Міністерство освіти і науки України
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Індивідуальна робота
на тему:
"Українці в гарячих точках планети"
Виконав:
студент 52 групи
факультету міжнародних відносин
Гут А.В.
Луцьк 2010
Зміст
Вступ
1. Політика України відносно миротворчості в СНД
2. Участь України в миротворчій діяльності міжнародного співтовариства
3. Аналіз миротворчої діяльності України
Висновок
Список використаної літератури
Додаток
Вступ
Різні науково-дослідні організації, які займаються проблемами гарячих точок планети, дають трохи відмінні кількісні оцінки сучасної ситуації і привласнюють їм свої рейтинги.
Так, Гейдельбергський інститут (ФРН) у 2006 році зареєстрував 278 конфліктів. 35 з них мають гостронасильницький характер. У збройних зіткненнях беруть участь і регулярні війська, і загони бойовиків. Але людські втрати несуть не тільки вони: ще більше жертв серед мирного населення.
У 83 випадках конфлікти протікали в менш твердій формі, тобто застосування сили відбувався тільки час від часу. В інших 160 випадках конфліктні ситуації не супроводжувалися бойовими діями. 100 з них носили характер декларативного протистояння, а 60 протікали у формі схованого протиборства.
За даними Стокгольмського міжнародного інституту проблем миру, в даний час на планеті продовжується понад 30-ти великих конфліктів (Див. додаток А) (число жертв в кожному з них – не менше 1000 чоловік).
Неурядова організація США "Fund for peace" обнародувала перелік найбільш проблемних країн світу. За визначенням організації, проблемними вважаються країни, в яких більшість населення не вважає уряд легітимним, а уряд не може ефективно контролювати територію країни.
Цього року перелік очолили Судан, Ірак, Пакистан, Афганістан, Північна Корея, Непал, Узбекистан і Киргизстан. Україна на 86-му місці.
Одна з основних причин нових конфліктів, сепаратизм, судячи з усього, ще тільки набирає силу і має величезний руйнівний потенціал. Міжнародне співтовариство активно шукає способи протидії хвилі насильства, що загрожує самим основам сучасного світового порядку. Звідси підвищений інтерес до миротворчості, як до одного з найбільш ефективних шляхів запобігання і врегулювання конфліктів.
Більше половини всіх гарячих точок приходиться на Африканський континент. На Близькому Сході уже кілька років йде війна в Іраці. Афганістан, де намагається навести порядок НАТО, теж ще дуже далекий від заспокоєння, і інтенсивність нападів талібів і бойовиків Аль-Каіди на урядові структури, війська і поліцію, на військові підрозділи Північноатлантичного альянсу тільки зростає.
Деякі міжнародні експерти припускають, що збройні конфлікти щорічно забирають до 300 тис. життів, в основному – мирних громадян. На них припадає від 65 до 90% втрат (цифра коливається в залежності від інтенсивності бойових дій). Статистика свідчить, що тільки 5% загиблих у Першій світовій війні були мирними жителями, а в Другий світовий вже близько 70% убитих.
Однак у жодному з нинішніх збройних конфліктів не відбуваються зіткнення між різними країнами. Боротьба йде усередині неблагополучних держав. Урядам протистоять різні воєнізовані формування повстанців, бойовиків і сепаратистів. І усі вони переслідують самі різні цілі.
Актуальність проблем, пов'язаних з підтримкою миру, очевидна для України. Багато в чому це обумовлено її географічним положенням. Україна знаходиться в безпосередній близькості від вогнищ конфліктів, діючих – Придністров'я, Північний Кавказ – і потенційних. У ширшому плані – Югославія, Середня Азія, турецький Курдистан, Кіпр і т.д. Розширення НАТО на схід, в певних умовах, також може стати джерелом напруженості для держав "буферної" зони, у тому числі і України.
Населення України є етнічно і релігійно неоднорідним. Населенню ряду східних областей і Кримської автономії властиві певні сепаратистські настрої. Велика кількість етнічних українців знаходиться за межами батьківщини, у тому числі і в неспокійних регіонах, що потенційно загрожує появою масових потоків біженців. Не застрахована Україна і від територіальних претензій з боку сусідніх держав.
Незавидним є і економічний стан України. Перебудова економіка зустрічається з великими труднощами і проблемами – невідповідність різних галузей, технологічна відсталість, приховане і явне безробіття, відсутність фінансових і матеріальних ресурсів, недосконалість законодавчої бази у області економіки і податкової політики і т.д.
