Міністерство освіти і науки України
Національний авіаційний університет
Інститут міжнародних відносин
Кафедра міжнародних економічних відносин і бізнесу
Самостійна робота
з дисципліни «Міжнародна економіка»
на тему:
«Глобалізація як основа транснационалізациі економіки »
Виконала:
студентка 202 групи ФМЕВ
Григор`ян Гаяне
Перевірила: Пасічник О.С.
Київ 2010
Зміст
1. Вступ
2. Процес глобалізації
3. Транснаціоналізація
4. Україна в процесі транснаціоналізації світової економіки
5. Висновок
6. Досвід та проблеми діяльності ТНК в економіці України
1.
Вступ
Сучасний етап світового розвитку характеризується динамічним поглибленням процесів інтеграції політичного, економічного, культурного життя країн світу. У широкий вжиток увійшов термін глобалізація як характеристика формування єдиного планетарного суспільства.Триває взаємне зближення різних країн і народів, проникнення інформаційних технологій, політична трансформація і інтеграція на регіональному і світовому рівнях.
Зростання ролі зовнішніх факторів у економіці, створення єдиного світового ринку без національних бар'єрів і забезпечення однакових правил гри для всіх учасників, - ось основний перелік економічного аспекту глобалізації.
Для України основною вимогою сьогодення є спрямування глобалізму не лише на осмислення світових проблем і процесів, а, передусім, на наукове забезпечення управління сучасним світовим розвитком. Суперечливість і турбулентність цього розвитку вимагає активного пошуку стабілізуючих, врівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами транснаціоналізації в інтересах виживання людства.
2.
Процес глобалізації
Глобалізація - це новий етап світового розвитку суспільства на всіх його рівнях. В економічній сфері вона являє собою взаємозалежність різних секторів світової економіки. В перспективі глобалізація веде до подолання наднаціональних кордонів і формування єдиної всесвітньої ринкової економіки, що і обумовлює актуальність даної теми.
Всі глобалізаційні процеси несуть об'єктивний характер та виникають за результатами економічних та одночасно соціальних змін, визваних радикальними перетвореннями в технологічній, виробничій та інформаційній сфері. Мета глобалізації - рух до більш відкритого та інтегрованого світу.
Процес глобалізації складається з трьох взаємозв'язаних компонентів - нового міжнародного розподілу праці, міжнародного виробництва і політичних відносин. Основою сучасного світового господарства є світовий ринок, який зародився ще у XVI столітті у період Великих географічних відкриттів.
На його основі почав формуватися міжнародний поділ праці. Проте лише в останні кілька десятиріч є підстави стверджувати , що процеси глобалізації набули ознак цілісності і незворотності.
Цьому також сприяє розвиток відповідної інфраструктури, НТР, новітніх форм руху товарів і капіталу. В той же час, міжгалузевий поділ праці (обмін товарів АПК на промислові), який панував впродовж кількох століть, заміняється і доповнюється внутрішньогалузевим. Все більше значення набуває обмін товарів на послуги, який перевищив 50% обсягу світової торгівлі.
Щодо міжнародного виробництва, то воно почало формуватися у 70 - 80-тих роках ХХ століття під впливом енергетичної кризи. Старі індустріальні галузі, які потребували багато ресурсів, почали вивозитися в країни, що розвиваються. НТР дозволила технологічно роз'єднати окремі виробничі процеси в просторі. Сучасне міжнародне виробництво ведеться як на іноземних підприємствах, розміщених в зарубіжних країнах, так і на основі підрядів, переданих місцевим підприємствам.
Глобалізація є незворотнім процесом поглиблення зв'язків між різними країнами світу, їх інтеграції на економічному, політичному, культурному, технологічному та інших рівнях. Сучасна модель глобалізації ґрунтується в цілому на неоліберальній доктрині, яка почала панувати у міжнародних економічних відносинах з кінця 1970-х - початку 1980-х років.
Приоритетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації.
