Зміст
1. Стратегія експорту та імпорту
2. Вплив міжнародних факторів на створення продукції, її ціноутворення та просування на зовнішній ринок
3. Практичні завдання
Список використаної літератури
1. Стратегія експорту та імпорту
Експорт обумовлений декількома важливими причинами. Сировину необхідно експортувати на підприємство-виробник, комплектуючі - на складальний конвеєр і готову продукцію - іноземним оптовикам і споживачам. Іноді весь цей процес відбувається в межах вертикально інтегрованої компанії, тому експортер продає свою продукцію на наступний рівень, оформивши відповідну внутрішньо-фірмову угоду. Проте у випадку продажу зовнішньому покупцеві експортер може вирішити, чи продавати йому продукцію прямо, чи через посередника.
Міжнародну діяльність фірми найчастіше починають із налагодження експорту своєї продукції. Навіть фірми, які мають значні контракти в інших країнах і здійснили в іноземні підприємства великі інвестиції, як правило, продовжують експортувати свою продукцію заради досягнення визначених цілей.
Основною причиною участі фірм в експортній діяльності є прагнення до збільшення прибутків від продажу. Капітало- і наукомістким фірмам, що спеціалізуються, наприклад, у біотехнології і фармацевтиці, експорт необхідний для розподілу капіталовкладень на більш значний обсяг продажу. Експортний продаж може бути також засобом пом'якшення проблеми надлишкових потужностей на внутрішньому ринку. Деякі фірми віддають перевагу експортуванню продукції в інші країни, а не вкладанню коштів у створення там виробничих потужностей через високий рівень ризику, пов'язаного з прямими інвестиціями. Нарешті, є фірми, що розглядають експортні поставки на численні ринки як стратегію диверсифікації збуту. Оскільки темпи економічного зростання для кожного ринку індивідуальні, така диверсифікація освоєних ринків дозволяє фірмам компенсувати низькі темпи зростання продажу на одних ринках за рахунок високих темпів зростання на інших.
Багато фірм починають займатися експортом зовсім випадково. Почавши експортну діяльність, вони стикаються з несподіваними труднощами. От чому до початку експортної діяльності необхідно розробити стратегію експорту. Проте до початку її розробки фірмі варто зрозуміти деякі основні проблеми, пов'язані з експортом.
Потенційні пастки [1]. Крім труднощів, характерних для міжнародного бізнесу взагалі, а не лише для експортної діяльності, наприклад, проблем мови і культурних розбіжностей, новачки в експорті часто стикаються із завданнями, при виконанні яких виникають помилки, перелічені нижче:
- нездатність залучити кваліфікованих експертів з експорту і розробити основний план міжнародного маркетингу до початку експортної діяльності;
- недостатня готовність вищої ланки керівництва до подолання початкових труднощів і коригування потреби у фінансових коштах для експортної діяльності;
- недостатня старанність у виборі закордонних агентів і оптовиків;
- погоня за замовленнями з будь-якої країни світу, а не створення бази для розгортання прибуткових операцій і упорядкованого зростання;
- нехтування експортною діяльністю в періоди ринкових бумів;
- неспроможність вести справи з іноземними оптовиками на тих самих засадах, що і з їхніми конкурентами на внутрішньому ринку;
- небажання модифікувати продукцію відповідно до державного регулювання чи культурних переваг в інших країнах;
- нездатність видавати службову, комерційну і гарантійну документацію на мовах, зрозумілих торговим партнерам фірми за кордоном;
- нездатність залучити компанію, що спеціалізується на управлінні експортною діяльністю, чи іншого посередника у сфері маркетингу, коли фірма не має у своєму розпорядженні людей, які вміють виконувати спеціалізовані експортні функції;
- нездатність активно використовувати ліцензійні угоди або угоди про створення спільних підприємств. Цей момент має особливе значення в країнах, що обмежують імпорт.
Ще одна проблема, з якою стикаються експортери, пов'язана із змінністю політики тих країн, куди йде експорт. Держава може запропонувати фірмам певні стимули та у будь-який час відмовитися від них.
Вибір закордонних ринків і стратегії виходу на них. Фірми, що починають свою міжнародну діяльність, часто віддають перевагу тим ринкам, для яких потрібні мінімальні зусилля щодо адаптації продукту і коригування маркетингової стратегії..
