Національний університет «Острозька академія»
Реферат
На тему: «Міжнародний валютний фонд»
Підготував
Студент групи П-32
Хорбаладзе Володимир
Острог-2010
Вступ
Особливе місце серед міжнародних валютно-кредитних інститутів в системі ООН займає Міжнародний валютний фонд (МВФ). МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції 1-22 червня 1944р в Бреттон-Вудсі. Його створення було направлено на відновлення економіки країн, що постраждали в ході Другої світової війни, забезпечення відносної валютної стабільності в світі та розширення ринків.
Фонд є організацією, яка визначає міжнародні принципи, які мають вирішальне значення для розвитку всієї світової валютної і фінансової системи.
У даному рефераті містяться основні відомості стосовно історії створення МВФ, мети та цілей діяльності, структури організації, членство в організації, співробітництва МВФ з Україною.
1. Основна частина
1.1 Історія створення МВФ
Необхідність створення організації для врегулювання світової валютної системи стала виявлятися під час Великої депресії, яка зруйнувала світову економіку в 30-і роки.
Загальна недовіра до паперових грошей в умовах кризи підвищила попит на золото до вищого рівня, ніж його існуючі запаси в фінансових органах. Тому декілька країн на чолі з Великобританією були змушені відмовитися від золотого стандарту, який визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, що обмін грошима між країнами, які зберегли золотий стандарт, і країнами, які відмовилися від нього, значно ускладнився. Країни почали організовувати запаси золота і грошей, на які його можна було закупити. Скоротилася кількість грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя населення. Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а так само між вартостями різних валют. У таких умовах світова економіка почала руйнуватися: у 1929 - 1932 роках ціни на товари у світі впали на 48%, а обсяг світової торгівлі знизився на 63% .
Неодноразові спроби розв'язання валютних проблем на міжнародних конференціях і зустрічах не мали успіху. Необхідно було налагодити співпрацю між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею. На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) і Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) практично одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після довгих переговорів, які проходили у важких умовах військового часу, міжнародне співтовариство погодилося на прийняття нової системи і створення такої організації. Вирішальна зустріч із заснування Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася в липні 1944 року в Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. У 1944 р. СРСР брав активну участь в Бреттон-Вудської конференції і навіть підписав заключний Акт про заснування МВФ і МБРР, але пізніше не ратифікував ці договори. Усі колишні республіки СРСР вступили в МВФ у травні - вересні 1992 р. Україна стала членом цієї організації 3 вересня 1992. Зараз членами організації є 183 держави. Капітал МВФ (з внесків країн-членів) на сьогоднішній день 212 млрд. одиниць «спеціальних прав запозичення», що складає приблизно 272 млрд. дол. США. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.
1.2 Мета та цілі діяльності МВФ
МВФ створений для регулювання відносин у сфері валютних розрахунків між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм при виникненні валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд діє як спеціалізована організація системи ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.
Офіційно затверджені такі цілі МВФ:
• Сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;
• Сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;
• Сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам, і запобігання конкурентному знеціненню валют;
• Сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях, і прагнути до ліквідації валютних обмежень;
• Тимчасово надавати загальні ресурси Фонду державам-членам (при наявності відповідних гарантій), для того, щоб вони могли виправити порушення рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, які могли б принести шкоду на національному або міжнародному рівні;
• Скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів. Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фонду виконання трьох основних функцій:
1) Контроль за виконанням «кодексу поведінки» (тісної співпраці у питаннях міжнародної валютної політики та міждержавного платіжного обороту;
2) Надання членам фонду фінансових ресурсів з метою забезпечення виконання ними «кодексу поведінки»;
3) Організація форумів для взаємних консультацій країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань.
Пізніше країни-члени визначили для МВФ і додаткові функції та обов'язки в залежності від вимог часу та обставин. Зараз МВФ має такі функції: -- Здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют;
-- Надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва;
-- Надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне забезпечення).
