МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
і н с т и т у тд и с т а н ц і й н о г о н а в ч а н н я
Допущено до захисту
рішенням кафедри
менеджменту й маркетингу
від 27 березня 2001 р.
______________Соломенчук О.О.
(професор)
Заболотний Олександр Едуардович
Д И П Л О М Н А Р О Б О Т А
на тему: Ефективне управління виробництвом
шифр групи: Ф 4 - 10 - 98 БУБ
напрям підготовки: менеджмент
ВНИМАНИЕ!!! MSOffice 2003, не распознает большинство формул. Используйте MSOffice 2000 – XP.
Робота на здобуття кваліфікаційного рівня
б а к а л а в р
Виконав___________________Заболотний О.Е.
Науковий керівник________________Пляскін І.І.
(професор)
Запоріжжя 2001
З М І С Т
Вступ
………………………………………………………………………………………...4
Розділ 1. Методика дослідження
1.1 Короткий огляд літератури ………………………………………………......11
1.2 Методи й організація дослідження проекту
1.2.1 Сутність, зміст і види ефективності
виробництва...…………………………………………………………......14
1.2.2 Ефективність виробництва: система показників...…………........20
1.2.3 Класифікація факторів підвищення ефективності виробництва
1.2.3.1 Класифікація істотних характеристик...……......………....22
1.2.3.2 Спрямованість діяльності і використання факторів
підвищення ефективності виробництва…………………....23
Розділ 2. Аналіз ефективності виробництва ВАТ «Ударний»
2.1 Характеристика об'єкта дослідження
2.1.1 Особливості технологічного процесу виробництва.
Техніко-економічна характеристика підприємства...…….....……33
2.1.2 Основні техніко-економічні показники...……………..………......…38
2.2 Аналіз ефективності виробництва
2.2.1 Узагальнюючі показники економічної ефективності
виробництва...………………………………………………………......…38
2.2.2 Показники ефективності використання праці.…..………......……46
2.2.3 Показники ефективності використання основних
фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень...…….....…...52
2.2.4 Показники ефективності використання матеріальних
ресурсів...…………………………………………………………….………56
2.2.5 Додаткові показники системи показників
ефективності виробництва...………………………………………......58
2.3 Аналіз використання виробничих потужностей...……..….….……......61
2.4 Визначення рівня механізації виробництва……………….…..….……...65
2.5 Висновки аналітичної частини………………………………..………………71
Розділ 3. Розробка заходів щодо підвищення ефективності виробництва ВАТ «Ударний»
3.1 Комплекс заходів підвищення ефективності виробництва
3.1.1 Заходи підвищення рівня механізації
виробництва.…………………………………………......…………..……77
3.1.2 Заходи НОТ (наукова організація труда).......…………..…….……80
3.1.3 Заходи поліпшення використання основних
виробничих фондів і виробничих потужностей...…………..………82
3.2. Ефект від проведення заходів на виробництві...……..……....….……87
Висновки
...……………………………………………………………………………...96
Список використаної літератури
...…………………………..…..………105
Додаток 1. Система показників ефективності суспільного
виробництва об'єднань (підприємств)....……………………..…..108
Додаток 2. Вихідні дані для аналізу виробничої діяльності
ВАТ «Ударний»……………………………………………………………109
Додаток 3. Факторний аналіз рентабельності виробництва
винзаводу……………………………………………………………...….110
Додаток 4. Система показників ефективності виробництва
ВАТ «Ударний»……………………………………………………….…..111
Вступ
Україна є країною з величезним потенціалом – вона має освічене населення, багаті природні ресурси, а також удале географічне положення, що дозволяє їй бути міжнародною торгівельною державою. При цьому країна володіє банком унікальних технологій і наукових розробок, реалізація яких відкриває нові можливості, як для вітчизняного, так і для світового прогресу. Як приклад можна привести: запуск супутника Землі – “Січ”, що відкрив Україні шлях до клубу космічних держав; літак “Мрія” і інша продукція заводу ім. Антонова; електронні мікроскопи; різні типи й класи кораблів; наймогутніші у світі преси, турбіни і дизельні двигуни — усе це є на виробничому конвеєрі України.
Разом із тим генна інженерія й біотехнології, штучні алмази, дослідження в галузі матеріалознавства, у тому числі і космічного, фундаментальні дослідження в математиці, теоретичній фізиці, біології й хімії – усе це ставить Україну в один ряд із передовими високорозвиненими країнами світу.
Однак при такому величезному науковому, виробничому і кадровому потенціалі в економіці України протягом останніх років спостерігаються кризові явища, у результаті чого обсяги виробництва основних видів продукції катастрофічно знизилися.
Відповідно до офіційної статистики, показник промислового виробництва протягом 1991-1998 років становив негативну величину. Річна зміна обсягів промисловості в Україні склала: у 1995 році –12,0%; у 1996 –5,1%; у 1997 –1,8%, а в 1998 році –1,5%.
Однак, починаючи з 1999 року, відбулася зміна тенденції. За даними Держкомстату України в 1999 році показник випуску загального обсягу продукції збільшився на 2,8%, а середньодобового виробництва – на 3,6%.
Таким чином, уперше протягом останніх років, починаючи з 1999 р., за підсумками року спостерігається приріст виробництва.
Але цей факт не дає приводу для оптимізму. Підвищення зростання виробництва й збільшення валового продукту в Україні, відбувається не за рахунок підвищення ефективності економіки, і не є результатом діяльності уряду й інших державних органів. Дане явище пояснюється наступним. Справа в тому, що розвиток світової економіки відбувається хвилеподібно, чи циклічно. В різні роки виробництво може зростати великими чи меншими темпами, а в ряді випадків розвиток економіки може мати негативний знак, що означає падіння виробництва. Так, після південно-східної кризи, циклічний розвиток світової економіки супроводжується високим рівнем економічної активності, природно, що це явище знаходить своє відображення і на економіці України.
Цікавими, у рамках даної теми, є результати дослідження фахівцями НДІ Держкомстату ділової активності промислових підприємств України в ІІІ-IV кварталах 2000 року, у якому брали участь 1425 підприємств 16 галузей. Дані свідчать про те, що середній коефіцієнт завантаження виробничих потужностей в ІІІ-IV кварталах склав 38%. При цьому керівники більшості підприємств (93% опитаних), відзначають, що їхніх виробничих потужностей “досить” чи “більш ніж досить” для виконання наявної кількості замовлень, що вказує на значне недовикористання промислового потенціалу. Лише 5% від загальної кількості підприємств відчувають нестачу наявних у присутності потужностей.
Що стосується завантаження виробничих потужностей, найбільша завантаженість спостерігалася на найкрупніших підприємствах (більш 5000 працюючих) – 52% і в малих підприємствах (з кількістю працюючих менш 50 чоловік) – 40%. Найгірше завантаження відзначалося на підприємствах з кількістю працюючих 51-200 чоловік – усього на 33,5% (таблиця 1).
Таблиця 1
Завантаження виробничих потужностей у галузях промисловості в III-IV кварталах 2000 року, %
| Мікробіологічна | 54 |
| Борошномельна | 39 |
| Поліграфічна | 40 |
| Харчова | 57 |
| Легка | 40 |
| Скляна й порцелянова | 37 |
| Промисловість будматеріалів | 62 |
| Деревообробна | 37 |
| Машинобудування | 37 |
| Хімічна | 30 |
| Кольорова металургія | 35 |
| Чорна металургія | 68 |
| Паливна | 48 |
| Вугільна | 65 |
| Електроенергетика | 54 |
Крім того, промислові підприємства України забезпечені замовленнями в середньому на 3,3 місяці роботи. При цьому трохи краще обстоять справи в електроенергетиці (11 міс.), паливній (5,8 міс.) і вугільній (5,1 міс.) промисловості. Однак менш за все забезпечена замовленнями поліграфічна промисловість у середньому на 1,1 місяць.
Приведена статистика свідчить про неефективне використання виробничого потенціалу, що свідчить про низьку ефективність виробництва практично у всіх галузях економіки України. У свою чергу це є результатом низького попиту на вироблену продукцію, тобто фактично продукція, що виробляється на підприємствах України є неконкурентоспроможною. Висока собівартість, низька якість – от причини відсутності попиту.
Таким чином, підвищення ефективності виробництва на підприємствах України – це одна з найважливіших задач як держави (створення сприятливих умов для ефективної діяльності підприємств), так і економістів самих підприємств (аналіз виробничої діяльності, розробка й упровадження заходів щодо підвищення ефективності виробництва).
Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того чи іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна й соціальна результативність господарської діяльності.
Запорука успіху діяльності будь-якого підприємства криється в постійному підвищенні ефективності виробництва, систематичному аналізі виробничої діяльності, розробці й упровадженні заходів, націлених на підвищенні ефективності виробництва.
На сучасному етапі розвитку України, забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентноздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів. Найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є – ефективність виробництва.
Зниження витрат виробництва, раціональне використання матеріальних ресурсів, досягнення більш високих економічних показників і, насамперед підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва, і на цій базі зниження собівартості – найбільш важливі й актуальні задачі працівників управління виробництвом. Для їхнього вирішення велике значення має удосконалювання управління з метою підвищення його ефективності, оволодіння методами ефективного керування виробництвом, а також розрахунки й порівняння показників ефективності виробництва підприємства.
Необхідною умовою вирішення поставлених завдань є науковий пошук, аналіз, узагальнення практики й обґрунтування такої системи управління підприємством, що могла б забезпечити підвищення ефективності виробництва й насичення ринку високоякісними товарами, доступними для масового споживача.
Виходячи з вищесказаного, тема, розглянута в роботі, є актуальною на сьогоднішній день, у період економічної кризи, спаду виробництва й реформування економіки нашої держави.
Мета
роботи:
· визначення можливих напрямків реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства);
· розробка заходів для впровадження на підприємстві з метою підвищення ефективності виробництва й одержання значного економічного ефекту.
Завдання
дипломної роботи:
· огляд літератури, що має відношення до досліджень дипломної роботи;
· аналіз ефективності виробництва ВАТ «Ударний», із метою виявлення причин низької ефективності виробництва підприємства.
У роботі досліджуються: теоретична й практична основа аналізу й оцінки ефективності виробництва, методи оцінки; фактори підвищення ефективності виробництва. У дипломній роботі, на основі проведених досліджень і аналізу виробничої діяльності суб'єкта господарської діяльності, виявляються причини низької ефективності виробництва підприємства і визначаються спрямованість діяльності й заходи щодо підвищення ефективності виробництва суб'єкта ринкових відносин. Результатом проведення заходів щодо підвищення ефективності виробництва є ефект, що виражається в підвищенні продуктивності праці, зниженні собівартості й підвищенні конкурентноздатності продукції на ринку.
Об'єктом
дослідження обрано підприємство – ВАТ «Ударний», розташоване: м. Тарутине, Одеська область, яке здійснює господарську діяльність у такій галузі промисловості як – виноробство (вторинне виноробство). Для проведення аналізу виробництва даного підприємства, результати діяльності ВАТ «Ударний», зведені в таблиці: «Вихідні дані для аналізу виробничої діяльності ВАТ «Ударний» (див. Додаток 2).
Предмет
роботи – результат теоретичного абстрагування ефективності виробництва, що дозволяє виділити певні закономірності розвитку й функціонування виробництва, а також виявити найбільш значимі з наукової й практичної точок зору закономірні зв'язки і відносини ефективності виробництва.
Дана робота, побудована так, щоб досить освітити й проаналізувати всі аспекти ефективності виробництва – управління, аналіз.
Дипломна робота складається з трьох розділів і чотирьох додатків. Додатки дипломної роботи містять: 1 схему і 3 таблиці.
Крім додатків, у роботі, розміщено також 10 таблиць і 2 схеми, у яких міститься допоміжний і наочний матеріал.
Варто помітити, що загальноприйнята система показників ефективності виробництва, використовувана в роботі для аналізу ефективності виробництва, містить також і додатково розраховані мною показники господарської діяльності підприємства ВАТ «Ударний» (пр 2.2.5). Дані доповнення, на мою думку, є доцільними, тому що вони дозволяють нам зробити також і додаткові висновки про ефективність виробництва.
Методики визначення й аналізу, система показників ефективності, використані в роботі, допоможуть керівникам будь-якого рівня повніше виявити резерви подальшого підвищення ефективності виробництва і намітити конкретні шляхи його удосконалювання.
Забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентноздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів, а найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є – ефективність виробництва.
Розділ 1. Методика дослідження
1.1 Короткий огляд літератури
Необхідною умовою підвищення ефективності виробництва, оволодіння методами ефективного управління, а також розрахунками й порівнянням показників ефективності виробництва підприємства, а потім розробкою програми виведення підприємства з кризи й підвищення ефективності діяльності підприємства, є: науковий пошук; аналіз; узагальнення практики й обґрунтування такої системи й методів керування підприємством, що могли б забезпечити підвищення ефективності виробництва й насичення ринку високоякісними товарами, доступними для масового споживача.
Тема дипломної роботи є мало дослідженою, хоча і звертала увагу багатьох учених. В основному це роботи з дослідження одного з аспектів даної теми - це аналіз і оцінка ефективності виробничої діяльності підприємства, у яких досліджуються показники й методи оцінки ефективності виробництва. Далі цього ніхто з авторів робіт не продовжує досліджень, тобто розробкам заходів щодо підвищення ефективності виробництва на базі проведеного аналізу виробничої діяльності підприємства.
Здійснюючи огляд видаваної останнім часом літератури, варто помітити, що література по даній темі в даний час практично не видається. Серед робіт, які мають відношення до даної теми можна виділити праці: Горфінкеля В.Я. і Швандара В.А., Савицької Г.В., Стражева В.І.
Горфінкель В.Я., Швандар В.А. Економіка підприємства: Підручник для вузів. - М.: Банки й біржі, ЮНІТІ, 1998.
Гарний підручник для вузів для освоєння дисципліни - економіка підприємства. Але в даному підручнику, лише загалом досліджені: сутність, критерій і показники економічної ефективності суспільного виробництва, загальна й порівняльна економічна ефективність витрат. Тут також визначені загалом основні напрямки підвищення ефективності суспільного виробництва. Практично відсутні методики дослідження ефективності виробництва підприємства.
Таким чином, для дослідження економічної ефективності виробництва певного суб'єкта господарської діяльності (підприємства) й управління, матеріал поданий у підручнику практичної цінності не має.
Савицька Г.В. Аналіз господарської діяльності підприємства: Навчальний посібник. – Мінськ: Экоперспектива, 1998.
Стражев В.І. Аналіз господарської діяльності в промисловості: Підручник. - Мінськ, 1997.
Незамінні підручники для аналізу виробничої діяльності підприємства, оцінки ефективності виробництва. Але як уже згадувалося, аналіз, є лише одним з аспектів теми досліджуваної у дипломній роботі.
На цьому огляд літератури, з теми дипломної роботи, виданої останнім часом завершується, через її відсутність.
Набагато більше літератури по даній темі видавалося в часи коли ринкові відносини ще були відсутні чи тільки починали формуватися. У даному напрямку дослідження проводили такі учені як: Кац Й.Я., Нікольский М.І., Белашов Л.А., Ермолович Л.Л., Лановой В.Т., Замісячний А.Й., Кунельский Л.Е. і ін.
Література, яка не заслуговує пильної уваги
Кунельский Л.Е. Як прискорити ріст ефективності: Питання й відповіді. - М.: Політіздат, 1988.
Враження від книги – написана автором по політичному замовленню ЦК КПРС - містить багато тез із Пленумів ЦК КПРС, мало уваги приділяється дослідженню ефективності і її росту. Автор робить упор в одержанні швидкої віддачі на підвищення дисципліни й активізації людського фактора. Книга є зразком книги старої формації.
Подсолонко В.А. і ін. Управління ефективністю виробництва. - К.: Наукова думка, 1985.
У книзі освітлені проблеми удосконалювання прийнять рішень в ієрархічній системі керування ефективністю виробництва в регіоні на прикладі області. Тут викладаються методичні й організаційні розробки по цільовому керуванню ефективністю виробництва.
В даний час нові господарські відносини не залишили місця для застосування розробок приведених у даній роботі.
Література, гідна пильної уваги
й подяки її авторам
Ермолович Л.Л. і ін. Аналіз ефективності господарської діяльності промислових об'єднань і підприємств. - Мінськ: Виш. шк., 1988.
У даній книзі викладені облік і аналіз ефективності науково-технічних заходів, приведені методики аналізу показників ефективності роботи підприємств і об'єднань. Дуже цінна книга, розрахована для практичних розробок заходів підвищення ефективності виробництва на підприємстві.
Кац І.Я. Економічна ефективність діяльності підприємств (аналіз - оцінка). - М.: Фінанси й статистика, 1987.
У книзі обґрунтовується система показників для аналізу й оцінки ефективності виробництва на підприємстві; обґрунтовано необхідність і можливість використання узагальнюючого показника ефективності виробництва з позицій суспільних економічних інтересів, приведені основні формули для його розрахунку, а також оціночні показники впливу на ефективність виробництва на підприємстві науково-технічних досягнень.
