Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
АНІСІМОВА ОЛЬГА ЮРІЇВНА
УДК 339.72.053
КОРИГУВАННЯ ЗОВНІШНІХ ДИСБАЛАНСІВ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ (НА ПРИКЛАДІ РОЗВИНУТИХ КРАЇН)
Спеціальність 08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник
: доктор економічних наук, професор Пузанов Ігор Іванович,професор кафедри міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
Офіційні опоненти
: доктор економічних наук, професор Шевчук Віктор Олексійович, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин Львівської комерційної академії;
кандидат економічних наук, доцент Шемет Тетяна Станіславівна, доцент кафедри банківської справи ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”
Захист відбудеться “23” 06 2008р.о “__” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.
Автореферат розісланий “22” 05 2008 р.
Вчений секретарспеціалізованої вченої ради
Л.С. Поліщук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми.
Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується невизначеністю і загостренням проблеми зовнішніх дисбалансів платіжних балансів країн, яких зазнали й розвинуті країни. Наявність стійкої незбалансованості зовнішніх платежів є ознакою проблем в економіці країни, усунення яких вимагає коригування платіжного балансу шляхом проведення відповідної грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики.
Вирівнювання зовнішніх дисбалансів може проводитися ринковими й адміністративними методами. Розвинуті країни використовують ринкові методи, що базуються на застосуванні інструментів економічної політики для досягнення довгострокової рівноваги платіжного балансу. Вони спрямовані на розв’язання насамперед внутрішніх макроекономічних проблем, тому й виявляються найбільш ефективними для економіки.
Зовнішні дисбаланси окремих країн формують глобальний дисбаланс, що відображає основні напрями міжнародного руху капіталу, внаслідок чого механізми коригування дисбалансу однієї країни впливатимуть на економічну ситуацію в інших країнах світу, зокрема у розвинутих країнах. Це зумовлює необхідність аналізу впливу інструментів макроекономічної політики розвинутих країн на економіки інших країн.
Нерівновага платіжного балансу є безпосереднім відображенням внутрішньої економічної ситуації в країні, тому за своєю природою вона є дуже неоднорідною. Як наслідок, в економічній науці сформувалися чотири основні підходи до визначення найбільш ефективних інструментів коригування незрівноваженості зовнішніх платежів: концепція еластичності, монетарний підхід, концепції поглинання і макроекономічного балансу.
Дослідженням концепції еластичності, предметом аналізу якої є вплив коливань валютного курсу на торговельний баланс, присвячено роботи зарубіжних учених, зокрема: М. Айрондауста, Дж.Артуса, Т.Байоумі, Д.Бекуса, Т.Вормедінгера, Дж.Гегнона, Т.Гілфасона, М.Голдстейна, Дж.ДельАрісья, К.Джонсона, А.Дьєппа, К.Екблада, М.Кана, П.Кехо, Ф.Кідланда, П.Кругмана, Дж.Маркеса, С.Меджі, К.Монтенегро, К.Пайви, Дж.Пармлера, Е.Рінкона, М.Сайто, А.Сенхаджі, Н.Таміріси, Х.Фарука, Х.Хаутхекера, П.Хупера та інших.
Монетарний підхід, що встановлює залежність між реальним та грошовим секторами економіки, досліджувався зарубіжними вченими: Дж. Айзенманом, А. Бен-Бассатом, Е. Бланко, А. Веласко, Р. Геллером, Д. Готтлібом, М. Дарбі, Г. Джонсоном, Р. Дорнбушем, П. Кларком, А. Кордовою, Ф. Лейном, Дж.Лендел-Мілзом, Р.Манделом, Ж.Мілезі-Феретті, М.Муссою, М.Обстфельдом, Е.Оліверосом, Дж.Полаком, К.Рогоффом, Л.Тейлором, М.Флемінгом, Дж.Френкелем, Р.Чангом та іншими.
Концепції поглинання і макроекономічного балансу, що визначають оптимальні величини сальдо поточного рахунку та реального валютного курсу, за якого досягається загальна рівновага, розроблені й описані у працях таких учених, як О. Адедеджі, С. Александер, М. Артіс, С. Бесанджер, Р. Брукс, Р. Гест, Р. Глік, Дж. Грубер, С. Едвардс, П. Ісард, Х. Іто, С. Калдерон, Т. Кано, К. Каса, П. Кашин, Дж.Кемпбелл, К.Кент, Т.Крюгер, С.Ларсен, Дж.Лі, Н.Лоайза, П.Мессон, Л.Метцлер, Дж.Мід, М.Мусса, М.Найт, М.Обстфельд, Ф.Парра, Е.Прасад, А.Разін, Дж.Рамос, К.Рогофф, Дж.Сакс, М.Тейлор, Х.Фарук, М.Хоффманн, М.Чін, А.Чонг та інших.
Теоретичними й практичними проблемами досягнення рівноваги зовнішніх платежів займалися російські науковці та вітчизняні дослідники Ю. Василенко, К. Данилова, О. Кірєєв, Є. Корнієнко, Л. Красавіна, З. Луцишин, І. Пузанов, О. Рогач, Т. Унковська, А. Філіпенко, Н. Шаповаленко, В. Шевчук, Т. Шемет та інші.
Водночас питання, пов’язані з вибором найефективніших інструментів коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу за різної економічної ситуації в країні, залишаються недостатньо розробленими, що і зумовило актуальність обраної теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до наукової теми підрозділу 3 „Механізм взаємодії економіки України зі світовим господарством в умовах глобалізації”, яка є складовою частиною загальної наукової теми Інституту міжнародних відносин „Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” № 01БФ048-01 у рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (2001 – 2005 рр.); теми підрозділу 3 „Інтеграційна стратегія входження України в європейський економічний простір”, яка є складовою частиною загальної наукової теми Інституту міжнародних відносин „Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи” № 06БФ048-01 у рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України” (2006 – 2010 рр.).
Мета і завдання дослідження.
Метою дисертаційного дослідження єаналіз основних теоретичних підходів до зрівноваження платіжного балансу, виявлення ключових факторів коригування зовнішніх дисбалансів та встановлення взаємозалежності між заощадженнями, інвестиціями і балансом поточного рахунку країни.
