рішення Комісії Україна-НАТО з метою поглиблення і розширення відносин Україна-НАТО. Метою цього Плану дій є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України для досягнення її мети повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і для створення стратегічних рамок для існуючого і майбутнього співробітництва Україна-НАТО відповідно до Хартії.
Професори Нью-Йорксьекого університету Стейнгер Г. Та Сейнер Дж. проаналізувавши основну законодавчо-правову базу взаємовідносин України з НАТО, зробили висновок про належний рівень декларованих положень та практичних розробок та рекомендацій, що повинні сприяти втіленню поставленої мети та завдань даних взаємовідносин. Проте нормативно закріплена діяльність між Україною і НАТО все ж не визначає готовність до подання заявки на вступ до цієї міжнародної структури. [19, ст. 405]. Відомо, що для цього держава-претендент має відповідати ряду вимог не тільки соціально-економічного характеру. Мають бути врегульовані питання щодо територіальних претензій до країн-сусідів (спір України і Румунії щодо острову Зміїний досі не розв'язано), потрібно провести модернізацію військової техніки згідно із стандартами НАТО. Водночас, певний оптимізм можуть давати результати роботи комісії Україна-НАТО у Рейк'явіку так і те, що президент України підтвердив, що Україна готова до співробітництва з Альянсом до тієї межі, на яку погодиться сам Альянс [10, ст.17]. На нашу думку перспективи членства України в НАТО передусім залежать від того, чи зуміє Україна довести правдивість свого європейського вибору, чи вона й надалі коливатиметься між Росією та Європейським союзом, вважає експерт. Британський аналітик Джеймс Шер, який консультує НАТО з питань України, вважає, що “українській стороні не варто сподіватися на оголошення в НАТО кардинальних змін у статусі України”. Дж.Шер наголосив: “звичайно НАТО має політику відкритих дверей, проте рішення географічного розширення, яке відбувається, потребуватиме більше стратегічних міркувань від урядів країн НАТО, ніж вони уявляли” [19, ст.321]. Можна по-різному оцінювати альянс і його рух на Схід та міру корисності для України співробітництва з НАТО, але неможливо не рахуватися з цією найпотужнішою і впливовою військово-політичною структурою.
Таким чином, відносини України з НАТО ґрунтовно закріплені у нормативно-правових документах, що дає позитивний результат у практичному співробітництві. На нашу думку розвиток відносин з альянсом сприяє підвищенню ролі України в системі європейської безпеки, проведенню військової реформи та зміцненню демократичних перетворень у країні. У кінцевому підсумку, він сприяє зміцненню безпеки держави.
1.2. Основи функціонування НАТО.
З метою бiльш тiсної євроатлантичної iнтеграцiї Україна продовжуватиме проводити внутрiшню полiтику, основану на змiцненнi демократiї та верховенствi права, повазi до прав людини, принципi розподiлу влад i незалежностi судiв, демократичних виборах вiдповiдно до норм Органiзацiї з безпеки та спiвробiтництва в Європi (ОБСЄ), полiтичному плюралiзмi, свободi слова, повазi до прав нацiональних та етнiчних меншин та недискримiнацiї за полiтичними, релiгiйними або етнiчними ознаками. Це включатиме забезпечення адаптацiї чинного законодавства для втiлення зазначеної полiтики.
Зважаючи на орiєнтацiю зовнiшньої полiтики України на європейську i євроатлантичну iнтеграцiю, включаючи її заявлену перспективну мету v членство в НАТО, Україна продовжуватиме розвиток законодавства, базуючись на загальних принципах демократiї та мiжнародного права.
Важливим елементом реформування правової системи є участь у конвенцiях Ради Європи, якi встановлюють спiльнi стандарти для європейських країн. Зусилля мають бути спрямованi на реформування правоохоронних структур, удосконалення механiзмiв забезпечення дотримання i виконання всiма державними та громадськими структурами принципу верховенства права, посилення ролi структур, що захищають громадянськi права.
Цiлi НАТО
1. змiцнення демократичних i виборчих iнституцiй;
2. змiцнення повноважень та незалежностi судової влади;
3. сприяння постiйному розвитку i змiцненню громадянського суспiльства, верховенству права, захисту основних прав людини i громадянських свобод;
4. забезпечення свободи вiросповiдання;
5. забезпечення свободи зiбрань;
6. завершення адмiнiстративної реформи;
7. змiцнення цивiльного демократичного контролю над Збройними Силами i сектором безпеки в цiлому;
8. боротьба з корупцiєю, вiдмиванням грошей та незаконною економiчною дiяльнiстю шляхом економiчних, правових, органiзацiйних i правоохоронних заходiв; проведення необхiдних заходiв для вилучення зi списку FATF, зокрема прийняття та iмплементацiя закону, який вiдповiдає стандартам FATF;
9. забезпечення рiвноваги мiж трьома гiлками влади v законодавчою, виконавчою та судовою v шляхом конституцiйних i адмiнiстративних реформ i забезпечення їхньої ефективної спiвпрацi.
Україна i НАТО мають спiльне бачення об-єднаної i вiльної Європи i спiльну рiшучiсть боротися з тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення (ЗМЗ), регiональною нестабiльнiстю та iншими загрозами безпецi.
Реформа у галузi оборони i безпеки
Принципи
Україна залишається вiдданою подальшому проведенню реформ у галузi оборони та безпеки, спрямованих на реструктуризацiю та перетворення нацiональної структури оборони та безпеки на демократично контрольовану та ефективну органiзацiю, що здатна забезпечити державний суверенiтет i територiальну цiлiснiсть та сприяти змiцненню миру та стабiльностi в євроатлантичному регiонi.