Нікольский М.І. і ін. Економічна ефективність виробництва на підприємствах: Методика визначення й аналіз показників ефективності виробництва. - М.: Харчова промисловість, 1980.
У книзі висвітлюються методи розрахунку й аналіз показників економічної ефективності виробництва. Розглядаються основні фактори й резерви росту продуктивності праці, приводиться приклад багатофакторного регресійного аналізу. Дана книга має практичний інтерес для менеджерів будь-якого рівня виробництва і в даний час.
Белашов Л.А. і ін. Ефективність виробництва (планування й стимулювання). - К.: Наукова думка, 1984.
У книзі розглядаються питання підвищення ефективності виробництва. Пропонуються розроблені авторами рекомендації з виявлення резервів підвищення ефективності виробництва.
На цьому огляд літератури, в якій так чи інакше досліджувався предмет дійсної дипломної роботи, довершено. На закінчення огляду літератури можна констатувати, що літератури по даній темі немислимо мало, у той час коли багато підприємств знаходяться в кризовому стані й ефективність їхнього виробництва дуже низька.
У роботі синтезуються існуючі методики аналізу й розробки підвищення ефективності виробництва на підприємствах.
1.2 Методи й організація дослідження проекту
1.2.1 Сутність, зміст і види ефективності виробництва
У цьому розділі (1.2) викладається теоретична основа дослідження проекту: сутність і зміст, показники й методи оцінки ефективності виробництва. Тут досліджуються й класифікуються фактори підвищення ефективності виробництва, визначаються можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства). Даний розділ служить теоретичною базою для практичного вирішення задач управління ефективністю, розробок програм підвищення ефективності виробництва підприємств.
У роботі зібрані й синтезовані теоретичні розробки визначення й підвищення ефективності виробництва підприємства. Дані розробки знаходять своє практичне застосування в розділі 2 – аналітична частина (аналіз ефективності виробництва) і розділі 3 – практична частина (комплекс заходів підвищення ефективності виробництва).
У буквальному значенні - «ефективний» означає «ефект, що дає, що приводить до потрібних результатів, діючий».
Слово «ефективність» має наступне значення - відносний ефект, результативність процесу, операції, проекту, результату до витрат, витратам, що обумовили й забезпечили його одержання.
Ефективність виробництва
– найважливіша якісна характеристика господарювання на всіх рівнях. Під економічною ефективністю виробництва розуміється ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва.
Чим вище результат при тих же витратах, чим швидше він зростає в розрахунку на одиницю витрат суспільно необхідної праці, чи чим менше витрат на одиницю корисного ефекту, тим вище ефективність виробництва. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва служить рівень продуктивності суспільної праці.
Ефективність виробництва –
це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна вимірити через коефіцієнт – відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури.
Економічна сутність і загальна методологія визначення видів ефективності
Процес виробництва на будь-якім підприємстві здійснюється при визначеній взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці й предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал виробляє суспільно корисну продукцію чи виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої й упредметненої праці, а з іншого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу й рівня їхнього використання (мал.1).
Ресурси Персонал Засоби Предмети
(робоча сила) праці праці
Взаємодія Результати
й витрати ВИРОБНИЦТВО (ефект)
Ефективність виробництва
(продуктивність системи)
Мал.1. Формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи).
Ефективність виробництва являє собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах із розвитою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін – продуктивність системи виробництва й обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів і послуг. Отже, ефективність виробництва й продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, що характеризують ті самі результативні процеси. При цьому варто усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато більш широким, чим продуктивність праці й прибутковість виробництва.
Процес формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) провадиться зазначеним вище способом.
Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Мова йде про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємств).
Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, обмірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, але й охоплює її споживчу вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток.
Види ефективності.
Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфне визначення й застосування для аналітичних оцінок і управлінських вирішень. З огляду на це важливо виділяти по окремих ознаках відповідні види ефективності (продуктивності), кожний з який має певне практичне значення (мал. 2).
По наслідках - Економічна
- Соціальна
По місцю одержання - Локальна (госпрозрахункова)
- Народногосподарська
ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА
(ПРОДУКТИВНІСТЬ СИСТЕМИ)
По ступені - Первісна
підвищення ефекту - - Мультиплікаційна
По меті - Абсолютна
визначення - Порівняльна
Мал.2. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) по окремих ознаках
Відповідні види ефективності виробництва виділяються переважно по розмаїтості одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Насамперед результат (ефект) виробництва буває економічним чи соціальним.
Економічний ефект
відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств). До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої чи реалізованої продукції, розмір отриманого прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів чи загальна економія від зниження собівартості продукції і ін.
Соціальний ефект
зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшенню нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенню умов праці й побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя і т.д.. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не тільки позитивними, але і негативними (поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).
Вони мають особливість – не усі з них піддаються кількісному виміру. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у границях своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).
Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва
полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів домагатися істотного збільшення обсягу виробництва продукції. Це, у кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є критерієм (мірилом) підвищення ефективності виробництва.
Необхідність і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і кількістю особливостей сучасного етапу економічного розвитку України.
Проблема ефективності в цілому не нова, вона існує в тій чи іншій інтерпретації з періоду виникнення матеріального виробництва і відбиває взаємозв'язок виробничих відносин певного способу виробництва. В умовах формування ринкових відносин, коли результати роботи одних суб'єктів ринку залежать від чіткості й злагодженості роботи інших суб'єктів, проблема ефективності стає визначальною.
Важливе значення в системі керування виробництвом займає уміння найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва підприємства. Тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника (показників) можна найбільше об'єктивно визначати ефективність виробництва.
У наступному розділі розглядається система показників ефективності виробництва, що здатна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники.
1.2.2 Ефективність виробництва: система показників
Система показників ефективності виробництва повинна давати всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містити всі загальноекономічні показники. Дуже важливо, щоб розрахунки ефективності виробництва велися безупинно: на стадіях проекту плану, затвердження плану, по мірі його виконання.
У системі показників ефективності виробництва не усі з них мають однакову значимість. Є головні й додаткові (диференційовані) показники. Якщо перші прийнято називати узагальнюючими, то другі є функціональними, що характеризують яку-небудь певну сторону діяльності.
Узагальнюючі
показники в основному виражають кінцеві результати виробництва й виконання стратегічних завдань. Функціональні
показники використовуються для аналізу й виявлення резервів ефективності, усунення вузьких місць у виробництві.
Діюча, мобілізуюча роль показників ефективності виробництва багато в чому визначається методологією їхнього розрахунку.
Варто помітити, що, орієнтуючись тільки на темпи росту як на показник, що характеризує ефективність виробництва, можна упустити головний фактор ефективності – інтенсифікацію виробництва, тому що високі темпи росту можуть бути досягнуті і за рахунок екстенсивних факторів, тобто в результаті додаткових капітальних вкладень на розширення виробництва (нове будівництво, відновлення устаткування, реконструкція підприємств), хоча використання засобів і внутрішніх резервів виробництва при цьому може залишатися на низькому рівні.
Однак було б помилково зі сказаного робити висновок про непридатність показника темпів росту для оцінки ефективності виробництва й окремих техніко-економічних показників.
Як уже говорилося, тривалий час у середовищі економістів велася дискусія з того, за допомогою якого показника можна найбільш об'єктивно визначати ефективність виробництва. Пропонувалися різні формули, але кожна з них мала свої позитивні й негативні сторони, достоїнства й недоліки. І оскільки жоден із пропонованих показників не може виступати в якості універсального, для оцінки ефективності виробництва була введена система показників
, у якій показники оцінки й планування підвищення економічної діяльності були об'єднані в чотири групи (і, таким чином, економічна ефективність розглядається як багатомірне явище):
1. Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва.
2. Показники ефективності використання праці.
3. Показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень.
4. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів.
Наочно систему показників ефективності суспільного виробництва можна представити у виді схеми (див. Додаток 1).
1.2.3 Класифікація факторів підвищення ефективності виробництва
1.2.3.1 Класифікація істотних характеристик
Рівень економічної й соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох факторів, що її визначають. В галузі практичного вирішення завдань управління ефективністю важливе значення набуває класифікація факторів її підвищення. Усі фактори доцільно класифікувати по обмеженій кількості групових ознак – це сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).
Класифікація великої розмаїтості факторів підвищення ефективності (продуктивності) може здійснюватися по трьох ознаках: 1) видам витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямкам розвитку й удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі керування виробництвом.
Групування факторів по першій ознаці надає можливість досить чітко визначати джерела підвищення ефективності
: підвищення продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондоємності (капиталоємності) і матеріалоємності продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне використання перерахованих джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, що по своєму смислу характеризують основні напрямки розвитку й удосконалення виробництва
(друга ознака групування факторів). Визначальними напрямками є насамперед прискорення темпів науково-технічного й організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці й кінцевої продукції; механізація й автоматизація виробничих процесів; упровадження прогресивних методів і форм організації виробництва й праці; спорудження й регулювання ринкового механізму господарювання).
Варто помітити, що велике значення має впровадження класифікації факторів ефективності по місцеві реалізації в системі управління виробництвом
(третя ознака групування факторів), особливо виділення з них двох категорій факторів – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народногосподарських), а також ділення сукупності внутрішніх факторів на так називані “тверді фактори” й “м'які фактори” (класифікація внутрішніх факторів на “тверді” й “м'які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою й використовуваною на підприємствах зарубіжних країн). Терміни “тверді” і “м'які” фактори запозичені з англійської комп'ютерної технології, відповідно до якої сам комп'ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м'яким товаром”. При цьому “твердими факторами” позначають ті з них, які можна вимірювати й мають фізичні параметри, а “м'якими” – ті, котрі не можна відчути фізично, але, проте мають велике значення для економічного управління виробництвом (інформація, знання й кваліфікація кадрів, методи й системи організації різних процесів і т.д.).
1.2.3.2 Спрямованість діяльності й використання факторів підвищення ефективності виробництва
Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові по ступені дії (впливу), використанню й контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних фахівців (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю й використання найбільш важливих внутрішніх і зовнішніх факторів на різних рівнях керування виробництвом (див. табл. 2).
Таблиця 2
Інтегрована модель факторів ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи).
| Класифікаційні ознаки факторів ефективності виробництва | |||
| Види витрат і ресурсів (джерела підвищення ефективності) | основні напрямки розвитку й удосконалення виробництва | місце реалізації факторів у системі управління виробництвом |
|
Продуктивність праці Фондомісткість продукції Матеріалоємність продукції Природні ресурси |
НТП структура виробництва організаційні системи керування форми і методи організації виробництва якість продукції планування і мотивація виробництва |
внутрішні | зовнішні |
«тверді»
технологія устаткування матеріали й енергія вироби “м'які”
робітники організація і система методи роботи стиль управління |
Державна економічна й соціальна політика Інституційні механізми Інфраструктура Структурні зміни |
||
| Фактори підвищення ефективності виробництва |
Підприємство може і повинне постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх факторів – економічної, соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві.
Технологія.
Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації й інформаційних технологій дуже впливають на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають істотні зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці й кваліфікації кадрів і т.д.
Устаткування.
Цьому фактору належить одне з ведучих місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Підвищенню продуктивності діючого устаткування сприяє належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні терміни експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній можливості технологічно зв'язаних груп (одиниць), чітке планування завантаження в часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрізмінних витрат робочого часу і ін.
Матеріали й енергія.
Проблема економії й зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних фахівців підприємств із матеріалоємним і енергоємним виробництвом. Завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно вирішуватися шляхом упровадження мало відхідної й безвідхідної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортної сировини й матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами й розвитку ефективних джерел постачання.
Вироби.
Самі продукти (вироби), їхня якість і дизайн також є важливими факторами ефективності. Дизайн, повинен корелювати з так називаною корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють утілення своєї технічної переваги в конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв'язку з цим підприємство повинне стежити за тим, щоб не виникало яких-небудь організаційних і економічних бар'єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.
Працівники.
Основним джерелом і визначальним фактором підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники – керівники, підприємці, фахівці, робітники. Продуктивність їхньої праці багато в чому визначається методами, технікою, особистою майстерністю, знаннями, відношенням до роботи й здатністю виконувати ту чи іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть виявлятися в умовах функціонування на підприємстві могутнього й гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально й морально стимулює використання творчих здібностей усіх категорій працівників, виявляє цікавість до їхніх особистих проблем, сприяє створенню й підтримці сприятливого соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства, здійснює соціальний захист людей, гарантує їхню зайнятість і т.д.
Організація й системи.
Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності й нормах керованості відносяться до принципів гарної організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію й координацію виробничих і управлінських процесів і, таким чином, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів по професійним групам чи функціям. Тому система повинна бути динамічною й гнучкою, періодично реорганізованою відповідно до нових завдань, що виникають перед підприємством при зміні ситуації.
Методи роботи.
Більш досконалі методи роботи в умовах переваги трудомістких процесів стають досить перспективними для підвищення продуктивності. Наукова організація праці у всіх підрозділах підприємства сприяє тому, щоб перетворити ручну працю в більш продуктивну за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів і інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення й використання накопиченого на інших родинних підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи й виконання корисної з найменшими витратами сили, часу й засобів.
Стиль управління.
Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у підвищення ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система керування, під контролем якої знаходяться ресурси й результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль керування – типовий “м'який” фактор підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства повинен знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і стосовно кого застосовується відповідний стиль керування. Відомо, що стиль управління, у якому об'єднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуються зовнішні фактори підвищення ефективності виробництва на тім чи іншім підприємстві.
Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м'яких”) факторів на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їхнього використання, узгодженості взаємодії в часі і просторі. Наприклад, можна використовувати новітні технології й устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації праці чи мати на підприємстві недостатньо підготовлені кадри. Зрозуміло, що в такому випадку позитивних змін в ефективності виробництва не відбудеться.
На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній або непрямий вплив здійснюють зовнішні фактори ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. От чому ці фактори варто знати й вивчати, зрозуміти їхню дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) й здійсненні програм підвищення ефективності виробництва на підприємствах. У зв'язку з цим стає очевидною необхідність істотної характеристики й визначення напрямків дії окремих зовнішніх факторів ефективності (продуктивності).
Державна політика
. Здійснювана державою (урядом) економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну діяльність урядових закладів і державних структур; законодавчу діяльність; фінансові заходи й стимули (податки, тарифи, фінансову підтримку великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів); установлювані й контрольовані економічні правила й нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль цін, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності і т.д.); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності й приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери і т.д. Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами й організаціями, між підприємствами й державою визначаються законодавством України (зокрема, Законами Украйни: "Про підприємництво", "Про власність", "Про оподатковування підприємств" і ін.), основні положення, якого керівникам і фахівцям підприємств необхідно добре знати й спиратися на них у своїй практичній діяльності.
Інституційні механізми
. Оскільки ефективність виробництва, як уже відзначалося, залежить від багатьох факторів – внутрішніх і зовнішніх (стосовно підприємства), завданням держави є створення не тільки на національному рівні, не тільки відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови, зокрема, забезпечуються шляхом заснування й постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів – організацій (дослідницьких і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких орієнтована на: визначення й вирішення основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практичну реалізацію стратегії й тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовку (перепідготовка, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки. Зараз у світі нараховується близько 150 національних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності й управлінню. Зокрема, у світовому співтоваристві відомими й визнаними є Японський центр продуктивності, Центр продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці й продуктивності, Американський інститут організації праці й виробництва. В Україні аналогічні функції виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна академія управління, Київський державний економічний університет.
Інфраструктура
. Важливою передумовою підвищення ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку й активна діяльність різноманітних установ ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. У сучасних умовах усі підприємства в процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитися без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків і інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їхнього виробництва в цілому надає належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової й роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем і т.д. Усе-таки найбільше вирішальне значення для забезпечення динамічного й ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи головну з них – підприємства, має, могутня й розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв'язку з цим державі й відповідним його владним і управлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку й підвищенню ефективності різноманітних навчальних закладів, науки, культури, систем житлово-комунального господарства й побутового обслуговування населення, його надійному соціальному захисту.
Структурні зміни
. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни в суспільстві в залежності від якості керування діяльністю окремих підприємств. При чому така взаємодія в довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не тільки результатом, але й причиною економічного й соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних погрішностей у прийнятті урядових рішень, більш реалістично й цілеспрямовано планувати діяльність підприємств, розвивати ринкову й соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим крім політичних, вважаються структурні зміни економічного й соціального характеру. Істотні економічні зміни відбуваються в таких сферах: 1) моделях зайнятості населення – зрушення зайнятості від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів (основного капіталу) – визначається розмірами фонду нагромадження й інвестицій за ознаками інтенсивності відновлення, терміну використання, ступеня втілення технологічних новин, рівнем капіталоємності; 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту технологій із залученням іноземного капіталу й вітчизняних технологічних розробок, упровадження нетрадиційних технологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами в цих галузях; 4) масштабах (концентрації) виробництва – помітне збільшення частини дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати й стають конкурентноздатними за умови їхньої необхідної спеціалізації і наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлену ними продукцію. Структурні зміни соціального характеру стосуються, головним чином, персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються важливими зрушеннями в їхньому складі по ознаках – статі, освіти, кваліфікації, національних особливостей характеру і ін.