1.3 Структура організації
Вищий керівний орган МВФ - Рада керуючих (англ. Board of Governors), в якому кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати поштою в будь-який час.
Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, а з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, - «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85% голосів країн-членів). Незважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони як і раніше можуть накладати вето на ключові питання Фонду, прийняття яких вимагає максимальної більшості (85%). Це означає, що США разом з провідними західними державами мають можливість здійснювати контроль над процесом прийняття рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи зі своїх інтересів. При наявності скоординованих дій країни, що розвиваються також мають можливість блокувати прийняття рішень, що їх не влаштовують. Але досягти узгодженості великій кількості різнорідних країн досить складно. На зустрічі керівників Фонду в квітні 2004 р. було висловлено намір «розширити можливість країн які розвиваються і країн з перехідними економіками більш ефективно брати участь в механізмі прийняття рішень в МВФ».
Істотну роль в організаційній структурі МВФ відіграє Міжнародний валютний і фінансовий комітет (МВФК, англ. International Monetary and Financial Committee). C 1974 р. до вересня 1999 р. його попередником був Тимчасовий комітет з питань міжнародної валютної системи. Він складається з 24 керуючих держав МВФ, в тому числі від Росії, і збирається на свої сесії двічі на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Тим не менш він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; подання Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Подібну роль відіграє також Комітет з розвитку - Об'єднаний міністерський комітет Рад керуючих Світового Банку і Фонду (Joint IMF - World Bank Development Committee).
Рада керуючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто директорату, який несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.
Виконавча рада МВФ обирає на п'ятирічний термін директора-розпорядника (Managing Director), який очолює штат співробітників Фонду (на березень 2009 р. - близько 2478 чоловік з 143 країн). Він повинен бути представником однієї з європейських країн. Директор-розпорядник (з листопада 2007 р.) - Домінік Стросс-Канн (Франція), його перший заступник - Джон Ліпскі (США)
Статутний капітал МВФ складає близько 217 млрд СПЗ (на січень 2008 року, 1 СПЗ дорівнював приблизно 1,5 долар США). Формується за рахунок внесків держав-членів, кожна з яких зазвичай сплачує приблизно 25% своєї квоти у СДР чи у валюті інших членів, а інші 75% - у своїй національній валюті. Виходячи з розмірів квот розподіляються голоси між країнами-членами у керівних органах МВФ.
Найбільшою кількістю голосів у МВФ (станом на 16 червня 2006 року) мають: США - 17,8%; Німеччина - 5,99%; Японія - 6,13%; Великобританія - 4,95%; Франція - 4,95 %; Саудівська Аравія - 3,22%; Італія - 4,18%; Росія - 2,74%. Частка 15 країн учасниць ЄС - 30,3%, 29 країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку мають у сукупності 60,35% голосів у МВФ. На частку інших країн, які складають понад 84% кількості членів Фонду, припадає лише 39,75%.
У МВФ діє принцип «зваженого» кількості голосів: можливість країн-членів впливати на діяльність Фонду за допомогою голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 «базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СПЗ суми цього внеску. У тому випадку, якщо країна купувала (продавала) СПЗ, отримані їй при первинній емісії СПЗ, число її голосів збільшується (скорочується) на 1 за кожні 400 тис. куплених (проданих) СПЗ. Ця корекція здійснюється не більш ніж на 1 / 4 від числа голосів, отриманих за внесок країни в капітал Фонду. Такий порядок забезпечує більшість голосів провідним державам.
1.4 Членство в організації
Статут МВФ не передбачає особливих умов для вступу в організацію. Членство в ній відкрито для будь-якої держави, яка здатна і готова виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:
• Постійно інформувати інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших держав;
• Відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;
• Дотримуватись такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.
