Керівництво спільною діяльністю. Проектування ієрархії обсягу. Прилади сигналізації та пульти управління

Зміст

Вступ

1. Керівництво спільною діяльністю. Проектування ієрархії обсягу

2. Прилад сигналізації, пульти управління. Допоміжне обладнання, вимоги додопоміжного обладнання

3. Види потоків документів. Робота з документами

4. Перспективний план роботи менеджера на 6 років (за системою Франкліна)

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Актуальність даної роботи полягає в тому, що сучасний розвиток суспільства показує, що успішна діяльність організації багато в чому залежить від умілого й грамотного керівництва. У свою чергу необхідно пам'ятати, що будь-яка організація являє собою єдине ціле і якщо роботу самого менеджера не організувати належним чином, то менеджер не зможе працювати ефективно, що, безсумнівно, вплине на роботу всієї організації.

Якщо менеджер не спланує й правильно не організує свою роботу, то це приведе до втрат робочого часу, зайвій перенапрузі й, в остаточному підсумку, позначиться на якості керування.

Протягом всього життя людського суспільства були ті, хто керує й ті, ким керують. Але люди до початку 20 століття мало надавали значення самому поняттю керування. Керівники управляли, опираючись на інтуїцію. У той час не замислювалися над цим серйозно. З початку 20 століття керування починає виділятися в самостійну науку за назвою менеджмент і продовжує розвиватися в цей час. Протягом розвитку цієї науки основна увага приділялася тому, як менеджер, (тобто керівник) повинен керувати, щоб організація працювала ефективно. Але, на жаль, мало уваги приділялося тому, як організувати роботу самого менеджера.

Завданнямцієї роботи є:

- розглянути поняття керівництва спільною діяльністю та проектування ієрархії обсягу;

- розглянути прилади сигналізації, пульти управління, а такождопоміжне обладнання та вимоги до нього;

- визначити види потоків документів та основироботи з документами;

- скласти перспективний план роботи менеджера за системою Франкліна.

1.
Керівництво спільною діяльністю. Проектування ієрархії обсягу

Відповідно до законодавства України під спільною діяльністю розуміють господарську діяльність зі створенням або без створення юридичної особи, яка є об’єктом спільного контролю двох чи більше сторін відповідно до письмової угоди між ними. Зокрема Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2001 р. № 91 (далі — ПСБО 12 ) передбачає можливість провадити два види спільної діяльності: зі створенням юридичної особи та без її створення.[6, c.124]

Проблемні питання на сьогодні викликає найбільш розповсюджений в українській практиці варіант — спільна діяльність без створення юридичної особи. Адже незважаючи на те, що облік спільної діяльності без створення юридичної особи регулюється ПСБО 12, цей облік не має нічого спільного з фінансовими інвестиціями. Крім того, всі діючі на сьогодні стандарти регулюють діяльність підприємств, тобто юридичних осіб, до яких не відноситься спільна діяльність такого виду. Це призводить до виникнення численних помилок під час ведення обліку такої діяльності та у визначенні бази й порядку оподаткування.

Законодавчою засадою здійснення спільної діяльності в Україні є Цивільний кодекс, прийнятий Законом України від 16.01.2003 № 435-IV, а саме Глава 77 «Спільна діяльність» у якій, правовідносини стосовно провадження спільної діяльності регламентовані досить детально.

Зокрема ст. 1130 наводить загальне визначення спільної діяльності без створення юридичної особи: «...за договором про спільну діяльність учасники (сторони) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону».

Кодексом не обмежене коло учасників спільної діяльності, тобто фактична кількість осіб, які братимуть участь у здійсненні спільного господарської діяльності. Крім того, участь у спільній діяльності мають право брати як юридичні особи (резиденти та нерезиденти), так і фізичні особи.

Чинне законодавство не встановлює також вичерпного переліку цілей учасників спільної діяльності та її об'єктів. Крім будівництва або експлуатації об'єктів, на практиці найчастіше зустрічається спільне виробництво певної продукції.