Розділ 2. Аналіз ефективності виробництва ВАТ «Ударний»
2.1 Характеристика об'єкта дослідження
2.1.1 Особливості технологічного процесу виробництва. Техніко-економічна характеристика підприємства
Об'єктом дослідження є підприємство – ВАТ «Ударний», розташоване: м. Тарутине, Одеська область; здійснює господарську діяльність у такій галузі промисловості як – виноробство (вторинне виноробство).
Продукція винзавода ВАТ «Ударний» займає заслужене місце серед алкогольних напоїв, що випускаються в Україні, що підтверджується численними нагородами, отриманими на різних виставках. Використовувана на винзаводі високоякісна сировина і класичні рецепти готування вин забезпечили підприємству популярність і гарний збут.
Процес вторинного виноробства, являє собою частину процесу виноробства – збереження й витримка виноматеріалів. У даному випадку мова йде про відособлене виноробне підприємство, що займається в основному розливом одержуваних готових оброблених виноградних вин, виробленням невеликої кількості виноградних вин власного купажу. З 1998 р., винзавод ВАТ «Ударний», освоїв випуск шампанського за спеціальною технологією із шампанських виноматеріалів, одержуваних на підприємствах первинного виноробства й виноматеріалів власного виробництва.
У вторинному виноробстві можна виділити ряд особливостей, які необхідно враховувати при виборі показників економічної ефективності виробництва.
Винзавод вторинного виноробства відрізняє відома спеціалізація: тут розливають в основному тихі вина, головним чином, у скляні пляшки на автоматичних лініях розливу. Інші технологічні процеси, здійснювані на заводі вторинного виноробства, є необхідними підготовчими етапами до розливу вина в пляшки (витримка, збереження) або ж виробляються з метою виправлення неякісних (нерозливостійких) вин, отриманих із заводів первинного виноробства. Уся продукція, що випускається заводом, обчислюється в одному вимірі декалітр (дал).
Ці особливості виробництва у вторинному виноробстві дають можливість підприємству окремі показники ефективності вимірювати не тільки у вартісних показниках, але й у натуральних. Для такого розрахунку деяке розходження в трудомісткості окремих видів вин не буде мати істотного значення, тому що в цілому переважають вина, однорідні по трудомісткості, це кріплені ординарні виноградні вина.
Територія винзавода ВАТ «Ударний» має форму неправильного багатокутника. Він розташовується на території 6,8 га.
Винзавод складається з наступних підрозділів: адміністративний корпус і виробничий корпус. Виробничий корпус у свою чергу складається з трьох цехів і дільниць.
Цех №1.
Цех №1
– цех прийому, вироблення й переробки сировини (виноматеріали заводів первинного виноробства, виноград – продукція КСП). Цех №1 складається з трьох дільниць.
Дільниця №1
– дільниця прийому виноматеріалів (виноматеріали заводів первинного виноробства) і сировини (виноград) для виготовлення виноматеріалів власного купажу. Одержувані оброблені виноматеріали перекачуються з дільниці №1 у цех №2, де провадиться витримка, збереження й проведення різних технологічних операцій виноматеріалів. Сировина (виноград) направляється на дільницю №2 для подальшої обробки й одержання власних виноматеріалів.
Дільниця №2
– дільниця переробки сировини (виноград) і одержання мезги й сусла.
Першим проміжним продуктом у технології одержання вина є мезга. Вона містить до 80 % соку і являє собою грубу суспензію з непостійних по співвідношенню фаз: рідкої — сусла і твердої — шкірочки з м'якоттю й насінь, а іноді і гребенів. Мезгу направляють на сусловідділення або настоювання з різними прийомами її обробки: перемішування, підброжування, шумування, нагрівання, спиртування, ферментація. При цьому відбувається екстрагування розчинних речовин із твердих частин виноградного грона й збагачення ними рідкої фази. Розрізняють жирну (вихідну) і стікшу (частково обессуслену) мезгу.
У дробильно-пресовому відділенні дільниці №2 установлена лінія ВПЛ-10ДО.
Компонування лінії ВПЛ-10ДО:
1 – бункер-живильник ВБШ-10;
2 – дробилка-гребеневідокремлювач ВДГ-10;
3 – скребковий конвеєр для гребенів;
4 – сульфітодозатор;
5 – мезго-насос;
6 – трубопровід;
7 – стікач;
8 – прес;
9 – шнековий конвеєр для вижимки;
10 – насос для сусла-самопливу;
11 – насос для пресових фракцій сусла;
12 – пульт управління;
13 – суслозбірники;
14 – мезгозбірник.
Біля дробильно-пресового відділення встановлено 46 резервуарів загальною місткістю 54000 дал. Тут також установлена бродильна батарея безупинної дії БА-1М продуктивністю 3500 далдоб.
Дільниця №3
– дільниця вироблення власних виноматеріалів. На цій ділянці відбувається настоювання сусла, як правило, на меззі, шумування сусла і його спиртування, якщо це необхідно.
Тут установлено 29 вертикальних залізобетонних резервуарів загальною ємністю 228000 дал, 4 горизонтальних сталевих резервуари для витримки нагрітого вина загальною ємністю 8000 дал.
Щоб мати уявлення про технологічну схему виготовлення вина з виноматеріалів, приводжу технологічну схему виготовлення усім відомого вина – «Кагор».
Технологічна схема вироблення вина «Кагор»: виноград збирають при змісті цукру не менш 20%, дроблять із гребеневідділенням. Мезгу сульфітують (із розрахунку 100-150 мгдм3
), нагрівають до температури 55-75°С, при цьому мезгу ретельно перемішують, щоб уникнути місцевого перегріву. Потім її охолоджують до 25°С і вводять у неї 2-3% чистої культури дріжджів. Після шумування до необхідної кондиції по цукру, самоплив відокремлюють, а мезгу направляють на пресування. Для марочних вин відбирають самоплив і пресові фракції 1-2 тиску, спиртують їх і купажують. Отримані виноматеріали витримують у бочках протягом 3 років.
Цех №2.
Цех №2
складається у свою чергу з виносховища №1 і №2, і спиртосховища. Тут провадяться: витримка, збереження й проведення різних технологічних операцій виноматеріалів.
У відкритому виносховищі №1 установлено 32 вертикальних металевих резервуара загальною місткістю 330000 дал і 9 горизонтальних металевих резервуара загальною ємністю 69000 дал.
У виносховищі №2 установлено 62 вертикальних залізобетонних резервуарів, загальною ємністю 478000 дал, із них 75000 дал у період сезону переробки використовуються як відстойно-бродильні, 24 скляні камери, загальною ємністю 28600 дал, 2 купажних резервуари по 5000 дал, 7 вертикальних металевих резервуара для витримки охолоджених вин загальною місткістю 7000 дал.
Наводжу приклад технологічних операцій виноматеріалів при виготовленні портвейну «Білий Кримський». Оброблений виноматеріал (вино) надходить із дільниці №3, цеху №1 у цех №2. Тут вино розливають у дубові бочки чи скляні камери. Витримують три роки: протягом 1-го року здійснюють 2-3 відкриті переливання й купажування, протягом 2-го року – відкрите переливання, протягом 3-го – закрите переливання.
Цех №3
Цех №3
– цех готової продукції. Цех №3 складається з трьох дільниць: дільниці прийому й підготовки тари; дільниці розливу готової продукції; механізованої дільниці транспортування вантажів.
Сюди, з цеху №2, надходить готова продукція. Тут вона розливається в пляшки й бочки, пляшки з вином укладаються в ящики. Після цього бочка і ящики з пляшками надходять на вантажну естакаду, де відбувається навантаження готової продукції на автотранспорт і залізничний транспорт. Після чого продукція відправляється споживачеві.
2.1.2 Основні техніко-економічні показники
Основні техніко-економічні показники необхідні для проведення аналізу виробництва даного підприємства, результати діяльності ВАТ «Ударний», зведені в таблиці: «Вихідні дані для аналізу виробничої діяльності ВАТ «Ударний» (див. Додаток 2).
На період обстеження загальна місткість виносховищ винзаводу складає 1258600 дал.
Середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу винзаводу – 222 чоловік. Середньооблікова чисельність робітників винзаводу – 169 чоловік.
В даний час розлив продукції винзаводу провадиться на двох лініях продуктивністю по 9,5 тис. пляшок у годину.
Готова продукція розливається в пляшки й бочки. У 1999 р. і 2000 р. винзавод розлив готової продукції, у пляшки й бочки: 3761400 дал і 3786100 дал відповідно.
У 2000 р. на винзаводі було розлито: у пляшку – 3572912 дал; у бочку – 213188 дал.
2.2 Аналіз ефективності виробництва
2.2.1 Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва
Темпи зростання виробництва чистої продукції
Вище було сказано, що показники економічної ефективності повинні являти собою систему оцінок, що охоплює усю виробничо-господарську діяльність підприємства, яка складається з узагальнюючих і функціональних показників. З огляду на особливості виробництв підприємств вторинного виноробства, до групи узагальнюючих показників можна віднести наступні:
- темпи зростання випуску продукції;
- загальна рентабельність і її зростання;
- витрати на 1 грн. товарної продукції, виробництво чистої продукції на 1 грн. витрат.
Показник темпів зростання виробництва чистої (товарної) продукції використовується з метою аналізу динаміки виробництва. Валова продукція
– це вартість усієї зробленої продукції і виконаних робіт, включаючи незавершене виробництво. Виражається, як правило, в порівнянних цінах. Товарна продукція
– відрізняється від валової тим, що в неї не включають залишки незавершеного виробництва і внутрішньогосподарський оборот. Виражається вона в оптових цінах, що діють у звітному році. По своєму складу на багатьох підприємствах валова продукція збігається з товарною, якщо немає внутрішньогосподарського обороту і незавершеного виробництва.
Темпи зростання обсягу чистої (товарної) продукції розраховуються по формулі:
, (1)
де Тi – обсяг чистої продукції в i-м періоді, грн.; Тб – обсяг чистої продукції в базовому періоді, грн.
Таким чином, темпи зростання обсягу чистої продукції складають:
Jв = 17987/17204 = 1,046 = 104,6%.
У нашому випадку, за 2000 р. у порівнянні з 1999 р. обсяг виробництва товарної продукції збільшився на 4,6%. Це значить, що обсяг товарної продукції в 2000 р. у порівнянні з 1999 р. збільшився на 783 тис. грн.
Показник витрати на 1 грн. товарної продукції, показник виробництва чистої продукції на 1 грн. витрат
Витрати підприємства на вироблення продукції складаються з наступних елементів витрат:
- матеріальні витрати (сировина й матеріали, покупні комплектуючі вироби й напівфабрикати, електроенергія, теплоенергія й ін.);
- витрати на оплату праці;
- відрахування на соціальні потреби;
- амортизація основних засобів;
- інші витрати (знос нематеріальних активів, орендна плата, обов'язкові страхові платежі, податки, що включаються в собівартість продукції, відрахування в позабюджетні фонди й ін.)
Показник витрат на 1 грн. товарної продукції – важливий узагальнюючий показник собівартості продукції, котрий вигідний тим, що, по-перше, дуже універсальний, по-друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю й прибутком. Обчислюється він відношенням загальної суми витрат на виробництво й реалізацію продукції до вартості зробленої товарної продукції в діючих цінах:
, (2)
де, Ст – собівартість продукції, Т – обсяг чистої продукції в i-м періоді, грн.;.
Отже, витрати на 1 грн. товарної продукції в 1999 р. склали:
УЗ = 13525/17204 = 0,786 грн., тобто 79 коп.,
а в 2000 р.: УЗ = 14105/17987 = 0,784 грн., тобто 78 коп.
Таким чином, підприємство ВАТ «Ударний» у 2000 р. витратило на 1 грн. товарної продукції 78 коп., що говорить про зменшення витрат, тому що в 1999 р. даний показник складав 79 коп.
У показнику витрати на 1 грн. товарної продукції, концентруються всі поточні витрати виробництва, викликані виробленням і реалізацією всієї товарної продукції – основної і неосновної, порівнянної і непорівнянної. Різниця між 1 грн. товарної продукції і витратами на неї показує величину прибутку, отриману підприємством з кожної гривні товарної продукції. Рівень цих витрат відбиває також рівень організації виробництва.
Зворотний показник витратам на 1 грн. товарної продукції, показник виробництва чистої продукції на 1 грн. витрат:
, (3)
де, Т – обсяг чистої продукції в i-м періоді, грн.; Ст – собівартість продукції.
Отже, показник виробництва чистої продукції на 1 грн. витрат складає:
Пч = 1720413525 = 1,272 грн., - 1999 р.
Пч = 1798714105 = 1,275 грн., - 2000 р.
Таким чином, ми бачимо, що незначно цей показник покращився в порівнянні з 1999 р., що свідчить про гарний рівень організації виробництва.
Загальна рентабельність і її зростання, факторний аналіз рентабельності виробництва винзаводу
У цьому розділі ми приділимо особливу увагу дослідженню показника загальної рентабельності підприємства, а також розглянемо фактори і вивчимо міри впливу кожного з них на підсумковий показник рентабельності підприємства (див. Додаток 3).
Загальна рентабельність виробництва – один із найважливіших якісних показників економічної ефективності виробництва. У ньому узагальнюється діяльність підприємства, що виражається в співвідношенні використовуваних ресурсів виробництва (засобів виробництва) і отриманого ефекту. У цьому змісті рентабельність представляє модифікацію коефіцієнта економічної ефективності.
Визначаючи рентабельність виробництва на будь-якому рівні господарювання, необхідно одержуваний ефект зіставити з виробничими витратами, що можуть бути поточними й одноразовими (у тому числі капітальними).
Поточні витрати являють собою кошти, що витрачаються підприємством на виробництво й реалізацію продукції, виступають у виді повної собівартості й покриваються виторгом від реалізації продукції. Одноразові (у тому числі капітальні) витрати упредметнюються в основних й оборотних виробничих фондах, що покриваються за рахунок прибавочного продукту, створюваного протягом багатьох виробничих циклів.
Загальна рентабельність виробництва на підприємстві (R,%) визначається по формулі:
, (4)
, (5)
де П – сума балансового прибутку від промислової діяльності, грн.; Ф – середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн; О – середньорічна вартість оборотних коштів, грн.; А – середньорічна вартість виробничих фондів, грн.
Отже, загальна рентабельність підприємства ВАТ «Ударний» становить:
1999 – 133,8%
, тому що 36602736 = 1,3377; 1,3377 · 100 = 133,8.
2000 – 129,9%
, тому що 36242790 = 1,2989; 1,2989 · 100 = 129,9.
Зміна рентабельності виробництва в порівнянні з базисним періодом залежить від багатьох факторів. Тому становить інтерес вивчення міри впливу кожного з них на підсумковий показник.
Можна запропонувати наступний варіант аналізу впливу багатьох факторів на динаміку загальної рентабельності виробництва. Вихідні дані і літерні позначення показників, використовувані при аналізі, представлені в Додатку 2 (Вихідні дані для аналізу виробничої діяльності ВАТ «Ударний»), показники 1 – 14.
Запишемо рівняння рентабельності і перетворимо його:
1 2 3 4 5 6 7 8 9
З отриманих у формулі дробових виражень перший співмножник виступає як розрахунковий показник і являє собою індекс відхилення обсягу реалізованої продукції від валової. Він буде тим ближче до одиниці, чим менше розходяться розміри перехідних залишків продукції на складах із банківськими розрахунками на початок і кінець періоду. Інші дробові вираження мають визначений економічний зміст.
Так, рівень річної продуктивності праці в розрахунку на одного середньооблікового робітника позначений добутком трьох співмножників, з яких перший являє собою средньогодинний виробіток за рік (2), інший – середню тривалість зміни на одного робітника, що характеризує щільність використання робочого дня (3), і третій – середню кількість робочих днів на одного робітника за рік, що говорить про ступінь використання календарного робочого часу (4). Якщо отриманий добуток помножити на показник питомої ваги середньорічної чисельності робітників у середньорічній чисельності промислово-виробничого персоналу (5), то визначимо річну продуктивність праці в розрахунку на одного працюючого. Цей показник за інших рівних умов буде тим вище, ніж більша питома вага робітників у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу.
У дужках дробове вираження (6) характеризує індекс відхилення балансового прибутку від прибутку, одержуваної в результаті реалізації промислової продукції. Якщо остання є єдиним джерелом формування балансового прибутку, то цей індекс буде дорівнювати одиниці. Величина відхилення від одиниці відіб'є доходи або збитки, одержувані від непромислового господарства, а також позареалізаційної діяльності промислового підприємства.
З отриманого числа віднімається відносна величина, що характеризує витрати на 1 грн. реалізованої продукції (7). Якщо представити:
то за умови, коли розмір СрР буде відповідати витратам на 1 грн. товарної продукції, використовуваним при розрахунку динаміки собівартості продукції.
Для підприємства ВАТ «Ударний», витрати на 1 грн. товарної й реалізованої продукції збігаються або відрізняються друг від друга дуже незначно. Тому замість витрат на 1 грн. реалізованої продукції можна використовувати витрати на 1 грн. товарної продукції.