Запроваджуючи цi реформи у галузi нацiональної оборони i безпеки, Україна прагне адаптувати свої структури i завдання до загроз безпецi, якi змiнюються, на євроатлантичному просторi, вiдiйти вiд принципу ?кругової територiальної оборони країни¦, враховувати необхiднiсть розвитку як воєнних, так i невоєнних аспектiв врегулювання криз.
В той час як зусилля, зосередженi на реформуваннi Збройних Сил України, залишатимуться прiоритетом, у контекстi нових загроз безпецi Україна прагне бiльш повно використовувати сили та засоби Держкомкордону, МВС та МНС. Реформа iнших силових структур, таких як Прикордоннi вiйська, посилить можливостi України щодо запобiгання нелегальному перемiщенню наркотичних, радiоактивних та iнших заборонених речовин, людей, передачi технологiй подвiйного призначення, а також боротьби з транскордонною злочиннiстю.
Цiлi
1. реформування Збройних Сил України з метою перетворення на добре пiдготовленi та оснащенi, бiльш мобiльнi та сучаснi збройнi сили, здатнi вiдповiдати на загрози безпецi, захищати територiю держави та робити внесок до миротворчих i гуманiтарних мiсiй пiд егiдою мiжнародних органiзацiй;
2. посилення цивiльного контролю над Збройними Силами України та iншими вiйськовими формуваннями, включаючи пiдвищення рiвня спiвробiтництва з Парламентом i посилення його контролю, а також бiльш активну участь цивiльних осiб у процесi прийняття рiшень у галузi безпеки;
3. змiцнення державних структур з метою покращання реагування на виклики, пов-язанi з невiйськовими i асиметричними загрозами;
4. посилення державної мiжвiдомчої координацiї мiж Мiнiстерством оборони, Мiнпромполiтики, Прикордонними вiйськами, МНС i МВС з метою покращання реагування на наслiдки природних та антропогенних катастроф, включаючи терористичними акти;
РОЗДІЛ 2. Можливі негативні наслідки вступу України до НАТО та перешкоди
2.1. Можливий негатив або ж міфи про НАТО
Розпад Організації Варшавського Договору та проголошення Україною своєї незалежності поставили важливе завдання - гарантувати національну безпеку нашої держави.
Займаючи важливе місце на Європейському континенті, цілком природно, що ще в Декларації про державний суверенітет 1990 року Україна заявила про наміри взяти участь в європейських структурах у контексті сприяння і зміцнення миру та безпеки.
Незнання проблеми часто породжує хибне уявлення про природу НАТО, створює міфи про цю організацію. Міфи можливо розвіяти лише надавши суспільству об’єктивну інформацію про засади існування та функціонування Організації, про її внесок у зміцнення безпеки на європейському континенті та у світі.
Результати соціологічних досліджень виявили такі характерні для України міфи про НАТО: НАТО – агресивний імперіалістичний блок; НАТО може втягти Україну у військові дії; вступ до НАТО потребуватиме значних додаткових коштів тощо.
Частково це пов’язано з тим, що протягом тривалого періоду під час протистояння соціалістичного табору країнам західної демократії радянська система приховувала правдиву інформацію щодо ідеології НАТО, а також нав’язувала думку про ворожість Північноатлантичного Альянсу.
Отже, що ж таке НАТО?
На сьогодні НАТО вважається найкраще організованою та дієвою міжнародною організацією у сфері оборони, безпеки та політики. Ідеологія Організації Північноатлантичного договору викладена у Договорі, укладеного у Вашингтоні 4 квітня 1949 року десятьома європейськими та двома північноамериканськими незалежними країнами, які взяли на себе зобов’язання щодо забезпечення взаємної оборони.
НАТО – це міжурядова організація, політико-безпековий союз, об’єднаний спільною системою цінностей, до яких належать демократія, свобода, верховенство права, вирішення спорів мирним шляхом і ринкова економіка.
Хто є членами НАТО?
На сьогодні, після 5 хвиль розширення, членами НАТО є 26 країн: Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Франція, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Болгарія, Словаччина і Словенія.
Які цілі НАТО?
Нині, у XXI, столітті перед Альянсом постає цілий комплекс стратегічних цілей та завдань, які докорінно відрізняються від колишніх, зокрема подолання наслідків поділу Європи за часів «холодної війни», зміцнення демократії в країнах Центральної та Східної Європи.
Мова йде про боротьбу зі зброєю масового знищення, тероризм та країни із нелегітимними режимами, в яких може виникнути спокуса застосувати таку зброю або передати її терористам.
Щоб зберегти свій авторитет і довіру громадськості країн всього світу, не тільки Заходу, Альянс повинен протистояти цим загрозам і відповідати на нові виклики.
Які цінності захищає Альянс?
На сьогодні НАТО продовжує залишатися практично єдиною дієвою та високоорганізованою інституцією колективної безпеки, діяльність якої грунтується на високих стандартах у сфері захисту прав людини, демократизації суспільства, рівня розвитку економіки й соціальних надбань та військових стандартів.
Правова основа існування та діяльність НАТО
Північноатлантичний договір – головний документ Організації, який відповідає вимогам Статуту Організації Об’єднаних Націй та є легітимним міжнародним договором.
Країни-члени взяли на себе зобов’язання підтримувати та розвивати свою обороноздатність, індивідуально та спільно забезпечувати основу для колективного воєнного планування.