3. Транснаціоналізація
Серед процесів, які відбуваються у світовій економіці, спостерігаємо наростання економічної транснаціоналізації виробництва, послуг, капіталу, трансферу технологій, лібералізації міжнародної кредитно-фінансової сфери, підвищення ролі міжнародних економічних організацій. Тобто, під транснаціоналізацією розуміють нові явища, якісні зміни, що відбуваються у світовій економіці, а саме: ріст числа й активності транснаціональних корпорацій (ТНК). Процес транснаціонализації як феномен сучасного світового господарства має під собою об'єктивну основу: інтернаціоналізацію, що поглиблюється , господарського життя , науки, техніки, виробництва , різке підвищення ролі і розширення географічних рамок коопераційних зв'язків, що дозволяють поєднувати у великі міжнародні науково-виробничі утворення елементи виробничих структур різних країн . Транснаціоналізація впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції, технології та їх розповсюдження з одних країн в інші, що в кінцевому підсумку відображається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності. Міжнародна конкуренція ведеться уже не стільки між країнами, скільки між транснаціональними виробничими системами, які формують ядро світової економічної системи . Воно концентрує інтелектуальний, науково-технічний і фінансовий потенціали, контролює більше половини обороту світової торгівлі та фінансів, прибуткові галузі економіки різних країн.
Процес економічної транснаціоналізації супроводжується гострими теоретичними дискусіями стосовно функцій національних держав, змісту їх економічної діяльності . Як правило, присутні дуалізм і суперечливість висновків, що випливають із аналізу економік розвинутих та країн, що розвиваються . Пояснити це можна тим, що держави - не однорідна маса, а носії неоднакових економічних і політичних потенціалів, корекцію яких здійснюють також мінливі геоекономічна та геополітична ситуації у світі. Крім того, транснаціоналізація не є процесом, що рівномірно охоплює всі держави.
Отже, в умовах транснаціоналізації частина функцій економічної діяльності національної держави або відмирає, або трансформується. У наддержавні органи передаються функції по координації різностороннього співробітництва. З традиційних економічних функцій залишаються необхідність забезпечення зовнішньоекономічної стійкості й ефективності; нормативно-правове регулювання, стимулювання структурних перетворень, науково-технічного прогресу, інноваційних змін; розвиток охорони здоров'я, освіти, культури; регулювання блоку соціальних проблем тощо. Однак набір цих функцій у розвинутих і країнах,що розвиваються і можливості їхнього використання різні.
4. Україна в процесі транснаціоналізації світової економіки
Транснаціоналізація світової економки пов’язана з діяльністю транснаціональних корпорацій (ТНК). Вони виступають головним суб’єктом цього процесу. В основі їх діяльності прагматична мета отримання прибутку, збереження власної ключової компетенції і на цій основі конкурентних переваг. Характерною особливістю поєднання цих складових є вирішення питань придбання транснаціональними корпораціями власності в приймаючих країнах шляхом вкладення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). При цьому вітчизняні підприємства втрачають статус національних. Отже, транснаціоналізація означає посилення ступеня міжнародності національної економіки через втрату відповідної частини національних підприємств і перехід їх до складу міжнародної економічної спільноти.
Чи кожна держава згодна прийняти такі умови входження до світової економічної спільноти? Згодна, мабуть, кожна, але здатна не кожна. Та й згоди, власне,ніхто не питає. В ринкових умовах на заміну згоді приходить той же прагматичний розрахунок в інтересах сторін угоди. Між тим, аналіз географічного розподілу ПІІ свідчить, що левова їх частина надходить до високорозвинутих країн.Втрата національної належності їхніх підприємств при цьому не стає перешкодою процесу транснаціоналізації.
Ще однією важливою особливістю процесу транснаціоналізації є створеннясвітового виробництва, в якому беруть участь структурні підрозділи ТНК. Саме через організацію світового виробництва відбувається використання передового виробничого досвіду і технологій для подальшого розвитку виробництва приймаючих країн, створюється підґрунтя для підвищення кваліфікації кадрів і на цій основі здійснюється зростання рівня освіти, ряд інших позитивних наслідків використання передового зарубіжного досвіду. Таким чином відбувається використання результатів участі країни в процесі транснаціоналізації для вирішення завдань свого розвитку, отримання позитивних та нівелювання негативних наслідків залучення ПІІ.
Ступінь залучення тієї чи іншої країни в процес транснаціоналізації визначається активністю участі зарубіжних ТНК в економічній діяльності приймаючих країн та участю місцевих ТНК в світовій економічній діяльності.