Останнє вираження в дужках включає озброєність праці основними виробничими фондами (8) і оборотними коштами (9).
Сума їх характеризує озброєність праці виробничими фондами (АЧ = ФЧ + ОЧ), що має тенденцію до збільшення при удосконалюванні структури показників, що складаються. Під впливом науково-технічного прогресу частка озброєності праці основними виробничими фондами по темпах зростає швидше, ніж другий показник, і одночасно підвищується питома вага активної частини й вартості виробничих фондів.
Останнє просліджується, якщо вираження (8) представити у вигляді ФФа · ФаЧ.
У цьому випадку ФФа буде індексом підвищення середньорічної вартості основних фондів над її активною частиною (чим менше це перевищення, тим прогресивніша структура основних фондів), а ФаЧ – показником озброєності праці активною частиною основних фондів.
Аналіз рентабельності виробництва з використанням показника чистої продукції може бути проведений на основі рівняння:
1 2 3 4 5 6 7 8
де З – сума заробітної плати промислово-виробничого персоналу тис. грн.
Перший співмножник показує середньогодинний виробіток за рік по чистій продукції; шостий – відображає витрати заробітної плати на 1 грн. обсягу чистої продукції.
На основі вихідних даних по виведеній формулі розраховують показники за рік у зіставленні з планом або за ряд років. Потім, одержавши відносні величини, що відбивають динаміку взаємозалежних показників, визначають міру впливу кожного з фактора на зміну загальної рентабельності виробництва підприємства.
Рентабельність виробництва підвищується при випереджальних темпах росту продуктивності праці в порівнянні зі збільшенням фондоозброєності праці виробничими фондами, при зниженні собівартості продукції, а також підвищенні прибутку за рахунок додаткових джерел. У свою чергу зростання продуктивності праці залежить від збільшення середньогодинного виробітку робітника, ступеня використання робочого дня і календарного часу за рік і ін.
Результати факторного аналізу загальної рентабельності підприємства зведені в таблиці: «Факторний аналіз рентабельності виробництва винзаводу» (див. Додаток 3).
2.2.2
Показники ефективності використання праці
Показники продуктивності праці, темп росту продуктивності праці
До групи показників ефективності використання живої праці можна віднести наступні:
- темп зростання продуктивності праці;
- частка приросту обсягу виробництва в результаті зростання продуктивності праці;
- відносна економія живої праці.
Продуктивність праці
–
показник ефективності використання ресурсів праці, трудового фактора. Продуктивність праці виміряється кількістю продукції в натуральному або грошовому вираженні, виробленою одним працівником за певний, фіксований час (година, день, місяць, рік).
Підвищення продуктивності праці – об'єктивний економічний закон розвитку людського суспільства. У процесі праці жива праця використовує результати минулої, упредметненої праці (предмети й засоби праці) для виробництва нових продуктів.
Продуктивність живої праці – це здатність живої праці виробляти в одиницю часу певну кількість продукції.
Показники продуктивності праці:
1. Виробіток
:
, (6)
де Ч – чисельність працівників, Т – обсяг продукції, Зт – витрати праці.
2. Трудомісткість
:
чи , (7)
У залежності від прийнятої одиниці виміру праці будуть виходити різні показники: на одну людину, на один людино-день, годину, на 1 грн. витрат праці.
Показники динаміки продуктивності праці – індекси продуктивності праці:
а) індивідуальні індекси (по якому-небудь продукту):
, (8)
б) загальні індекси – у цілому по виробництву:
, (9)
- (по формулі середнього індексу), (10)
, (11)
де Id
– індекс структурних зрушень;
, (12)
де , a .
Продуктивність праці
– основний фактор зростання ефективності виробництва. Підвищення її означає зростання інтенсивності виробництва, тобто зменшення витрат праці (часу) на виробництво одиниці продукції.
Темпи зростання продуктивності праці
розраховуються по формулах:
, і (13)
де Wi – продуктивність праці в розрахунковому періоді, грн.чол.; WБ
– продуктивність праці в базовому періоді, грн.чол.; Ч – кількість виробничого персоналу, чол.
Так, показник продуктивності праці на винзаводі ВАТ «Ударний» становить:
грн.чол. 1998 р.
грн.чол. 1999 р.
грн.чол. 2000 р.
Темп зростання продуктивності праці на підприємстві:
1999 р.
2000 р.
Таким чином, динаміка продуктивності праці на винзаводі ВАТ «Ударний» свідчить про підвищення даного показника, тобто з 67,7 у 1997 р., до 73,8 у 1999 р. і до 81,0 у 2000 р., а темп зростання продуктивності праці склав 109,1% і 109,7% у 1999 р. і в 2000 р. відповідно.
Показник частки приросту обсягу виробництва в результаті зростання продуктивності праці
Показник частки приросту продукції в результаті підвищення продуктивності праці, безсумнівно, повинен бути віднесений до показників, що характеризують ефективність виробництва, тому що він виражає збільшення випуску продукції з меншими витратами праці.
Показник частки приросту продукції в результаті зростання продуктивності праці dВ
(у %) визначається по формулі:
(14)
де DЧ – темпи зростання чисельності промислово-виробничого персоналу, %; – Jв темпи приросту випуску продукції, %.
У свою чергу показники DЧ й Jв можна обчислити по формулі:
(15)
(16)
де Чф і Чб – чисельність промислово-виробничого персоналу відповідно фактично й у базисному періоді, чоловік; Вф і Вб – обсяг випуску продукції відповідно фактично й у базисному періоді, тис. грн.
Для визначення показника частки приросту обсягу виробництва в результаті зростання продуктивності праці, в ВАТ «Ударний», розраховуємо показники DЧ й Jв:
Отже, показник частки приросту продукції в результаті зростання продуктивності праці dВ
(у %) в ВАТ “Ударний” становить:
Однак варто помітити, що у випадку, коли фактична чисельність промислово-виробничого персоналу в порівнянні з чисельністю в базисному періоді не змінюється або зменшується (випадок із ВАТ «Ударний»), немає необхідності робити указаний розрахунок, тому що весь приріст продукції при цьому утворюється у результаті зростання продуктивності праці. З іншого боку, при відсутності зростання випуску продукції цей показник узагалі не визначається.
Відносна економія живої праці
Проблема економії живої праці взагалі, а на сучасному етапі розвитку нашої економіки особливо, є надзвичайно важливою. Вирішувати її можливо лише на основі – неухильного підвищення продуктивності праці в результаті збільшення її фондоозброєності. Чим більше економія живої праці, тим вище її продуктивність і вище частка приросту продукції.
Показник економії живої праці дуже наочно показує, наскільки використані резерви збільшення продуктивності праці. Адже найважливішим завданням планування праці є визначення мінімальної потреби в працівниках, необхідних для нормального ходу процесу виробництва й виконання виробничої програми.
Відносна економія живої праці Эт (чоловік), розраховується по формулі:
(17)
де Jв
– темпи зростання випуску продукції, %.
Розрахуємо темп зростання випуску продукції за 2000 р., стосовно 1999 р.:
Тоді показник відносної економії живої праці Эт (чоловік), на підприємстві складе:
чіл. 1999 р.
чіл. 2000 р.
Розрахований нами показник економії живої праці дуже наочно показує, наскільки використані резерви зростання продуктивності праці.
Чим більше економія живої праці, тим вище її продуктивність і вище частка приросту продукції.
Таким чином, на підставі проведених розрахунків, можна констатувати про неухильне підвищення продуктивності праці, на винзаводі ВАТ «Ударний», що є результатом зростання фондоозброєності праці (див. Додатки 3, 4).
2.2.3 Показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень
Фондовіддача
Наступною групою функціональних показників є показники використання виробничих фондів і капітальних вкладень. Сюди можуть бути віднесені такі показники:
- фондовіддача;
- приріст оборотних коштів до приросту товарної продукції;
- виробництво чистої продукції на 1 грн. середньорічного обсягу оборотних коштів;
- відносна економія основних виробничих фондів;
- відносна економія оборотних коштів;
- оборотність оборотних коштів;
- приріст оборотних коштів до приросту товарної продукції;
- питомі капітальні вкладення на одиницю виробничої потужності, що вводиться;
- питомі капітальні вкладення на одиницю приросту продукції;
- строк окупності капітальних вкладень.
Перераховані показники відображають рівень використання засобів виробництва в одному виробничому циклі, частково або цілком переносять свою вартість на готову продукцію. У зв'язку з цим використання засобів виробництва істотно впливає на рівень ефективності. Останні три показники характеризують ефективність капітальних вкладень, що направляються на збільшення випуску продукції.
Фондовіддача
є в даний час основним показником використання основних виробничих фондів. Вона показує обсяг виробленої продукції, що приходиться на 1 грн. середньорічної вартості основних виробничих фондів. Продукція може бути представлена у вартісному чи натуральному вираженні. Динаміка цього показника відбиває зміну величини й структури основних фондів, обсягу й асортименту продукції, що випускається. Оскільки фондовіддача виражає співвідношення між досягнутим економічним ефектом (у виді виробленої продукції) і витратами на створення основних фондів, за допомогою яких досягнутий цей ефект, вона є й показником ефективності виробництва.
Фондовіддача розраховується по формулі:
(18)
де Т – обсяг виробленої продукції; Ф – вартість основних виробничих фондів, грн.
Розрахуємо показник фондовіддачі на підприємстві:
грн. 1999 р.
грн. 2000 р.
На підставі наших розрахунків видно, що на 1 грн. середньорічної вартості основних виробничих фондів, приходиться 10,17 грн. і 10,44 грн. виробленої продукції в 1999 р. і 2000 р. відповідно.
У нашому випадку, показник фондовіддачі в 2000 р. стосовно 1999 р. збільшився на 0,27 грн. Як уже говорилося, динаміка цього показника відбиває зміни розміру й структури основних фондів, обсягу й асортименту продукції, що випускається.
Приріст оборотних коштів до приросту товарної продукції
Показник приросту оборотних коштів до приросту товарної продукції розраховується по формулі
(19)
де Поб – приріст середньорічної вартості оборотних коштів, %;
Jв – темп зростання обсягу чистої (товарної) продукції.
Таким чином, показник приросту оборотних коштів до приросту товарної продукції, на підприємстві, складе:
На підставі зроблених розрахунків, можна говорити, що приріст товарної продукції, на підприємстві, випереджає приріст оборотних коштів на 2,3%.
Відносна економія основних виробничих фондів, відносна економія оборотних коштів
Відносна економія основних виробничих фондів, грн., розраховується по наступній формулі:
, (20)
де Фб – середньорічна вартість основних фондів у базовому періоді; Фi – середньорічна вартість у розрахунковому періоді. Варто помітити, що відносну економію оборотних коштів, матеріальних витрат, фондів заробітної плати можна розрахувати по цій же формулі з використанням відповідних значень фондів.
Таким чином, показник відносної економії основних фондів на підприємстві становить:
%.
Оборотні кошти складають частину засобів виробництва, що включають у себе також фонди обігу (готова продукція, кошти). Таким чином, показник відносної економії оборотних коштів характеризує отриману економію матеріальних і коштів у процесі виробництва й реалізації продукції. Економія оборотних коштів сприяє прискоренню їхньої оборотності і тим самим підвищенню ефективності виробництва.
Розрахуємо відносну економію оборотних коштів (тис. грн.), в ВАТ «Ударний», по наступній формулі:
, (21)
де Оф, Об – оборотні кошти відповідно фактично й у базисному періоді, тис. грн., Jв – темп зростання обсягу чистої продукції.
Таким чином, відносна економія оборотних коштів, у 2000 р., в ВАТ «Ударний» становить:
тис. грн.
Як уже говорилося, показник відносної економії оборотних коштів характеризує отриману економію матеріальних і коштів у процесі виробництва й реалізації продукції. Економія оборотних коштів сприяє прискоренню їхньої оборотності й тим самим підвищенню ефективності виробництва.
Оборотність оборотних коштів
Прискорення оборотності оборотних коштів сприяє їхньому вивільненню й використанню на інші потреби підприємства. Скорочення одного обороту (у днях) оборотних коштів і часткове вивільнення їх свідчить про ефективне їхнє використання.
Тривалість одного обороту оборотних коштів До (у днях) можна визначити по формулі:
, (22)
де Ос – оборотні кошти, тис. грн.; Вр – виторг від реалізації продукції, тис. грн.: 360 – кількість днів у році.
Таким чином, оборотність оборотних коштів на підприємстві становить:
дн. 1999 р.
дн. 2000 р.
На підставі розрахунків видно, що показники тривалості одного обороту оборотних коштів (До) у 1999 і 2000 р. практично рівні, і при округленні складуть 21,4 дн., але все-таки незначно, показник До за 2000 р., позитивніший ніж показник за 1999 р. на 0,06 дн.
Різниця між фактичною кількістю днів одного обороту в минулому році (2000) у порівнянні з базисним (1999), показує, на скільки днів прискорилася оборотність, що і буде служити показником ефективного використання оборотних коштів.
2.2.4 Показники ефективності використання матеріальних ресурсів
Відносна економія матеріальних витрат, зниження питомої витрати матеріалів (виноматеріалів)
Наступною групою функціональних показників є показники використання матеріальних ресурсів:
- відносна економія матеріальних витрат;
- зниження питомої витрати матеріалів (виноматеріалів).
- матеріальні витрати на 1 грн. товарної продукції;
Частка матеріальних витрат у собівартості виноробної продукції становить 93%. Тому стає зрозумілим прагнення працівників управління виноробних підприємств до економії сировини, матеріалів, палива, усіх видів енергії, тари й інших матеріальних ресурсів як до виконання найважливішої умови підвищення ефективності виробництва.
У складі матеріальних витрат вартість сировини переважає, то
Розрахунок відносної економії матеріальних витрат Эм
(у тис. грн.) провадиться по формулі:
, (23)
де Мзф, Мзб – матеріальні витрати відповідно фактичні й у базисному періоді, тис. грн.; Jв – темп зростання валової продукції, %.
Таким чином, відносна економія матеріальних витрат у ВАТ «Ударний» становить:
тис. грн.
Зниження питомої витрати (утрат) виноматеріалів Вс (у %) можна визначити шляхом порівняння фактичної витрати виноматеріалів на 1000 дал. вина з установленим нормативом по формулі:
, (24)
де Вф, Вн – витрата виноматеріалів на 1000 дал вина відповідно фактично і по нормі, дал.
Матеріальні витрати на 1 грн. товарної продукції
До елементів витрат підприємства відносяться й матеріальні витрати
підприємства, до них відносяться витрати на: сировину й матеріали, покупні комплектуючі вироби й напівфабрикати, паливо, електроенергію, теплоенергію й ін.
Показник матеріальних витрат на 1 грн. товарної продукції – важливий показник. Обчислюється він відношенням суми матеріальних витрат на виробництво до вартості виробленої товарної продукції в діючих цінах:
, (25)
де Мз – величина матеріальних витрат у загальних витратах на виробництво, грн. (див. Додаток 2, показник 15); Т – обсяг товарної продукції, грн.
Таким чином, матеріальні витрати на 1 грн. товарної продукції на винзаводі склали:
грн. 1999 р.
грн. 2000 р.
Як ми бачимо, підприємство ВАТ «Ударний» у 2000 р. зробило матеріальних витрат на 1 грн. товарної продукції – 72 коп., що говорить про зменшення матеріальних витрат, тому що в 1999 р. даний показник становив – 73 коп.
2.2.5 Додаткові показники системи показників ефективності виробництва
Підсумком даного розділу роботи є результат розрахунків системи показників ефективності виробництва, в ВАТ «Ударний», що зведені в таблицю: «Система показників ефективності виробництва ВАТ «Ударний»» (див. Додаток 4).
Варто помітити, що загальноприйнята система показників ефективності виробництва, використовувана для оцінки ефективності виробництва, містить також і додатково розраховані мною показники господарської діяльності підприємства. Дані доповнення, на мою думку, є доцільними, тому що вони дозволяють нам зробити також і додаткові висновки про ефективність виробництва. Дані показники були розраховані на підставі вихідних даних для аналізу виробничої діяльності ВАТ «Ударний».
Додаткові показники, включені в систему показників ефективності виробництва підприємства:
- темп зростання фондовіддачі;
- темп зростання виробничих фондів;
- фондоозброєність праці;
- темп зростання фондоозброєності праці.
Розрахунки показників:
а) темп зростання фондовіддачі:
% 1999 р.
% 2000 р.
б) темп зростання виробничих фондів:
% 1999 р.
% 2000 р.
в) фондоозброєність праці:
тис. грн. 1999 р.
тис. грн. 2000 р.
г) темп зростання фондоозброєності праці:
% 1999 р.
% 2000 р.
Приведені, додатково розраховані показники (Додаток 4, № 17, 18, 19, 20), дозволяють нам зробити також і додаткові висновки про ефективність виробництва ВАТ «Ударний», а саме – виробничі фонди ВАТ «Ударний» використовуються недостатньо ефективно
. Зростання виробничих фондів і фондоозброєності праці не супроводжується підвищенням фондовіддачі і відповідним зростанням продуктивності праці.