Договір про створення НАТО забезпечує рамки для консультацій між країнами членами, коли одна з них відчуває, що її безпека знаходиться під загрозою.
Договір проголошує, що кожна європейська держава, котра здатна втілювати у життя принципи цього Договору та сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні може бути запрошена до членства в Альянсі.
Розвіяти туман міфів про Північноатлантичний Альянс – це дати можливість людям побачити справжнє обличчя НАТО та потенційне місце України в цій Організації.
Міф 1. НАТО - агресивний блок
Завданням НАТО є колективна безпека та оборона, а не напад чи агресія, про що записано в основоположному документі Організації – Вашингтонському договорі 1949 року. НАТО у своїх принципах і діяльності дотримується норм ООН і діє за її мандатом.
Ідея об’єднатися на постійній основі заради встановлення миру є логічним протиставленням викликам Другої світової війни і необхідності спільних дій союзників у боротьбі з фашизмом. Вона була закладена Президентом США Ф.Д.Рузвельтом і Прем’єр-міністром Великої Британії У.Черчіллем у серпні 1941 року під час підписання “Атлантичної хартії”. Документ, який встановив засади створення НАТО, був покладений в основу Декларації Об’єднаних Націй 1942 року, а пізніше – ООН.
Міф 2. Членство в НАТО зовсім необов'язкове для країни. Можна залишитися нейтральними
Світовий досвід показує, що нейтралітет сьогодні економічно, політично і безпеково невигідний. Нові непередбачувані загрози та виклики безпеці ставлять перед кожною цивілізованою країною проблему вибору: військовий нейтралітет чи участь у системі колективної безпеки.
При цьому, забезпечення нейтралітету вимагає залучення значних фінансових ресурсів. В нейтральних європейських країнах все чіткіше простежується тенденція до перегляду свого статусу, зростає думка про відмову від нейтралітету. Так нейтральні Австрія, Швеція, Швейцарія та Фінляндія, не будучи членами Альянсу, беруть активну участь, як і Україна, у програмі НАТО “Партнерство заради миру”. Фінляндія розпочала підготовку до остаточного узгодження стандартів своїх Збройних Сил та інфраструктури зі стандартами НАТО, що фактично може означати початок процесу вступу. Швеція має свій військовий контингент у складі триваючої миротворчої операції НАТО з реконструкції Афганістану. Окрім того, всі ці країни, окрім Швейцарії, є членами ЄС, який здійснює єдину зовнішню і безпекову політику, в рамках якої планується створення Сил ЄС швидкого реагування.
Міф 3. Вступ до НАТО вимагатиме від України значних додаткових витрат бюджетних коштів
Членство в НАТО не спричинить значного перебільшення запланованих витрат бюджетних коштів на військові цілі. В НАТО існує рекомендація, що національні витрати на оборону країни-члена Альянсу повинні складати близько 2% ВВП. Ще в 2000 році Верховна Рада прийняла рішення збільшити витрати на оборону до 3% ВВП, втім, реальні видатки у 2005 році становили 1,452% ВВП.
Військовий компонент НАТО вимагає суттєвих капіталовкладень у рамках національного бюджету. Однак основні гроші витрачаються не на нарощування кількості озброєнь, а на їх якісне поліпшення та на створення нормальних умов служби і життя для військовослужбовців та їх сімей.
В європейських країнах військові витрачають гроші на товари з магазинів і на послуги сервісних фірм, сприяючи створенню нових робочих місць і поліпшенню соціально-економічного становища місцевих жителів.
Міф 4. Вступ України до НАТО зіпсує відносини з Росією
На сьогодні Київ, так як і Москва мають партнерські стосунки з НАТО. При цьому слід наголосити, що Росія раніше за Україну започаткувала такі відносини, і їх стосунки постійно поглиблюються. У сфері практичної взаємодії з НАТО у 2005 році Росія в цілому випереджала Україну, яка заявила про своє прагнення набути членства в Альянсі. Тому природно, що НАТО не може стати ворожим до Росії зі вступом України до Альянсу.
Росія має спільні кордони з діючими членами НАТО – Польщею, Балтійськими державами, Норвегією. При цьому взаємини з цими країнами не тільки не стали гіршими, вони навіть зміцнилися, оскільки зміцнилися кордони та зросла ступінь їх безпеки, а отже – значно зменшилися можливості для діяльності міжнародних торговців людьми, наркотиками, зброєю, для нелегальних мігрантів.
Враховуючи потенційні загрози міжнародного тероризму, етнічних, релігійних та економічних криз, членство України в Альянсі значно підвищить гарантії національної безпеки України і беззаперечно – безпеки нашого стратегічно важливого сусіда – Росії.
Міф 5. Для України членства в ЄС досить і тому НАТО не потрібно
НАТО, на відміну від Європейського Союзу, вже сьогодні пропонує надійну, вивірену роками структуру безпеки, здатну встановлювати, підтримувати мир та боротися з викликами і загрозами безпеці.
Шлях до НАТО для України може бути набагато коротший, ніж до ЄС. Опинившись в «клубі» НАТО за одним столом переговорів з переважною більшістю країн ЄС, ми зможемо на рівних спілкуватися, краще вивчимо одне одного, призвичаїмося до вимог і стандартів Євросоюзу, зможемо досягти такого рівня політичного, соціально-економічного та безпекового розвитку, коли Європейський Союз виявить не тільки готовність до інтеграції України, а й сам запропонує членство.