Модель "чотирьох фільтрів", концепція якої була вперше запропонована Р. Волвурдом, дозволяє з великої кількості країн вибрати декілька найбільш перспективних не лише з погляду загального ринкового потенціалу, але і конкретних особливостей фірми, а також цілей її закордонної діяльності [2].
Нарешті, фірмі необхідно визначити, як вона буде доставляти товари на обраний ринок. Основою плану експорту є активна організація експорту, а не очікування з надією на те, що усе відбудеться саме собою.
Експортні функції і посередники, то полегшують експортну діяльність. Компанії, що займається чи планує займатися експортною діяльністю, варто вирішити, хто саме буде виконувати у цьому зв'язку деякі важливі функції - співробітники компанії чи інші фірми за контрактом. Мова йде про такі функції:
- стимулювання збуту, одержання замовлень, дослідження ринку;
- виконання кредитних досліджень, здійснення платежів і інкасація надходжень;
- організація перевезення вантажів за кордон;
- підтримка персоналу фірми, що займається збутом, розподілом і рекламою.
Практично будь-яка фірма час від часу може очевидно вигравати від використання послуг посередницької організації, що бере на себе всі або деякі з перерахованих функцій.
Різні посередники можуть полегшувати експортну діяльність. Одні з них виступають в ролі агентів, що представляють інтереси експортера, інші одержують право власності на товари і самостійно продають їх іншим країнам. Є, крім того, посередники, що займаються вузькоспеціалізованими аспектами процесу експорту, наприклад транспортно-експедиційні організації, відповідальні за переміщення товару з внутрішнього на іноземний ринок.
Потенційний імпортер повинен враховувати два аспекти - процедурний і стратегічний. Процедурний стосується, насамперед, митних правил і нормативів стосовно імпорту.
Імпортні операції неможливо здійснювати, не володіючи певним досвідом спілкування з відповідними установами і підготовки необхідної документації, а саме цього фірма іноді намагається уникнути. Тоді на допомогу приходить брокер з питань імпорту. Важливу роль в імпорті відіграють такі документи:
- розписки за товари, передані транспортно-експедиційній компанії для перевезення до місця кінцевого призначення;
- контракти на надання послуг з боку транспортно-експедиційної компанії;
- документи, що засвідчують право власності на товар.
Фірми найчастіше віддають перевагу іноземним, а не внутрішнім товарам, виходячи з таких основних причин: ціна; якість; недоступність певних матеріалів у своїй країні; прискорення і безперервність поставок; більш ефективне технічне обслуговування; сучасна технологія; досягнення визначених маркетингових цілей (особливо у зв'язку з офсетними угодами, коли від фірми вимагають імпортувати якісні товари з країни, у якій вона хоче збувати свою продукцію); зв'язок з іноземними підприємствами, що є іноземними філіями головної фірми.
Найважливішою стратегічною проблемою є імпорт товарів, вироблених іноземними підприємствами, пов'язаними з головною фірмою. Стратегічні переваги фірми частково обумовлені її спроможністю визначати, коли саме вона може забезпечити вищі прибутки за рахунок створення своїх виробничих потужностей за кордоном для обслуговування місцевих ринків чи складальних конвеєрів, на противагу укладенню субконтракт на реалізацію цих функцій із сторонніми (зовнішніми) фірмами. Вивчення внутрішньо-фірмових угод показало, що найважливішим чинником, що обумовлює внутрішньо-фірмовий імпорт, є технологічна досконалість продукції; іншими словами, чим вищий рівень технології, матеріалізованої у виробі, тим охочіше фірма бере участь у внутрішньо-фірмових експортно-імпортних операціях, на противагу закупівлям у сторонніх фірм, передачі їм відповідних контрактів [3].
Незважаючи на відомі вигоди, із послугами іноземних постачальників пов'язані і деякі труднощі: вибір за кордоном місця розташування постачальника з хорошою репутацією; час підготовки до випуску продукції і терміни поставок; труднощі експедиторського супроводу матеріалів, що постачаються, і безпосередніх контрактів з іноземним персоналом; політичні проблеми і труднощі встановлення нормальних відносин із персоналом іноземного підприємства; коливання обмінних курсів; методи здійснення платежів; якість товарів; брак і проблема повернення дефектної продукції; митні тарифи і мита; витрати на оформлення додаткової документації, необхідної для митного очищення; правові проблеми; транспорт; мова; культурні й соціальні традиції. Більшість з перерахованих проблем достатньо серйозні при закупівлях у зовнішніх фірм, оскільки внутрішньо-фірмові операції розуміють більш жорсткий контроль за якістю товарів. У той же час проблеми імпорту, такі, як, наприклад, використання іноземної валюти і митної документації, є загальними для будь-якого варіанта розміщення джерел постачання за кордоном.