Так, середньорічне зростання виробничих фондів у ВАТ становить – 115,5% (далі будуть приводитися середньорічні показники за 1999, 2000 р.), а зростання фондоозброєності праці – 124,96%.
А темпи зростання продуктивності праці й фондовіддачі, в ВАТ «Ударний», становлять 109,4% і 83,49% відповідно.
При ефективному використанні виробничих фондів темпи зростання продуктивності праці повинні випереджати темпи зростання фондоозброєності праці. Зіставлення зазначених показників свідчить про зворотне – 109,4 < 124,96.
Фондоозброєність відображає ступінь технічної оснащеності праці і впливає на продуктивність праці.
Наведені цифри свідчать про необхідність вишукування й використання резервів виробничих фондів, для того, щоб підвищити фондовіддачу.
Однак, варто помітити, що дані показники на винзаводі, зокрема, за 2000 р., свідчать про позитивні тенденції. Так темп зростання продуктивності праці в 2000 р. склав 109,7%, а темп зростання фондоозброєності – 107,0%, тобто темп зростання продуктивності праці випереджає темп зростання фондоозброєності праці на 2,7%.
Поліпшення використання основних виробничих фондів дозволяє без додаткових капіталовкладень збільшити випуск продукції, поліпшити техніко-економічні показники виробництва, такі, як фондовіддача, продуктивність праці, собівартість продукції й ін., тобто дозволяє підвищити ефективність виробництва.
2.3 Аналіз використання виробничої потужності
Виробнича потужність винзаводу.
Виробнича потужність заводу вторинного виноробства ВАТ «Ударний», по випуску готового вина розраховується по загальній місткості виробничої тари для одноразового збереження виноматеріалів і вин з урахуванням коефіцієнта оборотності цієї тари. При цьому купажні місткості і ємності, призначені для термічної обробки вин, включаються в розрахунок із поправочним коефіцієнтом 0,7.
На період обстеження загальна місткість виробничої тари для збереження виноматеріалів і вин складає 1258600 дал. З них 18000 дал – купажні ємності й місткості, призначені для термічної обробки вин.
Таким чином, на винзаводі на період обстеження загальна ємність виробничої тари, що враховується для розрахунку потужності, складає:
дал
Оскільки сумарна величина виробничої тари в кожен даний період є постійною, то коефіцієнт використання потужності заводу буде в основному залежати від оборотності тари. Останній можна визначити по формулі:
, (26)
де И – коефіцієнт, що враховує час використання тари; Ц – середня тривалість технологічного циклу, дні; З – мінімальний запас виноматеріалів, дні.
У цьому показнику всі змінні величини змінюються в залежності від рівня організації виробництва.
На винзаводі, И
= 0,92. Щоб прискорити оборотність виробничої тари, варто збільшити час її використання протягом року, а для цього потрібно скорочувати терміни ремонту тари, підвищувати якість ремонту, використовувати тару з прогресивних матеріалів, зі стійкими внутрішніми покриттями, прискорювати заповнення тари. Усе це скоротить терміни готовності виробничої тари під чергове заповнення.
В ВАТ «Ударний», Ц
= 92 днів, тому що тривалість технологічного циклу деяких вироблюваних вин власного купажу досить тривала.
На швидкість оборотності виробничої тари впливає тривалість технологічного циклу. Середня тривалість технологічного циклу залежить від ряду факторів, у тому числі від якості виноматеріалів, що надходять, від їхньої розливостійкості. У цьому відношенні повинне поліпшуватися якість вироблюваних виноматеріалів. Скороченню технологічного циклу на винзаводі буде сприяти також підвищення рівня механізації й автоматизації основного виробництва, заміна дрібних ємностей на великі для збереження виноматеріалів, підвищення безперервності процесів виробництва, скорочення термінів обробки виноматеріалів і виготовлення купажів.
Мінімальний поточний запас виноматеріалів на винзаводі складає 17 днів (З). Він залежить від ряду специфічних особливостей: умов підготовки до сезону переробки сировини на заводах первинного виноробства, наявності вільних ємностей; умов збереження виноматеріалів на винзаводі (облік кліматичної зони й ін.).
Таким чином, коефіцієнт оборотності тари має значення:
.
Отже, виробнича потужність винзаводу по випуску готового вина, у рік, становить:
дал
У 1999 р. і 2000 р. винзавод розлив готової продукції в пляшки та бочки: 3761400 дал і 3786100 дал відповідно.
Зі зроблених розрахунків випливає висновок – виробнича потужність заводу вторинного виноробства ВАТ «Ударний», по випуску готового вина використовується не ефективно. Наявна потужність винзаводу перевищує обсяг розлитої готової продукції.
дал
дал
У 1999 р. невідповідність, потужність – розлив становить 98456 дал.
У 2000 р. невідповідність, потужність – розлив становить 73756 дал.
Виробнича потужність лінії розливу.
В даний час розлив продукції винзаводу провадиться на двох лініях продуктивністю по 9,5 тис. пляшок у годину.
Розлив готової продукції, на лініях, провадиться по 8 годин, щодня.
Розрахунок виробничої потужності лінії розливу, рік:
дал
Виробнича потужність двох ліній розливу (у рік) становить:
дал
У 2000 р. на лініях розливу винзаводу розлито в пляшки – 3572912 дал готової продукції, що складає 92% від виробничої потужності ліній розливу.
У 2000 р. невідповідність потужність – розлив складає 310688 дал.
Таблиця 3
Використання виробничих потужностей (2000 р.)
| Найменування | Потужність у рік, дал | Використання потужності, дал | Резерв, дал |
| Виробнича потужність винзаводу | 3859856 | 3786100 | 73756 |
| Виробнича потужність ліній розливу | 3883600 | 3572912 | 310688 |
Результати аналізу використання виробничих потужностей (таблиця 3) свідчать про неефективне використання наявних виробничих потужностей. Варто також помітити, що виробнича потужність винзаводу по місткості тари (3859856 дал) незначно відстає від потужності по лініях розливу (3883600 дал). Відставання складає – 23744 дал у рік.
Таким чином, поліпшення використання виробничих потужностей винзаводу є резервом підвищення ефективності виробництва ВАТ «Ударний».
2.4 Визначення рівня механізації виробництва
Механізація виробництва, тобто заміна ручної праці машинною, є одним з основних напрямків науково-технічного прогресу в промисловості. Послідовне впровадження засобів механізації являє собою найважливіше джерело полегшення праці, підвищення її продуктивності, зростання обсягу виробництва й економії витрат праці.
Рівень механізації основного виробництва (цеху, підприємства) визначається такими показниками: ступінь механізації праці См.т, рівень механізації виробничих процесів Ум.п.п.
Ступінь механізації праці (у %)
, (27)
де Чм - чисельність робітників основного виробництва, зайнятих механізованою працею; Ч - загальна чисельність робітників основного виробництва.
Рівень механізації виробничих процесів (у %)
, (28)
де Тз - загальні витрати праці в основному виробництві, виражені в умовних нормах ручної праці, чол.-ч; Тр - витрати ручної праці, що залишилися, в основному виробництві, чол.-ч.
В якості умовних норм ручної праці на одиницю продукції основного виробництва узяті витрати праці виробничих робітників за умови виконання всіх трудових процесів вручну без яких-небудь елементів механізації.
Загальні витрати праці по цеху основного виробництва виражені в умовних нормах ручної праці (у чол.-ч.)
, (29)
де Т1, Т2,…,Тn - умовні норми ручної праці на 1000 дал продукції за кожною схемою (операції) обробки виноматеріалів, чол.-ч.; Р1,Р2,...,Рn - обсяг обробки виноматеріалів за кожною схемою (операції) обробки, тис. дал; n - число операцій.
Загальні витрати праці в основному виробництві підприємства (об'єднання), виражені в умовних нормах ручної праці (у чол.-ч.)
, (30)
де Тзц - загальні витрати праці в основному виробництві i - го цеху, виражені в умовних нормах ручної праці, чол.-ч.; n - кількість цехів підприємства.
Витрати ручної праці, що залишилося, (у %):
, (31)
де Тт - фактична технологічна трудомісткість продукції цеху (підприємства), чол.-ч.; См.т - ступінь механізації праці в цеху (підприємстві), %.
Фактична технологічна трудомісткість продукції (у чол.-ч)
, (32)
де Ч - чисельність робочих цеху (підприємства), зайнятих в основному виробництві; t - річний фонд робочого часу одного робітника, ч.
Визначення рівня механізації допоміжного виробництва і ВРТС (вантажно-розвантажувальні, транспортні і складські роботи) робіт.
При визначенні рівня механізації допоміжного виробництва підприємств вторинного виноробства необхідно виходити з тих же методологічних положень, що і при визначенні рівня механізації основного виробництва. При цьому структурні підрозділи допоміжного виробництва підприємства варто розглядати як самостійні виробничі одиниці, що випускають відповідну продукцію.
Загальні витрати праці в допоміжному виробництві винзаводу, виражені в умовних нормах ручної праці, Тз (у чол.-ч) можна розрахувати по формулі:
, (33)
де Тзр.о
- загальні витрати праці на ремонт і обслуговування устаткування за рік, чол.-ч.; Тзт.х
- загальні витрати праці на обслуговування теплових і холодильних установок за рік, чол.-ч.; Тзз.с
- загальні витрати праці на підтримку будинків і споруджень у робочому стані, чол.-ч.; Тзп.р
- загальні витрати праці на ВРТС роботах, чол.-ч.
Загальні витрати праці на ремонт устаткування за рік, виражені в умовних нормах ручної праці, Тзр.о
(у чол.-ч) складе:
, (34)
де Эр.о – умовна норма ручної праці на ремонт і обслуговування устаткування в 1 умовну ремонтну одиницю (ремонтна одиниця – це умовно обраний обсяг ремонтних робіт, вироблений при певному співвідношенні витрат праці ремонтників різних професій. Значення трудомісткості однієї ремонтної одиниці по капітальному ремонті дорівнює 35 нормо-ч.), чол.-ч.; Vр.о – середньорічний обсяг ремонтних робіт, умовних ремонтних одиниць.
Формула для визначення рівня механізації виробництва в цілому по винзаводу має наступний вигляд:
, (35)
де ТзО
– загальні витрати праці в основному виробництві в умовних нормах ручної праці в розрахунку на річний обсяг виробництва, чол.-ч.; ТзЭ
– загальні витрати праці на обслуговування теплових і холодильних установок, виражені в умовних нормах ручної праці, чол.-ч.; ТзЗ.С
– загальні витрати праці на підтримку будинків і споруджень на підприємстві в робочому стані, виражені в умовних нормах ручної праці, чол.-ч.; ТзГ
– загальні витрати праці на вантажопотоках підприємства, виражені в умовних нормах ручної праці, чол.-ч.; ТзР.О
– витрати ручної праці, що залишилися, в основному виробництві в розрахунку на річний обсяг виробництва, чол.-ч.; ТзР.В
– витрати ручної праці, що залишилися, у допоміжному виробництві, чол.ч.
Розрахунок показників механізації виробництва по підрозділах і по заводу в цілому, виробляється на підставі даних про чисельність робітників по основному, допоміжному виробництву і ВРТС роботам.
За вищевказаною методикою розраховуємо показники рівня механізації виробничих процесів по видах виробництв (таблиця 4).
Таблиця 4
Показники рівня механізації по видах виробництв
| Види виробництв | Рівень механізації (у %) |
| Основне виробництво | 79,4 |
| Допоміжне виробництво в цілому | 58,3 |
| Ремонт устаткування | 44,2 |
| Енергопостачання | 100,0 |
| Підтримка будинків і споруджень у робочому стані | 51,6 |
| ВРТС роботи | 51,7 |
Відносно високий рівень механізації основного виробництва підприємства пояснюється насамперед тим, що більшість технологічних процесів зв'язана з перекачуванням виноматеріалів, що, як відомо, здійснюється механізованим способом, крім того, у цехах розливу такі трудомісткі операції, як мийка пляшок і розлив вина в пляшки, а також бракераж готової продукції й наклейка етикеток, цілком механізовані.
Для виявлення резервів механізації праці на винзаводі доцільно провести аналіз структури чисельності робітників по видах виробництв.
В даний час в основному виробництві ВАТ "Ударний" зайнято 63 чоловіка, що складає 37,3% загальної кількості робітників; у допоміжному виробництві 43 чоловіка, або 25,4%, на ВРТС роботах 63 чоловіка, чи 37,3% (таблиця 5).
Таблиця 5
Структура чисельності робітників по видах виробництв
Виробництво |
Чисельність робітників | |||||
| усього чоловік | питома вага, % | зайнятих ручною працею | зайнятих механізованою працею | |||
| усього чоловік | питома вага, % | усього чорловік | питома вага, % | |||
| Основне | 63 | 37,3 | 33 | 52,5 | 30 | 47,5 |
| Допоміжне | 43 | 25,4 | 22 | 51,2 | 21 | 48,8 |
| ВРТС роботи | 63 | 37,3 | 37 | 58,8 | 26 | 41,2 |
| Разом | 169 | 100 | 93 | 54,2 | 76 | 45,8 |
З таблиці 5 видно, що в цілому по обстеженому підприємству більш половини робітників (54,2%) зайнято ручною працею. Особливо велика питома вага робітників, зайнятих ручною працею, на ВРТС роботах (58,8%). В допоміжному виробництві цей показник склав 51,2%.
Результати аналізу структури чисельності допоміжних робітників і робітників, зайнятих на ВРТС роботах приведені в таблицях 6-7.
Таблиця 6
Структура чисельності допоміжних робітників
Функції допоміжного виробництва |
Чисельність робітників | |||||
усього чоловік |
питома вага, % | зайнятих ручною працею | Зайнятих механізованою працею | |||
| усього чоловік | питома вага, % | Усього чоловік | питома вага, % | |||
| Ремонт устаткування | 29 | 67,5 | 14 | 48,5 | 15 | 51,5 |
| Енергопостачання | 5 | 11,5 | - | - | 5 | 100 |
| Підтримка будинків і споруджень у робочому стані | 9 |
21 |
8 |
89 |
1 |
11 |
| Усього | 43 | 100 | 22 | 51,2 | 21 | 48,8 |
Таким чином, незважаючи на значний ступінь механізації праці на підприємстві ВАТ «Ударний», ручною працею зайнято більш половини всієї кількості робітників, що є великим резервом для подальшої механізації праці (див. таблиці 5, 6, 7).
Таблиця 7
Структура чисельності робітників, зайнятих на ВРТС роботах
| Професії | Чисельність робітників | |
| усього, чоловік | питома вага, % | |
| Водії транспорту | 10 | 15,9 |
| Вантажники | 27 | 42,9 |
| Транспортувальники | 10 | 15,9 |
| Інші (комірники, приймальники, контролери й ін.) | 16 | 25,3 |
| Усього | 63 | 100 |
2.5 Висновки аналітичної частини
В аналітичній частині я провів аналіз господарської діяльності підприємства ВАТ «Ударний», і на підставі отриманих результатів, пропоную рекомендації з удосконалювання управління виробництва підприємства, так, щоб на кожну одиницю ресурсів добиватися істотного збільшення обсягу виробництва продукції.
Система показників ефективності виробництва надана в роботі дає всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містить усі загальноекономічні показники.
У системі показників ефективності виробництва не усі з них мають однакову значимість. Є головні й додаткові (диференційовані) показники. Якщо перші прийнято називати узагальнюючими, то другі є функціональними, що характеризують яку-небудь певну сторону діяльності.
Узагальнюючі
показники в основному виражають кінцеві результати виробництва й виконання стратегічних завдань. Функціональні
показники використовуються для аналізу й виявлення резервів ефективності, усунення вузьких місць у виробництві.
За 2000 р. у порівнянні з 1999 р. обсяг виробництва товарної продукції збільшився на 4,6%. Це значить, що обсяг товарної продукції в 2000 р. у порівнянні з 1999 р. збільшився на 783 тис. грн.
Підприємство, ВАТ «Ударний» у 2000 р. витратило на 1 грн. товарної продукції 78 коп., що говорить про зменшення витрат, тому що в 1999 р. даний показник складав 79 коп.
Показник виробництва чистої продукції на 1 грн. витрат покращився в порівнянні з 1999 р., що свідчить про гарний рівень організації виробництва.
Загальна рентабельність підприємства ВАТ «Ударний» складає: у 1999 – 133,8%
і в 2000 – 129,9%.
Зміна рентабельності виробництва в порівнянні з базисним періодом залежить від багатьох факторів.
Рентабельність виробництва підвищується при випереджальних темпах росту продуктивності праці в порівнянні зі збільшенням фондоозброєності праці виробничими фондами, при зниженні собівартості продукції, а також підвищенні прибутку за рахунок додаткових джерел. У свою чергу зростання продуктивності праці залежить від збільшення середньогодинного виробітку робітника, ступеня використання робочого дня і календарного часу за рік.
Результати факторного аналізу загальної рентабельності підприємства зведені в таблиці: «Факторний аналіз рентабельності виробництва винзаводу» (див. Додаток 3).
Динаміка продуктивності праці на винзаводі ВАТ «Ударний» свідчить про підвищення даного показника, тобто з 67,7 у 1997 р., до 73,8 у 1999 р. і до 81,0 у 2000 р., а темп зростання продуктивності праці склав 109,1% і 109,7% у 1999 р. і в 2000 р. відповідно.