У політичній сфері не викликає сумніву завдання інтеграції в світову спільноту, необхідність зайняти гідне місце в міжнародних організаціях, створити образ демократичної, цивілізованої країни, укріпити міжнародний авторитет. Іншим важливим завданням є створення умов для мирного і безпечного розвитку України, зміцнення регіональної і Європейської безпеки. Одним з найпривабливіших шляхів вирішення цих задач може стати участь України в міжнародній політиці підтримки миру в гарячих точках нашої планети. Ситуація, що склалася в Україні, в цілому сприяє такій участі. Можна виділити наступні сприятливі чинники:
– достатньо велика і добре оснащена армія, що потребує скорочення і реформування;
– сприятлива громадська думка;
– висока мотивація служби у складі міжнародних сил;
– традиційно низька чутливість суспільства до втрат в порівнянні з країнами Заходу.
До чинників, перешкоджаючих активній участі в миротворчості, відноситься, в основному, відсутність належних фінансових ресурсів. Певну трудність складає подолання скептичного ставлення частини суспільства до сумісних з Росією акцій в рамках СНД, відсутність концепції, доктрини, механізму і законодавчої бази миротворчості. Серед перерахованих перешкод, очевидно, немає непереборних. За винятком універсальної проблеми браку коштів, решта перешкод носить політичний характер і можуть бути вирішені за наявності достатньої політичної волі, направленої в потрібному напрямі.
1.
Політика України відносно миротворчості в СНД
Ставлення України до миротворчої діяльності на території колишнього СРСР можна визначити одним словом – неучасть. Відсутність належних ресурсів, підозрілість відносно намірів Росії, невизначеність політики відносно колишніх радянських республік та інші чинники стали причиною того, що Україна:
– відмовляється від участі в будь-яких формах миротворчої діяльності на тій підставі, що вона в основному проводиться на двосторонній основі і конкретні операції не мають мандата РБ ООН;
– відмовляється від участі в розробці основних документів, що визначають миротворчу діяльність на території Співдружності. Це посилання ґрунтується на тому, що СНД не є регіональною організацією, визнаною в цій якості ООН і тому не може самостійно розробляти правові акти в області миротворчості.
Україною не підписана "Концепція запобігання і врегулювання конфліктів на території держав-учасників СНД", угоди "Про групи військових спостерігачів" і протоколи до них підписані з обмовками. У другій групі документів Україною підписуються тільки документи, що стосуються заходів превентивної дипломатії і повністю ігноруються документи по введенню миротворчого контингенту (рішення СГГ, мандат миротворчих сил і т.д.). Прикладом цього підходу може служити обговорюване на Раді глав держав рішення про продовження мандата КСПМ в зоні конфлікту в Абхазії. На самміті глав держав СНД (19.01.96 р., Москва) Україною підписано "Рішення по врегулюванню конфлікту в конфлікту в Абхазії, Грузія", що фактично встановлює режим економічної (п. 6а)) і політичної (пп. 6а), 7) блокади Абхазії, при цьому не підписано "Рішення про продовження терміну перебування і мандат КСПМ в зоні конфлікту Абхазії, Грузія" і сам "Мандат." Фактично, військово-політичне керівництво України, не враховуючи досвід російської миротворчості і повторюючи її ж помилки, зараз перебуває, дотримуючись вищевикладеної класифікації, у стадії "споглядання". Слід зазначити, що реалізація подібної політики має свої позитивні сторони. Зокрема, цей підхід бездоганний в частині дотримання міжнародної правової бази (вище вже наголошувалося, що практика вирішення конфліктів в СНД не цілком відповідає критеріям і практиці ООН). Крім того, він не суперечить громадській думці, що зберегла негативні асоціації, пов'язані з "виконанням інтернаціонального обов'язку в Афганістані". Існуюча позиція України з цієї проблеми має також об'єктивні причини:
– економічна криза не дозволяє забезпечити виділення необхідних матеріальних засобів на підготовку і проведення миротворчих операцій в Співдружності;
– у складі Збройних Сил України відсутні військові контингенти, готові в повному об'ємі виконати поставлені завдання в ході проведення миротворчих операцій;
– повністю відсутня правова база, що визначає процес планування і проведення таких операцій.
І якщо останні з вищеперелічених причини усунені за наявності відповідної політичної волі, то нестача бюджетних асигнувань є серйозною перешкодою. Проте очевидно, що абсолютна неучасть у процесі миротворчості на території СНД є далеко не прагматичною позицією. Відмова від будь-яких форм співпраці з державами-учасниками СНД не дозволяє укріпити позиції і авторитет України серед держав Співдружності, створити відносно безпечний простір в безпосередній близькості біля своїх кордонів, укріпити регіональні зв'язки, особливо в області оборони і безпеки. Тому слід, мабуть, визнати, що актуальною на даний момент є суттєва зміна політики України відносно миротворчої діяльності на території Співдружності.
2.
