Аналізуючи економічні показники в країнах ЦСЄ після завершення переговорів і прийняття рішення про їх вступ до НАТО, слід підкреслити значні економічні користі, які вони отримали, і перш за все збільшення ШІ на мільярди доларів. У 1997-1999 рр. Польща отримала 15,7 млрд. дол., Чеська Республіка - 26,6 млрд. дол., Угорщина - 30,9 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій25
.
Цифровий ряд промовисто свідчить про розвиток і зростання обсягів виробництва та торгівлі продукцією військово-оборонного комплексу Польщі та Чехії, які стали членами НАТО в 1999 р. У 1997 р. Польща продала на світовому ринку озброєнь товарів на суму 20 млн. дол., а у 1999 р. - на 67 млн. дол. У 2001 р. ця цифра становила вже 93 млн. дол., а у 2003 р. - 89 млн. дол. У Чеській Республіці спостерігалася подібна динаміка експорту зброї: 1997 р. - 28 млн. дол., 1998 р. - 23 млн. дол., 1999 р. - 65 млн. дол., 2000 р. 81 мли. дол., 2001 р. - 95 млн. дол., 2002 р. - 85 млн. дол.26
Тому тенденції в експорті зброї, військової техніки та обладнання зазначених країн не повинні передрікати занепад та зникнення українського ОПК у разі вступу країни до НАТО. Приклад Польщі доводить, що дуже багато підприємств співпрацює з корпораціями військово-промислового сектора у Західній Європі та США.
Перед лідерами блоку на майбутню зустріч у Бухаресті винесені самі ті проблеми, що дають можливість Альянсу адекватно відповідати на виклики сучасного світу та поширювати сфери власної відповідальності: операційні зобов'язання НАТО, передусім у Косово та Афганістані; розширення НАТО; адаптація структур та можливостей НАТО до вимог нового безпечного середовища; розвиток відносин з партнерами НАТО. Таким чином, Північноатлантичний союз вкотре демонструє свою життєздатність, актуальність та адаптивність до умов міжнародного середовища.
Вітчизняні дослідники, виходячи з постулату первинності внутрішньої політики по відношенню до зовнішньої, вказують на те, що зовнішня політика України на шляху до європейської та євроатлантичної спільноти пережила декілька етапів" . З 2005 р. для України почався четвертий етап, а європейська та євроатлантична інтеграція і внутрішня модернізація для України стали синонімами, і саме цьому завданню свідомо підпорядковувався весь внутрішній розвиток країни.
Співпраця України з державами європейської та євроатлантичної спільноти дозволяє здійснити «м'яке входження» України в інтеграційні процеси. Вона надала можливість напрацювати нові моделі господарювання, освоїти прийняті в Європі форми міждержавних взаємин, культурного обміну, туризму, здійснити низку перетворень в середині держави згідно з нормами, за якими здійснювалися аналогічні процеси в Європі і світі. Інтеграція України у світову торговельну систему, насамперед шляхом забезпечення приєднання до СОТ; повкомасштабна імплементація Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС; нарощування експортного потенціалу та поліпшення структури зовнішньої торгівлі; захист внутрішнього ринку та підтримка національного товаровиробника; всебічна реалізація Плану дій Україна - НАТО.
Але дослідники лондонського Центру європейських реформ прогнозують, що Україна, Молдова чи Білорусь навряд чи приєднаються до Європейського Союзу до 2020 р. " Згідно з порадами, які містяться в остатньому дослідженні, та обговоренням на семінарі для експертів в Центрі міжнародних стосунків у Варшаві29
проблем ратифікації нового Договору про ЄС, прикро розуміти, але Україна не розглядається як самостійний гравець на європейський арені. Більш того, автори дослідження і надалі не ставлять питання українських європрагнень до категорії квінтесенції розглядання.
Загальна політика ЄС щодо взаємодії з іншими глобальними гравцями у сьогоденному вимірі стосується чотирьох блоків питань. Кожний з блоків має свої складові: Інституції глобального уряду; Середній Схід і взаємини на цьому тлі між ЄС та США; Росія, де у векторі загальної політики сусідства і згадується про інтереси України ; Китай з точки зору стабільності і відкритості в глобальній економічній системі.