Договір на спільну діяльність визначає основні засади здійснення спільної діяльності, та забезпечує правову основу її функціонування. Залежно від умов договору організовується спільна господарська діяльність, визначається порядок ведення обліку спільних операцій, обумовлюється порядок розподілу майна, зобов’язань а також результатів, які виникли у процесі дії договору.

Відповідно до ст. 44 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність має бути укладений у письмовій формі з обов’язковим зазначенням усіх умов та відносин учасників такої діяльності.[9] А саме:

— мета та предмет договору (конкретний вид діяльності, в якому провадиться спільна діяльність);

— взаємні зобов’язання учасників спільної діяльності (узгоджуються обов’язки які поширюються на всіх учасників договору рівною мірою, встановлюються терміни проведення нарад що стосуються обговорення питань спільної діяльності);

— окремі зобов’язання кожного з учасників договору (обов’язки, які стосуються індивідуально кожного учасника, наприклад дотримання порядку та строків внесення внесків);

— порядок ведення спільних справ;

— розмір і порядок внесення учасниками грошових та майнових внесків у спільну діяльність та частки кожного з учасників;

— порядок обліку спільного майна учасників;

— порядок розподілу результатів спільної діяльності (зазвичай прибуток (збиток) отриманий від спільної діяльності, розподіляється пропорційно часткам внесків кожного з учасників);

— порядок покриття можливих витрат та збитків, отриманих внаслідок спільної діяльності (договір має містити умови, які передбачають або покриття можливих збитків учасниками пропорційно до їх внесків, або за рахунок учасника, уповноваженого вести спільні справи);

— термін дії договору, відповідальність сторін та умови його припинення;

— форсмажорні обставини.

У роз’ясненні ВГСУ № 02-5/302 пропонується два можливі варіанти ведення спільної діяльності. По-перше, передбачена можливість створення ради з числа працівників, які приймають рішення за взаємною згодою (а не за більшістю голосів). По-друге, учасники договору можуть доручити ведення справ по спільній діяльності одному з учасників. Відповідальність за ведення обліку спільної діяльності визначається умовами договору про спільну діяльність, у якому обов’язково зазначається учасник договору, якому надано повноваження вести спільні справи всіх, хто бере участь у договорі. Відповідно, особа, яка діє на підставі довіреності, уповноважена також вести бухгалтерський облік операцій спільної діяльності.[2, c.166]

Щодо розподілу результатів спільної діяльності ст.1139 Цивільного кодексу України передбачено пропорційний розподіл прибутку, отриманого учасниками внаслідок провадження спільної діяльності в залежності від часток їх вкладів у спільне майно. Однак це не є обов’язковою умовою. Порядок розподілу може встановлюватися за згодою учасників і регулюється умовами договору.

Ієрархія - підпорядкованість осіб на керівних посадах від вищої ланки до нижчої

Реалізація функції організації (організаційного проектування) складається із взаємопов’язаних етапів.

1. Поділ праці – процес поділу загальної роботи в організації на окремі завдання фактично є спеціалізацією.

Спеціалізація означає з’ясування сутності та змісту кожної роботи в організації.

Проектування робіт виявляє дві ключові характеристики роботи:

а) обсяг роботи (кількість різних операцій та/або задач, які виконуються одним працівником та частота їх повторення);

б) змістовність роботи (відносний ступінь впливу працівника на роботу або на її середовище): самостійність у плануванні та виконанні роботи; самостійність у визначенні ритму роботи; участь у прийнятті рішень тощо.

З розвитком та удосконаленням виробництва все більш почали виявлятися негативні сторони спеціалізації. Виникла потреба змінити традиційну спрямованість проектування робіт. З’явився термін “перепроектування (реорганізація) робіт”.

2. Департаменталізація – процес групування робіт і видів діяльності в окремі підрозділи організації (бригади, групи, сектори, відділи, цехи, виробництва тощо).

3. Делегування повноважень – процес передачі керівником частини своєї роботи та повноважень підлеглому, який приймає на себе відповідальність за її виконання.

Необхідність делегування повноважень є наслідком обмеженості можливостей та здібностей керівника та необхідності спеціалізації в управлінні.