2.2. Інші перепони вступу України до НАТО
Найбільш вражаючою та негативною виявилася позиція Нідерландів. Базуючись на даних із різноманітних джерел, на засіданні Північноатлантичної Ради на рівні міністрів закордонних справ 6 березня, Голландія приєдналася до тієї групи країн, політична поведінка яких по відношенню до України не викликала практично ніяких сумнівів.
Якщо було дійсністю те, що офіційна Гаага підняла руку проти приєднання України та Грузії до початку реалізації Плану дій щодо набуття членства після Бухарестського Самміту НАТО, тоді США потенційно втрачають ще одного, дуже важливого союзника на європейському континенті. На тлі того, що голландські підрозділи спільно з американцями, британцями та австралійцями несуть найбільш важкий тягар на півдні Афганістану, де, можливо, вирішується як доля місії, так і майбутнє афганської держави. Так, можливо, й майбутнє Північно-Атлантичного Альянсу.
Важко передбачити долю «помаранчевої революції», якщо б її дні співпали з не нідерландським, а з люксембурзьким, наприклад, президентством у ЄС та особистою позицією прем’єра Балкененде. І саме «країна тюльпанів» остаточно вирішила питання про так звану «європейську конституцію», положення якої були відверто спроектовані на різке зниження ролі НАТО в євроатлантичних координатах безпекового співробітництва з перспективою його повного демонтажу.
В Брюсселі 6 березня Україні, фактично, сказали «ні» шість «євроатлантичних союзників». Майже безпомилково можна вести мову про те, що промовчали, але приєдналися до цього табору ще три-чотири країни. Міріади та ієрархії оцінок, що лунали до, під час і одразу після засідання Ради можна класифікувати по свого роду висхідний, як за ступенем, скоріш за все помилкового та некоректного сприйняття, так і стратегічного проектування.
На самому низькому рівні знаходиться безапеляційна позиція щодо надзвичайно низького рівня підтримки самої ідеї членства в НАТО серед українського населення. Але про яке НАТО ведеться мова? Про НАТО часів протистояння єдиній світоглядній загрозі або про НАТО часів «стратегічних канікул» 90-х років, або про сучасне НАТО без якогось окресленого бачення свого майбутнього? Якщо про такий Альянс, тоді рівень підтримки серед українців у 20 % можна розцінювати для НАТО в якості дуже схильного авансу. А неадекватність сигналів від вищого керівництва країни на тлі глибокого несприйняття надскладних процесів у трансатлантичному середовищі та майже істеричних, але рефлекторно зрозумілих, дій опозиції, робить показник у 20 % майже фантастичним.
На більш високому рівні знаходиться російська протидія. Напевно, заради її посилення було прийнято рішення про запрошення «вже майже не президента» Путіна до румунської столиці. Розділена «путінським бізнесом» Європа, схоже на все, просто боїться. Але цей острах має складну внутрішню природу, що для пост-модернової конструкції ЄС вочевидь. І, скоріш за все, стає очевидним, що для багатьох в ЄС російський фактор виявився більш потужним, аніж клятви про трансатлантичну солідарність та «подальше розширення зони стабільності та безпеки» на європейському континенті. Кондолізза Райс у Брюсселі майже визнала це. Але яким чином вона могла діяти на тлі «політичного слабкого» Буша та враховуючи надскладну внутрішньополітичну боротьбу у себе на батьківщині?
Ще більш високий
несе безпосереднє, як наполягають багато хто з європейців, відношення до перспектив стратегічної союзницької узгодженості всередині Альянсу, що може бути ще більш трансформована вже навіть у разі приєднання України та Грузії до виконання ПДЧ. На цьому рівні навряд чи приймаються до уваги надзвичайно важливі аспекти перерозподілу тягаря як політичної, так і мілітаристської відповідальності серед майбутніх аплікантів.
І практично «зелене світло» для Хорватії, Албанії, Македонії – найбільш яскраве підтвердження такої поведінки. Як і попередні дві хвилі, «адріатична хвиля» знову стає історико-психологічним та морально-політичним актом та знову немовби повертаючи Альянс до минулого.
«Українська хвиля» та «грузинська хвиля», за всіма ознаками, поки що розбиваються об найбільш високий та небезпечний рівень– стратегічний. «Бухарестська катастрофа» України, що насувається, може стати, і скоріш за все стане, надзвичайно глибоким, черговим євроатлантичним водорозділом після Іраку 2003-року. Серед шести опонентів – чотири учасники сумно відомого «шоколадного самміту» у передмісті бельгійської столиці Тервюрені наприкінці квітня 2003 року.
Тервюрен – «ніж у серці Європи» та «рана в євроатлантичних відносинах, що не загоюється». Так дописували тоді багато хто з європейських та американських аналітиків та експертів. Бухарест реально ризикує стати «другим Тервюреном», тільки з більш фундаментальними наслідками. Але в Україні, так як і в Грузії, повинні чітко усвідомлювати, що вони стають, схоже на те, абсолютно природними детонаторами. На їхньому місці міг опинитися хтось інший, наприклад, Білорусь.
Після закінчення засідання Ради стало майже зрозумілим, що три країни «Адріатичної Хартії», фактично, зрівнялися у своїх шансах стати на один крок до запрошення до НАТО.
Поза сумнівом, Хорватія не викликала сумнівів і до цього. Згідно оцінок «Freedom House» 2007 року, країна знаходиться в ранзі «вільних», а тоді як Албанія та Македонія мають статус «частково вільних». До початку широкомасштабної урядової кампанії щодо підтримки вступу країни до НАТО, цей рівень коливався на позначці у 30 %. Після дуже важких президентських виборів у Сербії в лютому, рівень підтримки членства Хорватії у НАТО виріс відразу до 50 відсотків. А після подій у Белграді, пов’язаних з проголошенням незалежності Косово та нападом, зокрема, на посольство Хорватії, підтримка вступу зросла вже до 67 %.