Участь України в миротворчій діяльності міжнародного співтовариства
Для України формування основ політики підтримки миру є одним з першочергових завдань. На це вказує, перш за все, масштабність того, що відбувається на просторі колишнього СРСР і Балканах (близько 15 тисяч чоловік загинуло в Нагірному Карабаху, покинуло своє рідне вогнище близько 1 млн. азербайджанців, жертвами озброєного конфлікту в Абхазії стало декілька тисяч чоловік, біженцями близько 300 тисяч чоловік, а загальна чисельність біженців склала близько 1,4 млн. чоловік). Напрями миротворчої політики України визначені у Військовій доктрині, згідно якої миротворча діяльність віднесена до основних напрямків забезпечення воєнної, безпеки держави: "Воєнна безпека України досягається за рахунок: готовності виділити відповідні військові контингенти до складу військ ООН для проведення згідно з рішенням Ради Безпеки воєнних дій з метою припинення агресивних дій окремих держав або груп держав, а також підтримання миру і безпеки в різних регіонах".
Одночасно, в проекті Концепції національної безпеки України "військово-політична нестабільність і конфлікти в сусідніх державах" віднесені до реальних і потенційних загроз національної безпеки України (розділ III), як основна складова політики в області національної безпеки признається "участь у міжнародних системах універсальної і загальноєвропейської безпеки" (розділ I). В "Основних напрямках зовнішньої політики України", затверджених Верховною Радою України 02.07.93 р., в рамках діяльності в міжнародних організаціях признається першочергове значення миротворчої діяльності ООН. Згідно виробленому в цьому документі підходу до миротворчої діяльності участь України в операціях по підтримці миру повинна проходити за наявності мандата ООН або ОБСЄ і під повним контролем цих організацій. Обов'язковим для цієї участі є також багатонаціональний склад таких операцій. Зокрема, в цьому документі наша держава підтвердила "свою готовність брати участь у спільних з ООН, ОБСЄ, ЄС та іншими зацікавленими сторонами зусиллях, направлених на швидке мирне врегулювання югославського конфлікту".
Вищеперелічені законодавчі акти дозволили Україні за три роки увійти до першої двадцятки держав-контрибуторів за чисельністю військового і цивільного персоналу, що бере участь в операціях ООН по підтримці миру (за цей час в миротворчих акціях під егідою ООН взяло участь близько 7000 громадян України). Визнанням ролі України в операціях ООН по підтримці миру стала підтримка цією організацією нашої ініціативи про укладення Конвенції захисту миротворчого персоналу ООН, відкритої для підписання на 49 сесії Генеральної асамблеї ООН в 1994 році (у грудні 1994 року Україна однією з перших підписала цей документ, ратифікований Верховною Радою 06.07.1995 р.). На початку 1996 року група українських представників на запрошення Секретаріату бере участь в обговоренні концептуальних основ миротворчої діяльності ООН в рамках відповідних комітетів і робочих груп. Все це свідчить про реальне зміцнення авторитету України на міжнародній арені, визнанні міжнародним співтовариством вагомої ролі нашої держави і її конструктивних зусиль, направлених на врегулювання озброєних конфліктів, зміцнення міжнародного світу і стабільності.
Як незалежна держава, починаючи з 1991 року, Україна бере участь у миротворчих операціях під егідою ООН на території колишньої Югославії і Анголи.
Початком історії безпосередньої участі військовослужбовців Збройних сил України в операціях ООН із підтримання миру прийнято вважати 3 липня 1992 р. Тоді письмове звернення Генерального секретаря ООН до Уряду України з проханням надіслати батальйон Збройних сил України до Боснії і Герцеговини для участі в миротворчій операції ООН Верховна Рада України прийняла позитивне рішення. Терміново був сформований перший український батальйон чисельністю 420 військових і відправлений на територію колишньої Югославії.
Упродовж 1992–2006 рр. українські миротворці брали участь у таких миротворчих операціях:
– Тимчасові сили ООН у Лівані (липень 2000 р. – квітень 2006 р.);
– Багатонаціональні сили в Іраку (серпень 2003 р. – грудень 2005 р.);
– Місія ООН у Сьєрра-Леоне (березень 2001 р. – березень 2005 р.);
– Місія ОБСЄ у Грузії (1999 р. – 2005 р.);
– Миротворчі операції Сили ООН з охорони (UNPROFOR) ( 1992 р. – 1995 р.);
– Сили виконання угоди IFOR Сили стабілізації (грудень 1995 р. – груд. 1999 р.);
– Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС (квітень 1996 р. – 1999 р.);
– Місія ООН превентивного розгортання в Македонії (чер. 1995 р. – бер. 1999 р);
– Місія ОБСЄ з верифікації у Косово (1998 р. – 1999 р.);
– Місія ООН в Анголі (січень 1996 р. – лютий 1999 р.);
– Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА) (січень – травень 1997 р.);
– Місія ООН у Таджикистані (грудень 1994 р. – березень 2000 р.);
– Міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР) (1999 р. – 2003 р.);
– Місія ООН в Афганістані (квітень 2000 р. – травень 2001 р.);
– Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія ( січень 1996 р. – грудень 2002 р.);
– Гуманітарна місія в Державі Кувейт (квітень – серпень 200 3р.).