Досягнення поставленої мети передбачало розв’язання таких завдань:
- здійснити порівняльний аналіз теоретичних підходів і моделей платіжного балансу для визначення найбільш ефективних і універсальних інструментів коригування;
- розкрити вплив основних аналітичних складників платіжного балансу, зокрема торговельного та поточного балансів, на макроекономічні показники, що характеризують стан національної економіки;
- проаналізувати механізм впливу показників платіжного балансу на економічне зростання країни з метою встановлення їх оптимального значення, при якому досягається максимальний рівень добробуту в країні;
- виявити основні причини виникнення глобального дисбалансу й визначити можливі шляхи їх усунення через застосування інструментів макроекономічної політики країни;
- проаналізувати основні внутрішні чинники, що впливають на заощадження, інвестиції та економічне зростання;
- дослідити вплив демографічних зрушень на глобальні дисбаланси у світовій економіці.
Об’єкт дисертаційного дослідження
– платіжний баланс країни та його складники – торговельний баланс, поточний рахунок.
Предмет дослідження
– механізм коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу.
Методи дослідження.
У дисертації застосовано широкий інструментарій методів наукового дослідження міжнародних економічних відносин, а саме: методи аналізу і синтезу (при класифікації основних підходів до аналізу платіжного балансу в розділі 1, дослідженні впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на поточний рахунок у підрозділі 2.3 і підрозділі 3.1); метод абстрагування (при розкритті сутності основних економетричних моделей аналізу платіжного балансу у розділі 1); метод кількісного та якісного порівняння (при дослідженні відносного впливу економічних чинників на рівень заощаджень та інвестицій у підрозділі 3.1). Використано також статистичні методи, зокрема графічний метод (при визначенні рівноважного ефективного валютного курсу в межах концепції макроекономічного балансу в підрозділі 1.2, при порівняльному аналізі динаміки заощаджень та інвестицій у підрозділі 3.1 та структури внутрішнього поглинання у підрозділі 2.1); кореляційний аналіз (при визначенні ступеня взаємозалежності між рівнями заощаджень та інвестицій у різних країнах світу в підрозділі 3.1); аналіз динамічних рядів (при виявленні впливу демографічного чинника на поточний рахунок платіжного балансу у підрозділі 3.2) тощо.
Статистичною і фактологічною основою дисертації є дані та матеріали економічних досліджень Міжнародного валютного фонду, Банку міжнародних розрахунків, Світового банку, Організації економічного співробітництва і розвитку, Світової організації торгівлі, Організації Об’єднаних Націй, центральних банків різних країн світу, Національного банку України, наукові праці зарубіжних та вітчизняних учених.
Наукова новизна
дисертаційної роботи.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню основних механізмів та інструментів коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу. Аналіз характеру й напрямів коригування дає можливість визначити зв’язок між аналітичними складниками платіжного балансу та макроекономічними показниками країни. Наукова новизна отриманих результатів:
вперше:
- виокремлено як найбільш ефективні, динамічні та дієві два основні підходи до коригування платіжного балансу – з точки зору торговельних потоків та міжнародних потоків капіталу. При підході з позиції торговельних потоків головним інструментом коригування виступає валютний курс, тоді як з погляду міжнародних потоків капіталу визначальним є обсяг чистих зовнішніх активів країни. Впливаючи на ці макроекономічні змінні, можна здійснювати ефективне зрівноваження платіжного балансу для досягнення макроекономічної стабільності;
- проведено порівняльний аналіз концепції еластичності, монетарного підходу, концепцій поглинання та макроекономічного балансу з метою визначення найбільш ефективних інструментів коригування платіжного балансу. Це дало можливість зробити висновок про те, що використання цих підходів має хвилеподібний характер, який визначається специфікою економічного розвитку країн. На сучасному етапі розвитку світової економіки використовується переважно концепція поглинання, що розглядає міжнародні потоки капіталу як визначальний чинник балансу поточного рахунку країни;
- доведено, що постійне нульове сальдо поточного рахунку є негативним явищем для економіки країни, оскільки воно може призвести до обмеження темпів економічного зростання через відсутність доступу до зовнішніх джерел фінансування. У довгостроковій перспективі країна повинна дотримуватися такого правила: якщо країна має високі темпи економічного зростання, то найбільш оптимальним є дефіцит поточного балансу, який через певний період повинен змінитися на активне сальдо, інакше країна буде не в змозі повернути вже залучені за кордоном кошти і взагалі втратить доступ до іноземного капіталу;
удосконалено:
- модель оптимальної залежності між балансом поточного рахунку та обсягом чистого внутрішнього продукту країни. Для досягнення оптимальних темпів економічного зростання повинна виконуватися така залежність: сума всіх майбутніх дисконтованих сальдо поточного рахунку має дорівнювати сумі всіх майбутніх дисконтованих чистих випусків за той самий період часу. Ця залежність враховує найбільш виважену динаміку балансу поточного рахунку країни та перебіг фаз її ділового циклу. Країни, які мають обмежений доступ до міжнародних ринків капіталу, при визначенні оптимальних величин поточного балансу враховують також інші джерела фінансування дефіциту;
-
класифікацію зовнішніх дисбалансів у країнах залежно від розмірів балансу поточного рахунку, загальної економічної ситуації та механізмів їх коригування, що дало можливість виокремити три характерні типи – дисбаланси із внутрішнім, зовнішнім і мішаним коригуванням. Дисбаланси із внутрішнім коригуванням виникають через надто швидке зростання внутрішнього попиту і усуваються шляхом істотного уповільнення темпів зростання реального ВВП за майже незмінного реального валютного курсу. Дисбаланси із зовнішнім коригуванням викликані дуже повільними темпами зростання обсягів експорту або завищеним валютним курсом. Їх усунення вимагає зниження реального валютного курсу за майже незмінних темпів зростання ВВП. Дисбаланси із мішаним коригуванням є ознакою кризового стану економіки, і їх подолання вимагає значного уповільнення темпів економічного зростання та одночасного знецінення валютного курсу;
набули подальшого розвитку:
- основні механізми коригування глобального дисбалансу, що включали активне сальдо поточного рахунку Японіїта Німеччини і дефіцит поточного рахунку США. В Японії причиною активного сальдо була висока конкурентоспроможність її експортних товарів завдяки низьким темпам інфляції та повільному зростанню витрат на одиницю праці, а також політика постійного захисту валютного курсу шляхом інтервенцій центрального банку. Німеччина проводила стратегію на підвищення міжнародної конкурентоспроможності через обмеження зростання внутрішніх витрат на одиницю праці. Серед основних чинників дефіциту поточного рахунку в США слід відзначити зростання реального ефективного валютного курсу долара, збільшення дефіциту державного бюджету, зниження рівня приватних заощаджень, розвиток світового фінансового посередництва тощо;
- дослідження основних чинників впливу на рівень національних заощаджень та інвестицій, серед яких обсяг державних та корпоративних заощаджень, темпи зростання економіки, демографічна ситуація в країні, обсяги багатства домогосподарств, рівень безробіття, реальні відсоткові ставки, рівень інфляції, умови торгівлі, для визначення основних напрямів грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики, які є необхідними для коригування зовнішніх дисбалансів країни. Це дало можливість зробити висновок про те, що інструменти економічної політики повинні бути спрямовані на підвищення темпів економічного зростання, консолідацію державного бюджету, поліпшення демографічної ситуації в країні, покращення умов торгівлі тощо;
- механізм впливу демографічних зрушень на поточний баланс і економічне зростання окремих країн та світової економіки в цілому. З’ясовано, яким чином коливання рівня заощаджень внаслідок зміни вікової структури населення впливає на величину балансу поточного рахунку країни, а також окреслено найбільш ефективні заходи для подолання негативного впливу старіння населення на зовнішні дисбаланси, серед яких: проведення сприятливої імміграційної політики, зменшення інвестиційного попиту, збільшення продуктивності праці тощо.