Імпортуючи товари в іншу країну, фірма повинна досконало знати роботу митниці. З процедурного погляду, коли товар прибуває в порт призначення, імпортер зобов'язаний заповнити на митниці документи, в яких вказуються приблизна вартість і митна категорія вантажу. Існує понад 10 тис. митних категорій товарів, і майже 60 % із них можуть тлумачитися неоднозначно, тобто конкретна партія товарів може бути віднесена більш ніж до однієї категорії. Потім митниця досліджує товар на предмет можливих обмежень. Після цього може бути сплачене мито, і товар буде пропущений у країну. Розмір мита залежить від країни походження товару, його типу та інших чинників.
Брокер чи якийсь інший консультант з імпорту може допомогти імпортеру звести до мінімуму мито, для чого він:
- оцінює товари таким чином, що вони потрапляють до категорії, на яку поширюється більш сприятливий митний режим. Різні категорії продукції обкладаються різними митами. Наприклад, мито на готові вироби звичайно вище, ніж на деталі і компоненти;
- визначає категорію таким чином, що вона підпадає під знижки. Іноді експортери використовують імпортовані деталі й компоненти, за які вони сплачують імпортне мито, у своєму виробничому процесі. Знижка дозволяє їм відшкодувати до 99 % мита, сплаченого за імпортні товари, якщо вони експортують товари, що включають ці імпортні комплектуючі;
- домагається відстрочки сплати податку, використовуючи митні склади і вільні зони для зовнішньої торгівлі. Компанії не зобов'язані сплачувати мита на імпортні товари, що знаходяться на зберіганні на митних складах або зонах для зовнішньої торгівлі, поки їх не направлять у країну для збуту чи використання у виробничому процесі. Це дозволяє компанії зберігати товари, але не сплачувати мито негайно по їхньому прибутті в країну;
- обмежує відповідальність імпортера, правильно вказуючи країну походження товару. Оскільки розмір мита на імпортні товари часто залежить від характеру товару і країни походження, можна домогтися зниження розмірів мита, якщо правильно зазначити країну походження товару.
Іноді імпортовані товари негайно відправляються на експорт, використовуються для складання проміжних компонентів чи кінцевої продукції, що потім експортується. Такий різновид дій може дозволити компанії цілком або частково відшкодувати (за рахунок знижок) будь-які імпортні мита.
2. Вплив міжнародних факторів на створення продукції, її ціноутворення та просування на зовнішній ринок
Продукт - товар, який ідеально задовольняє бажання чи потреби ринку[4].
Головним фактором, що впливає на виробництво товарів, А.Сміт і Д.Рікардо вважали працю, тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості. З появою різноманітних варіантів теорії факторів виробництва, яка виділяє три основні фактори - працю, землю і капітал, послідовники класичної політекономії почали пояснювати міжнародну торгівлю через теорію факторів виробництва. В 20-х-30-х роках XX століття найбільший внесок в теорію міжнародної торгівлі зробили шведські вчені Елі Хекшер та його учень Бертіл Олін. Вони створили теорію міжнародної торгівлі, яка пізніше одержала назву теореми Хекшера-Оліна.
Згідно з цією теоремою, кожна країна експортує ті товари, для виробництва яких вона має відносний надлишок факторів виробництва, і імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває відносну нестачу факторів.
Теорія Хекшера-Оліна включає кілька положень, які стосуються особливостей функціонування факторів виробництва. По-перше вона допускає поступове зменшення величини граничної корисності кожної додаткової затрати фактора виробництва.
По-друге, теорема Хекшера-Оліна передбачає однакову структуру споживання, однакові смаки та звички населення, однакові виробничі умови виробників, незмінні тарифи, транспортні та інші витрати.
Концепцію Хекшера-Оліна розвинув відомий американський економіст Пол Самуельсон. Він встановив, що в результаті взаємної торгівлі відбувається вирівнювання не тільки відносних цін на товари, а й вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва. Під гомогенністю капіталу розуміють капітал, який характеризується однаковою продуктивністю та ризиком, а під гомогенністю праці розуміють працю, що характеризується однаковим рівнем підготовки, освіти і продуктивності.