Колишня Югославія. 3 липня 1992 року Верховна Рада України у відповідь на запит Генерального Секретаря ООН прийняла Постанову № 2538-XII "Про участь батальйону Збройних Сил України в миротворчих силах Об'єднаних Націй в зонах конфліктів на території колишньої Югославії". Для виконання вказаної постанови Міністерство оборони України сформувало і направило для включення в Сили ООН по охороні (СООНО) в сектор Сараєво, Боснія і Герцеговина (БіГ) мотострілковий батальйон чисельністю 420 військовослужбовців. СООНО створені відповідно до резолюції № 743 Ради Безпеки ООН від 21 лютого 1992 року з метою сприяння політичному врегулюванню югославського конфлікту і захисту цивільного населення.
Враховуючи звернення Генерального Секретаря ООН щодо збільшення чисельності українського миротворчого контингенту на території колишньої Югославії Верховна Рада України 19 листопада 1993 року прийняла Постанову № 3626XII "Про збільшення чисельності батальйону Озброєних Сил України в миротворчих силах ООН на території колишній Югославії і направленні групи військових спостерігачів". В результаті ухваленого рішення чисельність українського миротворчого контингенту у складі СООНО зросла до 1220 військовослужбовців, що організаційно складався з мотострілкових підрозділів, підрозділів забезпечення, підрозділів військової поліції, групи офіцерів на штабних посадах СООНО.
Підрозділи 240-го ОСБ (Укрбат-1) загальною чисельністю 555 військовослужбовців несли службу в населених пунктах Сараєво, Горажде, Жоне (БИГ). Підрозділи 60-го ОСБ (Укрбат-2) загальною чисельністю 547 військовослужбовців несли службу в районі р. Глина, сектор "Північ" (Хорватія). Оперативна група військової поліції сформована в кількості 39 військовослужбовців. З 23 травня 1994 року до складу СООНО увійшла 45 група українських поліцейських спостерігачів (9 чол.), а з 19 липня 1994 р. приступила до виконання своїх обов'язків група військових спостерігачів (10 чол.).
15 грудня 1995 року Рада Безпеки ООН схвалила резолюцію № 1031 щодо виконання Мирної угоди по Боснії, Сербії і Хорватії. Згідно з рішенням, вказаному РБ ООН строком на один рік створюються багатонаціональні Сили по виконанню мирної угоди (СВМС). З моменту передачі повноважень від СООНО силам сприяння виконанню мирної угоди перебування національних контингентів стран-контрибуторів у складі СООНО закінчується.
Україна, як один з найбільших контрибуторів СООНО серед 14 країн, що не є членами НАТО (Росія, Австрія, Естонія, Латвія, Литва, Пакистан, Польща, Словаччина, Румунія, Фінляндія, Угорщина, Чехія, Швеція), одержала офіційне запрошення від керівництва НАТО як організації, уповноваженої Радою Безпеки ООН на проведення нової операції, до участі в багатонаціональних силах.
Важливим аргументом на користь продовження участі України в миротворчій операції на території БіГ було також те, що операція одержала мандат РБ ООН.
Міністерство закордонних справ разом з Міністерством оборони внесли на розгляд Президента і Уряду України пропозицію про подальше перебування на території Боснії 240-го особливого спеціального батальйону ВС України, а також про надання на комерційній основі послуг за допомогою військово-транспортної авіації України.
В даний час завершена ротація 240-го ОСБ, розміщуваного в Сараєво. Чисельність батальйону складає 400 чол. До складу СВМС увійшла також 64-а окрема механізована рота (105 військовослужбовців), сформована на базі 24-ої механізованої дивізії Прикарпатського військового округу. Рота дислокується поблизу р. Даки в Східній Словаччині (Хорватія). Транспортні послуги надає вертолітна ескадрилья.
Військова операція в Боснії і Герцеговині, в якій бере участь реформований український контингент миротворців, забезпечує виконання наступних завдань:
– припинення вогню між воюючими сторонами;
– виведення озброєних сил з узгодженої зони роз'єднання;
– виведення озброєних сил з міжетнічної прикордонної зони;
– контроль і попередження загроз вільному пересуванню цивільного населення, біженців і переміщених осіб;
– сприяння в наданні гуманітарної допомоги.
Косово. Пiдроздiли Збройних сил України виконують миротворчу мiсiю в Косовi з вересня 1999 року. Зона вiдповiдальностi українських миротворцiв – пiвденно-схiдна частина Косова.
Україна наступного року скоротить чисельнiсть миротворцiв у Косові, що пов’язане зі скороченням і оптимізацією сил КФОР – міжнародних сил під керівництвом НАТО, відповідальних за забезпечення стабільності в Косово, у складі яких виконує миротворчу місію в Косово українсько-польський миротворчий батальйон "УкрБолбат", але таке скорочення не позначиться на якості виконання завдань українськими миротворцями.