Практичне значення роботи.
Основні положення, висновки та рекомендації наукового дослідження можуть бути використані в роботі органів державного управління при формуванні економічної політики, міжнародних економічних організацій щодо вироблення для країн, а також великих підприємств рекомендацій стосовно пошуку найбільш перспективних партнерів в інших країнах світу. У вищих навчальних закладах матеріали дисертації можуть бути застосовані при підготовці навчально-методичного забезпечення із низки дисциплін, які передбачають вивчення міжнародних фінансів.
Результати дисертаційного дослідження впроваджено в практичну роботу: кафедри міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 048/11-111 від 11.09.2007 р.); використано Міністерством промислової політики України при розробці стратегії розвитку промислового комплексу України (довідка № 14/3-2-2-723 від 12 жовтня 2007 року), і Національним банком України при визначенні основних шляхів коригування платіжного балансу України (довідка № 13-122/3987 від 19 жовтня 2007 року).
Особистий внесок здобувача.
Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням. Усі наукові результати, викладені у дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто.
Апробація роботи.
Основні положення і наукові результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та конференціях і семінарах: науково-теоретичній конференції молодих учених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (24 – 25 квітня 2003 р., м. Київ); ХІ Міжнародній науково-теоретичній конференції “Механізми співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями” (20 листопада 2003 р., м. Київ); конференції молодих учених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (14 жовтня 2004 р., м. Київ); круглому столі „Проблеми відносин України з міжнародними фінансовими організаціями” (14 жовтня 2004 року, м. Київ); ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Україна у пост-біполярній системі міжнародних відносин” (18-19 листопада 2004 р., м. Київ); XVI Міжнародній науково-практичній конференції „Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону” (25 – 26 березня 2005 року, м. Чернівці); Четвертій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Шевченківська весна. Секція: Міжнародні відносини” (3 березня 2006 р., м. Київ); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий простір Європи – 2007. Секція: Економічні науки” (16 – 30 квітня 2007 р., м. Дніпропетровськ).
Публікації результатів дослідження.
За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 5 одноосібних наукових статей у фахових наукових виданнях, включених до відповідного переліку ВАК України, загальним обсягом 3,35 д.а. та 3 тези доповідей на міжнародних наукових конференціях загальним обсягом 0,65 д.а.
Структура та обсяг дисертаційної роботи.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Текст дисертації викладений на 192 сторінках і містить 21 таблицю та 16 рисунків. Список використаних джерел включає 258 найменувань і поданий на 24 сторінках. Додатки (6 таблиць) займають 12 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі
обґрунтовано актуальність теми дослідження, відображено ступінь її розробки, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, зазначено мету і завдання дослідження, сформульовано об’єкт, предмет, визначено методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.
У першому розділі “Теоретико-методологічні підходи до концептуалізації платіжного балансу”
розкрито основні концепції, які стали теоретичним підґрунтям аналізу поточного рахунку платіжного балансу країни на сучасному етапі; визначено основні економічні фактори, що розглядаються в межах кожної концепції, а також переваги й недоліки використання вказаних підходів для аналізу поточного рахунку окремої країни.
У сучасній економічній літературі домінують два основні підходи щодо пояснення причин існування нерівноваги поточного рахунку. Відповідно до підходу з позиції торговельних потоків, який отримав розвиток у дослідженнях Дж.Артуса, А.Бен-Бассата, Дж.Гегнона, Р.Геллера, Т.Гілфасона, М.Голдстейна, Д.Готтліба, М.Дарбі, Р.Дорнбуша, П.Кругмана, Р.Мандела, М.Мусси, М.Обстфельда, Дж.Полака, А.Сенхаджі, Л.Тейлора, М.Флемінга, Дж.Френкеля, П.Хупера тощо, вважається, що причиною виникнення балансу поточного рахунку є потоки міжнародний рух товарів і послуг. У ролі головного інструменту коригування поточного балансу розглядається валютний курс. Зокрема припускається, що девальвація або знецінення національної грошової одиниці може призвести до покращення стану торговельного балансу і балансу поточного рахунку внаслідок зростання обсягу експорту та скорочення розмірів імпорту. З іншого боку, підтримання активного сальдо поточного рахунку не повинно перетворюватись у єдину мету макроекономічної політики країни, оскільки слід врахувати остаточний вплив на інші макроекономічні показники, такі як інфляція, безробіття, національний дохід тощо. У межах такого аналізу виділяють дві основні концепції – концепцію еластичності та монетарний підхід.
Підхід з позиції балансу „заощадження-інвестиції”, прихильниками якого були С. Александер, М. Артіс, Р. Брукс, Р. Глік, С. Едвардс, П. Ісард, С. Калдерон, Дж. Кемпбелл, С. Ларсен, П. Мессон, Л. Метцлер, Дж. Мід, М. Найт, М. Обстфельд, А. Разін, Дж. Сакс та ін., основну увагу звертає на потоки капіталу, оскільки для країни баланс поточного рахунку завжди дорівнює різниці між національними заощадженнями та внутрішніми інвестиціями, тому рішення про підвищення рівня заощаджень викликає дефіцит фінансового рахунку, бо не всі заощадження можуть ефективно використовуватися всередині країни. У такому разі дефіцит поточного рахунку виникатиме, якщо схильність до інвестицій у країні буде вищою, ніж її схильність до заощаджень, а торговельний баланс розглядається як наслідок рішень економічних агентів країни щодо обсягів їх поточного споживання. У цьому випадку нульовий поточний баланс не є бажаною метою економічної політики країни. Навпаки, в умовах фінансової лібералізації і глобалізації світової економіки заощадження повинні використовуватись із максимальною ефективністю за рахунок вільного руху капіталу між країнами. Вказаний підхід включає концепцію поглинання та концепцію макроекономічного балансу.