Країна, яка вступає в МВФ, вносить певну суму грошей (внесок по передоплаті), свого роду членський внесок. Така сума грошей називається квотою. Квоти мають такі функції:
-- Створюють об'єднаний грошовий запас, яким МВФ користується для надання позик своїм членам;
-- За їх допомогою визначається сума, яку країна, яка зробила квоту, може запозичувати або отримати в МВФ при періодичному розподіл спеціальних активів, відомих як СПЗ. Чим більше внесок, тим більший кредит при необхідності може отримати країна;
-- Визначають «вагу» голосу кожного члена фонду.
Розмір квот визначається при вступі країни в МВФ, а потім переглядається кожні п'ять років. Розрахунок проводиться за допомогою різних формул, які відрізняються елементами та їх значимістю. Зараз використовуються такі формула:
♦ Скорочена Бреттон-Вудська:
Q = (0,01 Y + 0,025 R + 0,05 P + 0,2276 VC) (1 + C / Y),
♦ Повна:
Q = 0,0045 Y + 0,05218008 R + 0,039 (P + C) + 1,0432 VC,
де Q - квота, Y - ВНП, R - середньомісячний рівень резервів, P - середня щорічна сума поточних платежів, VC - змінюваність поточних надходжень, яка визначається як одне стандартне відхилення від п'ятирічного змінюваного середнього значення.
Ці формули використовувалися при перегляді квот у 1990 р. Для визначення початкового розміру квоти так само робляться розрахунки за допомогою всіх формул. Потім співробітники Фонду порівнюють отримані результати з відповідними показниками країн зі схожи
Зараз, коли членами МВФ є більшість держав світу, дуже сильно різняться розміри часток і кількості голосів кожної країни. Так, урахуванням квоти в капіталі МВФ на частку країн «великої сімки» припадає 45% голосів, у т. ч. на США - 18%.
Після затвердження Радою країна підписує статті угоди і стає членом МВФ. Однак жодна країна не має права використання механізмів Фонду до повної сплати свого внеску. Крім того, квота країни-члена не може бути збільшена, поки країна не домовиться на таке збільшення і виплатить повної суми внеску.
1.5 Співробітництво МВФ з Україною
Відповідно до Закону України “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій”, який було прийнято 03 червня 1992 року, Україна стала членом МВФ. У даний час квота України у Фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ (Спеціальні права запозичень - Special Drawing Rights).
Постійним представником МВФ в Україні є Макс Альєр.
Починаючи з 1994 року, співпрацю з МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та “Механізм розширеного фінансування” (EFF), по яких Україна отримала коштів загальним обсягом близько 4,3 млрд. дол. США.
Необхідно зауважити, що частина цих коштів пішла на фінансування дефіцитів платіжного та торговельного балансів (в тому числі закупок по імпорту для багатьох сфер діяльності, включаючи паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство та ін.).
Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Формування цих резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї.
У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.
Перший етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.
Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай” (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.
Третій етап (1998-2002 роки). Програма розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.
Четвертий етап. (2004-2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”.
29 березня 2004 року Рада директорів МВФ затвердила програму «попереджувальний стенд-бай» для України, за якою передбачалася можливість України отримати кредит на суму 411,6 млн. СПЗ, що є еквівалентом приблизно 600 млн. дол. США. Згідно із досягнутими домовленостями, Україна мала право на отримання кредиту у випадку, якщо в країні погіршиться платіжний баланс або стан валютних резервів. Програма «попереджувальний стенд-бай» також мала спрямовуватися на забезпечення поступової трансформації відносин між Україною та МВФ до безкредитних. Угода була підписана терміном на 12 місяців, строк дії цієї угоди закінчився відповідно до її умов.
Наступним етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ. Співробітництво України з МВФ було зосереджено на наданні технічної допомоги, спрямованої на усунення загроз стабільності та вирішення проблем, пов’язаних з макроекономічною, грошовою, валютною, податковою та бюджетною політикою. У середньостроковій перспективі таке співробітництво також може включати надання технічної допомоги з питань, пов’язаних з боргом, тіньовою економікою та прогнозуванням.