Українські миротворці несуть службу на спостережних пунктах, здійснюють контроль за пересуванням населення, супроводжують дітей у школу, охороняють церкви й школи, конвоюють сербське населення через зону проживання албанців, запобігають незаконному перевезенню зброї, вибухівки й наркотиків.
Ангола. На початку 1996 року Верховна Рада України, розглянувши звернення секретаріату ООН з питання направлення до Анголи інженерно-мостового підрозділу Озброєних Сил України, ухвалив позитивне рішення. Україна стала 32‑ою 46 країною світу, яка брала участь в миротворчій місії ООН у цій африканській країні. До цього часу Збройні Сили України вже мали певний досвід співробітництва під егідою ООН. Проте африканський континент – не Європа. Після ухвалення рішення почалася всебічна підготовка особового складу і техніки. За повідомленням прес-служби Міністерства оборони України був сформований підрозділ на базі учбового центру інженерних військ в р. Кам'янець-подільський. Протягом трьох місяців необхідну підготовку пройшли 200 військово
Контрольна місія ООН після деякої перерви відновила свою діяльність після підписання Лусакського протоколу 20.11.94 р., що встановлює чергове перемир'я між урядом і УНІТА (Національний союз за повну незалежність Анголи). Поліпшення ситуації в країні в плані безпеки дозволило переорієнтовувати програми ООН на підтримку мирного процесу: надання гуманітарної допомоги, демобілізацію комбатантів і розмінування територій. У міру просування мирного процесу спрямованість допомоги з боку ООН поступово перемістилася із заходів щодо надання надзвичайної допомоги до відновлення зруйнованою війною економіки і соціальної інфраструктури. Українські миротворці були задіяні саме на цьому етапі операції ООН.
За повідомленнями засобів масової інформації діяльність українських військовослужбовців заслужила високу оцінку керівництва місії ООН і місцевого населення.
Миротворці звели декілька мостів і мостових переходів, провели роботи по розмінуванню і очищенню місцевості. Слід зазначити високий, за українськими мірками, рівень зарплати військовослужбовців – $500-800. Окрім платні особовому складу ООН зобов'язалося оплачувати вартість техніки і матеріалів, використовуваних в роботі.
В даний час місія ООН в Анголі згортається. Причиною цьому послужили, в першу чергу, фінансові труднощі.
Завдання українського миротворчого контингенту в Іраку
1. Проведення операцій з підтримання стабільності та безпеки в зоні відповідальності бригади;
2. Посилення захисту військ (ППД в зоні відповідальності);
3. Участь у виявленні та знищенні всіх терористичних, а також злочинних груп та організацій;
4. Активна участь у підтриманні правопорядку в провінції ВАСІТ;
5. Надання допомоги Тимчасовому Уряду Іраку у відновленні органів цивільної влади, які підтримують діяльність уряду;
6. Покращення цивільно-військового співробітництва;
7. Надання допомоги щодо розробки та затвердження законодавства, яке б забезпечувало дотримання всіх прав місцевого населення та підтримку внутрішньої безпеки;
8. Відслідкування та надання підтримки у реабілітації постраждалого цивільного населення та біженців;
9. Надання допомоги у розвитку економіки та інфраструктури;
10. Надання допомоги у створенні умов самодостатності країни та створенні життєздатного уряду;
11. Здійснення набору кандидатів та підготовка 403-го батальйону сил територіальної оборони у відповідності з рішенням Тимчасової Коаліційної Адміністрації;
12. Забезпечення цілодобової охорони складів з боєприпасами.
Миротворча діяльність України в рамках ООН не обмежується лише військовими аспектами. Україна широко представлена в підрозділах Цивільних поліцейських сил ООН. 54 українських цивільних службовці брали участь у складі Спеціальних міжнародних поліцейських сил ООН у Боснії і Герцеговині, Перехідної адміністрації ООН для Східної Славонії в Хорватії, Сил превентивного розгортання ООН у колишній югославській Республіці Македонія. У січні 2003 р. представники України повернулися з місій ООН у Боснії і Герцеговині та Хорватії, мандат яких завершився.
Крім того, українські цивільні спостерігачі брали активну участь у спостереженні за виборами, які проводилися під егідою ООН у Південно-Африканській Республіці та Мозамбіку. Україна надавала свої авіатранспортні послуги ООН для проведення низки гуманітарних операцій на Африканському континенті.
Понад 1000 українських військовослужбовців і цивільних поліцейських представляють зараз нашу державу в місіях ООН у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії та Еритреї, Косові (Сербія), Лівані, Сьєрра-Леоне, Східному Тиморі [3, 6].
За період членства України в Раді Безпеки ООН у 2000–2003 рр. українське представництво в операціях із підтримання миру збільшилося у 25 разів. Як результат, Україна сьогодні обіймає восьме місце серед усіх держав-членів ООН, чи перше серед європейських країн-контрибуторів миротворчого персоналу.