Економіка ефекту масштабу виходить із загальновідомого положення політичної економії, згідно з яким зростання масштабу виробництва призводить до зниження собівартості одиниці товару, оскільки створює передумови для впровадження та поглиблення спеціалізації, відносно зменшує витрати на управління, створює передумови для скорочення витрат при поліпшенні якісних характеристик товару.
Що стосується загальної теорії цін, то вона завжди привертала до себе увагу вчених-спеціалістів. Не було в історії жодної відомої економічної школи, яка б не висловила свої думки щодо сутності і функцій цін.
Так, трудова теорія вартості виходить із примату виробництва, ціна не розглядається тут як перетворена форма вартості, а остання є матеріалізованою в товарі працею.
Ціна – це сума грошей, за яку продавець хоче продати, а покупець готовий купити товар [5].
Ціноутворення – це процес формування цін на товари і послуги.
Існують дві основні системи ціноутворення: ринкове, яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції, і централізовано державне формування цін державними органами.
Для першої системи характерна досконала конкуренція, що виникає на ринку, коли існує достатня кількість фірм (підприємств) або рівень конкуренції такий, що жодна фірма не в змозі вплинути на ціну будь-якого товару. Істотним відхиленням від досконалої конкуренції є недосконала конкуренція або елементи монополії. Тоді в політику ціноутворення втручається держава.
Існує прямий і непрямий вплив держави на ціни. Прямий вплив здійснюється шляхом встановлення певного порядку ціноутворення, непрямий спрямований на зміни кон’юнктури ринку, створення певного положення в сфері фінансів, валютних, податкових операцій, оплати праці.
При переході до ринкових відносин в Україні також використовують фіксовані й регульовані ціни, в основному на продукцію і послуги виробничо-технічного призначення (електроенергія, послуги транспорту, зв’язку), а також на життєво важливі товари і послуги для населення (хліб, комунальні послуги і т.д.). Постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1995р. № 135 “Про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень” [5] визначає такі методи регулювання цін:
- встановлення фіксованих цін;
- встановлення граничних рівнів цін;
- встановлення граничних рівнів торгових надбавок;
- застосування граничних рівнів рентабельності;
- введення обов’язкового декларування зміни ціни.
При аналізі та визначенні рівня цін підприємець повинен ясно уявляти всю систему цін, що характеризує взаємозв’язок різних видів цін. Система цін включає різні елементи, які можна розглядати як окремі конкретні ціни або як певні групи цін. Всі елементи системи тісно взаємозв’язані. Це обумовлено методологією формування витрат на виробництво, а також взаємозв’язком і взаємозалежністю усіх елементів ринкового механізму.
Конкурентоспроможність продукції - вагомий критерій доцільності виходу підприємства на зовнішній ринок, умова ефективного проведення зовнішньоекономічних операцій і складова вибору засобів та методів виробничо-експортної діяльності, яка являє собою сукупність якісних і вартісних ознак продукції, що забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів [6].
Критеріями оцінки конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку слід вважати фактори, які визначають його кон'юнктуру:
- наявність споживача даного виду продукції;
- кількість конкурентів, які випускають аналогічну продукцію;
- обсяги виробництва й реалізації продукції підприємств-конкурентів у цілому й у сфері діяльності українського підприємства;
- важливість для конкурентів «панування» на тому сегменті ринку, який опанований чи планується до «завоювання» вітчизняним підприємством;
- основні напрямки конкурентної боротьби на зовнішньому ринку;
- оцінка стратегічної діяльності конкурентів (контроль за каналами збуту та діяльністю підприємств - постачальників з мстою зниження рівня витрат);
- політика горизонтальної інтеграції (з метою виявлення можливостей проведення контролю та управління станом сектору певної галузі);
- розмаїття методів конкуренції (ціни, якість, технологічний рівень, дизайн продукції, сервісні послуги, імідж підприємства, товарний знак тощо);
- стабільність попиту на продукцію, яку має підприємство на кожному сегменті ринку.
У сучасних умовах на світовому ринку на зміну ціновій конкуренції прийшла нецінова, тобто конкуренція технічного та якісного рівня продукції. У конкурентній боротьбі за ринки збуту перемагає не той, хто пропонує нижчі ціни, а той, хто пропонує вищу якість, оскільки продукція з кращою якістю значно ефективніша у використанні. Однак при цьому роль ціни не зменшується, вона завжди була й буде виступати найвпливовішим критерієм максимізації прибутку.