Розрахований показник економії живої праці дуже наочно показує, наскільки використані резерви зростання продуктивності праці.
Чим більше економія живої праці, тим вище її продуктивність і вище частка приросту продукції.
Таким чином, на підставі проведених розрахунків, можна констатувати про неухильне підвищення продуктивності праці, на винзаводі ВАТ «Ударний», що є результатом зростання фондоозброєності праці (див. Додатки 3, 4).
Показник фондовіддачі в 2000 р. стосовно 1999 р. збільшився на 0,27 грн. Як уже говорилося, динаміка цього показника відбиває зміни розміру й структури основних фондів, обсягу й асортименту
Приріст товарної продукції, на підприємстві, випереджає приріст оборотних коштів на 2,3%.
Показник відносної економії основних фондів на підприємстві становить:
%.
Відносна економія оборотних коштів, у 2000 р., у ВАТ «Ударний» складає:
тис. грн.
Показник відносної економії оборотних коштів характеризує отриману економію матеріальних і грошових коштів у процесі виробництва й реалізації продукції. Економія оборотних коштів сприяє прискоренню їхньої оборотності і тим самим підвищує ефективність виробництва.
Показники тривалості одного обороту оборотних коштів (До) у 1999 і 2000 р. практично рівні, і при округленні складуть 21,4 дн., але все-таки незначно, показник До за 2000 р., позитивніший показника за 1999 р. на 0,06 дн.
Різниця між фактичною кількістю днів одного обороту в минулому році (2000) у порівнянні з базисним (1999), показує, на скільки днів прискорилася оборотність, що і буде служити показником ефективного використання оборотних коштів.
Підприємство, ВАТ «Ударний» у 2000 р. зробило матеріальних витрат на 1 грн. товарної продукції – 72 коп., що говорить про зменшення матеріальних витрат, тому що в 1999 р. даний показник становив – 73 коп.
Додатково розраховані показники: а) темп зростання фондовіддачі; б) темп зростання виробничих фондів; в) фондооозброєність праці; г) темп зростання фондоозброєності праці (Додаток 4, № 17, 18, 19, 20); дозволяють нам зробити також і додаткові висновки про ефективність виробництва ВАТ «Ударний», а саме – виробничі фонди ВАТ «Ударний» використовуються недостатньо ефективно
. Зростання виробничих фондів і фондоозброєності праці не супроводжується підвищенням фондовіддачі і відповідним зростанням продуктивності праці.
Так, середньорічне зростання виробничих фондів у ВАТ складає – 115,5% (далі будуть наводитися середньорічні показники за 1999, 2000 р.), а зростання фондоозброєності праці – 124,96%.
А темпи зростання продуктивності праці й фондовіддачі, в ВАТ «Ударний», складають 109,4% і 83,49% відповідно.
При ефективному використанні виробничих фондів темпи зростання продуктивності праці повинні випереджати темпи зростання фондоозброєності праці. Зіставлення указаних показників свідчить про зворотне – 109,4 < 124,96.
Фондоозброєність відбиває ступінь технічної оснащеності праці і впливає на продуктивність праці.
Наведені цифри свідчать про необхідність вишукування й використання резервів виробничих фондів, для того, щоб підвищити фондовіддачу.
Однак варто помітити, що дані показники на винзаводі, зокрема, за 2000 р., свідчать про позитивні тенденції. Так темп зростання продуктивності праці в 2000 р. склав 109,7%, а темп зростання фондоозброєності – 107,0%, тобто темп зростання продуктивності праці випереджає темп зростання фондоозброєності праці на 2,7%.
Аналіз використання виробничих потужностей (таблиця 3) свідчить про неефективне використання наявних виробничих потужностей. Таким чином, поліпшення використання виробничих потужностей винзаводу є резервом підвищення ефективності виробництва ВАТ «Ударний». Варто також помітити, що виробнича потужність винзаводу по місткості тари (3859856 дал) незначно відстає від потужності по лініях розливу (3883600 дал). Відставання складає – 23744 дал у рік.
Поліпшення використання основних виробничих фондів і виробничих потужностей дозволяє без додаткових капіталовкладень збільшити випуск продукції, поліпшити техніко-економічні показники виробництва, такі, як фондовіддача, продуктивність праці, собівартість продукції й ін., тобто дозволяє підвищити ефективність виробництва.
Аналіз рівня механізації виробництва ВАТ «Ударний» показав, що в цілому по обстеженому підприємству більш половини робітників (54,2%) зайнято ручною працею. Особливо велика питома вага робітників, зайнятих ручною працею, на ВРТС роботах (58,8%). В допоміжному виробництві цей показник склав 51,2%.
Таким чином, незважаючи на значний ступінь механізації праці на підприємстві ВАТ «Ударний», ручною працею зайнято більш половини всієї кількості робітників, що є великим резервом для подальшої механізації праці й підвищення ефективності виробництва.
Результати аналізу показали, що основними напрямками підвищення ефективності виробництва ВАТ «Ударний» є заходи, що мають ціль:
· підвищення рівня механізації виробництва;
· НОТ (наукова організація праці);
· поліпшення використання основних виробничих фондів і виробничих потужностей.
У наступному розділі розглядається комплекс заходів підвищення ефективності виробництва ВАТ «Ударний» по зазначеним вище напрямках.
Розділ 3. Розробка заходів щодо підвищення ефективності виробництва ВАТ «Ударний»
3.1 Комплекс заходів підвищення ефективності виробництва
3.1.1 Заходи підвищення рівня механізації виробництва
У виробничому процесі винзаводу більша частина виробничих операцій зв'язана з механічним впливом на предмет праці (перекачування і розлив вина, мийка пляшок і ємностей, укладання готової продукції в ящики, транспортування тари, допоміжних матеріалів, готової продукції й ін.), у зв'язку з чим для підприємства дуже важливе значення має підвищення рівня механізації.
На підставі аналітичної частини пропоную два основних напрямки механізації виробництва винзаводу:
· комплексна механізація цехів і дільниць в основному виробництві;
· створення механізованих дільниць і цехів у допоміжному виробництві.
Комплексно-механізованою лінією основного чи допоміжного виробництва (в тому числі для ВРТС робіт) можна вважати таку лінію, що цілком обслуговується робітниками, що обслуговують автомати й напівавтомати, а також машини й механізми, тобто зайняті автоматизованою чи механізованою працею. Ознакою даного типу лінії є те, що серед обслуговуючих її робітників немає робітників виконуючих ручні операції, зв'язані з обслуговуванням машин і механізмів і робітників виконуючих ручні операції, які не зв'язані з обслуговуванням машин і механізмів, тобто робітників, зайнятих ручною працею.
Для малих і середніх винзаводів, яким є ВАТ «Ударний», розроблені комплексно-механізовані лінії типу МКМЛ-7М і МКМЛ-8. Дані лінії є розробкою ВНДІВіВ «Магарач» і успішно впроваджені на винзаводах малого типу.
Комплексна механізація (упровадження лінії МКМЛ-7М чи МКМЛ-8) основного виробництва винзаводу дозволить механізувати більшість робіт у цехах обробки виноматеріалів (розчинення цукру, бентоніту, перемішування купажів і ін.). У цеху шампанських вин комплексна механізація дасть можливість перевести на потік готування купажів, лікеру, дріжджів і організувати безупинний потік від виробництва купажів до розливу й обробки шампанського.
Великим резервом підвищення рівня механізації основного виробництва винзаводу є упровадження високопродуктивної комплексно-автоматизованої лінії розливу продуктивністю 18-22 тис. пляшок у годину. В даний час розлив продукції винзаводу провадиться на двох лініях продуктивністю по 9,5 тис. пляшок у годину. Установка такої лінії дозволить скоротити чисельність робітників, усунути ряд ручних операцій, підвищити продуктивність праці, буде сприяти підвищенню концентрації виробництва, що у певних межах також веде до зниження витрат на одиницю продукції, що випускається.
З метою механізації допоміжного виробництва на підприємстві, раніше були проведені наступні заходи: установка фреонових компресорів і заміна парових котлів; створення механізованих дільниць для зарядки акумуляторних навантажувачів, забезпечення виробництва стисненим повітрям, комплексне очищення стічних вод від шкідливих домішок, повторне використання водопровідної води, що йде на охолодження ліній безупинної шампанізації, забезпечення виробництва вуглекислим газом із повторним його використанням.
Допоміжне виробництво винзаводу виконує три функції: ремонт устаткування; енергопостачання; підтримка будинків і споруджень у робочому стані.
Результати проведеного аналізу (пр 2.4) свідчать про те, що в даний час механізація допоміжного виробництва знаходиться ще на досить низькому рівні. Виключенням є енергопостачання, де рівень механізації виробничих процесів становить 100%. Велика питома вага серед допоміжних робітників займають ремонтники (таблиця 6) – 67,5% (29 чоловік), причому біля половини з них зайнято ручною працею. Як правило, ремонт устаткування на винзаводі здійснюється «на ходу», майже цілком відсутні капітальні ремонти.
Основний резерв зниження витрат ручної праці на цій ділянці полягає в правильній організації ремонтних робіт, чому повинне послужити «Положення про планово-попереджувальний ремонт устаткування підприємств виноробства», розроблене ВНДІВіВ «Магарач». Крім того, вирішенню цієї задачі буде сприяти створення ремонтної бази підприємства, на якій можна організувати випуск запасних частин, сформувати бригаду з висококваліфікованих фахівців, нестача яких на підприємстві гостро відчувається.
Великі резерви механізації виробництва на винзаводі розташовані в ВРТС роботах. З таблиць 5 і 7 видно, що 58,8% робітників цієї категорії зайняті ручною працею (42,9 + 15,9).
Рівень механізації ВРТС робіт на винзаводі при надходженні вантажів вище, ніж при відправленні. Це зв'язано з тим, що велику частку у вантажах, що надходять, займають виноматеріали, переміщення яких здійснюється насосами, тобто процес цілком механізований. Основна ж маса вантажників і транспортувальників зосереджена на операціях по відправленню вантажів, де ще недостатньо застосовується техніка.
З 1992 р. на винзаводі організована механізована дільниця №3 (цех №3) по вивантаженню з вагонів і навантаженню у вагони вантажів, по вивантаженню й завантаженню бочок, вивантаженню цукру. З цього моменту на винзаводі відбувалося впровадження телескопічних транспортерів, оснащення винзаводу електрокарами й електровантажниками.
Вважаю за доцільне зробити також упровадження системи транспортерів для цеху готової продукції, складських приміщень і естакади відправлення вантажів, тому що переміщення вантажів електровантажниками менш ефективно ніж переміщення готової продукції пропонованою системою транспортерів. Упровадження такої системи транспортерів дозволить переміщати готову продукцію з цеху готової продукції і складу готової продукції безпосередньо у вагони для відправлення продукції споживачеві.
Таким чином, у даний час на підприємстві ВАТ «Ударний» є цілий ряд резервів підвищення механізації праці й ефективності виробництва. Пропоноване комплексне використання цих резервів в основному й допоміжному виробництвах дозволить підвищити продуктивність праці, заощадити значні матеріальні і трудові ресурси, підвищити ефективність виробництва винзаводу «Ударний».
3.1.2 Заходи НОТ (наукова організація труда)
Важливий напрямок у боротьбі за зростання продуктивності праці – підвищення ролі науки. Науково-технічний прогрес веде до змін у технології виробництва, технічному оснащенні, організації праці. Використання цих змін для підвищення ефективності виробництва залежить від того, якою мірою забезпечується пропорційність і взаємозв'язок удосконалювання техніки й упровадження наукової організації праці й виробництва.
Наукова організація праці являє собою комплекс заходів щодо впровадження новітніх досягнень науки й техніки й передового досвіду, що дозволяють щонайкраще сполучити виробничі і трудові ресурси, підвищувати якість і ефективність виробництва, безупинно підвищувати продуктивність праці, сприяти її полегшенню.
На винзаводі усе більше уваги приділяється поліпшенню умов праці. Для цього в робочих приміщеннях установлюються вентиляційні камери, системи регулювання температурних режимів, поліпшується освітленість, упроваджуються раціональні режими праці й відпочинку, проводиться благоустрій території заводу.
Вважаю за доцільне створити на винзаводі раду НОТ, для координації роботи з НОТ, до складу якої включити інженерів, начальників дільниць, економістів.
Цінність впроваджуваних заходів щодо наукової організації праці визначається їхньою економічною ефективністю, основними показниками якої є зростання продуктивності праці і річний економічний ефект.
У підрозділі 3.2 (ефект від проведення заходів на виробництві) провадиться розрахунок економічної ефективності заходів щодо НОТ, пропонованих для проведення на винзаводі.
Так, проаналізувавши виробничий процес на винзаводі, я пропоную:
· у цеху готової продукції (цех №3), здійснити сполучення професій слюсаря-наладчика й слюсаря-ремонтника на лініях розливу вина і шампанського в пляшки, у результаті чого вивільняється 3 чоловіка;
· упровадити типові проекти організації робочих місць, розроблені ВНДІВіВ “Магарач”, на дільниці №3 переробки виноматеріалів (цех №1), що дозволить визволити 4 чоловіка і підвищити продуктивність праці;
· на розливочних лініях цеху №3, установити 10 електронних лічильників для ящиків готової продукції, у результаті чого вивільняється 4 чоловіка: три приймальниці готової продукції й контролер.
Приведені в підрозділі 3.2 (ефект від проведення заходів на виробництві) розрахунки говорять про доцільність і економічну ефективність проведення пропонованих заходів щодо наукової організації праці. Важливо, щоб робота з аналізу й проектування раціональних форм організації праці мала систематичний характер і враховувала всі напрямки наукової організації праці.
3.1.3 Заходи поліпшення використання основних виробничих фондів і виробничих потужностей
Економічний аналіз діяльності винзаводу показав, що виробничі фонди і виробничі потужності ВАТ «Ударний» використовуються недостатньо ефективно (пр 2.3).
Поліпшення використання основних виробничих фондів і виробничих потужностей дозволяє без додаткових капіталовкладень збільшити випуск продукції, поліпшити техніко-економічні показники виробництва, такі, як фондовіддача, продуктивність праці, собівартість продукції й ін., тобто дозволяє підвищити ефективність виробництва.
Поліпшення використання виробничих потужностей означає і поліпшення використання основних виробничих фондів.
Важливим резервом поліпшення використання виробничої потужності винзаводу є прискорення оборотності виробничої тари
.
Таким чином, ґрунтуючись на результатах економічного аналізу, я пропоную підвищити ефективність виробництва ВАТ “Ударний” шляхом:
· удосконалювання організації виробництва по всій низці вироблення вина;
· поліпшення постачань виноматеріалів;
· поліпшення використання основних виробничих фондів і виробничих потужностей.
Удосконалювання організації виробництва по всій низці вироблення вина й поліпшення постачань виноматеріалів дозволить коефіцієнт оборотності тари (у даний момент він має значення 3,08 – середній коефіцієнт відкритих і закритих виносховищ) підвищити до значення 4-5 у рік. Прискорення оборотності виробничої тари є великим резервом збільшення виробничої потужності без додаткових капіталовкладень на збільшення виробничої тари.
Щоб прискорити оборотність виробничої тари, варто збільшити час її використання протягом року, а для цього потрібно скорочувати терміни ремонту тари, підвищувати якість ремонту, використовувати тару з прогресивних матеріалів, із стійкими внутрішніми покриттями, прискорювати заповнення тари. Усе це скоротить терміни готовності виробничої тари під черговий залив.
На швидкість оборотності виробничої тари впливає тривалість технологічного циклу. Середня тривалість технологічного циклу залежить від ряду факторів, у тому числі від якості виноматеріалів, що надходять, від їхньої розливостійкости. У цьому відношенні повинна поліпшуватися якість вироблюваних виноматеріалів. Скороченню технологічного циклу на винзаводі буде сприяти також підвищення рівня механізації й автоматизації основного виробництва, заміна дрібних ємностей на великі для збереження виноматеріалів, підвищення безперервності процесів виробництва, скорочення термінів обробки виноматеріалів і виготовлення купажів.
Прискорення оборотності виробничої тари може бути досягнуте також за рахунок додаткових капітальних вкладень. Так, щоб прискорити оборотність виробничої тари винзаводу, пропоную – побудувати закриті приміщення для збереження виноматеріалів, що зберігаються на відкритих площадках виносховища №1.
У відкритому виносховищі №1 установлено 32 вертикальних металевих резервуара загальною ємністю 330000 дал і 9 горизонтальних металевих резервуара загальною ємністю 69000 дал.
У зимові місяці, при температурі –1 – 8°С виноматеріали замерзають, у зв'язку з чим сповільнюється річний оборот тари, у якій зберігаються виноматеріали. Мінімальний коефіцієнт оборотності виробничої тари в рік для ємностей, що знаходяться в закритих приміщеннях, повинен бути не менше 3 і для ємностей, що знаходяться на відкритих площадках, - не менше 2.