Дослідники намагалися розробити низку порад щодо гою, яким чином Євросоюз зможе покращити свою роль у світі, зокрема у відносинах з недемократичними країнами, але чітко надаючи перевагу відносинам із США. Так само ЄС має продовжити розширення, залучаючи до своїх лав країни здебільшого ісламського світу, а от Україна може стати серйозним претендентом на членство після 2020 р., якщо докладе певнгх зусиль. Взагалі, якщо Договір про ЄС не буде ратифікований країнами спільноти, то розширення Європейського Союзу припиниться.
У дослідженні також наголошується на необхідності ініціювання Євросоюзом співпраці з Росією, щоб забезпечити зміни у Білорусі, стабільність та єдність в Україні, вирішень я заморожених конфліктів у Придністров'ї та на Кавказі, поважаючи між іншим російську чутливість, особливо в Україні, яка відігравала центральну роль у російській історії, культурній ідентичності і все ще тісно пов'язана із російською економікою. «Але знов-таки ще не до кінця зрозуміло, яке коріння взаємостосунків між Україною та Росією: чи Україна - яйце, з якого вилупилася Росія, чи куриця, яка знесла яйце, з якого вилупилося пташеня» '.
Т. Вознюк виражає думку багатьох прихильників тверезої євроінтеграції України: «Нам потрібно творити свої формати стосунків з ЄС, як це робить, наприклад, Російська Федерація. Вона вибирає, що насправді їй вигідно, а що ні. А тому і має кращі результати» . Бо насправді спротив РФ, як генерального постачальника енергоресурсів, є набагато вагомішим аргументом для Євросоюзу, ніж відповідність чи невідповідність України Копенгагенським критеріям.
Повертаючись до дискусії на семінарі у Варшаві з приводу обговорення нового Договору про Європейський Союз, польські експерти показали себе чи не єдиною зацікавленою стороною щодо України як члена ЄС. Очевидно, нині замало, щоб тільки Польща та Прибалтійські держави, що вже перебувають в ЄС, лобіювали її інтереси. Україна сама повинна крок: за кроком наповнювати прагматичним змістом свої взаємовідносини з державами Євросоюзу і наближати свій вступ до ЄС.
Україна повинна ідентифікуватися не за географічним положенням (що є на європейському континенті), геополітичними реаліями (бо вони не є статичними і стрімко розвиваються), культурними особливостями (бо проголошена орієнтація на всебічний розвиток й творчу самореалізацію особистості) або бути об'єктом для рішення економічних завдань інших. Україна мусить бути суб'єктом в процесі євроатлантичної інтеграції.
Це поняття повинні формувати всі: політичні діячі, відомі особистості, урядовці, бізнесмени, дослідники, викладачі.
Підсумувати свою тезу хочу, посилаючись на статтю Т. Вознюка, яка була згадана раніше. За його словами, Україна повинна зайняти належне місце у регіоні, бо є не лише імпортером безпеки, але й експортером безпеки. Україна має не лише зиски від того, що ЄС та НАТО підійшли до кордонів, вони користуються нашою вірогідністю та стабільністю. Україна може бути доволі корисною у вирішенні локальних конфліктів на кшталт Придністровського.
Україна мусить імплементувати європейські норми поступово і вибірково. їх впровадження повинно мати на меті не обслуговування вимог ЄС, а розвиток самої України. Тобто ми мусимо приймати їх для себе не тому, що цього вимагає €"С. У такий спосіб Україна наближатиметься до ЄС, але не коштом своїх інтересів. У цьому питанні теж важлива динаміка - процеси мають відбуватися не занадто повільно і не занадто швидко.
Позиція Польщі як адвоката України в ЄС і міжрегіональне співробітництво для реалізації національної зацікавленості
У 2004 р. ЄС поповнився 10 новими членами, 8 з яких є країнами Центрально-Східної Європи, 3 - безпосередні сусіди України (Словаччина, Польща й Угорщина), а ще три прибалтійські мали спільне з Україною співжиття в рамках іншого союзу Країни ЦСЄ в підтримці України керуються як політичними, так і економічними інтересами. Україна може посилити самостійницьку політику країн ЦСЄ в рамках ЄС; має великий ринок збуту і дешеву робочу силу, що найкорисніше для найближчих сусідів; може бути буфером ЄС в питанні кордону, що теж с важливим, зокрема, для Польщі, як раніше то було актуальним для Німеччини. З липня 2007 р. були зроблені певні поступки для легалізації праці громадянам України, Білорусі та Росії в усіх галузях господарства Польщі, а з 1 лютого 2008 р. не потрібен дозвіл на працю, якщо їх робота триватиме не більш як 6 місяців протягом одного року.