Конкурентоспроможність експортної продукції характеризують показники попиту на неї, а економічний ефект виражається величиною одержаного прибутку від реалізації продукції на зовнішньому ринку. Крім цього, на рівень конкурентоспроможності продукції вказують такі економічні показники, як:
1) динаміка експорту продукції у вартісному та натуральному відтворенні (перевищення темпів зростання вартісного обсягу продукції з урахуванням інфляційного підвищення цін над зростанням її фізичного обсягу свідчить про підвищення попиту на неї);
2) відношення прибутку від реалізації продукції на зовнішньому ринку до обсягу її експорту (збільшення такого показника вказує на пі
3) відношення обсягів реалізації експортної продукції до вартості матеріально-виробничих запасів (зменшення цього показника свідчить про сповільнення оборотності запасів через зниження попиту па продукцію або збільшення матеріальних запасів);
4) відношення обсягів реалізації експорту до нереалізованої експортної продукції (зменшення цього показника свідчить про зниження попиту або перевиробництво експортної продукції);
5) відношення обсягів реалізації експорту до дебіторської заборгованості, яке відображає обсяги комерційних кредитів, наданих іноземним покупцям (чим вищий попит на експортну продукцію, тим нижчий розмір кредиту, менша дебіторська заборгованість);
6) «портфель» іноземних замовлень, обсяг якого характеризує рівень попиту на продукцію вітчизняних підприємств;
7) завантаження виробничих потужностей виготовленням продукції на експорт (зниження попиту викликає зменшення даного показника);
8) обсяги й напрями капіталовкладень (показник відтворює ступінь спрямування капітальних інвестицій на виробництво найперспективніших і конкурентоспроможних видів продукції).
На конкурентоспроможність експортної продукції впливає ряд факторів:
- економічних, що характеризують основні економічні та споживчі властивості продукції (ціну, собівартість, рівень попиту на неї тощо) і відтворюються в показниках загальних витрат на придбання продукції та експлуатаційних витрат за термін її служби;
- класифікаційних (параметрів призначення), які використовуються для визначення належності продукції до відповідного класу за рядом ознак (видом продукції, її призначенням, змістом, новизною);
- юридичних або нормативно-правових, які визначають правову захищеність продукції на зовнішньому ринку;
- техніко-технологічних, які визначають технічні властивості продукції і регламентуються технологічними стандартами випуску продукції, що відповідає стандартам і нормам, діючим в обраній для експорту країні;
- ергономічних, які характеризують властивості продукції в процесі її використання людиною (гігієнічні, антропометричні, психофізичні);
- естетичних, які відображають виразність і досконалість зовнішнього вигляду продукції, особливості її сприйняття споживачами в процесі експлуатації (насиченість кольорів, дизайн, зручність у використанні);
- організаційних, які призначені для оцінки умов платежу, поставок, термінів та умов гарантії, сервісних послуг тощо.
До факторів, які безпосередньо впливають на забезпечення конкурентоспроможності експортної продукції, слід віднести не лише високу якість та економічні умови продажу, а й ряд нецінових чинників: унікальність, ефективність бази для поширення інформації про продукцію, динамізм збуту і можливість швидкого реагування на ринкові досягнення.
Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності продукції має включати сукупність організаційних, науково-технічних, екологічних, інвестиційних, управлінських та інших рішень, пов'язаних між собою єдиною метою. Для досягнення позитивного результату керівництво повинно забезпечити зростання якісного рівня продукції та максимальне задоволення вимог іноземних споживачів при одночасній мінімізації витрат на її виготовлення й реалізацію. З цією метою необхідно розробити комплекс заходів з удосконалення організації виробництва, звернувши особливу увагу на оновлення й модернізацію основного технічного парку підприємства, раціоналізацію та стимулювання ефективності виробництва, створення системи мотивації управління працею, підготовку персоналу.
Проблема підвищення конкурентоспроможності має декілька аспектів: технічний, організаційний, економічний, соціальний, психологічний, юридичний (правовий), комерційний. І хоч всі вони складають єдину систему забезпечення конкурентоспроможності продукції, існує відповідна черга у вирішенні питань кожного з аспектів з урахуванням їх «вагомості» [7]:
1) цінова політика щодо конкурентоспроможності продукції;
2) інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції;
3) оподаткування підприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію;
4) кредитна політика держави і банківських структур щодо підприємств, які випускають конкурентоспроможну експортну продукцію, і щодо самої конкурентоспроможної продукції (розробка, освоєння, виробництво);
5) регулювання імпорту продукції;
6) регулювання фінансового обліку;
7) антимонопольна політика.