В Албанії підтримка вступу до НАТО взагалі знаходиться на захмарній позначці у 90 %.
Верховний Головнокомандувач веде Україну до найбільш жорстокої зовнішньополітичної поразки з моменту набуття незалежності, яка напряму може бути пов’язана з безпековими та оборонними викликами.
Якимось чином можна розтлумачувати, фактично, втечу з Іраку, коли Грузія збільшила свою присутність вже до рівня двох тисяч військових, та до сих пір невизнання Косово. «Бухарестську катастрофу», якщо вона станеться, пояснити не вдасться.
Замість того, щоб «поглянути в очі» своїм візаві у Берліні, Люксембурзі, Гаазі, Брюсселі та Мадриді, український Верховний Головнокомандувач вирішив «дивитися в очі» диктаторам у Москві, Астані та Душанбе.
РОЗДІЛ 3. Переваги вступу України до НАТО
3.1.
Перспективи національного ОПК у разі вступу України до НАТО
Існує поширений міф про те, що вступ України до НАТО передбачатиме згортання оборонно-промислового комплексу України через введення нових військових стандартів НАТО, вимог переозброюватися для нашої армії, обов’язково призведе до розриву існуючого військово-технічного співробітництва з Росією. Про необґрунтованість таких поглядів свідчать такі аргументи.
По-перше, НАТО не вимагає ні скорочення, ні переозброєння наших Збройних Сил, ні обов’язкового введення нових військових стандартів для зброї, ні відмови від військо-технічного співробітництва з Росією. Необхідною умовою є оперативна сумісність із збройними силами країн-членів НАТО, тобто здатність діяти спільно під час проведення операцій, а не вимога мати на озброєнні такі самі гармати такого самого калібру, як і в інших країнах. Прикладом цього можуть бути колишні країни соцтабору, які зараз є членами НАТО. У них досі на озброєнні перебуває техніка та зброя радянського зразка (на фото: МІГ 29 виробництва СРСР на озброєнні німецьких військово-повітряних сил "Люфтваффе"). Загалом, до 40% арсеналів нових членів НАТО з Центральної та Східної Європи складаються з озброєння та виробів радянського та російського виробництва.
По-друге, насправді, певні стандарти НАТО для окремих видів озброєнь існують. Проте, вони, як правило, набагато більш прогресивні, ніж ті, які застосовуються у нас ще з радянських часів. Водночас, інтеграція до НАТО – це вихід на нові ринки збуту озброєнь країн-членів НАТО та ЄС, доступ до новітніх технологій при спільному виробництві, додаткові можливості модернізувати власні озброєння та диверсифікувати свій військовий арсенал тощо.
По-третє, навіть певна переорієнтація виробництва нашим ОПК зброї за стандартами НАТО абсолютно не означає необхідності розривати багаторічне спільне виробництво вже існуючих або нових зразків зброї з Росією. Разом з тим, фактом є те, що спільна робота українського ОПК з російським триває переважно по старих, ще радянських, зразках озброєнь.
Незалежно від членства України в НАТО, український ОПК має розвиватися, шукати нові ринки збуту, створювати нові сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. І вступ до НАТО лише сприятиме цій роботі. Перехід на стандарти НАТО у сфері озброєнь має суттєво розширити можливості і ринки збуту української військової техніки та озброєнь. Показовими у цьому зв’язку є досить успішні приклади співробітництва України з Грецією (судна на повітряній подушці) або Чеською Республікою (артилерійські системи).
Вступ до НАТО відкрив для національних ОПК країн останніх хвиль розширення нові можливості щодо залучення закордонних інвестицій, проведення модернізації і диверсифікації виробництва та збільшення обсягів торгівлі.
Про це свідчать і тенденції в експорті зброї та військової техніки і обладнання Польщі та Чехії, які стали членами НАТО у 1999 р. У 1997 р. Польща продала на світовому ринку озброєнь товарів на суму 20 млн. доларів США. У 1999 р. (рік вступу) обсяг такого експорту зріс до 67 млн., у 2001 р. ця цифра становила вже 93 млн., а у 2003 р. було продано польського озброєння на рівні 89 млн. доларів США. Подібна ситуація простежується і з розвитком експорту зброї в Чеській Республіці: 1997 р. – 28 млн. доларів США, 1998 р. – 23 млн., 1999 р. – 65 млн., 2000 р. – 81 млн., 2001 р. – 95 млн., 2002 р. – 85 млн. Ці цифри промовисто свідчать про розвиток і зростання обсягів виробництва та торгівлі продукцією військово-оборонного комплексу цих країн. (Дані з щорічників Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру – SIPRI Yearbooks 2000-2004).
Красномовними є також дані щодо експорту військових товарів та послуг ОПК Словаччини, яка стала членом НАТО в 2004 р. У 2002 р. вона експортувала озброєнь на суму в 37 млн. доларів США, в 2003 р. – на 46 млн., в 2004 – на 77 млн., а в 2005 р., згідно з попередніми розрахунковим даними, – на 205 млн.
3.2. Переваги вступу в НАТО для країни і її громадян
Процес входження до НАТО є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами та демократичними принципами країн-членів НАТО, прискорення трансформації Збройних Сил України, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави.
Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.
Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору. Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об‘єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.
Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 – 5 млрд., а в 1999 р. – році вступу Польщі до НАТО – вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих країн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 – 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. – 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.
НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 рр. Саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану „Катріна” та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу.
Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.
НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців на 2006 рік передбачено 300 тис. євро.
Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон “Яворів” у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучаються тисячі цивільних осіб та десятки приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну високооплачувану роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг, на поставки продуктів харчування, одягу тощо.
Членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для нашої країни. Адже входження до Альянсу означає для нас, перш за все, приєднання до сім’ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.
3.
3
. Аналіз наслідків вступу України до НАТО для її взаємовідносин з Росією.
У Києві, в приміщенні інформаційного агентства "Укрінформ", відбулося засідання "круглого столу" на тему "Євроатлантична інтеграція України за нових внутрішньополітичних умов". Засідання, в якому взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Уільям Тейлор, Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Україні Карел Штіндл, експерти Міністерства закордонних справ України, незалежних організацій, журналісти, фактично стало своєрідною інтелектуально-політичною "баталією". В ході якої пролунало чимало "пострілів"-думок в єдину ціль - вирішення питання, чи насправді українцям потрібно, аби їх країна приєдналася до Північноатлантичного альянсу, яку вигоду вони з того матимуть, а рівно й які проблеми для держави та суспільства виникнуть у такому випадку. Під час засідання "круглого столу" також було презентовано книгу "Навіщо Україні НАТО?".
Однією з головних перешкод сьогодні на шляху України до вступу в Альянс, як відомо, є недостатній рівень підтримки населенням країни процесу євроатлантичної інтеграції. До речі, одним з численних міфів про НАТО є
твердження, що для вступу країни до цієї організації необхідне проведення національного референдуму. Насправді такої вимоги не існує, й з нинішніх членів Північноатлантичного альянсу лише кілька проводило подібний референдум - це Угорщина, Словенія, Іспанія. Держава сама для себе визначає необхідність такого кроку, як це зробила й Україна. Хоча, варто зауважити, при ухваленні рішення про прийом країни-кандидата до організації, в НАТО все ж таки враховують дані про суспільну підтримку цього процесу. Однак ці дані, як правило, отримуються за допомогою звичайних соціологічних опитувань.
Під час "круглого столу" експерти, обговорюючи питання підтримки населенням вступу України до Альянсу, робили акцент на відомому постулаті: перед тим, як проводити всеукраїнський референдум, самі українці повинні отримати достатньо інформації про НАТО, аби формувати своє уявлення про сутність й діяльність цієї організації на підставі об'єктивних даних, а не розповсюджених зараз міфів й стереотипів ще радянських часів.
Говорячи про міфи стосовно НАТО, відомий український політолог, експерт Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України Олександр Палій визначив одинадцять найбільш розповсюджених і "потужних" з них. Це такі безпідставні твердження, як те, що НАТО - агресор й світовий "жандарм", що в разі вступу України до Альянсу українські військові гратимуть роль виключно "гарматного м'яса" для потреб Брюсселя, що у НАТО всім керують американці, а решта членів є "прислужниками", що вступити до цієї організації не дозволяють положення Конституції України та ін. Між тим для руйнування цих міфів не потрібні тривалі дискусії, а лише мінімальна обізнаність щодо реального стану речей. Але проблема, на думку промовців, якраз й полягає в тому, що велика частка пересічних українців не отримує такої інформації, що в інтересах певних політичних сил. Елементарна обізнаність і вільний доступ до інформації, як вважають експерти, суттєво вплинули б на ситуацію, що могло б дозволити в недалекому майбутньому говорити про підтримку абсолютної більшості населення євроатлантичних прагнень нашої держави.
Одночасно з розвіюванням міфів про Північноатлантичний альянс та руйнуванням стереотипів, як неодноразово зазначалося під час засідання "круглого столу" в "Укрінформі", вкрай важливо пояснити українському суспільству й те, які переваги отримає держава після вступу до НАТО. Головними перевагами визначається отримання Україною достатніх гарантій безпеки, зокрема і ядерних (як відомо, згідно з 5-ю статтею Вашингтонського договору, напад на одну з країн Альянсу вважається нападом на всіх), зміцнення незалежності та недоторканності державних кордонів, стабільність в Україні в плані безпеки й забезпеченні національних інтересів поза залежністю від змін в політичній ситуації Росії, можливість більш ефективно інтегруватися до європейських структур, у першу чергу до ЄС, більш вагома участь країни в регіональних процесах та ін. Для Збройних Сил України, на думку виступаючих, вступ до НАТО нашої держави означатиме інтенсифікацію процесу реформування й розвитку війська з метою досягнення рівня армій провідних західних країн як в плані структури та оснащення, так і в сфері соціальних стандартів.
Як відомо, одним з аргументів противників євроатлантичної інтеграції України є те, що вступ нашої держави до Альянсу нібито вкрай негативно впливатиме на стосунки з Російською Федерацією (певні російські політичні сили, як відомо, посилено підтримують цей постулат). Проте аналіз щодо реакції Москви на останні хвилі розширення НАТО на Схід свідчать про інше. Так, коли приєднання до Північноатлантичного альянсу колишніх країн - членів Організації Варшавського договору й прибалтійських країн стало фактом, Росія попри всі власні попередні засуджуючі заяви врешті змінила своє ставлення до цього процесу й "відкорегувала" власну зовнішню політику. Після вступу до
Організації Північноатлантичного договору Польщі, Угорщини та Чехії у 1999 році між Російською Федерацією та НАТО у травні 2002 року було підписано Угоду про створення Постійної Ради Росія-НАТО. Це, зауважимо, більший за формат нинішньої співпраці Києва з Брюсселем, яка відбувається в рамках лише постійної Комісії Україна-НАТО. А до цього, з середини 2001 року, у повному обсязі відновився діалог між Москвою й Альянсом, який було припинено після операції в Югославії у 1999 році. Тобто є всі підстави розраховувати, що врешті євроатлантичні прагнення України будуть адекватно сприйняті нашим північно-східним сусідом й не виглядатимуть "катастрофічно" на міждержавних стосунках.