Наша країна поки що не посіла належне місце в процесі транс націоналізаціїсвітової економіки. І це зрозуміло. Адже років незалежності занадто мало для становлення досконалих ринкових умов функціонування економіки, що до цього часу не знала нічого іншого ніж директивний розвиток, а звідси і незначний обсяг прямих іноземних інвестицій. Як відомо, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну на 01.01.2008 р., становив 29489,4 млн. дол. США, що склало 636,5 дол. США на одного мешканця України. Але за 2 роки після вступу до СОТ( Україна увійшла 16 травня 2008 року) це число збільшилося. І на 1 липня 2010 року становило 40,7 млрд. дол. США, що склало 872,1 дол. США на одного мешканця
Національні ТНК зараз тільки проходять стадію формування. До таких компаній зараз можна віднести корпорацію «Систем Капітал Менеджмент», «Індустріальний Союз Донбасу», державний «Нафтогаз» України, виробника автомобілів «Укравто», виробника продуктів харчування «Рошен», лідерів вітчизняного ринку алкоголю («Союз Віктан» та ін.).
Разом з тим, для формування вітчизняних ТНК існує ряд стримуючих цейпроцес об’єктивних чинників:
- труднощі входження на закордонні ринки через високий рівень конкуренції;
- недостатня фінансова могутність та здатність залучати кошти, як вітчизняних акціонерів через їх недостатню кількість (середній клас, який є на заході головним джерелом акціонерів, в Україні мізерний і складає за деякими оцінками 8–10% населення), так і зарубіжних акціонерів через труднощі проходження процедури ІРО на світових фондових біржах;
- нестача досвіду управління закордонними підрозділами через особливості функціонування закордонних ринків та відсутність підготовлених для цієї діяльності вітчизняних менеджерів;
- відсутність або невідповідність сучасним вимогам рівня ключових компетенцій, які можна було б запропонувати потенційним споживачам світового ринку;
- недосконалість функціонування вітчизняного ринку, недостатній рівеньконкуренції та низький рівень вимог вітчизняних споживачів.
В цих умовах різко зростає відповідальність держави за розробку та впровадження стратегії використання переваг транснаціоналізації через відповідну політику залучення ПІІ. До сьогоднішнього часу така стратегія і політика носять декларативний характер, а інвестиції надходять без регулюючої ролі держави.
5.
Висновок
Підводячи підсумок, необхідно відмітити, що з кожним новим переходом глобалізації на більш високий рівень свого розвитку, взаємозалежність розвинених і держав,що розвиваються повинна в кінцевому рахунку привести до нового етапу розвитку світового суспільства. Новий етап розвитку світового суспільства повинен орієнтуватися не на економічні перегони, а на соціально-політичну стабільність.
Сучасні транснаціональні корпорації впливають не тільки на міжнародні відносини, а й на стан міжнародної безпеки, тому що вони сприяють розвитку взаємозалежності різних держав. В умовах соціальної глобалізації агресія країн, пов'язаних між собою системою транснаціональних компаній по відношенню одна до одної, є неможливою чи принаймні невигідною.
Світові торгівельні зв'язки під впливом глобалізації поступово ускладнюються, що означає загрозу для України у вирішенні економічних і соціальних проблем.
Глобальні процеси переділу світового ринку зачіпають різні галузі, де домінують ТНК. Крім того, після приєднання України до СОТ, значна частина вітчизняних підприємств зіткнулась з тим, що не готова до зростання конкуренції на внутрішньому ринку з провідними західними компаніями. Щоб взаємодіяти з ТНК як в Україні, так і на світових ринках, потрібно створювати власні, українські транснаціональні структури, як це зробили раніше Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела і ін. (не враховуючи промислово розвинені країни, де існують сотні крупних ТНК). Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримувати конкуренцію з ТНК тільки у випадку, якщо він сам структурується в могутні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику.