Протягом 2005-2006 років технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 роках експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування бюджету й контролю над фінансовою стабільністю.
У 2008 році в умовах несприятливої ситуації на світових фінансових ринках Україна звернулася до МВФ за фінансовою підтримкою. Результатом стало затвердження МВФ 5 листопада 2008 року програми для України за дворічною угодою «стенд-бай» з обсягом фінансування 16,43 млрд. дол. США (800% квоти України). В рамках програми «стенд-бай» Україні надавалася підтримка з метою сприяння стабільному та справедливому довготерміновому зростанню, яке повинно було б досягатися шляхом втілення в життя визначених заходів економічної політики. Протягом дії програми «стенд-бай» було отримано три транші загальним обсягом 10,6 млрд. дол. США, з яких 4,5 млрд. дол. США було спрямовано безпосередньо до Державного бюджету на фінансування фіскального дефіциту, у тому числі на погашення зовнішніх боргових зобов’язань Уряду України.
Перший транш кредиту на суму 3 млрд. СПЗ Україна отримала 7 листопада 2008 року. Всі кошти надійшли до Національного банку України і були зараховані до золотовалютного резерву з метою використання їх для покращення стану платіжного балансу, підтримки обмінного курсу національної валюти та ліквідності банківського сектору. Другий транш на загальну суму 1,875 млрд. СПЗ було отримано 12 травня 2009 року. Кошти було розподілено наступним чином: 1 млрд. СПЗ отримало Міністерство фінансів для фінансування фіскального дефіциту, у тому числі на погашення зовнішніх боргових зобов‘язань Уряду, 875 млн. СПЗ отримав Національний банк України для поповнення міжнародних резервів з метою регулювання платіжного балансу, підтримки обмінного курсу гривні та ліквідності банків. Третій транш за програмою було в повному обсязі зараховано на рахунок Державного казначейства України для вирішення питань підтримки бюджетного сектора.
Черговий транш у сумі близько 3,9 млрд. дол. США передбачалося отримати у листопаді 2009 року. Однак перегляд програми завершено не було, а фінансування фактично було припинено.
В березні та квітні 2010 року в Україні працювали технічні місії МВФ, які ставили перед собою мету переглянути макроекономічну ситуацію в країні та з‘ясувати можливості для відновлення надання підтримки. Наприкінці квітня відбувся візит делегації України до США. За результатами візиту Мінфіну було передано доопрацьовану версію проектів Листа про наміри та Меморандуму про економічну та фінансову політику. 21 червня 2010 року в Україну прибула чергова місія МВФ, яка спільно з Представництвом МВФ в Україні провела переговори з відповідними державними установами України, під час яких сторони обговорили технічні параметри майбутньої угоди. Після їх закінчення Рада Директорів МВФ 28 липня 2010 року ухвалила рішення про започаткування нової програми співробітництва для України, в рамках якого Україні буде надано протягом двох з половиною років кредит у розмірі 15,15 млрд. дол. США.
1.6 Критика дій МВФ
МВФ часто критикують різні вчені і політики. Причин є багато, але найчастіше згадують проамериканський характер дій МВФ і неефективність його рекомендацій для виходу з кризових ситуацій.
Потрібно враховувати, що голосу при прийнятті рішень про дії Фонду розподіляються пропорційно внескам. Для схвалення рішень Фонду необхідно 85% голосів. США володіють близько 17% всіх голосів. Цього недостатньо для самостійного ухвалення рішення, але дозволяє блокувати будь-яке рішення Фонду. Сенат США може прийняти законопроект, що забороняє Міжнародному валютному фонду виконувати певні дії, наприклад, виділяти кредити країнам.
МВФ надає позики з висуванням ряду вимог - свобода пересування капіталів, приватизація (у тому числі природних монополій - залізничний транспорт і комунальні послуги), мінімізація або навіть ліквідація урядових витрат на соціальні програми - на освіту, охорону здоров'я, здешевлення житла, громадський транспорт і т. п.; відмова від захисту навколишнього середовища, скорочення зарплат, обмеження прав працівників.