Концепція еластичності розглядає безпосередній вплив змін валютного курсу на вартісні обсяги експорту та імпорту країни, тобто на її торговельний баланс, і дозволяє визначити умови, за яких девальвація або ревальвація є ефективними інструментами торговельної політики, спрямованої на коригування зовнішніх дисбалансів. У межах концепції еластичності виділяють дві великі групи моделей – стандартні і розширені.
У стандартних моделях припускається, що екзогенні зміни валютного курсу викликають зміни обсягів попиту, торговельних потоків і ВВП: знецінення валюти призводить до зменшення відносних цін вітчизняних товарів та зростання сукупного попиту нерезидентів на вітчизняні товари, збільшення експорту та підвищення реального ВВП даної країни.
Розширені торговельні моделі враховують додаткові чинники, що впливають на динаміку торговельних потоків країн при зміні валютного курсу, серед яких: (1) наявність конкуренції експортним товарам даної країни за кордоном; (2) попит і пропозиція на імпорт; (3) валютний контроль і контроль за рухом капіталу; (4) кількісний показник впливу змін валютного курсу на ціни експорту та імпорту.
Монетарний підхід розглядає вплив основних макроекономічних змінних на платіжний баланс, а також враховує вплив коливання попиту і пропозиції на грошовому та валютному ринках як на платіжний баланс, так і на самі макроекономічні показники. Наприклад, якщо в країні має місце надлишкова пропозиція грошей, то це викликає зростання поглинання і дефіцит платіжного балансу, якщо ж у країні існує надлишковий попит на гроші, то це призводить до скорочення поглинання і появи активного сальдо платіжного балансу.
Монетарний підхід дозволяє встановити залежність між реальним і грошовим секторами економіки, що є безпосереднім складником процесу формування макроекономічної політики держави. Головним недоліком вказаного підходу є те, що він майже не враховує міжнародний рух приватного капіталу, а також не включає до аналізу такі макроекономічні показники, як заощадження, інвестиції, інфляція, безробіття тощо.
Концепція поглинання базується на припущенні, що баланс поточного рахунку дорівнює різниці між національним доходом і внутрішнім поглинанням, тобто різниці між заощадженнями та інвестиціями. Концепція макроекономічного балансу також включає до аналізу торговельні потоки і дозволяє визначити такий рівноважний реальний валютний курс, за якого баланс торгівлі товарами і послугами буде дорівнювати різниці між національними заощадженнями та внутрішніми інвестиціями.
Перевагою наведених концепцій є те, що вони досліджують механізми коригування зовнішніх дисбалансів як окремих країн, так і глобального дисбалансу, що дозволяє проаналізувати напрями руху капіталу і товарів між країнами. Головним недоліком концепцій є те, що вони спираються на значну кількість обмежувальних припущень, які значно скорочують перелік країн, до яких ці підходи можна застосувати без попередніх модифікацій.
Основні інструменти коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу в різних концепціях наведено на рис.1.
У концепції коригування за допомогою торговельних потоків визначальним інструментом виступає реальний валютний курс, причому майже в усіх моделях цього підходу припускається існування прямої залежності між поточним балансом та динамікою реального валютного курсу. Крім того, у концепції еластичності важливим інструментом є національний дохід, тоді як для монетарного підходу використовується рівень міжнародних резервів. У підході з позиції балансу „заощадження – інвестиції” основним інструментом є обсяг чистих зовнішніх активів країни, який перебуває у прямій залежності від балансу поточного рахунку. Згідно з концепцією поглинання в деяких випадках процес коригування прискорюється за рахунок зміни рівня національних заощаджень, тоді як концепція макроекономічного балансу особливу увагу звертає на механізм впливу демографічного чинника на зовнішні дисбаланси.
У другому розділі
“Основні фактори зовнішнього зрівноваження платіжного балансу”
розглядаються основні макроекономічні залежності платіжного балансу, напрями і механізми його коригування, а також головні причини виникнення та шляхи подолання глобального дисбалансу.
При дослідженні впливу макроекономічної політики та економічних факторів на платіжний баланс країни використано аналітичні складники, що включають торговельний баланс, поточний баланс, загальний баланс та баланс офіційних розрахунків. Ці складники отримано шляхом групування статей платіжного балансу за критерієм впливу на них основних інструментів макроекономічної політики, при цьому вважається, що сальдо решти статей залежить від динаміки аналітичного балансу, тобто є ендогенною величиною.
Рівновагу платіжного балансу зазвичай не вважають першочерговою метою економічної політики, оскільки не існує очевидних причин того, чому країна повинна постійно її підтримувати. Дефіцит платіжного балансу не заважає досягненню інших економічних цілей, якщо з часом він зміниться на активне сальдо. Однак постійна нерівновага платіжного балансу впливатиме на економічне зростання, зайнятість та стабільність цін. За таких умов досягнення зовнішньої рівноваги може стати головною метою економічної політики.
При аналізі дефіциту балансу поточного рахунку необхідно перш за все визначити його тривалість та очікувану динаміку, оскільки в будь-якому випадку зовнішні дисбаланси впливатимуть на рівень інфляції, поточний та очікуваний валютні курси в країні. Якщо дефіцит поточного рахунку є тривалим явищем, то це може призвести до неефективного використання виробничих ресурсів, зниження темпів економічного зростання та коливання рівня цін.
У країні також можуть виникнути серйозні проблеми, якщо протягом тривалого часу вона має активне сальдо поточного рахунку, наприклад, через значне поліпшення умов торгівлі або високу схильність до заощадження. При постійному активному сальдо поточного рахунку часто рекомендується сприяти відпливу капіталу з країни за допомогою валютного контролю. Якщо це неможливо, то слід впливати на обсяг грошової маси в країні, оскільки зростання реального валютного курсу може значно знизити конкурентоспроможність внутрішніх товарів і викликати зростання обсягу імпорту.
Першочерговою метою макроекономіч
При виробленні скоординованої макроекономічної політики у короткостроковій та довгостроковій перспективі постає питання про те, яким саме повинен бути цільовий баланс поточного рахунку та які інструменти слід використовувати для його досягнення. При визначенні оптимальних цільових розмірів балансу поточного рахунку повинна обов’язково виконуватись така залежність: сума всіх майбутніх дисконтованих балансів поточного рахунку має дорівнювати сумі всіх майбутніх дисконтованих чистих випусків за той самий період часу.