Але отримання українським суспільством інформації щодо НАТО не означає агітацію чи то пропаганду за Альянс. Так само об'єктивно надаються дані й щодо "втрат" нашої держави від вступу. Взагалі фахівці Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України нарахували 20 аргументів за приєднання до Організації Північноатлантичного договору й 6 аргументів проти цього. Серед останніх - те, що Україні потрібно буде надавати збройну підтримку союзникам, якщо на їх територію буде зроблено напад, ймовірне збільшення витрат на військові потреби (експерти називають цифру 1,7-2,0% від ВВП проти нинішніх 1,4%, хоча, зауважимо, ці самі два відсотки на утримання ЗС України вже "вбиті" в діючу Державну програму розвитку ЗСУ на 2006-2011 рр., тож можливе збільшення витрат лише відповідатиме законодавчим нормам, які діють вже сьогодні). А також тимчасове припинення вигідних для нашої держави економічних кооперативних зв'язків з Росією, певне збільшення терористичної загрози від того, що Україна стане часткою політичної Європи й ін.
Тож, говорячи про вступ нашої країни до НАТО, ані представники державних інституцій, ані дипломатичного корпусу країн-членів Альянсу, акредитованого в Україні, ані експерти незалежних організацій не вдаються до "ура-патріотичних" гасел. Жорстка позиція й Брюсселя, й української влади полягає в тому, що суспільство країни повинно отримати "голу" правду, тобто об'єктивну інформацію щодо усіх "pro" й "contra". А приєднатися чи не приєднатися до найпотужнішої сьогодні системи міжнародної безпеки у світі нашій державі - вирішувати нам з вами. Й, напевно, враховуючи значення для України зв'язків з Росією, ми повинні рухатися в бік євроатлантичного простору, не забуваючи й про Схід.
3.
4
. Скільки коштуватиме українцеві членство в НАТО
Членство України в НАТО коштуватиме кожному українцеві лише 4 гривні щорічно. НАТО одразу будуватиме нам дороги та навіть аеропорти. Так стверджують агітатори за альянс в рамках нової інформаційної програми. А от коли переконають вони більшість українців пристати до альянсу - ніхто не говорить, розповідає 5 канал.
Безпечно і недорого. Так оцінює можливе членство України в НАТО експерт Інституту зовнішньої політики Олександр Палій. Як доказ - наводить приклад Польщі, Чехії та Прибалтійських країн. На території цих держав досі не збудували жодної американської військової бази, щорічно держави сплачують до НАТОвського бюджету не більше 30 мільйонів доларів, а вояки тут і надалі користуються зброєю радянського зразка.
Натомість Північно-Атлантичний альянс витрачає мільйони доларів на розбудову доріг, портів та аеродромів у тих країнах, котрі нещодавно приєдналися до НАТО. Фахівці переконані - вступ України до цієї військово-політичної організації стане для західних бізнесменів сигналом про те, що сюди можна безпечно вкладати інвестиції. Сама лише Польща отримала в дев`яносто сьомому році три мільярди доларів, а у рік вступу країни до НАТО - в дев`яносто дев`ятому - вісім мільярдів доларів інвестицій.
Такими аргументами експерти намагатимуться переконати українське суспільство змінити свою думку щодо НАТО. Адже противники євроатлантичної інтеграції України поки що в більшості. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями проти зближення із НАТО виступає 53 відсотки населення. Проте соціологи відзначають і тенденцію зростання кількості прихильників блоку. Порівняно з весною їх стало більше на п`ять відсотків. Науковці кажуть: якщо б референдум провели за три роки, то його результати могли б здивувати противників вступу до альянсу.
Соціологи зазначають - прихильників НАТО стало більше серед різних верств населення України. Проте найбільше Україну в НАТО хочуть бачити саме військові.
ВИСНОВКИ
Здобувши незалежнiсть, Україна отримала геополiтичний спадок, як держава між Сходом і Заходом, з винятковим положенням на перетині основних торгових шляхів, багатими природними та людськими ресурсами. Становищем на 1991 рiк її геополiтичний рейтинг визначався перш за все наявнiстю ядерної зброї, частини радянського ВПК, трансконтинентальної транспортної iнфраструктури, вiйськово-морської бази на Чорному морi та рядом iнших вiйськово-стратегiчних компонентiв, розташованих на її територiї.
Сьогодні Україну розглядають як державу, що визнала свої державні пріоритети на користь демократії, правової держави та прав людини. З точки зору геополітичного положення та значення України у своєму регіоні її на сьогодні розлядають як повноцінного суб’єкта на міжнародній арені та відводять її важливе місце у концепціях на програмах регіонального та світового характеру. Частково Україна включена в поле iнтересiв трьох свiтових полiтичних i економiчних гравцiв: США, деяких країн Захiдної Європи i Росiйської Федерацiї. Тобто, Україна знаходиться в залежностi як вiд Заходу, так i вiд Росiї. Рiшучий поворот в той, чи iнший бiк може бути пов'язаний з втратами. Традицiйно змiст нашої зовнiшньої полiтики розглядається виключно як вибiр напрямку орiєнтацiї, а не вибiр змiсту i способу активної дiяльностi на мiжнароднiй аренi полiтицi.