Економічна співпраця Польщі з країнами Східної Європи, і насамперед з Україною, є доволі корисною. З точки зору насичення польського ринку, експансія на Схід найчастіше для більшості польських фірм становить чи не єдиний шанс розвитку і повного використання своїх виробничих можливостей, хоча це усвідомили небагато підприємців. Тому збільшується роль неурядових організацій, які висувають чимало ініціатив, аби допомогти польським фірмам у їх активній експортній діяльності на ринках Східної Є'вропи.
Традиційно Польща входить до п'ятірки головних зовнішніх торговельних партнерів України і десятки провідних країн -інвесторів в українську економіку. Загальний товарообіг Польщі у 2005 р. склав 200 млрд. дол., з них 3,6 млрд. дол. припадає на Україну. Щороку рівень польських інвестицій до України зростає більше як на 20%, у 2005 р. це склало 250 млн. дол., або 2,5% загального обсягу іноземних інвестицій.
Простежується щорічне зростання зовнішньої торгівлі товарами Польщі в загальному обсязі України. У 2006 р. питома вага склала 3,5% - експорт товарів і 4,7% -
імпорт33
. Провідні області України, експортери товарів у Польщу - Донецька (16,5%), Івано-Франківська (12,5%), Запорізька (9%); імпортери - Львівська (15,1%), Запорізька (14,8%), Київська (8,2%). АР Крим не є взірцевим регіоном зовнішньоторговельних стосунків з Польщею. У загальному обсязі торгівлі АР Крим з іншими країнами питома вага товарів до Польиді як до країни-експортера склала 9,7% і 7,2% - як до країни-імпортера. З АР Крим в 2006 р. у Польщу було експортовано товарів на 10 млн. дол., порівняно з 2005 р. обсяг збільшився на 4,5 млн. дол. У структурі експорту 78,8% склали барвники та пігменти, 10% - добрива, 6,8% - продукти неорганічної хімії, 2,6% - механізми, машини, обладнання і запасні частин до них. З Польщі завезено товарів на 7,2 млн. дол., що вище рівня 2005 р. на 3,1 млн. дол. Найбільший обсяг у структурі імпорту товарів склали: 32,6% - каучук і гума, 20,8% - керамічні вироби, 8,3% - механічні машини, обладнання і запасні частини до них, 6,7% - інші вироби з недорогоцінних металів, 6,2%> - скло і вироби з нього, 4,4% - обладнання і запасні частин до нього.
В цілому зовнішньоторговельне співробітництво АРК з країнами ЄС, починаючи з 2000 р., стабільно розвивається: експорт виріс більш ніж в 3 рази, імпорт - більш ніж в 2 рази. На кінець 2006 р. АР Крим співпрацювала з усіма 25 країнами ЄС, що складає четверту частину усіх країн - партнерів республіки.
Завдяки своєму розташуванню на переході до Малої Азії та Кавказу Чорне море і країни на його узбережжі завжди були місцем пе
АР Крим входить до першої десятки регіонів України, найбільш перспективних у питанні залучення іноземних інвестицій. Міністерство економіки постійно працює над реалізацією заходів, які передбачені Програмою інвестиційної діяльності на 2002-2010 рр. «інвестиційний імідж України». Радою міністрів республіки проводиться щорічний семінар «УаКа Еигореап 8ігаіеегу», який є відкритим форумом для обміну міжнародним досвідом експертів та бізнесменів, проведення досліджень, розробки пропозицій по конкретних реформах для підтримки європейського майбутнього Україні та АРК в структурах ЄС. У 2006 р., наприклад, в ньому брали участь представники парламентів Великої Британії та Польщі.
Станом на 1 січня 2007 р. в міжнародному інвестиційному співробітництві з АР Крим приймають участь підприємці з 16 країн ЄС та 117 підприємств і організацій Криму. Частка інвестицій, які надійшли з країн Євросоюзу, склала 48,3% загального обсягу іноземних інвестицій. Тренд ПП з країн ЄС в АРК є позитивний: 13,1 млн. дол. надійшло в 2000 р. і, постійно зростаючи, сягнув 253,1 млн. дол. на початок 2007 р. Тільки за 2006 р. обсяг ПП зріс на 30%.