Безмежні умови для маневрування на ринку такими параметрами як якість, новизна, прогресивність і надійність конструкції, відповідність міжнародним стандартам, зручність експлуатації і т.п. створює науково-технічна революція. Зрозуміло, що конкурентоспроможні товари можуть вироблятися лише конкурентоспроможними фірмами. А для такої фірми потрібні певні умови, які прийнято характеризувати як конкурентоспроможність країни.
Конкурентоспроможність - це реальна і потенційна можливість фірм в існуючих для них умовах проектувати, виготовляти і збувати товари, які за ціновими і неціновими характеристиками більш привабливі для споживачів в порівнянні з товарами їх конкурентів [8].
3. Практичні завдання
1. Розробити зовнішньоторговельну угоду купівлі-продажу товарів.
КОНТРАКТ №_5
Україна
м. Дніпропетровськ 15 квітня 2005р.
Продавець: Фірма " Апша-Технокат.", що є юридичною особою за законодавством України, в особі виконавчих директорів Н. Краснова та Д. Кіпотя, що діють на підставі Статуту фірми,
Покупець: Відкрите акціонерне товариство "VIVA", що є юридичною особою за законодавством України, в особі директора І.Ю.Безверхнього, що діє на підставі Статуту товариства, і вповноваженого представника правління ВАТ 1.1. Сіманько, що діє на підставі довіреності правління № 10 від 15 квітня 2005р., уклали контракт на таких умовах:
1. Предмет контракту
1.1. Продавець продає, а Покупець купує товар, зазначений у специфікації (Додаток № 1), на суму 100 000 доларів США з додержанням умов цього контракту.
1.2. До ціни входять вартість тари, пакування та маркірування.
1.3. Перелік товарів та їх вартість можуть бути змінені в межах загальної суми контракту угодою сторін шляхом внесення змін до специфікації або укладення додаткової угоди.
2. Термін та умови поставки товару
2.1. Продавець поставляє Покупцеві товар, придбаний за цим контрактом, на умовах ІНКОТЕРМС, у редакції 2000 р.: ГСА (франко-перевізник) до станції Дніпропетровськ Південно-Західної залізниці.
2.2. Поставка повинна бути здійснена протягом 10 днів від дня
відкриття акредитива.
2.3. Продавець сповістить Покупця і про відправку товару телефаксом протягом 24 годин з часу його відвантаження. У цей же термін Продавець надає Покупцеві копії товаросупроводжувальних документів та сертифікати згідно з умовами специфікації.
2.4. У разі порушення терміну поставки Продавець сплачує Покупцеві заздалегідь оцінені збитки у розмірі:
— 0,5 % вартості непоставленого товару за перший тиждень затримки поставки;
— 5 % вартості непоставленого товару за кожний наступний тиждень, але не більш як 50 % вартості непоставленого товару за весь термін непоставки.
У разі затримки поставки понад шість тижнів Покупець має право припинити дію цього контракту без будь-якої компенсації збитків Продавця.
2.5. У разі пошкодження товару під час поставки або вияву його недоброякісності чи кількісної недопоставки Покупець зобов'язаний по телефаксу сповістити про це Продавця у термін до 48 годин з часу прийняття товару.
Недоброякісний товар підлягає заміні Продавцем протягом трьох тижнів, а недопоставка виправленню в цей же термін.
2.6. Якість проданого за цим контрактом товару повинна підтверджуватися сертифікатом якості виготівника товару.
Товар вважається зданим Продавцем та прийнятим Покупцем за якістю — згідно з сертифікатом, що додається до товару, а за кількістю — згідно з відвантажувальними документами.
Невідповідність товару умовам контракту за якістю повинна підтверджуватися експертизою Покупця або державних служб сертифікації. Рекламації подаються у 7-добовий термін.
3. Оплата
3.1. Оплата товару здійснюється згідно з Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (УСР) у редакції 1993 р., публікації Міжнародної торговельної палати № 500.
У термін до 10 днів від дня укладення контракту Покупець відкриває на ім'я Продавця безвідкличний неподільний акредитив у доларах США на суму контракту, з платежем проти подання обумовлених контрактом документів.