(1)
де СА
– баланс поточного рахунку у відповідному періоді;
R
– обрана ставка дисконтування майбутніх грошових потоків[1]
;
Y
– валовий внутрішній продукт або валовий випуск;
I
– обсяг валових внутрішніх інвестицій;
G
– державні витрати;
t
– параметр часу.
Як видно з рівняння (1), координація грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики набуває особливого значення для досягнення цільових показників поточного балансу та підтримання платоспроможності країни. Держава може безпосередньо впливати на розмір чистого випуску шляхом зміни розмірів державних витрат за допомогою бюджетно-податкової політики та величини інвестиційного попиту, використовуючи інструменти монетарної політики для регулювання відсоткових ставок. Для успішного залучення й використання зовнішніх коштів країна повинна забезпечити додатну величину чистого випуску, наприклад, через одночасне збільшення інвестицій для стимулювання економічного зростання, максимального скорочення обсягу державних витрат і досягнення збалансованого бюджету.
Протягом 90-х років ХХ століття спостерігалося стійке зростання зовнішніх дисбалансів між основними регіонами світу, викликане зміною торговельних балансів. На сучасному етапі між активним сальдо поточного рахунку країн Європи та Східної Азії і дефіцитом Сполучених Штатів і низки інших країн існує розрив у 2,5% світового ВВП. З іншого боку, аналіз динаміки балансу поточного рахунку по регіонах дає підстави зробити висновок про те, що погіршення з 1997 року зовнішньої позиції країн, які мають дефіцит поточного рахунку, не супроводжувалося аналогічним зростанням активного сальдо поточного рахунку решти країн. Натомість спостерігалося стійке зростання глобальної розбіжності балансу поточного рахунку (табл. 1).
Збільшення рівня заощаджень у США, особливо за рахунок покращення балансу державного бюджету країни, могло б викликати значне зниження дефіциту поточного рахунку в країні, відповідне скорочення активного сальдо поточного рахунку в Японії, країнах зони євро та країнах Азії і, як наслідок, призвести до зменшення глобальних дисбалансів поточного рахунку світової економіки. Крім того, аналогічних результатів можна досягти шляхом підвищення темпів зростання економіки Японії та країн Європи, а також збільшення інвестиційного попиту в країнах, що розвиваються. З іншого боку, вважається, що зміна відсоткових ставок у США не мала б істотного позитивного впливу на глобальні дисбаланси, оскільки це вплинуло б насамперед на рівень заощаджень та інвестицій в інших регіонах, а на глобальний поточний рахунок мало б лише вторинний вплив.
Країни намагаються коригувати свої зовнішні дисбаланси за допомогою відповідної макроекономічної політики. Залежно від того, як саме відбувалося зрівноваження, можна виділити три основні типи зовнішніх дисбалансів – із внутрішнім, зовнішнім та мішаним коригуванням. Внутрішнє коригування супроводжується значним скороченням обсягу імпорту, а зовнішнє та мішане пов’язані зі збільшенням обсягів експорту. За внутрішнього та мішаного коригування відбувається значне скорочення темпів зростання внутрішнього попиту, переважно за рахунок зменшення приватного споживання та приватних інвестицій. Натомість при зовнішньому коригуванні спостерігається певне підвищення темпів економічного зростання внаслідок покращення торговельного балансу країни. Внутрішнє коригування викликає значне зниження рівня внутрішньої інфляції, тоді як за мішаного коригування рівень інфляції зростає, оскільки має місце істотне знецінення національної валюти. Тип дисбалансу в країні не залежить від розміру економіки, ступеня її відкритості, рівня її промислового розвитку або географічного положення країни. Він визначається виключно внутрішніми макроекономічними проблемами в країні.
У третьому розділі “Взаємозалежність між заощадженнями, інвестиціями і балансом поточного рахунку”
розглядаються основні фактори, що впливають на рівень національних заощаджень і внутрішніх інвестицій в країні, кореляційно-регресійний зв’язок між заощадженнями та інвестиціями, а також вплив демографічних зрушень на баланс поточного рахунку.
Глобальний дисбаланс світової економіки в цілому показує виключно методологічні розбіжності при складанні платіжних балансів різними країнами, однак порівняння сумарного дефіциту поточних рахунків і сумарного активного сальдо дозволяє провести порівняльний аналіз напрямів руху капіталу між країнами та їх участі в операціях на міжнародних фінансових ринках. За таких умов головною причиною виникнення дисбалансу є різне співвідношення між дохідністю та ризиком для фінансових інструментів у різних країнах світу. В такому випадку низькі світові відсоткові ставки свідчать про те, що фінансові інструменти в США є низькоризиковими, тому суперечностей між високим попитом на заощадження і низькою відсотковою ставкою не виникає, оскільки це показує виключно низьку премію за ризик для цієї країни.
В економічній літературі не існує єдиної думки про те, яким повинен бути рівень заощаджень. У межах концепції поглинання та концепції макроекономічного балансу обсяг заощаджень визначається шляхом максимізації споживання економічних агентів. При аналізі поточного рахунку з використанням концепції поглинання вважається, що поточний баланс дорівнює різниці між заощадженнями та інвестиціями. На основі теоретичних положень моделі передбачено, що розглядається мала відкрита економіка, яка має вільний доступ на міжнародні ринки капіталу. Як наслідок, капітал вільно рухається між країнами до ринків, які пропонують найбільшу ставку дохідності. Це означає, що обсяги інвестицій і заощаджень у країні теоретично не залежать один від одного. Рівень інвестицій визначається відсотковою ставкою і прибутковістю наявних інвестиційних проектів, тоді як величина заощаджень залежить виключно від рішень економічних агентів, які намагаються максимізувати свою корисність. Чим меншою є міжнародна мобільність капіталу, тим тіснішим повинен бути зв’язок між заощадженнями та інвестиціями.