Таким чином, для підвищення коефіцієнта оборотності тари й збільшення виробничої потужності винзаводу я пропоную:
· провести будівництво закритих приміщень для збереження виноматеріалів, що зберігаються у виносховищі №1 (відкрите виносховище);
· увести в експлуатацію побудовані закриті приміщення для збереження виноматеріалів.
Будівництво й експлуатація закритих приміщень для збереження виноматеріалів, що зберігаються у виносховищі №1 (відкрите виносховище) дозволять:
· підвищити коефіцієнт оборотності тари як мінімум до значення 3;
· збільшити виробничу потужність винзаводу на 133000 далрік і більш.
У 2000 р. на лініях розливу винзаводу розлито в пляшки – 3572912 дал готової продукції, що складає 92% від виробничої потужності ліній розливу. Звідси випливає, що значним фактором поліпшення використання виробничої потужності підприємства є підвищення коефіцієнта використання ліній розливу
. Основні шляхи його підвищення наступні:
· усунення неспряженості в продуктивності окремих автоматів, що входять до складу ліній розливу;
· удосконалювання виробництва й праці, у тому числі своєчасне забезпечення робочих місць допоміжними матеріалами й тарою (пляшки, ящики), підвищення рівня механізації внутрішньо- й міжцехових транспортних операцій, розширення складських площ для збереження готової продукції й підвищення рівня механізації складських операцій.
З метою ліквідації «вузьких місць» у цеху розливу вина й підвищення коефіцієнта використання потужності ліній розливу, пропоную впровадити на підприємстві наступні методи організації праці на основі механізації ВРТС робіт:
· пакетний спосіб збереження тари і готової продукції на складах;
· використання контейнерів для внутрішньозаводського транспортування пляшок;
· повна конвеєризація на складах готової продукції й використання висувних транспортерів для вивантаження склопосуду з автомашин і навантаження в них готової продукції;
· використання на лініях розливу пляшок і ящиків однакових типорозмірів, що забезпечить можливість раціонального використання існуючих автоматів по виїмці пляшок із ящиків і укладанню їх у ящики.
Найбільші втрати потужності на лініях розливу винзаводу виникають з технічних причин. Для ліквідації цих утрат на винзаводі, пропоную:
· упровадити систему планово-попереджувального ремонту, що передбачає періодичний огляд устаткування;
· розробити й впровадити трудові нормативи на проведення ремонтів;
· установити черговість проведення ремонтів (капітального, середнього і малого) і часу простою устаткування в ремонті;
· удосконалити технічно й організаційно ремонтну базу, а також забезпечити підприємство запчастинами для ремонту устаткування.
Однією з обов'язкових умов нормального функціонування всього процесу виробництва й підвищення його ефективності є систематичне відтворення основних виробничих фондів
. При цьому важливо, щоб відтворення їх відбувалося на технічній основі, що відповідає сучасним вимогам технічного прогресу, і здійснювалося в оптимальні терміни.
З метою підвищення ефективності використання основних виробничих фондів, пропоную:
· прискорювати відновлення основних виробничих фондів;
· скорочувати невиправдано тривалі терміни їхньої експлуатації.
Пропонований у підрозділі 3.1 комплекс заходів щодо підвищення ефективності виробництва винзаводу ВАТ «Ударний», дозволить значно підвищити економічні показники виробничої діяльності підприємства. Результатом навіть часткового впровадження пропозицій даного підрозділу буде - значний економічний ефект.
У наступному розділі розраховується економічний ефект заходів НОТ, пропонованих для проведення на винзаводі (пр 3.1.2).
3.2 Ефект від проведення заходів на виробництві
У даному розділі розраховується економічна ефективність заходів НОТ, пропонованих для проведення на винзаводі (пр 3.1.2).
Цінність впроваджуваних заходів щодо наукової організації праці визначається їхньою економічною ефективністю, основними показниками якої є зростання продуктивності праці і річний економічний ефект.
Ці величини розраховуються по приведеним нижче формулах.
Приріст продуктивності праці в результаті економії чисельності працюючих Wч (у %) установлюється по формулі:
, (36)
де Эч – відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих після впровадження заходів; Ч – розрахункова середньо облікова чисельність працюючих на дільниці (у цеху, на підприємстві), обчислена на обсяг виробництва планованого періоду по продуктивності праці базисного періоду.
Річний економічний ефект від упровадження заходів НОТ – Эг (у %) визначається по формулі:
, (37)
де С1
, С2
– собівартості одиниці продукції (робіт) до і після впровадження заходів (поточні витрати), грн.; В2
– річний обсяг продукції (робіт) після впровадження заходів у натуральному вираженні (т, м, м2
і ін.); Ен – нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (дорівнює 0,15); Зед – одноразові витрати, зв'язані з розробкою й впровадженням заходів, грн.
У загальному виді річний економічний ефект визначається як різниця між економією по підприємству в цілому й усіх витратах, зменшеними на нормативний коефіцієнт ефективності.
Проаналізувавши виробничий процес на винзаводі, маючи за мету підвищення ефективності виробництва, я пропоную провести наступні заходи:
1. У цеху готової продукції (цех №3), здійснити сполучення професій слюсаря-наладчика й слюсаря-ремонтника на лініях розливу вина і шампанського в пляшки, у результаті чого вивільняється 3 чоловіка;
2. Упровадити типові проекти організації робочих місць, розроблені ВНДІВіВ “Магарач”, на дільниці №3 переробки виноматеріалів (цех №1), що дозволить визволити 4 чоловіка і підвищити продуктивність праці;
3. На лініях розливу цеху №3, установити 10 електронних лічильників для ящиків готової продукції, у результаті чого вивільняється 4 чоловіка: три приймальниці готової продукції й контролер.
Далі розраховується економічна ефективність пропонованих для впровадження на винзаводі заходів, основними показниками якої є зростання продуктивності праці і річний економічний ефект.
Захід №1.
Вихідні дані для розрахунку економічної ефективності заходу №1 – містяться в таблиці 8.
Таблиця 8
Вихідні дані розрахунку економічної ефективності
| Вихідні дані | ||
| Дані | до впровадження | після впровадження |
| Число слюсарів-наладчиків | 3 | |
| Число слюсарів-ремонтників | 3 | |
| Число слюсарів-наладчиків-ремонтників | 3 |
|
| Розряд слюсаря-наладчика | III | |
| Розряд слюсаря-ремонтника | IV | |
| Розряд слюсаря-наладчика-ремонтника | V |
|
| Середньомісячна заробітна плата робітників III розряду, грн | 204 |
|
| Середньомісячна заробітна плата робітників IV розряду, грн | 224 |
|
| Середньомісячна заробітна плата робітників V розряду, грн | 292 |
|
| Відрахування (пенсійний фонд – 32%, соціальне страхування – 4%, фонд безробіття – 1,5%), % | 37,5 |
37,5 |
| Вартість спецодягу одного робітника, грн | 40 |
40 |
| Середньооблікова чисельність ПВП на винзаводі, чоловік | 222 | 219 |
У результаті сполучення професій слюсаря-наладчика й слюсаря-ремонтника на лініях розливу вина й шампанського в пляшки (цех №3), вивільняється 3 чоловіка, у той же час при збільшенні норми обслуговування підвищується розряд робітника.
Допоміжні розрахунки
Економія по фонду заробітної плати від вивільнення трьох робітників III розряду і трьох робітників IV розряду, грн.
.
Економія по відрахуваннях у пенсійний фонд, фонд безробіття і на соціальне страхування, грн.
.
Зниження витрат на спецодяг, грн.
.
Економія усього, грн.
.
Збільшення фонду заробітної плати у зв'язку з підвищенням розряду робітників, грн.
.
Збільшення відрахувань у пенсійний фонд, фонд безробіття і на соціальне страхування, грн.
.
Збільшення усього витрат, грн.
.
Розрахунок економічної ефективності
1. Приріст продуктивності праці в цілому по заводу, %
.
2. Річний економічний ефект, грн.
.
Отже, у результаті сполучення професій слюсаря-наладчика й слюсаря-ремонтника на лініях розливу вина і шампанського в пляшки (цех №3), приріст продуктивності праці по винзаводу складе 1,37%, а річний економічний ефект на підприємстві складе 6852 грн.
Захід №2.
Упровадження типових проектів організації робочих місць, розроблених ВНДІВіВ “Магарач”, на дільниці №3 переробки виноматеріалів (цех №1) дозволить визволити 4 чоловіка і підвищити продуктивність праці. Обсяг виробництва при цьому не зміниться (таблиця 9)
Таблиця 9
Вихідні дані розрахунку економічної ефективності
| Вихідні дані | |
| Годинна тарифна ставка робітника II розряду, грн | 0,93 |
| Фонд робочого часу одного робітника за місяць, ч | 174,6 |
| Число місяців роботи в році | 12 |
| Коефіцієнт виконання норм, % | 1,1 |
| Додаткова заробітна плата, % | 10 |
| Відрахування (пенсійний фонд – 32%, соціальне страхування – 4%, фонд безробіття – 1,5%), % | 37,5 |
| Вартість спецодягу одного робітника в рік, грн | 40 |
| Одноразові витрати на впровадження типових проектів, грн | 240 |
| Вивільнення робітників, чоловік | 4 |
| Чисельність ПВП, людина | 222 |
Допоміжні розрахунки
Основна річна заробітна плата чотирьох робітників, грн.
.
Додаткова заробітна плата чотирьох чоловік, грн.
.
Разом заробітна плата чотирьох робітників, грн.
.
Відрахування (пенсійний фонд – 32%, соціальне страхування – 4%, фонд безробіття – 1,5%), %
.
Разом економія по заробітній платі, грн.
.
Економія витрат на спецодяг, грн.
.
Розрахунок економічної ефективності
1. Приріст продуктивності праці по винзаводу, у %
.
2. Річний економічний ефект, грн.
3. Строк окупності одноразових витрат, років
.
Таким чином, у результаті впровадження типових проектів організації робочих місць, розроблених ВНДІВіВ“Магарач”, на дільниці №3 переробки виноматеріалів (цех №1):
· вивільняється 4 чоловіка;
· підвищується продуктивність праці на винзаводі на 1,83%;
· досягається річний економічний ефект – 13091,57 грн.
Захід №3.
Установка 10 електронних лічильників для ящиків готової продукції, на лініях розливу, цеху №3, дозволить визволити 4 чоловіка – три приймальниці готової продукції й контролер (див. таблицю 10).
Таблиця 10
Вихідні дані розрахунку економічної ефективності
| Вихідні дані | |
Кількість робітників, що обслуговують цех розливу, чоловік до впровадження заходів після впровадження заходів |
40 36 |
| Денна заробітна плата контролера й приймальниці по тарифу, грн | 7,64 |
| Додаткова заробітна плата, % | 25 |
| Відрахування (пенсійний фонд – 32%, соціальне страхування – 4%, фонд безробіття – 1,5%), % | 37,5 |
| Вартість одного комплекту спецодягу, грн | 34 |
| Вартість одного лічильника, грн | 120 |
| Середньооблікова чисельність ПВП, чоловік | 222 |
Допоміжні розрахунки
Річна економія по заробітній платі, грн.
.
Економія по додатковій заробітній платі, грн.
.
Усього по заробітній платі, грн.
.
Економія по відрахуваннях (пенсійний фонд – 32%, соціальне страхування – 4%, фонд безробіття – 1,5%), грн.
.
Економія по спецодягу, грн.
.
Загальна економія, грн.
.
Витрати на впровадження лічильників, грн.
.
Розрахунок економічної ефективності
1. Приріст продуктивності праці, %
.
2. Річний економічний ефект, грн.
.
Таким чином, установка 10 електронних лічильників для ящиків готової продукції, на лініях розливу, цеху №3, дозволяє:
· визволити 4 чоловіка;
· підвищити продуктивність праці на підприємстві на 1,83%;
· одержати річний економічний ефект у розмірі – 12277,35 грн.
Приведені в підрозділі 3.2 (ефект від проведення заходів на виробництві) розрахунки говорять про доцільність і економічну ефективність проведення пропонованих заходів щодо наукової організації праці. Важливо, щоб робота з аналізу й проектування раціональних форм організації праці мала систематичний характер і враховувала всі напрямки наукової організації праці.
Висновки
Економічна ефективність виробництва підприємства – ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат виробництва. Чим вище результат при тих же витратах, чим швидше він зростає в розрахунку на одиницю витрат необхідної праці, або чим менше витрат на одиницю корисного ефекту, тим вище ефективність виробництва. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності виробництва служить рівень продуктивності праці. Ефективність виробництва –
це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна вимірити через коефіцієнт – відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури.
Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві. До таких показників відносяться обсяг товарної, чистої чи реалізованої продукції, величина отриманого прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів чи загальна економія від зниження собівартості продукції й ін. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшенню нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенню умов праці й побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя й ін.
Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва
полягає в тому, щоб на кожну одиницю трудових, матеріальних і фінансових ресурсів домагатися істотного збільшення обсягу виробництва продукції. Це, у кінцевому рахунку, означає підвищення продуктивності суспільної праці, що і є критерієм (мірилом) підвищення ефективності виробництва.
Необхідність і можливість підвищення ефективності виробництва обумовлюється як сукупністю постійно діючих факторів, так і низкою особливостей сучасного етапу економічного розвитку України.
Рівень економічної й соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох факторів, що її визначають.
Система показників ефективності виробництва
Система показників ефективності виробництва, показники якої розраховувалися й використовувалися в аналізі виробництва ВАТ «Ударний», дає всебічну оцінку використання всіх ресурсів підприємства і містить усі загальноекономічні показники.
Для оцінки ефективності виробництва ВАТ «Ударний» використовувалася система показників
, у якій показники оцінки й планування підвищення економічної діяльності об'єднані в шість груп (і, таким чином, економічна ефективність розглядається як багатомірне явище):
1. Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва.
2. Показники ефективності використання праці.
3. Показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень.
4. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів.
5. Показники використання виробничих потужностей.
6. Показники рівня механізації виробництва.
Результати аналізу ефективності виробництва
підприємства
У результаті аналізу виробничої діяльності суб'єкта господарської діяльності, ВАТ «Ударний», виявлені причини низької ефективності виробництва підприємства.
1. Виробничі фонди, ВАТ «Ударний», використовуються недостатньо ефективно. Зростання виробничих фондів і фондоозброєності праці не супроводжується підвищенням фондовіддачі і відповідним зростанням продуктивності праці. Так, середньорічне зростання виробничих фондів у ВАТ становить – 115,5% (далі будуть приводитися середньорічні показники за 1999, 2000 рр.), а зростання фондоозброєності праці - 124,96%. А темпи зросту продуктивності праці й фондовіддачі, в ВАТ «Ударний», становлять 109,4% і 83,49% відповідно. При ефективному використанні виробничих фондів темпи зростання продуктивності праці повинні випереджати темпи зростання фондоозброєності праці. Зіставлення зазначених показників свідчить про зворотне – 109,4 < 124,96.
2. Наявні виробничі потужності підприємства використовуються не ефективно. Потужність винзаводу перевищує обсяг розлитої готової продукції. Різниця потужності винзаводу й обсягу розлитої готової продукції становить: 1999 р. – 98456 дал; 2000 р. – 73756 дал. Виробнича потужність винзаводу по місткості тари (3859856 дал) відстає від потужності по лініях розливу (3883600 дал). Відставання складає – 23744 дал у рік.
3. Більш половини робітників (54,2%), на підприємстві, зайнято ручною працею. Особливо велика питома вага робітників, зайнятих ручною працею, на ВРТС роботах (58,8%). В допоміжному виробництві цей показник склав 51,2%. Це свідчить про невисокий рівень механізації виробництва у ВАТ «Ударний».
Результати аналізу показали, що наступні напрямки є основними напрямками підвищення ефективності виробництва ВАТ «Ударний»:
1. Підвищення рівня механізації виробництва;
2. НОТ (наукова організація труда);
3. Поліпшення використання основних виробничих фондів і виробничих потужностей.
Комплекс заходів для впровадження, необхідних для підвищення ефективності виробництва підприємства
1. Заходи підвищення рівня механізації
виробництва
Основні напрямки підвищення рівня механізації виробництва винзаводу:
Комплексна механізація цехів і дільниць в основному виробництві;
Створення механізованих дільниць і цехів у допоміжному виробництві, механізація допоміжного виробництва.
Заходи комплексної механізації основного
виробництва
1.1 Упровадження комплексно-механізованої лінії типу МКМЛ-7М чи МКМЛ-8, розроблені ВНДІВіВ «Магарач». Комплексна механізація (упровадження лінії МКМЛ-7М чи МКМЛ-8) винзаводу по основному виробництву дозволить механізувати більшість робіт у цехах обробки виноматеріалів (розчинення цукру, бентоніту, перемішування купажів і ін.). У цеху шампанських вин комплексна механізація дасть можливість перевести на потік готування купажів, лікеру, дріжджів і організувати безупинний потік від виробництва купажів до розливу й обробки шампанського.
1.2 Упровадження високопродуктивної комплексно-механізованої лінії розливу продуктивністю 18-22 тис. пляшок у годину. В даний час розлив продукції винзаводу провадиться на двох лініях продуктивністю по 9,5 тис. пляшок у годину. Установка такої лінії дозволить скоротити чисельність робітників, усунути ряд ручних операцій, підвищити продуктивність праці, буде сприяти підвищенню концентрації виробництва, що у певних межах також веде до зниження витрат на одиницю продукції, що випускається.