Акредитив повинен бути підтверджений банком Продавця, і платежі будуть здійснюватися проти подання Продавцем таких документів:
- комерційного рахунка;
- дубліката залізничної накладної;
- сертифікатів якості на весь перелік товарів згідно зі специфікацією.
3.2. Акредитив як окрема угода повинен містити умови його неподільності.
3.3. Усі банківські видатки на території Покупця сплачує Покупець, а поза територією Покупця — Продавець.
3.4. У разі прострочення відкриття акредитива Покупець сплачує Продавцеві 0,5 % від суми акредитива за весь час прострочення. Він має право припинити дію контракту, якщо таке прострочення перевищило 30 днів.
4. Пакування та маркування
4.1. Упаковка, у якій відвантажується товар, повинна відповідати встановленим стандартам та забезпечувати, за умови належного поводження з вантажем, збереження товару під час транспортування, перевалок, а також захист товару від атмосферного впливу.
4.2. Усі засоби пакування повинні з двох боків мати таке маркування:
Найменування та адреса покупця
Обережно Не кантувати
Контракт №_____
Продавець_____________________________________________
Наряд №_____
Транс №_____
Вага брутто
Вага нетто
Нестандартні засоби пакування не можуть мати місця.
5. Відповідальність та арбітраж
5.1. Відповідальність Продавця та Покупця не може перевищувати межі санкцій, встановлених розділами 2 та 3 контракту. Максимальна відповідальність Продавця перед Покупцем, що виникає (або пов'язана) з продажем чи використанням товару, доставленого Покупцеві згідно з умовами контракту, не повинна ні за яких обставин перевищувати фактичну суму, сплачену Покупцем Продавцеві за контрактний товар.
5.2. Форс-мажор. Ніяка відповідальність не може мати місце за невиконання контракту, якщо це невиконання було залежне від обставин, що перебувають поза сферою контролю сторони, що не виконує, а саме: стихійне лихо, воєнні дії, втручання влади на період, що починається з моменту письмового повідомлення стороною, що не виконує. Форс-мажор автоматично за цієї умови подовжує термін виконання зобов'язань за контрактом на шість місяців. По закінченні цього терміну будь-яка зі сторін може припинити дію контракту.
5.3. У разі виникнення спору у зв'язку з цим контрактом сторони передають його на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду Торгово-промислової палати України з підпорядкуванням його регламенту та у провадженні українською мовою.
6. Інші умови
6.1. Контракт набирає чинності з дня його укладення і діє до 15 березня 2006р. Усі усні та письмові угоди, які мали місце до укладення контракту, з цього часу втрачають силу. Узгодження змін у контракті здійснюється тільки у письмовій формі з допущенням застосування електронних засобів.
6.2. Сторони домовились про конфіденційність цього контракту та про те, що Покупець не буде здійснювати реекспорт одержаного за контрактом без письмової згоди Продавця.
6.4. Контракт складений англійською та українською мовами у чотирьох автентичних примірниках, по два примірники двома мовами кожній зі сторін.
7. Юридичні адреси, банківські та транспортні реквізити сторін:
Продавець Покупець
03057 м.Київ 50000 м. Кривий Ріг
вул. Лермонтова 23 вул. Мелешкіна 8
Н.П. Краснов І.Ю. Безверхній
Визначити основні напрямки вдосконалення роботи по експорту.
Основні напрямки вдосконалення роботи по експорту передбачає оптимізацію структури експорту, розширення асортименту товарів та послуг, підвищення частки високотехнологічної продукції в загальному обсязі, пошук нових ринків збуту. Однак, з огляду на надто високу імпортозалежність (насамперед енергозалежність) України, досягнення зростання експорту без росту імпорту неможливе. А оскільки торговельні обмеження на імпорт практично вичерпали свої можливості, то основним напрямом скорочення імпорту повинно стати зменшення енергоємності ВВП за рахунок інтенсифікації впровадження ресурсозберігаючих технологій [9].