Для підтвердження викладеної гіпотези здійснюється перевірка наявності кореляції між обсягами заощаджень і інвестицій у довгостроковому та короткостроковому періоді з використанням такої регресії:
Як виявилося, ця гіпотеза не підтвердилася емпіричними дослідженнями. Ще М.Фельдстейн та Ч.Хоріока з’ясували, що для країн ОЕСР з 1960 до середини 70-х років ХХ століття коефіцієнт регресії для залежності ”інвестиції – заощадження” становив 0,89. Таким чином, в економічній літературі з’явився так званий „парадокс Фельдстейна-Хоріоки”: для країн ОЕСР між балансом поточного рахунку і рівнем інвестицій кореляція є дуже низькою, а між рівнем заощаджень та інвестицій кореляція є дуже високою. Подальші емпіричні дослідження підтвердили, що для країн ОЕСР, незважаючи на теоретичні припущення, існував тісний зв’язок між обсягами заощаджень та інвестицій. У свою чергу, тіснота зв’язку для країн, що розвиваються, була досить низькою, також вона була низькою і для груп країн, в які одночасно входили країни, що розвиваються, та розвинуті економіки. Про це свідчать зокрема дані емпіричного дослідження понад 100 країн, проведеного А.Вамвакідісом та Р.Вакзайргом (табл. 2).
Можна виділити декілька основних причин, внаслідок яких парадокс Фельдстейна-Хоріоки не виникав для країн, що розвиваються. По-перше, неоднорідність фінансових показників або забезпеченості факторами виробництва може сприяти міжнародній диверсифікації. Іншим поясненням відсутності парадоксу Фельдстейна-Хоріоки є те, що за умов невизначеності наявність різного співвідношення ”ризик – дохідність” у різних країнах передбачає, що інвестори, намагаючись диверсифікувати свій ризик, вкладатимуть кошти на тих ринках, де динаміка цін на активи є неоднаковою. Причиною також вважають особливості доступу країн, що розвиваються, до зовнішнього капіталу.
Демографічний чинник є одним із визначальних факторів впливу на обсяг національних заощаджень та баланс поточного рахунку. Вплив демографічних змін на заощадження зумовлений вирівнюванням споживання фізичними особами протягом їхнього життя: у юному віці відбувається витрачання заощаджень, на початку дорослого життя обсяги заощаджень є незначними, протягом періоду активної зайнятості рівень заощаджень є високим, а після виходу на пенсію знову відбувається витрачання заощаджень. Саме тому зміна вікової структури населення викликає коливання сукупного обсягу приватних заощаджень. Зміна рівня заощаджень, викликана демографічними зрушеннями, безпосередньо впливає на глобальний дисбаланс. Так, у Північній Америці в 50-х роках ХХ століття спостерігалося позитивне сальдо поточного рахунку в розмірі 3,9% ВВП; тоді цей регіон фінансував економічне відродження країн ЄС та Японії, а вже у 1990 році там спостерігався дефіцит на рівні –0,5% ВВП. Прогнозується, що у 2010 році в Північній Америці знову буде позитивне сальдо поточного рахунку в розмірі 2,1% ВВП, але вже у 2030 році ситуація ще раз зміниться, оскільки пенсіонери почнуть активно витрачати свої зовнішні активи. Для ЄС спостерігався дефіцит поточного рахунку (–2,3% ВВП) у 50-х роках ХХ століття, тому що існував значний приплив капіталу з-за кордону. У 90-х роках ХХ століття мало місце активне сальдо близько 0,7% ВВП. До 2010 року прогнозується зростання позитивного сальдо поточного рахунку до 1,5% ВВП, але вже у 2030 році передбачають дефіцит у –1,5% ВВП. Незважаючи на те, що в Японії тенденція до старіння нації проявляється більш яскраво, економічне зростання буде причиною існування позитивного сальдо поточного рахунку: в 1990 році воно становило 3,7% ВВП, а у 2030 році може становити 2,2% ВВП.
Таким чином, між обсягом національних заощаджень і балансом поточного рахунку існує пряма залежність, а між величиною внутрішніх інвестицій і поточним балансом спостерігається обернений зв’язок. Для розвинутих країн між рівнем заощаджень та інвестицій існує тісна взаємозалежність, хоча для країн, що розвиваються, такий зв’язок відсутній.
ВИСНОВКИ
Результати проведеного дослідження механізмів коригування зовнішнього дисбалансу платіжного балансу країни дали змогу зробити низку основних висновків і рекомендацій, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення:
1. На сучасному етапі розвитку світової економіки всі країни, що беруть участь у міжнародній торгівлі та русі капіталу, мають зовнішні дисбаланси. Щоб визначити найбільш ефективні інструменти коригування зовнішньої нерівноваги для країни, в аналітичній структурі платіжного балансу якої провідне місце посідає торговельний баланс, слід застосовувати концепцію еластичності, якщо її ринки активів є нерозвинутими, а також монетарний підхід, якщо країна має ефективні фінансові ринки. Для успішного використання валютного курсу як інструменту коригування торговельного балансу країни повинна виконуватись умова Маршалла-Лернера: за такої умови знецінення або девальвація обмінного курсу національної грошової одиниці країни спричинять покращення торговельного балансу за рахунок збільшення вартісного обсягу експорту та зменшення вартісного обсягу імпорту. Розвинуті фінансові ринки дозволяють використовувати ринкові механізми встановлення рівноваги на валютному і грошовому ринках як інструменти коригування .
2. Для країни, яка має вільний доступ до міжнародних ринків капіталу і торговельний баланс якої займає порівняно невелику частку її поточного балансу, при виборі інструментів коригування доцільно використовувати концепцію поглинання або концепцію макроекономічного балансу. Концепція поглинання дозволяє визначити прогнозовану оптимальну динаміку балансу поточного рахунку, а концепція макроекономічного балансу застосовується для розрахунку рівноважного сальдо поточного рахунку, за якого торговельні потоки будуть збалансовані потоками капіталу країни. Як основний інструмент коригування використовується обсяг чистих зовнішніх активів країни: при збільшенні його величини країна може розширювати свій баланс поточного рахунку, який буде профінансовано за рахунок доходів на її зовнішні активи.
3. При аналізі дефіциту балансу поточного рахунку слід перш за все визначити його тривалість та очікувану динаміку. Якщо дефіцит поточного рахунку є тривалим явищем, це може призвести до неефективного використання виробничих ресурсів, зниження темпів економічного зростання та коливання рівня цін. Однак у певних випадках тривалий дефіцит поточного рахунку є природним явищем. Зокрема, якщо обсяг внутрішніх заощаджень є надто низьким порівняно з величиною інвестиційного попиту в країні, або кількість прибуткових інвестиційних проектів всередині країни є значною, або кількість робочої сили постійно зростає швидкими темпами, то позиція країни як нетто-імпортера капіталу може сприяти досягненню нею вищих темпів економічного зростання.