Погляд українських науковців та полiтикiв про вiдношення до України iнших держав полягає в тому, що ми займаємо важливе мiсце в свiтовiй полiтицi, являючись противагою Росiї i можемо розглядатися як кандидат на входження в Європу. Однак аналiз "Стратегiчної концепцiї пiвнiчноатлантичного союзу" не пiдтверджує ці самонадiянi сподiвання.Стаття 36 "Стратегiчної концепцiї НАТО" проолошує: "Росiя вiдiграє виключну роль в забезпеченнi євроатлантичної безпеки". Стаття 37 того ж документу зазначає: "Україна займає особливе мiсце в обстановцi безпеки в Євроатлантичному регiонii являється важливим i цiнним партнером в справi захисту стабiльностii спiльних демократичних цiнностей".
Тобто, Росiя вiдiграє виключну роль, Україна займає особливе мiсце. Україна - це лише мiсце (арена дiй) для НАТО, i це потрiбно усвiдомлювати. Пiсля приєднання ряду країн Схiдної Європи до НАТО що фактично змiнило розклад сил на театрi вiйськових дiй євразiйського континенту, Україна поки нiяк не вiдреагувала i не заявила своєї позицiї вiдносно цiєї змiни сил.
Зовнiшньополiтична офiцiйна стратегiя України сьогоднi визначена як "багатовекторнiсть". Багатовекторнiсть - це невизначенiсть в зовнiшнiй полiтицi, невизначенiсть в геостратегiї України.
Після добровільної відмови України від ядерної зброї, утвердженню військових пріоритетів нового аспекту набули відносини України і НАТО. Північно-Атлантичний Альянс сьогодні проводить різновекторну політику щодо України. Ці відносини належним чином закріплені міжнародним договорами, проектами та програмами та ратифіковані Верховною Радою України. Власне, така ґрунтовно розроблена нормативно-правова база відносин України і НАТО сприяє ефективному практичному втіленню задекларованих засад. Безперечно завжди залишатиметься для України актуальним питання відносин з державами, колишніми республіками СРСР, а особливо з Росією. Власне, для України, на сьогодні, тому таким складним і є питання вибору напрямку зовнішньої політики. Створення Єдиного Економічного Простору на теренах СРСР ще раз підтверджує спільності в не лише належності до певного регіону, а й в політичних та економічних пріоритетах.
Список використаної літератури
1. Закон України «Про міжнародні договори України», № 3767-ХІІ від 22 грудня 1993 р.
2. Конституція України від 28.06.1996р.
3. Постанова ВРУ “про зовнішньо-політичні пріоритети України” // Голос України №5/93
4. Постанова ВРУ “про втілення програми Україна – НАТО в державно-політичний курс України // Голос України № 14/03
5. Програма дій Україна – НАТО // www.mzs.com.ua
6. Ружмон Д. Європа у грі. Шанс європейців. Відкритий лист до європейців : Пер. з фр. – Львів, 1998 – 280с.
7. Угода про формування ЄЕП // Голос України №11/ 03.
8. Концепція формування ЄЕП // Голос України №11/ 03.
9. Указ Президента “про втілення програми Україна – НАТО” //Голос України № 14/03.
10. Баган О. В. Українська Понтида. Геополітичні виміри сучасної України. – Дрогобич: “Коло”, 2002. - 253с.
11. Вакулевич В.О. Політико-історичний вимір Європейської традиції – Кіровоград, 2000 – 62с.
12. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна: навчальний посібник, К., : АМУПП – 1997 – 200с.
13. Колосов В.А. Политическая география: проблемы и методы. – Л.: Наука, 1988. – 192 с.
14. Нартов. Геполитика. – М.: Из-во ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 440с.
15. Основи політичної науки. / За ред. Б.Кухти. – т.IV.-Львів: Кальварія., 1999. – С.193 - 197.
16. Рябов С. Політологія : Словник термінів і понять. - К.,1996. - 192с.
17. Балашов Г.В. Политика...(рассказы, статьи, комментарии) – Дніпропетровськ, 1997 – 56с.
18. “Міжмор’я” – геополітика Центральної Європи // www.sesna.com.ua/im/geoua.html
19. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. ГППУкраїни (сутність і основні риси) // Укр. геогр. журнал. – 1994. – №№ 1-2. – С. 3-9.
20. НАТО викликає нині більшу зацікавленість українців, але відчувається брак інформації/ В. Каспрук //Надзвичайна ситуація. - 2005. - № 3. - С. 20-23.
21. Раніше Україна і НАТО будували гарні собори, тепер їх необхіднозаповнити людьми, які вірують/ В. Каспрук //Надзвичайна ситуація. - 2005. - № 5. - С. 56-59.
22. Вступ до НАТО: "за" і "проти"/ О. Авраменко, Г. Ярмиш //Політика і час. - 2006. - № 1. - С. 94-96.
23. НАТО помочь: Пока государство держит ученых на голодном пайке, их научные проекты финансирует НАТО/ Д. Громов //Корреспондент. - 2006. - № 35. - С. 58-59
24. , НАТО і безпека Європи/ І. Храбан //Політика і час. - 2006. - № 7/8. - С. 35-40.
25. Правові проблеми захисту інформації з обмеженим доступом на шляху України до НАТО/ В. Артемов //Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 10. - С. 50-53.
26. Україна в НАТО: переваги чи витрати?/ К.В. Семчинський //Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2006. - N99. - С. 187-200