Разом із тим, за роки миротворчої діяльності України в рамках ООН загинуло 24 українських військовослужбовці та понад 60 отримали поранення. Надаючи великого значення належному рівню захисту й безпеки українського персоналу в операціях ООН із підтримання миру, у 1994 р. на 49-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Україна виступила ініціатором Конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яку наша країна підписала однією з перших, а в липні 1995 р. український парламент її ратифікував.
3. Аналіз миротворчої діяльності України
Мотиви, що спонукають держави брати участь у миротворчості, є складним переплетенням загальних високих і благородних цілей, типу припинення кровопролиття, з більш практичними міркуваннями, як то бажанням встановити новий світовий порядок, або укріпити свої позиції в даному районі земної кулі, або просунути свого представника на високе крісло в ООН, або ... Список можна легко продовжити. Очевидно, що й Україна розраховує отримати дивіденди від своєї участі в міжнародній політиці підтримки миру. Тим паче, що для країни, яка відносно недавно з'явилася на європейській карті, Україна проявляє завидну активність і платить за це високу ціну – за чотири роки в миротворчих операціях загинуло близько 20 і поранено більше 50 українських громадян. Прямими вигодами від миротворчої діяльності можуть бути нормалізація обстановки у важливому для нашої країни регіоні, забезпечення там стабільності і безпеки, запобігання небажаному розвитку подій. Перелік непрямих вигод набагато ширший: від підвищення міжнародного авторитету держави до створення іміджу сильної миролюбної країни, від зміцнення партнерських відносин з іншими країнами до забезпечення безперебійного доступу необхідних товарів і сировини з даного регіону.
Наша країна не є світовою державою на зразок США або навіть Росії.
Зоною життєвих національних інтересів України є її сусіди і, у меншій мірі, інші країни СНД. Тому важко чекати прямих вигод від участі України в операціях ООН на Африканському континенті. Стабільність на Балканах, звичайно має відношення до забезпечення національної безпеки України, але все-таки менше, ніж, скажімо, стабільність в Молдові і навіть у Таджикистані. Проте Україна посилає своїх миротворців до далекої Анголи і небезпечної Боснії, старанно дистанціюючись від конфліктів у СНД. Очевидно, що в даному випадку питання престижу держави виявилися важливішими за міркування національної безпеки.
Участь України в місії ООН по відновленню миру в Анголі дозволило нашій молодій державі голосно заявити про свою нову роль у світовій політиці, створило прецедент взаємодії з авторитетною міжнародною організацією, позитивно позначилося на іміджі країни. Крім того, ця участь не була обтяжлива матеріально – витрати оплачувала ООН. Збройні сили та інші причетні до проведення акції державні інститути набули практичного досвіду.
Операція в Боснії – складніша, небезпечніша і дорожча – є загальноєвропейською справою. Вона дуже важлива з погляду розвитку відносин Україна НАТО. Бойова взаємодія військових контингентів різних країн наповнює практичним сенсом програму "Партнерство в ім'я світу" і сприяє інтеграції України в європейське співтовариство. Пильна увага світової громадськості до цієї операції допомагає сформувати уявлення про Україну як про цивілізовану європейську державу. Нормалізація обстановки в колишній Югославії відповідає економічним інтересам нашої країни.
В цілому, участь в операціях по підтримці миру дозволяє укріпити міжнародний авторитет України і підвищити її роль в світовій спільноті. Так, наприклад, активна миротворча діяльність України на території колишньої Югославії сприяла тому, що українська делегація отримала запрошення брати участь у Лондонській конференції з питань імплементації мирної угоди по Боснії і Герцеговині, Паризькій мирній конференції, Боннській і Брюссельських зустрічах з питань урегулювання конфлікту в Боснії і Герцеговині. Конференції дають можливість делегації нашої країни викласти по всіх обговорюваних пунктах думку України, запропонувати шляхи рішення проблем. Під час конференції глава української делегації провів серію робочих двосторонніх зустрічей з керівниками зовнішньополітичних відомств Канади, Японії, Росії, Туреччини, Румунії, Швейцарії, Малайзії, а також з керівниками міжнародних організацій. Таким чином, результати роботи делегації в процесі конференції можуть бути використані для досягнення зовнішньополітичної мети нашої держави.
Миротворчі операції є також основою відпрацювання в реальних умовах таких специфічних, невластивих збройним силам дій, як роз'єднання ворогуючих сторін, контроль за припиненням вогню, патрулювання в населених пунктах, забезпечення доставки гуманітарної допомоги, контроль за вільним переміщенням біженців та ін.
Таким чином, участь України в миротворчих акціях світової спільноти представляється цілком виправданою. Набагато менш зрозумілою виглядає неучасть нашої країни в підтримці миру на території СНД.