4. У країні, яка протягом тривалого часу має активне сальдо поточного рахунку, як правило, виникає „голландська хвороба”. Це може статися через значне поліпшення умов торгівлі, високу схильність до заощадження або науково-технічний прогрес. При постійному активному сальдо поточного рахунку доцільно сприяти відпливу капіталу з країни за допомогою валютного контролю. Якщо це неможливо, то слід впливати на обсяг грошової маси в країні, оскільки зростання реального валютного курсу може значно знизити конкурентоспроможність внутрішніх товарів і викликати зростання обсягу імпорту.
5. Для забезпечення стійкого економічного зростання за умов стабільності цін та прийнятного зовнішнього балансу необхідно здійснити координацію грошово-кредитної та бюджетно-податкової політик, оскільки остаточний вплив будь-яких заходів буде залежати від їх взаємодії. Наслідком проведення неузгодженої економічної політики може виявитися фінансова нестабільність, яка передбачає зростання відсоткових ставок, нестабільність валютного курсу, швидкі темпи інфляції, що призведе до суттєвого уповільнення темпів економічного зростання. Узгодження економічної політики здійснюється у двох періодах. У короткостроковому періоді координація передбачає забезпечення відповідних фінансових умов для підтримання стабільності цін. У довгостроковому періоді її метою є досягнення рівноважних темпів економічного зростання. Грошово-кредитна та бюджетно-податкова політики є рівнозначними, тому при їх узгодженні слід визначити спільні загальні довгострокові макроекономічні цілі, серед яких зниження рівня інфляції, прискорення темпів зростання випуску і регулювання грошової маси в обігу.
6. При розробці скоординованої макроекономічної політики у короткостроковій та довгостроковій перспективі для визначення оптимальних цільових розмірів балансу поточного рахунку повинна обов’язково виконуватись така залежність: сума всіх майбутніх дисконтованих сальдо поточного рахунку має дорівнювати сумі всіх майбутніх дисконтованих чистих випусків протягом того самого періоду часу. У країнах з нерозвинутими фінансовими ринками дефіцит бюджету майже повністю фінансується центральним банком, за винятком тієї його частини, що покривається за рахунок залучення зовнішнього фінансування. Із виникненням грошового ринку та зародженням міжбанківського ринку, коли відсоткова ставка залишається під безпосереднім контролем центрального банку, а непрямі інструменти грошово-кредитної політики тільки починають використовуватись, фінансування дефіциту бюджету може відбуватися частково за рахунок продажу короткострокових державних цінних паперів. Із розвитком внутрішніх фінансових ринків центральний банк змушений поступово переходити до моніторингу ринків та впливу на грошову масу через регулювання обсягу резервних грошей.
7. На сучасному етапі розвитку світової економіки провідними країнами, що впливають на глобальний дисбаланс, є Японія, Німеччина (серед країн, що мають активне сальдо поточного рахунку) та США (що має дефіцит поточного рахунку). Для країн із дефіцитом поточного рахунку механізми коригування будуть істотно відрізнятися від механізмів, які застосовуються країнами з активним сальдо поточного рахунку. У США, що мають найбільший дефіцит поточного рахунку у світі, пріоритетним завданням економічної політики є збільшення національних заощаджень, причому в ролі найбільш ефективного інструменту досягнення цієї мети, який матиме найменше побічних ефектів, розглядається покращення стану державного бюджету країни. Для цього пропонується досягти збалансованого державного бюджету до 2013 року і провести реформи програм соціального забезпечення, що дозволить підтримувати бюджетну рівновагу в довгостроковій перспективі.
8. У країнах, які мають стійке активне сальдо поточного рахунку, пріоритетом повинні стати структурні реформи, спрямовані на підвищення гнучкості економіки, прискорення темпів економічного зростання та стимулювання сукупного попиту. В Європі пріоритетами є збільшення гнучкості ринку праці та підвищення конкуренції на товарних ринках; у Східній Азії найважливішими проблемами є проведення банківської реформи та реформи корпоративного сектора, а також перехід до режиму більш гнучкого валютного курсу. В Японії найважливішими завданнями є посилення конкуренції та прискорення темпів економічного зростання. У країнах – виробниках нафти пріоритетом є збалансоване зростання внутрішнього попиту й уникнення збільшення непродуктивних витрат за рахунок більш високих доходів від продажу нафти. Це повинно забезпечити зростання сукупного попиту в країнах, що мають активне сальдо поточного рахунку, і дозволить уникнути подальшого поглиблення зовнішніх дисбалансів.
9. Зміна рівня національних заощаджень є надзвичайно ефективним інструментом коригування зовнішніх дисбалансів. Одним із найважливіших чинників, що впливають на обсяги та рівень заощаджень в країні, є демографічні зрушення. У міру старіння населення виникає тенденція до зниження рівня заощаджень. Це пояснюється тим, що по досягненні пенсійного віку економічні агенти, як правило, починають активно витрачати свої заощадження, тому зростання коефіцієнта залежності для людей похилого віку викликає зменшення норми заощаджень в країні. Для ефективного зрівноваження зовнішніх дисбалансів необхідно враховувати демографічну ситуацію в країні і проводити відповідну макроекономічну політику, спрямовану на усунення негативного впливу старіння нації на платіжний баланс. Для цього рекомендовано проводити сприятливу імміграційну політику, стимулювати зайнятість серед фрикційних безробітних, активно заохочувати підвищення рівня заощадження серед усіх верств населення.
10. Після проголошення незалежності у 1991 році в економіці України спостерігалося стрімке падіння обсягів випуску. Упродовж 1991 – 1999 років реальний ВВП знизився приблизно на 55%, причому кумулятивне зниження випуску України було одним з найбільших серед країн з перехідною економікою. Під кінець 1999 року нарешті розпочалося зростання реального ВВП, а вже у 2001 році темпи його зростання досягли 9%, хоча наступного року вони дещо уповільнилися. Зростання відбулося переважно за рахунок експорту, хоча споживчі витрати також почали зростати внаслідок збільшення реальних зарплат. Крім того, активно розпочалося виробництво імпортозаміщувальної продукції, особливо в харчовій промисловості. У 2005 році макроекономічна динаміка зазнала значного сповільнення – приріст реального ВВП України становив лише 2,6%, що виявилося найнижчим показником упродовж останніх 5 років. Стримане економічне зростання було зумовлене скороченням інвестиційних видатків бюджету на користь соціальних, погіршенням зовнішньоекономічної кон’юнктури (зниження рівня цін і попиту на світових ринках на традиційні товари українського експорту), різким зростанням цін на імпортовані в Україну газ та нафту, а також певною політичною невизначеністю. Це свідчить про те, що в Україні спостерігається дисбаланс із зовнішнім коригуванням, для усунення якого необхідне значне зростання обсягу експорту, а також прискорення темпів економічного зростання.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Анісімова О.Ю. Порівняльний аналіз методологічних підходів до поточного рахунку платіжного балансу // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – № 39, Ч. І. – С. 245–255.