В
цілому обсяг ПІІ на душу населення в України склав у 2005 р. лише 372 дол., що є трохи більшим 16% відповідного показника Польщі 4
. В Україні головна проблема, з якою стикаються заграничні інвесторі, - це отримання інформації о власност в регіоні, реалізація контактів з управлінськими структурами та гарантія безпеки для інвестицій. Польсько-українська господарча палата, гюльсько-український Фонд співпраці ПАУСІ, Національна система міжнародного співробітництва в Україні сприяють контактам, але інвестори намагаються самі шукати зв'язків для реалізації власних інтересів. Для спрощення тієї процедури, наприклад, в АР Крим був опрацьований проект створення Агентства центрального і регіонального розвитку «ЦАРР-Крим», який, на жаль, не знайшов втілення. Але треба скористатися досвідом агентств регіонального розвитку (АКК.) Польщі, яким довелося працювати в умовах відсутності законодавства, стратегій розвитку. Вони представляють собою не приватні організації, які ставлять перед собою короткотермінову мету отримання прибутку, і не державні структури, які не мають ні досвіду, ні можливостей, ні ресурсів для виконання стратегічних завдань. Використовуючи кошти цільових програм держави та ЄС, АК.К Польщі стали одними з перших користувачів Структурних фондів ЄС, кошти яких і аправляються для вирішення різноманітних питань регіонального розвитку, Сьогодні таких успішно діючих агентств регіонального та місцевого розвитку у Польщі більше 200.
У Польщі провідним агентством, відповідальним за залучення інвестицій, є Польське агентство інформації і закордонних інвестицій (РАШ2). Співпрацюючи з агенціями, які просувають польські підприємства та їх послуги, РАШ2 утворює позитивний імідж країни як інвестиційного об'єкту: пропонує швидкий доступ до проектів, допомогу в пошуках партнерів і підтримку на кожному етапі інвестиційного процесу. РАІІ12 створив мережу регіональних центрів обслуги інвестора (СОІ), які полегшують доступ до макроекономічних даних і діяльності місцевої влади".
Методологія
інтеграції:
досвід
Польщі
в євроінтеграційному процесі
Як зауважує А.З. Новак, інтеграція Польщі до ЄС співпала з трьома дуже важливими і не до кінця вивченими процесами: початком діяльності економічного й валютного союзу та спільної валюти євро, стрімко прогресуючою глобалізацією фінансових ринків (капіталу й грошей), трансформацією устрою й внутрішніми перетвореннями країн кандидатів на вступ до ЄС . Країни, що інтегрувалися з країнами Європейських Співтовариств раніше, робили це в зовсім інших умовах, набагато сприятливіших з точки зору як внутрішніх обставин, так і стану розвитку країн, об'єднаних в рамках ЄС.
Проаналізуємо досвід інтеграції Польщі в європейські структури. Попередні висновки вказують, що вона успішно реалізувала своє прагнення бути в ЄС. Згідно з думкою Міністра оевіти України І. Вакарчука, колишнього ректора Львівського університету ім. І. Франка: «Реалізація інтегрування України в європейське життя в значному ступені залежить від наших взаємозв'язків з Польщею».
Польська сторона в сучасній історії багаторазово демонструвала прихильне відношення до України і як держава, яка перша визнала юридично незалежність нашої країни, і як стратегічний партнер, який є адвокатом на шляху до європейських структур і виражає готовність представити технічну та інструментальну підтримку в імплементації Плану дій Україна -ЄС.
Саме цей досвід найбільш адекватний для нас, адже обидві країни однаково притиснуті комуністичним режимом, загалом мають подібні економіки, природні ресурси, трудовий потенціал, подібні культури, ментальність і суспільне життя. Дані підтверджують, що стартові умови в Україні та Польщі не розрізнялися радикально.
Порівняємо ситуацію в Польщі напередодні вступу до ЄС з українською дійсністю. Відомо, що Польща йшла до ЄС 13 років - від асоціації в 1991 і до вступу у 2004.
В обох країнах ВВП на одного мешканця складав близько 5 тис. дол. (за паритетом купівельної спроможності). У 1991 р., коли Польщі був наданий статус асоційованого члена ЄС, вона була у значно гіршій ситуації, ніж тепер Україна. Та й під час вступу Польща ледь дотягувала до середніх показників рівня життя в Євросоюзі. Наприклад, прибутки на одного мешканця становили у 2004 р. 6,3 тис. дол. в порівнянні з бідною в ЄС Іспанією, в якій той самий ВВП становив 15 тис. дол. Загалом, ВВП Польщі складав тільки 40% по відношенню до середньоєвропейського рівня37
. В останні роки цей показник майже вдвічі вищий у Польщі, ніж в Україні (14,4 тис. дол. у 2006 р.)