Мабуть, тут грає свою роль і підозрілість у відносинах з Росією, і відношення до СНД, як до організації надзвичайно аморфної і недієздатної, і загальна орієнтація на інтеграцію до Європи. Крім того, катастрофи ще не відбулося – Росія більш-менш успішно контролює ситуацію в гарячих точках. Проте чеченська війна показала, що ресурси Росії на межі. Що відбудеться, якщо, наприклад, в Таджикистані почнеться повномасштабна громадянська війна? Географічно Середня Азія далека від України, проте прозорі кордони всередині СНД, розвинена транспортна мережа, широкі споріднені і дружні зв'язки між людьми в колишньому радянському суспільстві і відома слабкість державних інститутів України залишають мало сумнівів в тому, що хвилі біженців, зброї і насильства досягнуть нашої території. В усякому разі, біженці з Таджикистану вже зустрічаються на вулицях Дніпропетровська. Поки вони риються в сміттєвих ящиках і просять милостиню. Хотілося б вірити, що цим все і обмежиться.
З іншого боку, поява українських миротворців в тій або іншій "гарячій точці" СНД дасть Україні додаткові важелі впливу на обстановку в даному регіоні і політику приймаючої держави. Ігнорування таких можливостей автоматично підсилює інші країни, інтереси яких часто не співпадають з нашими.
Висновок
Таким чином, існування в сучасному світі величезної кількості різноманітних конфліктів змушує світову спільноту проводити політику миро творчості, в якій чільне місце посідає Український контингент.
Для України актуальність проблем, пов'язаних з підтримкою миру, очевидна. Багато в чому це обумовлено її географічним положенням. Україна знаходиться в безпосередній близькості від вогнищ конфліктів. Розширення НАТО на схід, в певних умовах, також може стати джерелом напруженості для держав "буферної" зони, у тому числі і України. Починаючи з 3 липня 1992 р. коли військовослужбовці Збройних сил України вперше взяли участь в операціях ООН із підтримання миру, отримавши письмове звернення Генерального секретаря ООН до Уряду України з проханням надіслати батальйон Збройних сил України до Боснії і Герцеговини для участі в миротворчій операції ООН, українські миротворці брали участь у миротворчих операціях в Лівані (липень 2000 р. – квітень 2006 р.); Іраку (серпень 2003 р. – грудень 2005 р.); Сьєрра-Леоне (березень 2001 р. – березень 2005 р.); Грузії (1999 р. – 2005 р.); Східній Славонії (квітень 1996 р. – 1999 р.); Македонії (червень 1995 р. – березень 1999 р); Косово (1998 р. – 1999 р.); Анголі (січень 1996 р. – лютий 1999 р.); Гватемалі (січень – травень 1997 р.); Таджикистані (грудень 1994 р. – березень 2000 р.); Косово (1999 р. – 2003 р.); Афганістані (квітень 2000 р. – травень 2001 р.); Хорватії ( січень 1996 р. – грудень 2002 р.); Кувейті (квітень – серпень 2003р.) і ін. Отже, для України її миротворча діяльність має ключове значення, оскільки вона розглядається як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного середовища і, водночас, як її внесок у зміцнення загальноєвропейської безпеки і побудову нової стабільної і безпечної Європи. Завдяки миротворчій діяльності Україна стверджує себе як повноправний суб’єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет та демонструє миролюбну політику.
Список використаної літератури
1. Баландіна Н. Миротворча діяльність ООН: деякі питання методології дослідження та історіографії проблеми // Дослідження світової політики: Зб. наук. пр.– К.: Знання, 2000.– С. 78–84.
2. Біркович Р. Україна в контексті миротворчої діяльності ООН // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. / Київ. нац. ун-т. ім. Т. Шевченка.– К., 2006.– Вип. 58. Ч. 2.– С. 182–187.
3. Гречанинов А. Миротворческая деятельность Украины: есть потребность в новых подходах / Народна армія от 09.08.96 г.
4. Дев’ятиярова В. Участь України в миротворчій діяльності ООН // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. / Київ нац. ун-т. ім. Т Шевченка.– К., 2006.– Вип. 58., Ч.1.– С. 6–8.
5. Закон України "Про участь України у миротворчих операціях" від 23 квітня 1999 року // Уряд. кур’єр.– 1999.– № 15.
6. Мацейко Ю. Оновлення миротворчості ООН – загальна вимога часу // Дипломат. акад. України. Наук. вісн.– К., 2000.– Вип. 3.– С. 19–25.
7. Миротворча діяльність України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=8988&Itemid=461
8. Миротворча діяльність України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrreferat.com/index.php
9. Миротворчі кроки України: (Україна робить свій внесок у всі миротворчі операції ООН, які почалися або були істотно розширені в 2000 р., заявив постійний представник України при ООН В. Єльченко) // Уряд. кур’єр.– 2000.– 20 жовт.– С. 3.
10. Прилипа О. Україна в контексті миротворчих операцій ООН // Дипломат. акад. України при М-ві закордон. справ України. Наук. вісн.– К., 2003.– Вип. 8.– С. 181–192.