2. Анісімова О.Ю. Економічна політика країни у сфері поточного рахунку платіжного балансу // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – № 40, Ч. ІI. – С. 202–210.
3. Анісімова О.Ю. Криза платіжного балансу: вплив зовнішніх та внутрішніх чинників та можливі наслідки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – № 41, Ч. І. – С. 204–212.
4. Анісімова О.Ю. Вплив програм фінансування МВФ на платіжний баланс країн-реципієнтів // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2004. – № 46, Ч. І. – С. 148–152.
5. Анісімова О.Ю.Вплив демографічного чинника на платіжний баланс // Економіка: проблеми теорії та практики. – 2007. – Випуск 227, Том І. – С. 228 – 235.
6. Анісімова О.Ю. Порівняльний аналіз методологічних підходів до платіжного балансу // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – № 43, Ч. ІІ. – С. 200–202.
7. Анісімова О.Ю. Монетарний підхід до платіжного балансу: сутність та використання // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2004. – № 49, Ч. ІІ. – С. 145–147.
8. Анісімова О.Ю. Основні напрямки розвитку та проблеми використання міжчасової концепції при аналізі платіжного балансу країни // Материалы ІІІ Международной научно-практической конференции „Научное пространство Европы – 2007”. – Том 4. Экономические науки. – Днепропетровск: Наука и образование, 2007. – С.73–76.
АНОТАЦІЯ
Анісімова О.Ю
. Коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу (на прикладі розвинутих країн).
– Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.02 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. – Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.
Дисертація присвячена дослідженню теоретичних і практичних аспектів впливу економічних факторів на платіжний баланс країни. У роботі викладено основні підходи до аналізу поточного рахунку платіжного балансу включно з основними чинниками, що розглядаються в межах кожного підходу. Досліджено залежність між величиною балансу поточного рахунку і темпами економічного зростання країни.
Виділено основні макроекономічні залежності платіжного балансу, напрями та механізми його коригування. Розглянуто основні причини виникнення глобального дисбалансу й запропоновано основні шляхи його усунення. Проаналізовано основні механізми зрівноваження зовнішніх дисбалансів розвинутих країн.
Виокремлено основні чинники, що впливають на рівень національних заощаджень, внутрішніх інвестицій і на поточний рахунок платіжного балансу країни. Визначено кореляційно-регресійний зв’язок між заощадженнями та інвестиціями. Розглянуто вплив демографічного чинника на баланс поточного рахунку окремої країни та на глобальний дисбаланс.
Ключові слова:
платіжний баланс, поточний рахунок, економічне зростання, глобальний дисбаланс, заощадження, інвестиції, демографічний чинник.
АННОТАЦИЯ
Анисимова О.Ю. Корректировка внешних дисбалансов платёжного баланса (на примере развитых стран). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.02 – мировое хозяйство и международные экономические отношения. – Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.
Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических аспектов влияния экономических факторов на платежный баланс страны. В работе выделены два основных подхода к анализу текущего счета платежного баланса: с точки зрения торговых потоков и с точки зрения движения капитала. В рамках каждого подхода выделены основные концепции, которые включают различные типы моделей для качественного анализа влияния основных макроэкономических параметров на текущий счет. Рассмотрены основные факторы влияния, которые являются определяющими для каждого подхода, а также преимущества, ограничения и недостатки каждой из концепций. Дана сравнительная характеристика эмпирического использования основных концепций, а также их наиболее эффективного применения.
Выделены основные макроэкономические зависимости платежного баланса, а также их связь с системой макроэкономических показателей страны. Рассмотрены основные аналитические составляющие платежного баланса в непосредственной связи с его стандартной структурой, а также их влияние на темпы экономического роста. Установлено, что между величиной баланса текущего счета и темпами роста существует обратная связь: возрастание дефицита текущего счета, как правило, сопровождается ускорением экономического роста, тогда как активное сальдо текущего счета вызывает значительное его снижение.
Рассмотрены основные причины возникновения глобальных дисбалансов и предложены пути их устранения. Статистический массив информации свидетельствует о том, что глобальные дисбалансы на современном этапе развития мировой экономики возникают в результате внутренней экономической ситуации в США, Японии, Германии и Китае. Устранить их возможно лишь при проведении этими странами скоординированной макроэкономической политики, направленной на уменьшение их внешних дисбалансов таким образом, чтобы не ухудшить внешние позиции других стран.
Выделены основные внутренние экономические факторы, влияющие на сбережения и инвестиции и, как следствие, на текущий счет платежного баланса. Среди них основное место занимают темпы роста национального дохода, темпы роста производства, условия торговли, а также демографический фактор, который в последнее время приобретает все большее значение.
Отдельно рассматривается современная демографическая ситуация, прогнозы относительно ее дальнейшей динамики, а также ее влияние на текущий счет отдельной страны. Кроме того, анализируется влияние демографических сдвигов на глобальный дисбаланс посредством их влияния на текущий счет Японии, который является одним из основных факторов, определяющих величину глобального дисбаланса.
Ключевые слова:
платежный баланс, текущий счет, экономический рост, глобальный дисбаланс, сбережения, инвестиции, демографический фактор.
ANNOTATION
Anisimova O.Y. Adjustment of external imbalances of the balance of payments (for developed countries). –
M
anuscript
.
This dissertation is for obtaining Ph.D. Degree in Economic Sciences by specialisation, coded 08.00.02. – World Economy and International Economic Relations. – Institute of International Relations of Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, Ukraine, 2008.
This Dissertation investigates theoretical and practical aspects of the impact of economic factors on the balance of payments of a country. The main approaches to the current account of the balance of payments including key factors for each approach are considered. The interdependence between current account balance and growth rate is analysed.
The main macroeconomic identities of the balance of payments and their relation with the system of macroeconomic indicators are found out. The causes of the global imbalances and the ways to eliminate them are examined.
Main economic factors, determining savings and investment and the current account balance are revealed.The impact of the demographic factor on the current account balance of a country and on the global imbalance is determined. The measures to facilitate negative impact of the worsening of the demographic situation on the balance of payments and growth rate are proposed.
Key words:
balance of payments, current account, economic growth, global imbalance, savings, investment, demographic factor.
[1]
Ставка дисконтування може розраховуватись як середнє геометричне очікуваних майбутніх дисконтних ставок у відповідних періодах.