Декілька прикладів критики дій МВФ:
1) Більша частина кредитів, виданих МВФ Югославії у 80-их роках, пішла на обслуговування цього боргу і рішення проблем, викликаних виконанням рецептів МВФ. Фонд змусив Югославію припинити економічне вирівнювання регіонів, що призвело до зростання сепаратизму і подальшої громадянській війні, що забрала життя 600 тис. чоловік.
2) У 1989 році МВФ надав Руанді позику за умови, що уряд перестане надавати підтримку фермерським господарствам (що є нормою в багатьох країнах світу, включаючи і США) і проведе девальвацію місцевої валюти. Це спровокувало крах доходів населення і, як наслідок, криваву громадянську війну між хуту і тутсі, в якій загинуло понад півтора мільйона чоловік.
3) У 80-ті роки з-за різкого падіння цін на нафту впала мексиканська економіка. МВФ став діяти: кредити видавалися в обмін на масштабну приватизацію, скорочення державних витрат і т. п. До 57% державних витрат йшло на виплату зовнішнього боргу. У результаті з країни пішло близько 45 млрд доларів. Безробіття досягало 40% економічно активного населення. Країну змусили вступити в НАФТА і надати колосальні пільги американським корпораціям. Доходи мексиканських працівників моментально скоротилися.
У результаті реформ Мексика - країна, де вперше був одомашнений кукурудза - стала її імпортувати. Повністю була знищена система підтримки мексиканських фермерських господарств. Після вступу країни в НАФТА в 1994 році лібералізація пішла ще швидше, стали ліквідуватися протекціоністські тарифи. США ж своїх фермерів підтримки не позбавляли і активно постачали кукурудзу до Мексики.
міжнародний валютний фонд
Висновок
Підсумовуючи усе вищезгадане, можна зробити певні висновки з даної теми. Але вони можуть бути доволі суб’єктивними, оскільки сама діяльність МВФ є дуже суперечливою.
Міжнародний валютний фонд був створений як одна з організацій при ООН. Тому він мав би уникати будь-якої конкретної про національної політики, і діяти без жодних упереджень із-за відносин однієї держави з іншою. Але на практиці все виявляється не зовсім так. Насправді, МВФ здійснює сильну проамериканську політику, що виявляється навіть у розподілі голосів держав. Так як США має більше ніж 17% голосів, вона хоч і не може самостійно приймати рішення, але все ж таки може самостійно заблокувати прийняття будь-якого рішення, що не відповідає її інтересам. Що вона і здійснює дуже успішно на практиці. Жодна інша держава не має такої можливості.
Цікавим також є порівняння мети та цілей діяльності МВФ та наслідків, до яких ця діяльність призводить. Серед наслідків можна виділити сприяння розвитку міжнародної торгівлі, міжнародного фінансового співробітництва, стабільності національних валют, зменшення масштабів дефіциту платіжного балансу. Але ж досягнення цілей діяльності не повинно здійснюватись методами розпалювання війн, девальвації грошових фондів держав, примусової приватизації.
Але все ж таки необхідно визнати, що МВФ відіграє важливу роль у світовій економіці. Кредитними засобами впливу він може здійснювати посилення національних економік, за умови виконання певних умов. А виконання цих самих умов вже має вплив на соціальну, демографічну, геополітичну ситуації у світі.
Список джерел та літератури
Інтернет ресурси:
1. www.imf.org
2. www.uk.wikipedia.org
3. www.mfa.gov.ua
Література:
1. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне публічне право Підручник - К.: Алерта, 2005.
2. Климко Г.Н., Блешмудт П.П. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями.// Фінанси України. - 2000. - №11.
3. Колосова В.П. Кредитування економіки України міжнародними інститутами // Фінанси України. - 2000. - №
4. Черкес М.Ю. Міжнародне право Підручник — Київ , 2002р.