11. Сметанин А. Наши в Анголе: как платят, так и работают / Киевские ведомости от 06.07.96 г.
Додаток
Війни і великі конфлікти в 2006 році
| № | Країна/Регіон | Ворогуючі сторони | Причини протистояння | Початок конфлікту | Стан | Інтенсивність |
| Центральна і Південна Африка | ||||||
| 1 | Центрально-Африканська Республіка | Союз демократичних сил за Релли/Уряд | Боротьба за владу | 2005 | А | 2 |
| 2 | Республіка Чад | Арабські етнічні групи/Африканські етнічні групи | Боротьба за державну і регіональну владу | 2003 | А | 2 |
| 3 | Повстанські угруповання/Уряд | Етнічна і соціально-економічні, боротьба за державну владу | 2005 | А | 2 | |
| 4 | Демократична Республіка Конго | Племінні утворення/Центральний уряд | Етнічна і соціально-економічні, боротьба за державну владу | 1997 | В | 2 |
| 5 | Ефіопія | Уряд/Народно-патріотичний фронт Ефіопії | Боротьба за державну владу | 1998 | А | 2 |
| 6 | Клан Гуджи/Клан Борена | Боротьба за регіональну владу, ресурси | 2005 | А | 2 | |
| 7 | Гвіне-Бісау | Уряд/Рух демократичних сил Касаманса | Боротьба за регіональну владу | 2006 | Новий | 2 |
| 8 | Нігерія | Уряд/Бойовики иджо/бойовики итсекири | Ресурси | 1997 | А | 2 |
| 9 | Сомалі | Повстанські угруповання польових командирів/уряд | Боротьба за державну владу | 1980 | А | 3 |
| 10 | Судан | Дарфур: Народна армія звільнення Судану/ Рух за справедливість і рівність/ Уряд, арабські найманці джанджавид | Боротьба за регіональну владу, ресурси | 2003 | А | 3 |
| 11 | Бойовики племінної групи Нуер/Суданський народно--визвольний рух | Боротьба за регіональну владу | 2006 | Новий | 2 | |
| Азія і Тихоокеанський регіон | ||||||
| 12 | Індія | Кашмірські і пакистанські сепаратисти/Уряд | Відділення | 1947 | В | 2 |
| 13 | Ліве угруповання "Наксалити"/Уряд | Ідеологія | 1997 | В | 2 | |
| 14 | Майнамар | Уряд/Етнічні меншості | Відділення | 1948 | А | 2 |
| 15 | Пакистан | Національна армія звільнення Белуджистана, бойовики народності балоч/Уряд | Автономія, ідеологія, ресурси | 1998 | А | 2 |
| 16 | Бойовики провінції Вазиристан/Уряд | Боротьба за регіональну владу | 2004 | В | 2 | |
| 17 | Філіппіни | Бойовики Абу-Сайяаф/Уряд | Відділення | 1991 | В | 2 |
| 18 | Шрі-Ланка | Тигри звільнення Тамил Илама (східна група)/ Тигри звільнення Тамил Илама (північна група) | Боротьба за регіональну владу | 2004 | А | 2 |
| 19 | Таїланд | Мусульманські бойовики південних провінцій/Уряд | Відділення | 1784 | В | 2 |
| Північна Африка і Близький схід | ||||||
| 20 | Алжир | Групи ісламських екстремістів/Уряд | Боротьба за державну владу, ідеологія | 1919 | Б | 2 |
| 21 | Афганістан | Бойовики руху "Талибан", "Аль-Каиди", наркобарони / Уряд, коаліційні сили НАТО | Боротьба за державну владу, ідеологія | 1994 | А | 3 |
| 22 | Ірак | Екстремістські угруповання бойовиків / Міжнаціональні сили, національний уряд | Протистояння окупаційним військам | 2004 | А | 2 |
| 23 | Ізраїль | Терористичні угруповання Ісламський джихад, ХАМАС, ФАТХ, Бригади мучеників Аль-Акси й ін./Уряд | Відділення, ідеологія, ресурси | 1920 | В | 2 |
| 24 | Ізраїль/Ліван | Територіальні претензії, ідеологія | 1967 | В | 2 | |
| 25 | Туреччина | Збройні угруповання курдів/Уряд | Відділення | 1920 | В | 2 |
| 26 | Ємен | Рух молоді, що вірить,/Уряд | Релігійні | 2004 | В | 2 |
| Латинська Америка | ||||||
| 27 | Колумбія | Революційні збройні сили Колумбії (ФАРК)/Уряд | Боротьба за регіональну владу, ідеологія | 1964 | В | 2 |
Примітки:
1 – криза (спорадичне застосування сили, щонайменше однієї з протиборчих сторін); 2 – важка криза (періодичне застосування сили конфронтуючими сторонами); 3 – війна; А – напруженість зростає; Б – напруженість убуває; В – інтенсивність конфлікту не міняється