Заходи механізації допоміжного виробництва.
2.1 Правильна організація ремонтних робіт, на основі «Положення про планово-попереджувальний ремонт устаткування підприємств виноробства», розробленого ВНДІВіВ «Магарач».
2.2 Створення ремонтної бази підприємства, на якій необхідно: організувати випуск запасних частин; сформувати бригаду з висококваліфікованих фахівців, недостача яких на підприємстві гостро відчувається.
2.3 Упровадження системи транспортерів для цеху готової продукції, складських приміщень і естакади відправлення вантажів, тому що переміщення вантажів електровантажниками менш ефективно ніж переміщення готової продукції пропонованою системою транспортерів. Упровадження такої системи транспортерів дозволить переміщати готову продукцію з цеху готової продукції і складу готової продукції безпосередньо у вагони для відправлення продукції споживачеві.
Таким чином, у даний час на підприємстві ВАТ «Ударний» є цілий ряд резервів підвищення механізації праці й ефективності виробництва. Пропоноване комплексне використання цих резервів в основному й допоміжному виробництвах дозволить підвищити продуктивність праці, заощадити значні матеріальні і трудові ресурси, підвищити ефективність виробництва винзаводу «Ударний».
2. Заходи НОТ (наукова організація труда)
Заходи щодо НОТ, пропоновані для впровадження на винзаводі:
1. У цеху готової продукції (цех №3), сполучити професії слюсаря-наладчика й слюсаря-ремонтника на лініях розливу вина й шампанського в пляшки, у результаті чого вивільняється 3 чоловіка;
2. Упровадити типові проекти організації робочих місць, розроблені ВНДІВіВ “Магарач”, на дільниці №3 переробки виноматеріалів (цех №1), що дозволить визволити 4 чоловіка й підвищити продуктивність праці;
3. На лініях розливу цеху №3, установити 10 електронних лічильників для ящиків готової продукції, у результаті чого вивільняється 4 чоловіка: три приймальниці готової продукції й контролер.
Економічна ефективність пропонованих заходів.
Захід 1.
У результаті сполучення професій слюсаря-наладчика й слюсаря-ремонтника на лініях розливу вина й шампанського в пляшки (цех №3), приріст продуктивності праці по винзаводу складе 1,37%, а річний економічний ефект на підприємстві складе 6852 грн.
Захід 2.
У результаті впровадження типових проектів організації робочих місць, розроблених ВНДІВіВ “Магарач”, на дільниці №3 переробки виноматеріалів (цех №1):
· вивільняється 4 чоловіка;
· підвищується продуктивність праці, на винзаводі, на 1,83%;
· досягається річний економічний ефект – 13091,57 грн.
Захід 3.
Установка 10 електронних лічильників для ящиків готової продукції, на лініях розливу цеху №3, дозволяє:
· вивільнити 4 чоловіка;
· підвищити продуктивність праці на підприємстві на 1,83%;
· одержати річний економічний ефект у розмірі – 12277,35 грн.
3. Заходи поліпшення використання основних виробничих фондів і виробничих потужностей
Будівництво й введення в експлуатацію закритих приміщень для збереження виноматеріалів, що зберігаються у виносховищі №1 (відкрите виносховище) дозволять:
· підвищити коефіцієнт оборотності тари як мінімум до значення 3;
· збільшити виробничу потужність винзаводу на 133000 далрік і більш.
Основні шляхи підвищення коефіцієнта використання ліній розливу на підприємстві:
· усунення неспряженості в продуктивності окремих автоматів, що входять до складу ліній розливу;
· удосконалювання виробництва й праці, у тому числі своєчасне забезпечення робочих місць допоміжними матеріалами й тарою (пляшки, ящики), підвищення рівня механізації внутрішньо- і міжцехових транспортних операцій, розширення складських площ для збереження готової продукції й підвищення рівня механізації складських операцій.
З метою ліквідації «вузьких місць» у цеху розливу вина й підвищення коефіцієнта використання потужності ліній розливу, пропонується впровадження на підприємстві наступних методів організації праці на основі механізації ВРТС робіт:
· пакетний спосіб збереження тари і готової продукції на складах;
· використання контейнерів для внутрішньозаводського транспортування пляшок;
· повна конвеєризація на складах готової продукції й використання висувних транспортерів для вивантаження пляшок з автомашин і навантаження в них готової продукції;
· використання на лініях розливу пляшок і ящиків однакових типорозмірів, що забезпечить можливість раціонального використання існуючих автоматів по виїмці пляшок із ящиків й укладанню їх у ящики.
Найбільші втрати потужності на лініях розливу винзаводу виникають із технічних причин. Для ліквідації цих утрат на винзаводі, пропонується:
· упровадити систему планово-попереджувального ремонту, що передбачає періодичний огляд устаткування;
· розробити й застосувати трудові нормативи на проведення ремонтів;
· установити черговість проведення ремонтів (капітального, середнього і малого) і часу простою устаткування в ремонті;
· удосконалити технічно й організаційно ремонтну базу, а також забезпечити підприємство запчастинами для ремонту устаткування.
З метою підвищення ефективності використання основних виробничих фондів, пропонується:
· прискорювати відновлення основних виробничих фондів;
· скорочувати невиправдано тривалі терміни їхньої експлуатації.
Пропонований у дипломній роботі комплекс заходів щодо підвищення ефективності виробництва винзаводу ВАТ «Ударний», дозволить значно підвищити економічні показники виробничої діяльності підприємства. Результатом навіть часткового впровадження пропозицій буде значний економічний ефект.
Так, упровадження на підприємстві пропонованих заходів щодо НОТ (3 заходи) принесе наступні результати:
· приріст продуктивності праці по винзаводу складе – 5,03%;
· річний економічний ефект (у сумі) складе – 32220,92 грн.
Завершуючи роботу, варто помітити, що методики визначення й аналізу системи показників ефективності, використані в роботі, допоможуть керівникам будь-якого рівня повніше виявити резерви подальшого підвищення ефективності виробництва і намітити конкретні шляхи його удосконалювання. Забезпечення стабільної роботи підприємств по випуску конкурентноздатної продукції, є завданням першорядної важливості для керуючих усіх рівнів, а найважливішою якісною характеристикою господарювання на всіх рівнях є – ефективність виробництва.
Список використаної літератури
1. Белашов Л.А. Эффективность производства. – К.: Высшая школа, 1989.
2. Ванинский А.Я. Факторный анализ хозяйственной деятельности. – М.: Финансы и статистика, 1989. – 179 с.
3. Васильев Ю.П. Управление развитием производства в промышленных концернах США. – М.: Мысль, 1987. – 335 с.
4. Вейлл Питер. Искусство менеджмента. – М.: Новости, 1999. – 221 с.
5. Вечканов В.С. Эффективность производства и ее слагаемые. – Л.: ЛГУ, 1984. – 150 с.
6. Виханский О.С. Управление общественным производством: Учебное пособие. – М.: МГУ, 1991. – 134 с.
7. Волков О.И. Экономика предприятия. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 416 с.
8. Габ В.И. Оценка эффективности функционирования промышленного производства. – К.: Вища школа, 1989. – 158 с.
9. Горфинкель. В.Я. Экономика предприятия: Учебник. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.
10. Ермолович А.Н. Анализ эффективности хозяйственной деятельности промышленных объединений и предприятий. – Минск, 1988.
11. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навчальний посібник. – К., 1995 – 208 с.
12. Кабаков В.С. Управление предприятием. – СПб.: ЛИЭИ, 1996.
13. Калина А.В. Организация и оплата труда в условиях рынка (аспект эффективности): Учебное пособие. – К.: МАУП, 1997. – 300 с.
14. Камаев В.Д. Экономическая теория. – М.: Владос, 1999. – 636 с.
15. Кац Й.А. Экономическая эффективность деятельности предприятий: (анализ и оценка). – М.: Финансы и статистика, 1987.
16. Кибанов А.Я. Управление персоналом организации: Учебник. – М.: ИНФРА, 1997. – 508 с.
17. Кредісов А.І. Менеджмент для керівників. – К., 1999.
18. Кунельский Л.Э. Как ускорить рост эффективности: Вопросы и ответы. – М.: Политиздат, 1988. – 222 с.
19. Курочкин А.С. Организация производства. – К., 1997.
20. Ладанов И.Д. Практический менеджмент. – М., !995. – 491 с.
21. Лановой В.Т. Плановое управление и эффективность производства. – К.: Техника, 1988. – 271 с.
22. Майталь Ш. Экономика для менеджеров. – М.: ИНФРА, 1993. – 306 с.
23. Максимов М.М. Менеджмент. – М., 1999.
24. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – К., 1998. – 464 с.
25. Муравьёв А.И. Теория экономического анализа: проблемы и решения. М.: Финансы и статистика, 1988. – 142 с.
26. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – К., 1998.
27. Петухов Р.М. Оценка эффективности промышленного производства: Методы и показатели. – М.: Экономика, 1994. – 191 с.
28. Подсолонко В.А. Управление эффективностью производства. – Киев: Наукова думка, 1986. – 126 с.
29. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: Учебное пособие. – Минск: Экоперспектива, 1998. – 498 с.
30. Стражев В.И. Анализ хозяйственной деятельности в промышленности: Учебник. – Минск, 1997. – 363 с.
31. Чумаченко И.Г. Повышение эффективности производства: В 3-х томах. – К.: Высшая школа, 1989.
32. Шершньова З.Е. Стратегічне управління: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.
33. Вёйе Г. Дернинг У. Введение в общую экономику и организацию производства. – Красноярск: КТУ, 1995. – 509 с.
34. Залунный А.Й., Мельник М.А. Управление качеством продукции и эффективностью производства: Учебное пособие для машиностроительных вузов. – К.: В. шк., 1988. – 126 с.
35. Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа – Знання, 1997. – 743 с.
36. Повышение эффективности производства. В 3 томах. Ответственный редактор Чумаченко Н.Г. и др. – К.: Наукова думка, 1990.
Додаток 1
Система показників ефективності суспільного виробництва об'єднань (підприємств)
| Ефективність виробництва |
| Узагальнюючі показники ефективності виробництва | Показники ефективності використання праці. | Показники ефективності використання основних фондів, оборотних коштів і капітальних вкладень | Показники ефективності використання матеріальних ресурсів |
| Темпи зростання виробництва | Темпи зростання продуктивності праці | Фондовіддача |
Відносна економія матеріальних витрат |
| Витрати на 1 грн. товарної продукції | Частка приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці | Оборотність оборотних коштів |
| Загальна рентабельність | Відносна економія живої праці | Відносна економія оборотних коштів |
| Відносна економія використання минулої і живої праці | Питомі капітальні вкладення |
Додаток 2
Вихідні дані для аналізу виробничої діяльності ВАТ «Ударний»
| № п.п. | Показники | Позначення | 1999 р. | 2000 р. |
| 1 | Обсяг реалізованої продукції, тис. грн. | Р | 17533 | 17966 |
| 2 | Обсяг товарної продукції, тис. грн. | Т | 17204 | 17987 |
| 3 | Обсяг валової продукції, тис. грн. | В | 17204 | 17987 |
| 4 | Відпрацьовано робітниками за рік, тис. чол.-година. | Н | 337,3 | 316,0 |
| 5 | Відпрацьовано робітниками за рік, тис. чол.-днів | Д | 42,2 | 39,0 |
| 6 | Средньооблікова чисельність робітників, чоловік | Чр | 180 | 169 |
| 7 | Середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу, чоловік | Ч |
233 |
222 |
| 8 | Балансовий прибуток, тис. грн. | П | 3660 | 3624 |
| 9 | Прибуток від реалізації продукції | Пр | 3736 | 3830 |
| 10 | Повна собівартість товарної продукції, тис. грн. | Ст | 13525 | 14105 |
| 11 | Повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн. | Ср | 13749 | 14078 |
| 12 | Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн. | Ф | 1692 | 1723 |
| 13 | Середньорічна вартість оборотних коштів, тис. грн. | О | 1044 | 1067 |
| 14 | Середньорічна вартість виробничих фондів, тис. грн. | А | 2736 | 2790 |
| 15 | Матеріальні витрати, тис. грн. | Мз | 12578 | 13088 |
| 16 | Приріст середньорічної вартості оборотних коштів, % | Поб | 2,756 | 2,203 |
| 17 | Загальна місткість виносховищ винзаводу, дал | Е | 1258600 | 1258600 |
| 18 | Готова продукція, розлита в пляшки і бочку, дал | Г | 3761400 | 3786100 |
Додаток 3
Факторний аналіз рентабельності виробництва винзаводу
| Показник | Рік | |
| 1999 | 2000 | |
| Загальна рентабельність виробництва, % | 133,8 | 129,9 |
| Індекс відхилення обсягу реалізованої продукції від валової РВ | 1753317204 = 1,019 | 1796617987 = 0,998 |
| Середньогодинна продуктивність праці робітника, грн. ВН | 17204000337300 = 51,005 | 17987000316000 = 56,92 |
| Середня тривалість робочого дня одного робітника, ч. НД | 33730042200 = 7,99 | 31600039000 = 8,1 |
| Середнє число календарних робочих днів одного робітника за рік, ДЧр | 42200180 = 234,444 | 39000169 = 230,769 |
| Питома вага робітників у загальній чисельності працюючих ПВП, ЧрЧ | 180233 = 0,772 | 169222 = 0,761 |
| Індекс відхилення балансового прибутку проти прибутку від реалізації | 36603736 = 0,979 | 36243830 = 0,946 |
| Витрати в грн. на 1 грн. товарної продукції, СтТ, грн. | 1352517204 = 0,786 | 1410517987 = 0,784 |
| Озброєність працюючого основними фондами ФЧ, грн.ч. | 1692233 = 7,261 | 1723222 = 7,761 |
| Озброєність працюючого оборотними коштами ОЧ, грн.ч. | 1044233 = 4,480 | 1067222 = 4,806 |
Додаток 4
Система показників ефективності виробництва ВАТ «Ударний»
| № | Показник | Роки | |
| 1999 | 2000 | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 1 | Темп зростання виробництва чистої продукції (Jв=Тi/Тб·100), % | -- | 104,6 |
| 2 | Загальна рентабельність підприємства (R), ПА·100, % | 133,8 | 129,9 |
| 3 | Витрати на 1 грн. товарної продукції (Уз), СтТ, грн. | 0,79 | 0,78 |
| 4 | Виробництво чистої продукції на 1 грн. витрат (Пч), ТСт, грн. | 1,27 | 1,28 |
| 5 | Продуктивність праці (W), ТЧ, грн.чол., | 73,84 | 81,02 |
| 6 | Темп зростання продуктивності праці (Iw), WiWб·100, % | 109,1 | 109,7 |
| 7 | Середньогодинна продуктивність праці робітника, ВН, грн. | 51,005 | 56,92 |
| 8 | Середня тривалість робочого дня одного робітника, НД, г. | 7,99 | 8,1 |
| 9 | Середнє число календарних робочих днів одного робітника за рік, ДЧр | 234,444 | 230,769 |
| 10 | Темпи зростання чисельності промислово-виробничого персоналу, DЧ, % | -- |
95,3 |
| 11 | Частка приросту продукції в результаті зростання продуктивності праці (dВ), % | -- |
8,87 |
| 12 | Відносна економія живої праці (Эт), чол. | 21,3 | 21,6 |
| 13 | Озброєність працюючого основними фондами ФЧ, грн.ч. | 7,261 | 7,761 |
| 14 | Фондовіддача (Фо), ТФ, грн. | 10,17 | 10,44 |
| 15 | Озброєність працюючого оборотними коштами ОЧ, грн.ч. | 4,480 | 4,806 |
| 16 | Приріст оборотних коштів до приросту товарної продукції (Ко=ПобJв·100), % | -- |
97,7 |
Продовження додатка 4
| № | Показник | Роки | |
| 1999 | 2000 | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 17 | Темп зростання фондовіддачі, (Jфо=Фоi
|
64,33 | 102,65 |
| 18 | Темп зростання виробничих фондів, (Iп=АiАб·100), % | 129,06 | 101,97 |
| 19 | Фондоозброєність праці, (ФВ=АЧ), тис. грн. | 11,742 | 12,568 |
| 20 | Темп зростання фондоозброєності праці, (Iф=ФВiФВб·100), % | 142,9 | 107,0 |
| 21 | Відносна економія основних фондів (Фэк), % | -- | 103,58 |
| 22 | Відносна економія оборотних коштів, (Эо=(Об·Jв):100-оф), тис. грн | -- | 25,024 |
| 23 | Оборотність оборотних коштів (До), дн. | 21,44 | 21,38 |
| 24 | Матеріальні витрати на 1 грн. товарної продукції, (Yмз=МзТ), грн. | 0,73 | 0,72 |
| 25 | Відносна економія матеріальних витрат (Эм), тис. грн. | -- | 118,588 |
Скорочення
ВРТС
– вантажно-розвантажувальні, транспортні і складські роботи.
ПВП
– промислово виробничий персонал.