Існують три типи повноваження, що передаються підлеглим: лінійні; штабні; функціональні.

Лінійні – повноваження, які передаються вищим керівником безпосередньо його підлеглому і далі іншим підлеглим. Делегування лінійних повноважень утворює ієрархію рівнів управління в організації.

Штабні (апаратні, адміністративні) – повноваження, що передаються особам, які здійснюють консультативні, обслуговуючі функції щодо лінійних керівників. Сутність штабних повноважень полягає у їх дорадчому характері.

Функціональні - повноваження, що дозволяють особі, якій вони передаються, в межах її компетенції пропонувати або забороняти певні дії підлеглим лінійних керівників.

4. Встановлення діапазону контролю - визначення кількості працівників, безпосередньо підлеглих даному менеджерові.

Діапазон контролю – параметр, який визначає високу чи пласку побудову організації. Кожна з них має свої переваги та недоліки (рис. 1).

Рис. 1 Порівняльна характеристика високої та плоскої структур організації

5. Створення механізмів координації. Налагодження взаємодії між підрозділами та окремими виконавцями досягається шляхом створення механізмів координації.

Координація робіт – процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей.

2.
Прилад сигналізації, пульти управління. Допоміжне

обладнання, вимоги до допоміжного обладнання

В силу відомих причин повністю виключити виникнення пожежі неможливо.

Якщо пожежа виникла, то її розвиток є нерівномірним. Спочатку інтенсивність горіння невелика, але потім вона зростає і наступає лавиноподібний процес. Тому, чим раніше виявлена пожежа, тим менше збитки від неї.

Протипожежний захист будинків, споруд, людей, які в них перебувають зокрема досягається застосуванням установок автоматичної пожежної сигналізації.

Відповідно до ДСТУ 2273-93 ССБП. Пожежна безпека. Терміни та визначення під "установкою пожежної сигналізації" розуміється сукупність технічних засобів, установлених на об'єкті, що захищається, для виявлення пожежі, оброблення, подавання в заданому вигляді повідомлення про пожежу на цьому об'єкті, спеціальної інформації та (чи) подавання команд на включення автоматичних установок пожежогасіння та технічних обладнань.

При визначенні об'єктів, які підлягають обладнанню установками автоматичної пожежної сигналізації необхідно керуватися в першу чергу Переліком однотипних за призначенням об'єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації.

Цей перелік узагальнює вимоги щодо оснащення пожежною автоматикою будівель, споруд та приміщень, які найбільш поширені в різних галузях господарства незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Крім зазначеного Переліку слід також керуватися вимогами відповідних будівельних норм, галузевими (відомчими) переліками та іншими нормативами документами з цього питання, затвердженими в установленому порядку після узгодження з Державним департаментом пожежної безпеки МНС України.

Система пожежної сигналізації складається з пожежних сповіщувачів (пристроїв для формування сигналу про пожежу), які включені у сигнальну лінію (шлейф), приймально-контрольного приладу, ліній зв'язку.

Пожежні сповіщувачі перетворюють прояви пожежі (тепло, світло полум'я, дим) в електричний сигнал, який по лініях зв'язку надходить до контрольно-приймального приладу. Контрольно-приймальний прилад здійснює приймання інформації від пожежних сповіщувачів, виробляє сигнал про виникнення пожежі чи несправності, передає цей сигнал та видає команди на інші пристрої (наприклад, включає автоматичні установки пожежогасіння чи димовидалення).

В залежності від проявів процесу горіння сповіщувачі можуть бути:

- теплові, які реагують на певне значення температури та (чи) швидкість її наростання;

- димові, які реагують на аерозольні продукти горіння;

- полум'я, які реагують на електромагнітне випромінювання полум'я.