6. Досвід та проблеми діяльності ТНК в економіці України
Україна, як приймаюча ТНК країна, незважаючи на певні природні переваги, має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Найбільше коштів зарубіжні ТНК інвестують у харчову промисловість України, відтак у сільське господарство і в телекомунікації. Ін значними напрямами іноз інвестування є машинобудування, роздрібна торгівля, п-тва громадського харчування, банківський сектор, підприємства легкої промисловості. Визначальна причина вкладення інвестиції в Україну -пошук нових ринків збуту. Більшість іноземних інвесторів приваблює передусім великий внутрішній ринок України (близько 50 млн. споживачів). Наявність дешевої робочої сили є істотним фактором лише для інвесторів-підприємців. Однак найнижчі серед країн Східної Європи витрати на оплату праці часто обертаються її низькою продуктивністю, нестачею капіталу, слабким менеджментом та регуляторними перепонами, що робить собівартість продукції вищою, ніж у сусідніх країнах.Іноз інвестори, як правило, сподіваються на внутр ставку дохідності в межах від 10 до 30%. ТНК, які залучають к-л під менші відсотки, задовольняються ставкою, нижчою за 20%. Тому ТНК можна розглядати як найкращий спосіб залучення довгострокових інвестицій в Україну. Проте процес іноз інвестування в Україні гальмується численними чинниками. Основні серед них: а) нестабільне й надмірне регулювання;б) нечітка правова система;в) мінливість ек-го середовища;г) корупція;ґ) великий податковий тягар;д) проблеми щодо встановлення чітких прав власності;е) низький рівень доходів громадян;є) труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами;ж) мінливість політичного середовища;з) відсутність матеріальної інфраструктури;і) проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки. Практика свідчить, що пріоритетами державної політики мають бути лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків; зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях, мінімізація бюрократичних обмежень і зниження податкових ставок та зменшення кількості податків.В інтересах залучення іноз к-лу Україна має переглянути й окремі положення аграрного права. Іноземні інвестори прагнуть, щоб приватизація не лише створювала інвестиційний і діловий клімат у результаті зростання продуктивності економіки. Більшість з них виступає за приватизацію землі. Україна недоотримує значних інвестицій саме через обмеженість права на купівлю-продаж землі. ТНК почали формуватися і в Україні. Як приклад можна навести діяльність відкритого акціонерного товариства "Укрнафта". Проте перспективи створення українських ТНК поки що не визначено.
1.Аббревиатура IPO расшифовывается как Initial Public Offering. IPO означает первичное публичное размещение акций компании на бирже. Иногда, впрочем, IPO называют и вторичное размещение акций, но на новой биржевой площадке. Например акции компании могут уже торговаться на бирже в России, но она может провемти IPO на Лондонской бирже. Для размещения акций на западных Биржах необходимо, чтобы компания как минимум 3 года имела отчетность по международным стандартам, подтвержденную аудиторами.
2. Интеграция
(от лат. integrum
— целое
; лат. integratio
— восстановление, восполнение) — в общем случае обозначает объединение, взаимопроникновение. Объединение каких-либо элементов (частей) в целое. Процесс взаимного сближения и образования взаимосвязей.
3. На думку автора, політичні відносини можна визначити як взаємозв'язки та взаємодію суб'єктів політики в контексті завоювання, розподілу, використання та утримання контролю за політичною влад Политические отношения определяют как взаимодействие социальных групп, личностей, социальных институтов по поводу устройства и управления обществом. Они возникают, когда потребность в управлении и властном регулировании социальных процессов и отношений начинает осуществляться при активном участии государства.ою.
4. Нау́чно -техни́ческая револю́ция (НТР)
— коренное качественное преобразование производительных сил, начавшееся в середине XX в., качественный скачок в структуре и динамике развития производительных сил, коренная перестройка технических основ материального производства на основе превращения науки в ведущий фактор производства, в результате которого происходит трансформация индустриального общества в постиндустриальное.
6. Агропромышленный комплекс
(АПК) — крупнейший межотраслевой комплекс, объединяющий более 10 отраслей экономики, направленный на получение и переработку сельскохозяйственного сырья.[источник?
]
Агропромышленный комплекс
— это система (совокупность) взаимосвязанных отраслей промышленности и сельского хозяйства, задачей которой является производство, переработка, хранение сельскохозяйственной продукции и доведение её до потребителя.
Важнейшей проблемой агропромышленного комплекса является обеспечение энергосбережения.
7. Неолібералізм
— напрям в економічній теорії, що базується на принципі саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставляться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.
8.. Лібералізація
(фітредерство) — політика, спрямована на відкривання внутрішнього ринку для іноземних конкурентів, шляхом зниження кількості обмежень у торгівлі.
1. Дуалізм
— доктрина, яка твердить, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні і природі від розумового акту пізнання і знання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між "ментальними" (розумовими) та "реальними" предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того чи вони є пізнаними чи непізнаними спостерігачем.
9.
Геоэкономика
(англ. geoeconomics) — новая геополитика (геополитическая экономика) с позиций экономической мощи государства, обеспечивает достижение внешнеполитических целей, мирово-го или регионального «могущества» экономическим путем. Геоэкономика — это политика пере-распределения ресурсов и мирового дохода.
Основные сверхдоходы (ренту граничной энергети-ки) получают мировые полюса экономического и технологического развития. Геоэкономика как наука о целях и методах экономической войны американских монополий появи-лась после окончания Второй мировой войны.