Традиційно основу українського товарного експорту становить продукція металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової і місцевої промисловості. Легко бачити, що для України характерним є домінування в експорті такої промислової продукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвого наукового вмісту. ЇЇ виготовлення супроводжується надмірними навантаженнями на навколишнє середовище. У довгостроковій перспективі така спеціалізація неминуче приведе до закріплення за державою несприятливого статусу в системі міжнародних кооперацій та поділу праці, її перетворення на макросуб’єкти допоміжного, екологічно брудного виробництва. Розуміння цього спонукає до проведення виваженої регіональної політики з урахуванням необхідності модернізації традиційних видів виробництва у східних областях України, та розвитку експортного виробництва в її західних та центральних областях. ( Адже основу експортного потенціалу України становить Донецько-Криворізький регіон. Його головна спеціалізація – продукція важкої металургії, прокат та заготівки з чорних металів, отже енерго- та праце місткі види виробництва)
Вплив політики обмінного курсу на стан торговельного балансу держави па сучасному етапі досить обмежений. Отже, спроби форсувати експорт підприємств за допомогою різкої девальвації національної валюти за умов несприятливих очікувань, високих політичних ризиків та інтенсивних потоків короткострокового капіталу можуть призвести до дестабілізації фінансової системи держави та зламу новостворюваних ринкових механізмів.
Визначити основні напрямки вдосконалення роботи по імпорту.
Імпорт товарів – це купівля та ввезення товарної продукції з-за кордону з метою їх реалізації на внутрішньому ринку та використання на території країни [10].
Імпорт забезпечує для виробничих та індивідуальних споживачів, а також для країни , до якої ввозяться товари, низку додаткових переваг та можливостей.
Це зокрема :
- доступ до дешевих та більш якісних товарів готових виробів, сировинних та
інших матеріалів та комплектуючих деталей;
- наповнення ринку дефіцитними товарами або товарами, які взагалі не виробляються на національній території;
- зростання конкуренції та стимулювання завдяки цьому оптимізації, підвищення виробництва на національній території;
- налагодження сталих виробничих зв’язків щодо кооперування виробництва з інонаціональними партнерами;
- розвиток технології завдяки поширенню ввезення науково містких товарів.
Основними видами українського товарного імпорту традиційно є паливно-енергетичні ресурси, продукти нафтопереробки, сировина та продукція хімічної та нафтопереробної промисловості, вироби чорної та кольорової металургії, товари легкої і місцевої промисловості, машинобудування, електроніка, товари харчової промисловості.
Основні напрямки вдосконалення роботи по імпорту:
- проведення радикальної раціоналізації енерго- та матеріалоспоживання, поширення
заощадливих технологій у виробництві та в побуті;
- перехід на використання альтернативних імпортних енергоносіїв сонячної, вітрової енергії, супутнього газу, метану, вугільних шарів, етилового спирту, доцільним є переведення ряду електростанцій, які використовують газ, на вугільне паливо;
- збільшення розвідок та власного видобутку нафти й газу, більш повний видобуток промислових родовищ;
- поширення виробництва на території України тих товарів іноземних марок, які характеризуються найкращими споживацькими властивостями та користуються високим попитом;
- обмеження ввезення на територію України тієї продукції, яка заважає становленню молодих галузей обробної промисловості, та тих сфер виробництва, які не встигли вчасно реформуватися лише переходять на шлях ринкової діяльності;
- запровадження ефективних механізмів антидемпінгових розслідувань та процедур стосовно тих іноземних фірм, які можуть бути звинуваченими у недобросовісній конкуренції;
- розвиток альтернативних імпортним поставкам виробництв ( з урахуванням того, що магістральним напрямом формування відкритої економіки України має стати модель національної спеціалізації, а не економіки, яка будується за принципом “все-сам”)
- стимулювання інвестицій у розвиток тих галузей економіки, які програють у міжнародній конкурентній боротьбі, зокрема і на національному ринку через об’єктивний дефіцит у них фінансових ресурсів.
Список використаної літератури
1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Микола Дідківський,. - К.: Знання , 2006. - 462 с.
2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. - К.: Кондор, 2007. - 166 с.
3. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів/ Інна Багрова, Наталя Редіна, Валерій Власюк, Оксана Гетьман,; За ред. Інни Багрової; М-во освіти і науки України, М-во фінансів України, Дніпропетровський держ. фінансово-економічний ін-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 579 с.
4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навчальний посібник/ Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін.; Мін-во освіти і науки України, Одеський державний економічний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 791 с.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1995р. № 135 “Про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень”
6 Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник/ Олександр Кириченко. - К.: Знання-Прес, 2002. - 382 с.
7. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 423 с.
8. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз./ Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим; Під заг. ред. А.І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 1998. - 447 с.
9.Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації. Монографія. – К.:КНЕУ, 2004. -275 с.
10. Дахно І.І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 296 с.