В залежності від можливості зазначати свій номер (адресу) сповіщувачі поділяються на:

- адресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежі, в місці їх встановлення і постійно або періодично активно формують сигнал про стан пожежонебезпечності в захищуваному приміщенні та власну працездатність із зазначенням свого номера (адреси);

- неадресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежі, в місці їх встановлення та формують сигнал про виникнення пожежі в захищуваному приміщенні без зазначенням свого номера (адреси);

Види пожежних сповiщувачiв:

1 - тепловий максимально-диференцьований сповіщувач;

2 - сповіщівачі пожежні теплові магнітні;

3 - сповіщувач пожежний димовий оптико-електронний.

Вибір пожежних сповіщувачів здійснюється в залежності від характерних приміщень, виробництв, технологічних процесів відповідно Додатка К до ДБН В.2.5-13-98 "Пожежна автоматика будинків і споруд", який наведено нижче:

Перелік характерних приміщень, виробництв, технологічних процесів	Автоматичний пожежний сповіщувач
1. Виробничі будівлі
1.1 З виробництвом і зберіганням:
- виробів з деревини, синтетичних смол, синтетичних волокон, полімерних матеріалів, текстильних, трикотажних, текстильно-галантерейних, швейних, взуттєвих, шкіряних, тютюнових, хутрових, целюлозно-паперових виробів, синтетичного каучуку, горючих рентгенівських, кіно- і фотоплівок, бавовни;	Тепловий або димний
- лаків, фарб, розчинників, ЛЗР, ГР, мастильних матеріалів, хімічних реактивів, спиртогорілчаної продукції;	Тепловий або полум'я
- лужних металів, металевих порошків, каучуку природного;	Полум'я
- борошна, комбікормів і інших продуктів та матеріалів з виділенням пилу.	Тепловий
1.2 З виробництвом:
- паперу, картону, шпалер, тваринницької та птахівницької продукції.	Тепловий або полум'я
1.3 Із зберіганням:
- негорючих матеріалів у горючій упаковці, твердих горючих матеріалів.	Тепловий або димовий
2. Спеціальні споруди
- приміщення (споруди) для прокладання кабелів, приміщення для трансформаторів, розподільних пристроїв та щитові;	Тепловий або димовий
- приміщення електронно-обчислювальної техніки, електронних регуляторів, керуючих машин, АТС, радіоапаратних;	Димовий
- приміщення для обладнання і трубопроводів по перекачуванню горючих рідин і мастил, для випробування двигунів внутрішнього згоряння і паливної апаратури, наповнення балонів з горючими газами;	Тепловий або полум'я
- приміщення підприємств з обслуговування автомобілів.	Тепловий або димовий
3. Адміністративні, побутові і громадські будівлі та споруди
- зали для глядачів, репетиційні, лекційні, читальні і конференц-зали, артистичні, кулуарні, костюмерні, реставраційні майстерні, кіносвітлопроекційні, апаратні, фойє, холи, коридори, гардеробні, книгосховища, архіви, фотолабораторії, простори за підвісними стелями, приміщення з персональними комп'ютерами;	Димовий
- склади декорацій, бутафорії і реквізитів, адміністративно-господарські приміщення, машино-лічільні станції, пульти керування, передпокої житлових приміщень;	Тепловий або димовий
- лікарняні палати, приміщення підприємств торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, службові кімнати, житлові приміщення готелів і гуртожитків;	Тепловий
- приміщення музеїв і виставок та підпільні простори приміщень з персональними комп'ютерами.	Димовий або полум'я
Примітка 1. Вказаний першим вид сповіщувача є пріоритетним.
Примітка 2. Використання інших видів сповіщувачів або необхідність встановлення в одному приміщенні автоматичних пожежних сповіщувачів, що реагують на різні фактори пожежі на початку горіння визначається техніко-економічним обгрунтуванням.

В даний час розвивається тенденція заміни теплових сповіщувачів на димові з метою зниження інерційності їх спрацювання.

Сигнали від приймально-контрольних приладів установок пожежогасіння та пожежної сигналізації виводять, за наявності технічної можливості, на пульти централізованого спостереження пожежної охорони.

Оснащення об'єктів системами сигналізації охоронного призначення необхідно проводити з урахуванням їх значення (категорійності) за ГСТУ 78.11.001, функціональних та інженерно-будівельних особливостей та забезпечення надійної охорони.