Польська економіка знаходиться у фазі динамічного неухильного зростання. ВВП зростає в більш ніж середньому темпі: 4-6% щороку. Так, ВВП виріс з 101,4 у 2002 р. до 106,5 у 2007 р. і обумовлений низкою наступних факторів: продуктивністю праці, рівнем інвестицій, споживання, імпорту та експорту.
В. Кучер пропонує для зіставлення макроекономічних показників обох країн використати 1998 р. для Польщі, коли вона розпочала переговори про членство в ЄС, і 2005 р. для України, коли ЄС запропонував нам замість асоціації реалізувати План дій щодо майбутнього членства (табл. 4.2.1 .)">8
.
Таблиця 4.2.1. Порівняння макроекономічних показникі
в
Польщі і України
| Показник
|
Польща 1998
|
Україна 2005
|
| Населення (тис. осіб) | 38 666 | 46
929,5 |
| Територія (тис. кв. км.) | 312 690 | 603 500 |
| ВВП (в млн. євро) | 141,3 | 66,9 |
| ВВП на душу населення | 3 700 | 1420 |
| Інфляція | 11,6 | 10,3 |
| Експорт (в млн. євро) | 25 209 | 22 561 |
| Імпорт (в млн. євро) | 42 024 | 23 379 |
| Безробіття | 10,6 | 3,1 |
| Населення поза межею бідності | 15,8% | 27,1% |
При вступі в ЄС рівень безробіття в Польщі був занадто високий і складав 19% у 2004 р., що є більшим, ніж маємо в таблиці 4.2.1. для порівняння. Але показник рівня безробіття характеризує не тільки відсоток осіб, які залишилися без роботи, але передусім упевненість у зайнятості. З відкриттям західного кордону ситуація щороку поліпшувалась, формуючи наступний тренд спаду безробіття: 18,1% - 2005 р., 14,2% - 2006 р. 11,2% - 2007 р.39
- і тренд зростання платні: 2375,79 злотих брутто - 2005 р., 2637,72 злотих - 2006 р., 2858,83 злотих - 2007 р.40
Звернемо увагу, що дві країни мусили боротися з гіперінфляцією, котра в обох випадках була спричинена великим дефіцитом державних фінансів, який покривався емісією знеціненої грошової одиниці. Але треба віддати належне: рівень інфляції в
Польщі у 2006 р. становив 1,4%, в Україні - 11,6% - такий самий, як у 1998 р. в Польщі (табл. 4.2.1.). Зростання зарплатні в Польщі в остатньому періоді було перенесено на підвищення рівня інфляції в країні до 4% на кінець 2007 р.
Загалом динаміка зниження показників інфляції у Польщі з 5,3% у 2.001 р. за останні роки перш за все вказує на стабільність грошової одиниці . Інфляційний сплеск слугував головним аргументом для проведення більш жорсткої монетарної політики і переходу з другої половини 2004 р. до практики підвищення рівня базових відсоткових ставок Нацбанку. В свою чергу, зростання відсоткових ставок сприяє посиленню тенденції до безпрецедентного укріплення національної валюти. Так, сила споживчого попиту польського злотого утримується на постійному рівні, який, за оцінками експертів, наблизився до граничного курсу рентабельності експорту. На початок 2005 р. курс злотого складав по відношенню до долара 2,99, до євро - 4,07; на початку 2008 р. курс злотого до долара складав 2,45, до євро - 3,62. Така ситуація сприяє позитивному інвестиційному клімату як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів. В цілому за період ринкової трансформації об'єм накопичених ПП в польську економіку склав близько 80 млрд. дол. і країна залишається значним їх одержувачем у регіоні країн ЦСЄ, хоча за їх розміром на мешканця РП відстає від Чехії, Угорщини та Словаччини.
Істотне значення в цьому має надання іноземним інвесторам певних пільг. Гак, на території Польщі створені і діють 'А
спеціальних економічних зон, які представляють іноземним бізнес-одиницям низку податкових та фінансових пільг. По узгодженню з ЄС статус цих зон не буде змінюватися до 2017 р., а створені на їх території підприємства звільняються від податків до 50% та частково від сплати місцевих податків і податку на землю.